Так минали хвилини. I ось, нарештi, змучений шофер всюдихода полегшено зiтхнув. Дорога вирiвнялася. Вiн показав рукою на похмурi руїни, що з'явилися праворуч. Величезнi стiни з масивних кам'яних брил i досi гордо пiдносилися вгору, хоча в них i зяяли безформнi отвори. Зубчастi башти по краях стирчали, мов застиглi кам'янi вартовi вiкiв. Сюди й вела дорога, якою линув "Люцифер", а слiдом за ним i всюдихiд Хуанеса та Френко.
      Але загадковий автомобiль пронiсся мимо замку, мимо його мертвих руїн. Вiн мчав далi, вперед i вперед.
      - Куди ж вiн рине, божевiльний? - не стримав вигуку Мiгель Хуанес.
      А "Люцифер" не зменшував швидкостi, наче його керiвник i гадки не мав, що за кiлька сот метрiв його чекає прiрва. Бiльше того, вiдстань мiж "Люцифером" i всюдиходом почала виразно зростати: виходить, божевiльний автомобiль ще збiльшував швидкiсть. А тим часом стрiлка спiдометра на всюдиходi вже вперто тремтiла на позначцi "120".
      - Та що ж це? - шепотiв збуджений Мiгель Хуанес, не зводячи очей з "Люцифера". - Зiрватися в море з кручi збирається, чи що? З глузду з'їхав?
      Мiсцевiсть пiдiймалася вище й вище. "Люцифер" не зменшував швидкостi. Вiн мчав угору, наче навмисно розганяючись. Раптом вiн зник з очей: у тому мiсцi дорога перевалювала за бугор - i сiро-зелене тiло автомобiля сховалося за перевалом. Хуанес зцiпив зуби: а раптом вiн чогось не передбачив?..
      - Мерщiй! Повний газ! - вигукнув вiн шоферовi. Але той i без нагадувань натискував щосили на педаль. Всюдихiд злетiв на перевал - i Мiгель Хуанес охнув, схопившись за раму вiдчиненого вiкна машини.
      Прямо перед ним розкинувся безмежний морський простiр. Море немов пiдiймалося звiдкись знизу i синьою пеленою розкидалося на всю широчiнь горизонту. I зовсiм близько, за якихось сто чи пiвтораста метрiв, видно було гостру лiнiю урвища.
      - Стоп! Стоп!- несамовито заволав Хуанес.
      Шофер скинув газ i натиснув на педаль гальмування. Щось заскреготiло, шини зашипiли по камiнню. Поволi повертаючи кермо, шофер завертав машину лiворуч. Добре, що вiн зробив це, бо iнакше автомобiль не встиг би спинитися перед безоднею. А так вiн, описавши широке пiвколо, застиг усього за кiлька метрiв вiд краю урвища. Враз стало тихо, так тихо, що, здавалося, можна було почути калатання власного серця. Що ж сталося? Де "Люцифер"?
      Мiгель Хуанес розгублено озирнувся в усi боки. "Люцифер " зник!
      Позаду праворуч височiли похмурi руїни замку, їх високi вежi видно було й за перевалом I злiва, i справа над урвищем здiймалися стрiмкi скелi. Серед них проходу не було. Назад "Люцифер" не повертався. Отже...
      Вийшовши з машини, Мiгель Хуанес пiдiйшов до самого краю урвища i подивився вниз.
      - Височенько, - почув вiн за спиною голос Хосе Френко. - Метрiв двiстi... i самiсiнькi скелi внизу...
      Френко мав рацiю. Урвище наче ножем обрiзало високе кам'яне плато, на якому вони стояли. Далеко внизу був морський берег, але не той пiщаний i лагiдний, що радує око людини. Нi, химернi накопичення гострих скель безформними купами вкривали весь цей берег. Морськi хвилi сердито розбивалися об тi скелi, розкидаючи вгору i в усi боки бiле мереживо пiни. Коли б "Люцифер" упав звiдси на скелi, вiд нього лишилися б самi уламки. Проте внизу не було нiчого, крiм скель. Де ж подiвся автомобiль Сивого Капiтана?
      Хуанес подивився на Френко, той вiдповiв йому таким же розгубленим поглядом. Обидва мовчали, не знаходячи слiв.
      Свiдоме самогубство?.. Сивий Капiтан вирiшив загинути разом iз своїм "Люцифером", щоб не потрапити до рук полiцiї?..
      Поступово Мiгель Хуанес опановував себе. До нього поверталася здатнiсть логiчно мислити. Вiн повiльно заговорив, наче зважуючи кожне слово:
      - Нi праворуч, нi лiворуч проїзду немає. Виходить... Виходить, вiн злетiв униз. Iнакше не може бути!
