- Бачив, Марто. I за це я ще бiльше люблю його! Бо вiн чесна людина i вiдповiв нам те, що справдi думав...
      Олесь спинився. В коридорi пролунав сигнальний дзвiнок, який звичайно закликав команду "Люцифера" готуватися до вiдплиття. Ще кiлька секунд - i величезне тiло машини здригнулося. Затремтiла пiдлога. "Люцифер" рушив з пiдземної бази, вiн занурювався у воду, щоб глибоким каналом вийти у вiдкрите море. А потiм... хто мiг сказати, що мав на думцi Сивий Капiтан, куди вiн вирiшив скерувати "Люцифер", для якої мети?..
      Марта тихо торкнулася руки Олеся. Голос її цього разу був особливо м'який, лагiдний i рiдний:
      - Ти сказав, що тепер ще бiльше любиш дядю Валенто, Алексо?
      - Сказав, бо так воно й є. А що?
      - А я додам, що й я тепер ще бiльше люблю тебе, Алексо. Бо ти смiливий i рiшучий... i сказав усе те, що думав... i що думаю я... i, якщо ти справдi хочеш цього, тодi...
      - Що тодi, Марто?
      - Тодi ми справдi будемо з тобою разом... бо доля зв'язала нас, i нам немає бiльше на кого покластися, немає кому бiльше звiритися... Так, Алексо?
      - Так, Марто! - палко ствердив юнак.
      Роздiл шiстнадцятий
      1. ДIЮТЬ ЕЛЕКТРИЧНI МIНИ
      Справдi, що ж саме вирiшив зробити тепер Сивий Капiтан? Можливо, щось про це мiг знати Валенто Клаудо, як найближчий його помiчник. Але Валенто мовчав. Його досi життєрадiсне, енергiйне обличчя, готове ранiше першої-лiпшої митi освiтитися веселою посмiшкою, блиснути снiжно-бiлими зубами пiд тоненькою чорною смужкою акуратно пiдстрижених вусикiв, тепер лишалося весь час зосередженим i похмурим.
      Та й з чого б мав Валенто Клаудо посмiхатися, коли, як вiн i сказав тодi Олесевi, "Люцифер" вирушив на новi жорстокi бої. Заради чого точилися вони, тi бої?
      Таке запитання Олесь ставив собi не раз. Але вiдповiсти на нього, звiсно, не мiг. Коли б Капiтан мав на метi просто прорватися кудись у певне мiсце, скажiмо за кордон, його дiї були б iншими. Адже "Люцифер" не дотримувався якогось певного напряму, навпаки, вiн весь час змiнював напрям свого пересування по країнi, немов прагнучи не лишити жодного району її, де б люди не визнали його страшну силу. А може, це й стало тепер головним намiром Сивого Капiтана?..
      Адже ж сказав вiн тодi, перед знищенням мiноносця "Сан-Себастiан", тi жорстокi слова:
      "Я доведу, я на дiлi покажу мою могутнiсть, хоча б i цiною життя тих, хто опиняється на моєму шляху!"
      Ернан Рамiро сподiвався, що його поява негайно ж змiнить становище в країнi. Вiн вважав, що дiї "Люцифера", як факел, запалять серця людей i надихнуть їх на рiшучу боротьбу проти фалангiстiв. Цього не сталося. I Рамiро пояснював для себе це тiльки одним: тим, що люди недооцiнюють силу його "Люцифера" i, навпаки, продовжують переоцiнювати силу фалангiстiв i їх полiцiї та жандармерiї, особливо тепер, коли їх пiдтримували ще й вiйськовi частини. Ернан Рамiро був ображений i розгнiваний. Вiн вирiшив, очевидно, i справдi показати на дiлi свою могутнiсть. I дiяв саме так.
      "Люцифер" з'являвся в околицях столицi несподiвано, мов блискавка, незважаючи на всю пильнiсть i завбачливiсть жандармських i вiйськових постiв. Вiн з'являвся невiдомо звiдки, завдавав нищiвного удару i зникав знов, наче провалювався в безвiсть, аж до нової своєї появи, до нового безжалiсного удару. I шлях його, в якому не можна було знайти нiякого певного напряму, нiякої певної мети, був позначений руйнацiєю, пожежами й смертю.
      Це вiдбувалося, наприклад, так.
