Що на тих екранах? Що пересувається i рухається на них невиразними звiдси тiнями, як на екранах телевiзора?..
      Олесь тихо пiдiйшов ближче до скляних дверей, що вели до пiлотської каюти. I в цю мить пiдлога пiд ним знов здригнулася. Похитнувшись, Олесь натиснув рукою на скло дверей. I вiдчув, як те грубе й мiцне зовнi скло м'яко продавилось пiд його рукою, немов еластична, туго натягнута плiвка. Враження було таке, наче його рука сперлася на пружну гуму. Олесь здивовано скрикнув.
      Капiтан швидко озирнувся. Брови його були насупленi. Олесь похолов. Що вiн наробив! Вiн завадив цiй суворiй, владнiй людинi, вiд якої залежала його доля!
      Та, на ще бiльше здивування юнака, Капiтан, побачивши його, нiчим не виявив свого незадоволення. Навпаки, не знiмаючи рук з штурвала i пульта, вiн зробив такий рух головою, наче кликав юнака увiйти до каюти. Олесь не вiрив очам.
      Але Капiтан повторив той самий жест. Вiн натиснув якусь кнопку на пультi - i дверi перед Олесем безшумно розчинилися. Ще крок - i збентежений юнак був у каютi. Капiтан уже не дивився на нього, заглиблений у спостереження на екранi. Олесь почув його спокiйний, владний голос:
      - Тобi доведеться побути тут. Зараз ми всi дуже зайнятi Сiдай сюди. I тихо!
      Рука його вказала на крiсло, поруч з тим, у якому сидiв вiн сам. Олесь слухняно сiв. Очi юнака загорiлися цiкавiстю: бути тут, у цiй таємничiй каютi, поряд iз самим Капiтаном, бачити, як вiн керує машиною! Та про це вiн i мрiяти не смiв!
      Олесь вп'явся очима в центральний екран. Мов у кольоровому кiно, перед ним розгорталася мальовнича картина лiсу. Товстi високi дерева, а мiж них неширокий шлях... i бiльше нiчого... До чого ж так уважно придивляється Капiтан?
      I враз зображення на екранi здригнулося, наче почало розпливатись, як буває це на матовому склi фотоапарата, коли навмисно збивати на ньому фокус. Це Капiтан повертав одну з рукояток на пультi. Зображення на екранi майже зовсiм розпливлося. Потiм знову з'явилися контури дерев, стовбурiв. Але тепер цi стовбури стали немовби прозорими, крiзь них щось видно... Та нi, це неможливо, такого не буває!
      Крiзь прозорi, наче склянi товстi стовбури дерев було видно людей у вiйськовiй формi. Ховаючись за деревами, цi люди, мабуть, вважали, що їх не бачать. Ось вони поступово наближаються, перебiгаючи вiд одного дерева до iншого. Ближче й ближче... Вони тримають напоготовi автомати, а дехто тягне за собою кулемети...
      Зображення, час вiд часу розпливаючись, кожного разу, мов розчиняючи черговий ряд дерев, показувало те, що робиться далi й далi за стовбурами, в глибинi густого лiсу. Галявина... На нiй стоїть артилерiйська батарея - i жерла гармат дивляться немов прямо сюди, наче нацiлюючись на Олеся!..
      Юнаковi перехопило подих вiд хвилювання. Вiн мовчки перевiв погляд на Капiтана. Олесь не смiв про щось запитати, дивлячись на його суворе похмуре обличчя, бачачи цi насупленi брови, стиснутi зуби. А на екранi ще вiйськовi, ще, ще... Вони сунуть сюди...
      - Та що ж це таке? - вихопилося нарештi в Олеся. Його нерви не могли бiльше витримувати всiх цих фантастичних картин. - Де я? Куди я потрапив?..
      Очi його благально дивилися на нерухому постать чоловiка, що сидiв у крiслi поруч з ним, упевнено тримаючи руки на штурвалi i пультi, на цього суворого, мовчазного Капiтана з сивим пасмом у волоссi.
      - Де я? - спитав знов Олесь. Губи його тремтiли вiд хвилювання. - Хто ви такий?
      Чоловiк у шкiрянiй куртцi повернув до нього голову. Сiрi очi вiдсвiчували сталевим вiдблиском, коли вiн сказав:
      - Мене звуть Сивим Капiтаном. Ти - на моєму "Люциферi". Оцi всi жандарми i солдати женуться за мною i моїм "Люцифером", щоб схопити мене або знищити. I ти зараз побачиш, Олесю, що з того вийде!