      Хуанес ще раз глянув на далекий скелястий морський берег внизу i похитав головою:
      - Але коли б вiн упав на скелi, ми побачили б його рештки. Проте їх нема...
      - Нема, - погодився Хосе Френко.
      - Отже, можна припустити тiльки одне. Зiрвавшись з урвища, "Люцифер" з великою швидкiстю по iнерцiї описав дугу, пролетiв над скелями i впав прямо в море...
      - Але його не видно й там, - зауважив Хосе Френко.
      - Не кажiть дурниць, Френко, - сердито вiдповiв Мiгель Хуанес. - Як його можна було б побачити? Коли б ми з вами на цьому всюдиходi зверзлися в море, ми що, попливли б, по-вашому? Ясно, що потонули б одразу.
      - Це так,- покiрно ствердив Хосе Френко.
      - А "Люцифер" був незрiвнянно бiльший i важчий вiд нашого всюдихода... Я кажу "був", Френко, бо його вже нема Вiн лежить тепер на морському днi. Сивий Капiтан - це божевiльна людина Це - манiяк, ось хто вiн був, кажу я вам. Вiн вирiшив не здаватися, незважаючи нi на що. I покiнчив самогубством. Хiба це не ясно?
      Хосе Френко мовчав Мабуть, для нього це було чомусь не так ясно, як для його начальника Та Мiгель Хуанес зараз не цiкавився думкою свого помiчника Вiн задумливо дивився вниз.
      Море простягалося до далекого обрiю, - спокiйне, безмежне тiльки внизу на скелi набiгали невтомнi хвилi. Десь удалинi бiлою плямою на густiй синявi застигло вiтрило якоїсь яхти. Спокiй, цiлковитий спокiй панував навколо, тиша стояла над урвищем, бо сюди навiть не долинав шум хвиль, якi розбивалися об скелi.
      Хосе Френко нерiшуче переступив з ноги на ногу.
      - Що ж, пане Хуанес, - сказав вiн нарештi. - Сивий Капiтан тепер уже принаймнi нiколи не псуватиме нiкому настрою... наше завдання все ж таки виконане, якщо вiн загинув iз своїм "Люцифером>.
      - Так, завдання виконане, - погодився Мiгель Хуанес. - "Люцифер" бiльше не iснує. Ходiмо, Френко!
      Роздiл п'ятий
      1. ОСОБЛИВО УПОВНОВАЖЕНИЙ МIРКУЄ
      Свою доповiдь начальниковi полiцiї Мiгель Хуанес добре обмiркував i обговорив з Хосе Френко заздалегiдь, ще повертаючись у лiтаку до столицi. Дивним для нього самого було тiльки одне - те, що цього разу вiн чомусь не вiдчував у собi тiєї приємної радостi перемоги, яка з'являлася звичайно пiсля успiшного завершення чергової складної операцiї. Щось нiби муляло всерединi i заважало цiлковитому задоволенню. Що саме?
      Сумнiви в загибелi "Люцифера"? Нi, бо що глибше Хуанес обмiрковував становище, то бiльше переконувався, що мiсця для будь-яких сумнiвiв не лишалося. "Люциферовi" не було куди подiтися iнакше, нiж злетiти в море i, певна рiч, потонути. Звiсно, краще було б захопити загадковий автомобiль Сивого Капiтана в свої руки й виконати тим самим висловлене каудiльйо побажання. Мiгель Хуанес добре розумiв, у чому полягав сенс того побажання генерала Фернандеса. Адже, що там не казати про злочиннiсть i божевiльнiсть вчинкiв Сивого Капiтана, одне лишалося цiлком ясним: цiй людинi вдалося створити надзвичайно досконалу машину, невразливу для куль, та ще й обладнану майже чудесними електричними приладами. Захопити таку машину, використати її як зразок, щоб збудувати необмежену кiлькiсть таких самих "Люциферiв" i озброїти ними полiцiю i вiйсько - та це зробило б владного каудiльйо диктатором не лише Iберiї, а, можливо, i цiлого континенту.
      - Ах, шкода, Френко, - зiтхнув ще раз Мiгель Хуанес. - Як би ми в такому разi вiдзначилися. Адже каудiльйо - слава йому! - любить нагороджувати тих, хто вiрно служить його великiй особi. I все через упертiсть, божевiльнiсть цього Сивого Капiтана. Ну навiщо йому було стрибати в море? I собi не допомiг, i нам не дав прославитися...
      Хосе Френко задумливо потер своє неголене пiдборiддя:
      - А може, пане Хуанес, ще щось i вийде?
