Сигнали з всесвiту (Сигнали з всесвiту - 1) (на украинском языке)

      Навратiл зробив паузу, чекаючи ще запитань, але зал мовчав.
      - Прошу розглянути ескiз нашого корабля детальнiше... - академiк знову показав на схематичний рисунок космiчної ракети в розрiзi. - Це - склади пального, кисню, харчiв... Ось - атомна електростанцiя. В цилiндричному тулубi розмiщено також клуб для вiдпочинку членiв екiпажу та розваг у вiльнi хвилини. Над клубом розташовано кабiни екiпажу, з'єднанi головним коридором. "Голова" корабля - велика куля, зайнята лабораторiями, спостережними пунктами i передавачами. Нагорi мiститься центральна кабiна, звiдки здiйснюватиметься управлiння всiм кораблем. До головного тулуба будуть приєднанi чотири меншi допомiжнi лiтаки, якi зможуть коли завгодно вiддiлитись i летiти самостiйно.
      Пiд час проектування зорельота розрахунки було зроблено на екiпаж з п'ятнадцяти чоловiк.
      Як я вже сказав, детальний проект, що спирається на точнi розрахунки, я запропонував президiї. Сподiваюсь, що на завтрашньому засiданнi його критично оцiнять. Потiм усе буде залежати вiд того, як вирiшите ви...
      Академiк Навратiл уклонився i зiйшов з трибуни. Коли вiн сiдав у крiсло, в нього ще тремтiли руки. Алена мiцно потиснула йому правицю:
      - Наша вiзьме!
      Президент Академiї оголосив перерву на десять хвилин. Однак нiхто й не згадав про буфет у сусiдньому залi. Учасники подiлились на групки, в яких точились жвавi дебати. Зал гудiв, як потривожений вулик.
      "Яка це виняткова жiнка! - подумав Северсон, глянувши на Алену: вона в цей час про щось сперечалася з Ватсоном.- Подолала величезну вiдстань до Мiсяця, а тепер наважується помчати ще далi..."
      Алена подивилась на Северсона, нiби вiдчула, що вiн її розглядає. Попросила пробачення i знову сiла поруч нього.
      - Я погана компаньйонка, правда? Залишаю вас тут сидiти самотнiм... Тiльки я не можу витримати. Цей Ват-сон з своїми вiдсталими поглядами мене страшенно дратує!
      - Знаєте, я вам заздрю... - сумно сказав Северсон, думаючи про своє. Ви живете в дивовижний час, повний казкових можливостей.
      Алена глянула на нього з неприхованим подивом:
      - А хiба ви не живете в цей час?
      - Як вам сказати... Менi здається, що я не живу, а... а тiльки спостерiгаю.
      - Може, ми не досить уважнi до вас? - стурбувалась дiвчина. Поводимось з вами, як з чужим?
      - Ви мене не так зрозумiли. Я хотiв сказати, що я й досi мiж вами як гiсть... А менi хотiлося б...
      - Працювати з нами? - швидко пiдхопила Алена. - Так. Але ж я нiчого не вмiю й не знаю.
      - Тс-с-с! - прошепотiла дiвчина, бо шум у залi стих. - Поговоримо про це увечерi.
      На трибуну вийшов академiк Ватсон. Як завжди, вiн почав пiдступно:
      - Не думайте, шановнi друзi, що я завжди стаю в опозицiю з принципу. Просто, як вчений, я зобов'язаний захищати правду, в якiй переконаний... Отож я й хочу насамперед порушити питання про доцiльнiсть подорожi до уявних людей на планетi Iкс.
      Не маю сумнiву, що в сонячнiй системi Проксими Центавра також iснує життя в найрiзноманiтнiших формах. Адже знайшли ми його зрештою i на Венерi та Марсi. Проте не випадково, що на цих планетах життя не розвивалось точно так, як на Землi. Коротко кажучи, ми не знайшли там iстот, якi стояли б на такому високому ступенi розвитку, на якому перебувають люди. Та це й закономiрно. Зважте лиш, вiд скiлькох факторiв залежить вище життя на нашiй Землi! Вiд складу атмосфери, вiддаленостi планети од Сонця, вiд її величини та нахилу осi, вiд структури гiрських шарiв, обiгу води i так далi, i таке iнше. Змiнiть бодай один фактор, - наприклад, склад атмосфери, - i життя на Землi або загине, або повернеться до примiтивних форм. Щоб виникло життя таке багатогранне i пишне, як на нашiй планетi, повиннi бути точно такi умови. Пiдрахуємо ту величезну кiлькiсть факторiв i спробуємо на основi теорiї ймовiрностi визначити, скiльки планет, схожих на нашу Землю, ми можемо знайти в радiусi п'ятнадцяти свiтлових рокiв. Виявляється - жодної!
