Сивий Капiтан (на украинском языке)

      - Вiн броньований! - вигукнув хтось iз фалангiстiв.
      Нi, це було не так.
      Мостова по обидва боки таємничого автомобiля i перед ним була густо всипана блискучими маленькими шматками металу. Це лежали кулi, якi навiть не змiнили свого вигляду, не деформувалися, не розплющилися...
      Офiцер, який командував загоном, розгубився. Нiколи за все життя вiн не бачив нiчого подiбного. Кулi не брали дивного автомобiля! Коли б вiн був навiть броньований, то все одно на його кузовi мусили б залишитися принаймнi подряпини. Та й кулi обов'язково деформувалися б. Чому кулi не пошкодили машину?.. I що робити далi? Офiцер вагався.
      Тим часом сiро-зелений краплиноподiбний автомобiль наблизився вже впритул до нерухомого досi ланцюга солдатiв, що, як i ранiше, стояли впоперек вулицi. Вiн сунув прямо на них, не звертаючи, мов i не було перед ним нiякої перепони. Та йому й нiкуди було звертати, бо праворуч середина мостової була захаращена безпорадними танками i броньовиками, а лiворуч заважали високi дерева, що росли вздовж тротуарiв. Розгубленiсть солдатiв тривала недовго. Ще мить - i цеп солдатiв не витримав, розсипався, солдати побiгли геть вiд "Люцифера", не приховуючи свого переляку.
      Офiцер, який залишився збоку, безпорадно озирнувся. Вiн мусив виконати наказ командування, спинити дивовижну машину, але як, коли вогнестрiльна зброя виявилася безсилою?
      Його розгублений погляд спинився на високiй людинi в цивiльному одязi, що швидко наближалась. Офiцер побачив, як незнайомець швидким звичним рухом вiдвернув лацкан пiджака, показуючи малесенький позолочений значок таємної полiцiї, прикрiплений пiд вилогою. Цей високий горбоносий чоловiк з пронизливими очима, мабуть, звик наказувати, бо наступної секунди офiцер уже розчув його владний голос, звернений до нього:
      - Накажiть стрiляти по шинах! По шинах!
      Офiцер одразу зрозумiв, що то була вiрна порада. Шини ж не бувають броньованими! I якщо пробити гуму кулями, машина змушена буде спинитися - на пробитих шинах не можна рухатися.
      На весь голос офiцер гукнув солдатам, якi ще лишалися по боках "Люцифера":
      - Стрiляти по шинах! Вогонь!
      Знову заторохкотiли ручнi кулемети i автомати, б'ючи прямо в шини автомобiля. I знов-таки "Люцифер" не спинився. Не було помiтно, щоб хоч одна з його шин була пробита якоюсь кулею. Зате по боках його з'явилися новi розсипи куль, що лежали на асфальтi, наче це були не смертоноснi кулi, а якiсь малесенькi мирнi iграшки...
      Широко розплющеними вiд здивування очима офiцер поглянув на високого горбоносого незнайомця: що ж тепер робити? Той стояв бiля дерева, стискаючи в безсилiй лютi кулаки. Вiн теж подивився на офiцера i навiть зробив крок уперед, немов хотiв щось сказати. Але не встиг, завмерши на мiсцi.
      Голосно i виразно, на всю вулицю, з автомобiля пролунало:
      - Я, Сивий Капiтан, раджу припинити спроби пошкодити мою машину. Ви вже переконалися, що нiякi кулi неспроможнi вразити її. "Люцифер" захищений таким панциром, який вам i не снився. I запам'ятайте ще одне. Кулi вiдлiтають вiд "Люцифера" назад, не завдаючи йому шкоди. Якщо хтось кине в машину гранату, буде гiрше. Це все, що я хотiв сказати.
      Автомобiль почав прискорювати хiд. Великий, здавалося б, неповороткий, вiн швидко їхав уздовж вузенького коридора, що лишався мiж зупиненими танками i броньовиками та деревами бiля тротуару. Тепер уже нiхто не насмiлювався спиняти його. Вершники залишилися позаду, фалангiсти i жандарми притискувалися до дерев, ховалися за ними. Люди, що втекли ранiше до ворiт i пiд'їздiв, з цiкавiстю виглядали звiдти на загадкову машину таємничого Сивого Капiтана, який наважився вийти на двобiй з озброєними силами диктатора Фернандеса, його полiцiєю i жандармерiєю,- i красномовно довiв свою перевагу, не зробивши жодного пострiлу...