      - Що саме, Френко? Що може вийти, коли "Люцифер" потонув i лежить на днi морському?
      - От, я ж i кажу: лежить на днi моря. Спокiйно лежить, немов чекає, пане Хуанес...
      Особливо уповноважений запитливо глянув на свого вiрного помiчника: нiбито вiн на щось натякає, чи що?.. Але наступної ж таки хвилини Мiгель Хуанес кинувся до штурманської рубки i заволав не своїм голосом:
      - Негайно зв'язати мене по радiо з портовим управлiнням Картанези. Ну, так, так, Картанези, хiба ви не чуєте, йолопе? Давайте! Кажу ж, негайно!
      Через кiлька хвилин вiн уже розпоряджався:
      - Наказую негайно надiслати групу найдосвiдченiших водолазiв на узбережжя пiд урвищем, де стоять руїни стародавнього замку! Так, так, звiдки починається шлях через пустелю Хоравенте до лiсу Фонтiверос. Водолази мають старанно обшукати морське дно пiд тим урвищем. Мета: знайти великий автомобiль, що затонув там. Пiд вашу особисту вiдповiдальнiсть, пане начальник порту. Що, на якiй вiдстанi вiд берега? Скiльки вистачить можливостi опускатися, розумiєте? Майте на увазi, це завдання державної ваги! I одразу ж таки рапортуйте про наслiдки - особисто менi, в управлiння державної полiцiї!
      Повернувшись до кабiни, Мiгель Хуанес радiсно ляснув свого помiчника по плечу:
      - Молодець, Френко! Як ви сказали: спокiйно лежить, немов чекає, га? Ну, хай почекає трохи, ми його знайдемо, той "Люцифер", це не голка!
      I все ж таки повного задоволення не було. Чому?
      "Люцифер" знешкоджено, прекрасно... Є шанси, що водолази вiдшукають його в морi i витягнуть на берег, спецiалiсти вивчать його будову i механiзми. Самогубство Сивого Капiтана не дасть тих наслiдкiв, на якi вiн сподiвався, машина потрапить-таки до рук каудiльйо. А вивчити її можна буде i без участi загиблого конструктора. Та чи ж справдi загиблого? Ось у чому рiч!
      I знову Мiгель Хуанес починав - уже вкотре! - перевiряти свої мiркування.
      Яким чином Сивий Капiтан мiг опинитися в Фонтiверосi тодi, коли Мiгель Хуанес безуспiшно намагався домовитися з ним? Те, що Хуанес чув там той же самий голос, який лунав перед тим у кабiнетi начальника полiцiї, було безумовним. Але як Сивий Капiтан дiстався до Фонтiвероса? "Люцифер" не мiг, нiяк не мiг проїхати вiдстань вiд столицi до Фонтiвероса за такий короткий час. А крiм того, численнi пости полiцiї i жандармерiї на шляхах, що вели до Фонтiвероса, не пропустили б Сивого Капiтана в лiс, обов'язково затримали б його. I все ж таки то був його голос, який Хуанес чув на галявинi. "Люцифер" мiг би за такий короткий строк дiстатися до Фонтiвероса, якби вiн мав крила й швидкiсть лiтака. Але ж це автомобiль, бодай i дуже вдосконалений, а не лiтак. Як же тодi? Загадка лишалася нерозв'язаною...
      Мiгель Хуанес знов починав мiркувати вголос, поглядаючи на Хосе Френко.
      - Слухайте, Френко. Ми маємо врахувати навiть такi можливостi, якi з першого погляду здаються неймовiрними, розумiєте. Наприклад, отаке. А що, коли в командi "Люцифера" була ще одна людина з таким самим голосом, як у Сивого Капiтана? Та не вилуплюйте ваших дурних очей, все може бути. Це ж загадка, гiдна найскладнiшого детективного роману. Ну, розумiєте? Двоє з однаковими голосами. Такими однаковими, що їх важко розрiзнити.
      - Розумiю, пане Хуанес, - покiрно обiзвався Хосе Френко.
      - Тодi слухайте далi. Один з них розмовляв по телефону з начальником полiцiї в столицi, а другий був у "Люциферi", який у той же час уже перебував поблизу Фонтiвероса. I той другий вiдповiдав менi там, на галявинi. Розумiєте, один лишався в столицi, а другий - на "Люциферi"... I, значить, один з них, той, що я його умовно називаю другим, загинув разом з "Люцифером", стрибнувши в море. Другий, а не перший Тодi все розв'язується
      - Що розв'язується пане Хуанес?
      - Та загадка ж голосiв Усе стає ясним
      - А хто ж загинув разом з "Люцифером"?