      Я не хочу стверджувати, що нiде у Всесвiтi не iснує мислячих створiнь, схожих на нас. Але я не вiрю, що ми їх знайдемо одразу ж у сусiднiй сонячнiй системi. Логiка заперечує це.
      Проте я не бiолог i не можу цього питання розв'язати остаточно.
      Далеко серйознiше заперечення є в мене з точки зору фiзики, яка є моїм основним фахом. Академiк Навратiл припускає, що лiтак може досягнути в мiжзоряному просторi половини швидкостi свiтла, тобто сто п'ятдесят тисяч кiлометрiв на секунду. Я пiдкреслюю слово "припускає", бо для цього припущення немає нiякого наукового грунту. Взагалi це ще невiдомо, чи може речовина витримати таку швидкiсть, а головне - чи витримає її людина?
      Я вважаю, що речовина при швидкостi понад сто тисяч кiлометрiв на секунду втратить сили зчеплення i розпадеться на атоми. Просто вибухне. Звернiть увагу, що нiде у Всесвiтi ви не знайдете тiла, яке б рухалось з такою шаленою швидкiстю. Я переконаний, що речовина з такою швидкiстю не може навiть рухатись...
      Далi: як хоче академiк Навратiл приземлитись з таким велетенським кораблем будь-де на планетi? I як потiм стартуватиме, бо слiд тверезо припускати, що на Проксимi вiн не захоче лишитись назавжди?
      Не забувайте також про принцип Допплера, який нам говорить, що при половиннiй швидкостi свiтла екiпаж корабля не побачить зiрок нi перед собою, нi за собою, бо лiнiї спектрiв так зсунуться, що свiтло якого завгодно кольору стане для людського ока невидимим.
      Я ще не вивчав детально проекту академiка Навратiла, але недолiки, якi я зазначив, впадають в око вже з першого погляду. Не маю сумнiву в тому, що знайду багато
      серйозних похибок так само i при детальному вивченнi проекту, на основi яких доведу вам, що проект Навратiла - нездiйсненний...
      Слова попросив академiк Хотенков, керiвник дослiдницького Iнституту мiжпланетних польотiв...
      - Мабуть, ви всi усвiдомлюєте, що в дискусiї, яка розгорнулась з приводу проекту академiка Навратiла, вирiшується питання далеко важливiше, анiж суперечка двох учених. Тут йдеться про те, чи наважимось ми подолати вiдстань мiж двома зiрками, чи цю думку заздалегiдь оголосимо безнадiйною.
      Нiхто не заперечує, що йдеться про дуже смiливий експеримент. Але хiба не потрiбно було стiльки ж вiдваги, щоб людина вперше сiла в ракету i вирушила космiчним простором на Мiсяць? Або зважилась на першу небезпечну подорож до Венери? Тодi, правда, людина вже володiла невичерпною атомною енергiєю, але ще не знала всiх небезпек, якi чигали на неї в мiжпланетному просторi. Не було в кого запозичити досвiду, довелось покладатись тiльки на розрахунки.
      Незважаючи на це, людина вже розбила пута, якi тримали її на Землi, i хоробро ступила у Всесвiт. Ми всi знаємо краще за iнших, яке величезне наукове значення мали тi першi подорожi.
      Нема сумнiву, що проект академiка Навратiла цiлком вiдповiдає прагненням та зусиллям людства продовжувати свою подорож за знаннями. Мабуть, я говорю вiд iменi бiльшостi, стверджуючи, що ми цей проект палко вiтаємо. Поки що я його переглянув побiжно; для остаточного рiшення будуть потрiбнi бiльш, iрунтовне вивчення та дослiди, але й так можна смiливо заявити, що проект - науковообгрунтований i старанно продуманий майже до деталей. Тому я не згоден iз запереченнями академiка Ватсона, як не погоджуюсь i з його поглядами на iснування людства.
      Його висновок, що в радiусi п'ятнадцяти свiтлових рокiв тiльки наша Земля має умови для розвитку мислячих створiнь, - ненауковий. Настiльки ненауковий, що навiть нагадує твердження середньовiчної церкви, яка заявляла, що Земля є центром Всесвiту. Життя на Землi справдi зумовлене багатьма факторами, але це ще не значить, що таке ж складне життя не може розвиватись i за iнших умов.
