Сивий Капiтан (на украинском языке)

Чого ж саме? До чого прагне Сивий Капiтан? Ви здивуєтеся, коли я скажу: по сутi, нi до чого! Вiн хоче помститися Фернандесовi та його клiцi, гаразд. Але хiба це - полiтична мета? Нi! Вiн хоче, як каже, визволити народ з-пiд ярма фалангiстiв. Але - як? Вiн i сам не знає цього, сподiваючись, що народ, переконавшись у могутностi його "Люцифера", пiдiйметься проти фалангiстського ладу... а Фернандес i його поплiчники, побачивши це, покiрно поступляться мiсцем для iншої, демократичної влади...
      - Дитяча витiвка! - вiдгукнувся той самий голос.
      - А я хiба кажу, що це розумно? - посмiхнувся Фредо Вiкторе. Звичайно, все це нiсенiтниця. Але чого ж iншого ви хотiли б чекати вiд Ернана Рамiро? Адже вiн, хоч i видатний, талановитий вчений, не має, як ми бачимо, найменшого уявлення про основнi закони розвитку суспiльства, про класову боротьбу й її суворi основи. Йому здається, що для виправлення суспiльного лиха, для подолання фалангiзму досить доброго бажання, пiдкрiпленого силою "Люцифера". Полiтично мовлячи, це - прекраснодушний лiбералiзм, вiдсутнiсть будь-яких чiтких полiтичних позицiй. На жаль, з такими дрiбнобуржуазними, iнтелiгентськими поглядами досить часто доводиться зустрiчатися саме серед учених... хоч вони й прекрасно володiють своєю спецiальнiстю, але лишаються iнодi полiтично неписьменними... Сам по собi Ернан Рамiро, очевидно, чесна й порядна людина. Але дуже самолюбна, навiть самозакохана, а до того ж i запальна. В усьому, що не стосується науки й технiки, вiн керується не розумом, а почуттями. В цьому його плутанiсть i суперечливiсть, що призвели вже до складного становища... а можливо, i ще бiльше ускладнять його. Бо без чиєїсь допомоги Ернан Рамiро, дiючи наослiп, не знаючи справжнього шляху боротьби, в запалi своєї стихiйної зненавистi до фалангiстiв може заплутатися ще бiльше, навiть принести чимало лиха... самозакоханий, заслiплений бурхливими почуттями, вiн i справдi може спробувати захопити владу, стати диктатором... замiсть Фернандеса...
      - Що ж тодi робити? Ти й сам бачиш, що вiн - чужий!
      - Не чужий, а плутаний i суперечливий, - вiдрiзав Фредо Вiкторе. - I ми мусимо не вiдмахнутися вiд нього, а спробувати вплинути на цю плутану людину. Хiба можна недооцiнювати тiєї користi, яку мiг би дати загальнiй справi Сивий Капiтан, коли б пощастило вплинути на нього, коли б вiн став на справжнiй шлях боротьби? Хiба ж важко уявити собi, який разючий ефект дав би прихiд талановитого i, якщо хочете, по-своєму могутнього Сивого Капiтана до наших лав? Припустiть на хвилину, що вiн зрозумiв безнадiйнiсть, приреченiсть своєї запеклої iндивiдуальної боротьби з фалангiзмом. Припустiть, що вiн з його "Люцифером" не витрачає сили на безглуздi бiйки з полiцiєю i жандармерiєю, на знищення кiлькох десяткiв ворогiв, на мiсце яких уряд Фернандеса завтра ж поставить сотнi iнших. Припустiть, нарештi, що вiн виступає разом з нами у вiдповiдний момент на вирiшальний бiй. Хiба ж ви не погодитеся, що це значною, дуже значною мiрою допомогло б нашiй перемозi?.. Що скажете, товаришi?
      - Припустити можна, але здiйснити таке не вдасться. Вiн чужа людина. Його вчинки доводять це, - вiдгукнувся той самий непримиренний голос.
      - Якщо можна припустити, то треба й спробувати, - твердо вiдповiв Фредо Вiкторе. - Ми мусимо вжити всiх заходiв, щоб могутня зброя Сивого Капiтана, його "Люцифер", його технiчнi здiбностi, талант i вмiння послужили нашiй загальнiй справi. Було б злочином перед народом не зробити цього, бо це заощадить нам чимало жертв пiд час вирiшальних боїв, день яких наближається. Хоч яким це здається важким, треба спробувати вплинути на Сивого Капiтана...
      - То, може, ти, Фредо, i зробиш це?
