Сивий Капiтан (на украинском языке)

      - Алонсо, до ручного насоса!
      Хтось пробiг по коридору, пролунали стурбованi голоси.
      Марта злякано дивилася на Олеся, мов чекаючи вiд нього пояснень. Але юнак i сам нiчого не розумiв. Вiн ще прислухався до неясного вiдгомону голосiв, який чути було в каютi, i рiшуче пiдвiвся:
      - Пiду до Капiтана! Треба ж довiдатися, в чому рiч...
      Але Ернана Рамiро не було в кабiнi керування. Замiсть нього за штурвалом стояв Валенто Клаудо, який не стiльки керував машиною, скiльки напружено стежив за показаннями приладiв. I коли Олесь тривожно звернувся до нього, Валенто навiть не вiдповiв, а лише вiдмахнувся: не заважай, мовляв, i без тебе клопоту багато!.. Виходить, сталося щось серйозне.
      Сивий Капiтан увiйшов до кабiни швидкими, енергiйними кроками. Обличчя його було зосереджене, кошлатi брови гнiвно нахмуренi. Побачивши в кабiнi Олеся, вiн тiльки кивнув головою i вiдразу звернувся до Клаудо:
      - Iдiть до резервуарiв, Валенто. Там треба весь час доглядати. Автомат ще довго не працюватиме. Стежте за ручними насосами.
      Клаудо вийшов. Капiтан зайняв його мiсце за штурвалом. Олесь запитливо дивився на нього. Сказати щось вiн не насмiлювався, надто вже Капiтан був похмурий.
      Але Ернановi Рамiро, мабуть, зараз було не до нього. Вiн помiтно нервував - i це найбiльше непокоїло юнака, бо досi йому не доводилось бачити Капiтана таким. Замiсть того, щоб спокiйно i впевнено вести машину, лише зрiдка поглядаючи на циферблати приладiв, цього разу Капiтан раз у раз переводив рiзнi перемикачi, натискував на важелi й рукоятки, мов нiщо не могло задовольнити його. Найчастiше вiн спиняв погляд на маленькому свiтному циферблатi бiля самого пульта керування, i кожного разу на його обличчi з'являвся вираз незадоволення.
      Олесь i собi зазирнув на той циферблат. Стрiлка на ньому нервово хиталася з боку в бiк. Вона то кидалася лiворуч, майже до нуля, то повiльно, нiби з зусиллям, вiдсувалася праворуч, щоб потiм знову рвучко пересунутись лiворуч. Це свiдчило про якусь затяжну несправнiсть, бо Олесь пам'ятав, що та стрiлка звичайно стояла ранiше майже нерухомо мiж цифрами "3" i "4".
      Раптом Рамiро заговорив - наче сам й собою. Голос його звучав незвично глухо: так говорить людина, яка ледве стримує себе вiд гнiву.
      - Вони почали проти мене вiйну, мерзотники! Так пiдступно, жорстоко! Розставити на дорогах мiни, щоб знищити "Люцифер"!.. Знищити машину, рiвної якiй немає в свiтi! Хiба це не дикунство?.. Я завжди знав, що фалангiстськi вбивцi не здатнi на чесну боротьбу, вони надто тупi, надто боягузливi для цього. їхня зброя - пiдступнiсть, вони гiршi вiд гадюк! Вони намагаються вкусити нишком! Що ж, я мушу терпiти це, чи що? Я, який на десять голiв вищий вiд них усiх?.. А тi пiдпiльники на чолi з уславленим Фредо Вiкторе ще вважають, що я зобов'язаний з чимсь рахуватися, чекати якихось вказiвок вiд комiтету чи вiд когось ще... Дурницi! То не для мене, не для людини в надзвичайному становищi, не для господаря "Люцифера"! I я доведу це. Фалангiсти оголосили мене поза законом,- гаразд, тепер я змушу всiх зважати на мої власнi закони!
      Погляд його впав на Олеся, нiби щойно помiтив юнака.
      - А, ти тут? - мовив Капiтан. - От бачиш? Та ти не знаєш, у чому справа... Вони, цi негiдники, поставили в рiзних мiсцях мiни. I серед тих мiн є такi, що вибухають не вiд натиску на них, а, мабуть, вiд самого коливання повiтря чи вiд звуку... не знаю ще; ручуся тiльки, що колеса "Люцифера" не натиснули на них, бо вiн iшов над шляхом, пiдтримуваний потоком антигравiтонiв. I все ж таки одна мiна вибухнула! Добре хоч, що з запiзненням, уже пiд кормою машини. Але та мiна все ж пошкодила автоматичний апарат, який подавав водень для реакцiї сполучення!