      Ми дуже поважаємо наукову працю академiка Ватсона б галузi фiзики. Але його твердження про виключнiсть людини у Всесвiтi ми повиннi якнайрiшучiше вiдкинути, як непрогресивне i навiть реакцiйне. Поки що ми дослiдили тiльки нашу сонячну систему. Що нам дає право стверджувати, що нi в одному з тисяч свiтiв у радiусi п'ятнадцяти свiтлових рокiв нема життя, схожого на те, яке є в нас на Землi?
      Я не згодний також з твердженням академiка Ватсона, що речовина не може рухатись з половинною швидкiстю свiтла. Загальновiдомо, що матерiальнi частки космiчних променiв летять мiжпланетним простором майже з такою швидкiстю. Найбiльше мене вразив сумнiв, чи витримає таку швидкiсть людина. Це менi нагадує час появи залiзниць, коли деякi вченi запевняли, що людина не може витримати бiльшої швидкостi, нiж сорок кiлометрiв на годину. Вони забували при цьому, що в цей же час летять Всесвiтом разом з усiєю земною кулею з швидкiстю тридцять кiлометрiв на секунду.
      Можливо, що в проектi академiка Навратiла буде потрiбно ще багато чого виправити i вдосконалити, але ясно також i те, в чому я глибоко переконаний: цей проект буде рано чи пiзно реалiзований. Гадаю, що час, коли людина наважиться переступити межi нашої сонячної системи, вже не за шрами.
      - Правильно! Правильно! - закричала, не стримавшись, Алена. Але її голос потонув в оглушливих аплодисментах.
      Навратiл знову взяв слово. Зачекав, поки зал замовк.
      - Я хотiв би вiдповiсти на деякi заперечення академiка Ватсона, сказав вiн тремтячим вiд хвилювання голосом.- Я повинен признатись, що при розробцi проекту я їх ставив перед собою також. Над проблемою приземлення гiгантського корабля на планетi ми, наприклад, сушили собi голову дуже довго. А сьогоднi це здається менi смiхотворним запитанням, бо вихiд, який запропонувала агробiолог Свозилова, був настiльки очевидний i простий, що, певно, здивує так само i вас. Великий ракетний корабель не приземлятиметься взагалi...
      Зал зашумiв.
      - На планету приземляться тiльки меншi допомiжнi лiтаки, якi будуть прикрiпленi до тулуба гiганта... - продовжував академiк пiсля короткої паузи. - Бiльший, - скажiмо, материнський, - корабель перетвориться на штучний супутник, який буде без подальшого використання енергiї обертатись навколо планети за iнерцiєю. Це, по-перше, полегшить встановлення зв'язку з Землею, а по-друге, вiн легко знову перетвориться на мiжзоряний корабель, призначений для тривалої подорожi Всесвiтом.
      Зв'язок з Землею пiд час польоту, звiсно, буде ускладнений, бо якщо ми полетимо з половинною швидкiстю свiтла, нашi повiдомлення будуть щораз бiльше запiзнюватись, поки нарештi не почнуть долiтати до Землi за чотири роки. Зрозумiло, на Землi їх одержать значно перекрученими, - це вплив ефекту Допплера, про який вже згадував тут академiк Ватсон. Тому в проектi ми розраховуємо на те, що будуть поставленi демодулятори, якi усунуть перешкоди i будуть сприяти нормальному, не спотвореному, сприйманню. Схожими ж iнструментами можна буде компенсувати вплив зсуву лiнiй у спектрi, щоб була можливiсть бачити.
      Нарештi я б хотiв ще раз повернутись до проблеми швидкостi мiжзоряного корабля. Пропоную запустити з Мiсяця експериментальну ракету без людей, обладнану контрольною апаратурою та автоматичними передавачами. Якщо вона буде заряджена атомним пальним з максимальним використанням енергiї, як це запропонував Зайцев, не маю сумнiву, що вона досягне запланованої швидкостi.
      Роздiл XVI
      Нова професiя
      Северсона
      Настав вечiр.
      Засiдання було перервано i вiдкладено на наступний день. Академiк Навратiл iз Свозиловою i Северсоном повечеряли на терасi головного палацу i на запрошення Алени вийшли прогулятись мiстом.
