Сигнали з всесвiту (Сигнали з всесвiту - 1) (на украинском языке)

      - Не знаю. Важко отак собi повiрити, хоч я й не думаю, що ти все це наплескав... Отже, я спав у кризi багато рокiв... А скiльки саме?
      Митько глянув на нього лукаво:
      - Вгадайте!..
      - Не маю анi найменшого уявлення... - задумливо сказав Северсон. I раптом рвучко повернувся до хлопця. - Але я хотiв би мати докази, Митько! Будь-який речовий доказ, що я справдi проспав... Чи немає в тебе газети з сьогоднiшньою датою?
      - Немає... - хлопець замислився. - От що: ходiмте до iнститутської бiблiотеки, це близько. Там усе прочитаєте чорним по бiлому.
      Северсон погодився, i вони одразу ж подалися до бiблiотеки.
      ***
      - Здрастуйте, Василю Володимировичу! Подивiться, якого надзвичайного гостя я привiв до вас! - вигукнув Митько з порога затишної читальнi.
      Лiтнiй чоловiк, що стояв бiля книжкової шафи, швидко обернувся i, побачивши Северсона, аж заклiпав очима:
      - Товариш Северсон?! Прошу... Прошу... - вiн заметушився, пропонуючи стiльця. - А тобi, шибайголово, слiд було б дати доброго прочухана! Наташа Орлова вже понад годину мiсця собi не знаходить, а ти водиш товариша Северсона не знати де... Хiба ти не чув екстреного повiдомлення?
      - Нi, -засмiявся Митько. - Ми тим часом добре погомонiли. Я пояснив товаришу Северсону, як вiн потрапив з Арктики до нас.
      Бiблiотекар збентежено замахав руками:
      - Отже, ти все вибовкав?! Та чи розумiєш ти, що накоїв?!
      - Не хвилюйтеся, пане, - заступився Северсон. - Я вже знаю все чи майже все i, як бачите, не занепав духом. Визнаю: це була для мене завелика доза, але я її витримав. У мене тепер до вас тiльки одне прохання: чи немає у вас часом норвезьких газет тисяча дев'ятсот двадцять восьмого року?
      - Не знаю. Треба подивитись... - перепросивши, бiблiотекар вийшов до сусiднього примiщення i одразу ж кинувся до вiдеофону:
      - Товаришку Орлову!
      На екранi з'явилось Наташине обличчя:
      - Ви чимось стурбованi, Василю Володимировичу?.. Може, дiзнались щось про Северсона?
      - Вiн у мене в читальнi. Але радiти нема чого. Уявiть собi, Северсон уже знає все.
      - Прикро... А як вiн поводиться?.. Спокiйний?.. А втiм, я зараз до вас приїду.
      - Вiн хоче одержати газети за дев'ятсот двадцять восьмий рiк. Що робити?
      Наташа нахмурила чоло, закусила губу. По короткiй паузi сказала рiшуче:
      - Дайте. Нiчого iншого не лишається.
      ***
      Коли Наташа Орлова зайшла до читальнi, Северсон був такий заглиблений у читання газет, що навiть її не помiтив. Тремтячою рукою вiн перегортав переплетений рiчний комплект "Норгес Фолк" i уважно перечитував кожну статтю, де згадувалось про Амундсена. Зараз йому саме потрапив на очi великий заголовок в номерi за 19 червня 1928 року: "АМУНДСЕН ВИЛЕТIВ НА ДОПОМОГУ НОБIЛЕ".
      "Вчора, 18 червня, на лiтаку "Латам" з Тромсе на пiвнiч вилетiв великий полярний мандрiвник Руаль Амундсен. На борту лiтака один наш офiцер, французькi льотчики Рене Жульбауд i де Кувервiлль, радист Валетте i механiк Браззi. Амундсен сподiвається розшукати експедицiю Нобiле, занесену оболонкою дирижабля "Iталiя". Як щойно повiдомив наш кореспондент з Тромсе, Амундсен невдовзi пiсля старту запитав по радiо про стан криги бiля острова Ведмежого. Завтра надрукуємо бiльш докладнi повiдомлення".
      Однак другого дня газети про Амундсена мовчали. Через день вони вмiстили коротке повiдомлення, що лiтак "Латам" не дає про себе нiяких звiсток. Ще через кiлька днiв вже почали писати про рятувальну експедицiю на допомогу "Латаму".