      Раптом сталася несподiванка. Якийсь завзятий фалангiст вистрибнув з-за дерева, де вiн ховався, i жбурнув пiд колеса автомобiля Сивого Капiтана ручну гранату. Хiба ж вiн не чув виразного попередження власника "Люцифера"? Зразу потому фалангiст кинувся назад i причаївся знову за стовбуром товстого дерева. Що ж, то було добре для нього самого, що вiн сховався. А для iнших?..
      Усi, хто напружено, широко розкривши очi, стежив за цiєю подiєю, побачили, як граната, перевертаючись у повiтрi, полетiла в напрямi до сiро-зеленого велетня. Але вона не долетiла до нього.
      Майже бiля самого кузова, недалеко вiд колiс, граната на якусь невловиму мить спинилася, немов задумавшись, повисла в повiтрi. I враз потому вона полетiла назад, нiби чиясь мiцна рука перехопила її i жбурнула в те саме мiсце, звiдки вона вилетiла на початку. Перевертаючись у повiтрi, граната долетiла до товстого дерева, за яким ховався фалангiст, що кинув її, ударилася об дерево i вибухнула. Залунали вигуки переляканих людей, почувся стогiн поранених. А непошкоджена машина Сивого Капiтана, прискорюючи хiд, мчала далi й далi.
      Ось вона промчала по майдану Кастелара. Навiть звiдси, з Авеню-дель-Прадо, видно було, як, штовхаючи один одного, з балкона до середини палацу кинулися i сам пихатий каудiльйо Фернандес, i його генерали. I куди подiлися награна поважнiсть i самовпевненiсть диктатора! Переляканий, вiн бiг, кумедно перебираючи коротенькими нiжками; його чимале черевце трусилося пiд розшитим золотом парадним мундиром, довга шабля з усипаною дiамантами рукояткою ковзнула з пiхов, а висока позолочена каска впала з голови. Хтось з почту наскочив на неї i збив ногою з балкона. Каска злетiла вниз i покотилася пiд колеса "Люцифера", який саме цiєї митi проїжджав повз палац. Це була масивна позолочена металева каска з високим султаном. I з нею трапилася теж дивна рiч.
      Каска котилася ближче й ближче до колiс "Люцифера". Але замiсть того, щоб скотитися по асфальту пiд колеса, вона раптом спинилася, хитнулася з боку на бiк, ставши сторч на султанi, а потiм покотилася вже назад до тротуару, геть вiд загадкової машини, наче її погнав сильний подув вiтру. Таємничий "Люцифер" вiдштовхнув каску каудiльйо Фернандеса, навiть не дав їй доторкнутися до своїх колiс, немовби вiдчуваючи огиду до парадної цяцьки, яка належала кривавому диктатору...
      Прискорюючи хiд, "Люцифер" мчав далi. Перед ним тепер був вiльний шлях.
      Сiро-зелена машина швидко повернула за рiг i зникла.
      I майже зразу несподiвано загуркотiли танки i панцерники на майданi Кастелара i Авеню-дель-Прадо. Включенi мотори самi почали працювати, бо Сивий Капiтан, мабуть, припинив на них свiй вплив. Та далеко не всi мотори були включеними. Деякi танки i броньовики не рухались з мiсця, а тi, в яких мотори почали працювати, вiдразу важко посунули i врiзалися в сусiдiв.
      Знову почалася панiка. За хвилину парадна Авеню-дель-Прадо була захаращена машинами, якi налiзали одна на одну. Вигуки водiїв танкiв, лайка командирiв, зойк i стогiн поранених - усе змiшалося в один незрозумiлий дикий гамiр. Переляканi люди тiкали в напрямi парку Ель-Ретiро. Тепер уже нiхто не спиняв їх, нiхто не думав про наведення порядку. Разом з публiкою тiкало чимало й фалангiстiв i жандармiв: адже кожен розумiв, що першої-лiпшої хвилини може вибухнути якийсь танк, i це накоїть ще бiльше лиха...
      4. АГЕНТИ ПОЛIЦIЇ НЕРВУЮТЬСЯ
      А втiм, два чоловiки з глядачiв на тротуарi не пiддалися загальнiй панiцi. Вони все ще стояли, притиснувшись до дверей великого пiд'їзду, i спостерiгали цю жахливу картину. То були Педро Дорiлья i Фредо Вiкторе. Педро схвильовано говорив:
      - "Зiрка, що з'являється перед сходом сонця..." Ну, скажи менi, Фредо, як ти розумiєш усе це? Видно, що ця дивна машина не боїться нiчого, це ясно. Дивись, перед тобою поламанi танки й броньовики, якi диктор щойно називав непереможними. А цей самий Сивий Капiтан спинив їх, як дитячi iграшки. Вiд його "Люцифера" вiдлiтають назад, не завдаючи йому шкоди, кулi i гранати... Хм... "Зiрка, яка з'являється перед сходом сонця..." Але яке ж сонце вiн мав на увазi, Фредо, говорячи такi слова?..
