Сивий Капiтан (на украинском языке)

      - Глибинна бомба! - вигукнув Ернан Рамiро. - Вони бомбардують мене! Вони хочуть знищити мене тут, на днi озера! А, значить, вони захлопнули свою пастку?.. Нi, ми ще поборемося!
      Вiн нахилився над пультом керування, тримаючись однiєю рукою за штурвал, i натиснув другою на важiль прискорення ходу. Спалахнули сигнальнi лампочки. Стрiлка на покажчику подачi водню враз притиснулася до нуля,центральний механiзм забирав пальне без залишкiв. Але зараз Ернан Рамiро не звертав на це уваги i продовжував натискувати на важiль. Вiдчулося ритмiчне здригання пiдлоги. "Люцифер", тремтячи всiм корпусом, ринувся вперед. Куди?..
      I ще раз ударив страшний грiм. Нiби вiн пролунав тепер ближче, нiж ранiше, чи це тiльки здалося? Капiтан швидко повернув штурвал. Якусь мить вiн прислухався, наче перевiряючи за гуркотом напрям, у якому треба вести "Люцифер", i знов швидким, рiшучим рухом крутнув штурвал. "Люцифер" кудись повертав, хоч його i кидало з боку на бiк, повертав i сунув далi й далi пiд водою... Ще вибух глибинної бомби - десь немов позаду...
      I тодi гримонув четвертий вибух, найсильнiший з усiх! Стiна, бiля якої був Олесь, наче зiрвалася з мiсця i вдарила його по головi. В очах потемнiло, нiби згасли всi лампочки.
      Шум моторiв "Люцифера" немов захлинувся. На мить машина спинилася, потiм знову почала працювати, - нерiвно, уривчасто, з перебоями.
      Ернан Рамiро, вчепившись у штурвал, керував "Люцифером", що гойдався з боку на бiк i сiпався вперед i назад, наче людина, яка раптом утратила рiвновагу. На щоцi Капiтана Олесь помiтив червону смугу, з якої сочилася кров. Мабуть, вiн ударився об щось пiд час того жахливого вибуху. Олесь почув голос Ернана Рамiро:
      - Iди знов до циферблата, Олесю. I, як i ранiше, пiдтримуй подачу водню краном додаткового резервуара. Ми йдемо пiд водою наослiп. Стеж за покажчиком.
      Десь позаду ще кiлька разiв пролунали вибухи. Але вони були надто далекi i вже не лякали. "Люцифер", очевидно, вiддалявся вiд небезпеки. А втiм, переслiдувачi також можуть пересунутися з своїми бомбами в цей бiк озера. Зрештою, воно ж не таке велике, щоб можна було довго ховатися... Що думає Капiтан? Ну, можна допливти до протилежного берега. А потiм?
      Мовчки; схилившись над картою, що лежала на пультi, - Олесь i не помiтив, коли та карта опинилася на ньому, - Ернан Рамiро керував "Люцифером". Час вiд часу, коли центральна машина давала помiтнi перебої, наче захлиналася, Капiтан морщив лоба, немов вiдчував вiд того фiзичний бiль. Та ось вiн полегшено зiтхнув i випростався.
      - Гаразд, - мовив вiн. - Якщо все пiде добре, то можна вважати, що небезпека минула. Справа тепер у запасах повiтря. Це найголовнiше, що загрожує нам. Поновити запаси його немає де... поки не вийдемо на поверхню. Але цього довго ще чекати.
      "Значить, ми будемо пiд водою, поки вороги не стомляться i не перестануть чекати нас! - подумав Олесь. - Можливо, Капiтан хоче навiть створити у них враження, що "Люцифер" загинув?.. Тодi вони дадуть нам спокiй..."
      Сивий Капiтан тим часом присунув до себе мiкрофон.
      - Валенто! Валенто! - заговорив вiн. - Як чуєте мене?
      - Нормально, Капiтане, - пролунала з репродуктора вiдповiдь.
      - Нiкого не поранило пiд час вибухiв?
      - Нi, Капiтане, з людьми все гаразд.
      - А з машиною? З механiзмами?
      - Точно встановити важко, Капiтане. Думаю, що пошкоджене, якщо не вiдiрване зовсiм, праве заднє колесо. Бо в тому мiсцi корпусу з'явилася досить велика теча. Алонсо зараз забиває її. Крiм того, пробито резервуар з мастилом, яке через отвiр вийшло назовнi...
      - Один резервуар чи обидва?
      - Один, Капiтане. Правий.
      - А що з стисненим повiтрям? Прилад показує зменшення тиску.
