Сигнали з всесвiту (Сигнали з всесвiту - 1) (на украинском языке)

      Картина справдi була приголомшуюча: на чорному, глибокому тлi неба яскравим червоним свiтлом палахкотiв Сатурн. Ще кiлька хвилин тому вiн сяяв спокiйно i тьмяно, а зараз на ньому буяло полум'я.
      Що спричинилось до такого незвичайного освiтлення щiльної запони хмар над планетою?
      Вроцлавський ввiмкнув астрорадiолокатор, i за кiлька секунд на екранi з'явився захоплюючий краєвид: грунт планети нiби розiрвався в тисячах мiсць. З глибин Сатурна виривались, здiймаючись угору, незлiченнi пасма вогню.
      - Вулкани... - тихо сказав Вроцлавський. - Та ще й якi вулкани! Таких Земля, мабуть, не знала i в найбурхливiшу свою епоху!
      З наказу Навратiла майже всi члени екiпажу взялись до вивчення вулканiчної дiяльностi Сатурна. Але зорелiт уже вiддалявся вiд цiєї планети; Сатурн меншав i даленiв.
      "Промiнь" перетнув орбiту Урана й Нептуна так, що вченi їх не бачили зблизька. Тiльки аж на межi сонячної системи зустрiлися з останньою планетою, Плутоном. Вiн пропливав одвiчною темрявою, наче забутий всiма сирота.
      Майже кожного з членiв екiпажу "Променя" ця зустрiч схвилювала, змусила замислитись, засумувати: адже корабель виходить в мiжзоряний простiр. Але коли iншi могли побороти пiдсвiдомий неспокiй, то у Дiтрiхсона вiн поступово перетворювався на справжнiй страх.
      Цятки зiрок у темрявi - i бiльш нiчого. Сонце, те Сонце, яке вранцi зазирало до тебе в вiкно, в сяйвi якого розвивалось життя, давно вже втратило свою зеленкувату корону. Тепер воно сяє не яскравiше за вранiшню зорю на земному небi. Його свiтло летить в цю частину сонячної системи понад п'ять годин!.. Землю ж звiдси не побачиш, навiть коли б мав орлиний зiр Вона загубилась десь у нескiнченному Всесвiтi... Куди ж, куди летить корабель?! Ось уже подаленiв i Плутон. Попереду - порожнеча на мiльярди кiлометрiв.
      Весь зорелiт раптом задвигтiв. Нi, це не був страх, що перебiг тiлом мiжзоряного велетня. Навпаки, це свiдчило про величезну вiдвагу його володарiв: було ввiмкнуто додатковi двигуни, щоб збiльшити швидкiсть. Тепер вже немає нiяких перепон, отже, вперед, на змагання зi свiтлом! Недарма корабель носить назву "Промiнь"!
      Лежачи на лiжку в своїй крихiтнiй каютi, Дiтрiхсон намагався заснути. Вiн хотiв переспати найважчi хвилини польоту, розлуку з сонячною системою. Але сон тiкав вiд його очей. Нерви напружились до краю; вуха прислухались до кожного звуку. Як там?.. Що там?..
      Раптом постiль пiд Дiтрiхсоном смикнулась назад; ременi, якими вiн був припнутий до лiжка, стиснули йому грудну клiтку. Вибухи реакторiв замовкли, запала тиша.
      "Що трапилось?.. Пошкоджено атомну електростанцiю?". Дiтрiхсон пiдхопився, намацав вимикач, клацнув.., Нi, електрична мережа цiла. Чому ж не працюють двигуни?.. Чи, може, вiдмовились працювати реактори?
      Кораблем прокотився глухий гуркiт; Дiтрiхсона шпурнуло вперед.
      "Ну, все гаразд!" - зiтхнув вiн з полегшенням. Але радiсть його тривала недовго: реактори замовкли знову.
      Страшенно переляканий, Дiтрiхсон судорожно ухопився за ременi i заплющив очi. Йому здавалось, що мiжзоряний корабель падає,- падає у незмiряне темне провалля безмежного Всесвiту.
      Реактори ще коли-не-коли вiдгукувались, але то були тiльки окремi вибухи з неправильними iнтервалами.
      - Кiнець... кiнець... - шепотiв Дiтрiхсон, схопившись за голову. Навiщо?.. Куди?.. В iм'я чого?.. Прокляття!
      Роздiл XXIV
      Чорний
      пасажир
      Академiк Хотенков зайшов до кабiнету президента Всесвiтньої Академiї наук з сяючим обличчям.
      - У вас народився син? - пожартував президент.