      "НОРВЕГIЯ ВТРАТИЛА СВОГО ВЕЛИКОГО ГЕНIЯ",- повiдомляв заголовок "Норгес Фолк" за 1 вересня 1928 року. - "Рибальське судно "Брод" пiдiбрало вчора поблизу Фунгло поплавок лiтака, що, безперечно, належав "Латаму". На жаль, тепер вже немає сумнiву, , що наш великий i безсмертний Амундсен загинув разом зi своїми вiрними друзями. На всiх державних будинках вивiшено траурнi прапори".
      - Отже, Амундсен загинув... - прошепотiв Северсон i похилив голову. Тiльки я й був урятований... А чи знайшли хоч його труп?
      Наташа мiцно стиснула йому руку:
      - Нi. Вiн спить, мабуть, у вiчнiй кризi, яка лишилася в Арктицi. Однак ми, безперечно, знайдемо його. I його, i Валетте, i решту ваших друзiв. I, можливо, ви ще зустрiнетесь з ними...
      У Северсона запаморочилось в головi.
      "Так ось чому так зволiкали з усякими поясненнями!.. Я, виходить, лишився один-однiсiнький, без родичiв i друзiв, мiж чужих людей... Це жахливо!"
      З гарячкових думок його вивiв схвильований голос Наташi:
      - Забудьте про минуле, Северсон! Минулого вже не можна повернути, i ви, безперечно, не шкодуватимете за ним, коли дiзнаєтесь, з якою радiстю ми прийняли вас до себе, яке прекрасне й багате життя вiдкривається перед вами зараз...
      Митько, який досi тихенько тулився в куточку, пiдбiг до Северсона i обняв його:
      - Не гнiвайтесь на мене... Хочете, ми будемо добрими друзями? Пiдете завтра зi мною подивитись атомну електростанцiю, де працює мiй батько?
      Невидющим поглядом Северсон дивився кудись у землю i, здавалось, не чув нiчого.
      - Краще було б, коли б ви знайшли Амундсена... - прошепотiв вiн сумно. - Наташо, я хочу додому... Додому, в Норвегiю...
      Дiвчина взяла його за руку:
      - Ще трошки терпiння, друже... Ще шiсть тижнiв лiкування - i ви будете цiлком здоровi. Цей час збiжить, як вода, а потiм я сама проведу вас додому, - якщо вам буде приємне моє товариство, звiсно. Викиньте з голови похмурi думки. Повiрте, нам без вас буде дуже сумно. Ми вже звикли до вас, ви просто наш. Всi ми вас насправдi любимо, а я... я себе почуваю вашою матiр'ю... хоч i народилась на кiлька десяткiв рокiв пiзнiше вас.
      Северсон потиснув Наташину руку i сумно посмiхнувся:
      - Такого невдячного пацiєнта ви, мабуть, нiколи не мали... - вiн повернув голову до вiкна i задивився на верхiв'я дерев. Повiльно, через силу продовжував: - В мене голова замалим не лусне... Коли б хоч знати, що, власне, зi мною сталось i як я до вас потрапив... Наташо, можете ви менi про це розповiсти?
      Митько нiби цього тiльки й чекав:
      - Василю Володимировичу, а може, продемонструємо товаришу Северсону кiлька стерео про нього?
      Бiблiотекар замахав руками:
      - Та помовч, шибенику! Чи мало ще ти накоїв?.. Якi ще там "стерео"?! звернувся вiн до Северсона, а потiм з нiмим запитанням подивився на Наташу.
      - Дайте, Василю Володимировичу... - зiтхнула дiвчина. - Може, так буде краще.
      З дивним навiть для самого себе спокоєм Северсон стежив за рухами лiтнього бiблiотекаря. Той сiв до великого овального столу; як на телефонi, набрав якийсь номер. На екранчику спалахнула лiтера "С". Пiд нею тричi блимнула зелена лампочка; на лiвому крилi стола вiдкрилась засувка. Бiблiотекар простяг до неї руку й витяг кiлька металевих коробок.
      - Почнемо з першої частини?
      - Звичайно... - тихо вiдповiла Наташа.
      Бiблiотекар засунув коробочку в нiшу проектора i натиснув на одну з кнопок. На протилежнiй стiнцi з'явився портрет Северсона.
      - "Син Пiвночi", стереофiльм Олексiя Черепанова та Наталiї Орлової... - пролунав незнайомий басовитий голос.
      - Це було року тисяча дев'ятсот двадцять восьмого... - продовжував диктор в той час, як крiзь портрет почали проступати обриси портового мiста.
      - Тромсе!.. - прошепотiв Северсон.
      - Не хвилюйтесь, друже. Це лише документальнi кадри вашого вильоту, сказала тихо Наташа, яка не зводила очей з свого супутника.