      Тепер Олесь починав розумiти, що сталося. А Сивий Капiтан говорив далi:
      - Подача водню ручним насосом дуже непевна, час вiд часу виникає нестача водню. А це призводить до зменшення кiлькостi необхiдної для дiї всiх апаратiв енергiї... зокрема електромагнiтного генератора, вiд справної дiї якого залежить безпека "Люцифера", його електричний захист, що вiдштовхує кулi й снаряди... Розумiєш?
      Олесь кивнув головою.
      - I взагалi, я мушу зараз витрачати значно бiльше водню, - вiв далi вже спокiйнiше Капiтан; розмова про улюблену ним технiку, очевидно, допомагала йому опановувати себе. - Мiни можуть бути всюди, значить, треба вести "Люцифер", нiде не торкаючись колесами грунту. Для цього потрiбна налагоджена, чiтка подача водню, бо генератор антигравiтонiв теж пожирає багато енергiї...
      - А машинi весь час не вистачає водню, - додав Олесь мимоволi, поглядаючи на маленький свiтний циферблат, на якому все так само стрибала i кидалася лiворуч неспокiйна стрiлка.
      Ернан Рамiро здивовано поглянув на юнака, наче вражений його зауваженням. На мить його обличчя просвiтлiло, насупленi брови розiйшлися. Але тiльки на мить.
      - Ти розумний хлопець, Олесю, - промовив вiн з вiдтiнком схвалення. Не пам'ятаю, щоб я колись говорив тобi про цей прилад i значення того, що вiн показує. Значить, ти сам устиг додуматися? Добре, добре! Тодi ми використаємо це не вiдкладаючи. Зараз менi потрiбнi всi сили, кожна пара рук. Ставай сюди. Ти допомагатимеш менi. Хочеш?
      Запитання було явно зайвим, весь вигляд Олеся свiдчив про це. Капiтан ледве помiтно посмiхнувся.
      - Стеж за стрiлкою. Як тiльки вона опускатиметься нижче риски з цифрою "2", не кажучи вже про наближення до нуля, вiдкривай цiєю рукояткою кран додаткового резервуара водню. А я займуся iншим. Ми скорiше дiстанемося бази, де полагодимо пошкодження!
      Чи ж варт говорити, з якою готовнiстю Олесь приступив до виконання першого свого обов'язку на "Люциферi"?.. I на хвильку навiть подумав: є й користь з того, що "Люцифер" пошкоджено! Те пошкодження незабаром полагодять, це безсумнiвно. А зате вiн, Олесь бере участь у керуваннi машиною.
      Коли б юнак тiльки знав, що чекає його попереду!
      2. СЛОВО МАЄ ГЕНЕРАЛ ДА ХУРАНIТО
      Все схилялися перед Мiгелем Хуанесом в управлiннi полiцiї. Низькi поклони чиновникiв, старанне козиряння полiцейських агентiв, дверi, що немов самi широко розчинялися перед особливо уповноваженим, перешiптування при його появi, заздрiснi погляди - все це свiдчило про те, що де-де, а тут напевне знають, з ким мають справу! Та навiть коли б в управлiннi звiдкись прочули, що Мiгеля Хуанеса призначають начальником державної iберiйської полiцiї, - i тодi не можна було б виявляти до нього виразнiших ознак шанування i запобiгливостi.
      Недбало вiдповiдаючи на вiтання, i не виявляючи, як тiшиться його душа цiєю п'янкою атмосферою, Мiгель Хуанес невимушено увiйшов до кабiнету начальника полiцiї заздалегiдь готовий вислухати нову серiю заслужених комплiментiв. Чуття не обмануло його. Карло Кабанерос чи не кинувся йому назустрiч, незграбно перевалюючись на коротеньких товстих нiжках, затягнених у червонi рейтузи.
      - А, Хуанес, нарештi! Де ж це ви пропадаєте, друже мiй? - почув вiн знайомий хриплий голос, якому начальник даремно намагався надати лагiдного вiдтiнку. - А я чекаю вас, уже кiлька разiв дзвонив вам. Вiдпочивали, мабуть? Розумiю, розумiю...
      - Так, пане Кабанерос, - ствердив, сiдаючи в крiсло, Мiгель Хуанес. Надто втомився за останнi днi. Але...
      - Звичайно, звичайно, - перебив його начальник, - я ж кажу, що розумiю. Ми з вами заслужили вiдпочинок, Хуанес! I я нiколи б не турбував вас, коли б не виклик мiнiстра внутрiшнiх справ.