      - Так, прекрасний чорнявий син, товаришу президент! - пiдхопив з посмiшкою Хотенков. - Хлопчина хоч куди!
      - В такому разi од щирого серця вiтаю вас!
      - Син у мене народився, але... - Хотенков примружив очi i зiтхнув. Але, сказати правду, вiн не мiй...
      - Цiкаво! А чий же вiн тодi?
      - З таким самим успiхом мiг би бути й вашим.
      - Ви жартуєте? - заклiпав очима президент.
      Вiн, правда, вiдчував каверзу: Хотенков полюбляє встругнути якусь штуку. Але цього разу в нього дуже серйозний вигляд.
      - Справдi, ви теж виннi, що син не мiй! - так само серйозно продовжував академiк. - Поясню вам це пiзнiше... Скажiть-но менi, прошу, запитав вiн, показуючи на велику схему сонячної системи. - Як ви гадаєте, ця карта - правильна?
      - Сподiваюсь, що так. Iнакше б ми її тут не почепили.
      - Незважаючи на це, дозволяю собi стверджувати, що вона - хибна.
      - Цього не може бути. Схема не знати скiльки разiв перевiрена старанними спостереженнями... Ви сьогоднi говорите самими загадками. Не iнтригуйте, а краще кажiть прямо, що замислили.
      - Гаразд. Тодi повернемось до мого новонародженого. Хочете бачити його фотографiї?.. - Хотенков видобув з кишенi кiлька знiмкiв i поклав їх на стiл навмисне перевернутими.
      Президент обережно перевернув їх i спантеличено зупинився. Однак одразу ж засмiявся:
      - Це добре, це добре! Кажете - син?.. - за хвилину вiн став серйозним. - Ви вiдкрили ще один супутник Плутона?
      - Це не супутник, а планета.
      - Отже, дочка!.. Постривайте, що це ви говорите? Тiльки зараз я усвiдомив... Планета?.. I в нашiй сонячнiй системi?.. Адже ви стверджували хвилину тому, що карта - хибна?
      - Так, я це стверджував. А доказ того, що я правий, лежить перед вами.
      - Отже, десята планета?.. Неймовiрно!.. Як вона могла так довго ховатись вiд наших досконалих приладiв?.. Може, ви хочете менi сказати, що ми, виявивши планети бiля Сiрiуса, були настiльки слiпi, що не зумiли розгледiти Чорного пасажира, який ховався майже на вiдстанi руки?
      - Чорний пасажир! Так, це добре сказано. Ви влучили прямо в яблучко! засмiявся Хотенков. - Щойно вiдкриту планету так i слiд назвати.
      - Хто ж її вiдкрив?
      - Важко сказати. їх було багато: Молодiнова, Вроцлавський, Мадараш, Навратiл...
      - Екiпаж "Променя"!.. Це дивовижно! Двiчi ми облетiли сонячну систему - i нiчого... Прошу вас, не iнтригуйте мене бiльше, розповiдайте все, що ви про це знаєте.
      - Поки що небагато. Я дiстав повiдомлення з "Променя" десять хвилин тому, i ще неповне. Воно летiло до нас приблизно шiсть годин - отже, близько семи годин тому "Промiнь" зустрiв , космiчне тiло, яке замалим не спричинилося до катастрофи. Чорний пасажир дiстав своє iм'я не випадково. Планета справдi, в прямому розумiннi слова, чорна. Абсолютно без атмосфери, як наш Мiсяць, i приблизно така ж на розмiр. її поверхня має дивовижну властивiсть, яка захистила її вiд пильних очей астрономiв. Вона поглинає сонячне свiтло. Мабуть, мiстить в собi великий процент вуглецю i має, найскорше, пилувату структуру. Тому не дивно, що цей Чорний пасажир так довго ховався вiд нас.
      - Я не дивуюсь, що ми його не виявили з наших обсерваторiй на Землi та на Мiсяцi, але як могло статись, що його не знайшли навiть нашi дослiдницькi експедицiї? Але чому його не зрадили гравiтацiйнi сили?
      - I на це запитання екiпаж "Променя" дав нам вiдповiдь. Чорний пасажир вiддалений вiд орбiти Плутона майже на двi свiтловi години. Коли наша перша експедицiя перетнула орбiту Плутона, десята планета, мабуть, перебувала на протилежному боцi сонячної системи. Подiбне до цього сталося i пiд час другої експедицiї. Що ж до гравiтацiйних сил, то вони, через незначнi розмiри Чорного пасажира, надто малi, щоб мати будь-який вплив на рух Плутона.