      Потiм iшли фотографiї Амундсена та "Латама", а за ними - маленька карта з рухомим лiтачком, який просувався в напрямку Шпiцбергену. За групою островiв вiн несподiвано зник, а замiсть нього з'явився червоний кружечок.
      - Десь у цьому районi "Латам" зазнав аварiї... - пояснював диктор. Спостерiгач лiтака Северсон невiдомо як потрапив на берег безiменного острiвця, де й замерз. Збiгали роки, минали десятирiччя. Надiйшли величнi днi визволення всього людства. Здiйснились передбачення Маркса та Ленiна: капiталiзм та iмперiалiзм зiйшли зi сцени iсторiї. Назавжди зникла небезпека вiйни. Велетенськi творчi сили, якi гайнувалися ранiше на створення засобiв знищення, звiльнились тепер для найпрекраснiшою: для боротьби за щасливе сьогоднiшнє i ще прекраснiше майбутнє людей. Настав небачений розвиток технiки й науки. Вже через двадцять п'ять рокiв пiсля усунення небезпеки вiйни людство мало таку силу, що могло стати на бiй з Сахарою i Арктикою. На протязi наступних п'яти рокiв ми витiснили льодовики аж до Пiвнiчного полюса.
      I ось на цьому славетному переможному шляху i було знайдено Северсона...
      Перед широко розкритими очима Северсона розгорталися захоплюючi подiї.
      Бергер доповiдає Всесвiтнiй Академiї, що в одному з льодовикiв на крижаному острiвцi знайдено невiдому людину в одязi пiлота двадцятих рокiв двадцятого столiття. Вiн лежить скоцюрблений у прозорiй кризi, наче спить. Голова його - на лiвiй руцi, а правою вiн притримує шкiряне пальто.
      На острiв приземляється вертолiт. З нього виходить група лiкарiв-тарабкiнцiв. Спецiальним iнструментом вони вирiзають великий крижаний куб з тiлом людини i з допомогою кранiв навантажують на лiтак.
      На екранi з'являється Москва, а потiм велика лабораторiя.
      - У кишенi невiдомого було знайдено вiйськовий бiлет... - звучить голос диктора, i на екранi з'являється знiмок розгорненої книжечки. Мабуть, вона побувала в водi: лiтери тексту розмазанi i перетворились на бруднi смуги. В графi: "Прiзвище" - видно тiльки "...е...сон".
      Фотографiю книжки змiнює кадр у лабораторiї. Усмiхнена чорнява дiвчина (Северсон одразу ж упiзнає в нiй Наташу) каже:
      - "Е...сон" - це менi не зовсiм подобається. Знайшли ми його на пiвночi, то й будемо поки що називати Северсоном.
      - Рiк важкої i вiдповiдальної наукової працi, рiк упертої боротьби з невблаганною природою... - продовжує диктор. - I нарештi все ж перемагає наука й життя!.. Северсон починає дихати... Северсон вимовляє перше слово... Наука святкує одну з найбiльших перемог... Смерть поступилась!.. Стереофiльм закiнчився. В залi лунає музика, яка пiдносить людину, дає їй крила. Могутня кантата життя!
      Северсон зворушений.
      - Наташо! Василю Володимировичу! Митю!.. - йому перехопило дух.
      У Наташi очi сяють щастям. З радостi вона б розцiлувала Северсона!
      Криза минула. Тепер можна смiливо стати перед Тарабкiним i сказати: наш любий Северсон уже живе в теперiшньому часi!
      Роздiл IХ
      В краю
      чудес
      Северсон пiдiйшов до широкого вiкна. Зупинився, вражений.
      Перед його очима розляглась чудесна картина. До яскраво-синього неба зводились велетенськi палаци, прикрашенi статуями та барельєфами. На вершинi одного з них стояла велична бронзова постать з простягненою вперед правою рукою. Фундамент цiєї багатоповерхової будови губився в зеленi великого парку; бiчнi крила палацу мали плоский дах, де стояли кiльканадцять дивних безкрилих лiтакiв.
      Скiльки сягало око, скрiзь проти неба височiли такi ж палаци. Вони були рiзнi за обрисами, оздобленням i кольором, але всi стояли серед дерев. На обрiї виблискувала водяна гладiнь, якою снували кораблi. Голубiнь кеба прокреслювали бiлi смуги од лiтакiв.
      Северсон довго дивився у вiкно й мовчав. Зачарований краєвидом, вiн забув про все на свiтi.