      - Ще не перевiряв, Капiтане. Зараз вiзьмуся. Можливо, теж пошкоджено балони, бо вони мiстяться з того ж боку.
      - Негайно перевiрте, Валенто. Треба знати, скiльки ми маємо часу на пiдводне плавання.
      - Єсть, Капiтане!
      Ернан Рамiро знову нахилився над картою. Олесь зазирнув i собi через його плече.
      То була якась своєрiдна карта, нарисована вiд руки. Тонкi лiнiї створювали на нiй неправильної форми концентричнi кола. В одному мiсцi кола обривалися, i звiдти йшли двi паралельнi звивистi лiнiї, якi то наближалися одна до одної, то вiддалялися. Власне, i картою цей своєрiдний рисунок не можна було назвати.
      Капiтан зосереджено вивчав лiнiї рисунка, раз у раз поглядаючи на показання приладiв. Раптом його руки мiцнiше стиснули штурвал. Здавалося, що Ернан Рамiро весь напружився. Ось вiн повернув маленький вимикач бiля пульта - i враз екран перед ним залило яскравим зеленуватим свiтлом. Якiсь неяснi контури позначилися на ньому; вони нагадували округлi скелi чи горби...
      - Пiшли тепер униз, - мовив Капiтан крiзь стиснутi зуби. Вiн уважно вглядався в екран. Олесь розгублено подивився на нього: куди вниз?..
      - Можеш залишити прилад, Олесю, - наказав Ернан Рамiро. - Зараз машина працюватиме рiвнiше, бо витрата водню зменшилася. Вiдпочинь, подивися на екран. Тут знайдеться дещо цiкаве для тебе.
      З неприхованим подивом юнак наближався до екрана. Вiн уже бачив, що мiж неясними контурами скель щось рухалося, - швидке i вертляве. Темнi округлi тiнi пропливали по екрану, однi повiльно, iншi, навпаки, наче кудись поспiшали. Зненацька щось майнуло перед очима. Що це? В'юнке, срiблясте... Ну, ясно, можна ж було одразу зрозумiти!
      - Риба! - викрикнув Олесь.
      - Так, риба, трохи здивована нашою появою в їхньому царствi, - вiдповiв Сивий Капiтан. - Я ввiмкнув прожектор, i тепер ми з тобою бачитимемо те, що вiдбувається навколо "Люцифера". Свiтло менi зараз потрiбне, бо далi пливти наослiп не можна. Доведеться зробити кiлька поворотiв, а деякi з них ще й крутi...
      - То виходить, що це вже не озеро, а щось iнше? - розкрив рота вiд здивування Олесь.
      - Так, - вiдповiв Сивий Капiтан спокiйно, нiби нi йому, нi "Люциферовi" не загрожувала нiяка небезпека. - Ми вийшли з озера i пливемо зараз великим пiдземним каналом, яким природа з'єднала озеро Фонтiверос з морем!
      2. ПОВIТРЯ! ПОВIТРЯ!
      З того часу, як Ернан Рамiро вимовив цi знаменнi слова, минуло вже три години. А як багато за цей час змiнилося!
      Насамперед уже через кiлька хвилин пiсля розмови Капiтана з Валенто знов спалахнула сигнальна лампочка, яка привертала увагу до телефону. I коли Ернан Рамiро увiмкнув репродуктор, з нього залунав стривожений голос Клаудо:
      - Я перевiрив балони з стисненим повiтрям, Капiтане...
      - I з'ясували, що вони пошкодженi?
      - Так, Капiтане. Два балони з чотирьох вийшли з ладу, в них не залишилося повiтря. Це той самий вибух глибинної бомби, що пошкодив i колесо, i резервуар з маслом.
      Настала довга пауза. Лише пiсля неї Капiтан наказав уже без тiнi вагання:
      - Переведiть автомат подачi повiтря на найповiльнiший режим. Будемо заощаджувати повiтря, скiльки зможемо; перед нами ще довгий шлях.
      - Єсть, Капiтане.
      - I повiдомте всiх, що становище вимагає уваги. Якнайменше рухiв, Валенто! Оголошується голодний повiтряний режим!
      - Єсть, Капiтане!
      Олесь слухав цю розмову, i мимоволi йому ставало моторошно. Страшно було уявити собi, що "Люцифер" з усiєю командою не має зараз нiякої можливостi вибратися назовнi... Вони були не тiльки пiд водою, а ще й пiд землею, пiд грубезними скелястими шарами грунту, якi утворювали цей таємничий канал.
