Сивий Капiтан (на украинском языке)

      Юнак зашарiвся. Так, справдi, вiн надто розiйшовся, надто вже легко давалися йому жарти й дотепи з приводу надутих фалангiстських офiцерiв... Щоправда, почасти в цьому була винна i його сувора супутниця, адже вона так весело смiялася, коли вiн жартував. А якому ж юнаковi не приємно вiдчувати, що дiвчинi подобається його дотепнiсть? От вiн, мабуть, i справдi втратив почуття мiри. Бiльше цього не буде!
      - Пробач, Марто, - вiдповiв вiн з дещо винуватим виглядом. - Я обiцяю тобi, що тепер усе буде гаразд.
      Вони рушили далi. Деякий час обоє мовчали, зосереджено дивлячись перед собою. Олесь (а це був вiн) нiби замислився. Марта два чи три рази крадькома поглянула на нього i непомiтно посмiхнулась: вiн був невпiзнанний у формi ЗФМ! Мимоволi вона кинула погляд i на своє вiдображення у вiтринi, повз яку вони проходили. Е, вона теж справжня ЗФМiвка! Непогано вигадав Клаудо! Це ж вiн вирiшив одягти їх обох у цю форму i попередив:
      - Якщо ви будете зодягненi, як отi пихатi фалангiстськi стручки, то до вас уже напевно нiхто не причепиться. Це дiло вiрне, я й сам їх завжди обходжу стороною. Тiльки пам'ятайте одне: треба козиряти всiм офiцерам. Тодi все обiйдеться. Ану, прорепетируйте менi, i цiлком серйозно!
      Валенто Клаудо не помилявся: форма загонiв фалангiстської молодi оберiгала їх вiд усякої небезпеки. Козиряли офiцерам вони старанно й чiтко; i спочатку це навiть розважало їх. Тепер те козиряння вже набридло, але його, певна рiч, доводилося дотримуватись.
      Так, усе йшло гаразд. I все ж таки почуття якоїсь прихованої тривоги не зникало, особливо у Марти. Поки вони йшли по центральних кварталах, форма оберiгала їх вiд неприємних несподiванок. Iнакше стало, коли Олесь i Марта пiдiйшли до робiтничих кварталiв. Офiцерiв тут було дуже мало, лише зрiдка можна було побачити когось у вiйськовiй формi. Зате звичайнi зустрiчнi з досить одвертою неприхильнiстю поглядали на чорнi берети з золоченими значками: форма фалангiстської молодi не користувалася популярнiстю в цих районах!..
      Нарештi Марта знайшла вихiд. Вони якраз повернули за рiг вулицi. Дiвчина озирнулась: нiхто на них не дивився, перехожих у цьому тихому, спокiйному провулку не було.
      Тодi дiвчина зiрвала з своєї голови чорний берет з золоченим фалангiстським значком i подала його Олесевi:
      - Сховай у кишеню, а в другу поклади свiй. I швидко! Так буде краще. Iнакше ми можемо потрапити в якусь неприємнiсть. Тут живуть робiтники, вони не дуже люблять "стручкiв", як каже Валенто. А решта, - вона вказала на їх захисний одяг, - не приверне уваги...
      Справдi, тепер на Олеся i Марту не звертали уваги, бо без беретiв i значкiв вони перетворилися на звичайних молодих людей, хiба що трохи краще зодягнених, нiж iншi.
      - Тiльки не здумай козирнути тепер якомусь офiцеровi, - попередила ще Олеся, лукаво посмiхаючись, Марта. - Бо тодi буде погано, вiн обов'язково причепиться за порушення форми...
      Це застереження було дуже слушним. Адже Олесь за звичкою, якої вже набув за час прогулянки по центральних вулицях столицi, щойно хотiв вiдкозиряти якомусь поручиковi - i майже в останню мить спинився, стиснувши руку в кишенi. Мимоволi вiн намацав у кишенi те, що дав йому на всякий випадок Сивий Капiтан, виряджаючи його з Мартою в цю небезпечну подорож. Капiтан тодi сказав йому дуже серйозно i переконливо:
      - Май на увазi, Олесю, тобi не буде в кого шукати захисту в разi небезпеки. Навпаки, тобi доведеться самому в разi потреби захищати ще й Марту. Будь обережний! Я вiрю, що ти пам'ятатимеш про небезпеку i все обiйдеться добре. Але на всякий випадок вiзьми цю рiч, вона може врятувати вас обох. Тiльки пам'ятай: користуватись нею можна лише тодi, коли iншого виходу вже не буде. Це дуже серйозна зброя, Олесю!