      Так он яка Москва!.. Куди до неї Нью-Йорковi! Там хмарочоси убогi, як коробки для черевикiв, та ще й тiсно прилiпленi один до одного... А може, й Нью-Йорк уже змiнився?
      Вiн запитливо глянув на Наташу.
      - Як, подобається наше мiсто? - запитала вона лукаво.
      - Це - втiлена казка, Наташо!.. Але я й досi не вiрю, що це - Москва. Менi здається, що я потрапив на якийсь зачарований острiв, про який свiт навiть не знає.
      - А це?.. - Наташа пiдняла штори на протилежнiй стiнцi, i перед Северсоном з'явились залитi сонцем будови старовинної архiтектури.
      - Так, це московський Кремль... - задумливо сказав Северсон. - Я бачив його тiльки на малюнках, але забути його неможливо... - вiн хитнув головою, посмiхнувся. - Ну й штукарка ви, Наташо! I хитрунка!.. То ви спецiально привезли мене сюди вночi, га ще на метро, щоб потiм приголомшити краєвидом Москви з висоти пташиного льоту?!
      - Частково - так, - засмiялась Наташа, - але ж кортiло показати вам i метро. Сподобалось?
      - Чудесне метро!.. Тiльки... тiльки... А ви знаєте, що ми обдурили мiський магiстрат? - сказав Северсон напiвжартома.
      - Тобто як? - здивувалась Наташа.
      - Менi незручно нагадувати, але... ми не купили квитки.
      - Ах, он у чому справа! - зареготала Наташа. - Я просто забула вам пояснити, що за транспорт у Москвi не платять. Ну, та ви це побачите на власнi очi... А зараз кажiть: що ви хотiли б побачити?
      - Скажiть, а чи не можна було б завiтати на електростанцiю, туди, де працює Митькiв батько? Хлопчик мене запрошував, але я, звiсно, не знаю, чи дозволяється це, чи нi.
      - А чому ж. Ми заглянемо й туди. Я приготувала для вас широку програму екскурсiй. Тiльки, прошу, будьте цiлком одвертi: як на вас впливає все побачене?
      - Не знаю... - вiдповiв вiн по паузi. - Поки що я тiльки цiкавлюсь усiм. Я б хотiв зараз промчати свiтом i подивитись, як вiн змiнився.
      - А чи вистачить вам сили для цього? Чи не краще було б продовжити лiкування?
      - Я почуваю себе вже зовсiм здоровим i бадьорим.
      - Це так, - погодилась Наташа. - Але перенапруження ще може пошкодити вам. Я вважаю, що вам велику користь принiс би тривалий сон.
      - Сон?.. Може, хочете, щоб я спав день у день, як немовля?
      - Саме сон i допомiг вам стати на ноги. Людина витримує без їжi мiсяць, а без сну - лише кiлька днiв. Великий фiзiолог Iван Петрович Павлов довiв, що багато хвороб людини виникають внаслiдок перенапруження кори головного мозку. Тут не зарадять нiякi лiки, а тiльки сон, коли нервовi клiтини припиняють свою дiяльнiсть i вiдпочивають.
      - Вiрю вам. I все-таки спати менi не хочеться. Не турбуйтесь про мене: за своє життя я зазнав багато чого, а, як бачите, знову бадьорий.
      - Отаким ви менi подобаєтесь, Северсон! Тодi скажу вам по секрету: Митько вже давно чекає на вас.
      Очi Северсона засяяли. Кiлькома стрибками вiн вибiг у коридор, схопив хлопця i високо пiдняв над головою:
      - Ти, мiй хлопчику, ти - найкращий лiкар!
      А Митько намагався набрати зосередженого й поважного вигляду:
      - Я прийшов повiдомити, що батько сердечно вiтає вас i запрошує до своєї електростанцiї... Як бачите, я завжди дотримую слова.
      ***
      - Ти тут живеш, Митю? - запитав Северсон, коли вони втрьох пiдiйшли до великої красивої споруди, що поросла диким виноградом.
      - Нi, товаришу Северсон, тут працює мiй батько, - вiдповiв хлопець. Оце й є московська атомна електростанцiя.
      - Ого! - здивувався Северсон. - В такому палацi мiг би жити й англiйський лорд!.. А де ж димарi?.. Чим тут опалюють?
      - Тепер уже електростанцiї не опалюють, - пояснила Наташа. - Вони працюють на невичерпнiй енергiї атомiв... Але про це поговоримо пiзнiше.
      Вони зайшли до вестибюля i попрямували сходами.