      Роздiл четвертий
      1. ПАСТКУ ЗАКРИТО
      Переглянувши останнiй, щойно прийнятий радистом лiтака рапорт, Мiгель Хуанес не стримався вiд задоволеного вигуку. Прекрасно, кращого не можна й бажати!
      - Френко, "Люцифер" у наших руках! Пастку закрито, вiн не вислизне!
      Так, пастку було мiцно закрито. Цього разу об'єднанi сили iберiйської полiцiї i жандармерiї дiяли бездоганно. Чiткий i складний оперативний план, старанно розроблений особливо уповноваженим Хуанесом i його вiрним помiчником Френко, здiйснювався в усiх деталях. Власне, тепер уже можна було вважати, що план здiйснено. Про це свiдчили численнi рапорти i донесення, надiсланi Хуанесу, i красномовнi позначки на картi, що лежала на столi. Мiгель Хуанес дивився на карту i задоволено потирав руки.
      Ось великий лiс Фонтiверос, той самий лiс, де, за всiма ознаками, розташована база таємничого "Люцифера". До лiсу веде кiлька дорiг. Найголовнiша, з пiвночi, це дорога, якою проїхав i зник десь у глибинi лiсу таємничий автомобiль Сивого Капiтана. Ще двi дороги увiходять до лiсу зi сходу й заходу. Це тi шляхи, якими можна вибратися з Фонтiвероса. Можна якщо вони не перетятi, певна рiч.
      Є ще одна дорога, яка веде на пiвдень. Але вона зразу за лiсом пiдiймається вгору, до скелястої пустелi Хоравенте. На цiй безлюднiй дорозi немає нi перехресть, нi розгалужень. Петляючи мiж гострими скелями, вона тягнеться понад сто кiлометрiв i виходить на такий самий скелястий берег моря, на край урвища, де колись був стародавнiй замок, вiд якого тепер лишилися руїни. Втекти по цiй четвертiй дорозi не можна, хiба що. стрибнути з урвища в море. Отож про неї можна не думати.
      А решта дорiг, якими мiг би врятуватися з лiсової пастки "Люцифер", надiйно перетята. Там уже розмiщенi непрохiднi загородження з колючого дроту i звалених стовбурiв. Але й цього мало. Мiгель Хуанес добре пам'ятав усi несподiванки пiд час вiйськового параду на Авеню-дель-Прадо i майданi Кастелара.
      Здоровий глузд i ясний практичний розум пiдказали Мiгелевi Хуанесу прекрасну iдею. Так, "Люцифер" невразливий для маленьких куль i ручних гранат. У цьому вiн переконав ся на власнi очi. Хай це буде якась там електрика: вона вiдштовхує вiд таємничого автомобiля кулi i гранати. Гаразд. Дуже легко збагнути: кулi - малесенькi, хоч i мають велику швидкiсть. Гранати бiльшi, але позбавленi швидкостi. Одне на одне. Але хiба ж може щось протистояти доброму артилерiйському снарядовi? Електрика? Пхе! Тридюймовий снаряд нiякою електрикою не спиниш! Це дуже переконлива рiч, яку слiд тiльки влучно випустити з жерла гармати.
      Ось чому за розпорядженням передбачливого Мiгеля Хуанеса по всiх дорогах, якi вели з лiсу Фонтiверос, перетятих, як ми вже знаємо, непрохiдними загородженнями, стояли ще й вiйськовi артилерiйськi гармати. Хай "Люцифер" зможе навiть перестрибнути через тi загородження, припустимо таку нiсенiтницю, хай! Але, побачивши перед собою гармати, Сивий Капiтан, який би вiн не був нахабний i божевiльний, все одно змушений буде спинитись. Адже це - вiрна смерть!
      Тiльки на однiй дорозi Хуанес вважав зайвим ставити артилерiю, то був уже згаданий ранiше шлях, який вiв через пустелю Хоравенте, серед її крутих скель до урвища над морським берегом. Там нiкуди не звернеш, нiкуди не дiнешся аж до самого моря. А далi урвища теж не поїдеш, то була безвихiдна пастка, створена самою природою. Хай тiльки Сивий Капiтан поткнеться туди i вiн уже не вислизне з рук полiцiї.
      Вся величезна пiдготовча робота по блокуванню лiсу Фонтiверос була зроблена протягом однiєї доби. Мiгель Хуанес цiлком резонно вирiшив поспiшати, бо, звiсно, нiхто не мiг передбачити, скiльки часу проведе Сивий Капiтан у тому лiсi. Зараз головне було знати, що "Люцифер" i досi перебуває десь у центрi лiсу, не чекаючи нападу. А це Хуанес точно знав: численнi спостережнi пости полiцiї i жандармерiї, розташованi при всiх виходах з лiсу, регулярно сповiщали рапортами, що "Люцифер" проїхав ще вчора кудись усередину Фонтiвероса i бiльше не з'являвся. Прекрасно!