      Вартовi бездоганно замаскованої артилерiйської вiйськової застави № 314 щойно змiнилися. Вже сутенiло. Вартовi зачекали, поки офiцер, що змiнявся, передав командування заставою заступниковi i, як i кожного разу, зайняли свої пости. Так було i вчора, й позавчора, i кiлька днiв тому. Чергування, яке, здавалося, було зовсiм безглуздим, чергування в безлюднiй мiсцевостi, в неробствi, без розваг було дуже нудним для солдатiв. Але на вiйськовiй службi треба виконувати те, що вiд тебе вимагає командування, i знати, що твої настрої i твої мiркування нiкого не цiкавлять, за винятком хiба що найближчих товаришiв, якi нудяться не менше вiд тебе.
      Офiцер, що змiнявся, позiхаючи сказав своєму заступниковi :
      - Сподiваюсь, ви хоч книжку якусь узяли з собою? Страшенно нудно стiльки часу нiчого не робити!..
      - А може, щось i трапиться? - заперечив той, бо в глибинi душi сподiвався, що саме йому пощастить взяти участь у якiйсь важливiй операцiї.
      Перший офiцер кволо махнув рукою.
      - Е нi, про це киньте й думати, друже, - мовив вiн. - Тут не може трапитися нiяких несподiванок. Адже нашi пости, як вам вiдомо, розташованi ланцюгом i з'єднанi телефонним зв'язком. Коли б щось сталося хоч за сотню кiлометрiв, ми одразу дiзналися б по телефону. Нi, не ждiть. Бувайте здоровi, до ранку!
      I вiн вийшов, радий, що може зайнятися нарештi чимсь корисним, цiкавiшим, нiж безглузде вартування.
      Нова змiна, як ми вже сказали, зайняла пости. Спостерiгачi перевiрили стан стереоскопiчних труб i iнших апаратiв. Так, усе лишалося таким самим, як i ранiше, пiд час попередньої змiни. Безлюдний шлях звивався i зникав на пiвночi за дальнiм пагорком, а на пiвднi ховався у великому лiсi, що ледве помiтно маячив темно-синьою смужкою десь на самому обрiї. Порожнiй i безлюдний шлях, яким пiсля попереджень полiцiї нiхто не їздив, здавався особливо нудним i мертвим.
      Батарея, яка мала завдання розстрiляти "Люцифер" при першiй же його появi, була добре замаскована, так умiло, що навiть досвiдчений командир дивiзiону ледве розпiзнав її, та й то вже зовсiм наблизившись до неї. Два старi, обскубанi стоги сiна, що незграбно стирчали трохи осторонь дороги, ото було й усе, що бачило в цьому мiсцi людське око.
      Проте в тих стогах були захованi чотири скорострiльнi автоматичнi гармати. Двi з них дивилися своїми жерлами на пiвнiч, двi - на пiвдень. Досить було натиснути на сигнальну кнопку, щоб тi гармати засипали шлях в обидвi сторони смертоносними снарядами. А сигнальна кнопка мiстилася тут-таки, поруч з телефонним апаратом, який з'єднував цю батарею з сусiднiми постами, поруч з стереоскопiчною трубою, роги якої раз у раз поверталися з пiвдня на пiвнiч i з пiвночi на пiвдень.
      Такi самi замаскованi артилерiйськi застави були встановленi по багатьох пунктах. I всi вони мали однакове завдання: негайно вiдкрити нищiвний вогонь по "Люциферу", де й коли б вiн не з'явився.
      Минуло близько години. Черговому офiцеровi, який ретельно перевiряв обидва напрями, дивлячись у стереоскопiчну трубу, здалося, що його прилад повертається не так легко, як досi. Вiн уже збирався покликати технiка i наказати йому перевiрити i, можливо, змазати шарнiри, як у ящику телефонного апарата нiби щось зашарудiло. Офiцер здивовано поглянув у той бiк. Коли б то був сигнал, то з ящика пролунав би пронизливий зумер. А що це за шарудiння, невиразне й сухе?.. Може, щось зiпсувалося в телефонi?
      Вiн узяв телефонну трубку, пiднiс її до вуха. Так, дивне шарудiння долинало з неї! Немовби хтось шепотiв здаля: чути було чийсь приглушений голос, який швидко-швидко щось говорив, але всi слова зливалися в одноманiтне гудiння, не можна було нiчого розiбрати.
      - Алло! - гукнув офiцер. - Алло! Що таке? Говорiть яснiше й повiльнiше. Не поспiшайте так, мов на пожежу! Алло! Чуєте?
      У вiдповiдь вiн почув далекий голос, що, старанно вимовляючи склади слiв, заїкаючись, так i не спромiгся нiчого сказати до пуття. Офiцер розсердився:
      - Та що ви там, говорити розучилися, чи що? Я не розберу жодного слова! Повiльнiше, чiткiше, кажу я вам! Це пiвдень чи пiвнiч?