      2. КОШИК АПЕЛЬСИНIВ ТIТКИ БАРБАРИ
      Марта спинилась. Вона вказала Олесевi на великий цегляний будинок, що зовнi аж нiчим не вiдрiзнявся вiд iнших.
      - Вiн живе тут. Але його не так легко побачити стороннiй людинi. Я ж тобi казала.
      - А ти пам'ятаєш усе, що треба?
      - Ще б пак! Хiба я вперше тут?
      Вони пiднялися на п'ятий поверх вузькими брудними сходами. Марта постукала в дверi не так, як звичайно, а розмiрено, наче за якоюсь умовною абеткою: три довгi удари, потiм пауза, потiм ще два короткi. Зсередини нiхто не вiдповiдав. Тодi Марта постукала вдруге. Знову тиша. Дiвчина нервово закусила губу.
      - А що, коли i його... - почала вона i не закiнчила. Але Олесь зразу зрозумiв її тривожну думку. Марта хотiла сказати: "А що, коли i його заарештували?.." Що ж, тодi дуже погано, дуже. Бо руйнуються задуми, Олесь з Мартою не зможуть виконати доручення, вiд якого залежало так багато...
      Нарештi за дверима почулися кроки. Жiночий голос запитав:
      - Кого треба?
      - Тiтка Барбара передає кошик апельсинiв для маленького Анунсiато, - не задумуючись вiдповiла Марта, хоч з нею й не було нiякого кошика з апельсинами.
      - Анунсiато немає дома, - промовив голос за дверима.
      - Бджоли дуже боляче кусаються, каже старий дiд, - ще впевненiше сказала Марта, хоч це для кожного слухача здавалося б цiлковитою нiсенiтницею. Але Олесь розумiв, що цi фрази - умовнi i служать для того, щоб переконатися: прийшла своя людина, а не стороння.
      Справдi, пiсля того дверi розчинилися. На порозi стояла пiдстаркувата жiнка в чорнiй хустинi. За нею в глибинi коридора виднiлася постать невисокого кремезного чоловiка, який уважно приглядався до того, що вiдбувалося бiля вхiдних дверей. Олесь не встиг зробити й кроку, як Марта кинулася до того чоловiка.
      - Ой, я так хвилювалася, дядю Фредо! - скрикнула вона, обiймаючи його. - Я постукала, а нiхто не вiдповiдає... i я подумала, що полiцiя схопила й вас, арештувала, як батька...
      - Нi, нi, дiвчинко, даремнi страхи. Мене, знаєш, не так-то й легко арештувати, я горобець стрiляний, - заспокiйливим тоном вiдповiв чоловiк, у той же час запитливо дивлячись на Олеся. - А це хто такий з тобою?
      - Це один хлопець... вiн цiлком надiйний, дядю Фредо, не турбуйтеся... так я вам зараз усе розповiм! - завагалася Марта. - Його звуть Алексо. I вiн росiянин. Алексо, чого ж ти стоїш? Це ж i є дядя Фредо, Фредо Вiкторе! кинула вона Олесевi. Юнак незграбно вклонився: вiн вiдчував себе трохи нiяково.
      - Росiянин? - здивовано перепитав Фредо Вiкторе, ще уважнiше вдивляючись в Олеся.
      - Так, - ствердив юнак.
      - I комсомолець, - додала Марта.
      - Ну, якщо росiянин, та ще й комсомолець, то й зовсiм не слiд стояти на порозi, - посмiхнувся Вiкторе. - Заходьте, друже. Цiкавий, цiкавий i несподiваний вiзит... Ну, ходiмо до кiмнати. I негайно розповiдай усе, Марто.
      3. ЗАСТЕРЕЖЕННЯ ФРЕДО ВIКТОРЕ
      В кiмнатi було тихо й затишно. Вони сiли бiля столу, i Марта почала розповiдати. Олесь тим часом з iнтересом крадькома розглядав Фредо Вiкторе. Ось вiн який, цей керiвник пiдпiльної органiзацiї iберiйських патрiотiв у столицi, мужня людина, що, ховаючись вiд полiцiї i жандармiв, керує антифалангiстським рухом!
      Юнаковi дуже хотiлося б знайти в зовнiшностi цього чоловiка щось надзвичайне, що одразу вiдрiзняло б його вiд iнших, щось притаманне лише видатнiй людинi. I нiчого такого Олесь не знаходив у звичайному, навiть буденному виглядi чоловiка, який сидiв перед ним i уважно слухав розповiдь Марти.