      Мiнiстра? Самого мiнiстра внутрiшнiх справ, правої руки каудiльйо, пихатого генерала Франческо Альдумеро да Хуранiто?.. Мабуть, на обличчi Мiгеля Хуанеса надто ясно виявилося здивування, бо начальник полiцiї, посмiхаючись, ствердив.
      - Так, так, друже мiй, нас викликає сам генерал Альдумеро да Хуранiто! Пiвгодини тому дзвонив його ад'ютант i передав цей виклик. Бiльше нiчого поки що не можу вам сказати, бо не знаю й сам. Мiнiстри, бачте, не повiдомляють, навiщо вони викликають. Але менi здається, що це може бути пов'язане з врученням орденiв... вам, ну й менi також,- додав вiн, скромно опускаючи свої тьмянi очицi.
      Ага, он що! Значить, Карло Кабанерос, цей старий, досвiдчений лис, таки використав становище, добився, щоб i його було нагороджено орденом за успiшне закiнчення справи Сивого Капiтана. Гаразд, Мiгелевi Хуанесу не шкода, хай начальник також одержить орден, чорт з ним!
      - Отож їдьмо, дорогий мiй Хуанес. За чверть години ми повиннi бути у мiнiстра! А вiн не звик чекати...
      ...Солодке хвилювання охоплювало душу Мiгеля Хуанеса, коли виструнчений ад'ютант мiнiстра вiдчинив перед ним i начальником полiцiї важкi дверi кабiнету мiнiстра внутрiшнiх справ Iберiї генерала Франческо Альдумера да Хуранiто. їх не примусили чекати й хвилини у великiй приймальнi. Ад'ютант мiнiстра клацнув каблуками блискучих лакованих чобiт, вiд чого нiжно задзвенiли срiбнi шпори, i запобiгливо, як i належить добре вимуштруваному ад'ютантовi, неголосно сповiстив:
      - Мiнiстр чекає на вас, панове. Прошу!
      Вони ввiйшли.
      У великому кабiнетi мiнiстра панувала похмура урочистiсть. Важкi завiси на вiкнах скрадали свiтло, товстий м'який килим на пiдлозi приглушував звуки. Далеко в глибинi кабiнету, бiля протилежної стiни, височiв масивний письмовий стiл, за яким сидiв чоловiк у гаптованому золотом генеральському мундирi. Блискуча полiрована поверхня стола була залита яскравим свiтлом настiльної лампи; в тому свiтлi слiпуче виблискували й золотi нашивки на грудях чоловiка в генеральському мундирi. Але вище грудей свiтло лампи не сягало, непроникний темний абажур залишав обличчя того чоловiка в тiнi, що рiзко контрастувала з сяючою поверхнею стола.
      Мiгель Хуанес i ранiше чув про цю звичку генерала Франческо Альдумеро да Хуранiто. Казали, що генерал не переносить денного свiтла i ховається вiд нього за глухими гардинами кабiнету; що вiн не любить показувати своє обличчя, яке лякає людей своїм жорстоким виразом, i тому майже нiколи не з'являється публiчно, волiючи лишатися в пiвтемрявi свого кабiнету i звiдти керувати величезною армiєю чиновникiв, полiцейських i жандармiв фалангiстської Iберiї. Таким був генерал Альдумеро да Хуранiто, мiнiстр внутрiшнiх справ, найближча особа i помiчник всевладного каудiльйо.
      Начальник полiцiї i особливо уповноважений пiдiйшли до письмового стола мiнiстра i застигли в шанобливiй позi.
      - Здрастуйте, пане начальник полiцiї, - пролунав iз-за столу безбарвний, глухий голос, позбавлений, здавалося, будь-яких людських iнтонацiй. - Це й є той особливо уповноважений, який виконував доручення в справi Сивого Капiтана? Е... Мiгель Хуанес, здається?
      - Так точно, ваше превосходительство, - з поклоном пiдтвердив Карло Кабанерос.
      - Що ж, сiдайте, панове. Е... поговоримо...
      Тепер, коли очi Мiгеля Хуанеса звикли до пiвтемряви, яка панувала в кабiнетi, вiн мав можливiсть переконатися, що й справдi обличчя генерала Альдумеро да Хуранiто не викликало симпатiї. Воно дуже нагадувало череп, обтягнутий жовтою сухою шкiрою, на якiй не було й слiду поростi. Довга голова звужувалася вгору, тонкi блiдi губи не прикривали великих жовтих зубiв; i холоднi колючi очi наче ховалися в глибинi того черепа пiд припухлими повiками, лише час вiд часу визираючи звiдти.
      - Годину тому мiй ад'ютант дзвонив до пана Мiгеля Хуанеса, - говорив тим часом мiнiстр, - щоб дiстати потрiбну менi довiдку. Але пана Хуанеса не було ще в управлiннi. Мабуть, пан Хуанес дещо втомився останнiм часом, йому був потрiбен вiдпочинок?