      Невiдомим лишалося тiльки одне: чи присутнiй зараз на "Люциферi" сам Сивий Капiтан. Адже вiн розмовляв телефоном з начальником полiцiї в столицi вчора усього за годину до того, як його автомобiль уже в'їжджав до лiсу Фонтiверос. Якщо вiн протягом доби не дiстався до свого автомобiля якимсь iншим засобом, то на "Люциферi" зараз немає тiєї людини. Що ж, це на краще: якийсь помiчник, що керує автомобiлем зараз, коли немає самого Сивого Капiтана, не зможе проявити великої рiшучостi... Його легше буде переконати в безнадiйностi становища.
      - Фонтiверос! - стримано вигукнув Хосе Френко.
      Мiгель Хуанес поглянув у вiкно лiтака. Так, он ясно видно темно-зелену широку смугу. Фонтiверос! Мета їхнього польоту - велика, добре влаштована пастка, де перебуває "Люцифер", команда якого не уявляє навiть про свiй стан. Далеко-далеко, на самому обрiї, за жовтою плямою пустелi Хоравенте, можна було розрiзнити ще й синю смужку моря. Чудово! Гул моторiв раптом почав стихати: лiтак, роблячи широке пiвколо, йшов на посадку.
      2. У ЛIСI ФОНТIВЕРОС
      Щойно Мiгель Хуанес поважно вийшов з лiтака, як до нього пiдiйшли iнспектори полiцiї та жандармерiї, що вже чекали його. Один з них, найстарший чином, що легко можна було встановити по вигаптуваному золотом кашкету, шанобливо приклав руку до розкiшного головного убору й урочисто промовив:
      - Дозвольте доповiсти, пане особливо уповноважений: об'єднанi збройнi загони полiцiї та жандармерiї разом з артилерiйськими вiйськовими пiдроздiлами напоготовi. Всi вашi розпорядження щодо блокування лiсу виконано. Командири загонiв i пiдроздiлiв чекають наказу про початок дiй.
      - Наказую починати загальний наступ до середини лiсу, - розпорядився Мiгель Хуанес. З задоволенням вiн побачив, як його спiврозмовник негайно ж пiднiс руку, даючи сигнал. Iншi iнспектори швидкими кроками розiйшлися до машин.
      - Ось ваш автомобiль, - доповiв Хуанесу старший iнспектор, вказуючи на потужний всюдихiд. - Де саме волiє бути пан особливо уповноважений пiд час операцiї?
      - На чолi головного загону, бо я особисто провадитиму переговори з оточеними злочинцями.
      Старший iнспектор ще раз шанобливо пiднiс руку до кашкета i вiдступив убiк. Мiгель Хуанес у супроводi Хосе Френко пройшов до зеленого автомобiля-всюдихода. Сiдаючи поряд з шофером, вiн наказав:
      - На головний шлях!
      Автомобiль плавно рушив до лiсу. Його потужний двигун глухо рокотав, наче незадоволений тим, що йому не дозволяють показати схованi в ньому можливостi. Звiсно, тих можливостей було значно бiльше, нiж потребувала лiсова дорога, що починалася зараз-таки за аеродромом.
      Це був досить широкий шлях, прокладений уздовж просiки. Хуанес занотував, що вiд нього вбiк вiдгалужувалися тiльки вузенькi дорiжки, непридатнi взагалi для їзди машиною, а тим бiльше для величезного "Люцифера". Товстi стовбури високих дерев здiймалися по боках просiки: лiс дедалi густiшав. Де ж приготованi загородження, що мають перетинати шлях? Де батареї, що мають вiдкрити вогонь, коли "Люцифер" все ж таки спробує прорватися?.. А, ось вони!
      Серед дерев Мiгель Хуанес помiтив довгi стволи гармат: усi вони були скерованi в глиб лiсу, вздовж шляху. Солдати-артилеристи, якi чекали бiля гармат, тримали шлях пiд прицiлом. Так, тут усе гаразд.
      Автомобiль посувався далi. Раптом вiн стишив хiд. Попереду посеред дороги стояв полiцейський, застережливо пiдвiвши руку. Позаду нього виднiлася велика загорожа, що перетинала шлях. Зроблена з товстенних стовбурiв, навалених вiд одного краю просiки до другого i переплетених колючим дротом, ця загорожа справдi була непрохiдною. Тiльки в середнiй її частинi замiсть стовбурiв були поставленi мiцнi "їжаки" iз схрещених двотаврових залiзних балок, якi можна було вiдтягувати вбiк i звiльняти вузенький проїзд.