      Коли б Фредо Вiкторе йшов у натовпi робiтникiв, нiхто, напевне, не звернув би на нього уваги. Середнього зросту, кремезний, з простим худорлявим обличчям, коротко пiдстриженим волоссям, у якому густо срiблилася сивина, рiдкими, теж сивуватими вусами над тонкими блiдими губами людини, що знала чимало важких, голодних днiв у своєму нелегкому життi, в непоказному сiрому пiджаку - Фредо Вiкторе аж нiяк не був схожий на того, яким малювався в романтичнiй уявi Олеся. Не тiльки суворий i владний Сивий Капiтан, а навiть хоч i добродушний, але рiшучий Валенто Клаудо - i той здавався юнаковi показнiшим для того, щоб скупчувати навколо себе людей, керувати їх вчинками, надихати на боротьбу.
      Мабуть, тiльки вдумливi й уважнi очi, що спокiйно дивилися з-за невеличких окулярiв у простiй металевiй оправi, не пропускаючи, здавалося, найменшої дрiбнички, - мабуть, тiльки цi свiтлi очi справдi прикрашали таке звичайне, мало-примiтне обличчя типового робiтника одного з заводiв столицi.
      Цi очi лише iнодi вiдривалися вiд збудженого вродливого обличчя Марти, що схвильовано розповiдала про те, що вiдбулося з нею протягом останнiх днiв, - вiдривалися для того, щоб швидко поглянути на юнака, коли йшлося про нього. I тодi Олесь не мiг позбутися враження, що погляд свiтлих очей Фредо Вiкторе немов одразу проникає в найпотаємнiшi його думки i почуття.
      Фредо Вiкторе слухав Марту, нi словом не перебиваючи її. Тiльки тодi, коли дiвчина дiйшла в своїй розповiдi до того, як вона потрапила на "Люцифер", i вперше згадала iм'я Сивого Капiтана, - Фредо Вiкторе спинив її, пiднявши руку, i здивовано спитав:
      - Це ти серйозно, Марто? Не помиляєшся? Той самий Сивий Капiтан, що...
      - Той самий, дядю Фредо, той самий! I вiн такий суворий, похмурий i сумний. Вiн обiцяв урятувати батька. Сказав, що бере на себе вiдповiдальнiсть за його арешт. Мовляв, батько потрапив до в'язницi лише тому, що полiцiя чомусь вбачає в ньому спiльника Сивого Капiтана. А коли так, то вiн, Сивий Капiтан, i мусить допомогти батьковi, врятувати його. Хiба це не благородно з боку Сивого Капiтана, дядю Фредо, ну, скажи?
      Фредо Вiкторе задумався, потер пiдборiддя долонею своєї великої робочої руки. Вiн, видно, вагався.
      - Гм... - нарештi вiдгукнувся вiн. - Що ж, я буду дуже радий, якщо йому пощастить зробити це... хоч i не знаю, як саме. Дивна вiн людина, той Сивий Капiтан! Надто вже вiн покладається на свої власнi сили. Це було помiтно з самого початку, ще з появи його на парадi на Авеню-дель-Прадо... Чого вiн хоче зрештою, чого прагне? Говорив вiн тодi так неясно, туманно...
      Олесь вiдчув, що настала його хвилина. Користуючись тим, що Фредо Вiкторе замовк, наче шукаючи вiдповiдi на свої думки, вiн зауважив:
      - Сивий Капiтан хоче, щоб iберiйський народ звiльнився вiд фалангiстського ярма. Вiн наказав менi передати це вам такими словами, щоб ви зрозумiли його намiри.
      Фредо Вiкторе пiдвiв на юнака запитливий погляд.
      - Хороша мета, хорошi намiри, - мовив вiн. - Але в який спосiб Сивий Капiтан гадає здiйснити їх?
      - У нього є "Люцифер", могутня, непереможна машина! - палко вiдповiв Олесь, якого майже образила холодна реплiка Вiкторе. Як, сумнiватися в можливостях Сивого Капiтана i його надзвичайного "Люцифера"? I вiн додав: Уряд i всi його сили нiчого не зможуть зробити з "Люцифером"! Уже тепер це ясно, а згодом це зрозумiють усi!
      Вираз обличчя Фредо Вiкторе залишився таким самим непроникним. Вiн спокiйно мовив:
      - Отож, як я тебе зрозумiв, Алексо, Сивий Капiтан i надалi час вiд часу з'являтиметься на своєму "Люциферi", аж поки всi не зрозумiють, що вiн невразливий. А тодi фалангiсти, усвiдомивши це, скоряться i вiддадуть владу народовi. Так, виходить?
      Щось iронiчне, насмiшкувате вiдчувалося в тому спокiйному тонi, яким говорив Фредо Вiкторе. Вiн, мабуть, знав заздалегiдь, що на його запитання не можна знайти позитивної вiдповiдi, i тому продовжував, наче не помiчаючи розгубленостi Олеся. А юнак i справдi розгубився, бо нiяк не чекав таких iронiчних слiв у вiдповiдь...