      Щось у цьому голосi було явно неприємне, якийсь вiдтiнок глузування, чи що. В усякому разi не вiдчувалося, щоб мiнiстр починав розмову у вiтальному тонi, хоч i говорив з тим, хто мусив одержати орден за успiшне знищення невловимого "Люцифера"... Щось тут було не так. Мiгель Хуанес вiдчув це зразу. Вiн завагався, не знаючи, що вiдповiсти. Його виручив начальник полiцiї.
      - Деякi термiновi справи, ваше превосходительство, - запобiгливо зауважив вiн. - У нашiй роботi завжди трапляються несподiванки, якi потребують негайних операцiй.
      - Так, так, - недбало мовив генерал, - несподiванки... Краще б їх було менше, ваших несподiванок, пане Кабанерос. - Його тьмянi очi гостро поглянули на Хуанеса i знову сховалися пiд повiками. - От про це й буде мова, якщо вже ви знайшли час вiдiрватися вiд вашої напруженої працi i завiтали до мене...
      Думки Мiгеля Хуанеса розбiгалися. Вiн сидiв у крiслi перед столом генерала i напружено розмiрковував: що це значить? Може, щось змiнилося, з'явилися якiсь новi обставини, невiдомi їм обом досi? Але що саме трапилося? I головне, що спитати нiчого не можна, треба покiрно чекати, доки всевладний мiнiстр не скаже сам, у чому справа...
      - Сьогоднi ранком я ще раз переглянув вашi звiти, - вiв далi мiнiстр, допитливо поглядаючи то на начальника полiцiї, то на Мiгеля Хуанеса, наче вiн невiдривно стежив за реакцiєю на його слова. - Зокрема ви добре зробили, панове, що використали глибиннi бомби...
      Мiгелевi Хуанесу здалося на мить, що все стає на мiсце: адже мiнiстр нiбито хвалить їх? Вiн навiть скромно схилив голову.
      - Я тiльки не певен, чи не надто потужнi бомби ви вжили, панове, продовжував мiнiстр немовби задумливо.
      "Що це значить? Як це глибиннi бомби можуть бути надто потужними? стрибали в головi особливо уповноваженого гарячковi думки. - Вiн глузує з нас обох! Може, вiн незадоволений з того, що газети й радiо надто розхвалили полiцiю, волiв би, щоб тi похвали йшли на його особисту адресу? Чорт їх розбере, тих генералiв i мiнiстрiв, їм завжди мало слави i почестей! Оце воно й є, ось воно, пояснення!" - вирiшив у думцi Хуанес. Ну що ж, кiнець кiнцем це не так уже страшно. Хай вiзьме собi з тiєї слави, скiльки йому треба, все одно i їм щось залишиться...
      - Пробачте, ваше превосходительство, менi, вiдверто кажучи, не ясна ваша думка, - шанобливо вiдiзвався Карло Кабанерос. - Адже так чи iнакше, а операцiю проведено успiшно. I той успiх...
      - Та що ви менi одне й те ж торочите вже котрий раз: успiх! успiх! раптом наче розсердився мiнiстр. - Менi балаканина нi до чого! Менi дiло потрiбне, факти, ось що!
      - Але...
      - Мовчiть! Коли б ви працювали як слiд, коли б у вас по-справжньому була поставлена служба, коли б у вас були надiйнi агенти й iнформатори, а не мотлох, ви й самi давно вже зрозумiли б, що нiякого успiху нема. Так, так, нема! I на вашому мiсцi, пане Кабанерос, я не робив би зараз вигляду ображеного iндика! А коли ви й справдi iндик, то вам не слiд займати далi посаду начальника державної полiцiї.
      Iншим разом Мiгель Хуанес радiв би, що може бути свiдком того, як хтось з великого начальства дає такого доброго прочухана його самовпевненому i пихатому шефовi. Але зараз особливо уповноваженому було не до того; вiн добре розумiв, що в цiй справi начальник полiцiї i вiн сам зв'язанi одною мотузкою. I те, що стосувалося Кабанероса, в однаковiй мiрi било й по ньому... Коли б хоч знати, в чому рiч, звiдки насунулася на них ця грiзна хмара?
      А генерал Альдумеро да Хуранiто вже остаточно кинув свiй до того стриманий, майже байдужий тон. Вiн викрикнув:
      - Ага, мовчите? Ви гадали, що все так i обiйдеться, панове? Нi, не вийде! Ану, що ви скажете з приводу цього?
      I мiнiстр кинув через стiл начальниковi полiцiї папiрець, який лежав доти перед ним.