      Полiцейський, що стояв посеред дороги, запитливо дивився на всюдихiд: вiн мав суворий наказ не пропускати нiкого далi, в глиб лiсу. Але це, вiдчував вiн, пiд'їхало начальство.
      - Особливо уповноважений полiцiї! - гукнув йому шофер всюдихода, висунувшись у вiконце. - Звiльнити проїзд!
      Полiцейський слухняно козирнув, повернувся й побiг до загородження. На ходу вiн робив якiсь поквапливi знаки.
      З-за стовбурiв показалися й iншi полiцейськi, яких до того не було помiтно. Вони вмить вiдтягли вбiк два залiзнi "їжаки", звiльняючи шлях. Автомобiль особливо уповноваженого обережно проїхав через вузенький отвiр i знову прискорив хiд. Мiгель Хуанес озирнувся: "їжаки" вже стояли на мiсцi, перетинаючи шлях. Тут також усе гаразд, механiзм пастки, влаштованої ним, працює бездоганно. I Мiгель Хуанес задоволено посмоктав свою люльку, наповнюючи кабiну машини ароматним димом.
      Тепер iз всюдихода було лише зрiдка видно невеличкi групи полiцейських радистiв, що чергували бiля переносних радiостанцiй. Це були пости спостереження, якi повиннi були негайно сповiщати командування операцiї в разi появи "Люцифера". А втiм, приймач всюдихода мовчав, значить, усе було в порядку, донесень не надходило.
      Великий лiс справляв враження цiлком безлюдного, бо тих радистiв можна було побачити, тiльки добре придивившись. А крiм них, тут уже не було нiкого. На якусь хвилину Хуанесовi навiть здалося, що в лiсi мало живої сили. Але вiн одразу ж вiдiгнав цю думку, бо й справдi, що могли б протиставити солдати чи полiцейськi "Люциферовi"? Тiльки рушницi, кулемети та ручнi гранати, якi для таємничого автомобiля нiякої небезпеки не становили. Нi, нi, все гаразд, люди тут не потрiбнi, - хiба що тiльки для спостереження. Все зроблять загородження на шляхах, а в разi крайньої потреби - гармати!
      Тiльки ближче до самої середини лiсу, за наказом особливо уповноваженого, було розмiщено кiлька груп солдатiв з частин спецiального призначення, озброєних важкими кулеметами. Цiлком можливо, що крупнокалiбернi розривнi кулi зможуть вразити "Люцифер", подолавши його загадковий невидимий захист.
      Всюдихiд посувався далi й далi. Шофер уважно вглядався вперед, напружено тримаючи баранку. Так само уважно вглядався вперед i Мiгель Хуанес. Вiн вiдчував, що наближаються вирiшальнi хвилини. Споконвiчна лiсова тиша, яка оточувала їх, здавалося, була насичена тривогою. А лiс дедалi густiшав. Вiд шляху, яким посувався всюдихiд, уже не вiдгалужувалися нiякi дороги, лише з бокiв iнодi виднiлися вузенькi стежки. I всюди заплутанi кущi, товстi дерева - все це справдi утворювало непрохiднi хащi. Так, непогану схованку обрав собi цей Сивий Капiтан! Коли б не спостережливiсть Хуанеса, нiхто б i не подумав, що в цьому дикому лiсi може ховатися його "Люцифер"!
      - Наближаємось до центральної частини, пане особливо уповноважений, тихо мовив шофер, не повертаючи голови.
      Лiс попереду наче враз порiдшав. Мiж деревами ясно видно було велику галявину. А на нiй... на нiй стояв сiро-зелений "Люцифер"! Так, так, це вiн, помилки не може бути, бо ж його не можна не впiзнати одразу!
      Всюдихiд зовсiм уповiльнив хiд. Хуанес вiдчув, як позаду нього важко дихає Хосе Френко. Ще кiлька секунд - i детектив поклав руку на плече шофера.
      - Стоп! - ледве чутно наказав вiн, наче побоюючись, що його можуть почути на загадковiй машинi Сивого Капiтана.
      Велетенська, довгаста, вона, здавалось, лежала на травi, немов, у неї зовсiм не було колiс. Двоє людей у комбiнезонах поралися бiля передньої її частини. Ще один сидiв на землi. Мiгель Хуанес не зводив погляду з машини.