      - Нi, друже мiй, тут щось не так, - вiв далi Фредо Вiкторе. - Ти кажеш: "Люцифер". Що ж, "Люцифер", як менi здається, досить непогана машина...
      - Коли б ви знали всi її властивостi! - палко вихопилося в Олеся. - Ви б тодi зрозумiли...
      Фредо Вiкторе посмiхнувся...
      - Та я й без того вiрю, бо бачив "Люцифер" пiд час вiйськового параду. Галасу й безладдя вiн тодi наробив чимало. Я навiть погоджуся, що в його появi було чимало доброго, бо Сивий Капiтан дiєю свого "Люцифера" скомпрометував вiйськову силу фалангiстiв... i це має неабияке значення...
      - От, ви ж самi кажете, що...
      - Так, кажу, що "Люцифер" дуже непогана машина. Мабуть, навiть надзвичайний витвiр технiки. Все це так. Але це все ж таки тiльки машина. А хiба машина сама може вирiшити те, до чого, як ти сказав, прагне Сивий Капiтан, хiба вона може визволити народ з-пiд ярма фалангiстiв... так само, як i одна людина, хоч би вона й мала в своєму розпорядженнi отаку надзвичайну машину? Ти, юначе, сказав менi, що ти - комсомолець. Так от, що ти скажеш про це як комсомолець ?
      Запитання було поставлене дуже серйозно. Олесь завагався. Вiн вiдчував, як запитливо дивиться на нього Марта, як чекає вона вiд нього переконливої вiдповiдi: адже вони з нею стiльки говорили про це пiсля останньої розмови з Сивим Капiтаном, коли вiн вперше ясно сказав про свою мету... Але вiдповiдi не було, Олесь розумiв це...
      - Мовчиш? - продовжував Фредо Вiкторе так само спокiйно, немовби у ваганнях Олеся не було для нього нiчого несподiваного, немовби iнакше юнак i не мiг поводитися. - Ну от, як тобi здається, товаришу комсомолець, чи може взагалi щось зробити одна людина проти цiлого державного ладу? Чи матиме така людина рацiю, якщо вирiшить вийти на бiй сама з цiлим ладом?
      - Нi, - чесно визнав Олесь. Совiсть i гiднiсть комсомольця не дозволяли йому дати iншої вiдповiдi. Але тут-таки вiн додав: - Проте Сивий Капiтан не один! У нього є помiчники, його команда. I вiн має в своєму розпорядженнi, крiм того, ще й "Люцифер"!
      Та хiба ж можна скидати з рахiвницi цю надзвичайну машину! Олесь немов знов почув голос Сивого Капiтана, що пояснював йому дивовижнi властивостi "Люцифера".
      Але Фредо Вiкторе тiльки недбало махнув рукою:
      - Команда - це всього кiлька чоловiк. "Люцифер" - усього-на-всього добре задумана i вдосконалена машина. А лад, державний лад - це велетенська сила. I боротися проти нього можна лише за допомогою великої маси людей, натхнених патрiотичними почуттями. Так робимо ми, патрiоти, що в пiдпiллi готуємося до вирiшальної боротьби з фалангiстським режимом, з його полiцiєю, жандармерiєю i навiть вiйськом... хоч заздалегiдь знаємо, що переважна бiльшiсть солдатiв буде з нами, коли настане грiзний час, бо вони - теж простi люди, хiба що зодягненi у вiйськову форму... Ми готуємося, наполегливо готуємося, щоб, коли настане той час, вийти справдi грiзною для фалангiстiв, непереможною силою, разом з усiма робiтниками, усiма чесними людьми країни. I тому ми вiримо в нашу майбутню перемогу, впевненi в нiй. А Сивий Капiтан...
      Фредо Вiкторе зiтхнув:
      - Я вiрю, що Сивий Капiтан має найкращi намiри, що вiн також чесна людина. Але те, що вiн хоче зробити, неможливо, доки вiн залишається один. Уряд, державний лад завжди будуть сильнiшими за нього. Людина, хай i найталановитiша, не може нiчого зробити сама, без пiдтримки, без допомоги народу. Оцього, менi здається, ваш Сивий Капiтан не враховує. Вiн волiє провадити якусь самостiйну боротьбу. Але така боротьба самотужки не завжди приносить користь загальнiй справi. Iнодi - i навiть часто! - вона може, навпаки, зашкодити... Як би не трапилося так i з Сивим Капiтаном, от чого я побоююся, друзi мої...