      Президент Академiї знову уважно переглянув знiмки десятої планети:
      - Отже, треба сердечно привiтати нового сусiду й виправити нашi недосконалi карти... - сказав вiн задумливо. - Шкода, що не знаємо його краще. Можливо, вiн нам розповiсть дещо з тiєї таємницi, якою окутано виникнення нашої сонячної системи. Зрештою не слiд виключати тiєї гiпотези, що вiн i є тiєю вiдсутньою ланкою в менделєєвськiй таблицi астрономiв, яка дасть нам можливiсть точно визначити закони руху i склад небесних тiл. Коли б ми мали таку таблицю, як хiмiки, досить було б виявити бiля якогось свiтила хоча б три планети - то для решти ми могли б з абсолютною певнiстю лишити вiльнi вiконця, в яких було б точно визначено вагу, швидкiсть обертання i склад невiдомих планет. Нiчого не можу вдiяти з собою, - мене раз у раз переслiдує думка, що сонячна система i атом мають багато спiльного.
      - Ви хочете сказати, що наша Земля є звичайним електроном у якомусь гiгантському атомi? - посмiхнувся Хотенков.
      - Цього я не кажу. Але не можна забути й того, що вивчення зоряних систем вже багато разiв вiдкривало нам очi саме в галузi атомної фiзики.
      ***
      Десята планета змусила екiпаж "Променя" помiтно змiнити план подорожi. Пiсля такої неприємної зустрiчi довелось збiльшувати швидкiсть польоту далеко повiльнiше, анiж це передбачалося ранiше. Незабаром виявилось, що обережнiсть була цiлком виправдана: кiлькома днями пiзнiше "Промiнь" зустрiвся з подальшим мешканцем Всесвiту. Вiн блукав один-єдиний у нескiнченному просторi. Проте цього разу то була не планета, а комета-заброда. Вона з'явилась зовсiм несподiвано. її легеньке, майже нематерiальне тiло заяснiло на зоряному небi блакитнуватим сяйвом i зникло з поля зору, не лишивши по собi нiяких слiдiв.
      Астрорадiолокатори та астротелевiзори безперервно обмацували простiр перед собою. їх повiдомлення були такi ж стислi, як i зазначки астрогравiметра: "Шлях вiльний!".
      Атомнi реактори почали працювати на повну потужнiсть. Швидкiсть польоту весь час наростала, а разом з тим повiдомлення з Землi запiзнювались щораз дужче.
      - Хай я стану першим возом на Чумацькому Шляху, якщо менi не урветься скоро терпець вiд цiєї швидкостi свiтла! - гарячився iнженер Фратев. - Роби що хочеш i як хочеш, а оцих проклятущих триста тисяч кiлометрiв на секунду не перестрибнеш. Од цього можна сказитись! Радiохвилi повзуть, як слимаки. В нашiй сонячнiй системi ще так-сяк, але куди з ними тепер?.. Привiтаєшся до приятеля з Альфи Центавра: "Здоров!" - а тодi чекай понад вiсiм рокiв, доки почуєш його: "Моє шануваннячко!". Що ж буде, коли ми зазирнемо до протилежного боку Галактики?.. Тiльки через сто рокiв дiзнаєшся, що в тебе народився син! Ще добре, що ми навчились продовжувати людинi життя, iнакше про сторiчне немовля й не дiзнався б!
      Внаслiдок дивної випадковостi Фратеву вiдповiв не Навратiл, який уже вiдкрив рот, щоб щось сказати, а передавач з Землi:
      - Важливе повiдомлення для "Променя"... Важливе повiдомлення для "Променя"... - повторив кiлька разiв диктор. - Повiдомляємо, що братiславський учений доктор Заяц, винахiдник астрогравiметра, заявив Всесвiтнiй Академiї наук, що вiн намагається здiйснити новий спосiб зв'язку з допомогою гравiтацiйного поля. Оскiльки гравiтацiя поширюється набагато швидше, нiж свiтло, це означало б, що так само прискориться космiчний зв'язок. Просимо один з астрогравiметрiв "Променя" повсякчас скеровувати в напрямку Землi та регулярно стежити за його контрольними записами. В разi, якщо припущення Заяца ствердиться, наше перше повiдомлення з допомогою гравiтацiї надiшлемо телеграфними знаками.
      Ця звiстка викликала в екiпажу "Променя" бурхливу радiсть. Та й не дивно: кожна радiограма з Землi на Проксиму нинi мандрує понад чотири роки; кому ж не хочеться, щоб звiстки надходили швидше?
