Раптом Марта сплеснула руками.
      - Ой, як же я зразу тобi цього не сказала! От, коли жандарми вже заарештували батька i повели його до свого чорного автомобiля, то iншi з них почали обшукувати нашу кiмнату. А я стояла й плакала... Вони лаялися, що нiчого не знайшли, а тодi один з них, мабуть старший, ну, нiби їхнiй начальник, огидний такий, з червоною, як у п'яницi, пикою, сказав, що вони все одно витягнуть з батька те, що їм потрiбно, що головне вони все ж таки зробили, схопили нарештi людину, яка має щiльнi зв'язки з Сивим Капiтаном...
      - Що? - здивувався Валенто Клаудо. - Це що ж вони, про Педро?
      - Я тодi нiчого не зрозумiла, бо дуже хвилювалась. А тепер розумiю, що вiн говорив саме про батька. А яке ж вiн має вiдношення до того Сивого Капiтана? Та батько знає про нього не бiльше, нiж усi iншi люди, що були на парадi... От бачиш, i ти теж дивуєшся, дядю Валенто!
      Справдi, Валенто Клаудо був украй здивований. Вiн недовiрливо поглядав на Марту, зовсiм забувши про недопите вино.
      - Слухай, Марто, - мовив вiн нарештi. - Чи не переплутала ти чогось? Справдi, може, вони казали це про когось iншого, а не про Педро? Адже це якась нiсенiтниця. Педро Дорiлья - i Сивий Капiтан! Мабуть, ти помилилася, дiвчинко!
      Вродливе обличчя Марти спалахнуло. Вона скоса поглянула на Олеся й ображено вiдповiла:
      - Дядю Валенто, менi ж не п'ять рокiв, я не дитина. Тодi я, правда, дуже хвилювалася. Але тепер що бiльше згадую, то бiльше переконуюсь, що старший жандарм говорив саме про батька. Адже вiн наче втiшав iнших i самого себе з приводу того, що вони нiчого не знайшли в нашiй кiмнатi. I казав, що найголовнiше вони все ж таки зробили - арештували того, хто чимало знає про Сивого Капiтана. I цi слова я пам'ятаю дуже добре!
      Валенто Клаудо помiтно вагався. I Олесь добре розумiв його, бо й сам був дуже здивований. Адже з того, що Валенто розповiдав йому про свого старого друга, виходило, що Педро Дорiлья взагалi нiколи не цiкавився полiтичними справами, а тим бiльше нiчим не був зв'язаний з Сивим Капiтаном. Хiба ж Валенто не знав би про iснування якихось таких зв'язкiв, коли б вони насправдi iснували?.. Дивно, дивно! Що ж це все може означати?..
      Але ось Валенто рiшуче крутнув головою:
      - Щось тут не так, друзi мої! Проте нам зараз цього не розв'язати. Збирайтеся, пiдемо поговоримо з тим, хто, на мою думку, може справдi розiбратися, в чому тут рiч, i вирiшити, що нам робити далi з Мартою... та iз Педро також. Безумовно, зав'язалася якась плутанина. Ти ж розумiєш, Олесю, що Педро Дорiлья нiколи не мав нiяких стосункiв з нами... якщо не зважати на те, що ми з ним давнi друзi...
      - З ким ти сказав, дядю Валенто? - перепитала Марта, здивувавшись у. свою чергу. - З ким то - з вами?
      Валенто Клаудо хитро посмiхнувся:
      - А тобi одразу все треба знати? Зажди, згодом довiдаєшся. Не поспiшай. I, мiж iншим, ось що я хочу сказати з приводу усього цього... гм...
      Вiн пiдозрiливо оглянувся. Але в їдальнi, як i ранiше, не було нiкого, крiм них. Тiльки в дальньому кутку порався старий офiцiант. Переконавшись, що нiхто його не почує, Валенто Клаудо закiнчив, усе ж таки знизивши свiй гучний голос:
      - То, напевне, полiцiя i жандарми вже збилися з нiг, шукаючи декого... Ми з Олесем добре знаємо, кого саме, - пiдморгнув вiн юнаковi. - I ти незабаром довiдаєшся, Марто, якщо цей "хтось" не заперечить... Еге, от вони, тi жандарми i полiцаї, й кидаються всюди, сподiваючись щось винюхати. Та навряд чи їм пощастить у цьому, навряд!..
      4. ХОСЕ ФРЕНКО НАТРАПИВ НА СЛIД
      Не будемо говорити, чи мав Валенто Клаудо рацiю, висловлюючи таку думку. Але в одному вiн не помилявся.