      Олесь мовчав. У ньому боролися два почуття. Звiсно, вiн i сам добре знав те, про що говорив цей непоказний чоловiк з вдумливими ясними очима. Хiба ж не знав Олесь Гайдуков законiв класової боротьби? Але, з другого боку, Олесь був захоплений чудовим витвором Ернана Рамiро i Анхело Альвареса, їх "Люцифером", який нiчого не боявся: нi нападу людей, нi свинцевої зливи куль. Хiба ж може щось протистояти невразливому "Люциферовi"? I хiба не має права розраховувати на перемогу людина, талант якої допомiг їй збудувати таке технiчне чудо? Людина з такою залiзною волею, з такою непохитною рiшучiстю, як Сивий Капiтан?.. Кому ж тодi й вести боротьбу з фалангiстським ладом, якщо не такiй людинi?.. Так, почуття Олеся були цiлком на боцi Сивого Капiтана. А розум? Розум нагадував, що iснують незалежнi вiд романтичних почуттiв закони класової боротьби. I тi закони стверджують, що одинаки, якими б героїчними вони не були, нiколи не можуть досягти вирiшальних успiхiв у боротьбi з цiлим державним ладом. Закони класової боротьби доводять, що тiльки великi маси трудящих, тiльки органiзований народ може здiйснити революцiю...
      Думки роздвоювалися, Олесь не мiг знайти для себе вiдповiдi на них. Сумнiви оволодiли ним, i вiн розгубився остаточно. Серцем вiн лишався цiлком з Сивим Капiтаном, а розумом схилявся до тверезих i переконливих мiркувань Фредо Вiкторе, який тим часом говорив далi:
      - Менi не доводилося бачити Сивого Капiтана. Лише раз я бачив його "Люцифер". Добра, добра машина, нiчого не скажеш!.. I один раз менi довелося почути його голос. То було на Авеню-дель-Прадо, коли "Люцифер" уперше з'явився в столицi. I голос, слiд вiдзначити, у Сивого Капiтана приємний, мужнiй, упевнений. Проте нiяк не можу сказати, що мене задовольнив змiст його промови... Ще тодi не задовольнив. А тепер, коли я вислухав твою розповiдь, Марто, менi стало й зовсiм сумно.
      - Чому, дядю Фредо? - несмiливо спитала дiвчина, що поступово втрачала ту дещо нервову бадьорiсть, з якою вона прийшла сюди. Марта бачила вагання Олеся, його нерiшучiсть, коли Фредо Вiкторе спокiйно i врiвноважено викладав йому свої мiркування. I хоч вона не читала нiколи полiтичних книжок, як Олесь, хоч розмови про закони класової боротьби були для неї малозрозумiлi, але дочка звичайного iберiйського робiтника вiдчувала в словах Фредо Вiкторе сувору правду. I це пригнiчувало її, бо ж Сивий Капiтан обiцяв звiльнити її батька. А коли Фредо Вiкторе має рацiю, коли Сивий Капiтан iде невiрним шляхом, хто ж тодi допоможе їй, хто врятує батька?.. її вродливе обличчя зблiдло, вона благально дивилася на Фредо Вiкторе, наче заздалегiдь боялася того, що вiн скаже.
      - Чому? - повiльно, мов мiркуючи, повторив Вiкторе. - А ось чому. Вiн надто багато бере на свої плечi, цей Сивий Капiтан. Мабуть, вiн занадто самолюбивий, а може, й самозакоханий...
      Цього Олесь уже не мiг стерпiти. Вiн рiшуче, заперечливо крутнув головою.
      - Ви не знаєте його iсторiї, його долi... - почав вiн.
      - А це й не обов'язково, - спинив його Фредо Вiкторе. - Яка б не була його доля, ми говоримо не про те, що було ранiше, а про те, що вiдбувається тепер. Повторюю, Сивий Капiтан, як на мою думку, надто самолюбивий, вiн чує тiльки свiй власний голос i керується лише ним. Такi люди легко збиваються з шляху - навiть тодi, коли вони натхненi найкращими намiрами! - i iнодi, не помiчаючи того, стають такими самими, як i тi, з ким вони починали боротьбу. Бо вони вiдiрванi вiд простих людей, вiд народних мас i до того ж самозакоханi!.. Що з тобою, Марто? Тобi погано?..
      Дiвчина нервово стискала руки. її сполотнiле обличчя було схвильоване. Губи беззвучно ворушилися, немов вона хотiла щось сказати - i не могла.
      - Що з тобою, Марто? - стурбовано повторив Вiкторе.