      - А хоч би й я! Я згоден взяти на себе переговори з Сивим Капiтаном. Через деяких вiдомих менi людей я можу запропонувати йому такi переговори. Звiсно, я не можу ручитися за їх успiх...
      - Ще б пак!
      - Але в разi згоди комiтету я зроблю це. Признаюся, що i в мене не дуже багато надiї на позитивнi наслiдки. Проте тодi ми чесно зможемо визнати, що зробили все, залежне вiд нас. А якщо будуть позитивнi наслiдки, то ще краще. В усякому разi, товаришi, я вважаю, що ми не маємо права не використати всiх можливостей. Справа надто важлива! Отож, якщо немає заперечень, я ставлю на голосування цю пропозицiю. Хто за те, щоб ще раз спробувати дiйти згоди з Сивим Капiтаном i доручити менi провадити з ним переговори, прошу пiднести руки!
      Пропозицiя Фредо Вiкторе була ухвалена одностайно. За неї голосували навiть тi кiлька членiв комiтету, якi весь час перед тим викрикували про недоцiльнiсть будь-яких розмов з Сивим Капiтаном. Вдумливi i переконливi слова голови комiтету примусили їх погодитися з тим, що треба зробити ще одну, бодай i не дуже надiйну спробу.
      Справа наближення перемоги, справа згуртування сил народу в його боротьбi проти фалангiстського режиму примушувала погодитися з Фредо Вiкторе. Це розумiв кожен.
      Розумiв, проте, чи вiрив у те, що Фредо Вiкторе досягне успiху?
      Мабуть, нi. Голова пiдпiльного комiтету усвiдомлював це, тим бiльше, що i в нього було чимало сумнiвiв.
      Але, як сказав Фредо Вiкторе, справа була надто важлива, - i вiн iшов на цей крок.
      Роздiл сiмнадцятий
      1. ЄДИНИЙ ЗАКОН - ЦЕ МIЙ ЗАКОН!
      Вечiрнi газети не принесли жителям столицi нiяких важливих новин, вони лише знов i знов повторювали те, що було видрукувано в ранкових. Люди чекали якогось офiцiйного урядового повiдомлення в справi Сивого Капiтана. Але уряд усе ще мовчав. I це ще бiльше нервувало.
      Увечерi з якихось невiдомих джерел по мiсту поповзли чутки про те, що через деякий час по радiо передаватиметься важливе повiдомлення мiнiстерства внутрiшнiх справ. I хоча нiхто не знав, чи мають цi чутки реальнi пiдстави, чи є вони чиєюсь вигадкою, бiля радiоприймачiв i вуличних репродукторiв збиралися люди й чекали: кожному хотiлося першому довiдатися про тi заходи, якi уряд збирається вжити проти людини, оголошеної поза законом.
      I от настав час передачi вечiрнiх новин. Диктор своїм випестуваним голосом промовив кiлька вступних слiв i потiм урочисто повiдомив:
      - Увага, увага! Зараз ми будемо передавати повiдомлення мiнiстерства внутрiшнiх справ про державного злочинця, так званого Сивого Капiтана. Слухайте, слухайте!..
      Слухачi насторожилися, перезирнулись: ось воно! Чутки не були марними!
      Але їх чекала несподiванка. Та не лише їх, а й самого мiнiстра внутрiшнiх справ!
      Голос диктора враз наче захлинувся. В репродукторах щось хрипко зашарудiло, пролунав пронизливий свист, схожий на виття сирени, тривожної, пересторожливої. I тодi репродуктори заговорили знову, проте вже зовсiм iншим голосом, дещо напруженим, але чiтким i ясним:
      - Так, слухайте повiдомлення про так званого державного злочинця Сивого Капiтана! Тiльки це повiдомлення робитиме не мiнiстерство внутрiшнiх справ злочинного генерала Фернандеса, якому, по сутi, нема чого й сказати, а сам Сивий Капiтан! Слухайте, люди, з вами говорить Сивий Капiтан, який .через голову фалангiстського уряду звертається до всiх! Слухайте, це говорить Сивий Капiтан!
      Юрби слухачiв завмерли бiля репродукторiв. Десь задзвонили тривожнi дзвiнки телефонiв, десь забiгали й заметушилися полiцаї й жандарми. З гаражiв вихопилися мотоцикли й автомобiлi, в них на ходу стрибали озброєнi агенти, розганяючи прохожих пронизливими сигналами. Можливо, вони поспiшали до радiостанцiї, до радiопередавача столицi, щоб спинити його роботу, щоб обiрвати промову Сивого Капiтана?