      Тепер Ернан Рамiро впевнено вiв пошкоджений "Люцифер" за картою. Але Олесь розумiв, якого самовладання вимагала вiд Капiтана ця впевненiсть! Адже канал раз у раз робив повороти, i це вимагало надзвичайної майстерностi, щоб великий i малоповороткий у водi "Люцифер" виконував усi потрiбнi маневри, проходячи подеколи впритул бiля скелястих стiн каналу...
      "А автоматичне керування машиною? - подумав раптом Олесь. - Те саме керування, яке так чудово працювало тодi, пiд час поїздки звивистою дорогою в пустелi Хоравенте? Чому не застосувати його i тепер, адже це дуже полегшило б справу?.."
      I вiдразу здогадався сам, не запитуючи Сивого Капiтана, який з зосередженим, напруженим обличчям вдивлявся в екран i стежив за вузькими поворотами каналу.
      Все пояснювалося тим самим пошкодженням, якого завдала "Люциферовi" пiдступно поставлена полiцiєю мiна. Машинi весь час бракувало водню, його не вистачало для нормальної роботи всiх складних i численних механiзмiв. Насамперед не працював електромагнiтний генератор, лишаючи "Люцифер" беззахисним перед кулями й снарядами. Далi, мабуть, не дiяла i складна система автоматичного керування машиною, яка теж вимагала великої кiлькостi енергiї. Тому Капiтан i змушений був вести "Люцифер" за допомогою штурвала, - iншого виходу не лишалося...
      А коли було пройдено вузьку, найнебезпечнiшу частину каналу з тими частими поворотами i "Люцифер" вийшов на вiдносно широкий шлях пiд водою,Сивий Капiтан коротко розповiв юнаковi про те, як було вiдкрито цей канал, своєрiдний витвiр невичерпної на вигадки природи.
      У концентрацiйному фалангiстському таборi ув'язнений № 467 517, який мав колись iм'я Ернана Рамiро, познайомився з iншим ув'язненим, старим професором геологiї. Вся провина того професора перед урядом генерала Фернандеса полягала в тому, що його єдиний син брав участь у русi патрiотiв i був розстрiляний. Фалангiстам того було замало, й вони кинули до табору батька розстрiляного патрiота, незважаючи на його похилий вiк. Старий професор уже не мiг працювати на каменоломнях, вiн покiрно конав на сирих дощатих нарах. I, мабуть, давно вже помер би, коли б iншi ув'язненi не доглядали за ним.
      Якось увечерi професор, якому Ернан Рамiро принiс його порцiю злиденної табiрної їжi, розповiв про дивне явище, що спостерiгалося в лiсi Фонтiверос, - про змiни рiвня води в лiсовому озерi. Про це явище знали, звiсно, мiсцевi жителi, але вони давно звикли до нього i не звертали уваги на те, що зацiкавило професора. А його найбiльше вразило те, що загадкове озеро змiнювало свiй рiвень перiодично. Це означало, що змiни рiвня не залежать вiд дощiв або iнших мiсцевих причин. Професор дослiдив перiодичнiсть змiн рiвня i встановив, що вони збiгаються з часом припливiв i вiдпливiв у морi. Виходило, що велике озеро Фонтiверос, розташоване принаймнi за двiстi кiлометрiв од моря, якось було зв'язане з морем. Але як саме?
      Тодi ж таки старий професор прийшов до висновку, що мiж озером i морем мусить iснувати якийсь канал. Але на поверхнi землi каналу не було, отже, лишалося припустити, що вiн проходить пiд землею. То була смiлива думка, i професор не наважувався висловити її публiчно доти, поки йому не пощастить перевiрити своє припущення. Вiн збирався провести потрiбнi дослiдження, але не встиг: його кинули до концтабору. Питання лишилося нерозв'язаним, хоч професор i був певен, що не помиляється.
      - Нiчим iншим ту змiну рiвня води в озерi пояснити не можна, - закiнчив професор свою розповiдь. - Шкода, що я не встиг завершити свої дослiдження... тепер це вже нiкому не цiкаво в нещаснiй Iберiї... а тим часом той пiдземний канал, якщо вiн справдi iснує, був би єдиним у цiлому свiтi явищем такого характеру.
      Ув'язнений № 467 517 гiрко посмiхнувся, почувши цi слова. Хiба тiльки один старий професор не закiнчив своєї роботи? Хiба тiльки його уявлюваний пiдземний канал був би цiкавим науковим вiдкриттям?.. Адже ув'язнений № 467 517 знав i iнших наукових працiвникiв, роботу яких було обiрвано фалангiстським урядом,- i ще яку важливу роботу.