      - А, дорогi гостi! - їм назустрiч поспiшав ставний чоловiк у бiлому халатi. - Вiтаю вас, товаришу Северсон, на нашiй фабрицi енергiї!.. Що ви хотiли б побачити насамперед, друзi: диспетчера, реактори чи експедицiю електроенергiї?
      - Не поспiшайте, товаришу Зайцевi - засмiялась Наташа. - I не розмовляйте з нами санскритом. Наш гiсть не розумiє ваших термiнiв i, мабуть, погодиться, щоб ви показували найцiкавiше.
      Зайцев почухав потилицю:
      - В нас усе цiкаве. Але куди ранiше? Що, коли до диспетчера?
      На запрошення Зайцева гостi пройшли коридором i почали пiднiматись широкими сходами на вищий поверх.
      Северсона вразила зразкова чистота, красиве оздоблення стiн. Йому мимохiть пригадалась паперова фабрика, на якiй колись працював його дядько. Там було повно смороду, гуркоту, бруду. А тут - тихо й чисто, як у храмi.
      - Прошу! - сказав Зайцев, пропускаючи гостей уперед.
      Безшумно вiдчинились широкi дверi, i перед вiдвiдувачами постала дивна картина. Посеред залу мiстилась велика рельєфна карта, що сяяла незлiченною кiлькiстю рiзнокольорових вогникiв. Мiж мiнiатюрними горами й рiчками виднiлись такi ж маленькi мiста.
      Тiльки надивившись на карту, Северсон помiтив пiд стелею прозору кабiну, в якiй сидiла бiлява дiвчина. Однiєю рукою вона спиралась на бильце крiсла, а другу тримала на похилому пультi, що ряснiв кнопками та екранчиками.
      Дiвчина глянула вниз, на вiдвiдувачiв, посмiхнулась на знак привiтання i знову всю свою увагу скерувала на пульт.
      Зайцев помахав їй рукою i обернувся до гостей:
      - Пiд час роботи з нею не жартуй! Це наш Перун, який володiє громами й блискавицями всiєї областi. А яка сувора з нами! Звертання сприймає тiльки з повним титулом: "Надiя Молодiнова, диспетчер атомної електростанцiї Московської областi"... - Зайцев знизив голос i нахилився до вуха Северсона. - Добре, що вона не чує нас. Я хочу вам її де в чому зрадити. Вона, власне, дуже полюбляє iграшки... Щоб мати уявлення про витрату енергiї в окремих мiстах та на заводах, цiлком досить дивитись на прилади. А їй цього - замало... "Треба зробити працю бiльш приємною,- заявила вона якось.- В центральнiй диспетчерськiй я побудую рельєфну карту областi, а сигнали мiст i заводiв розмiщу на їх макетах..." Одному з такою моделлю не впоратись. То як ви гадаєте, що вона зробила? Дуже просто: покликала на допомогу пiонерiв з технiчних гурткiв. Записався й Митько,- вiн теж такий, що любить з чимось возитись... Одного разу приходжу сюди - i аж очi вирячив: на великих пiдставках передi мною вся область, з рiчками, лiсами й мiстами. Надiя сидить на пiдлозi, тикає пальцем у якiсь креслення. Хлопчаки й дiвчатка повзають пiд макетом з паяльниками в руках... Того дня уперше засяяли оцi вогнi, - показав Зайцев на рельєфну карту. - Що ви на це скажете? Чи не фантазер наш оцей маленький Перун? - вiн засмiявся i знову глянув на дiвчину. - Але звiритись на неї можна, це я повинен визнати. Пiд час її чергування нiколи не буває перебоїв у подачi енергiї.
      Северсон з цiкавiстю поглядав то на дiвчину в прозорiй кабiнцi, то на модель. Невже це й справдi зробили хлоп'ята?
      - А яку деталь виготував ти? - звернувся вiн до Митька.
      - Отой он автомат, де щойно спалахнув червоний вогник... Дивiться, Надiя помiтила сигнал i ввiмкнула сильнiший струм.
      - Висловлюйся зрозумiлiше, Митю! - засмiялась Наташа. - Ця крихiтна будова означає собою великий автоматичний завод "Серп i молот". Такi заводи ми називаємо скорочено "автомат".
      - А червоний вогник доповiдає, що "автомату" потрiбно бiльше електроенергiї, - поспiшив додати Митько. - Тату, чи не пiдемо вже далi?