      За кiлькасот метрiв вiд Академiчного мiстечка, утворюючи велику лiтеру "У", з'єднувались воєдино два широкi канали. По високо пiднятiй над рiвниною гладiнi води пливли кораблi найрiзноманiтнiших видiв i форм: швидкi скутери, неквапнi самохiднi баржi, ошатнi пасажирськi лайнери.
      Троє людей зiйшли сходами на дамбу i, прямуючи облямованим квiтами тротуаром, наблизились до великої стальної конструкцiї край височезної греблi.
      До шлюзової камери саме заходили кораблi. Тiльки-но вони зупинились, як одразу ж камеру закрили сталевi ворота, i вона мiж плечей конструкцiї повiльно опустилась до нижнього б'єфа каналу.
      - Канал подекуди пiднiмається на велику висоту, - пояснив академiк Навратiл. - Щоб каскади не перешкоджували плаванню кораблiв, вони обладнанi отакими "лiфтами". Цей канал має велике економiчне значення не тiльки для транспорту, - вiн з'єднує Чехословаччину з трьома морями, - але й для землеробства.
      - Чудесна споруда! - схвильовано сказав Северсон i додав: - Все, що ви робите, справдi, чудесне!
      Алена зрозумiла причину суму, що забринiв у голосi друга. Вона враз пригадала розмову, яка вiдбулась пiд час перерви мiж засiданнями у головному залi Академiї.
      - Чому ви завжди говорите "робите", "живете"?.. Чому не скажете "робимо"?! Все, що ви бачите навколо, належить усiм, отже, й вам. Адже, дослiджуючи крижанi пустелi Арктики, ви рискували життям не задля власної наживи, а заради загальної справи. Отак i ми всi.
      - Бачу, товаришу Северсон, що ви нудьгуєте, - встряв у розмову академiк Навратiл. - Я розумiю вас, бо й сам без iнтенсивної працi не витримав би й тижня. "В трудi та знаннi - наш порятунок!" - це знав ще Коменський п'ятсот рокiв тому. Не хотiв би давати вам марнi поради. "Пораду дасть кожний дружок, та не всякий дасть збiжжя мiшок",- говорив колись Гавлiчек. Пропоную вам цiлком конкретну справу: хочете разом з нами будувати мiжзоряний корабель? Адже ви - льотчик, отже, технiк...
      Пропозицiя Навратiла була така несподiвана, що Северсон не мiг вимовити й слова. Зате Аленка кинулась до академiка, палко потиснула йому руку:
      - Дякую вам!.. Я сама хотiла вас про це просити...
      - А я вас, як завжди, випередив! - по-хлоп'ячому задерикувато сказав Навратiл. - Ну, то як, товаришу Северсон, згода?
      - Боюсь, що не впораюсь... - вiдповiв той нерiшуча
      - Почнемо з нескладних завдань. Вам допомагатимуть... Але... академiк лукаво посмiхнувся. - Але працiвником нашого iнституту ви станете тiльки в тому разi, коли мiй проект буде прийнято. Згода?
      - Погоджуйтесь, Северсон! - жартiвливо пiдморгнула Алена. - Це значить, що посада вам забезпечена.
      I справдi, другого дня проект академiка Навратiла був прийнятий абсолютною бiльшiстю голосiв. I зразу ж по тому почалося готування до проведення експерименту з космiчною ракетою на Мiсяцi.
      ***
      Вперше за багато-багато рокiв Северсон взяв до рук слюсарнi iнструменти. Звичайно, то були вже не тi примiтивнi зубила та коловороти, якими доводилось йому працювати в днi своєї юностi. Але технiковi не треба довго пояснювати; вiн i сам второпає, що й до чого. Нiчого не змiнилося i в креслярськiй технiцi: бiлi лiнiї на синьцi цiлком ясно показували порядок монтажу.
      Експериментальна космiчна ракета виростала посеред величезного елiнгу просто на очах. Складовi частини для неї виготовлялись на найбiльших заводах усього свiту; точнiсть розмiрiв була неймовiрною, i все ж при монтажi раз у раз виникали ускладнення й затримки. Щоб встигнути до намiченого термiну, роботи провадились протягом цiлої доби.
      Северсон працював iз запалом, з пiднесенням. Коли б не Алена Свозилова, вiн, мабуть, i ночував би у елiнзi. Але та наполегливо й лагiдно змушувала його дотримуватись режиму, i вiдмовити їй вiн не мiг: оця чорноока дiвчина набувала над ним все бiльшої влади.