      У трубцi щось забулькало, затрiщало. Але тепер офiцеровi пощастило розiбрати кiлька окремих слiв:
      - Пошкоджено... хвилин тому... пiвнiч... лишився сам... усi iншi...
      - Що за дурниця, чорти б їх забрали! - аж вилаявся з досади офiцер. Чи то говорить пост "Пiвнiч", чи щось про пiвнiчний напрям хочуть сказати? А коли щось пошкоджено, то треба негайно полагодити! Чортзна-що! Ей, ви там! заволав вiн знову у трубку.- Що сталося? Не можна нiчого...
      Вiн раптом спинився, i трубка випала з руки. Офiцер почув зляканий вигук сержанта, який замiсть нього дивився в окуляри стереоскопiчної труби:
      - "Люцифер"! "Люцифер"! Виїздить з лiсу, пане офiцер!
      Офiцер припав до окулярiв, вiдштовхнувши сержанта. Так, навiть у сутiнках було ясно видно, як з боку лiсу Фонтiверос до застави вздовж шляху рухається краплиноподiбний витягнений корпус великого автомобiля. Сумнiву не було: це "Люцифер"! Рука офiцера намацала кнопку й натиснула її. Сигнал подано! Але, не довiряючи й цьому, офiцер ще закричав на весь голос:
      - Вогонь! Вогонь! Негайно!
      Це було зайвим. Ще до того, як до вартових бiля гармат, скерованих на пiвдень, долинув голос офiцера, вони вже натиснули на механiзми затворiв. Клацнула сталь. Але... але пострiлу не сталося! У мертвiй тишi брязнув другий затвор. I друга гармата також не вистрiлила! А величезний сiро-зелений автомобiль, страшний "Люцифер" наближався, здавалося, з неймовiрною швидкiстю, його зображення в окулярах стереоскопiчної труби зростало щомитi...
      - Вогонь! - люто закричав офiцер.- Пiд суд! Розстрiляю на мiсцi! Вогонь!
      Артилеристи заметушилися бiля затворiв, щоб замiнити снаряди, якi, очевидно, дали осiчки, - обидва водночас. Проте затвори не вiдкривалися! У складному механiзмi скорострiльних гармат щось заїло, затвори немов прикипiли. I найдавнiшим було те, що це трапилося знову одночасно в обох гарматах.
      Повернути в потрiбному напрямi двi iншi гармати, що були нацiленi на пiвнiч?.. Але на це вже не вистачало часу. Артилеристи стояли як укопанi. Вони почули владний гучний голос, що гримiв у повiтрi, мабуть, пiдсилений гучномовцями. То був голос з "Люцифера", який наближався до батареї, схованої в стогах.
      - Отже, ви готувалися розстрiляти мiй "Люцифер"? Ви не зважили на мої попередження й продовжуєте допомагати фалангiстськiй полiцiї полювати на мене? Ну, що ж, ви самi приготували собi смерть!
      "Значить, вiн бачить нас, незважаючи на все маскування!" - промайнула в чергового офiцера блискавична думка. Вiдчай охопив його, бо вiн, як i iншi, чув тривожнi розповiдi про долю знищеного Сивим Капiтаном мiноносця "Сан-Себастiан". Невже ж i з його батареєю станеться щось подiбне?..
      Офiцер побачив, як з короткої товстої труби, що стирчала над дахом жахливого автомобiля, з'явилося наче голубувате полум'я. Пострiл?.. Але слiдом за тим полум'ям не показався дим i не чути було нiякого звуку.
      На батареї все завмерло. I офiцер, i кожен з солдатiв, що невiдривно дивилися в бiк "Люцифера", бачили, як iз загадкової труби вилетiло невелике дивне кiльце. Воно крутилося в повiтрi, наче кинуте в напрямi батареї. Воно чимось нагадувало невеличку надуту камеру автомобiльного колеса i здавалося цiлком мирною рiччю, такою неприродною в цих загрозливих обставинах. Наче хтось, бавлячись, жбурнув сюди цю камеру.
      За мить чорне кiльце впало на найближчий стiг сiна i враз розсипалося на дрiбнесенькi частинки, на майже невидимий порох. Замiсть нього у вечiрньому небi спалахнула сяюча голуба куля, немов зiткана з iскристого полум'я. I довгi слiпучi iскри летiли вiд неї в усi боки.