      Тим часом голос з репродукторiв не замовкав. Тi, хто чув Сивого Капiтана ранiше, помiчали навiть деякi змiни в його голосi, що звучав тепер напружено, загрозливо, позбавлений спокiйного, дещо презирливого забарвлення, яке було властиве йому тодi. Так, це говорив той самий Сивий Капiтан, але разом з тим i не той!
      Цей голос лунав усюди в столицi, лунав з усiх репродукторiв, з усiх приймачiв. Чути його було i в маленькiй каютi "Люцифера", де бiля приймача сидiли i, дивлячись одне на одного, слухали промову Капiтана Олесь i Марта.
      - ...Так, говорить Сивий Капiтан. Той самий Сивий Капiтан, якого покiрнi фалангiстському урядовi газети i радiо намагаються весь час зобразити божевiльним i жорстоким злочинцем. Вiн говорить з вами цього разу сам, iберiйцi! Я нiколи не був злочинцем, нi тодi ще, коли мене звали Ернаном Рамiро, нi пiсля того, як я став капiтаном мого "Люцифера". Весь мiй злочин полягає в тому, що я вiдмовився вiддати мої винаходи в руки фалангiстiв, вiдмовився скоритися їм i галасувати "Еввiва каудiльйо". Я волiв працювати на користь науки, а не кривавого фалангiзму. Ось за що фалангiсти переслiдують мене. Хiба ви не розумiєте цього, iберiйцi? Згадайте всiх тих, кого замучили фалангiсти тiльки за вияв незадоволення, за намагання протестувати проти злочинiв їхнього уряду! Так само фалангiсти бажали б замучити, знищити i мене. Але я досить сильний для того, щоб не скоритися їм!
      Сивий Капiтан зробив маленьку паузу, наче пiдкреслюючи нею всю вагомiсть останньої фрази.
      - Фалангiсти знов напали на мене. Вони вимагають, щоб я здався, вiддав у їхнi бруднi руки мої винаходи. А коли я вiдмовився, вони вирiшили знищити мене i мiй "Люцифер". Вони почали полювати на мене. I я змушений був захищатися, змушений був теж вжити зброю, але таку, проти якої не може встояти нiхто. Мою зброю! З газет i радiо ви вже знаєте, яка страшна i смертоносна та зброя! Але в моєму розпорядженнi є багато й iнших засобiв нападу, якi я поки що не вважаю за потрiбне застосовувати. А проти куль, мiн i гармат, що їх виставив на мене уряд Фернандеса, мiй "Люцифер" мiцно захищений, i ви знаєте це також. Час зрозумiти всiм, що я непереможний i нiщо не може перешкодити менi, нiщо не в силi завадити здiйсненню моїх намiрiв!
      I знову настала виразна пауза. Олесь боявся проронити бодай одне слово. В його головi вирували, перебиваючи одна одну, гарячковi думки: ось зараз, зараз Капiтан з'ясує все, вiн розповiсть про свої благороднi намiри, розкаже, що вiн не хоче нiкому лиха, а помщається тiльки фалангiстським злочинцям, якi завдали йому стiльки горя... всi зрозумiють Ернана Рамiро, побачать, яка в нього велика душа, вiн приверне до себе симпатiї всiх! Ах, як хотiлося цього юнаковi! Вiн скаже, Сивий Капiтан скаже!
      Але сталося зовсiм не так. У тишу, що панувала навколо репродукторiв, почали падати важкi, суворi, наче кам'янi слова. I в кожному з них звучала неприхована погроза. Це було й те, чого пристрасно чекав Олесь, i в той же час зовсiм, зовсiм не те!.. Сивий Капiтан говорив:
      - Настав час, коли розмови стають зайвими. Того, хто досi не зрозумiв моєї непереможностi, я примушу зрозумiти силою. Я, Сивий Капiтан, що ранiше носив iм'я Ернана Рамiро, проголошую себе месником, який примусить фалангiстiв на чолi з Фернандесом i його кублом сплатити своєю брудною кров'ю за кров чесних людей, пролиту ними. Цiєї моєї помсти нiхто i нiщо не спинить! I тi, хто заважатиме менi, загинуть самi. Припинiть допомогу фалангiстам, люди! Бо я змушений буду знищувати всiх, хто допомагатиме урядовi полювати на мене! Я оголошую закони i накази кривавого уряду Фернандеса неiснуючими. З цього часу єдиний закон в Iберiї - це мiй, закон святої помсти!
      Ще раз Сивий Капiтан спинився, погрозливо вигукнувши останнi слова. Олесь затамував подих. Вiн чув, як поруч з ним важко дихає вражена Марта.