      Космiчна ракета була змонтована вже бiльш як наполовину, коли з Москви до iнституту академiка Навратiла приїхала Наташа Орлова. Северсон зрадiв, неначе хлоп'я, що побачило пiсля довгої розлуки матiр. Але його радiсть просто не мала меж, коли вiн дiзнався про причину приїзду Наташi: академiк Навратiл попросив перевiрити стан здоров'я свого спiвробiтника, щоб визначити, чи можна йому полетiти на Мiсяць.
      Пiсля старанного огляду Наташа з пiдкресленою серйознiстю сказала:
      - Можна. Але...
      Северсон насторожився: може, якiсь обмеження?
      - Але з умовою: ви повиннi писати менi й академiку Тарабкiну про стан вашого здоров'я. Згоднi?
      - Згодний, Наташо! Обов'язково писатиму! Я вже цiлком здоровий.
      Так, саме тепер вiн вiдчув себе повним сили й снаги. Подорож на Мiсяць! Та хiба можна було б навiть мрiяти про неї?!
      Його груди розпирало бажання подiлитись з кимось своєю радiстю, розповiсти про те, що вiн починає розумiти новий, дивно змiнений свiт i що цей свiт приймає його, як рiвного серед рiвних... Але це було не властиве йому, небалакучому; вiн тiльки мовчки посмiхався.
      - Не боїтесь польоту через Космос? - лукаво запитала в нього Алена.
      - Не боюсь. Не боявся ж я польотiв з Амундсеном.
      - Хороше порiвняння! - обурилась Алена. - Чи не хочете ви цим сказати, що полiт на Мiсяць може теж скiнчитись нещасливо? Ми лiтаємо туди тричi на тиждень, i досi не трапилось жодного нещасливого випадку!
      - А коли стартуємо?
      - Завтра вранцi вилетимо до Москви. По обiдi, о чотирнадцятiй, будемо вже у мiжпланетному просторi... - Алена замислилась. - Знаєте що?.. А чи не помилуватися б нам живою природою? На Мiсяцi нам дуже не вистачатиме її.
      Северсон охоче погодився: монтаж експериментальної ракети вже закiнчувався, лишились тiльки астронавiгацiйнi прилади, з якими морочились фахiвцi.
      Вирiшили зробити невеличку прогулянку по Влтавi. Алена взяла на прокатнiй станцiї моторний човен i сiла за кермо. Попрямували на пiвдень, проти течiї рiки.
      З ясно-блакитного безхмарного неба посмiхалось сонце. Воно пригрiвало так щедро, нiби забуло, що вже осiнь.
      - Як чудесно у вас в Чехiї... - сказав Северсон. - Я почуваю себе тут як вдома.
      Алена мовчки обдарувала його вдячним поглядом. Так, Чехiя справдi красива. I не тому, що це - вiтчизна. А може, саме тому?
      Дорогою їм зустрiчались турбоплави з екскурсантами, метушливi моторки, грацiознi яхти. Тут i там нерухомо стояли човни з рибалками, що лiкували нерви терплячим очiкуванням щасливого випадку. На берегах виднiлись вiлли та будинки вiдпочинку.
      Все, все було красивим, спокiйним; все свiдчило про щасливе вiльне життя.
      Канали, греблi, мости... Древня Влтава була вже зовсiм не такою, як за часiв юностi Северсона. Тепер вона стала судноплавною аж до Будейовiц, повновода, широка.
      Двоє на моторному човнi їхали все вперед i вперед, аж поки сонце торкнулось зубчастого гребеня ялинкового лiсу над скелястим берегом, а потiм повернули назад.
      Не доїжджаючи Праги, звернули в бiк невеликого каналу, що з'єднував Влтаву з штучним маленьким озерцем поблизу Штеховiц. Алена ввiмкнула прожектори, бо вже зовсiм посутенiло. Гладiнь озера замерехтiла тисячею вогнiв, якi кидали лiхтарi та вiкна будинкiв на узбережжi. З протилежного берега слабкий вiтерець доносив звуки вечiрнього концерту.
      - Зупинимось на хвилинку, тут справдi прекрасно... - тихо сказав Северсон.
      Алена вимкнула мотор. Човен ще кiлька разiв пiдстрибнув на хвилях i зупинився.
      Над набережною з'явився Мiсяць. Все довкола залило його холодне зеленкувате сяйво.