      Але розповiдi старого професора ув'язнений № 467 517 не забув, хоч вона й дуже мало стосувалася його спецiальностi. Так уже був влаштований його розум, що всмоктував у себе цiкавi факти. Але, певна рiч, тодi йому й на думку не спадало, що та розповiдь стане в пригодi Сивому Капiтановi з його "Люцифером"...
      - А проте дуже згодилася, - зауважив Олесь. - Iнакше я й не знаю, як можна було б врятуватися з того озера...
      - А, он ти про що, - посмiхнувся Ернан Рамiро. - Нi, друже мiй, цього було б замало. Розповiдь старого професора дала менi значно бiльше... правда, тут допомiг iще один випадок. Проте це вже потiм, та ти й сам побачиш, що я маю на увазi.
      Олесь з захопленням поглянув на нього: скiльки несподiванок, скiльки новин, таємниць i загадок приносить кожен день перебування на "Люциферi"! А Сивий Капiтан говорить так, нiби це все тiльки початок. Який раз уже вiн зауважує, що Олесевi доведеться ще чимало взнати. I яка надзвичайна сила волi, наполегливiсть i винахiдливiсть вiдзначають усе, що робить Сивий Капiтан! Коли б iще пощастило позбутися тих глибоких сумнiвiв, якi зародились у юнака пiсля бесiди з Фредо Вiкторе, як це було б прекрасно!..
      Раптом Олесь судорожно зiтхнув. Йому хотiлося набрати в легенi бiльше повiтря, вiльно i широко вдихнути його. Але чомусь це не виходило. Чи нi, навiть не так. Вiн дихав глибоко, на всi груди, проте не вiдчував полегшення. Враз стало жарко, на чолi виступив пiт. I ще ось закрутилося в головi... коли б пiдвестися на ноги, мабуть, вiн не змiг би зберегти рiвноваги...
      - Ой! - зiтхнув вiн ще раз, стискаючи руки.
      - Що з тобою? - стурбовано спитав його Ернан Рамiро. - Ти зблiд, Олесю!
      - Я не знаю, - вiдповiв юнак, намагаючись перебороти кволiсть, що враз охопила його. - Менi чомусь жарко... i важко дихати... та це пусте, не звертайте уваги...
      - Так, розумiю, - тихо мовив Сивий Капiтан. - Ти не звик до таких речей, до змiн у тиску повiтря та його складi. Нiчого не вдiєш, доведеться триматись, Олесю. У нас немає iншого виходу. Залишається ще принаймнi година... бо "Люцифер" не може зараз пливти швидше.
      Вiн знов натиснув на кнопку гучномовного телефону. Спалахнула сигнальна лампочка.
      - Слухаю, Капiтане, - долинув з репродуктора хрипкий голос Валенто Клаудо.
      - Як iз запасами повiтря, Валенто?
      - Заощаджую, Капiтане. В межах голодної норми, як ви наказали. Автомат подає не бiльше трьох чвертей лiтра на хвилину.
      Ернан Рамiро поглянув на показання приладiв.
      - Треба ще зменшити витрати, Валенто. Переведiть автомат на пiвлiтра на хвилину. Це тяжко, знаю, але iнакше нам не вистачить.
      - Єсть, Капiтане!
      Олесь злякано поглянув на Сивого Капiтана: як, ще зменшити подачу повiтря? Що ж тодi буде, коли й зараз уже так важко?..
      Чоло Ернана Рамiро блищало, на ньому виступили краплини поту. Вiн провiв по обличчю рукою, витер тi краплини. Мабуть, йому теж було нелегко. Ось вiн знову натиснув кнопку. Репродуктор вiдповiв iншим голосом:
      - Пост машинiста слухає, Капiтане.
      - Менi не подобається ваш голос, Сiмоне. Як у вас з повiтрям?
      - Усе гаразд, Капiтане. Звiсно, трохи душнувато, але терплю.
      - Тримайтеся, Сiмоне. Менi довелося ще зменшити подачу повiтря. Як гвинт? Його таки зiгнув той вибух?
      - Так, Капiтане, гвинт зiгнуто i деформовано.
      - Значить, прискорити хiд не можна?
      - Це було б великим риском, Капiтане.
      - Гаразд. Будемо йти так.
      I знов Ернан Рамiро схилив голову над картою. Його дихання стало важчим, рухи помiтно уповiльнились. Олесевi здалося, що лампочка над пультом затьмарилась, її свiтло пожовтiшало. I стрiлка покажчика подачi водню мов затяглася туманом... Нi, нi, це тiльки так здається, то зраджують очi, то все через нестачу повiтря! Треба триматися!