      - Читайте вголос! - зловiсно наказав вiн.
      Вкрай розгублений начальник полiцiї взяв папiрець i почав читати. Його голос уривався, товстi короткi пальцi тремтiли. I Мiгель Хуанес, слухаючи змiст папiрця, вiдчував, як пiд ним хитається пiдлога. То був рапорт начальника жандармського управлiння на iм'я мiнiстра внутрiшнiх справ Iберiї, в якому писалося:
      "За вашим особистим наказом, ваше превосходительство, жандармерiя провела ретельне обслiдування озера Фонтiверос. Спецiально викликаний загiн вiйськових морських водолазiв надзвичайно старанно обшукав усе дно озера. Доповiдаю, що пiд час обстеження на днi озера не знайдено жодного уламка, жодної речi, яку можна було б зв'язати з "Люцифером". Не знайдено також жодного трупа будь-кого з команди. Обстеження озера тривало двi доби. Для остаточної певностi, за вашою вказiвкою, пущено також вiйськовi драги. Їх робота теж не дала нiяких наслiдкiв. Знайдено лише окремi шматки оболонки глибинних бомб. Оскiльки озеро обстежене цiлком, дальшу роботу водолазiв i драг припинено. Чекаю ваших розпоряджень".
      Начальник полiцiї, який втратив одразу всю свою самовпевненiсть, не пiдводив очей вiд рапорту, наче намагався вiдшукати в ньому ще щось заспокiйливе. Мiгель Хуанес не розумiв нiчого. Це якась фатальнiсть, нiсенiтниця, цього просто не може бути! Але ж ось вiн, рапорт начальника жандармерiї, - суперечки зайвi... Звiсно, жандармерiя завжди рада пiдкласти свиню полiцiї, вислужуючись перед мiнiстром i каудiльйо. I полiцiя, коли трапляється слушний випадок, теж не лишається в боргу перед жандармерiєю. Але цього разу полiцiю було побито, безнадiйно побито - i насамперед її начальника i особливо уповноваженого... А над Мiгелем Хуанесом гримiв роздратований, лютий голос генерала Альдумеро да Хуранiто:
      - Ви що ж, пане начальник полiцiї, гадали, що досить скласти бучну доповiдь, отакий красномовний звiт про вашi надзвичайнi успiхи - i кiнець справi, га?.. Мовляв, раз-два, i є ордени та премiї i вам, i вашому розрекламованому особливо уповноваженому? Е нi, всiм тим ви могли задурити голови якимось йолопам з канцелярiї каудiльйо, - слава йому! - а не менi. Я вас наскрiзь бачу! Менi балаканини не треба! В мене ще тодi, зразу, як ви надiслали пишний рапорт, виникли пiдозри: надто вже гладко все це у вас вийшло. Але я промовчав, бо вирiшив перевiрити. I перевiрив! Добре перевiрив, як бачите! Де ваш "Люцифер", який, за звiтом, має лежати, розтрощений глибинними бомбами, на днi озера, га? Може, вiн цiлком розчинився у водi, наче грудка цукру, га? Може, його так пошкоджено, що вiд нього нiчогiсiнько не залишилося, самий порох, непомiтний у водi? Га? Та вiдповiдайте, хай вас чорт вiзьме! Де були вашi очi? Нездари! Знову випустили Сивого Капiтана, дали йому вислизнути крiзь пальцi?
      Начальник полiцiї розгублено розвiв коротенькими товстими ручками: що вiн мiг вiдповiсти?
      - Вiдповiдайте, коли вас питають! - гримiв мiнiстр.
      - Ваше превосходительство... адже в моїй доповiдi все було саме так, як рапортував менi особливо уповноважений... якщо це не пiдтверджується, то винен вiн... за обдурювання мене, як його начальника... - спробував вiдвести вбiк удари Карло Кабан ерос. Мiгель Хуанес похолов: весь час вiн з острахом чекав такого ходу свого пiдступного шефа!..
      На щастя, генерал Альдумеро да Хуранiто навiть не звернув уваги на цей хiд. Вiн з новою силою накинувся на начальника полiцiї:
      - Киньте базiкати, шановний пане! Ви вiдповiдаєте передi мною i перед каудiльйо! А хто там вiдповiдає перед вами, менi байдуже. Де докази загибелi "Люцифера", я вас питаю? Де?