      Мiсяць сьогоднi не такий, як був досi. Це вже не та срiбна тарiль, яка байдуже свiтила мандрiвникам у мертвих просторах Арктики, а величезна куля, що пливе космiчним простором навколо Землi. Та невже це не марево: менш як за добу соратник Амундсена ступить вперше на грунт чужого, загадкового свiту?!
      I вiриться Северсоновi, i не вiриться. А може, ще й досi триває крижаний сон?
      Нi, це реальнiсть. Просто "людина з минулого" потрапила в майбутнє i все ще не може отямитись.
      Вiльних пiвдня у Москвi Северсон використав для вiдвiдин. Вiн побачився з Тарабкiним, Наташею Орловою, зазирнув до Зайцевих. Але все це проминуло для нього, немов сон. Вiн жив майбутньою подорожжю i схаменувся тiльки тодi, коли з гучномовцiв у залi чекання космодрому пролунали довгожданi слова:
      - Пасажири на Мiсяць можуть займати мiсця!
      Звичайна ракета. Звичайна кабiна з герметичними дверима. Бiля круглого iлюмiнатора прикрiпленi два складанi крiсла з наповненими повiтрям подушками. Стюардеса принесла Аленi та Северсону скафандри з прозорими шоломами та гумовi захиснi каски на час перебування в ракетi.
      З допомогою Алени Северсон прив'язався до крiсла. Широко розкритими очима дивився на синяву неба за вiкном кабiни.
      - Увага, стартуємо! - посмiхнувся пiлот з екрана вiдеофону.
      Северсон затамував подих i заплющив очi. Вiн чекав, що ракетоплан рвучко шпурне вперед. Але нiчого подiбного не трапилось. Просто тiло глибше занурилось у подушки, якi обняли його ще мiцнiше.
      Ракетнi двигуни гуркотiли все дужче й дужче. Приглушений iзоляцiйними перегородками звук пробивався через стiнки, проникав у кiстки. Це було неприємне вiдчуття. Але ось зненацька все затихло. Пружнi подушки пiдкинули тiло догори, ременi затримали його в неприроднiй позi. Северсон клiпнув очима, випростався.
      - Ну, як? - посмiхнулась до нього Алена. - Ми досягли швидкостi одинадцять кiлометрiв на секунду i до Мiсяця летiтимемо майже весь час за iнерцiєю.
      Северсон пiдвiвся i визирнув в iлюмiнатор.
      Небо перестало бути блакитним. Його огорнула темна нiч з безлiччю зiрок. Глибоко внизу за хмарами ховалась Земля, обмежена овальним горизонтом.
      Незабаром мiсцевiсть внизу перетворилась на частину величезної кулi, яка повiльно оберталась проти напрямку польоту. Пiзнiше цю кулю вже можна було охопити одним поглядом.
      Людина, що сидить у крiслi бiля круглого вiкна, не може вiдiрвати очей вiд незвичайної картини.
      Людство з своїми радощами й турботами; сувора Пiвнiч i середня Чехiя все це за кiлька годин польоту злилось у єдине поняття: планета Земля. Вона зараз висить нерухомо над розписом спокiйних зiрок, а її поверхня здається мертвою, нiби на нiй враз згасло все життя.
      Плечi Северсона здригнулись; вiн нiби струснув з себе обтяжливу напiвдрiмоту.
      - Аленко, ви спите? - прошепотiв вiн у присмерк кабiни.
      - Нi, Северсон. Уже з годину, як прокинулась, але не хотiла вас турбувати.
      На нього з нiжнiстю, з щирiстю дивились великi чорнi очi чудової дiвчини, друга.
      Роздiл XVII
      Прогулянка
      Мiсяцем
      Збурюючи хмари пилу, ракетоплан важко опустився на iдеально рiвний космодром, ще трохи проїхав на широких гусеницях i зупинився бiля ангара. Вiдчинились великi ворота промiжної камери. Ракетоплан заїхав всередину.
      - За хвилину можемо вийти. Камеру наповнять повiтрям, - сказала Алена.
      - Скафандрiв надiвати не будемо?
      - Ми сiли на головному аеродромi, а тут в цьому немає потреби. Ангари обладнано бездоганно, так що ми опинимось просто в "земному" середовищi.
      Пасажири пройшли головним коридором до виходу з ракетоплана i почали повiльно сходити приставленою драбинкою. Северсон по-молодецькому стрибнув з п'ятого щабля... i вирячив очi вiд здивування Вiн опускався повiльно, як на парашутi.