      Все, до чого доторкувалася сяюча куля, загорялося жарким полум'ям. Але й це тривало лише кiлька секунд, бо куля розiрвалася, вибухнула, заливаючи все навколо неймовiрно жарким свiтлом, що проникало крiзь очi аж до самого мозку.
      Це було останнє, що встигли побачити в своєму життi солдати i черговий офiцер замаскованої артилерiйської застави № 314.
      За кiлька хвилин "Люцифер" уже зник, залишивши за собою тiльки палаючi стоги сiна.
      2. РОЗПОВIДЬ САПЕРА
      Такою була перша поява "Люцифера" в зонi артилерiйських батарей, розставлених на пiдступах до лiсу Фонтiверос i по iнших шляхах цього великого району, де, на думку фалангiстського командування, можна було найскорiше чекати Сивого Капiтана. I поява ця була тiльки початком тих страшних подiй, якими Ернан Рамiро вiдповiв на оголошену йому вiйну.
      Виринувши того дня близько вiд морського берега, "Люцифер" протягом вечора промчав понад триста кiлометрiв на пiвнiч. На його шляху виявилося шiсть замаскованих батарей. I жодна з тих батарей не встигла зробити по ньому й пострiлу, хоча кожна з них тримала гармати заздалегiдь наведеними в обидва напрями шосе. Кожну з батарей чекала доля застави № 314.
      Незважаючи на встановлений мiж заставами телефонний зв'язок, жодна з них не попередила дальшу про раптову появу "Люцифера", а тим бiльше про те, що трапилося з нею самою. Всюди з невiдомої причини в найкритичнiшу мить псувалися телефони, а гармати вiдмовлялися стрiляти, хоча ще за кiлька хвилин до того все було в повному порядку.
      Так тривало до пiзньої ночi. А ранком "Люцифер" з'явився знову.
      Мов не знаючи про небезпеку, Сивий Капiтан наче навмисне обрав цього разу шлях, де були розставленi електричнi мiни, розташованi пiд проїжджою частиною шосе. Цi мiни були з'єднанi дротами з добре замаскованими спостережними постами. Досвiдченi сапери сидiли на тих постах за кiлометр вiд шосе. Виконуючи суворий наказ командування, вони не зводили очей з бiлої стрiчки великого шосе. Населенню було заборонено навiть пiдходити до того шосе, яке з'єднувало лiс Фонтiверос з районом столицi. Командування оголосило, що на всiй цiй вiдстанi провадитимуться великi вiйськовi маневри. I цього було, звичайно, досить, щоб нiхто не насмiлювався наближатися до заборонених дiлянок: iберiйцi добре знали, чим загрожує кожному порушення розпоряджень фалангiстської влади.
      Сапери, заохоченi обiцянками щедрої нагороди тому, на долю кого впаде знищити "Люцифер", невсипно стежили за шляхом. Досить було в разi появи розшукуваного автомобiля натиснути на кнопку контактiв, як враз вибухне мiна, з'єднана з саперним постом дротами. Слiд було тiльки вибрати слушний момент, коли "Люцифер" опиниться саме над закладеною мiною, мiсце якої кожен з саперiв добре знав за непомiтними для стороннього ока прикметами. Крiм того, помiж електричними були розставленi й звичайнi фугаснi мiни, якi автоматично дiяли вiд найменшого натиску на поверхню шосе. Полiцiя i жандармерiя, посиленi вiйськовими частинами, вжили всiх заходiв, щоб знищити зрештою "Люцифер". Вони нiби передбачили все.
      Але насправдi дiло обернулося iнакше.
      Ось що розповiдав потiм, пiд час допиту, чинам вищого командування один з чергових саперiв, якому довелося того дня на власнi очi побачити таємничий "Люцифер".
      - Мiй спостережний пост мiстився в маленькому гайку метрiв за шiстсот вiд шляху, що оперiзує гайок, а потiм знов вiддаляється вiд нього. Отож я бачив дуже далеко, кiлометрiв на чотири-п'ять в обидва боки.
      Змiнивши свого попередника, я в польовий бiнокль оглянув усе навколо. Нiчого пiдозрiлого не помiтивши, я поклав бiнокль, перевiрив акумулятори i контакти. Все було в порядку.
      Пiсля цього я знов оглянув свою дiлянку. Менi було вiдомо, що, крiм моєї електричної мiни, на цiй дiлянцi встановлено ще кiлька фугасних мiн. Оскiльки вони дiяли автоматично, я не стежив за ними та й не знав точно мiсця, де вони розташованi.