      Але пiднесення тривало недовго. Гравiтацiйний передавач лишався тiльки мрiєю. А радiозв'язок з Землею все ускладнювався: вiдповiдно до зростання швидкостi необхiдно було безперервно змiнювати частоту, бо iнакше сигнали не сприймалися б зовсiм. Запiзнення радiограм уже було дошкульним. Дуже прикро впливало на мандрiвникiв явище, яке хоч i передбачалось, але все одно було незвичайним: що швидше мчав "Промiнь" Всесвiтом, то дужче змiнювались зорi перед кораблем та за ним. їх жовте свiтло поступово перетворювалось на оранжеве, потiм на червоне, темно-фiолетове. Вони сяяли все тьмянiше, аж поки нарештi погасли зовсiм. Наше Сонце сховалось за чорною запоною, крiзь яку людський зiр проникнути не мiг.
      Сумно було розлучатись з жовтою зiрочкою, яка знаменувала життя для всiєї Землi. Вона зникла в темрявi разом з усiм сузiр'ям Андромеди, яке її облямовувало. Так само й мета подорожi - Альфа i Проксима Центавра потопали в темрявi. Тiльки сузiр'я, видимi з бiчних вiкон велетня, продовжували весело сяяти на небi.
      Але там, де людський зiр виявлявся безсилим, допомогла наука. Навратiл з Цагеном та Чан-су ще перед вильотом "Променя" сконструювали спецiальнi демодулятори, якi повертали свiтлу його видимiсть.
      Зовнi це були досить простi iнструменти: двi трубки, що нагадували бiнокль, прикрiплений до них крихiтний напiвпровiдниковий посилювач та пружнi паски, якими вченi прикрiплювали прилад на головi, щоб не тримати його руками. Такими ж пристроями були забезпеченi i телескопи обсерваторiї та всi iншi апарати, дiя яких залежала вiд свiтла. Екiпаж мiжзоряного корабля не мав права втратити орiєнтацiю анi на мить.
      Минуло кiлька днiв, а астронавти все ще не могли звикнути до мертвого спокою, який настав пiсля того, як замовкли реактори. Так само важко звикали й до двох великих чорних дiрок в небi попереду та ззаду "Променя". Тож тим частiше пiсля служби всi збиралися у клубi, щоб розвiяти тугу i втому.
      Тут вченi перетворювались на артистiв. З Навратiла вийшов непоганий пiанiст, з Мадараша - вiртуоз на скрипцi та цимбалах. Спочатку їхнє виконання було не дуже досконале: руки в просторi без сили тяжiння не хотiли скорятись; першi спроби з цимбалами були просто смiховиннi. Але минуло небагато часу, i в залi пролунали запальний чардаш i чарiвна полька.
      Вроцлавський незабаром похвалився своїми новими вiршами, Цаген кантатою на честь планети Iкс, а Грубер - фантастичними малюнками. Шайнер дуже шкодував, що не може малювати аквареллю.
      - А ви спробуйте! - пiдступно запропонував Навратiл.
      - Гаразд, хай буде всiм на смiх, - погодився Шайнер i пiшов до своєї кiмнати.
      Вiн повернувся з великою палiтрою та кiлькома пензликами. Вiдкрив опуклу пляшку i рвучким рухом виплеснув з неї трохи води. Вона одразу ж набула форми кулi i попливла в повiтрi, немов мильна бульбашка.
      Тiльки-но новоспечений художник доторкнувся до неї, як вона розтеклась по всiй поверхнi пензлика i швидко поповзла на руку. Поки пензлик пройшов шлях вiд фарби до паперу, його щетина стала абсолютно сухою.
      - Не смiйтесь, прошу! - удавано гнiвався Шайнер. - Я ще що-небудь вигадаю i намалюю вам стiльки акварелей, що й радi не будете!
      Пiснi, смiх, жарти, задушевнi розмови про Землю... Всi прагнули якомога ближче познайомитись одне з одним. Подорож довга i далека, тож тiснiше треба з'єднувати колектив, мiцнiшою повинна бути дружба.
      - Менi здається, що Ватсон нiби нас уникає... - зауважила якось Алена. - За весь час польоту я бачила його тут лише один раз.
      - Справдi, ви маєте рацiю, Алено, - погодився Навратiл. - Тепер я пригадую, що вiн до клубу не ходить. Коли я з ним хотiв поговорити вiльної години, то знаходив його або в кабiнетi, або в обсерваторiї, де вiн мовчки спостерiгав за роботою iншої змiни.
      - Може, вiн невиправний вiдлюдник? - сказала Алена.