      - Не тут про це треба говорити, Педро, - тихо вiдповiв Фредо Вiкторе.
      - Але хiба ж важко зрозумiти, що в цього Сивого Капiтана одна мета, одна справа з...
      Педро на пiвсловi замовк. Прямо в очi йому дивився гострим пронизливим поглядом високий горбоносий чоловiк у цивiльному одязi. Позаду нього стояв уже знайомий Педро агент полiцiї, той самий, який свого часу був роздратований голосним смiхом Дорiльї. Агент, витягнувши шию, щось тихо говорив високому чоловiковi в цивiльному одязi. Педро розчув кiлька слiв:
      - Зразу пiзнав... тодi, в натовпi... говорив рiзнi...
      Високий чоловiк з сухим худорлявим обличчям усе ще пронизливо дивився на Педро, мов вивчаючи кремезного робiтника. Потiм, не виймаючи рук з кишень пiджака, вiн спокiйно i навiть дещо глузливо спитав Педро:
      - Чого ж ви спинилися? Дуже цiкаво знати вашу думку про те, в кого це одна мета i одна справа з державним злочинцем Сивим Капiтаном? Прошу, продовжуйте, я готовий слухати!
      Педро швидко озирнувся. Вони стояли осторонь вiд iнших людей. З одного боку тротуару, ближче до пiд'їзду, був вiн з Фредо; з другого боку, бiля мостової, - агент i цей горбоносий чоловiк, який теж, очевидно, мав якесь вiдношення до полiцiї. Рiшення прийшло вiдразу. Педро знав, що Фредо, як i вiн сам, готовий до всього.
      - Ви хочете знати, що я скажу далi? - спитав вiн високого незнайомця. I притому цiлком вiдверто?
      Горбоносий чоловiк презирливо знизав плечима i продовжував з цiкавiстю розглядати Педро. Мабуть, незнайомець був дещо здивований смiливим поводженням свого спiврозмовника: адже вiн звик до iншого - до того, що люди розгублювалися i втрачали рiвновагу, як тiльки переконувалися, що мають справу з агентами всесильної полiцiї кривавого каудiльйо.
      - Так, так, говорiть, я слухаю вас, - повторив вiн. Його права рука виразно поворушилася в кишенi пiджака.
      - Ось що я мав на увазi! - раптом вигукнув Педро, кидаючись уперед на незнайомця. Той вихопив з кишенi руку з пiстолетом. Але було вже пiзно. Важкий кулак Педро Дорiльї, робiтника-вантажника, вдарив високого чоловiка у скроню. Змахнувши руками, горбоносий без звуку впав на тротуар. Його автоматичний пiстолет глухо вдарився об асфальт. Педро озирнувся. Вiн побачив, що Фредо Вiкторе, не гаючи часу, зробив те ж саме з агентом полiцiї.
      - Сюди, Фредо! - гукнув Педро. - Цей пiд'їзд має другий вихiд. А там прохiдний двiр. Пiдбери пiстолет того полiцая, - додав вiн, хутко пiднiмаючи пiстолет горбоносого. - Це нам згодиться якщо не зараз, то потiм. Та швидше, поки нiхто не прийшов на допомогу цим собакам!..
      I вони зникли за важкими дверима, не оглядаючись на двох агентiв полiцiї, що лежали непритомнi на тротуарi.
      Роздiл другий
      1. ДОРУЧЕННЯ МIГЕЛЯ ХУАНЕСА
      У приймальнiй начальника iберiйської державної полiцiї детектив Мiгель Хуанес, головний iнспектор управлiння розшуку, на хвилинку затримався перед великим дзеркалом, щоб поправити галстук, який i без того бездоганно застиг плескатим метеликом пiд туго накрохмаленим комiрцем. Iз прозорого прямокутника дзеркала на Хуанеса дивилося чисто, аж до синяви виголене обличчя енергiйної i рiшучої людини. Густi брови, гострий погляд пронизливих, глибоко посаджених очей, якi вмiли помiтити найменшi деталi пiд час заплутаних розслiдувань; горбатий i тонкий, як у яструба, нiс i висунуте вперед квадратне пiдборiддя, що свiдчило про силу характеру i невблаганну, залiзну волю їх власника,- все це могло правити за зразок тих неодмiнних рис, якi мусять вiдзначати видатного детектива. Прямий продiл, що роздiляв на двi рiвнi частини чорне блискуче волосся, i коротка, добре обкурена люлька, з якої завжди пiдiймався в повiтря ароматний сивий димок, доповнювали це виразне обличчя, якому мiг би, напевне, позаздрити сам уславлений Шерлок Холмс.