      У вiдповiдь Марта рвучко кинулася до нього i заговорила - палко i благально:
      - Не треба так про Сивого Капiтана, дядю Фредо, не треба! Вiн же обiцяв врятувати батька. А ви кажете таке, що менi страшно й подумати. Нiби Сивий Капiтан буде такий, як i... тi, проти яких вiн зараз... нi, дядю Фредо, я не знаю, мабуть, я не розумiю всього цього, але не кажiть так, не кажiть! Бо хто ж тодi допоможе моєму бiдолашному батьковi?.. Полiцiя замордує його, я нiколи бiльше не побачу мого татуся... Дядю Фредо, скажiть, що Сивий Капiтан визволить його! Я ж вiрю вам, дядю Фредо! Ви завжди говорили правду - i завжди все було так, як ви казали. Скажiть, що ви цього разу помилилися, що Сивий Капiтан врятує тата!
      Вона благала Фредо Вiкторе, вона не зводила своїх глибоких темних очей з його зворушеного обличчя, - i в тих очах тремтiли гарячi, прозорi сльози, що великими краплинами падали на руки Фредо.
      - Марто, люба моя дитинко, - заговорив нарештi Фредо Вiкторе, скориставшись миттю, коли Марта переводила подих, - заспокойся, не треба плакати. I просити не треба... - Голос його був лагiдний i м'який, немовби й не вiн щойно так суворо говорив про Сивого Капiтана. - Марто, ти ж просто не зрозумiла мене. Я не сказав жодного слова про те, що Сивому Капiтановi не вдасться визволити Педро. Ти помилилась.
      - Це правда, дядю Фредо? Правда? - палко запитала Марта, пiдводячи голову. В її очах свiтилася надiя, хоча по щоках i котилися сльози. Губи тремтiли, але вже складалися в посмiшку.
      - Якщо Сивий Капiтан обiцяв щось, то напевно вже зробить усе можливе, твердо вiдповiв Фредо Вiкторе. - Менi здається, що вiн дуже наполегливий. I, як я вже казав, самолюбивий. А тому обов'язково виконає обiцяне.
      - Ой, спасибi, дядю Фредо! - радiсно вигукнула Марта. I, забувши вже про всi свої тривожнi сумнiви, швидко заговорила: - Тодi ви мусите одразу й допомогти цiй справi, дядю Фредо. У мене є до вас прохання вiд Сивого Капiтана.
      - Його прохання? Вiдносно моєї допомоги? - здивувався Фредо Вiкторе.- А в чому рiч, дитино?
      - Так, так, у нас два доручення до вас. Одне передам я, а про друге вам скаже Алексо.
      Фредо Вiкторе уважно поглянув спочатку на Марту, потiм на Олеся - i юнак нiяково засовався на стiльцi: щось йому здавалося, що друге доручення не увiнчається успiхом...
      - Що ж, говори, я слухаю, Марто, - почув вiн голос Вiкторе.
      - Сивий Капiтан каже, що ви, дядю Фредо, мусите знати, де саме ув'язнено батька. I коли Сивий Капiтан узнає це, то може звiльнити його. Адже вам вiдомо, дядю Фредо, де перебуває зараз батько? Ну хто може знати це краще за вас!..
      - Щодо цього, то полiцiя, напевне, краще могла б вiдповiсти Сивому Капiтановi на його запитання, - посмiхнувся Фредо Вiкторе. - Але, звiсно, йому не зовсiм зручно звертатися до неї по довiдки... Ну що ж, Марто. В цiй вправi я справдi можу допомогти. Якраз учора я одержав точнi вiдомостi, що твого батька ув'язнено в Сан-Сальвадорi.
      - О! - враз посумнiшала Марта. Вона багато чула про Сан-Сальвадор, велику в'язницю, куди полiцiя пересилала ув'язнених патрiотiв з усiх кiнцiв Iберiї. Не раз їй доводилося й самiй бувати бiля залiзних ворiт Сан-Сальвадора, куди вона їздила разом з жiнками i дочками заарештованих, що приносили передачi для рiдних. Величезний кам'яний мiшок з високими стiнами, оточений вежами з озброєними вартовими... похмура сiра споруда, що слiпо поглядала на навколишнiй свiт малесенькими загратованими вiконцями... Важко було навiть уявити собi, щоб хтось мiг утекти звiдти.
      - Кiлька днiв Педро тримали в полiцiї, - розповiдав Фредо Вiкторе. Допитували, звiсно... ну, а потiм уже перевезли до Сан-Сальвадора. Там вiн ув'язнений в окремiй камерi номер триста шiсть у другому корпусi...
      - Ви знаєте навiть такi подробицi? - щиро здивувався Олесь.