      Раптом люди в комбiнезонах випросталися, нiби прислухаючись, i одразу ж пiдбiгли до драбинки, що вела до вiдчинених дверей "Люцифера", пiднялися нею i зникли всерединi. Той, що сидiв на землi, за якусь хвилинку теж пiдвiвся й пiшов за iншими. Драбинка наче сама вскочила всередину машини, i дверi зачинилися, немов засунулися. Перед очима Хуанеса лише тьмяно виблискувала матова поверхня "Люцифера". Помiтили! Ну, тепер це байдуже, все йде гаразд!
      Мiгель Хуанес озирнувся. Його зiркий погляд помiтив кiлька груп солдатiв, озброєних важкими кулеметами. З "Люцифера" їх, безумовно, не було видно, бо вони ховалися за деревами. Добре, дiї розгортаються точно за планом. "Люцифер" нiкуди не вислизне з пастки!
      Хуанес навмисно перечекав ще хвилину, стримуючи нервове збудження. Ось вiн перед ним, орден Бiлого Орла, нагорода i слава людини, яка знешкодила злочинного Сивого Капiтана! Тепер потрiбнi цiлковитий спокiй i витримка. Треба вжити всiх заходiв для того, щоб виконати волю каудiльйо i взяти "Люцифер" непошкодженим. Та коли в цього Сивого Капiтана залишилася хоч малесенька частинка розуму, вiн мусить, мусить зрозумiти, що в нього нема iншого виходу, нiж покiрно здатися. Слiд тiльки все йому розтлумачити, довести, що вiн у пастцi.
      Нахилившись до мiкрофона радiостанцiї, Мiгель Хуанес неголосно наказав:
      - Тримати всi сили напоготовi! Починаю переговори.
      Вiн знав, що це його розпорядження прийняте всiма iнспекторами, якi керують загонами. Курок зброї зведено, тепер досить одного його слова, щоб та зброя почала дiяти.
      Особливо уповноважений вийшов з усюдихода i рушив уперед, до "Люцифера", який не подавав нiяких ознак життя. Мiгель Хуанес не ховався. Вiн iшов, не виймаючи рук з кишень плаща.
      Вiн iшов, майже фiзично вiдчуваючи на собi погляди десяткiв очей - i його вiрного Хосе Френко, i шофера всюдихода, i солдатiв, що виглядали з-за дерев. Усi цi люди дивляться на нього, вони захопленi мужнiстю i вiдвагою Хуанеса, який, не виймаючи рук з кишень, спокiйно наближається до страшного "Люцифера". Дурнi! Вони не вмiють логiчно мiркувати, як робить це вiн, славетний Мiгель! Адже людина, яка розмовляє так, як цей Сивий Капiтан говорив по телефону з начальником полiцiї, напевне належить до категорiї так званих iнтелiгентiв; вiн просто не зможе заподiяти шкоди тому, хто отак спокiйно йде до нього. Це ж цiлком ясно!
      А втiм, звiсно, певна обережнiсть не завадить. Мiгель Хуанес спинився, не доходячи до "Люцифера" крокiв iз двадцять.
      Вiн ще раз оглянув загадковий автомобiль. Тепер, зблизька, "Люцифер", який усе ще стояв нерухомо, наче завмер, здавався ще бiльш важким i неповоротким.
      Мiгель Хуанес нарештi вийняв руки з кишень плаща. Вiн пiднiс їх, склавши рупором, до рота i гучно прокричав:
      - Гей, там, на "Люциферi"! Слухайте! Ви чуєте мене?
      На кiлька секунд запала тиша. її порушувало тiльки щебетання безтурботних лiсових пташок. Потiм на даху таємничого велетенського автомобiля з'явилася якась чорна округла рiч, що нагадувала плескатий гучномовець. З "Люцифера" раптом залунав голос. I Мiгель Хуанес здригнувся, вражений: це був знайомий йому мужнiй голос Сивого Капiтана. Цього детектив нiяк не чекав. Як мiг опинитися тут Сивий Капiтан? Як вiн дiстався з столицi до середини Фонтiвероса, коли полiцейськi застави не пропускали сюди жодної людини?..
      Та мiркувати з цього приводу не було часу. Зрештою, зараз це не змiнює становища.
      - Я слухаю, - чiтко пролунав голос з "Люцифера". - Чого вам треба тут?
      Мiгель Хуанес перевiв подих. Треба було створити враження найбiльшого спокою i впевненостi.
      - За дорученням уряду я прибув сюди для переговорiв з вами, - почав вiн. - Якщо ви й є той самий Сивий Капiтан, який...
      Голос з "Люцифера" обiрвав його мову:
      - Менi нема чого говорити з представниками кривавого фалангiстського уряду. Можете повертатися назад.