      А Ернан Рамiро - чи та людина, яка народилась останнiми днями замiсть колишнього Ернана Рамiро,- вiв далi:
      - Щоб уникнути зайвого кровопролиття, я пропоную Фернандесовi i його мiнiстрам, полiцiї i жандармерiї негайно припинити боротьбу зi мною. А всiм, хто слухає мене, наказую, щоб вони своїми дiями допомагали менi, а не виконували розпорядження фалангiстiв. Бо я тепер буду безжалiсним. Це стосується насамперед солдатiв i офiцерiв, яких я закликаю не виконувати наказiв командування, а слухати мене, провiсника великої помсти. Я принесу народовi волю i щастя, допоможу встановити демократичну владу, уряд, який вiн сам обиратиме. Але для цього треба насамперед знищити фалангiстське кубло, i я вимагаю, щоб усi ви пiдтримали мене в боротьбi з урядом. Обiцяю мою подяку i щедру нагороду всiм, хто негайно перейде на мiй бiк. I водночас востаннє попереджаю: неминуча смерть, загибель чекає тих, хто стане на перешкодi здiйсненню моїх намiрiв. Пам'ятайте, люди, що тепер я єдиний, хто має право наказувати, i розповiдайте про це один одному!
      Здавалося, що останнi слова своєї промови Сивий Капiтан сказав в абсолютнiй тишi. Та чи не було так i насправдi? Чи не всi, хто слухав його, завмерли вiд несподiванки бiля репродукторiв, враженi страшними погрозами, приголомшенi тим, що Сивий Капiтан оголосив себе єдиним володарем країни? Що ж тепер буде? Громадянська вiйна? Проте нi; адже в громадянськiй вiйнi клас воює проти класу. А тут було зовсiм iнше: Ернан Рамiро, користуючись могутнiстю свого "Люцифера", його смертоносною зброєю i справдi непереможнiстю, своїми власними силами збирався помститися фалангiстам. Правда, вiн закликає народ стати на його бiк, обiцяючи йому волю i щастя, обiцяючи демократичний лад. Та, зрештою, хто з попереднiх диктаторiв Iберiї не обiцяв того ж самого, захоплюючи владу? Хiба ж не обiцяв такого красномовними словами i теперiшнiй володар Iберiї, кривавий генерал Фернандес?..
      Це пам'ятали всi. Хiба ж можна вiрити словам людини, яка прагне влади? Та ще й такої, що з перших крокiв починає проливати кров?.. Адже це обiцяє мало доброго, тим бiльше, що Сивий Капiтан з перших своїх крокiв уже оголошує себе по сутi повновладним диктатором. Нi, все це виглядає дуже погано...
      2. ЯК ЖЕ БУТИ ТЕПЕР?
      Ще страшнiшим, ще загрозливiшим здалося все це Олесевi, який не пропустив жодного звуку iз сповненої гнiву й образи промови Капiтана. I хоч у тiй промовi не було слова "диктатор", воно само собою виникло в свiдомостi юнака. Та й як iнакше можна зрозумiти Капiтана? Який iнший висновок можна було зробити з усього, що вiн сказав?
      Сивий Капiтан - диктатор! Ернан Рамiро, саме iм'я якого пiсля розповiдi Валенто Клаудо стало звучати для Олеся символом благородних поривань, незламної мужностi, втiленням найкращих людських рис i непоборної стiйкостi, - Ернан Рамiро - диктатор! Яке огидне, чуже слово! За ним для юнака завжди стояло уособлення жорстокостi, свавiлля, небажання нi на що зважати, крiм власної пихи i самолюбства, сп'янiння владою. Диктатор...
      Нi, це неймовiрно... але ж Олесь чув це на власнi вуха!
      Так, Ернан Рамiро свого часу зазнав багато лиха вiд фалангiстського уряду, вiд полiцiї, жандармерiї. Тiльки залiзна мужнiсть допомогла йому врятуватися з фалангiстських катiвень, тiльки надлюдська витримка i наполегливiсть дозволили йому здiйснити свою мрiю i збудувати чудесний "Люцифер", стати знов незалежним господарем власної долi. Навiщо вiн створив "Люцифер"? Чи тiльки для того, щоб здiйснити свою давню мрiю, яку вiн виплекав разом з Анхело Альваресом i Хуанiтою? Певна рiч, i для цього теж.
      Але, напевне, Ернан Рамiро зробив це i для того, щоб довести фалангiстському урядовi, що вiн не боїться його i може помститися за себе i за своїх друзiв. Усе це так, усе це можна зрозумiти...