      - Я вже який раз вам кажу: другий!
      - Так, пане Хуанес Але хто ж насправдi цей другий?
      Мiгель Хуанес злiсно сплюнув
      - А менi звiдки знати? Або Сивий Капiтан або не Сивий Капiтан, одне з двох Слухайте Френко, iдiть ви пiд три чорти з вашими запитаннями! Ви просто заважаєте менi мiркувати!
      Цього разу Хосе Френко промовчав А Мiгель Хуанес вiв далi, розвиваючи свої дотепнi припущення:
      - Отже, постає ще одне запитання: хто з тих двох загинув разом з "Люцифером"? Перший чи другий? Сивий Капiтан чи хтось iнший? Якщо Сивий Капiтан, то справа полегшується. Вiн, як ви свого часу вiрно сказали, Френко, бiльше не псуватиме нам настрою. Але може бути й iнше. Разом з "Люцифером" мiг загинути той, хто мав схожий iз Сивим Капiтаном голос. Той, другий. Тодi Сивий Капiтан залишився живим i десь перебуває, можливо, в столицi... I це було б вкрай погано. Бо безглуздям було б думати, що ця вперта людина не вигадуватиме й далi щось злочинне Тодi нас чекають суцiльнi неприємностi, Френко. Головне ж, ми не знаємо, хто вiн такий насправдi... I виннi в цьому ви, Френко!
      - Я?.. - Хосе Френко не змiг приховати свого здивування.
      - Так, ви. Хiба я не казав вам одразу арештувати того Педро Дорiлью, вашого знайомого з Авеню-дель-Прадо? Чому вiн досi не арештований? Я певен, що цей Педро Дорiлья щось знає про справжню особу Сивого Капiтана. Хiба ж ви не пам'ятаєте, як вiн тодi нахабно тримався? Отже, Френко, я вимагаю вiд вас негайних заходiв Щоб завтра-таки я мав уже наслiдки його допиту. Зрозумiли? Цей Дорiлья - дуже енергiйна людина, наскiльки я пам'ятаю, гм... Та ви й самi мабуть, не забули про деякi неприємнi наслiдки вашої з ним зустрiчi, чи не так?
      Хуанес добре знав свого помiчника i тому не додав бiльше жодного слова. Вiн i без того побачив як на низькому лобi Френко набрякла товста жилка, а обличчя загрозливо почервонiло Тепер Мiгель Хуанес мiг бути певним Педро Дорiлья буде арештований i до того ж негайно
      2. НЕСПОДIВАНИЙ ЛИСТ
      Приїхавши з аеродрому, Мiгель Хуанес перечекав ще кiлька хвилин перед тим, як iти з доповiддю до начальника полiцiї, хоча й знав, що той нетерпляче його чекає. Вiн ще раз ретельно обмiркував становище, зважив усi слабкi сторони майбутньої доповiдi. I коли вiдповiдi на всi можливi запитання були вже складенi, наважився увiйти.
      Так, Карло Кабанерос чекав на свого особливо уповноваженого. Одразу було помiтно, який вiн зацiкавлений. Маленькi оченята на товстому обличчi майже горiли вiд нетерпiння, принаймнi так здалося Хуанесу.
      - Отже, сiдайте i доповiдайте, - вимовив начальник полiцiї, не зводячи погляду з детектива. - Коротко i ясно.
      - Доручення каудiльйо, - слава йому! - виконане, - промовисто почав Мiгель Хуанес, пiдносячи урочисто руку i на хвилинку спиняючись, як належало в таких випадках.
      - Слава йому! - луною вiдiзвався начальник полiцiї, так само пiдносячи руку. I одразу сердито додав: - Доповiдайте менi, доповiдайте!
      - Слухаю, пане Кабанерос. "Люцифер" був оточений у Фонтiверосi. За розробленим мною планом я почав переговори з Сивим Капiтаном. Але вiн вiдмовився здатись i зробив спробу вирватися з лiсу. Я гнався за ним слiдом. Автомобiль Сивого Капiтана мусив спинитися над урвищем. Та чи внаслiдок власної необережностi, чи намагаючись будь-що вислизнути з наших рук, Сивий Капiтан скерував машину в море, зiрвався з урвища i потонув. Водолази за моїм наказом зараз розшукують "Люцифер", щоб виконати i цю частину доручення: машина таки опиниться в наших руках, пане Кабанерос!
      - Гм... - сухо обiзвався начальник полiцiї, i Мiгель Хуанес здивовано поглянув на нього: нi, аж нiяк не такої стриманої вiдповiдi чекав уславлений детектив пiсля своєї переможної доповiдi. Щось тут не так. Але - що саме?..