      Он як? Цей нахаба насмiлюється отак вiдповiдати? Ну, гаразд!
      - Я просив би вас подивитися навкруги, - насмiшкувато i так само впевнено заперечив Мiгель Хуанес. - Ви оточенi з усiх бокiв. Усi дороги з лiсу перетято загородженнями, подолати якi неможливо. Бiльше того, за тими загородженнями розташованi збройнi вiйськовi сили. У вас немає виходу!
      - Я не боюся ваших збройних сил, - вiдповiв спокiйно Сивий Капiтан.
      - Так, я знаю, вашу машину не вражають анi кулi, анi ручнi гранати, незворушно продовжував Мiгель Хуанес, передчуваючи ефект, який справлять його подальшi слова. - Але цього разу на вас скерованi стволи артилерiї. I я попереджаю вас про це тiльки тому, що не бажаю вашої загибелi, пане Сивий Капiтан. Зрештою, я маю певнi iнструкцiї. Одне з двох: або ви припините опiр i здастесь, або ж я накажу вiдкрити по "Люциферу" артилерiйський вогонь. Це - вiрна загибель, бо ви будете знищенi разом з вашою машиною. Обмiркуйте це!
      - Можете наказувати вашим солдатам робити що завгодно. Це мене не цiкавить. I бiльше нам нема про що говорити, - пролунала презирлива вiдповiдь.
      - Востаннє пропоную здатися! Не будьте божевiльним! - закричав розлютований Мiгель Хуанес, втрачаючи самовладання. - Це ж самогубство!
      Йому нiхто не вiдповiв. Загадковий "Люцифер" лежав посерединi великої галявини, як нерухома металева брила, як незграбний довгастий дирижабль, що впав на землю. Що ж робити? Справдi стрiляти? Так, якщо Сивий Капiтан не погоджується на переговори, треба його знищити...
      Саме цiєї митi Мiгель Хуанес помiтив, що у виглядi таємничої машини щось змiнюється. Вона все так же нерухомо лежала на галявинi, але висока трава навколо неї враз чомусь заворушилася, зашелестiла. Здавалося, що сильний вiтер раптом почав вiяти вiд машини в усi боки. Водночас почулося гучне низьке шипiння, наче звiдкись з середини машини виходило стиснене повiтря. Так, так, це якийсь вiтер, бо Мiгель Хуанес почув, як рвонуло назад поли його плаща. Тепер вiн побачив i колеса дивного автомобiля, бо їх уже не закривала полегла трава.
      Але - що це таке? Якась фантасмагорiя! Детектив, не вiрячи своїм очам, ясно бачив, що колеса велетенської важкої машини, їх товстелезнi гумовi балони не торкаються землi. Автомобiль нi на що не спирався, вiн немовби висiв у повiтрi. Ось одне колесо повiльно крутнулося на пiвоберта в повiтрi i знову спинилось. А важке краплиноподiбне тiло "Люцифера" все одно залишалось на мiсцi...
      Вперше за весь час так талановито задуманої операцiї Мiгель Хуанес розгубився. Справдi, що ж робити? Зiрвалися всi надiї на те, щоб якнайточнiше виконати велiння каудiльйо i захопити "Люцифер" не пошкодженим. Провадити далi будь-якi переговори нi до чого, це ясно. Так, "Люциферовi" немає куди втекти, вiн у пастцi. Але ж ось вiн висить у повiтрi! Чи не обiцяє це якихось нових ускладнень?..
      Блискавична думка майнула в головi детектива: шкода, що вiн не розпорядився поставити артилерiйськi гармати ближче до цiєї галявини, щоб вони одразу могли накрити своїм вогнем "Люцифер". Ну, все одно, з лiсу вiн не вийде, в цьому можна бути цiлком певним! Треба вiддати по радiо наказ, щоб замаскованi гармати негайно вiдкривали вогонь, щойно "Люцифер" з'явиться перед ними. Час розмов минув, треба дiяти, рiшуче i безжально знищити цю немов начинену таємницями машину й її божевiльного Капiтана!
      Мiгель Хуанес великими кроками попростував назад, до свого всюдихода, щоб негайно ж передати по радiо новий наказ. Але не встиг вiн дiйти до машини, як почув збентежений вигук Хосе Френко:
      - Вiн рухається, пане Хуанес! Рухається!
      Детектив озирнувся. Так, "Люцифер" повiльно рушив з мiсця. Куди Сивий Капiтан хоче скерувати його? А, байдуже, адже на першiй-лiпшiй дорозi, що веде з лiсу, його чекають нацiленi гармати.