      - Справа не в цьому, - заперечив Северсон. - Хто був бiльшим вiдлюдником, анiж я колись? Особливо пiсля пробудження. А тепер самотнiсть, мабуть, призвела б мене до божевiлля. Хiба може iснувати на свiтi людина, яка б у цiй нескiнченнiй ночi не засумувала за людським товариством?.. Коли подумаю, що оце зараз я б летiв тут зовсiм один, то аж здригаюсь вiд жаху.
      - Ваша правда, Лайфе! - задумливо сказав Навратiл. - Чому ж тодi вiн нас уникає?.. Можливо, не може забути наших колишнiх суперечок? Або не довiряє нам?
      - Можливо, побоюється, що ми не довiряємо йому! - рiзко сказав Северсон.
      Навратiл поглянув на нього здивовано:
      - Ви так гадаєте? Як йому взагалi може спасти на думку щось подiбне? Але якщо так... Нi, я поговорю з ним i прямо запитаю, чому вiн нас уникає.
      Через двадцять чотири години по тому Навратiл прийшов до клубу в глибокiй задумi.
      - Не знаю, що й думати, - сказав вiн неквапно. - Уявiть собi, вiдвiдав я Ватсона, як обiцяв, i перш нiж я почав говорити, вiн привiтав мене словами: "Знаю, навiщо до мене прийшли. Хочете мене запитати, чому я не ходжу розважатись до клубу? Правда?". Уявляєте, як вiн мене цим здивував. Тодi я кажу: "Так, я не розумiю вашої любовi до самотностi. Одне наше моравське прислiв'я говорить: "Де є димар, там i пiч, де є люди, там i веселощi, й розмови". Англiйською мовою, правда, не римується, але воно все-таки лишається правдою. Колись у нас на селi любили погомонiти бiля печi, особливо взимку. Господинi пiд час бесiди пряли або дерли пiр'я. Щовечора збирались старi i молодi, i повiрте, у важкi часи їм ставало веселiше. Самотнiсть, любий Ватсон, шкодить..." Говорю йому всiлякi слова, якi впливають на почуття, переконую його науково, але вiн тiльки похитує головою, посмiхається й мовчить. "Не бiйтесь, я зовсiм не припускаю, що пiсля ваших суперечок ви менi не довiряєте!" - каже вiн менi раптом. "Тисячу туманностей! - кажу я собi. - Ця людина або ясновидець, або читає нашi думки!.." - ""Що ви!" - кажу я, а сам все ще дивуюсь. А вiч дає менi зрозумiти, що не хоче далi розмовляти на цю тему. "Не гнiвайтесь, але я поки що не можу вам сказати, чому не ходжу до клубу!" - сказав вiн менi на прощання... А тепер, чоловiче, суши собi голову, що вiн там замислив...
      - Чудiй! - посмiхнулась спiвчутливо Алена. - Мабуть, у нього надто хворобливе самолюбство.
      Роздiл XXV
      Пiдступнi
      вiруси
      Розповiдь Навратiла справила на Северсона дуже сильне враження. Вiн одразу ж пригадав загадковий лист i свою розмову з праплемiнником.
      "Мабуть-таки, Дiтрiхсон спiлкується саме з Ватсоном!.. Може, вони вже замислили щось злочинне?"
      Пiдозра швидко зростала й мiцнiла: так, Олаф, безперечно, не сказав правди. Один вiн навряд чи мiг би заподiяти експедицiї багато шкоди, але два злочинцi вже становлять велику небезпеку. Мовчати - означало стати їхнiм спiльником; виказати Ватсона - значить виказати i свого родича...
      Северсон крутився на лiжку з боку на бiк, голова в нього палала.
      "Викажу! - вирiшив вiн пiсля важкої душевної боротьби... - Але як я доведу, що вони - злочинцi? - подумав вiн раптом. Записку Дiтрiхсон знищив, iнших речових доказiв нема. Обидва вiдмовляться вiд усього i скажуть, що я божевiльний. Нарештi вченi скорше повiрять своїм колегам, анiж незнайомому гостевi з минулого..."
      "Алена... Алена - мiй єдиний порятунок... Вона менi, безперечно, повiрить... Але не можна розповiсти й їй; вона не подарує того, що я так довго замовчував, так довго крився перед нею..."
      За всю нiч Северсон так i не склепив очей, але нiчого путнього придумати не мiг. На свiтанку вiн вирiшив вiдкласти розв'язання проблеми на вечiр; увечерi - на другий день; потiм - на майбутнiй тиждень... I так потекли мiсяць за мiсяцем.