      - Кому я служу провiдником - тобi чи гостям? - удавано розгнiвався Зайцев. - Знаєте, його, як i кожного хлопчака, насамперед цiкавлять машини, а тому, що до виробничої частини його рiдко коли пускають, вiн i хоче використати цю нагоду... Ну, гаразд. Але перш нiж ми зайдемо до машинного залу, вам необхiдно пояснити деякi речi. Електростанцiя, де ви, товаришу Северсон, зараз перебуваєте шановним гостем, виробляє електрику iз звiльненої атомної енергiї... Як я чув, ви за фахом льотчик, - отже, технiк.
      - Про атом я знаю небагато, - сказав Северсон. - Пам'ятаю тiльки, що вiн складається з позитивних та негативних часток i що протони утворюють основу ядра атома, навколо якого обертаються стiльки електронiв, скiльки мiститься протонiв у ядрi. Чи, можливо, я все переплутав?
      - Чудесно! Видно, що у вас добра пам'ять! - кивнув головою Зайцев. Так от ученi виявили ще одну частинку - нейтрон - i встановили, що атомне ядро таїть в собi величезну енергiю, яку можна звiльнити або розбиванням ядра, або синтезом ядра з його складових частин... Було витрачено дуже багато коштiв, енергiї, творчих зусиль, але атом, кiнець кiнцем, вдалося розбити. Результат був надзвичайний: з грама розщеплених атомiв урану одержали в два з половиною мiльйони разiв бiльше енергiї, нiж з грама бензину. Але це вiдбулось тодi, коли на Землi ще лютували вiйни. Надзвичайний винахiд було використано американськими iмперiалiстами для виготовлення атомної бомби. У тисяча дев'ятсот сорок п'ятому роцi американськi атомнi бомби вщент зруйнували два японських мiста i знищили сотнi тисяч людей... - Зайцев махнув рукою, немов хотiв прогнати важкий сон. - Та облишмо сумнi спогади, друзi. Людство порiвняно швидко зрозумiло, якою небезпечною є атомна енергiя в руках палiїв вiйни. Ця небезпека, зрештою, таки й допомогла йому усвiдомити, де корiнь зла; збагнути, що щастя i саме iснування всiх народiв свiту ставить пiд загрозу жменька користолюбних iмперiалiстiв... Ось уже тридцять рокiв, як на Землi запанував мир. Людство використовує атомну енергiю виключно для пiдкорення природи та для пiдвищення добробуту...
      Тiльки тепер Зайцев помiтив, що гiсть поринув у думки i, здається, нiчого не бачить i не чує.
      - Даруйте, товаришу Северсон, я захопився своєю лекцiєю, а вас, мабуть, бiльше цiкавить кухня, де створюється атомна енергiя, чи не так?
      - Нi, нi... - схаменувся Северсон. - Я тепер часто замислююсь над долею людства... Я багато чого проспав, я це бачу. Так само й у наукових знаннях я лишився позаду. Що менi вiдомо про атомну енергiю? Нiчого!.. Що я знаю про ваше гiдне подиву телебачення? Нiчого!.. - вiн гiрко посмiхнувся. - Менi тепер треба дуже багато надолужити, щоб хоч розумiти вас взагалi. I, признаюсь, я боюсь...
      - Чого ж вам боятись? - запитала Наташа з погано прихованою тривогою. - Анi тут, на електростанцiї, нi десь у iншому мiсцi вам не загрожує нiяка небезпека. Люди вже досконало володiють атомною енергiєю, повнiстю пiдкорили її.
      - Я розумiю це, Наташо. А тому й боюсь. Я нiкого не хочу обтяжувати, а скажiть менi, як я тепер проживу зi своїми жалюгiдними знаннями?
      - Так от воно що! - зiтхнула вона з полегкiстю. - Цього не бiйтесь аж нiяк! Все наздоженете. Можете смiливо продовжувати навчання i обрати фах за бажанням або лишайтесь льотчиком.
      - Я б хотiв цього... Але де взяти грошi? Мiй батько був дрiбним чиновником, отже, спадщини менi не лишив... Звiсно, я роботи не боюсь, навiть найважчої. Можу хоча б копати землю заступом...
      - Його ви знайдете хiба що в музеї, товаришу Северсон! - встряв у розмову Митько. - Навiщо ж тодi iснують машини?
      - А за навчання платити не треба, - додала Наташа. - Воно в нас безкоштовне.
      - Отож i почнемо негайно, - засмiявся Зайцев i показав на великий настiнний плакат. - Перед вами - вся таємниця виробництва електрики з атомної енергiї... Лiворуч - схема найстарiшої атомної електростанцiї. Отой сiрий куб - атомний котел, реактор, де при розпадi атомiв видiляється величезна кiлькiсть тепла. Це тепло використовується для перетворення води в пару, а пара рухає турбогенератор... Складний, невигiдний спосiб. Тепер ми одержуємо електрику значно простiше. А втiм, краще оглянути все на мiсцi.