      В цей час заторохтiли частi пострiли. То, виконуючи попереднi накази, солдати, озброєнi важкими кулеметами, зблизька обстрiлювали "Люцифер", намагаючись влучити насамперед у гумовi його балони.
      Кулi, не долiтаючи до "Люцифера", падали в траву. Автомобiль Сивого Капiтана залишався непошкодженим. Вiн неквапливо рухався по галявинi, потроху повертаючи. Куди?..
      Холодне шаленство поступово охоплювало Мiгеля Хуанеса.
      - Гаразд! - тупнув вiн ногою. - Ти сам обрав собi долю, божевiльний чоловiче! Iди, йди назустрiч смертi!
      I, не гаючи анi хвилини, особливо уповноважений полiцiї нахилився до мiкрофона радiостанцiї й наказав обслузi артилерiйських гармат вiдкрити нищiвний вогонь, як тiльки вона побачить сiро-зелений автомобiль.
      3. БОЖЕВIЛЬНИЙ АВТОМОБIЛЬ
      Тим часом "Люцифер" устиг зробити по галявинi майже пiвколо, скеровуючи свiй неквапливий рух до однiєї з дорiг, яка була немов продовженням тiєї, що нею приїхав сюди всюдихiд Мiгеля Хуанеса. Вона також тягнулася вздовж неширокої просiки.
      - Що то за дорога? - спитав Хуанес шофера. - Куди вона веде?
      Шофер знизав плечима:
      - До пустелi Хоравенте. Отак, крiзь лiс, прямо до скель.
      - Проїжджа?
      - Така, як i та, що нею ми їхали. Подекуди двi машини не роз'їдуться, пояснив шофер.
      - Вiн наче знає, що всi iншi шляхи перетято, - зауважив ззаду Хосе Френко. - I вибрав оцей.
      - А що це йому допоможе? - люто огризнувся Хуанес. - Адже вiн все одно опиниться над урвищем. Хiба ми цього не врахували?
      - Так-то воно так, пане Хуанес, але все ж таки краще було б нам... почав був несмiливо Хосе Френко. Проте детектив одразу обiрвав його:
      - Не скиглiть, Френко! Вiн не може вислизнути! А скажiть, - спитав вiн шофера, - звернути до моря там можна?
      - Нi, - вiдповiв шофер.
      - А з урвища над морем можна з'їхати?
      - Нi, там шлях обривається. До моря можна спуститися тiльки пiшохiдними стежками.
      - Чуєте, Френко? Саме так, як ми й передбачали. Ну, друже, - звернувся знов Хуанес до шофера, - давайте слiдом за ним. I не вiдставати! Я хочу бути поблизу, коли Сивий Капiтан спиниться.
      "Люцифер" уже встиг вийти на просiку i, збiльшуючи швидкiсть, вiддалявся вiд галявини.
      - Вперед! - гукнув Хуанес.
      Всюдихiд рушив. Вiн легко перетяв галявину i помчав слiдом за "Люцифером".
      - Бiльше газу! - нервово наказав Хуанес. - Здається, вiн тiкає вiд нас!
      Шофер натиснув на педаль. Справдi, "Люцифер" уже зникав за поворотом.
      - Швидше, швидше! - не вгавав Хуанес.- Скiльки тут до пустелi?
      - Кiлометрiв двадцять, не бiльше. Але далi дорога не така пряма. Чимало поворотiв...
      - То й краще. Нам легше подолати їх, нiж йому.
      Мiгель Хуанес вiдкинувся на спинку сидiння. Потужний двигун всюдихода переможно загув, наче радiючи з того, що йому дають можливiсть показати себе. Тремтяча стрiлка спiдометра повiльно, але впевнено посувалася праворуч: сiмдесят... вiсiмдесят... дев'яносто кiлометрiв на годину... уже близько ста...
      - Ось вiн!
      Далеко попереду, там, де, здавалося, дерева починали рiдшати, показалися знайомi обриси "Люцифера". Але тiльки показалися. Вiдстань мiж обома автомобiлями не зменшувалась. Сивий Капiтан пiдтримував, очевидно, таку саму швидкiсть, що й всюдихiд Мiгеля Хуанеса. Дивно: як мiг вiн на такiй карколомнiй швидкостi маневрувати важким i незграбним "Люцифером", долаючи всi цi повороти? Адже Мiгель Хуанес бачив, як напружено тримає кермо його шофер, вiдчував, як час вiд часу шоферовi доводиться пригальмовувати на крутих поворотах, щоб всюдихiд не занесло, не вдарило об якесь дерево край дороги...
      - Ще газу! - коротко наказав Хуанес.
      Стрiлка спiдометра наблизилася до ста десяти. На лобi шофера виступили крупнi краплини поту.