      Раптом Мiгель Хуанес стрепенувся: адже є, є такi докази! Тiльки - чи ж може вiн втрутитися в розмову двох таких високопоставлених осiб, як мiнiстр внутрiшнiх справ i його власний шеф?.. Зрештою, Карло Кабанерос, очевидно, теж згадав про це одночасно з своїм особливо уповноваженим, бо схопився за ту згадку, як за рятiвну соломинку:
      - А колесо, ваше превосходительство? Колесо, що його вибух глибинної бомби вiдiрвав од "Люцифера" i викинув на поверхню? Хiба ж то не доказ, ваше превосходительство?
      Проте мiнiстр тiльки вiдмахнувся вiд нього, як вiд настирливої мухи, що дратує своїм дзижчанням:
      - Та замовкнiть ви з вашим колесом! Я чув уже про нього, чув! Я вас питаю - де "Люцифер", а ви менi торочите про якесь там колесо. Хiба ви не розумiєте, що наробили всiєю тiєю бучею про знищення Сивого Капiтана i його "Люцифера"? Га? Всi певнi, що з Сивим Капiтаном справу закiнчено: i газети, i населення... i сам каудiльйо,- слава йому! Чуєте, сам каудiльйо! Чи уявляєте ви собi, що це значить? Вiн, улюблений наш каудiльйо, - слава йому! - наказав нагородити вас обох орденами i грошима! А за що? За чистiсiньку липу, га? I що буде потiм? Ви подумали про це? А незабаром знову появиться той "Люцифер", Сивий Капiтан, щоб вiн луснув i провалився крiзь землю; проголосить знов якусь зухвалу промову... що тодi буде, га? Що зробить зi мною каудiльйо? I що я тодi зроблю з вами? О, вiд вас пороху не залишиться, будьте певнi! Ви обдурили самого каудiльйо! Сивий Капiтан знов вислизнув з ваших рук! Це ясно як день. "Енергiйна державна полiцiя на чолi з її начальником"!.. "Особливо уповноважений полiцiї"... Бучнi назви - i бiльше нiчого... Ви - мотлох, дрантя, ось ви хто, панове!
      Обидва - i начальник полiцiї, i його особливо уповноважений - давно вже не сидiли в крiслах. Вони стояли, виструнчившись перед столом грiзного мiнiстра, й безпорадно клiпали очима. Все пропало, всi надiї, всi блискучi перспективи, якими вони тiшилися всього пiвгодини тому... З прославлених державних дiячiв, з переможцiв Карло Кабанерос i Мiгель Хуанес раптом перетворилися на малесеньких агентiв, яких безжалiсно розносить грiзне начальство. Та коли б справа обмежувалася тiльки цим! Але обидва добре розумiли, що повисли над самiсiнькою прiрвою. Якщо "Люцифер" справдi з'явиться десь знову, тодi... тодi навiть страшно уявити собi, що станеться з ними.
      I все ж таки... "Люцифер" нiкуди не випливав з озера! Вiн поринув тодi у воду i не з'являвся бiльше на поверхнi. Все озеро було як на долонi. Мiгель Хаунес мiг поклястися в цьому! А коли б "Люцифер" виринув, то його чекали заздалегiдь наведенi гармати. Хiба ж можна бути передбачливiшим, ще бiльше врахувати всi можливостi?..
      Та всi цi докази нiчого не давали. Генерал Альдумеро да Хуранiто лютував i лаявся, пропускаючи повз вуха безпораднi пояснення, якими намагався виправдатися червоний, наче той буряк, начальник полiцiї. Нарештi мiнiстр закричав на весь голос:
      - Досить! Досить дитячих розмов i виправдань! Я знаю тiльки одне: "Люцифер" не мiг розчинитись у водi. Ви не виправдали державного довiр'я. I тому тепер я мушу виправляти вашi помилки, братися сам до дiла. Ну, тiльки спробуйте наплутати щось! Ось мiй перший наказ. Посилити нагляд за озером: ваш "Люцифер" ховається десь там поблизу. Далi. Не знiмати гарматних батарей. Бiльше того: розставити новi замаскованi артилерiйськi пости по всiх навколишнiх шляхах. I де б не з'явився цей клятий "Люцифер" - негайно його розстрiляти! Нiяких переговорiв iз Сивим Капiтаном! Досить, уже набалакались! I щоб ви, панове, з цього часу не говорили газетним репортерам жодного слова. Хай газети вважають, що й справдi з Сивим Капiтаном покiнчено!.. А коли вiн з'явиться, тодi - зразу! - i мiнiстр зробив виразний жест, наче прихлопнув щось на столi. - Розумiєте? Майте на увазi: або нова поява Сивого Капiтана буде його останньою появою, або це буде вашим останнiм завданням. Здається, я досить ясно висловився, панове?
      Начальник полiцiї i його особливо уповноважений покiрно мовчали, схиливши голови. Або - або... третього виходу перед ними не лишалося.