      Потiм я зв'язався з сусiднiми постами, як i було передбачено iнструкцiєю, за якою я мусив час вiд часу повiдомляти сусiднi пости про обстановку на моїй дiлянцi, а також дiзнавався вiд них, чи не виникає небезпеки в тому чи iншому напрямi. Телефон працював справно, на сусiднiх постах було все гаразд.
      Все виглядало спокiйно.
      Але раптом я помiтив у бiнокль вдалинi, з правого боку шосе, там, де шлях повертав до мого гайка, якусь темну плямку. Вона рухалася вздовж шосе i наближалася до мене. Спочатку я здивувався, бо знав, що в тому напрямi мiститься сусiднiй пост, з якого мене, за iнструкцiєю, негайно мусили повiдомити телефоном про з'явлення будь-якого транспорту, та ще й такого, який рухається в мiй бiк. Але все вiдбувалося надто швидко, i я не мав часу на мiркування.
      Пляма хутко зростала, i через кiлька секунд я вже розглядiв, що то "Люцифер", загальний вигляд якого був менi добре вiдомий з фотографiй. Так, то був вiн! Я не мiг помилитися, бо впiзнав його довгастий сiро-зелений корпус! Автомобiль швидко мчав по шосе, наближаючись до того мiсця, де була закладена моя електрична мiна.
      Тримаючи руку на контактнiй кнопцi, я вже без бiнокля стежив за рухом машини, щоб не прогаяти потрiбної митi. Автомобiль рухався зовсiм безшумно. Я добре пам'ятаю, як подумав про це, бо близько вiд мене цвiрiнькали якiсь пташки, i нiщо не заглушало того цвiрiнькання, так було тихо.
      До моєї мiни автомобiлю лишилося не бiльше як з пiвкiлометра, як раптом я побачив перед "Люцифером", так метрiв за сто перед ним, чорний стовп диму, який виринув з-пiд землi, грибом розкинувся в повiтрi i повiльно почав осiдати вниз. Тодi до мене долинув i звук вибуху. Я зрозумiв, що то вибухнула фугасна мiна. I це дуже здивувало мене, бо та мiна вибухнула ще перед тим, як автомобiль опинився над нею. Значить, вiн не встиг натиснути на грунт, чого ж тодi вона вибухнула?..
      Знов-таки думати менi було нiколи. Я побачив, як "Люцифер", не зменшуючи швидкостi, пролетiв, мабуть, по iнерцiї, над великою воронкою, що утворилася в землi вiд вибуху фугасної бомби. Менi здалося, що "Люцифер" пролетiв над тiєю воронкою, наче на крилах, зовсiм не спираючись на грунт колесами, бо вiн навiть не гойднувся при цьому.
      Так чи iнакше був уже час дiяти, бо до моєї електричної мiни "Люциферовi" лишалося не бiльше трьохсот метрiв. Я приготувався натиснути кнопку, щойно автомобiль наблизиться до мiни на п'ятдесят метрiв, зважаючи на його швидкiсть. Але я не встиг нiчого зробити!
      Моя мiна вибухнула сама, без мого втручання, ранiше, нiж я встиг натиснути на контактну кнопку! Вибухнула тодi, коли мiж нею i "Люцифером" залишалося ще метрiв iз двiстi! То був страшний вибух, менi здалося, що в тому мiсцi розiрвалася не одна, а кiлька мiн. Я нiколи не бачив нiчого схожого на цей вибух. На мить "Люцифер" закрило вiд мене величезною хмарою диму, викинутої землi й уламкiв камiння. А потiм я побачив, як сiро-зелена машина наче вистрибнула з тiєї хмари, хутко повернула i почала вiддалятися вiд мого спостережного поста... мабуть, аж нiяк не пошкоджена.
      Я довго дивився вслiд "Люциферу", нiчого не розумiючи, мов очманiлий. Як мiг вiн висаджувати в повiтря секретнi мiни, i фугаснi, i електричнi, навiть не торкаючись їх, не доїжджаючи до них за сотнi метрiв?.. Я не знаю цього. Все те, що я бачив тодi, менi здається якимсь чудом або сном. Але все це було саме так, як я розповiв вам, панове. Я нiчого не додав i нiчого не забув...
      3. КОМIТЕТ УХВАЛЮЄ РIШЕННЯ
      Певна рiч, цей сапер не розумiв нiчого в тому, що вiдбулося тодi на його очах на шосе, як не розумiли нiчого й iншi сапери, мiни яких "Люцифер" одну за одною висаджував у повiтря того дня. Дивовижний автомобiль, сама назва якого вже ставала символом чогось грiзного i нездоланного, мчав над воронками вiд висаджених мiн, крiзь хмари диму й пороху. Надвечiр його слiд знову загубився, немов вiн розтанув у синьому присмерку, i не можна було зрозумiти, де вiн мiг подiтись. Принаймнi жоден з полiцейських чи вiйськових постiв не надсилав командуванню нiяких повiдомлень.