      Особливо уповноважений державної полiцiї по розшуку i лiквiдацiї "Люцифера" Мiгель Хуанес не спав уже третю добу. Використовуючи свої широкi повноваження i допомогу самого начальника полiцiї, вiн поставив на ноги всю агентуру, всю таємну службу, щоб довiдатися бодай що-небудь про особу загадкового Сивого Капiтана та про мiсце, де мiг переховуватися його "Люцифер".
      Найбiльш небезпечним i таємним, на його погляд, було те, що ось уже кiлька днiв жоден з агентiв та iнспекторiв не повiдомляв про "Люцифер". Загадковий сiро-зелений автомобiль нiде не з'являвся. Було ясно, що "Люцифер" десь переховується. Але - де саме? В усякому разi, не в Фонтiверосi, де весь час чергували полiцейськi пости.
      Так само не надходило нiяких вiдомостей i про особу самого Сивого Капiтана, незважаючи на найсуворiшi накази Хуанеса i грiзного начальника державної полiцiї, що вимагали вивчити всi архiви, всi картотеки i з'ясувати, хто саме ховається пiд тим назвиськом. Отож Мiгель Хуанес не мав досi нiяких нових матерiалiв i мiг лише обмiрковувати - в котрий вже раз! тiльки те, що було йому вiдомо i ранiше. Але ж вiдомо було так мало!..
      Особливо уповноважений мав усi пiдстави нервуватися... Його начальник, наполегливий Карло Кабанерос, чекав вiд нього рiшучих дiй. I Хуанес добре знав, що його може врятувати тiльки вирiшальний перелом. Бо ж на начальника полiцiї в свою чергу натискував мiнiстр внутрiшнiх справ, якому загрожував жорстокою карою сам всевладний каудiльйо, генерал Фернандес... I все це сходилося в однiй точцi, в особливо уповноваженому Мiгелi Хуанесi. Було вiд чого збожеволiти: адже першим, з кого знiмуть голову в цiй справi, безумовно був вiн, Хуанес! О, щодо цього особливо уповноважений не мав анiнайменшого сумнiву!
      Мiгель Хуанес нищив цигарки одну за одною, забувши про свою мальовничу люльку. Вiн куйовдив волосся - i вiд акуратного колись, блискучого його продiлу не залишилося й слiду. Вже в сотий раз Мiгель Хуанес схилявся над картою, що лежала на столi, поцяткована безлiччю умовних позначок, i голосно мiркував, без кiнця повторюючи давно вже вiдомi йому речi, немовби шукаючи в них порятунку:
      - Фугаснi мiни розставленi вздовж шляхiв - iз пiвдня, i зi сходу... так, з пiвдня i сходу! їхнi запальники встановленi на вагу легкового автомобiля. Значить, вони, безумовно, мусять вибухнути пiд вагою "Люцифера", щойно вiн опиниться на такому мiнованому шляху... А чому ж вiн не опиняється, хотiв би я знати, чорт його забирай!.. А якщо вiн опиниться там, проте не натисне колесами на запальники? Адже я сам, на власнi очi бачив, як його колеса висiли в повiтрi, наче зовсiм i не торкаючись землi... Ой, сказитися можна вiд усього цього!.. Ну, гаразд, далi. Входи до лiсу охороняються заставами, якi нiкого туди не пропускають, бо на тих фугасних мiнах можуть злетiти в повiтря, крiм "Люцифера", i звичайнi автомобiлi, i навантаженi вози селян... Крiм "Люцифера"?.. А звичайно, "Люцифер" благополучно проскочить над ними, а хтось iнший злетить у повiтря, i так воно й буде, якщо дiло пiде по-старому... Хай воно все буде прокляте, це дiло!..
      Нервово подзвонюючи пляшкою об склянку, Хуанес налив собi вина й випив. Мабуть, i ця порцiя нiчого не дасть, як не дали нiчого й кiлька попереднiх... Що там далi на картi?..
      - В трьох пунктах навколо центральної галявини встановленi замаскованi гармати кинджальної дiї. Кинджальної, так... Вони пробивають, як масло, навiть панцир танка. А своїм вогнем вони перекривають цiлу галявину й озеро на нiй. Тiльки б з'явився той клятий "Люцифер", тiльки б вiн з'явився! Але його, на жаль, немає... Крiм того, по берегах озера встановленi електричнi мiни. Досить замаскованому саперовi натиснути кнопку контакту, щоб у повiтря злетiв цiлий шматок тiєї галявини - разом з "Люцифером", певна рiч... I всi тi приготування, всi пастки - нi до чого... А втiм, мусить же вiн з'явитися, мусить! А чому обов'язково мусить?..