      А потiм...
      Потiм, з самого початку подiй, коли полiцiя почала переслiдувати його, в Рамiро з новою силою спалахнула нестримна палка лють проти фалангiзму. В ньому, як живi, воскресли нестерпно тяжкi спогади про те, що вчинили фалангiсти з ним самим... нi, бiльше того, що вчинили вони з його другом Анхело Альваресом, вiрною дружиною Хуанiтою i маленьким сином Лорхе! То були жахливi спогади людини, яка втратила все, що любила, для чого жила. I лють, яка спалахнула в серцi Ернана Рамiро, перетворилася на всевладну жадобу страшної помсти фалангiстам. Адже тепер Ернан Рамiро мав для цього необмеженi можливостi!
      Олесевi думалося, що така людина, як Ернан Рамiро, яка втратила в своєму життi всiх близьких, мусила полюбити, як живу iстоту, своє дивовижне творiння, напiвфантастичний "Люцифер". Фалангiстська полiцiя завдала шкоди "Люциферовi", в якому для Ернана Рамiро скупчилося все те, що залишалося для нього вiд щасливого минулого, в чому вiн знайшов для себе вiдраду i новий змiст життя. Це ще бiльше розлютило Ернана Рамiро. I тодi Сивий Капiтан вирiшив, що й вiн мусить вжити зброю! Роздратований i розгнiваний, вiн прийняв на себе роль месника, який має помститися фалангiстам за все-все. А що далi розгорталася боротьба, то бiльше Ернан Рамiро втрачав свою звичну стриманiсть, владу над собою. Вiн розпалювався бiльше i бiльше. Спробувавши могутнiсть своєї зброї на дiлi, Сивий Капiтан наче сп'янiв i кинув думати про все, крiм помсти фалангiстам. Ця думка цiлком оволодiла ним, i вiв, захоплений нею, дiйшов зрештою до того, що оголосив себе фактичним диктатором.
      Так уявляв собi Олесь те, що сталося з Ернаном Рамiро. Мiркування юнака допомагали зрозумiти ту разючу змiну, яка сталася з Сивим Капiтаном. Зрозумiти - так, але не примиритися з тiєю змiною! Надто-бо вже поважав Олесь свого рятiвника, надто багато симпатiй викликав у нього Ернан Рамiро, щоб можна було лишатися спокiйним, стороннiм у цiй справi! А що ж робити?..
      Тiльки одне: як чесна людина, Олесь зобов'язаний допомогти Капiтановi зрозумiти те, чого той, заслiплений гнiвом, не помiчає. Хай Капiтан спочатку, можливо, i не схоче прислухатися до таких слiв. Але все одно треба зробити це! Вiн зрозумiє, вiн замислиться, вiн побачить, що обрав помилковий, безперспективний шлях! Але як, яким чином пiдiйти до Капiтана, умовити його вислухати те, що так палко хоче сказати йому Олесь?..
      Юнак сидiв на своєму вузенькому лiжку, опустивши голову й обхопивши її руками. Вiн не помiчав, як Марта вже кiлька разiв намагалася привернути його увагу, але даремно. Та ось Олесь пiдвiв голову i сам подивився на Марту, мов збирався щось у неї спитати.
      - Щось вирiшив, Алексо, нарештi? - лагiдно спитала вона.
      - А звiдки ти знаєш, що я вирiшував якесь питання? - здивувався юнак.
      - Не так важко догадатися, коли людина сидить чи не пiвгодини мовчки, про щось мiркує i при тому не звертає нiякiсiнької уваги на тебе,посмiхнулася Марта. Але в голосi її Олесь вiдчув ледве вловимий докiр.
      - Ой, пробач, Марто, - винувато мовив вiн. - Я й справдi дуже замислився. I все про те ж саме... Ну, ти знаєш, про що, правда ж?
      - Знаю, - ствердила коротко дiвчина.
      - I я прийшов ось до якого висновку, - продовжував Олесь. - Я мушу поговорити з Капiтаном, з'ясувати йому все...
      - Та вiн i уваги на тебе не зверне, - знизала плечима Марта.
      - От побачимо. Тобi невiдомо, який вiн був вразливий до всiх цих подiй, якi так вплинули на нього. I вiн зрозумiє, вiн не може не зрозумiти, я певен цього!
      Марта мовчала, опустивши голову, як вона завжди це робила, коли уникала вiдповiдi, неприємної спiврозмовниковi.