      Мiгель Хуанес не затримався перед дзеркалом анi на мить довше, нiж треба було, щоб торкнутися пальцями галстука i змахнути пушинку з плеча свого елегантного темно-сiрого костюма; i нiхто б не сказав, що за цi кiлька секунд Хуанес звернув увагу на щось iнше - наприклад, на кiлькох чиновникiв, що чекали прийому в начальника полiцiї i одразу кинули перешiптуватися, побачивши детектива, або на закоханий погляд секретарки, яка не зводила захоплених очей з його високої стрункої постатi. Мiгель Хуанес не цiкавився або принаймнi не виявляв нiякої зацiкавленостi до таких дрiбниць. Мiгель Хуанес добре знав собi цiну.
      Вiн невимушено вiдчинив важкi дверi кабiнету i ввiйшов, з ввiчливостi вийнявши люльку з рота. Назустрiч йому пролунав густий басовитий голос:
      - А, Хуанес! Заходьте, заходьте, друже мiй, я саме збирався викликати вас.
      Начальник iберiйської державної полiцiї Карло Кабанерос, огрядний, з обвислими щоками червонувато-синього кольору i малесенькими очицями, майже начисто позбавленими вiй, сидiв у зручному шкiряному крiслi за великим письмовим столом. Голена кругла голова його виблискувала, як жовта бiльярдна куля. Очi не вiдриваючись дивилися на прибулого гострим, добре знайомим усiм службовцям полiцiї поглядом, який, здавалося, мiг просвердлити людину наскрiзь. Але цього разу лютi очицi мали iнший вираз - начебто в них виблискувало щось дружнє.
      Мiгель Хуанес вклонився. I враз вiдчув тупий бiль у лiвiй скронi, на якiй, хоча й старанно запудрений, усе ж таки виднiвся чималий синець. Не стримавшись, Хуанес потер скроню рукою, намагаючись зробити це непомiтно. Та вiд зiркого погляду начальника трудно було щось приховати.
      - А що це з вами, Хуанес? Покажiть-но! О, синець, та ще й який! Зчiпки у вас така прикраса? Здається, вчора її ще не було?
      Детектив випростався:
      - Невеличка неприємнiсть, пане Кабанерос. Довелося затримати одного пiдозрiлого. Пiд час тiєї iсторiї на Авеню-дель-Прадо. На жаль, була дуже велика метушня. I йому пощастило, скориставшись з неї, вдарити мене. От i все.
      - Хто ж був той зухвалець? Ударити в скроню - та ще й кого! - нашого провiдного детектива! Ну, сподiваюсь, вiн дiстане тепер урок, гiдний такого нахабства, хе-хе, так, Хуанес?
      Детектив зам'явся. Видно було, що ця розмова була йому не дуже приємною.
      - Кхм... на жаль, цей чоловiк встиг утекти в тiй метушнi, - вiдповiв вiн стримано. - Звiсно, я його виявлю згодом. Бо добре запам'ятав його обличчя...
      - А ще краще, мабуть, кулак, хо-хо-хо! - зареготав начальник полiцiї. Мiгель Хуанес дозволив собi не приєднатися до цього смiху: на його думку, дотепи та жарти шефа iнодi бували досить сумнiвними i в усякому разi неделiкатними. Певна рiч, вiн не сказав нiчого, але Кабанерос помiтив, що смiється один. Його обличчя враз змiнило вираз.
      - Ну, ну, Хуанес, я ж тiльки пожартував, - промовив вiн. - Певен, що вiн од вас не втече. Проте все це дрiбницi, друже мiй, порiвняно з головним. Я, власне, i збирався викликати вас саме в зв'язку з учорашнiми подiями на Авеню-дель-Прадо... Та сiдайте, сiдайте! I можете курити.
      Начальник полiцiї схрестив на грудях свої коротенькi пухкi руки i вмостився зручнiше в крiслi.
      - Мушу вам сказати одразу, Хуанес, що уряд дуже незадоволений нами. Цебто полiцiєю, - продовжував вiн. - Менi переказували, що сам каудiльйо гнiвається! Ви розумiєте, що це значить i для мене, i для всiх нас? Каудiльйо гнiвається, Хуанес! Вiн каже: "На яких чортiв менi потрiбна така полiцiя, яка дозволяє подiбнi зухвалi вчинки божевiльних науковцiв?" А полiцiя - це я, розумiєте?