      Думки Мiгеля Хуанеса пiшли iншим шляхом. Вiн запалив нову цигарку й вiдкинувся на спинку крiсла.
      - Звiсно, вiдкинути вiд себе кулi, навiть великого калiбру, цей триклятий "Люцифер" може, я в цьому пересвiдчився на власнi очi. Гаразд. Але хотiв би я побачити, як то вiн вiдкине вiд себе вибух фугасної чи електричної мiни? Е, брешеш, на це не вистачить нiякої фантастики! Так, так! Бiльше того, "Люцифер" може, припустiмо, пiрнути пiд воду... адже саме так сталося тодi, коли вiн стрибнув у море. Правда, я цього не бачив, проте це єдине, що можна припустити. Фу, я, здається, i справдi божеволiю, бо припускаю зовсiм неймовiрнi речi! А втiм, хай вiн пiрне. Тодi для того, щоб "Люцифер" не виринув назад, є теж досить надiйнi речi, вони лежать прихованi на березi озера: глибиннi бомби! Френко порадив тут непогано, слiд вiддати йому належне! Нiбито все передбачене? Так, усе, якщо... якщо Сивий Капiтан з'явиться там. Але хто дасть менi гарантiю, що вiн справдi повернеться до Фонтiвероса? Ми вирiшили, що десь там є його база. А де вона? Найстараннiший обшук лiсу не дав нiяких наслiдкiв. Бази не знайдено. Може, вона пiд землею?.. Знов ти робиш божевiльнi припущення, Мiгелю! А що менi лишається робити, коли я вiдчуваю, що моя голова ось-ось лусне... перед тим, як її буде вiдтято за наказом начальника полiцiї... чи самого каудiльйо, боронь мене боже!.. I ще той Френко десь зник... Завжди вiн зникає саме тодi, коли найбiльше потрiбен. Гей, Френко!
      Вiдповiдi не було. Мiгель Хуанес люто стукнув кулаком по столу:
      - Ну, дiстане вiн од мене на горiхи, як повернеться!..
      Вiн прикрив стомленi, почервонiлi очi рукою. Добре було б хоч трохи поспати... та де там! Хiба ж заснеш, коли кожен нерв натягнений, мов та струна, аж тремтить...
      Мабуть, саме вiд того, що Мiгель Хуанес був справдi дуже знервований, легкий стукiт у дверi здався йому барабанним дробом, вiд якого особливо уповноважений пiдскочив у крiслi.
      - Увiйдiть! - гукнув вiн роздратовано.
      У дверях з'явилася знайома кремезна постать його помiчника. Хуанес зловiсно посмiхнувся:
      - А, Френко! Нарештi ви прийшли. Ви що ж, гадаєте, що маєте право отак зникати чорти його знають куди, навiть не попередивши мене? Хочете, щоб я з вас рагу зробив? Може, скажете, що знов допитували вашого Педро Дорiлью, так? Нiчого дотепнiшого не вигадаєте?
      Дивно, але Хосе Френко, зайшовши до кабiнету особливо уповноваженого i старанно зачинивши за собою дверi, не виявляв нiякого страху навiть i пiсля сердитих слiв свого начальника. Вiн насмiлювався ще й посмiхатися. Маленькi його очi лукаво поглядали на Хуанеса. I вiн неприпустимо нахабно мовчав!
      - Та що це таке? - розсердився остаточно Мiгель Хуанес. - Я тут божеволiю вiд напруження над усiма тими планами, якi не хочуть здiйснюватися, а ви тим часом десь вештаєтеся, та ще й по-дурному посмiхаєтесь, коли я вас питаю? Майте на увазi, що ваш дурний вигляд починає нестерпно дратувати мене. Закрийте рот, Френко! Навiть коли ви й довiдалися щось вiд вашого Педро Дорiльї, це все одно не виправдує вашої довгої вiдсутностi. Ну, доповiдайте, зрештою!
      Хосе Френко з виглядом уболiвання розвiв руками:
      - На жаль, пане Хуанес, Дорiлья - надто вперта людина. Вiн i досi не хоче признатися нi в чому... незважаючи на всi заходи.
      - I це все, що ви маєте сказати менi? Нездара! Я вижену вас iз служби, Френко! Ви - нероба! Огидний ледар, ось ви хто! За весь час нiчого не дiзнатись!
      - Пробачте, пане Хуанес, дещо я все ж таки взнав.
      - Вiд Дорiльї?