      - Ти не згодна? Ну, скажи, невже ж можна так i залишити це все? Адже Капiтан помиляється, вiн робить не так, як треба було б! I, крiм мене, тут нiхто йому не скаже, навiть Валенто...
      Олесь раптом спинився. Валенто... але ж саме Валенто може допомогти йому, попросити Капiтана, щоб той вислухав... iнакше й справдi нiчого не вийде. Капiтан просто не помiчає Олеся, заглиблений у свої похмурi думки...
      - Марто, ти бачила, де Валенто?
      - Недавно пройшов до заднього примiщення.
      - Прошу тебе, дуже прошу: поклич його сюди! Менi конче треба з ним поговорити, i краще це зробити тут... де нiкого бiльше нема.
      - Такий секрет? - знов посмiхнулася дiвчина.
      - Нi, нi, нiяких секретiв, принаймнi вiд тебе. Але не запитуй поки що в мене нiчого. Поклич Валенто i незабаром про все довiдаєшся.
      Та на цей раз Олесевi не пощастило здiйснити свiй намiр. Щойно Марта вийшла з каюти, як юнак почув гарматний пострiл. I раптом пронизливо задзеленчав сигнальний дзвiнок, що кликав кожного з команди на своє мiсце. За мить засунулися непроникливими завiсами вiкна, гойднулася i затремтiла пiдлога. "Люцифер" рушив. А водночас з тим пролунало ще кiлька пострiлiв.
      Що трапилося?..
      3. БРОНЬОВИКИ ВИХОДЯТЬ В АТАКУ
      По-рiзному поводяться люди пiд час небезпеки, сильних нервових зворушень, пiд впливом тяжких обставин. Дехто набирається нових сил, якi пiдтримують його, хоч би якi важкi складалися умови; дехто запалюється люттю, забуває про страх i небезпеку, в запалi кидається вперед, готовий вмерти або подолати перешкоду, а дехто втрачає мужнiсть, втрачає смак до боротьби i радий був би тiльки одному: кинути все й податися геть.
      Щодо Мiгеля Хуанеса, то вiн був здатний виявляти свої здiбностi детектива, шукати розв'язань тих чи iнших проблем i енергiйно дiяти лише тодi, коли вiдчував певнi шанси на успiх. Якщо тих шансiв, на його думку, не було, вiн вiдчував утому навiть вiд найменшого зусилля, охоче передавав справу комусь iншому або, в разi можливостi, просто кидав її. Отож вiн належав до третього типу людей, про яких ми щойно говорили.
      Коли б можна було передати комусь чи кинути справу Сивого Капiтана, Мiгель Хуанес так i зробив би. Але це було неможливо, вiн мусив будь-що вести її далi - з одчаєм, з внутрiшнiми прокляттями, але вести. Тут-таки зауважимо, що начальник полiцiї Карло Кабанерос щодо цього мало чим вiдрiзнявся вiд свого особливо уповноваженого. Його перевага полягала в тому, що Кабанерос за своїм становищем мав змогу лаятись i зривати лють на Хуанесi, а Хуанес був позбавлений i такої можливостi. Лишався ще, правда, Хосе Френко, на якого Мiгель Хуанес. мiг нагримати досхочу. Але яка вже там приємнiсть у тому, щоб лаяти людину, яка сприймає це як належне, покiрно i смиренно, не вiдповiдаючи анi словом, анi жестом?..
      Мiгель Хуанес мiг тепер тiльки механiчно виконувати накази начальства, так само, як Карло Кабанерос тiльки сумлiнно виконував розпорядження i вказiвки мiнiстра внутрiшнiх справ.
      Що ж до цiєї владної особи, то на генерала Альдумеро да Хуранiто подiї вплинули зовсiм не так. Вiн бачив на своєму вiку чимало - i не випадково каудiльйо цiнив його саме за те, що генерал да Хуранiто нiколи не розгублювався i не пiддавався настрою. Вiн добре знав, що в полiтицi все залежить вiд витримки i наполегливостi. Той, хто володiє собою i має запас терпiння, завжди має також i найбiльше шансiв на успiх.
      Павутиння, зiткане павуком, може бути розiрване вiтром чи комахою i раз, i другий, i третiй, це неважливо. Холоднокровний, наполегливий павук терпляче лагодить його, змiцнює ще бiльше, ще стараннiше: i можна бути певним, що згодом жертва таки заплутається в його сiтях, безнадiйно заплутається i потрапить зрештою в пазури хижака.