      - Ну, щодо вашого дозволу... - почав був Мiгель Хуанес, але Карло Кабанерос враз обiрвав його:
      - Так сказав каудiльйо, Хуанес! I нема чого сперечатися! I тут не до жартiв, ось що! Коли вже каудiльйо гнiвається, ми мусимо негайно зробити все, що вiд нас залежить. I навiть те, що не залежить вiд нас, все одно! Моя голова менi ще потрiбна, запевняю вас. Отож перед тим, як каудiльйо вiдiтне її, я напевне допоможу вiдлетiти кiльком iншим головам неподалiк вiд мене... коли вони не доведуть, що можуть добре працювати. Ось що!
      Мiгель Хуанес вирiшив промовчати, поштиво схиливши голову, яку вiн також вважав ще потрiбною собi. З цього приводу вiн не розходився в думках з шефом.
      - Слухайте, Хуанес, - вiв далi начальник полiцiї, трохи заспокоюючись пiсля вибуху лютi, - справа дуже серйозна. Цей самий Сивий Капiтан, чи як його там, наробив багато галасу. Вiн зiпсував, звiв нанiвець найурочистiший парад! Закордонне радiо вже вчора ввечерi передавало огидний наклеп, начебто машина цього клятого Сивого Капiтана так налякала всiх, що сам каудiльйо слава йому! - немовби тiкав з балкона разом iз почтом. Який ганебний наклеп, га, Хуанес? Адже всi знають, що каудiльйо не тiльки не зробив i кроку з балкона, а навiть мужньо стримував окремих малодушних з почту, подаючи зразок вiдваги i витримки. Незважаючи на небезпеку, яка загрожувала йому, Хуанес! Ми всi бачили це i можемо ствердити незрiвнянний героїзм нашого великого Фернандеса!
      - Слава каудiльйо! - шанобливо вiдповiв Мiгель Хуанес, урочисто пiдводячи праву руку.
      - Слава каудiльйо! - не менш шанобливо вiдгукнувся Карло Кабанерос, повторюючи його жест.
      Кiлька секунд тривала пiднесена пауза, пiд час якої обидва молитовно дивилися вгору. Нарештi начальник полiцiї опустив руку i заговорив дiловим тоном:
      - Так от, давайте, Хуанес, зважимо все. Або ми схопимо цього Сивого Капiтана, або...
      Вiн виразно провiв ребром пухкої долонi по шиї.
      - Ясно, чи не так, Хуанес? Каудiльйо не любить жартувати. Коли б ще не це радiо... А так справа набуває поганого характеру. Тим бiльше, що, наскiльки можна собi уявити, Сивий Капiтан не обмежиться, очевидно, однiєю вчорашньою вихваткою, а намагатиметься й далi робити всiлякi капостi. Ми не можемо допустити цього, Хуанес! Ви розумiєте?
      Детектив схили" голову: так, вiн добре розумiє! Карло Кабанерос важко зiтхнув:
      - Звiсно, велика провина лежить на нашiй секретнiй службi. Вона прогавила все. Адже десь там вiн будував свою машину, йому хтось допомагав, а ми нiчого про те не знали! Гаразд, скажемо, що це вже в минулому. Але й зараз теж не краще. Ця велика автомашина має, очевидно, свою команду. В її членiв є родини. Отож можна знайти кiнцi i про все дiзнатись. А тодi - хлоп, i накрили, Хуанес! Це було б ще ефектнiше!..
      Раптом начальник полiцiї випростався в офiцiальнiй позi. Його коротка жирна рука вказала прямо на Мiгеля Хуанеса, що вiд несподiванки здригнувся.
      - Пане головний iнспектор управлiння розшуку! За домовленiстю з мiнiстерством внутрiшнiх справ вас призначено особливо уповноваженим по лiквiдацiї злочинця, вiдомого пiд iм'ям Сивого Капiтана!
      Мiгель Хуанес виструнчився. Карло Кабанерос тим же тоном вiв далi:
      - Вам надається право використовувати наявнi сили полiцiї i жандармерiї. Щодня ви мусите iнформувати мене про наслiдки. Вiдповiдаєте ви особисто перед урядом i самим каудiльйо... хоча й через мене поки що. Зрозумiло?
      - Так точно, пане Кабанерос, - вiдчеканив Мiгель Хуанес з готовнiстю, хоч поки що вiн розумiв тiльки одне: начальник полiцiї знайшов спосiб перекласти вiдповiдальнiсть на iншого, а саме на нього, Мiгеля Хуанеса.