      - Отже, я бiльше вас не затримую, панове. На все добре. Голос мiнiстра звучав уже знов так само сухо й безбарвно, як i на початку розмови. Генерал Франческо Альдумеро да Хуранiто, права рука всевладного каудiльйо, лише дуже зрiдка дозволяв собi виявляти якiсь почуття чи емоцiї, якщо взагалi вони в нього були. I тепер на розгублених, незграбно задкуючих Карло Кабанероса i Мiгеля Хуанеса знову холодно дивилося застигле жовте обличчя зловiсного черепа, що ховався в глибокiй тiнi, яку вiдкидав глухий абажур настiльної лампи.
      Коли ж вiдвiдувачi вийшли, мiнiстр натиснув кнопку електричного дзвiнка. Таким самим безбарвним голосом людини, яка на вагу золота цiнить кожне своє слово, вiн наказав ад'ютантовi:
      - Домовтеся з мiнiстром оборони про негайне секретне розпорядження усiм збройним силам армiї i флоту: де б не з'явився "Люцифер", розстрiляти його без нiяких переговорiв.
      Стежачи неуважним поглядом за стрункою постаттю ад'ютанта, який беззвучно виходив з кабiнету, генерал Альду-меро да Хуранiто пробурмотiв:
      - Полiцiя i жандармерiя своє робитимуть. Але введемо на всякий випадок у гру й вiйськову силу... воно не завадить...
      Роздiл тринадцятий
      1. ПIД ВОГНЕМ ГЛИБИННИХ БОМБ
      З того моменту, як Олесь став бiля циферблата, вiн уже не виходив з кабiни керування. "Люцифер" промчав по Фонтiверосу, не торкаючись дороги колесами. Ось чому не вибухнула жодна з фугасних мiн, розставлених саперами за планом Мiгеля Хуанеса! Проте Сивий Капiтан, а разом з ним i Олесь ясно бачили на екранi ще й замаскованi в лiсi артилерiйськi гармати, i, звичайно, це не полiпшувало настрою Капiтана.
      Олесь не запитував, чому Ернан Рамiро вiв "Люцифер" саме сюди, в середину лiсу Фонтiверос, де чи не на кожному кроцi були розставленi для нього пастки. Очевидно, на те були якiсь важливi причини.
      А на центральнiй галявинi, бiля самого озера, "Люцифер" безпорадно спинився. Стрiлка циферблата, бiля якого пильнував Олесь, притиснулася до нуля i не вiдходила вiд нього. До вiдказу вiдкритий кран додаткового резервуара не допомагав. У ньому вже не залишилося водню.
      - Не встигли! - спокiйно констатував Сивий Капiтан. - Це наслiдок перебiльшеної витрати водню... а може, ще й пошкодження трубопроводiв, якими подається водень, зараз не можна нiчого певного сказати. Тепер треба замiнювати балон. Залишайся тут, Олесю. Стеж за екраном.
      Вiн вийшов з каюти. Олесь лишився сам. Пересуваючи регулятор телевiзiйного екрана, вiн бачив солдатiв, що ховалися за кущами й деревами, бачив довгi стволи гармат, скерованi до галявини, на якiй стояв "Люцифер". А ось iз-за дерев з'явився той високий худорлявий чоловiк з горбатим носом, якого Олесь уже бачив i чув ранiше, а за ним - куца кремезна постать з круглим червоним обличчям.
      Саме тодi, коли юнак розглядав цих двох людей, що наближалися до галявини, Сивий Капiтан повернувся до кабiни. Олесь розчув, як Капiтан, увiходячи, кинув через плече в коридор:
      - Треба виграти ще кiлька хвилин, Валенто! Електромагнiтний генератор не дiє через брак водню, "Люцифер" беззахисний... Лише кiлька хвилин, поки я пiдготую занурення. Поговорiть з ним про щось, розумiєте?
      Здаля долинув стриманий, притишений голос Валенто Клаудо:
      - Єсть, Капiтане!
      Не звертаючи цього разу нiякої уваги на Олеся, Ернан Рамiро схилився бiля пульта i почав щось лагодити, тримаючи перед собою переносний iндикатор, який весь час спалахував - раз червоним, раз зеленим свiтлом.
      Олесь чув розмову Валенто Клаудо, який стояв на даху "Люцифера", з тiєю худорлявою людиною, яку вiн називав Мiгелем Хуанесом. Звiдкись юнак пам'ятав це iм'я... А, саме так було пiдписане те оголошення, що обiцяло високу нагороду за приставлення до полiцiї Сивого Капiтана живим чи мертвим!..