      Сидячи в центрi свого хитромудрого, широко розкинутого павутиння, генерал Альдумеро да Хуранiто зважував усi можливостi, аналiзував становище. Хiд його мiркувань був такий:
      "Сивий Капiтан володiє надзвичайною зброєю, починаючи вiд його електромагнiтної завiси, яку не можуть пробити нi кулi, нi гранати, i кiнчаючи смертоносними чорними кiльцями, якi вiн викидає з "Люцифера". Що то за кiльця - не знає нiхто. Майже всi, кому довелося їх побачити, були вбитi на мiсцi. Вченi висловлюють припущення, що ця невiдома досi зброя має в своїй основi так званi надпровiдники, в якi закладено великий електричний потенцiал. Вони несуть в собi електричну силу великої потужностi. Кiльця зробленi з крихкого матерiалу i тому розпадаються, зiткнувшись з чимось. I звiльнений електричний заряд убиває все навколо, дiючи, наче блискавка... так, усе це треба врахувати i поставити перед ученими вiдповiднi завдання, як зробив уже генерал вiдносно деяких новин у галузi снарядiв i гранат, що ними, здається, можна буде дошкулити "Люциферовi"... Поки що противниковi пощастило досягти деяких успiхiв, не будемо закривати на це очi. У кiлькох сутичках вiн вийшов переможцем. Треба називати речi своїми iменами, нема чого ховатися перед самим собою. Гаразд. Тi успiхи обов'язково мусять сп'янити Сивого Капiтана, така вже природа цiєї запальної людини... Значить, вiн стане необережним, надто впевненим у своїх силах. Добре, оце й є його слабке мiсце, яке слiд повнiстю використати. Готувати пастку за пасткою непослабно, терпляче. Хай вiн руйнує їх одну за одною, це навiть краще. Кiнець кiнцем, сп'янiлий вiд успiхiв, вiн обов'язково в якомусь мiсцi втратить потрiбну пильнiсть i потрапить у чергову пастку. Тодi вже смiятимуся я!.."
      Саме за цим принципом i дiяв мiнiстр внутрiшнiх справ, спокiйно ставлячись до невдач i наполегливо змiцнюючи пiдступну сiтку численних пасток для "Люцифера".
      Коли голос Сивого Капiтана залунав раптом з усiх репродукторiв столицi, генерал да Хуранiто тiльки на хвильку нахмурився. Схвильований i розгублений начальник департаменту преси i радiо, що стояв перед його письмовим столом, запропонував був негайно вимкнути трансляцiйнi лiнiї, а також струм з електросiтки, як це було зроблено першого разу. Але мiнiстр внутрiшнiх справ тiльки похитав головою, незадоволено зиркнувши на начальника департаменту колючим поглядом з глибини западин свого жовтого черепа. Звiсно, промова Ернана Рамiро по радiо досить неприємна рiч. Але треба знайти добре в кожному лиховi. Нi в якому разi не вимикати лiнiї i електроструму, нi. Є кращi можливостi, дотепнiшi.
      Генерал да Хуранiто холодно сказав:
      - Не треба. Так чи iнакше, населення вже ставиться недовiрливо до цього Сивого Капiтана, вiн не вплине на слухачiв, принаймнi так, як йому хотiлося б. Хай поговорить. А ми тим часом теж дещо зробимо. Ви вiльнi, пане начальник департаменту. Зараз я матиму розмову з вiйськовим мiнiстром.
      Отже, голос Сивого Капiтана безборонно лунав з репродукторiв, на здивування всiх, хто вважав, що уряд негайно припинить цей виступ. Тим часом кiлька броньованих вiйськових автомобiлiв з найдосконалiшими радiопеленгаторами виїхали до району передавача i вiдразу ж почали свою роботу.
      Технiки-оператори спритно працювали з рухомими рамками пеленгаторiв, шукаючи найкращої чутностi голосу Сивого Капiтана. I це було навiть не важко, бо генератор "Люцифера" був дуже потужний! Кiлька пеленгаторiв одночасно з рiзних бокiв ловили напрям, з якого линули радiохвилi "Люцифера", потужнi коливання його передавача, що пiдкоряв собi не тiльки радiостанцiї столицi, але робив антенами кожну металеву рiч у зонi його дiї. А водiї автомобiлiв, виконуючи вказiвки технiкiв-операторїв, поступово i обережно скеровували свої броньованi машини ближче й ближче до уявлюваного центра, звiдки линули потужнi коливання. Слiдом за цими машинами безшумно посувалися iншi броньовики, озброєнi скорострiльними гарматами, що могли випускати за хвилину добрий десяток розривних i бронебiйних снарядiв.