      А тим часом командування нервувало. I воно мало для цього пiдстави.
      Адже ще перед тим як зникнути, "Люцифер" несподiвано з'явився, наче вродився серед чистого поля, не помiчений жодним з спостережних постiв, зовсiм близько, всього кiлометрiв за п'ятдесят вiд столицi, бiля виїзного штабу управлiння жандармерiї, який звiдси керував операцiями проти Сивого Капiтана в центральному районi. Створення цього штабу було останнiм заходом мiнiстра внутрiшнiх справ, який зважав на можливiсть того, що Сивий Капiтан з якоїсь причини вирiшить знов з'явитися в столицi. А це було дуже небажано.
      Спростовувати незлiченнi чутки, якi ходили по столицi, що нiбито "Люцифер", всупереч попереднiм повiдомленням, не знищено, генерал да Хуранiто вважав не лише зайвим, а й шкiдливим. Проте ще шкiдливiшою була б поява Сивого Капiтана в столицi, бо слiд було чекати, що вiн обов'язково вчинить якусь акцiю, небезпечну для уряду. А це дасть вкрай небажаний розголос i за межами країни, бо генераловi Альдумеро да Хуранiто було добре вiдомо, як чекають на новини ласi до сенсацiй закордоннi кореспонденти газет i телеграфних агентств.
      Отож виїзний штаб жандармерiї мав своїм завданням керувати дiями вiйськових i полiцейських частин, розмiщених навколо столицi, щоб за всяку цiну затримати "Люцифер", якщо вiн з'явиться в цьому районi. А тих озброєних частин набралося тут чимало! I всi вони були зв'язанi з штабом i телефоном, i телеграфом, i радiо, а отже, мали можливiсть негайно повiдомити керiвникiв штабу в разi появи "Люцифера" в першому-лiпшому пунктi цього району.
      Все було налагоджено якнайкраще. Штаб мав точнi вiдомостi про стан речей в усiх напрямах на вiдстанi чи не стокiлометрового радiуса вiд столицi. Цiлком зрозумiло, що в самому штабi не доводилося турбуватись про власну небезпеку: надто вже мiцне кiльце озброєних застав було розташовано навколо нього.
      Тим несподiванiшим i жахливiшим виявилося те, що сталося цього вечора.
      Штаб жандармерiї розмiстився в бараках вiйськового мiстечка, оточеного загорожами з колючого дроту. I в звичайний час, коли тут розташовувалася вiйськова частина, входити до мiстечка було заборонено. А тепер по всiх проїздах вартували ще й численнi патрулi.
      Як мiг "Люцифер" раптом опинитися бiля самого штабу, не помiчений нiким з тих жандармiв? Це лишалося нез'ясовним.
      Факт лишався фактом: "Люцифер" з'явився перед бараками штабу жандармерiї, наче з неба впав, наче Сивий Капiтан з цiлковитою певнiстю знав, що саме тут, у цих непоказних дерев'яних бараках, перебувають тi, хто керує безпосереднiми операцiями проти нього.
      Нiхто по сутi не встиг нiчого зрозумiти, як "Люцифер" уже пiдiйшов майже впритул до баракiв, до штабу жандармерiї, звiдки нiхто не встиг навiть вийти, i без попередження чи будь-яких розмов викинув одне за одним два смертоносних чорних кiльця. Одне, крутячись у повiтрi, впало на бараки штабу, друге перелетiло через них i потрапило в юрбу переляканих жандармiв i полiцаїв, що тiкали свiт за очi, побачивши страшний автомобiль Сивого Капiтана. Вони вже чули про те, як "Люцифер" напередоднi знищив одну за одною кiлька артилерiйських батарей разом з усiєю їхньою обслугою. Спроба втечi не врятувала нiкого й тут, бiля штабу.
      З шаленим гуркотом перше чорне кiльце розiрвалося в бараках, якi одразу спалахнули жарким полум'ям, створивши вогняну пастку для всiх тих, хто був всерединi. Друге кiльце, з якого також вихопилася сяюча куляста блискавка, що вiдразу ж вибухнула, убила на мiсцi i рознесла на шматки бiльшiсть з юрби жандармiв i полiцаїв. Врятуватися пощастило лише декому з них, та й то вони дiстали тяжкi опiки.