      - Можете сiсти, пане особливо уповноважений, - вказав начальник полiцiї на крiсло. Голос його помiтно пом'якшав. Мабуть, вiн був задоволений своїм блискучим шаховим ходом.- Це велика честь для вас, мiй друже. В разi успiху - а я не маю сумнiвiв, що ви його досягнете! - вам забезпечено орден Бiлого Орла. Каудiльйо вмiє нагороджувати. Ну, певна рiч, є й чимала вiдповiдальнiсть, гм... Одне слово, вiтаю вас, мiй друже! Пам'ятайте, що Сивий Капiтан - небезпечний ворог. Уже тепер навколо його iменi поширюються всiлякi безглуздi плiтки й чутки. Якщо вiн викине ще кiлька таких колiнець, це стане полiтичною справою! Крiм того, каудiльйо висловив побажання, щоб ми захопили дивну автомашину Сивого Капiтана. її обладнання може бути використане для вiйськових потреб. Отже, спробуйте зробити це, Хуанес. Моя допомога вам забезпечена. Ви, певна рiч, можете просто знищити той "Люцифер" разом з його Сивим Капiтаном. Але краще захопити злочинця живим, а його машину - непошкодженою. Та ви самi прекрасно це розумiєте, так, Хуанес?
      Новоспечений особливо уповноважений не встиг вiдповiсти, бо на столi приглушено задзвонив телефон. Пухка рука начальника взяла трубку, недбало пiднесла до вуха.
      - Алло! - мовив Карло Кабанерос неуважно. - Що таке? - I в ту ж мить брови його полiзли на лоб, очi збентежено забiгали по кiмнатi.
      - Що? - закричав вiн. - Що за безглуздi жарти? Хто це? Я питаю, хто це насмiлюється...
      Мiгель Хуанес здивовано поглядав на свого шефа: надто вже швидко змiнився до того спокiйний i навiть лагiдний тон його спiврозмовника. Але ось той помiтив стримане здивування детектива. Рвучким рухом вiн натиснув кнопку бiля телефонного апарата. I тодi настав час розгубитися i особливо уповноваженому. Бо з маленького репродуктора гучномовного телефону, включеного Кабанеросом, чiтко залунав мужнiй голос, такий знайомий пiсля вчорашнiх загадкових подiй на Авеню-дель-Прадо!
      - ...повторюю, нiхто з вами не жартує, пане начальник полiцiї. З вами говорить Сивий Капiтан. Я хотiв спочатку тiльки довiдатися про вашi враження вiд першого знайомства з моїм "Люцифером". Але тепер це мене вже не цiкавить, бо я знаю, що й радiо, i газети цiлого свiту - крiм пригнiченої фалангiстами Iберiї, певна рiч! - розповiдають про всi подробицi моєї появи на парадi. Отже, нi вам, нi урядовi не допоможе те, що ви заборонили iберiйським газетам друкувати бодай слово про мене i мого "Люцифера". Крiм того, раз з'явившись, я буду з'являтися i далi, незалежно вiд вашої волi й бажання. I саме про це я хочу дещо сказати вам, якщо ви бажаєте послухати мене.
      - Так, так, прошу, говорiть, - видавив iз себе, вiдсапуючись од безсилої лютi, начальник полiцiї. Вiн уже трохи опанував себе. Його налитi кров'ю очицi впилися в обличчя Мiгеля Хуанеса, мов чогось вимагаючи. Проте досвiдченому старшому iнспекторовi управлiння розшуку не треба було нiчого пояснювати. Вiн вiдiйшов убiк, до маленького столика, на якому стояло ще кiлька телефонiв, зняв трубку одного з них i тихенько вiддав якесь розпорядження. Пiсля цього вiн знову прислухався до голосу Сивого Капiтана, не вiднiмаючи, проте, трубку свого телефону вiд вуха.
      - Так от, слухайте мене, пане Кабанерос, - продовжував спокiйно таємничий Сивий Капiтан. - Мiж iншим, не раджу вам утруднювати себе i вашу агентуру розшуками, звiдки я до вас дзвоню. Не варто витрачати на це дорогоцiнний час iберiйської полiцiї, я охоче допоможу вам. Я розмовляю з автомата номер три тисячi п'ятнадцять. Це майже за мiстом. Отож поки ви встигнете надiслати сюди когось я закiнчу розмову, майте на увазi!