      А тим часом життя у крихiтному самотньому свiтi в мiжзоряному просторi минало спокiйно, без великих пригод. З Землi надходили звiстки про новi успiхи людства в боротьбi з природою, а з планети Iкс - незрозумiлi програми з верескливою музикою. Вона здавалась увесь час однаковою, тiльки чутнiсть трохи полiпшилась.
      Северсон ще коли-не-коли дорiкав собi за боягузтво й нерiшучiсть, але його нечиста совiсть вже повiльно засинала. Проте одного разу трапилась подiя, яка знову збудила його тривогу.
      - Чи хоч усвiдомлюєте ви, Лайфе, що вже скоро рiк, як ми летимо Всесвiтом? - сказала якось Алена.
      - Час тягнеться повiльно лише для нероб, а ми не можемо поскаржитись на брак роботи! - засмiявся вiн у вiдповiдь. - Скiльки клопоту завдає нам сама тiльки кухня! Робiнзону було легко: забив якусь тварину, пiдсмажив, та й годi; моя мама готувала страви за кулiнарною книжкою, де було написано: "Вiзьми три яєчка, пiвкiлограма борошна i сто грамiв цукру..." Вона, мабуть, за голову схопилася б, коли б прочитала нашi "кухарськi настанови": "Вiзьми атоми вуглецю, додай до них стiльки та стiльки електронiв i нагрiвай пiд тиском три тисячi атмосфер". А це ж ще дуже просто!
      - Та додайте, що в нашiй їдальнi в свiтi невагомостi кожен спочатку повинен навчитись їсти!-засмiялась Алена. - Пригадайте, як ви кривились, коли вам вперше запропонували пити чай з пляшки через соску...
      Дiвчина раптом насторожилась: бiля входу в лабораторiю почувся чудний шелест. Вона зробила крок, щоб подивитись, що там дiється, коли це дверi раптом рвучко вiдчинились.
      До кiмнати заплив Дiтрiхсон. Його очi гарячково палали, скуйовджене волосся розвiвалось навколо голови. Тремтячими руками вiн притримувався за одвiрок i невидющим поглядом тупо дивився б лабораторiю.
      - Доктор Свозилова, врятуйте мене! - прошепотiв вiн нарештi.
      Коли Северсон та Алена кинулись до нього, Дiтрiхсон був уже непритомний. Голова в нього палала.
      Результат медичного огляду був несподiваний: важке вiрусне запалення мозкових оболонок.
      - Заразне захворювання... Як це могло трапитись? - похитав головою Навратiл.
      - Та ще й у наш час, коли заразних хвороб немає вже навiть на Землi! додала Молодiнова. - Тим бiльш дивно це тут, у герметичному примiщеннi, яке ми так старанно перевiряли.
      - Лишається припустити, що Дiтрiхсон носив у собi iнфекцiю ще до початку подорожi, - висловив здогад Шайнер.
      - Це неможливо, - запротестував Вроцлавський. - Як ви знаєте, я був присутнiй при медичному оглядi Дiтрiхсона перед стартом i можу заприсягтись, що огляд було проведено так само грунтовно, як i у всiх. Нiяких шкiдливих мiкроорганiзмiв не було виявлено.
      Академiк Навратiл поклав на стiл кiлька знiмкiв.
      - А оцi проби все-таки ясно показують цiлу колонiю вiрусiв у небезпечнiй близькостi до кори головного мозку. Товариш Шайнер, безперечно, правий. Тепер пригадую, що вчора перед початком змiни Дiтрiхсон зайшов до мене i попросив, щоб замiсть нього в електростанцiї почергував академiк Ватсон, - мовляв, той погодився. Дiтрiхсон посилався на те, що почуває себе не гаразд. Одверто кажучи, я подумав, що вiй трохи симулює, бо видавався вiн здоровим...
      При нагадуваннi про Ватсона у Северсона сильно закалатало серце.
      "Чому Олаф попросив саме його? - промайнуло в головi. - Очевидно, вони зустрiчались таємно... Чи не причетний часом Ватсон до цього захворювання?.. Нi, тепер уже мовчати не можна... Треба розповiсти все Аленi... Все?.. I про Дiтрiхсона?.. Нi, його поки що чiпати не треба. Все одно вiн хворий, отже, нешкiдливий".
      Алена, виконуючи обов'язки лiкаря, перебувала бiльшу частину часу бiля хворого. Северсон нудився. Вiн тепер рiдко коли зазирав до клубу i своє дозвiлля проводив у бiблiотецi, а вечорами, лягаючи спати, обмiрковував, як розповiсти про свою таємницю Аленi. Вiн старанно обдумував кожну фразу, навiть кожне слово, намагаючись передбачити запитання й вiдповiдi Алени.