      Алена зареготала:
      - Не забувайте, що сила тяжiння тут вшестеро менша, нiж на Землi. Ви повиннi пересуватись обережнiше, бо ненароком можете опинитися на вершинi якогось кратера.
      Назустрiч їм поспiшали "мiсячани". Незважаючи на те, що мiж Мiсяцем i Землею вже давно було встановлено регулярнi рейси, прилiт кожного ракетоплана був тут радiсною подiєю. Космiчнi кораблi нiби прихоплювали з собою трошки "земної атмосфери", будили спогади про рiдний край; вони ж приносили листи та подарунки вiд родичiв i друзiв.
      Навiть з деякою заздрiстю Северсон вiдзначив у думцi, що на Мiсяцi Алена - своя людина. З нею вiталися майже всi. Привiтно посмiхались i до нього, але, як йому здавалось, це була зовсiм iнша увага - увага цiкавостi.
      Пасажири пообiдали в їдальнi головного будинку космодрому, трохи вiдпочили, а потiм Алена запропонувала вирушити в подорож по Мiсяцю.
      Вони з Северсоном надiли скафандри i сiли у всюдихiд, що скидався на танк з прозорим сферичним ковпаком замiсть башти.
      - Прошу до кратера Тiхо, - попросила дiвчина водiя машини i обернулась до Северсона. - Я хочу показати вам нашi визначнi мiсця.
      Машина з великою швидкiстю помчала до високого пасма гiр за недалеким обрiєм. Незабаром подорожнi опинились у вузькiй долинi, облямованiй прямовисними химерними скелями. Ущелина привела їх до оточеної маленькими кратерами рiвнини.
      - Чи не хочете зазирнути в один з кратерiв? - запитала Алена. Заздалегiдь упевнена в згодi, вона вiдчинила дверцята кабiни й стрибнула вниз. Северсон i собi стрибнув слiдом за нею, - цього разу далеко обережнiше, бо пам'ятав про пересторогу.
      Пiдйом скелястим схилом був не важким: адже сила м'язiв лишилась тою самою, а тiло стало легеньким. Мандрiвники й незчулися, як опинились на вершинi кратера. Перед ними розкрилось вузьке глибоке провалля, дно якого було вкрите дивною склоподiбною речовиною.
      - Цей кратер, як i бiльшiсть iнших,- вулканiчного походження. Гiрське пасмо, яке ви бачите на обрiї,- результат падiння велетенського метеорита.
      Зацiкавившись ущелиною, Северсон схилився над нею, тримаючись за велику брилу.
      - Обережнiше! - вигукнула дiвчина, хапаючи його за рукав скафандра. Камiнню тут не можна довiряти! Ось погляньте! - вона сильно штовхнула брилу; камiнь зрушив з мiсця i, як у сповiльненiй зйомцi, покотився до жерла. Дорогою вiн прихопив ще кiлька iнших, таким чином до вулкана посипалась уже лавина. Все це вiдбувалося в абсолютнiй тишi: адже навколо космiчна порожнеча, якою звуки не проходять.
      - Мабуть, ви знайомi з твердженням, що життя можливе без кисню й бiлка... - сказала Алена, коли все навколо заспокоїлось. - Ранiше гадали, наприклад, що вуглець можна замiнити кремнiєм, а воду - амiаком. Але тут, на Мiсяцi, ми переконались, що за таких умов про життя не може бути й мови. Можете пройти увесь Мiсяць уздовж i впоперек i не знайдете не тiльки примiтивних лишайникiв, а й мiкробiв. Не справдилось навiть припущення, що тут можна вiдшукати вiрусоподiбнi частинки, якi нiбито мандрують Всесвiтом пiд тиском свiтла i розсiюють у ньому життя...
      Дiвчина зробила знак Северсону i попростувала лiворуч, в ущелину, утворену двома закам'янiлими лавовими потоками. Незабаром перед мандрiвниками показався темний вузький отвiр. Алена зайшла туди першою i ввiмкнула прожектор, укрiплений на шоломi скафандра.
      - Ця печера виникла при вулканiчному вибуху близько п'ятдесяти тисяч рокiв тому. Вона вiдома у науковому свiтi, бо саме тут розбились останнi iлюзiї тих, хто гадав знайти на Мiсяцi хоч якiсь форми життя. Печера з усiх бокiв, крiм входу, закрита, - i все ж вона абсолютно безповiтряна i не має анi найменшого слiду води.