      - Гм... - повторив начальник, все так само не зводячи пильного погляду з Хуанеса. - Значить, "Люцифер" потонув? Ви певнi цього?
      - Цiлком, - твердо вiдповiв Хуанес. Вiн розумiв, що мусить тепер виявляти якнайбiльше впевненостi.
      - Ви бачили на власнi очi, як вiн упав у море з урвища i потонув? допитувався начальник полiцiї.
      Хуанес вiдчував якусь загрозливу небезпеку, але не мiг збагнути, звiдки вона насувається на нього. Йому лишалося тiльки вести й далi свою лiнiю, хоч вiн i розумiв, що йдеться вже не про орден.
      - Власне, цього я не бачив, бо "Люцифер" у ту мить був за перевалом шляху. Але всi данi говорять саме за це, пане Кабанерос. Iнакше не може бути! Йому нiкуди було бiльше подiтися.
      В останнiх словах Хуанеса вiдчутно прозвучала вже не горда впевненiсть, а скорiше благання повiрити йому. I все одно начальник полiцiї дивився на нього так само холодно i навiть пiдозрiливо. Так, так, пiдозрiливо: нарештi Мiгель Хуанес знайшов слово, яке точно характеризувало неприємний вiдтiнок, що весь час вiдчувався у ставленнi шефа до нього. Нi, так не говорять з людиною, яку чекають пiдвищення i нагороди. Нi, не про орден Бiлого Орла зараз буде мова!..
      Детектив спiймав себе на тому, що вiн мимоволi втратив той незалежний вигляд переможця, з яким зайшов кiлька хвилин тому до кабiнету начальника. Вiн сидiв напружившись i чекав, бо знав уже, що над його головою збираються хмари. Що скаже начальник?..
      Карло Кабанерос не поспiшав. Вiн усе так само запитливо й пiдозрiливо дивився на свого особливо уповноваженого. В очицях його грав недобрий вогник. Начальник полiцiї вiдкинувся в крiслi й постукав короткими пухкими пальцями по краю стола.
      - О котрiй годинi, кажете ви, потонув "Люцифер"? - нарештi перепитав вiн, знову нахиляючись над столом.
      - О п'ятiй годинi сорок хвилин, пане Кабанерос, - iз зусиллям, але все ще чiтко вiдповiв Хуанес. I побачив тодi, як начальник полiцiї недбало взяв iз стола невеличкий папiрець i простягнув йому.
      - О п'ятiй годинi сорок хвилин? - ще холоднiше повторив вiн. - Гм... ану, познайомтеся з цим рапортом, Хуанес.
      Не вiрячи собi, Мiгель Хуанес читав - i друкованi на машинцi лiтери стрибали в нього перед очима:
      "Розшукувана машина помiчена схiднiше Кастелона близько Вiльяноса двадцятiй годинi. Iнспектор Кастелонського управлiння..."
      - Не може бути! - вихопилося в розгубленого детектива. - Не може бути! Це якась помилка. Адже я на власнi очi...
      - Ах, на власнi очi? - зловiсно примружився Кабанерос. - I ви вважаєте, що вони у вас є, нездаро? Ану, прочитайте ще й цей рапорт!
      Другий папiрець наче стрибнув через стiл i затремтiв у пальцях особливо уповноваженого. В ньому було написано:
      "Розшукуваний автомобiль помiчено двадцятiй годинi сорок п'ять хвилин по дорозi на Пеньякерк. Спроби спинити машину не дали наслiдкiв зв'язку великою швидкiстю автомобiля. Iнспектор Пеньякеркського управлiння...".
      - Теж, мабуть, не може бути? Га, Хуанес? - насмiшкувато зауважив начальник полiцiї. - Нi, пане особливо уповноважений, не тiльки може бути, а так воно, на жаль, i є. I перед тим, як я вирiшу, що менi з вами робити, я хочу довiдатися про все, що насправдi вiдбулося в Фонтiверосi, без найменшого слова прикраси, а так, як воно насправдi було. Ану, говорiть, говорiть, я послухаю.
      Всi пiдготовленi фрази доповiдi вже вилетiли з приголомшеної голови Мiгеля Хуанеса. Затинаючись, даремно шукаючи якiсь виразнi слова, що могли б краще переконати грiзного начальника, вiн розповiдав усе, як було: i те, що вiдбувалося в Фонтiверосi, i обставини поїздки слiдом за "Люцифером" серед скель i бескидiв пустелi Хоравенте, i про те, як таємничий автомобiль зник одразу з очей, i про свої роздуми й мiркування. Тепер перед начальником полiцiї сидiв уже не видатний, завжди впевнений у собi, уславлений детектив Мiгель Хуанес, а маленький службовець, який тремтiв за свою шкуру i намагався будь-що виправдатися.