      Довгим коридором i ескалатором гостi разом з Зайцевим спустилися ще нижче i опинились у просторому залi. На його блискучiй пiдлозi тьмяно вiддзеркалювались кiмнатнi рослини й силуети турбогенераторiв.
      - Ось такий вигляд має атомна електростанцiя старiшого типу, пояснював Зайцев. - При розщепленнi атома виникає небезпечне випромiнювання, тому реактори сховано за товстою захисною стiною. Якщо бажаєте, - зазирнiть! - показав вiн на одне з крихiтних вiконець.
      Северсон був розчарований, зазирнувши туди. Вiн сподiвався побачити щось схоже на нутрощi розжареної домни, а побачив тiльки ряд великих сiрих споруд, обплутаних товстими кольоровими трубами.
      - Нiякого чуда, тiльки людська кмiтливiсть! - вiдповiв Зайцев на його запитальний погляд. - Детальнiше розповiм пiзнiше; для вас сьогоднi й так буде забагато. А зараз ходiмо до сусiднього залу, де ми пiдкорюємо атом далеко досконалiше.
      Якщо в попередньому примiщеннi стояв хоч i не голосний, але безперервний шум вiд роботи турбiн, то тут панувала абсолютна тиша. Вiд довгого ряду закритих блискучими металевими ковпаками котлiв не долинало анi звуку.
      - Тут процес проходить зовсiм по-iншому, - сказав Зайцев. - Тепло з допомогою термоелементiв перетворюється безпосередньо на електрику. Принцип дiї термоелемента, гадаю, ви знаєте: якщо нагрiти мiсце з'єднання двох рiзних металiв, виникає електричний струм... Але ми не зупинились i на цьому методi. В сусiдньому залi ми маємо реактори, в яких кiнетична енергiя атомних часток iде безпосередньо на прискорення електронiв, так що весь котел, по сутi, є термоядерною батареєю. В дослiдницькому вiддiлi, яким я керую, ми шукаємо подальшi шляхи, так що, можливо...
      Лекцiю Зайцева урвав рiзкий дзвiнок вiдеофону.
      - Хвилиночку... - вiн пiдбiг до апарата.
      На екранi з'явилось усмiхнене обличчя дiвчини з кирпатим носиком i ямочками на щоках.
      - Петре Iвановичу, радi бачити гостю?
      - Аленко, дiвчино золота, де ти взялась?! - радiсно вигукнув Зайцев. А я гадав, що ти сидиш десь у своїй оранжереї та вирощуєш неземнi рослини. Надовго до нас?.. А я приймаю гостей, та ще й яких!.. Ходи-но сюди, познайомлю!
      - Нi, дякую, - похитала головою дiвчина. - Не хочу заважати, а до того ж не маю часу. Прийду до вас увечерi.
      - Гаразд, гаразд. Тодi зберемось у нас.
      ***
      Як i обiцяв Митько при прощаннi в електростанцiї, вiн прийшов точно о шостiй вечора, щоб провести гостей до своєї квартири. Коли ж назустрiч йому вийшов тiльки Северсон, хлопець занепокоївся:
      - А де ж ви лишили товаришку Орлову? Чи не втекли, бува, вiд неї знову?.. Вона буде дуже турбуватись, а я... я знову матиму прочуханку.
      - Не бiйся, хоробрий лицарю! - засмiявся Северсон. - Все гаразд. Наташа просить пробачення: в неї невiдкладна робота в лабораторiї. Вона доручає мене тобi, на твою вiдповiдальнiсть... Ну, товаришу начальник, пiдемо пiшки, чи як?
      - Ой-йой, ми живемо далеко, товаришу Северсон! - вигукнув хлопець. Пiшки ми дiйшли б туди хiба що опiвночi. Хочете поїхати метро чи, може, вертольотом?
      Северсон пiдвiв голову i з хвилину мовчки стежив за рiзнокольоровими машинами, що снували повiтряним океаном в усi боки.
      - Тобi доводилось лiтати?
      - Дуже часто.
      - А ти не боїшся? Адже цей лiтак не має крил.
      - А чому б я боявся? I навiщо вертольоту крила? Його ж пiдтримують пропелери.
      - Ну, а якщо мотори зрадять?
      - Мотори не зрадять, їх повсякчас контролюють. А коли б навiть сталося так, пропелери почнуть крутитись у протилежному напрямку, i вертолiт приземлиться повiльно, як парашут.