      Валенто, говорячи з Хуанесом, явно вигадував час. Це було необхiдно, бо коли б особливо уповноважений вiддав наказ стрiляти по "Люциферу" тепер, коли не дiяв електромагнiтний захист,- кулi й снаряди досягли б мети, i тодi... Нi, про це краще не думати!..
      Нарештi Ернан Рамiро полегшено зiтхнув. Вiн випростався, натиснув кнопку сигнального дзвiнка, сповiщаючи тим Валенто Клаудо, що можна закiнчувати вимушену розмову. I вiдразу ж пiсля цього "Люцифер" повiльно, майже непомiтно рушив з берега у воду. Олесь розумiв i це: Капiтан навмисно дав найповiльнiший хiд, бо хотiв використати першi хвилини, щоб ворог на березi не встиг одразу зорiєнтуватися. А тодi вже "Люцифер" почав швидко занурюватись!
      "Чи встигнемо? Чи встигнемо? - билася в головi юнака думка. - Адже генератор електромагнiтного захисту все ще не дiє; якщо почнуть обстрiл, "Люцифер" буде пошкоджений, коли не знищений..."
      I от пролунали пострiли, якi примусили Олеся зблiднути. Йому здалося, що все загинуло, що от зараз автомобiль буде розстрiляно... нiщо не зможе врятувати "Люцифер" вiд смертоносної, нищiвної дiї снарядiв, коли не працює електромагнiтний захист! Швидше, швидше пiд воду, в цьому єдиний порятунок! Невже загинемо через те пошкодження вiд пiдступної мiни, що зiпсувала систему подачi водню?.. Нi, нi! Хоч сухий трiск, який пролунав угорi, доводив, що щось було таки пошкоджене пострiлами, "Люцифер" дедалi швидше занурювався. I прилади не сигналiзували про новi несправностi в механiзмах машини.
      Туманна темно-зеленкувата смуга затягла екран цiлком. "Люцифер" занурився i тепер опускався нижче й нижче пiд воду. Звуки пострiлiв долинали вже ледве чутно, мов крiзь товсту ковдру. Нарештi вони вщухли зовсiм. Стало тихо, так тихо, наче весь свiт залишився десь далеко-далеко.
      Нестримна радiсть охопила Олеся. Врятувались! Йому хотiлося палко потиснути руку Ернану Рамiро, подякувати йому. I в той же час було трохи дивно: чому ж навiть тепер, коли "Люцифер" спокiйно плив у глибинi озера, нi Сивий Капiтан, нi Валенто Клаудо не зрадiли? Чому на їх зосереджених обличчях не помiтно анiнайменшого полегшення?
      - Треба спробувати ще раз, Валенто, - тихо сказав Ернан Рамiро. - На ручному насосi ми далеко не заїдемо...
      - Єсть, Капiтане, - як завжди, вiдповiв Клаудо i вийшов.
      Ручний насос?.. Отже, автоматичну подачу водню до центрального механiзму не полагоджено? Доведеться й далi витрачати збiльшену кiлькiсть водневого палива? Он стрiлка покажчика знову стрибає, мов у лихоманцi...
      I ще подумав Олесь про те, що тепер прийшли новi турботи. Чи довго зможе пробути "Люцифер" пiд водою? Адже кисню в них мало. А як не вистачить?.. Треба буде пiдiйматися на поверхню озера, де чекають нацiленi гармати? Нi, пiдiйматися не можна, це ясно; I залишитися пiд водою - теж безперспективно. Що ж тодi робити? Тут - не море, не вiдпливеш пiд водою далеко вбiк, щоб виринути там, де ворог не чекає. Це ж просто озеро, хоч i досить велике. Значить, рано чи пiзно, а доведеться все ж таки виринати...
      - Як же ми пiдiймемося на поверхню? - несмiливо запитав Олесь Сивого Капiтана. - Вони ж нас...
      Ернан Рамiро пiдвiв на юнака свої сiрi очi. Мабуть, вiн про щось наполегливо думав, бо деякий час не вiдповiдав, мов намагався усвiдомити, про що його питають.
      - На поверхню? - нарештi мовив вiн. - Я не збираюся пiдiйматися на поверхню озера, Олесю.
      - Але...
      - Ти ще багато чого не знаєш, - сказав Ернан Рамiро. - Зачекай, незабаром...
      Дальшi його слова потонули в несподiваному оглушливому гуркотi. Немов одночасно з усiх бокiв загримiв тривалий i гучний грiм. Весь корпус "Люцифера" кинуло вбiк. Олесь ледве втримався на ногах. Уперше за весь час перебування на "Люциферi" вiн побачив, як зблiдло обличчя завжди врiвноваженого i стриманого Сивого Капiтана.