      Вiн закiнчив свою розповiдь i благально подивився на шефа: що чекає на нього зараз?..
      Грiзний начальник полiцiї не квапився вiдповiдати. Деякий час вiн помовчав, мов зважуючи все. I тодi заговорив несподiвано тихо-мирно, - так тихо-мирно, наче в кабiнетi точилася дружня бесiда, наче й не вiн щойно вичитував Мiгелю.
      - Так, тепер я бачу, що ви розповiли все щиро, Хуанес, без вашої звичної похвальби, - мовив вiн. - Ваше щастя, що я, немов передчуваючи все це, затримав донесення i нiчого не доповiв каудiльйо...
      - Дякую, пане начальник, - поквапливо вклонився Хуанес.
      - Мене тепер цiкавить, як пояснити, що "Люцифер", зiрвавшись з кручi в море, не потонув, а, як бачите, з'явився знову? Рапорти - рiч незаперечна. Що ж, на вашу думку, "Люцифер" може плавати?
      Хуанес безпорадно розвiв руками:
      - Коли б вiн плавав, то я, певне, побачив би його в морi з тiєї кручi, пане Кабанерос. Адже з неї видно все навколо на десятки кiлометрiв. Але в морi не було нiчого, зовсiм нiчого, крiм одного вiтрильника, та й то дуже далеко.
      - То як же все це пояснити?
      Мiгель Хуанес мовчав. Вiн розгублено провiв рукою по спiтнiлому лобi. Що вiн мiг вiдповiсти? Адже ще в лiсi вiн, вiдверто кажучи, вiдчув, що вперше в життi зiткнувся з нез'ясовними речами, з чимсь у повнiй мiрi фантастичним. I що далi розгорталися подiї, то неймовiрнiшою ставала ця фантастика.
      Обидва спiврозмовники заглибились у мiркування. В кабiнетi було зовсiм тихо, лише одноманiтно постукував маятник великого годинника в кутку кiмнати.
      Начальник полiцiї знизав плечима i повiльно простягнув руку до коробки з товстими сигарами, що стояла на столi. Обережно, майже любовно зняв з сигари прозору обгортку, понюхав сигару. Друга його рука простяглася за сiрниками.
      - Як не мiркуй, а все одно...
      Задзвонив телефон, - один з цiлої батареї апаратiв. Начальник полiцiї, не дотягнувшись до коробки сiрникiв, узяв трубку, одразу, як завжди, безпомилково визначивши, котрий з апаратiв дзвонить.
      - Алло! Хто? Так, так, я слухаю вас, пане мiнiстр... О, безумовно, вживаємо всiх заходiв. Можу вiдповiсти: за даними нашого агентурного спостереження, "Люцифер" перебуває зараз десь у районi Пеньякерка, на узбережжi моря... так, звiдси кiлометрiв пiвтораста, ви цiлком вiрно зауважили, пане мiнiстр... Що? Що?
      Кругле обличчя Карло Кабанероса враз побагровiло. Одна рука щiльно притискувала телефонну трубку до вуха, друга безжалiсно м'яла дорогоцiнну сигару.
      - Ви особисто чуєте голос Сивого Капiтана?.. Через урядову радiостанцiю? Але ж цього не може бути, пане мiнiстр! Пробачте, зараз, зараз перевiрю, пане мiнiстр. Пробачте! На все добре, пане мiнiстр!
      Вiн жбурнув трубку на апарат. Олов'янi очицi люто вп'ялися в Хуанеса. Товсте обличчя, здавалося, ось-ось бризне кров'ю. Рвучким рухом начальник полiцiї розстебнув, майже розiрвав комiр розшитої золотом куртки. Вiн задихався, його верескливий голос зривався.
      - Ганьба! Мiнiстр глузує з нас! Загрожує звiльнити... Вiддати пiд суд!.. Боже мiй, невже i каудiльйо слухає?.. Що ж тепер буде? Мiнiстр каже... каже, що Сивий Капiтан зараз промовляє по радiо... через державну станцiю. Ввiмкнiть приймач!
      Бiльше Карло Кабанерос не мiг говорити. Йому перехопило подих. Вiн упав на спинку крiсла i, широко розкривши рота, тiльки важко дихав. Розчавлена судорожними рухами його пальцiв сигара валялася на пiдлозi.
      Мiгель Хуанес неслухняними руками включив радiоприймач. Вiн вiдчував, як сiпаються йому губи, - i не мiг цього спинити. Це було вже занадто! Це було суцiльне божевiлля!