      - Нi, з iнших джерел. Агентурних, пане Хуанес. От, прошу ознайомитися з цим рапортом.
      Френко подав папiрець. Мiгель Хуанес вихопив його з рук помiчника i гарячково взявся читати. В донесеннi було сказано, що чимало рокiв тому в фiзичному iнститутi столицi навчався, а потiм працював як науковий спiвробiтник якийсь Ернан Рамiро. Ця людина вiдзначалася неабиякими науковими здiбностями. Найближчi його товаришi жартiвливо називали Ернана Рамiро... Сивим Капiтаном!
      Дiйшовши до цього мiсця, Мiгель Хуанес вражено подивився на Хосе Френко.
      - Он як! - тiльки й змiг вiн вимовити.
      - Так, пане Хуанес, читайте далi, - посмiхнувся Френко. I його по-дурному вiдкритий рот зараз чомусь зовсiм не дратував особливо уповноваженого. Навпаки, Хуанес люб'язно сказав:
      - Е... закурюйте, Френко! Ось цигарки.
      - Дякую, пане Хуанес.
      Далi в рапортi писалося:
      "Це назвисько виникло, наскiльки менi вiдомо, цiлком випадково, бо Ернан Рамiро нiякого вiдношення до морських або вiйськових справ не мав. Пояснювалося воно лише тим, що з самого дитинства у волоссi Ернана Рамiро над чолом було сиве пасмо. В фiзичному iнститутi Ернан Рамiро займався проблемами використання атомної енергiї. Крiм того, вiн разом з своїм товаришем Анхело Альваресом розробляв проект якоїсь складної транспортної машини..."
      - "Люцифер"! - вигукнув Мiгель Хуанес. А Хосе Френко тiльки значуще вклонився своєму начальниковi.
      "Переїхавши до iншого мiсця роботи, - повiдомлялось у донесеннi, - я вже не мав нiяких дальших вiдомостей про Ернана Рамiро. Чув тiльки, що в нього були якiсь великi неприємностi, що вiн був арештований. Але точно не знаю. А втiм, на пiдставi вищезазначеного висловлюю думку, що розшукуваний Сивий Капiтан i iнженер Ернан Рамiро - одна й та сама особа".
      На цьому рапорт закiнчувався.
      Мiгель Хуанес навiть не намагався стримати радостi: нарештi, нарештi з'явилися на свiт деякi вiдомостi про загадкову особу Сивого Капiтана! Тепер, вхопившись за цю нитку, можна буде збирати подальшу iнформацiю, яка, напевне, приведе полiцiю куди слiд! Не гаяти часу, негайно починати розслiдування!
      Особливо уповноважений знову вiдчув грунт пiд ногами. Обличчя його набуло поважного вигляду, рука пригладила скуйовджене волосся. Будемо починати! I вiн звернувся до свого помiчника:
      - Це, безумовно, дуже важливi вiдомостi, Френко. Але вони потребують негайної перевiрки. Можливо, нам пощастить дiзнатись про постiйне мiсцеперебування цього iнженера...
      Хосе Френко випростався з переможним виглядом:
      - Вже зроблено, пане Хуанес! Я не витрачав даремно часу, пане Хуанес...
      - Що? Ви встановили мiсцеперебування Ернана Рамiро?
      - Так, пане Хуанес. Вiн проживав ранiше на вулицi Сагасти, номер вiсiм, третiй поверх. Ось довiдка з адресного бюро! Звiдти й можна буде починати розшуки. А ще ж допоможуть архiвнi данi полiцiї, оскiльки вiн свого часу був арештований... Є ниточка, пане Хуанес, а вона вже до чогось нас доведе!
      Мiгель Хуанес цього разу забув про рангову рiзницю i радiсно простягнув своєму помiчниковi руку:
      - Френко, я беру назад свої слова! Ви таки цiнний працiвник, вiтаю вас. I... закрийте все ж таки рот, Френко!.. Я знайду спосiб вiдзначити вас.
      - Дякую, пане Хуанес!
      - На вулицю Сагасти, Френко! Я хочу особисто почати розслiдування! Викликайте машину, їдьмо!