      Помовчали.
      - Не думай, що я боюсь, я тiльки цiкавлюсь, - сказав Северсон, нiби виправдуючись. - Як летiти, то й летiти. Але постривай: ти вмiєш керувати вертольотом?.. I де вiн у тебе?
      - Нi, я не буду керувати! - засмiявся хлопець. - Ми викличемо аеротаксi. їх розпiзнати легко, бо вони мають
      Дiю, розмальоване в клiтинку, як он у того. Якщо воно вiльне, то забере нас.
      Митько витягнув з кишенi носову хусточку i помахав нею. Пiлот з скляної кабiни подав знак, що бачить. Вертолiт наблизився, повис низько над головами перехожих, з його дна опустилась на тросах легенька вiдкрита кабiнка.
      Митько швидко одсунув захиснi поручнi:
      - Заходьте! На вулицi приземлятись не можна, тому аеротаксi мають отакi пiдйомники.
      Через кiлька секунд обидва мандрiвники вже були у вертольотi. Митько натиснув кнопку поруч мiкрофона на столi i сказав адресу. Машина почала швидко пiднiматись повз вiкна iнституту Тарабкiна, потiм попрямувала на пiвнiчний схiд.
      Северсон мимохiть згадав свiй останнiй полiт з Амундсеном. У "Латамi" стояв такий гуркiт, що ледве було чути голос сусiда. А тут мотори працювали зовсiм безшумно.
      Почуття невпевненостi i недовiри до незвичайної машини зникли. Северсон вiдчував глибоку насолоду з оцього плавного, швидкого льоту, тим бiльш, що пiд ними вiдкривалася велична панорама чудесного мiста.
      - Чи ти помiчаєш, Митю, що ми летимо не прямо, а манiвцями? - запитав Северсон пiсля довгої мовчанки. - Менi, як старому льотчику, це помiтно. До вас так i треба летiти чи це просто, щоб ми оглянули Москву?
      - Ми наближаємось до аеродрому, а тут уже нашим вертольотом керує диспетчер, щоб ми не зiткнулись з яким-небудь лiтаком. Вони стартують i приземляються щохвилини. Адже ми, товаришу Северсон, живемо на околицi мiста, недалеко вiд мiжнародного аеродрому.
      - Ми приземлимось на ньому?
      - Навiщо нам там приземлятись? - здивувався хлопець. - Довелося б ще чимало йти пiшки, а так пiлот висадить нас просто на дах нашого будинку.
      - Шкода... Аеродром мене дуже цiкавить. Я б хотiв на нього подивитись.
      - Це можна зробити i не приземляючись. Звiдси ви побачите краще, анiж з землi, - запевнив його хлопець.
      Северсон схилився до вiкна, шукаючи очима аеродром. Раптом вiн швидко пiдвiв голову. В ясному надвечiрньому Небi заблищав срiбний лiтак з крилами, якi скидались на Ластiвчинi. Вiн промчав стрiлою i зник з поля зору, лишивши по собi тонку бiлу смугу.
      - їв ньому сидять люди? - запитав Северсон здивовано. А коли Митько ствердно кивнув головою, то додав: - Як же можна витримати таку швидкiсть?
      - Та хiба це була швидкiсть?! - скептично посмiхнувся хлопець. Ракетоплан тiльки розганявся. От коли б ви побачили, як вiн помчить у стратосферi! За пiвгодини буде, мабуть, у Пекiнi!
      Северсон докiрливо похитав головою:
      - А тобi вiдомо, що Пекiн знаходиться в Китаї? Чи, може, є ще й iнший Пекiн?
      - Нi, я маю на увазi той, що в Китаї... А що ви бачите в цьому дивного? За цей час ракетоплан може долетiти й до Америки чи до Австралiї. Минулого року пiд час канiкул я отаким лiтаком подорожував до Праги, а нинi тато пообiцяв узяти мене з собою в Лондон.
      - А за скiльки годин тодi ми опинилися б у Норвегiї? - недовiрливо запитав Северсон.
      - Цього я точно не знаю, але звiсно ж, менш як за пiвгодини. I саме на цьому аеродромi ми сiдали б у ракетоплан, - показав Митько вниз.
      Северсон швидко притиснув лоб до скла.
      Аеродром мав зовсiм iнший вигляд, нiж йому уявлялось. В його центрi стояла висока будова з чудними металевими конструкцiями на даху, а вiд неї променями розбiгались бетонованi смуги й довгий похилий мiст, який трохи скидався на лижний трамплiн.