      Зусиллям волi юнак примусив себе пiдтягнутись. От i добре, бо й лампочка вже горить яскраво, як i ранiше, i стрiлку покажчика видно чiтко! Тримати себе в руках, тримати будь-що!
      Але чому ж та стрiлка раптом змiнює колiр, з червоної стає зеленою, потiм повiльно сiрiє i знов червонiє?.. Проте все це вже не має значення... тiльки б от стеля не спускалася нижче, бо вона й без того чомусь нависла майже над самою головою... i повiтря таке липуче, липуче... мов густий теплий кисiль... i руки теж важкi, млявi... та що це, справдi, дiється з ним?..
      Зiбравши всю свою волю, Олесь пересилив себе. Тiльки тепер вiн помiтив, що стоїть, спершись обома руками на стiну i натиснувши лобом на той самий циферблат, за яким вiн мусив стежити. Що це? А Сивий Капiтан? Юнак перевiв погляд у бiк Ернана Рамiро й остаточно опам'ятався, бо те, що вiн побачив, було вкрай загрозливим.
      Голова Ернана Рамiро повiльно схилялася на пульт керування. Здавалося, вiн засинав або втрачав поступово свiдомiсть.
      Олесь зiрвався з мiсця. Чи, вiрнiше, з великим зусиллям переставив одну за одною важкi, мов налитi свинцем, ноги i схопив Ернана Рамiро за плече, струсонув його:
      - Капiтане! Капiтане! Що з вами?
      Рамiро стрепенувся, пiдвiв голову. Його очi безживно подивилися на юнака, немов не впiзнаючи його. Але це тривало якусь мить. Ось у тих сiрих очах уже засвiтився розум. Капiтан провiв рукою по чолу, нiби вiдганяючи щось. Потiм увiмкнув гучномовний телефон, прислухався.
      Репродуктор мовчав.
      Капiтан рвучко натиснув ще якусь кнопку. Задзеленчав дзвоник, що мав привернути увагу викликуваного. Але репродуктор усе ще мовчав. Тодi Капiтан голосно вигукнув у мiкрофон:
      - Сiмоне! Сiмоне! Вiдповiдайте!
      Тiльки тодi з репродуктора долинув здавлений голос:
      - Єсть, Капiтане... пробачте, чомусь не зразу почув ваш виклик. Слухаю, Капiтане!
      - Будемо рискувати, Сiмоне! Давайте всю можливу швидкiсть! Треба, щоб iнтенсивної роботи гвинта вистачило всього на десять - п'ятнадцять хвилин.
      - Єсть, Капiтане!
      Ернан Рамiро рiзко крутнув головою, вiдганяючи, видно, кволiсть, що знов насувалася на нього.
      - Валенто! Валенто! - вигукнув вiн у мiкрофон, натискуючи iншу кнопку.
      - Єсть, Капiтане, слухаю вас!
      - Давайте бiльше повiтря! Зразу дайте лiтрiв п'ять! I далi тримайте повну норму. Нам нема бiльше чого втрачати...
      - Єсть, Капiтане!
      Гострi очi Ернана Рамiро, знов блискучi й яснi, вп'ялися в зеленуватий свiтлий екран. Темнi тiнi й контури, що пропливали досi по ньому повiльно i мляво, поворухнулися, побiгли швидше, ще швидше... Раптом Олесь вiдчув, що йому стало легше дихати. Немов новi сили вливалися в нього з кожним подихом. Усе навколо прояснилось. А тiнi й невиразнi контури скель на екранi вже линули зовсiм швидко, аж мигтiли на ньому!
      Весь - увага, весь - напруження, Сивий Капiтан вiв "Люцифер" пiдземним каналом, уже не поглядаючи на карту, а лише невiдривно дивлячись на екран. I так само напружено дивився на екран Олесь, який розумiв, що Ернан Рамiро поставив зараз на карту все: iснування "Люцифера", життя всiх, хто був на ньому. На такiй швидкостi показання орiєнтовної карти каналу були б зайвi, у Капiтана все одно не вистачило б часу робити складнi розрахунки, якi встановлювали б мiсцеперебування "Люцифера", Лишалося вести його, керуючись лише тим, що було видно на екранi. Потужний прожектор кидав уперед яскравий промiнь свiтла, хоча той промiнь не мiг далеко пробити зеленувату товщу води. Тому при найменшiй змiнi напряму скелястi стiни каналу виступали наче прямо перед "Люцифером", i кожного разу доводилося круто повертати, щоб не врiзатися в камiння. То був риск, страшний риск, бо незначного запiзнення в керуваннi було досить, щоб "Люцифер" розбився об скелi. Але, як сказав Сивий Капiтан, йому вже не було чого втрачати. Риск розбитися об пiдводнi скелi урiвноважувався риском задихнутися вiд нестачi повiтря! Значить, вперед, уперед будь-що!