      Роздiл дев'ятий
      1. ОБIЦЯНКА СИВОГО КАПIТАНА
      I знов Олесь сидiв у кабiнi керування "Люцифером", жадiбно вдивляючись в рухи Сивого Капiтана, який працював з приладами. Скiльки їх тут! Маленькi й великi рукоятки, важелi, циферблати i покажчики, екрани, на яких спалахують i згасають зеленкуватi прямi й ламанi лiнiї, кольоровi лампочки, однi з яких горять рiвним спокiйним свiтлом, а iншi лише час вiд часу запалюються i наче пiдморгують, щоб звернути на себе увагу... Це iндикатори, якi сигналiзують про дiю тих чи iнших складних механiзмiв i приладiв, розташованих десь усерединi велетенської машини, що нею так упевнено i спокiйно керує Сивий Капiтан. От коли б дiзнатися про її таємницi, про те, як вона влаштована! Що ж, може, настане й такий час, про який Олесевi поки що лишається тiльки потай мрiяти.
      Тим часом усе складалося якнайкраще. Коли вони з Валенто Клаудо i Мартою повернулися, Капiтан уважно вислухав розповiдь Валенто про долю давнього приятеля механiка, Педро Дорiльї. Клаудо закiнчив так:
      - Я, звiсно, не знаю, Капiтане, можливо, що Педро Дорiльї i вiдомо щось про вас... тiльки я нiколи не чув, щоб ви згадували про нього. I тому менi все це здається якоюсь плутаниною. Ясно лише одне: Педро арештували, а Мартi вiд цього дуже погано. Що зробити - не знаю...
      Настала довга пауза. Олесь тривожно вглядався в обличчя Капiтана, який щось наче обмiрковував. I вiн знав, що так само тривожно i стурбовано дивляться на Сивого Капiтана i Валенто, i Марта: що скаже, що вiдповiсть ця владна, загадкова людина, як поставиться вона до долi дiвчини?.. I що буде з батьком Марти?
      Нарештi Капiтан заговорив:
      - Ви маєте рацiю, Валенто. Я нiколи досi не чув iменi Педро Дорiльї. Думаю, що й вiн нiчого не знає про мене. Крiм, певна рiч, того, що вiдомо всiм пiсля нашої появи на Авеню-дель-Прадо. Очевидно, полiцiя цього разу схибила, вона не зможе нiчого дiзнатися вiд вашого друга. Але в тому, що вiн арештований, винен все ж таки я. Бо полiцiя шукає мене i тому арештовує кожного, на кого падає хоч найменша пiдозра. Я не хочу, щоб через мене страждали. I тому твого батька, Марто, визволю я сам.
      - Ви?.. - радiсно вихопилося в дiвчини. На її щоках спалахнув яскравий рум'янець хвилювання, яке досi їй щастило приховувати.
      - Так, - ствердив Сивий Капiтан. - До звiльнення твого батька я залишаю тебе тут, у мене. Звiсно, якщо ти не заперечуєш...
      - Ой, та як же я можу заперечувати! Я така вдячна вам!
      - То й добре. Валенто, у вас немає бiльше запитань? Все ясно?
      - Так, Капiтане, - тамуючи радiсть, яка все ж таки вiдчувалася в його голосi, вiдповiв Клаудо.
      - Гаразд. У нас мало часу. Ми вирушаємо.
      2. ДЖЕРЕЛО ЕНЕРГIЇ "ЛЮЦИФЕРА"
      I от "Люцифер" мчав тепер кудись на всю швидкiсть. Як i ранiше, захоплений юнак з неприхованим iнтересом стежив за всiм, що вiдбувалося в цiй чудеснiй машинi.
      Мабуть, саме обличчя його досить красномовно говорило про характер i напрям думок, бо Сивий Капiтан, поглянувши, мов ненароком, на Олеся, ледве помiтно посмiхнувся i сказав:
      - Менi здається, Олесю, що в тебе назбиралося вже чимало запитань до мене. Воно й зрозумiло, бо ти побачив тут багато нового для себе. Так?
      Олесь мовчки кивнув головою: звiсно, так.
      - Я навiть скажу тобi, що тебе зараз найбiльше цiкавить, - вiв далi Капiтан, уже не ховаючи посмiшки, яка так рiдко з'являлася на його суворому i рiшучому обличчi.- Ти хотiв би довiдатися про те, як влаштований "Люцифер". Я не помилився? Ну, тодi запитуй.
      Юнак був вражений. Звiдки Сивий Капiтан мiг догадатися про його таємнi думки й бажання? Олесь набрав повнi груди повiтря i одразу ж спитав:
      - Яка сила рухає "Люцифер"? Адже це не бензин, я певен. Бо хiба ж вiн може давати таку потужнiсть? Та й скiльки його було б потрiбно...