      - Менi багато чого доводиться знати, друже мiй, - стримано вiдповiв Вiкторе. - Як бачиш, Марто, його вважають за дуже важливого арештанта, якщо тримають в окремiй камерi... у фалангiстiв не так уже багато вiльного мiсця у в'язницi! I як Сивий Капiтан зможе витягти його звiдти, не уявляю собi... хоч, певна рiч, усе на свiтi можливо, - поспiшно додав вiн, помiтивши, як знову посмутнiла дiвчина. - Ну, а в тебе яке доручення до мене, Алексо? перевiв вiн погляд на Олеся.
      Ось воно! Ну як говорити, коли заздалегiдь не вiриш в успiх? Та нiчого не поробиш, треба виконувати доручення. I Олесь почав, хоч i вiдчував дедалi бiльшу нiяковiсть, бачачи, як холодно поглядає на нього Фредо Вiкторе.
      - Сивий Капiтан доручив менi передати вам таке. Вiн вважає за можливе допомогти вашiй справi, очоливши боротьбу проти уряду. Для цього треба насамперед, щоб ви випустили широке оголошення, яке повiдомить усiх, що патрiотичний рух тепер очолив Сивий Капiтан...
      - Он як! - iронiчно вiдгукнувся Фредо Вiкторе. - Ну, далi?
      - Сивий Капiтан певен, що такий захiд з одного боку пiднесе дух патрiотiв, а з другого вплине й на фалангiстiв. Бо й тi, i другi вже знають, якою непереможною силою є "Люцифер"...
      - Угу, - так само iронiчно пробурмотiв Фредо Вiкторе. - I що ще?
      - Сивий Капiтан надалi передаватиме вам свої побажання i поради щодо того, як саме найкраще пiдтримувати його дiї.
      - I це все?
      - Все. Я передав вам слово в слово те, що говорив Сивий Капiтан. Ти ж пам'ятаєш, Марто? Я нiчого не забув?
      - Нi, - якось байдуже ствердила дiвчина. Здавалося, що ця частина розмови вже не цiкавила її.
      - Так... - Фредо Вiкторе постукав пальцями по столу, мов зважуючи щось. - Так... i Сивий Капiтан чекає вiд мене вiдповiдi на його пропозицiю?
      - Я передам йому все, що ви скажете.
      - Тодi передай ось що, друже мiй. Ми, патрiоти, вважаємо, що й сам Сивий Капiтан, i його "Люцифер" можуть бути корисними нашому визвольному руховi, нашiй справi. Члени пiдпiльного комiтету лише вчора обмiнювалися думками з цього приводу, тому я й беру на себе смiливiсть так висловитись: адже я сам не вирiшую нiчого, для цього є комiтет, обраний патрiотами. Але участь Сивого Капiтана в нашiй спiльнiй справi не може бути такою, як вiн собi уявляє. Нiхто не може особисто очолювати народний рух, нiкому нiколи не буде надано можливостi особисто вирiшувати шляхи боротьби i наказувати так, як йому забажається. Для країни цiлком досить одного генерала Фернандеса, якого ми мусимо скинути. Обзаводитись якимсь новим каудiльйо, новим диктатором - нi до чого, бодай у нього на початку й були б найкращi намiри. Оце i є моя вiдповiдь, - звiсно, лише попередня, бо я висловлюю зараз тiльки свою думку, комiтет обговорить пропозицiю Сивого Капiтана на найближчому засiданнi. Та я, - i тут у свiтлих очах Фредо Вiкторе на мить спалахнув насмiшкуватий вогник, - я гадаю, що комiтет пiдтримає мою думку.
      Олесь помовчав. На душi було якось тоскно. Невже ж не можна знайти якiсь шляхи до єднання, до спiльної боротьби?.. I Олесь запитав, старанно пiдбираючи слова:
      - Пропозицiю Сивого Капiтана ви вiдкинули. Проте ви сказали, що участь його в боротьбi була б корисною. Яка ж саме тодi участь?