      Але з репродуктора радiоприймача вже лунав знайомий обом твердий, мужнiй голос Сивого Капiтана:
      - ...Уряд i полiцiя гадали, що їм буде дуже легко спiймати мене чи навiть знищити, - говорив той голос, продовжуючи, очевидно, свою промову. Це не так. Я не боюся нi фалангiстського уряду Фернандеса, нi його жандармiв та полiцiї. Не вiрте, iберiйцi, нi зараз, нi потiм брехливим повiдомленням! Спроба полiцiї захопити мене i мiй "Люцифер" не дала й не могла дати наслiдкiв. Полiцейським собакам Фернандеса не вдалося бодай трохи зашкодити менi чи моїй машинi. Зараз я, як звичайно, перебуваю на "Люциферi" i говорю з вами через столичну радiостанцiю, пiдкоривши її генератор моїми потужними хвилями...
      Раптом мигнуло електричне освiтлення - раз, другий. Що таке?
      А голос Сивого Капiтана продовжував:
      - Моїми устами говорять усi тi, кого замучив фалангiстський уряд, усi тi, кого фалангiсти Фернандеса вигнали з батькiвщини, хто страждає зараз по в'язницях та концтаборах. Хай цей голос нагадає всiм, що...
      I враз стало тихо. Згасли електричнi лампи в кабiнетi, й водночас увiрвався голос у репродукторi. Мертва тиша в суцiльнiй темрявi, що навалилася, мов важка ковдра, дратувала i пригнiчувала.
      - Якого чорта?.. - почав Карло Кабанерос люто. - Якого чорта згасла електрика, хотiв би я знайти?..
      Знову задзвонив телефон.
      - Алло! Так, це я, - почув Хуанес у темрявi голос начальника. - Так, слухаю. Ага, ось воно що! Справдi, це, мабуть, єдиний спосiб припинити кляту промову злочинця - вимкнути струм з освiтлювальної мережi мiста... Так, так, нiчого не вдiєш, я погоджуюсь. Добре, добре... Бувайте!
      Знову стало тихо. Але тiльки на мить, бо начальник полiцiї уже заговорив, зриваючись на крик:
      - Ви бачите, що доводиться робити через ваше нехлюйство, Хуанес? Єдиний вихiд: вимкнути струм у мережi, бо без струму не працюватимуть приймачi. Ви уявляєте собi, що наробили, нездаро? Я й сам не знаю, чому не вiддаю наказу кинути вас у табiр, щоб ви там зрозумiли цiну собi. Паршиве щеня, ось ви хто! Нiкчема!
      Вiн замовк на хвилинку, вiддихуючись i гучно сопучи. Мiгель Хуанес покiрно мовчав. Навiть нiчого не бачачи в темрявi, вiн уявляв собi розлючене обличчя начальника.
      "Хай лається, хай, - майнуло йому в головi. - Може, тими лайками i обiйдеться справа. Головне - не дратувати його бiльше..."
      Детектив добре знав характер свого шефа. I справдi, коли Карло Кабанерос по паузi заговорив знову, його голос уже помiтно пом'якшав. Принаймнi вiн уже не кричав - i то було добре.
      - Ну, гаразд, якщо я одразу не ув'язнив вас, Хуанес, то зроблю ще одну спробу. Може, ви на щось усе ж таки придатнi. Будемо говорити вiдверто. Я не знаю, чи чув каудiльйо сьогоднiшню зухвалу промову Сивого Капiтана... але якщо вiн її чув, то ви, мабуть, розумiєте, що вiн зараз говорить про нас? I що чекає мiнiстра внутрiшнiх справ, отож i мене, як начальника полiцiї? Ну, запевняю вас, що в такому разi насамперед вiдповiдатимете ви, пане особливо уповноважений...
      Мiгеля Хуанеса пересмикнуло. Так, вiн добре це розумiє- ще з тiєї хвилини, як почув вiд шефа про своє несподiване призначення... А начальник полiцiї безжалiсно продовжував:
      - Ви знаєте мене, Хуанес. Я не iдеалiст якийсь, щоб думати про вашу долю, коли дiло йтиме про врятування моєї власної голови. Отже, вам ясно, що у вас є один єдиний вихiд - будь-що спiймати або принаймнi знищити "Люцифер" разом з його власником. Я не караю вас тiльки тому, що ви менi ще потрiбнi. Потрiбнi або для того, щоб ви виконали завдання, або для того, щоб ваша голова замiнила мою. Тому я допоможу вам усiм, що є в моєму розпорядженнi...