      У цих броньовиках були не лише водiї та артилеристи. За наказом генерала да Хуранiто, в кожному з них сидiли також iнспектори таємної полiцiї, випробуванi в багатьох каральних операцiях. Цi iнспектори мали спецiальнi категоричнi iнструкцiї: пересуватися швидко, але непомiтно за вказiвками пеленгаторiв; не пiдходити надто близько до "Люцифера"; вiдкривати масовий артилерiйський вогонь тiльки напевне, але не гаючи жодної секунди пiсля того, як "Люцифер" опиниться в полi зору; пам'ятати, що будь-яка затримка дуже небезпечна: противник мусить бути захоплений зненацька.
      Це передумова успiху операцiї!
      Очевидно, на "Люциферi" не чекали небезпеки: автомобiль стояв схований серед густого лiсу i навiть не захищений потужною електромагнiтною завiсою. Броньовики встигли пiдiйти до нього досить близько. Вони пiдкрадалися нечутно i обережно, схованi густими лiтнiми сутiнками. На "Люциферi" їх не помiчали.
      Перед головним iнспектором таємної полiцiї, що керував операцiєю, постало питання: за iнструкцiєю вiн мусив розпочати обстрiл тодi, коли "Люцифер" опиниться в полi його зору. Але автомобiль Сивого Капiтана був схований за густими деревами. Радiолокатори показували мiсце його перебування дуже чiтко, i скорострiльнi гармати були вже наведенi. Проте оком "Люцифера" не видно, а пiдкрадатися ближче не можна, бо тодi Сивий Капiтан зможе помiтити броньовики... Доводилося порушити iнструкцiю.
      Головний iнспектор вирiшив дiяти. Вiн подав сигнал.
      Скорострiльнi гармати враз почали обстрiл "Люцифера". Артилеристи, певна рiч, не бачили противника, але це було не важливо, бо локатори так точно показували його на своїх екранах, що промахiв бути не могло. їх i не було.
      Загримiла перша серiя пострiлiв, друга... Затрiщали високi дерева. I все ж таки снаряди не влучили в "Люцифер", бо на їх смертоносному шляху стояли густi й товстi стовбури дерев. Снаряди трощили тi стовбури, вибухали в них, не долiтаючи до "Люцифера".
      - Вогонь! - нетерпляче викрикував головний iнспектор, гарячково вдивляючись у розiрвану виблисками вибухiв темряву крiзь оглядову щiлину броньовика.
      Знов прогримiла серiя пострiлiв. Тепер уже треба було закiнчувати справу будь-що. Iнакше Сивий Капiтан може сам перейти в наступ i, напевне, так i зробить. Коли б пощастило пошкодити його прокляту загадкову машину бодай одним пострiлом, влучити хоч одним розривним снарядом!
      - Вогонь! Вогонь! - вигукнув зблiдлий головний iнспектор. Вiн розумiв, що зараз на карту поставлено все...
      Але пострiлiв бiльше не було. Обстрiл раптово припинився. Стало тихо, разюче тихо пiсля попереднього гуркоту. Лише ледве чутно працював приглушений мотор броньовика, - це головний iнспектор чув добре. Та ще напiвголосно лаявся найближчий артилерист: вiн метушився бiля затвора гармати, який враз заїло, вiн бiльше не вiдкривався, не рухався, наче заклепаний. Те ж саме вiдбувалося i з iншими гарматами. Всi вони немов зiпсувалися в одну мить.
      - Назад! Повний хiд назад! - загрозливим шепотом наказав головний iнспектор водiєвi. В його головi промайнули жахливi розповiдi про те, як безжалiсно Сивий Капiтан знищував артилерiйськi батареї. - Назад! Давай!
      Водiй переключив важелi, натиснув на педаль газу. Марна спроба! Важка машина лишалася нерухомою. Мотор, стриману механiчну пiсню якого було щойно виразно чути, тепер заглух, був мертвий. Повторювалося те ж саме, що вiдбулося колись на Авеню-дель-Прадо!
      Головний iнспектор конвульсiйно перехрестився, хоч i не вiрив нi в бога, нi в чорта. Що буде, що буде тепер? Може, Сивий Капiтан не побачить броньовика серед цих високих кущiв? Може, врятує темрява?.. Бо, якщо вiн помiтить, тодi кiнець. Чорне кiльце... електрична мiна... слiпучий вибух таємничої блискавки... так, саме так розповiдали щасливi одинаки, яким удалось врятуватися з деяких артилерiйських батарей, знищених Сивим Капiтаном. I немає куди втекти... а може, вистрибнути з броньовика i сховатися в кущах?..