      Так минали в мовчаннi хвилини смертельної небезпеки. Ритмiчне здригання пiдлоги свiдчило, що машина працює рiвно й чiтко. Тiльки б не зламався зiгнутий, деформований вибухом глибинної бомби гвинт... тiльки б вiн витримав!..
      I раптом знов стало важко дихати. Олесь похитнувся. Невже ж... невже знов?..
      Тривожно задзвонив сигнальний дзвоник. Голос Валенто Клаудо з репродуктора коротко доповiв:
      - Запас повiтря скiнчився, Капiтане. Останнiй балон порожнiй.
      В голосi Валенто не було нi страху, нi безнадiйностi. Вiн повiдомив про це, як про звичайну рiч.
      - Що ж, будемо триматися так, - вiдповiв Рамiро, не повертаючи голови вiд екрана.
      У висках Олеся стукотiло. Широко розкривши рота, вiн намагався вхопити якнайбiльше повiтря. Це не допомагало. Ноги тремтiли, пiдгиналися. Юнак знов сперся на стiну. Бiльше стежити за покажчиком, та й взагалi щось робити вiн не мiг. Цього разу брак повiтря позначався гострiше, мабуть, давалася взнаки попередня втома i гостре отруєння органiзму вуглекислотою.
      Перед очима спалахували рiзноколiрнi iскри; виблискуючи, вони пливли одна за одною, мов отi швидкi тiнi на екранi, набiгали одна на одну, вибухали вогнистими водограями, розсипалися на блискучi бризки...
      Пiдвiвши трохи голову, Олесь знову побачив напружене, блiде обличчя Ернана Рамiро. Капiтан вдивлявся в екран. Чи здалося це Олесевi?.. Немов свiтло екрана пояскравiшало! Невже вихiд? Вихiд з пiдземного каналу?.. Та хiба ж можна вiрити зараз якимсь вiдчуттям, зараз, коли голова йде обертом, коли все пливе перед очима, коли вже зовсiм немає сил?.. I все ж таки екран свiтлiшає, свiтлiшає...
      - Що... то...
      Бiльше Олесь не змiг сказати нiчого. З глухим стогоном вiн поточився на пiдлогу.
      Проте юнак ще, мов увi снi, бачив, як Капiтан важко пiдвiвся на своєму крiслi перед пультом. Хитаючись, вiн зробив кiлька крокiв до великих важелiв другого пульта, натиснув усiм тiлом на них i повернувся назад.
      "Люцифер" здригнувся. Його нiс почав пiднiматися вгору
      На екранi вже не було тiней. Нерiвне, хвилясте свiтло заливало його, воно ставало з кожною секундою яснiшим, яскравiшим. Темно-зелений колiр екрана дедалi свiтлiшав, наче робився прозорiшим.
      I раптом на екранi мов щось плеснулося. Засяяло бiле денне свiтло. Ще кiлька разiв плеснули хвилi, щоразу повертаючи екрановi блiдо-зеленуватий його колiр. Але нарештi хвилi зникли, "Люцифер" остаточно виринув на поверхню моря, виринув!
      Спалахнули сигнальнi лампочки, задзеленчав на всю потужнiсть дзвоник. Мов зрадiлi, прилади сповiщали всiх, усiх, що перiод страшної небезпеки минув, що повернулося життя, сонце, широкий свiт!
      Пiдвiвшись на весь зрiст, Ернан Рамiро голосно крикнув у мiкрофон, натиснувши перед тим усi сигнальнi кнопки телефону, що викликали рiзнi пости керування:
      - Вiдкрити люки! Нагору, друзi!
      Ледве помiтно здригнулась пiдлога. Машина спинялася. "Люцифер" м'яко погойдувався на хвилях.
      Ернан Рамiро пiдiйшов до нерухомого Олеся. Якусь мить вiн уважно дивився на юнака. Потiм каштан нахилився, взяв юнака на руки i понiс до виходу, притискуючи його голову до грудей.