      I вже зовсiм незрозумiлим здавалося те, що пiсля цiєї страшної подiї "Люцифер" зник так само раптово i безслiдно, як i з'явився. Нiхто не помiтив нi напряму, в якому вiн пiшов, нi якихось його слiдiв. Жахливий автомобiль наче просто розтанув у повiтрi, мiж загравою палаючих баракiв штабу i чорними вечiрнiми тiнями, що швидко насувалися з заходу...
      - Прокляття! - вилаявся начальник полiцiї Карло Кабанерос, пiднявши голову вiд рапорту про подiї того вечора i втупившись червоними вiд безсонної ночi очима в розгублене обличчя свого особливо уповноваженого, що сидiв навпроти нього. Але Мiгель Хуанес тiльки безпорадно розводив руками: вiн уже втратив здатнiсть дивуватися будь-чому, пов'язаному з Сивим Капiтаном та його "Люцифером".
      - Божевiлля! Справжнє божевiлля! - люто стукнув сухим кулаком по полiрованiй поверхнi великого письмового столу генерал Альдумеро да Хуранiто. - Що ж я доповiм каудiльйо? Адже цього вже нiяк не приховаєш вiд iноземних газет...
      I справдi, становище ставало загрозливим навiть для всесильного мiнiстра внутрiшнiх справ. Приховати таку подiю вiд кореспондентiв неможливо. Спроби спростувати їх сенсацiйнi повiдомлення були б дурницею. Коли ж цi повiдомлення з'являться на сторiнках iноземних газет, коли їх передаватиме закордонне радiо - а в усьому цьому не могло бути нiякого сумнiву, - то не можна ж примусити мовчати iберiйськi газети. Все одно населення слухатиме закордоннi радiостанцiї, читатиме iноземнi газети, одне слово, знатиме про все це. Хiба ж можна за таких умов замовчувати подiї, наказати iберiйським газетам нiчого не друкувати про них, а iберiйському радiо не згадувати про тi подiї в своїх передачах?.. Та це ж було б приводом для нових i нових сенсацiйних кореспонденцiй за кордон! Нi, не годиться. Тодi, виходить, нiчого не лишається, крiм...
      Генерал Альдумеро да Хуранiто натиснув кнопку дзвiнка.
      - Повiдомте департамент преси, що я дозволяю газетам i радiо iнформувати населення про новi жахливi дiї державного злочинця Ернана Рамiро, вiдомого пiд назвиськом Сивого Капiтана, - мовив вiн сухо i спокiйно ад'ютантовi. - Напрямок i характер повiдомлень має безпосередньо витiкати з тiєї квалiфiкацiї, яку я щойно дав. Треба ще пiдкреслити що уряд вживає усiх заходiв для того, щоб знешкодити цього злочинця i захистити населення, яке, безумовно, страждає вiд його дiй. Все. Можете йти.
      Мiнiстр внутрiшнiх справ обрав свою лiнiю поведiнки...
      Наступного ранку всi столичнi газети вийшли з сенсацiйними новинами.
      I так само, як усього тиждень тому газети, захлинаючись повiдомляли про загибель Сивого Капiтана i перемогу полiцiї так i тепер вони захлиналися, описуючи в усiх деталях свавiльнi й кривавi дiї цього державного злочинця, який намагається пошкодити i урядовi, i цiлому iберiйському народовi.
      Столиця вирувала вiд збудження. Люди розхоплювали газети, шукали в кожнiй з них якихось новин. На перехрестях у садах i скверах, у кафе i ресторанах, в аристократичних кварталах i робiтничих передмiстях - всюди не вщухали розмови про одне й те ж саме. I ранiше про Сивого Капiтан говорили чимало, ще вiдтодi, як вiн iз своїм "Люцифером" уперше з'явився пiд час вiйськового параду на Авеню-дель Прадо. Проте навiть неупереджений i не дуже уважний слухач одразу помiтив би рiзницю в тих розмовах. Тепер характер i настрiй розмов змiнився, змiнився докорiнно.
      Якщо ранiше, до подiй останнiх днiв, переважна бiльшiсть людей так чи iнакше виявляла певнi симпатiї до таємничого Сивого Капiтана, то тепер це дивне iм'я здебiльшого викликало страх i побоювання. Жандармiв i полiцаїв, що їх знищив "Люцифер", не шкодував нiхто. О, тут серед iберiйцiв iснувала чи не одностайна єднiсть! "Собацi - собача й смерть!" - було загальною думкою.