      Повертаючись назад, вони пiдiйшли до перепони, яка здалась Сєверсону непереборною: грунт прорiзала глибока трiщина завширшки не менше як п'ять метрiв.
      - Ця перепона не зможе нас затримати! - сказала Алена, i Северсон не встиг навiть опам'ятатись, як вона плавним стрибком перескочила на протилежний бiк. - Ось одна з переваг меншої сили тяжiння! - додала вона.
      Всюдихiд знову рушив уперед. Фантастичнi обриси скель швидко змiнювали свої форми. Перед мандрiвниками з'явилась напроти зоряного неба прямовисна стiна. Всюдихiд їхав уздовж неї, аж доки зупинився бiля входу в широкий тунель, який вже з зовнiшнього вигляду свiдчив про дiяльнiсть людей.
      Всерединi широкого коридора сяяли вогнi.
      - Цим тунелем ми потрапимо на протилежний бiк гiр? - запитав Северсон.
      Алена похитала головою:
      - Вiн веде до багатющих копалень, друже мiй. Тут ми видобуваємо уран, вольфрам, хром, марганець, кобальт та залiзо.
      Всюдихiд заїхав у широке примiщення, закрите з усiх бокiв скляними стiнами. Гостей привiтали кiлька чоловiк. Вони пiднялись вiд довгих пультiв з екранами i вийшли їм назустрiч.
      - Рекомендую вам тутешнiх гiрникiв. Як вам здається, вони виглядають дуже виснаженими? - лукаво запитала Алена, помiтивши подив на обличчi Северсона.
      - Не кепкуйте з нас, товаришко Свозилова, бо не дамо вам на побудову "Променя" й грама металу! - засмiявся один з гiрникiв. - Хiба ж це важко керувати високочастотними випромiнювачами на вiдстанi? - звернувся вiн до Северсона. - Випромiнювачi iндуктують такi могутнi струми, що проти них не встоїть наймiцнiша гiрська порода. А втiм, погляньте самi...
      На великому екранi виднiлась одна з дiлянок рудника. На передньому планi проступав випромiнювач - непоказний на вигляд металевий цилiндр на гусеницях, до якого тяглося кiлька броньованих кабелiв.
      Безлюдно... Тихо... Чисто...
      А стiна перед загадковим апаратом пiд впливом невидимої сили трiскається, розпадається на дрiбне камiння, яке осипається на нескiнченну стрiчку транспортера i пливе геть.
      Северсону мимохiть пригадалась каторжна праця в старiй копальнi, де вiн побував свого часу з шкiльною екскурсiєю. Там було...
      - На нас ще чекає довга, цiкава подорож! - вiдiрвав його вiд спогадiв голос Алени. - Їдьмо!
      Машина поїхала до вузької ущелини, стиснутої стрiмкоспадними стiнами. Освiтленi сонцем гiрськi верховини вiдбивали вниз так мало свiтла, що водiй не бачив анi на крок уперед. Тому ввiмкнули прожектори, щоб вчасно обминати трiщини та брили камiння, що траплялись на шляху.
      - Проїжджаємо крiзь кiльцюватий вал кратера Клавiус, - сказала Алена. - Оцю ущелину видно з Землi в найсильнiшi телескопи, як незначну рисочку.
      Машина їхала швидко. Велетенськi рухливi тiнi, вималюванi прожекторами на хвилястих стiнах, впливали гнiтюче.
      Северсон з полегкiстю зiтхнув, коли машина виїхала з вузької ущелини на всiяну дрiбними кратерами рiвнину,
      З зоряного неба сяяло слiпуче Сонце, облямоване зеленкуватою короною. Недалеко вiд нього тьмяно свiтив серп Землi. Стiни дрiбних кратерiв, зiрки, великий глобус на небi, навiть саме Сонце - все справляло своєю нерухомiстю таке сильне враження, що Северсон аж затремтiв.
      - З ваших слiв я зрозумiв, що ми в'їжджаємо до цирку Клавiус, а ми тим часом проїхали якимись горами, - дивувався вiн. - Все ще не можу призвичаїтись до чудесного краєвиду: гори й рiвнини внизу яскраво освiтленi, а нагорi - чорне небо з зiрками, Сонцем та Землею.
      - Я вiдчувала те ж самiсiньке, що й ви, коли потрапила сюди вперше, задумливо сказала Алена. - I хоч це здається неймовiрним, однак зараз ми проїжджаємо цирком.