      Стан хворого тим часом значно полiпшився. Пiсля швидкого втручання Вроцлавського та Алени гарячка одразу ж спала. Причина хвороби - вiруси були iзольованi вiд органiзму i негайно знищенi.
      Нарештi настала мить, якої так побоювався Северсон.
      - Аленко, я хотiв би вам дещо розповiсти... - почав вiн несмiливо, коли вони зустрiлись у клубi.
      Вони були там майже самi. Тiльки на протилежному боцi круглого примiщення сидiли Чан-су з Цагеном i час од часу пересували металевi фiгурки по намагнiченiй шахiвницi.
      - Пам'ятаєте, як до нас ввалився Дiтрiхсон?.. Северсон затнувся, бо раптом усвiдомив, що говорить зовсiм не те, що завчив. На лобi в нього вiд напруження проступили краплини поту.
      - Що вас непокоїть - говорiть! - пiдбадьорила Алена, помiтивши, що з другом щось не гаразд. - Постривайте, а чи ви часом не хворi? - запитала вона раптом i зблiдла. - Коли ви в останнiй раз зустрiчались з Дiтрiхсоном?
      - З мiсяць тому... Ви припускаєте, що я вiд нього заразився?
      - Будемо сподiватись, що нi, - спробувала посмiхнутись Алена. - Як я бачу, ми зробили помилку, що не провели зразу спецiальний медичний огляд всього екiпажу... Надто ми вже звикли до життя без заразних хвороб i забули про пильнiсть. Скажiть менi, хто б чекав на таке тут, у "Променi", який так добре охороняється вiд незваних гостей?.. Ходiмте негайно до амбулаторiї!
      "Я дурний, що почав цю розмову взагалi! - розгнiвався на себе Северсон. - Тепер вiдступати вже не можна!"
      Як i слiд було сподiватись, нiяких хвороботворних вiрусiв у органiзмi Северсона не знайшли.
      - Ну й гаразд, - зiтхнула з полегкiстю Алена. - А тепер розповiдайте, що вас мучить?
      - Не знаю, як i почати... - збентежено посмiхнувся Северсон. - Те, що я вам скажу, - тiльки припущення, з якого, можливо, ви будете глузувати. Але його варто взяти до уваги.
      Вiн на мить замовк, щоб краще обмiркувати, як треба сказати.
      - Останнiм часом я стежив за життям на "Променi" уважнiше, анiж ранiше, - вирiшив вiн збрехати. - I менi здається, що у нас не все гаразд...
      Алена здивовано пiдвела брови, але промовчала.
      - Насамперед менi не подобається Ватсон.
      - Тiльки й усього? - з полегшенням засмiялась дiвчина. - А я вже гадала, що вас тут хтось кривдить. Якщо сказати правду, я також його не дуже люблю. Не подобається менi його постiйна самотнiсть.
      - йдеться не тiльки про його самотнiсть, - перебив Северсон. Пригадайте, як гостро виступив вiн проти вас на засiданнi Всесвiтньої Академiї наук. Ви, можливо, скажете менi, що свою помилку вiн визнав i що зрештою добровiльно попросився в небезпечну й рисковану експедицiю. Однак чи не здається вам дивним, що вовк за одну нiч обернувся на ягня?.. Можливо, я кривджу Ватсона, але не поручусь, що вiн не приєднався до нас тiльки для того, щоб перешкодити експедицiї i довести цим, що був правий вiн.
      - Чи розумiєте, що ви кажете?! - жахнулась Алена. - Ватсон має свої хиби, як i кожен з нас. Можливо, навiть трохи бiльше. Але вважати його злочинцем - це занадто! Не гнiвайтесь, Лайфе; ви знаєте добре, що я вас люблю, але за одне мушу вам докорити: ви ще не позбулись пережиткiв старого свiту. В кожному бачите насамперед недруга, який вас хоче ошукати або експлуатувати. Я не дивуюсь з цього, ранiше так велось повсюди. I все ж, благаю вас, усвiдомте, що з тих часiв свiт змiнився докорiнно, що сьогоднi людина людинi не вовк, а друг. Чи, гадаєте, ми змогли б пiдкорити природу i завоювати вiддаленi закутки Всесвiту, коли б не любили одне одного, коли б не довiряли одне одному?
      Северсон почервонiв. На широкому лобi в нього випнулись вени.