      Фредо Вiкторе дивився прямо в очi Олесевi:
      - Як i кожного патрiота, що прагне всiма своїми силами, всiма своїми можливостями допомогти спiльнiй справi. Один - рушницею, другий - палким словом, третiй - виконанням першого-лiпшого доручення комiтету тощо. Сивий Капiтан може бути корисний своїм "Люцифером". Але не як диктатор, що хоче щось наказувати комiтетовi, а, навпаки, як патрiот, що виконуватиме сам вказiвки комiтету, обраного для керiвництва нашим рухом. Додам iще, що ми добре розумiємо ту велику користь, яку може принести участь Сивого Капiтана в нашiй справi. Тому передай йому, що я охоче/ зустрiвся б з ним для переговорiв. Але пiдкреслюю: не на пiдставi його пропозицiй, якi цiлком неприйнятнi для нас, а для того, щоб обговорити, як саме Сивий Капiтан може дiяти на користь спiльнiй справi пiд керiвництвом комiтету. I знов Олесь вiдчув, що вiн не може знайти нiяких заперечень, такi переконливi, такi обгрунтованi були слова цiєї людини, яка дiйсно знала, що вона говорила, i мала твердi позицiї в розмовi... Як же важко, як важко, коли в тобi самому роздвоюються думки, коли твоя душа, твої почуття i симпатiї належать однiй людинi, Сивому Капiтановi, овiяному ореолом трагiчної долi i прекрасних, благородних поривань,- а розум змушений визнати цiлковиту рацiю суворих i переконливих заперечень другої людини, Фредо Вiкторе, за яким стоїть сила колективного досвiду патрiотiв i глибоке розумiння полiтичної сутi справи... Як бути, до якого висновку прийти?
      4. БЛИСКАВКА В ПРОВУЛКУ
      Вони йшли назад, наближаючись до центральних вулиць столицi. Обоє мовчали, замисленi. Марта тривожно мiркувала: справдi, яким чином зможе Сивий Капiтан визволити її батька з кам'яних мурiв Сан-Сальвадора, цiєї неприступної фортецi фалангiстської полiцiї? Але ж вiн сказав, що врятує батька, сказав! Значить, вiн може, бо iнакше б не говорив... Та коли ж це буде?..
      В Олеся роїлися iншi думки. Мало того, що вiн був просто пригнiчений усiм почутим вiд Фредо Вiкторе i на що в нього самого аж нiяк не могло знайтися гiдної вiдповiдi, - його непокоїло ще й iнше. Як вiн наважиться передати все це Капiтановi? Якi б слова вiн не пiдiбрав, усе одно суть лишається тiєю самою: Фредо Вiкторе вiдкинув пропозицiї Капiтана. I хоч вiн i пiдкреслював, що висловлює лише свою особисту думку,- не могло бути нiяких сумнiвiв, що пiдпiльний комiтет ствердить ту вiдмову... А може, ще щось вийде, якщо Капiтан погодиться зустрiтися з Фредо Вiкторе? Може, вони дiйдуть якоїсь згоди? Та нi, й на це в Олеся було дуже мало надiї, бо надто вже рiзними були цi двоє людей, протилежнi своїми характерами, як вогонь i крига...
      Раптом заглиблений у свої мiркування Олесь почув чийсь басовитий окрик:
      - Що це за безладдя таке? Ану, стiйте!
      Перед ними стояв високий, огрядний офiцер в якомусь, мабуть, високому чинi, про що свiдчили золотi нашивки на його мундирi. Офiцер аж сопiв од лютi, його очi роздратовано виблискували, товстi руки впиралися в боки. Вiн владно кричав:
      - Хiба личить членам загонiв фалангiстської молодi подавати приклад такої непошани до офiцерiв? Неподобство! Пробiгають повз офiцера армiї, не вiддаючи йому честi! Це що ж таке? Можливо, ви мене не помiтили? - I вiн гордовито випнув уперед залитi золотом груди й хитнув блискучою каскою.
      Це було вже серйозною неприємнiстю. I Олесь, i Марта знали, що роздратований офiцер мiг затримати їх i направити з першим зустрiчним полiцаєм до найближчого штабу ЗФМ - для накладення стягнення...
      - Де вашi берети? Чому порушуєте форму? - аж кипiв офiцер. Вiдповiдайте!
      Думки Олеся стрибали, мов у лихоманцi. Що робити?..
      - Це випадково, пане офiцер... - заговорив вiн, нарештi, якнайсмиреннiшим тоном. - Ми щойно вийшли i...
      Але офiцер навiть слухати не хотiв.
      - Iдiть зi мною, - наказав вiн, перебиваючи Олеся. - Якого ви загону?
      Ще гiрше? Що сказати?
      - Сорок другого, - випалив Олесь перше, що майнуло в головi.
      - Сорок другого? - перепитав офiцер, недовiрливо поглядаючи на юнака. Гм... щось я вас не пам'ятаю, хоч саме вчора провадив там огляд. Мабуть, брешете, аби вислизнути, щоб вас не покарали!
      Коли б вiн знав!..
      - Ну, iдiть зi мною, - знов наказав офiцер. - Зараз усе з'ясуємо. Зi мною жартiв не буде. Я вам обом покажу, що таке дисциплiна!
      Кiнець, кiнець! Остаточний провал! I треба ж було назвати цей злощасний номер! Тепер їх почнуть допитувати, дiзнаватися, а вiдповiдати буде нiчого... Провал, та ще й який!