      - Бачу, що ти вже задумувався над цим i дiйшов сам деяких висновкiв,схвально мовив Сивий Капiтан.- Я справдi використовую в "Люциферi" не бензин, а iнше, незрiвнянно могутнiше джерело енергiї. Будемо сподiватися, що ти зрозумiєш мої пояснення, хоч я певен, що все це здається тобi складним i... дещо фантастичним. Таким самим фантастичним, як це здавалося багатьом моїм друзям, коли я ще тiльки мрiяв збудувати "Люцифер"... Власне, я прагнув тодi створити душу й серце його, винайти джерела потужної енергiї для нього... а сам "Люцифер" як досконалу машину, його будову розробляв мiй друг...
      - Анхело Альварес! - не стримав вигуку Олесь. О, вiн добре пам'ятав хвилюючу розповiдь Валенто Клаудо про iнженера Ернана Рамiро i його вiрного друга Анхело Альвареса!
      - Так, Анхело Альварес, - сумно повторив Капiтан. Похмура тiнь пробiгла по його обличчю, коли вiн по паузi заговорив знов. - Коли б не конструкторський талант Анхело, "Люцифер" не iснував би. Тiльки завдяки його детальним i точним кресленням та блискучим технiчним розрахункам менi вдалося втiлити в життя смiливу iдею створення такої складної й досконалої машини. Я тiльки здiйснив його задум...
      - Але ж для цього потрiбне було те джерело могутньої енергiї, яке ви винайшли? - зауважив несмiливо Олесь.
      - Так, воно було потрiбне. I воно знайшлося. Чи знаєш ти щось про внутрiшньоатомну енергiю, Олесю? Чув про це?
      - Звичайно, чув! - радiсно ствердив юнак. Ще б йому не знати про це! Велетенська енергiя, яка звiльняється при руйнуваннi атомного ядра, енергiя, що її можна використати для страшних атомних бомб, якi несуть загибель усьому iснуючому. Але ту саму енергiю можна використати i для мирних потреб, якщо звiльняти її поступово i пiдкорити потребам людини в атомних реакторах, одержуючи за її допомогою електрику... Еге, це Олесь добре знав! - Так ви використовуєте для "Люцифера" внутрiшньоатомну енергiю, руйнуючи атомне ядро? - збуджено заговорив вiн, охоплений бажанням виявити свою обiзнанiсть. - Як у атомному реакторi, так? Тодi я все розумiю!
      - Стривай, Олесю, - м'яко, хоч i трошки насмiшкувато, пролунав голос Сивого Капiтана, - не поспiшай. Я нiчого не говорив тобi про руйнування атомного ядра. Я сказав лише про атомну енергiю.
      - Та хiба це не все одно?
      - Нi. Я ж кажу тобi, не поспiшай. I не червонiй так. Це ж не твоя провина, що про руйнування атомного ядра писалося й пишеться багато, а про iнший, зворотний процес, навпаки, дуже мало.
      Голова Олеся немовби паморочилася: який то зворотний процес? Складання атомного ядра, чи що?
      - Отже, слухай уважно. Я спробую пояснити це якнайпростiше. Ти знаєш, що всi елементи складаються з атомiв. Але й атоми в свою чергу складаються з найпростiших i найлегших атомiв водню. Руйнуючи атомне ядро, фiзики розщеплюють ядро складного, важчого елементу - i таким чином перетворюють його на ядра менш складних, легших. При цьому видiляється певна кiлькiсть енергiї. Коли б ми з тобою поступово руйнували i далi одержанi елементи, перетворюючи їх на легшi й легшi, то дiйшли б зрештою до водню. Це зрозумiло тобi? Не надто складно?
      Олесь ствердно кивнув головою: вiн вирiшив тепер бiльше мовчати, так буде безпечнiше.
      - Такий один процес, руйнування атомного ядра, - вiв далi Сивий Капiтан. Вiн поглянув на пульт управлiння машиною, де спалахнула яскрава червона лампочка якогось iндикатора, швидким рухом перевiв праворуч маленьку рукоятку, вiд чого червона лампочка одразу згасла, а замiсть неї спокiйним свiтлом засвiтилася зелена. - Але є й другий процес, зворотний. Скажи, Олесю, як ти гадаєш, що сталося, коли б ми знайшли спосiб складати, сполучати два чи чотири атоми якогось легкого елемента? Як тобi здається?
      Тепер уже треба було вiдповiдати. I юнак непевно сказав:
      - Мабуть, утворився б важчий елемент. I все.