      - Аленко, добре знаю, що я людина старого свiту... - прошепотiв вiн схвильовано. - Можливо, саме через це я бачу тепер тi залишки минулого у Ватсонi краще, анiж ви. Боюсь, що сказане вами годину тому про iнфекцiйнi захворювання стосується i випадку з Ватсоном. Ви надто покладались на те, що хвороби знищено назавжди. А тепер надто надiєтесь на те, що нi в одному з вас не лишилось i слiду минулого. Ви гадаєте, що всi люди хорошi. А я в це не вiрю. Не забудьте, що iмперiалiзм рухнув тiльки сорок рокiв тому i лишив вам тут своїх нащадкiв, у яких, можливо, вклав такi ж зародки злоби, якими були вiруси в Дiтрiхсона...
      Алена поглянула на Северсона з неприхованим подивом.
      - Ось тепер, Лайфе, ви мене справдi здивували! I, визнаю, прочитали менi чудову лекцiю. Бачу, що зростаєте швидше, анiж я гадала. Пробачте... Чому все ж ви пiдозрюєте саме Ватсона? Може, маєте якi-небудь докази?.. Ви згадали, що за останнiй час бiльш уважно стежили за життям навколо себе...
      Северсон опинився у глухому кутi. Досить розповiсти правду, i вiн розкриє, що iснує таємна злочинна органiзацiя "Братство сильної руки", яка хоче в слушну мить заволодiти Землею, а з допомогою Дiтрiхсона, кiнець кiнцем, i планетою Iкс. Думка, що при цьому вiн зрадив би власного праплемiнника, вiдiбрала в нього всяку хоробрiсть.
      - Ватсон ховається вiд iнших... - повiльно почав Северсон пiсля короткої мовчанки. - Чи знає хто з вас, що вiн робить на самотi? Не знає!.. Часом вiн зустрiчався з Дiтрiхсоном. А Дiтрiхсон раптом тяжко захворiв. Чи не причетний до цього Ватсон?.. I ще одне: як це, що Ватсон знав, чому приходив до нього Навратiл?.. Коли над цим замислитесь, то ви скажете, що я правий...
      Северсон зiтхнув з полегкiстю. Сповiдь кiнчилась благополучно. I вплинула, бо Алена пiсля короткого роздуму запитала:
      - Може, про це слiд розповiсти Навратiлу? Менi здається, що багато в чому ви правi. Тiльки менi все ж не хочеться вiрити, що Ватсон так низько опустився. Адже вiн насамперед учений.
      - Навратiлу поки що нiчого не говорiть! - швидко сказав Северсон. Спочатку треба переконатись, чи обгрунтована пiдозра. Найкраще було б, коли б за ним стежили якийсь час. Треба дiзнатись, що робить вiн наодинцi, чим займається в своїй кабiнi i як поводиться на чергуваннi.
      - Хоч це не зовсiм правильно, але що ж, пограємося в такому разi в детективи. Якщо виявиться, що ми його ображали, попросим у нього пробачення.
      Роздiл XXVI
      Детективи
      Коли Северсон дiзнався, що карантин для праплемiнника вже скiнчився, вiн вiдвiдав його в амбулаторiї. Вигляд у Дiтрiхсона був дуже поганий, проте гiсть, як i годиться, похвалив його:
      - О, та ви вже зовсiм здоровий! Через кiлька днiв будете знову як огiрочок!
      - Ба нi... - сумно похитав головою Дiтрiхсон. - Менi, ще лежати й лежати. Я знайомий з цiєю проклятущою хворобою i добре знаю, як вона перебiгає... - Вiн пiдвiвся на лiжку i пальцем поманив Северсона. - Не бiйтесь, не заражу... Я хочу вас про дещо попросити, але так, щоб нiхто не чув. Стiни часом теж мають вуха...
      Северсон нахилився до хворого.
      - Все, що я вам скажу, зробiть з якнайбiльшою обережнiстю i так, щоб нiхто не помiтив. Не розповiдайте навiть нареченiй, бо вона тiльки ускладнила б справу. Пiзнiше я вам усе поясню... Отже: коли будете чергувати в лабораторiї, вiзьмiть там апарат АУК-235. Наскiльки пам'ятаю, вiн лежить недалеко вiд печi високого тиску. Непомiтно занесiть його до моєї каюти; найзручнiше це зробити одразу ж пiсля змiни чергувань, коли однi сплять, а iншi їдять... Будьте уважнi: перш нiж вiдчинити дверi, тримайте апарат перед собою так, щоб круглий переднiй отвiр було скеровано до каюти. Потiм натиснiть на червону кнопку з правого боку скриньки. Спалахне червоний вогник - сигнал, що апарат працює. Нi в якому разi не повертайте апарат отвором на себе - на вас може потрапити дуже шкiдливе для всього живого поляризоване радiоактивне випромiнювання...