      Мiгель Хуанес мовчав пригнiчений. Вiн бачив, що начальник полiцiї вирiшив зробити з свого головного iнспектора, чи то особливо уповноваженого, приречену жертву, яка в разi потреби захистить його перед гнiвом каудiльйо...
      - Так, я охоче допоможу вам, - вiв далi його шеф. - Сьогоднi ж уночi я поставлю на ноги всiх наших агентiв, щоб ми негайно мали всi можливi вiдомостi. Адже ми й досi не знаємо, хто вiн такий, цей Сивий Капiтан, i звiдки вiн узявся... Не знаємо, по сутi, нiчого про людину, яка ховається пiд таким назвиськом. До речi, ви мусите негайно витягти все, що можливо, з тiєї людини, про яку доповiдали менi... як його?..
      - Педро Дорiлья, пане начальник.
      - Так, можливо, вiн щось знає. I - думати, думати, Хуанес! Той "Люцифер" - не шпилька, не голка. Його будувало чимало людей, вiн, очевидно, має якусь базу... i там також є люди. Значить, ми можемо довiдатися спочатку про них, а потiм - i через них...
      Хуанес поволi опанував себе. Мозок його вже гарячково працював. Справдi, "Люцифер" - не голка. Хтось мусить знати про нього... вiн мусить десь брати пальне, наприклад... ремонтуватися... А, ось вона, щаслива думка!
      - Пане начальник, дозвольте доповiсти!
      - Говорiть, говорiть, Хуанес! Я не ворог вам... менi треба тiльки, щоб ви добре зрозумiли серйознiсть становища.
      - Базою "Люцифера", пане начальник, може бути тiльки Фонтiверос. Усi данi свiдчать про це. Iнакше - чого б вiн з'являвся в районi того лiсу так часто? Чого б вiн ховався там тодi, коли ми оточили його?
      - Так, так, Хуанес, продовжуйте. Тут є щось варте уваги.
      - Насамперед треба розшукати ту базу. Тодi ми розставимо навколо неї батареї гармат, влаштуємо вовчi ями...
      - Фугаснi мiни треба поставити, Хуанес. Щоб вiн, як поїде, так одразу i... Що це таке?
      Мiгель Хуанес прислухався. Почулося, нiби грюкнула вiконна рама. В кабiнетi було, як i ранiше, темно, електрику й досi не ввiмкнули. Вiтер?.. Нi, сьогоднi дуже тиха погода...
      Мовчки, зважуючи кожен рух, Хуанес вийняв з кишенi електричний лiхтарик, з яким вiн нiколи не розлучався, i обережно пiдiйшов до вiкна. Бiля нього вiн включив лiхтарик, скерувавши його прямо на вiкно. Яскраве бiле свiтло залило раму, вiдбилося вiд скла. Нiкого i нiчого, як i слiд було чекати. Адже кабiнет начальника полiцiї мiстився на шостому поверсi!..
      За вiдчиненим вiкном було тихо. У цю пiзню нiчну годину тут не проїжджали вже навiть окремi автомашини, крiм полiцейських службових. Зовсiм тихо, а втiм... Чи причулося це знервованому Хуанесу, чи... наче звiдкiлясь долинало рiвне одноманiтне шипiння, от як буває, коли з балона пiд тиском виходить повiтря... i це рiвне шипiння немовби вiддалялося, зникало... ось його вже зовсiм не чути... А може, нiякого шипiння й не було, усе це тiльки здалося? То, мабуть, нерви... яке там шипiння, звiдки? Причулося, i все... воно щось нагадувало, щось неприємне, дратуюче, незрозумiле... нi, нi, вiн же стоїть у кабiнетi начальника державної полiцiї, тут не може бути нiчого з тих неймовiрних загадкових подiй...
      - Чого ви там затрималися, Хуанес? - гукнув начальник вiд стола. Милуєтеся краєвидом?
      - Усе гаразд, пане Кабанерос, - вiдповiв детектив, повертаючись. Навiщо повiдомляти шефа про свої неяснi вагання, показувати своє нервове збудження? Начальство цього не любить.
      - Ну й добре. Так про що ми говорили? А, про фугаснi мiни! Обов'язково, Хуанес! Використати всi засоби! Чим скорiше ми висадимо в повiтря цей "Люцифер", тим краще. Менi здається, що...
      Раптом у кабiнетi спалахнули електричнi лампи: станцiя ввiмкнула, нарештi, струм. Обидва спiврозмовники на мить заплющили очi, заслiпленi пiсля суцiльного мороку, що панував у кiмнатi, яскравим бiлим свiтлом. Ще за кiлька секунд почав працювати радiоприймач, який так i лишався ввiмкненим. З репродуктора полинули звуки якоїсь веселої танцювальної музики.