      - В тому-то й рiч, що далеко не все, - ледве помiтно за своєю звичкою посмiхнувся Сивий Капiтан. - Розрахунки вчених давно показали, що в такому разi вага новоствореного елемента не була б точною сумою ваг складових елементiв. Виникає якась рiзниця. Новий, важчий елемент був би трохи легшим, нiж загальна вага тих ядер, з яких його складено. Куди ж подiлася рiзниця? Адже саме про неї i йде мова. Вона при складаннi атомiв видiляється як вiльна енергiя - i досить велика. Тепер ти розумiєш, що я мав на увазi, говорячи про складання атомiв?
      - Ви вмiєте це робити?
      - О, не тiльки я! Отаке складання атомiв водню з одночасним видiленням велетенської енергiї науцi досить вiдоме, воно має назву термоядерної реакцiї. На цьому явищi побудовано страшнi водневi бомби, набагато сильнiшi за атомнi. Атомнi реактори, де використовується енергiя вiд руйнування атомного ядра, iснують. Цю енергiю наука приборкала, - не цiлком, правда, але все ж таки дещо опанувала її. А термоядерну енергiю ще нi. Бо весь час вважалося, що для здiйснення термоядерної реакцiї, для складання атомних ядер потрiбнi дуже високi температури, приблизно такi, як на Сонцi. Менi пощастило встановити i довести, що це не так. E iншi способи, якi не потребують високих температур. Користуючись таким способом, вiдомим тiльки менi, я можу провадити термоядерну реакцiю повiльно - i керувати тiєю велетенською енергiєю, яку вона дає. Оце й є джерело енергiї, якою живиться мiй "Люцифер" г всi його механiзми та прилади...
      Олесь дивився на Сивого Капiтана, широко розкривши вiд здивування очi. Це було щось справдi фантастичне! Вiн чув про колосальну силу водневих бомб, у яких дiє термоядерна реакцiя, пiд час якої видiляється нечувана кiлькiсть енергiї, дикої i свавiльної. Вiн чув, що наука тiльки мрiяла про те, що колись поступово опановуватиме ту гiгантську енергiю для мирних потреб. А Сивий Капiтан, який так просто говорить про все це, уже знайшов такий спосiб... Так от у чому полягав винахiд iнженера Ернана Рамiро! Ось чому фалангiстський уряд так уперто намагався захопити цей винахiд у свої руки!
      Тим часом Сивий Капiтан говорив далi, так само невимушено i спокiйно, наче мова йшла про звичайнi речi, яким вiн не надавав нiякого особливого значення:
      - Ось тобi, Олесю, i вiдповiдь на твоє запитання. Складна, хоч i невеличка, машина всерединi мого "Люцифера" весь час виробляє електричну енергiю майже в необмеженiй кiлькостi. I хоч потреби "Люцифера", тобто всiх механiзмiв i приладiв у ньому, надзвичайно великi, - тiєї енергiї вистачить на все. Для цього треба лише мати водень, правда, не звичайний, а його окрему вiдмiну, так званий дейтерiй. Це досить рiдкiсна вiдмiна, але я можу за допомогою тiєї ж самої енергiї здобути її в достатнiй кiлькостi. А в машинi, про яку я згадував, атоми дейтерiю сполучаються i перетворюються на атоми гелiю. Енергiю ж, що виникає пiд час цього, я забираю для своїх потреб. Бач, як просто?
      Та Олесь прекрасно розумiв, що все це зовсiм не просто, а так складно, що й уявити собi важко. Сказати тiльки - видобувати гелiй, перетворюючи на нього той водень-дейтерiй! Власне, навiть не так, бо тут важливий не гелiй, а велика кiлькiсть енергiї, що видiляється при цьому. Втiм, скiльки ж для цього потрiбно того дейтерiю?..
      - Ну, чого ж ти мовчиш? - запитав його Капiтан знову. - Я хочу знати, чи зрозумiло те, що я розповiв тобi?
      - Я-то зрозумiв, а от уявити собi все це не можу, - чесно визнав юнак. - Мабуть, тут потрiбнi були б спецiальнi знання з фiзики, чи що... тодi, можливо, воно легше укладалося б у головi. А так... думаєш - i все новi й новi запитання виникають.
      - Наприклад?
      - Ну от, ви кажете, що всерединi "Люцифера" водень... чи той дейтерiй весь час переробляється, щоб дiставати енергiю...
      - Так. I що ж тут неясного?
      - Якщо це вiдбувається весь час, то для цього треба дуже багато дейтерiю. А я за весь час не бачив, щоб на "Люцифер" щось навантажували. А водень, я знаю, як i кисень, перевозять у спецiальних важких металевих балонах...