      Раптом Мiгель Хуанес помiтив, що вiдстань мiж двома автомобiлями наче зменшилася. Так, так, Сивий Капiтан зменшував швидкiсть! Ага, це - кiнець лiсу. Починається пустеля!
      - Шукає повороту, щоб не опинитися над урвищем, - промовив збуджено Хосе Френко.
      - Не вийде, не вийде, - злорадно вiдповiв Хуанес. - Тепер перед ним тiльки один шлях, до моря. Так? - злорадно повернувся вiн до шофера. Той мовчки кивнув головою, не зводячи очей з дороги.
      Так, звернути було нiкуди, це не потребувало доказiв.
      Дрiмучий лiс Фонтiверос залишився позаду. Дорога вибiгла в пустелю Хоравенте - велике кам'янисте плато, на якому наче рукою невiдомих гiгантiв були накиданi брили i скелi. Вони нагромаджувалися де-не-де цiлими горами, стирчали там i тут окремими гострими стрiмчаками. Це був величезний природний заповiдник скель та бескидiв, створений в незапам'ятнi часи примхливими i слiпими стихiями. Жодного дерева, жодного куща: все випалене спекою, вiд якої трiскалося камiння. I серед цих скель та бескидiв звивалася вузенька, така ж сама кам'яна дорога, що була прокладена тут дуже давно, ще за часiв середньовiччя, вiд великого замку, який височiв над урвищем на березi моря, до лiсу Фонтiверос i далi в глиб країни. Давно вже вiд того замку лишилися самi руїни, але дорога, збудована руками тисяч невiльникiв, все ще iснувала, хоч i не вела вже нiкуди. Вона звивалася серед скель, обходячи бескиди, час вiд часу звужуючись так, що й справдi не можна було б роз'їхатися двом машинам. I таки справдi, ця дорога не мала вiд лiсу Фонтiверос i до самого урвища над берегом моря жодного вiдгалуження: та й для чого вони були б тут, у цьому мертвому краю, в цiй спаленiй пiвденним сонцем кам'янiй пустелi, де не лишилося нiчого живого?..
      Мабуть, Сивий Капiтан не знав, що ця мертва дорога не зможе привести його нiкуди, крiм нової пастки, ще безнадiйнiшої, нiж та, яку вiн зоставив за собою в серединi лiсу Фонтiверос? Але, так чи iнакше, Сивий Капiтан скерував свою машину в безвихiдь...
      Дивно було тiльки одне: "Люцифер" навiть на цiй звивистiй i вкрай небезпечнiй дорозi, що крутилася гадюкою помiж скель i стрiмчакiв, не лише не зменшував швидкостi, а, навпаки, ще збiльшував її. Подеколи великий сiро-зелений корпус його зовсiм зникав мiж скелями, бо всюдихiд Хуанеса не встигав пiдтримувати однакову вiдстань. I коли б не певнiсть, що з цiєї пекельної, наче вигаданої кимсь дороги немає куди звернути, Хуанес мав би пiдстави нервувати: адже досить було б опинитися по iнший бiк якогось кам'янистого пасма, щоб одразу уникнути погонi.
      По зблiдлому обличчю шофера всюдихода раз у раз збiгали краплини поту i вiн не мав часу витирати їх, бо всю його увагу вiдбирав небезпечний шлях, по якому йому наказано було розвивати якнайбiльшу швидкiсть. А шофер добре знав, що таке наказ всевладної полiцiї! I вiн вiв машину далi й далi, час вiд часу шепочучи пересохлими губами слова якоїсь напiвзабутої молитви...
      - Ей, ти там! Легше! Треба краще тримати кермо, бо так можна й кiсток не зiбрати! - раптом скрикнув Мiгель Хуанес, бо саме цiєї митi пролунало огидне сухе рипiння: всюдихiд черкнув заднiм крилом об скелю, що виступала на поворотi. Пригальмувавши, шофер витер пiт з чола.
      - Пробачте, пане особливо уповноважений, - пробурмотiв вiн. - Надто важка дорога... а ви ж вимагаєте великої швидкостi...
      - Якщо по цiй дорозi може мчати та важка, незграбна машина, то ви мусите птахом летiти, - жорстко вiдповiв Хуанес.
      Всюдихiд кидало з боку на бiк, але шофер уже не насмiлювався зменшити швидкiсть. А "Люцифер", який iшов попереду весь час метрiв на триста чотириста, нiби й не помiчав нi вибоїн, нi бугрiв. Вiн мчав рiвно i впевнено, просковзуючи помiж скель так спритно, наче керування ним не становило нiяких труднощiв...