      Швидким рухом Мiгель Хуанес зняв трубку ще з одного апарата i вiддав наказ. Потiм прислухався до першої трубки, коротко вiдповiв i поклав її. Начальник полiцiї, який неспокiйно стежив за його дiями, побачив, як детектив упевнено кивнув головою. За мить крiзь вiдчинене вiкно до них долинув гуркiт потужних полiцейських мотоциклiв, що зразу ж таки почав вiддалятися. Тодi кивнув задоволено головою i Кабанерос. А голос з репродуктора говорив так само спокiйно i врiвноважено:
      - Моя розмова з вами триватиме недовго. Наскiльки я розумiю, ви збираєтесь розпочати полювання на мене та на мiй "Люцифер". Мушу вам сказати заздалегiдь, що то буде марна робота. Ви не досягнете успiху. Не шукайте i моїх спiльникiв, їх у мене немає. Не намагайтеся зв'язати мене з комунiстами, бо я не маю нiчого спiльного i з ними. Я iсную сам по собi, нi на кого не спираючись, бо в мене досить власної сили. Але тi, хто намагатиметься пошкодити менi, хай винуватять потiм самих себе. Майте це на увазi, пане Кабанерос! Зараз для мене iснує тiльки одне: мої старi й дуже переконливi рахунки з Фернандесом i його зграєю Я змушу вашого каудiльйо розплатитися повнiстю за цими рахунками, йому нiщо не допоможе! Розплатяться i його поплiчники, нiкуди не втечуть. А щодо решти, тих, хто тiльки змушений був виконувати накази клiки Фернандеса, щоб зберегти на плечах власну голову, - я не маю на них зла. Хай вони нiчого не бояться з мого боку... звiсно, доти, поки вони не стануть менi на перешкодi. Того, хто свiдомо стане на моєму шляху, щоб завадити менi, - я не пожалiю, запевняю вас!.. Ага, сюди наближаються надiсланi вами полiцейськi на мотоциклах? Значить, ви все ж таки вирiшили спробувати схопити мене? Ай-ай-ай, пане начальник полiцiї, я ж вас попереджав, що це нi до чого не приведе!.. Цей перший раз я вам дарую. Але нагадую: надалi не пожалiю нiкого, хто спробує напасти на мене!
      Голос замовк. Почувся сухий трiск: то, мабуть, Сивий Капiтан поклав трубку. Начальник полiцiї люто жбурнув на важiль i свою. Вiн запитливо дивився на Мiгеля Хуанеса, його пальцi стиснулися в кулаки.
      - Чули? Бачите, що виходить? Вiн глузує з нас! Мiгель Хуанес розвiв руками.
      - Чортзна-що! Цього разу вiн мав рацiю: мотоциклiсти, мабуть, не встигли схопити його...
      - Зараз я перевiрю, пане Кабанерос. - Хуанес простягнув руку до телефону.
      - Не треба! Вiн вислизнув з наших рук. Ну, зажди, голубчику! Ти, я бачу, спритний, але й ми дещо вмiємо... Досить розмов, Хуанес! Ви зрозумiли все, що я вам сказав?
      - Так, пане Кабанерос.
      - Негайно починайте. Пам'ятайте: вiд вашої енергiї залежить усе. Або або! I боронь боже розповiсти комусь про цей ганебний випадок, про це знущання! - Його палець вказав на репродуктор. - Боже мiй, якби дiзнався каудiльйо... Яка неймовiрна зухвалiсть! До дiла, Хуанес! Я вже розпорядився, щоб вам негайно передавали всi вiдомостi й рапорти вiд агентiв, що стежать за появою "Люцифера", чорти б забрали його разом з тим Сивим Капiтаном! Iдiть, Хуанес, i пам'ятайте: не лише наша кар'єра - цiлiсть наших голiв залежить вiд вашого успiху. Не хочу нагадувати, що ваша голова злетить ранiше за мою! Сивий Капiтан мусить бути спiйманий або знищений!
      Мiгель Хуанес вклонився i вийшов з кабiнету. Вiн усе зрозумiв. I цього разу, проходячи по приймальнiй, вiн справдi не бачив навколо нiкого i нiчого...
      2. РОЛЬ ХОСЕ ФРЕНКО
      Поступово Хуанес почав опановувати себе. Так, справа дуже небезпечна. З якого боку за неї братися? Попередження Сивого Капiтана були досить недвозначнi. Очевидно, ця людина жартувати не збирається... Проте слова начальника полiцiї також не лишали сумнiвiв: вiн не задумається анi на хвилину i пожертвує головою нового особливо уповноваженого для того, щоб врятувати свою власну вiд гнiву каудiльйо. В цьому Хуанес був так само певний. Вихiд один: треба братися до дiла, треба щось вигадати...
      По дорозi до свого кабiнету Мiгель Хуанес зайшов до вiддiлу рапортiв i донесень. Там вiн узяв матерiали агентури, про якi говорив Кабанерос Тих матерiалiв було вже чимало: пiдштовхнута суворим наказом, агентура працювала швидко, колiщатка великого i складного полiцейського апарату вже крутилися на повний хiд. Тим краще!