      Але, крiм жандармiв i полiцаїв, крiм мерзенних фалангiстiв, пiд час нападiв "Люцифера" загинуло чимало i мирних людей, молодих iберiйцiв, яких фалангiстський уряд змусив зодягти вiйськову форму. За що загинули вони? Хiба виннi були вони в тому, що їх примушували полювати на "Люцифер"? А втiм, Сивий Капiтан, очевидно, не робив нiякої рiзницi мiж жандармами i полiцаями, з одного боку, i нi в чому не винною молоддю в вiйськовiй формi, яка тiльки змушена була виконувати накази командирiв, можливо, i внутрiшньо протестуючи при цьому.
      Люди мiркували так: фалангiстський уряд генерала Фернандеса принiс їм злиднi й жорстокiсть. Але що кращого можуть дати жорстокi вчинки цього самого Сивого Капiтана? Вiн вийшов на боротьбу з урядом Фернандеса? Добре. Але, якщо вiн i переможе, що принесе вiн народовi, коли вже й зараз його дiї залишають кривавi слiди?..
      ...В невеличкiй кiмнатi одного з сiрих i непоказних будинкiв на робiтничiй околицi столицi було тiсно й накурено. Фредо Вiкторе обвiв уважним поглядом присутнiх. Обличчя його було похмуре i втомлене. Кiлька годин обговорення далися йому взнаки, тим бiльше, що питання було надто важливе i викликало чимало суперечок. Тепер стало ясно, що втомився не тiльки вiн один. Суперечки потроху вщухали, основнi лiнiї думок намiтилися.
      Фредо Вiкторе пiдвiвся i постукав олiвцем по столу, закликаючи до уваги. Та коли б вiн i не зробив цього, все одно присутнi одразу б замовкли, чекаючи, що нарештi скаже голова пiдпiльного комiтету патрiотiв, який досi здебiльшого слухав присутнiх, лише зрiдка вставляючи те чи iнше зауваження, наче невтомно вбирав, у себе думки i настрої членiв комiтету.
      - Що ж, товаришi, будемо вирiшувати справу, - мовив Фредо, не пiдвищуючи голосу, як завжди, спокiйно i рiвно. - Ми подiлилися думками, висловилися. Здається, можна пiдвести пiдсумки обговорення i прийти до спiльних висновкiв. Так?
      - Так, - пролунали вигуки.
      - Частина товаришiв спочатку зайняла непримиренну позицiю. Мовляв, у нас немає нiчого спiльного з Сивим Капiтаном, самолюбивим i властолюбним iндивiдуалiстом, який став на шлях терору i тим самим перестав чимсь вiдрiзнятися вiд першого-лiпшого претендента на диктаторство. На думку тих товаришiв, треба забути про можливу користь, яку мiг би принести нашому руховi Сивий Капiтан з його "Люцифером", бо з ним, мовляв, нема про що говорити, вiн - чужа i зовсiм стороння нам людина. Це - один з крайнiх поглядiв декого з членiв комiтету. Але не бiльшостi. Скорiше, меншостi, як я помiтив. Бiльшiсть, на мiй погляд, дотримується iншої думки...
      - Скоритися i нав'язати собi на шию умови Сивого Капiтана, якi вiн пропонував тобi? Так, чи що?
      - Нi, не так. I ви знаєте добре, що на це я перший не погодився б, чiтко зауважив Фредо Вiкторе. - Бiльше того, я, як менi здається, можу ще гострiше схарактеризувати тi особливостi Сивого Капiтана, якi заважають йому стати справдi прогресивним дiячем, що принiс би велику користь трудящим нашої країни... iм'я якого ввiйшло б в iсторiю...
      - Ану, скажи, скажи, - iронiчно зауважив хтось.
      Фредо Вiкторе знизав плечима:
      - Будь ласка. Сивий Капiтан, вiн же Ернан Рамiро, насамперед не полiтичний дiяч, вiн дуже мало тямить у полiтицi взагалi. Його розум - це розум видатного вченого, фiзика, технiка, одне слово, людини науки, яка все своє життя пишалася саме тим, що вона стоїть осторонь вiд полiтики, вище її. Життя i трагiчна доля його близьких змусили Ернан а Рамiро зрозумiти, що за наших часiв нiхто не може лишатися поза полiтикою. I вiн сам теж, особливо пiсля того, як йому вдалося збудувати свiй "Люцифер"... машину, силу й мiць якої вiн, до речi, перебiльшує. Але це iнша справа. Для самого Ернана Рамiро "Люцифер" є втiлення могутностi й непереможностi. Вiн переконаний, що з допомогою "Люцифера" може досягти всього, чого йому забажається.