      Олесь усе чув, йому здавалося, що вiн навiть бачить усе навколо, тiльки дуже-дуже невиразно, усе плуталося, наче у тяжкохворого. В головi шалено стукотiло, кров билася в скронях нерiвними, уривчастими ударами. Дверi, коридор, iще дверi... вiдчиненi навстiж дверi, за якими яскраве свiтло, сонце... i запашне, чисте, прозоре повiтря морського простору... I люди в синiх комбiнезонах навколо нього.
      Олесь сидiв на палубi, в яку тепер перетворився дах "Люцифера", i жадiбно дихав. З кожною секундою до нього поверталося життя. Раптом юнак згадав:
      - А Марта? Що з нею?
      Хтось торкнувся його плеча. То був Валенто Клаудо. Вiн показав рукою Олесевi назад. Там, бiля зламаного поруччя, сидiла Марта. її обличчя було ще блiде, але вона вже посмiхалася юнаковi. В темних глибоких очах сяяла радiсть.
      Спокiйнi хвилi набiгали на сiро-зеленi боки "Люцифера", плюскотiли, розбивалися бiлою мережаною пiною. Десь далеко на обрiї синiв берег. Бiлi хмарки неквапливо пливли по прозорому синьому небу. Олесь подивився на них, зiтхнув на повнi груди i щасливо посмiхнувся, як дитина, що прокинулася, нарештi, вiд важкого кошмарного сну:
      - Як гарно!.. Як хороше жити й дихати!..
      Роздiл чотирнадцятий
      1. ПIДЗЕМНА БАЗА "ЛЮЦИФЕРА"
      Весела, легка музика, пiд тихi звуки якої так вiльно розмовлялося, раптом припинилась. Олесь подивився на годинник: за хвилину буде перша година дня. Вiн спинив Марту, що вже простягла руку до приймача, щоб вимкнути його.
      - Стривай, Марто. Зараз же передаватимуть останнi новини. Чи не почуємо чогось цiкавого?
      Справдi, ось залунав голос диктора. Вiн сказав звичнi фрази про початок передачi останнiх новин по радiо. Потiм повiдомив про якийсь великий вiйськовий парад, що дуже мало цiкавив i Олеся, й Марту. Вони неуважно прислухалися до голосу диктора, який так незвично було слухати в невеличкiй каютi "Люцифера", де вони сидiли вдвох.
      Пiдперши рукою голову, Олесь слухав диктора i водночас згадував подiї останнiх днiв. Страшна подорож у пiдземному каналi лишилася позаду, як примарний сон.
      Були ще важкi чверть години, коли "Люциферовi" довелося знов зануритись, щоб пройти пiд водою невеличку вiдстань до входу в печеру, зовсiм вiдрiзану вiд поверхнi землi. Дiстатися до неї з суходолу було неможливо. Тому-то Ернан Рамiро i обрав її свого часу як надiйний захисток i сховище. Але саме цього разу дiстатися до тiєї печери було дуже важко: адже на "Люциферi" вже зовсiм не лишилося запасiв стисненого повiтря i спускатися пiд воду довелося тiльки з тим повiтрям, що було в каютах, провентильованих пiд час перебування на поверхнi моря.
      Певна рiч, того повiтря не могло вистачити для нормального дихання на час переходу, хоча Капiтан знов повiв "Люцифер" пiд водою на рискованiй швидкостi. I Олесь знову вiдчув, як вiн починає задихатися. На щастя, "Люцифер" уже виринав з води. А ще за кiлька хвилин вiдчинилися люки, ї струмiнь свiжого, вогкого повiтря прилинув до кают, наповнюючи стомленi, змученi легенi, - так само, як тодi, пiд час першого виходу на поверхню моря. Тiльки тепер уже не було яскравого денного свiтла. У великiй печерi панувала темрява, в якiй спочатку нiчого не можна було розгледiти.
      Лише чути було, як плюскотiли дрiбнi хвилi, набiгаючи на береги.
      Та ось пiд бiлим слiпучим свiтлом увiмкненого на "Люциферi" прожектора виблиснули верхiвки округлих скель, стало видно, як здiймались i опускалися хвилi чорної води, як круто пiдносилося вгору склепiння печери. Коли око трохи звикло до того незвичного примарного освiтлення, Олесь, на велике своє здивування, побачив на березi немов маленьке мiстечко. Стояли невеличкi будиночки, якiсь машини нерухомо простягали вперед залiзнi лапи. I все це було темне, похмуре, мертве.