      Детектив, не переглядаючи, поклав папери до кишенi: зараз не було для цього часу. Вiн швидко попростував до кабiнету, де його чекав вiрний i надiйний помiчник, агент Хосе Френко.
      Це був невисокий, мiцно збудований чоловiк з червоним обличчям п'яницi. Саме цей надзвичайно тупий, без натяку на iскорку думки вираз обличчя, який ховав пiд собою неабияку кмiтливiсть, дуже цiнив у своєму помiчниковi Мiгель Хуанес. О, вiн добре знав цю незамiниму людину.
      Трудно було б знайти двох бiльш протилежних зовнi людей, нiж старший iнспектор управлiння розшуку та його довiрений помiчник. Стрункий, завжди пiдтягнутий i елегантний Мiгель Хуанес виглядав справжнiм аристократом поруч з неохайним, зарослим рудуватою щетиною, куцим Хосе Френко з його завжди вiдвислою нижньою щелепою. I чимало хто щиро дивувався: що, справдi, так зв'язувало видатного детектива з його помiчником, який незмiнно справляв на людей, що не знали його ближче, враження недоумкуватого, пришелепуватого, iнодi - просто дурня?..
      Цього разу Френко зустрiв Мiгеля Хуанеса радiсним вигуком i сяючим вiд задоволення обличчям.
      - Знайшов! Знайшов-таки, пане Хуанес!
      - Кого знайшли, Френко? - холодно i навiть велично запитав Хуанес, сiдаючи за стiл.
      - Того зухвалого комунiста, що вдарив вас учора на Авеню-дель-Прадо.
      - Навiть комунiста?
      - Так, пане Хуанес; пiсля вчорашнього випадку у цьому не може бути сумнiвiв.
      - Хто ж вiн такий?
      - Робiтник Педро Дорiлья. Двiчi був арештований за пiдозрою в участi в пiдпiльних комунiстичних органiзацiях.
      - I обидва рази звiльнений? - недовiрливо примружив очi Мiгель Хуанес.
      - Так... - запнувся Хосе Френко. - У жандармерiї кажуть, що не було точних доказiв...
      - Як завжди, жандармерiя плете дурницi, - презирливо зауважив Хуанес. Досi не розумiє, що другий арешт за пiдозрою - це вже справжнiй доказ. Передайте туди, що ми вимагаємо негайно його арештувати. Я вимагаю!
      - Але жандармерiя може i не...
      - Робiть, як я кажу, Френко.
      - Єсть!
      - Можливо, вiн знає щось про того Сивого Капiтана, - продовжував задумливо Хуанес. - Адже вiн так нахабно тримався там, на парадi...
      Детектив замислився. Френко терпеливо чекав, не зводячи погляду з його обличчя.
      - Гм... можливо, це допомогло б менi!.. Ага, ви ще не знаєте, Френко. Я призначений особливо уповноваженим у справi Сивого Капiтана. Особливо уповноваженим, розумiєте? Менi доручено будь-що спiймати цього злочинця.
      - О!.. - Хосе Френко вiдкрив рот i застиг так з виразом захопленого здивування.
      - Закрийте рот, Френко. Ви надто звикли до машкари дурня.
      - Єсть!
      - Так, доручено спiймати,- продовжував Мiгель Хуанес.- Але як це зробити, ось у чому питання, Френко. Ми ж нiчого не знаємо про цього Сивого Капiтана...
      - То треба взнати, пане Хуанес.
      - Але як? - зiтхнув особливо уповноважений. - Ось, маєте, я взяв рапорти агентiв про мiсця, де помiчено його машину. Думаєте, це допомагає? Нi! Вона з'являється то там, то тут, подивiться самi.
      Мiгель Хуанес перекладав рапорти один за одним, незадоволено пихкаючи люлькою. Хосе Френко уважно стежив з-за його плеча.
      - Бачите, скiльки пунктiв, Френко? В деяких машина Сивого Капiтана протягом доби побувала й двiчi. Що ж це нам дає? Нiчого. Якi висновки можна зробити? Нiяких. Враження таке, нiби Сивий Капiтан їздить там, де йому заманеться. А хiба я можу перекрити всi цi шляхи i всюди поставити жандармiв?.. Та ще й невiдомо, чи спинили б вони його... - Мiгель Хуанес згадав, як вiдлiтали вiд "Люцифера" на Авеню-дель-Прадо кулi, як вiдкинула машина вiд себе гранату, i ще раз важко зiтхнув.