      - Менi, Олесю, дейтерiй потрiбен не для того, щоб його спалювати, як спалюють водень, - посмiхаючись, вiдповiв Капiтан. - Менi вистачає дуже невеличкої кiлькостi його. Ну от, щоб тобi стало зрозумiлiше, у такому металевому балонi, про який ти щойно згадував, для мого "Люцифера" вмiщується запас енергiї приблизно на пiвроку.
      - Що? - аж вигукнув здивований Олесь. - На пiвроку? На таку велетенську споруду, як "Люцифер"? Невже це може бути?
      - Значить, може, коли я так кажу, - знизав плечима Сивий Капiтан. - Я ж тобi весь час тлумачу, що я не спалюю дейтерiй, а перетворюю його на гелiй. I перетворюю притому дуже маленькими порцiями, бо iнакше мiй "Люцифер" вибухнув би, як бомба. Проте i тих маленьких порцiй менi цiлком досить, бо вони дають у моє розпорядження практично невичерпну кiлькiсть енергiї. Я використовую цю енергiю i для реактивних двигунiв "Люцифера", якi його рухають, i для подолання земного тяжiння, для утворення антигравiтонiв... А, та й це також для тебе невiдома, отже, i незрозумiла рiч!.. Я можу пояснити тобi, в чому тут справа, тiльки не певен, чи не втомився ти, чи не забагато всього цього для тебе на перший раз...
      Справдi, голова Олесевi майже йшла обертом. Атомний розклад, зворотний процес складання атомiв, термоядерна реакцiя... перетворення водню-дейтерiю на гелiй... величезна енергiя, що видiляється при цьому... одного балона водню-дейтерiю вистачає для гiганта "Люцифера" на пiвроку... Вiд того, що розповiв йому сьогоднi Сивий Капiтан, можна було запаморочитися не лише Олесевi, який мав тiльки вiддалене, приблизне уявлення про використання атомної енергiї i пов'язанi з цим процеси. А тут iще виникає нова розмова про реактивнi двигуни та ще про якiсь невiдомi й зовсiм загадковi антигравiтони...
      Та юнак був вражений не тiльки цiєю зливою науково-технiчних вiдомостей, що звалилася на нього i мало не приголомшила. У сьогоднiшнiй несподiванiй розмовi Олесь не впiзнавав Сивого Капiтана, бачив його зовсiм не таким, яким звик бачити ранiше. Досi перед ним була сувора i мовчазна людина, овiяна суцiльною таємницею. Тодi, перший час, Олесь навiть побоювався зустрiчi з загадковим Сивим Капiтаном, упевненим i владним керiвником "Люцифера", якому беззаперечно пiдкорялися всi, хто його оточував, на чолi з Валенто Клаудо. Бо ж i сам Валенто не раз уже казав Олесевi про те, що кожне побажання Капiтана, кожне розпорядження - наказ i закон для команди.
      Потiм вiдбулася перша розмова про долю Олеся, коли юнак здивовано вiдчув у рiшучому i владному голосi Капiтана дружнi й навiть лагiднi iнтонацiї, яких ранiше той суворий голос був наче взагалi позбавлений. Далi - розповiдь Валенто Клаудо про трагiчну iсторiю iнженера Ернана Рамiро i його друга Анхело Альвареса, яка розкрила перед Олесем те глибоко людяне, що ховалося до того пiд стриманим, холодним i навiть дещо зверхнiм виглядом цiєї урiвноваженої i зовнi неприступної людини з спокiйним i вдумливим поглядом гострих сiрих очей. Це людяне полягало в тому, що владний i замкнутий для всiх, мовчазний Сивий Капiтан наче пiд неприступним залiзним панциром ховав пiд своєю твердою рiшучiстю i дiями людини незламної волi вистраждану, скривавлену вiд тяжких ран душу Ернана Рамiро, якого жорстока доля руками фалангiстських катiв позбавила дружини, сина, друга, - всiх, кого вiн безмежно любив, хто був для нього найдорожчим у свiтi. Що залишилося в життi для Ернана Рамiро, який став Сивим Капiтаном? Тiльки праця, тiльки здiйснення тих натхненних задумiв, якi володiли ним i його другом Анхело Альваресом, якими захоплювалася i Хуанiта, що беззастережно вiддала життя для збереження таємницi свого Ернана... Але немає Хуанiти, немає й Анхело, загинув маленький Лорхе... Чим сповнене тепер життя Сивого Капiтана, який був колись Ернаном Рамiро?.. Чого вiн прагне тепер, коли блискуче здiйснив свої смiливi задуми i створив чудесний "Люцифер"?..
      I ще одного Олесь не мiг збагнути. Чому Капiтан з самого початку так прихильно поставився до нього?