      Але хтось iз команди "Люцифера" був уже на березi. I раптом той берег залило електричним свiтлом. Це сталося наче в чарiвнiй казцi! Враз спалахнули потужнi лiхтарi, засвiтилися вiкна в будинках... Зникло враження дикого безлюддя, похмурого запустiння.
      I коли б не важке кам'яне склепiння печери, можна було б i зовсiм забути, що все це знаходиться пiд землею. Загальна картина дуже нагадувала освiтлений вночi морський берег у хмарну й безвiтряну нiч...
      Це й була схована вiд людей, вiд усього зовнiшнього свiту таємнича база "Люцифера", влаштована Ернаном Рамiро у вiдкритiй ним печерi. Колись ця печера мала вiльний вхiд, до неї можна було потрапити вплав, з моря. Той вихiд був дуже вузький, i Ернан Рамiро, вже пiсля того, як до печери були привезенi потрiбнi машини та обладнання, вирiшив завалити його, залишивши тiльки пiдводний прохiд. Таким чином, печера зовнi стала цiлком вiдрiзаною вiд свiту.
      Тут були розташованi склади i майстернi Сивого Капiтана, тут зберiгалися запаси рiдкого водню-дейтерiю й повiтря, прiсної води i продовольства. Тут Ернан Рамiро, його команда i сам велетенський "Люцифер" мали змогу переховуватися стiльки, скiльки було потрiбно.
      Все це згодом розповiв Олесевi Валенто Клаудо, коли Капiтан наказав командi вiдпочивати пiсля важкого переходу з озера Фонтiверос принаймнi двi доби. Отже, часу на розмови вистачало. I пiд час тiєї розмови юнак довiдався ще про одну чудесну рiч, що вразила його своєю неймовiрнiстю. Було це так.
      Якось Валенто Клаудо розповiв Олесевi про великi запаси, зробленi Капiтаном у печерi-базi, про наявнiсть у нiй удосконалених машин, якi дозволяли не лише ремонтувати "Люцифер", а й виробляти для нього запаснi частини. Слухаючи розповiдь, юнак здивувався: адже все це коштувало великих грошей, усе це треба було десь придбати! Де ж Капiтан мiг узяти кошти? Вiн же не багач якийсь, та й дорогоцiнних скарбiв у нього не було...
      - Хiба ж не так, Валенто? - спитав вiн. Валенто Клаудо у вiдповiдь значуще посмiхнувся.
      - Капiтановi не потрiбнi звичайнi скарби. Вiн має дещо бiльше, нiж будь-якi скарби. I коли б вiн захотiв, то мiг би стати найбагатшою людиною в свiтi.
      Олесь недовiрливо подивився на нього: чи не жартує Валенто? Але в тонi Клаудо не було й натяку на жарт.
      - Тобi це здається дивним, бо ти й досi ще не уявляєш собi, що то за людина Капiтан! Я так тобi скажу: у нього в головi вмiстилося все, що знає свiт, а ще бiльше такого, чого свiт не знає. Якщо Капiтан чогось захоче, то так воно й буде. Якщо вiн вирiшив досягти чогось, то його не зможе спинити нiщо! Бо в його руках не тiльки найвища сила - знання, а ще й умiння використати цi знання. Тому я й кажу тобi: Капiтан може все!
      В словах Валенто Клаудо звучало щире й глибоке переконання. Олесь вiдчував це. Але щось у тiй мовi було таке, що викликало пiдсвiдомий опiр в душi юнака. Звичайно, Олесь i сам вважав Ернана Рамiро за надзвичайну людину, рисами i властивостями якої вiн захоплювався. Великий талант винахiдника, тверда воля i рiшучiсть, завдяки яким Сивий Капiтан смiливо йшов до накресленої мети i перемагав найбiльшi труднощi, сувора стриманiсть, пiд якою ховалася чуйна душа i м'яке, спiвчутливе серце, вiдрiзняли вiд iнших цю благородну горду людину, що зазнала в своєму життi так багато тяжкого i трагiчного. I це не могло не викликати поваги i глибокої симпатiї до Сивого Капiтана. Все це так.
      Але те, що говорив Валенто Клаудо, було уже чимось iншим. У ньому вiдчувалося якесь беззастережне схиляння перед Капiтаном, покiрне визнання в постатi Ернана Рамiро дивної надлюдської сили, чи не всемогутностi. I так ставляться до Сивого Капiтана всi, хто його оточує на "Люциферi"; для них кожне його слово - незаперечний закон. I Капiтан звик до такого ставлення, звик до слiпого пiдкорення людей його волi. А що говорив про це Фредо Вiкторе?.. Ех, як усе це складно, як важко в усьому розiбратися...