Мабуть, на обличчi Олеся досить красномовно позначилися сумнiви й вагання, що охопили його. Бо Валенто Клаудо уважнiше подивився на хлопця:
      - Так от, я поясню, в чому тут рiч. Капiтан усе тобi розповiдає, не робить нiяких секретiв вiд тебе, то я думаю, що можу розповiсти про це також. Ти знаєш, що Капiтан умiє перетворювати однi речовини на iншi?
      - Аякже: адже в центральнiй установцi "Люцифера" атоми водню сполучаються i перетворюються на гелiй. Ще й величезна енергiя при цьому видiляється, - ствердив упевнено Олесь. - I що з того? При чому тут багатство?
      - Але ж Капiтан умiє й далi сполучати речовини. Не тiльки з водню робити гелiй, а ще з того гелiю добувати важчi й важчi елементи. Для цього потрiбно дуже багато енергiї, проте її в нього скiльки завгодно. Що, й досi не розумiєш? Ех, ти! Отак, перетворюючи одну речовину на iншу, Капiтан може доходити й до створення золота!
      - Що? Золота? - вихопилося у вкрай здивованого юнака. - Як стародавнi алхiмiки - робити штучне золото!
      - Не знаю, чи так, як стародавнi алхiмiки, - широко посмiхнувся Валенто, - можливо, вони й робили якесь штучне золото. А Капiтан може створювати золото з iнших речовин. I не штучне, а цiлком справжнє. I, до речi, стiльки, скiльки йому треба. А ти кажеш кошти, скарби!.. Все це для Капiтана дрiбницi, якi його мало цiкавлять...
      Так перед Олесем вiдкрилася ще одна таємниця, яка пояснювала дуже багато. Валенто Клаудо розповiв йому далi, як Ернановi Рамiро доводилося перемагати найрiзноманiтнiшi труднощi в перiод побудови "Люцифера". Спочатку, коли вiн щасливо врятувався з фалангiстської катiвнi, з концтабору, i розшукав записи i креслення, схованi його дружиною Хуанiтою, йому здавалося неможливим продовжувати роботу по створенню "Люцифера". Адже в Ернана Рамiро не було нiяких коштiв, крiм невеличкої суми грошей, яку заховала разом з паперами завбачлива Хуанiта. Та й працювати вiн не мав де, бо ж позбавлений був можливостi повернутися до наукової лабораторiї, де його негайно схопили б полiцейськi шпиги. Не мiг вiн влаштувати десь i власної лабораторiї, бо це також привернуло б увагу всюдисущих фалангiстських агентiв i так само закiнчилося б провалом.
      Тому Ернан Рамiро вирiшив покинути Iберiю. Вiн потай перейшов кордон з одним лише чемоданом, у якому лежали дорогоцiннi папери. Понад рiк вiн прожив у невеличкому мiстечку в сусiднiй країнi, будуючи першу дiючу модель своєї машини для видобування термоядерної енергiї. Мiсцевi жителi не звертали на нього уваги, бо ставилися до невiдомого чужинця як до дивака, що вперто працює над чимсь схожим на вiчний двигун. Ернан Рамiро охоче пiдтримував такi думки про себе, так було безпечнiше i спокiйнiше. А коли перша модель була збудована, Рамiро використав її для дальшого сполучення атомiв, створення дедалi важчих елементiв. Вiн поставив собi за мету спочатку створити золото, яке дало б йому можливiсть розгорнути ширшу роботу, що потребувала, зрозумiло, великих коштiв.
      I вiн досяг своєї смiливої мети, цей невтомний i пристрасний дослiдник, який умiв переборювати труднощi i наполегливо йти по намiченому шляху! Пiсля того, як його установка почала давати Ернановi Рамiро золото в необмеженiй, по сутi, кiлькостi, все пiшло незрiвнянно легше. Можна було вже будувати "Люцифер", замовляючи окремi його частини i вузли на рiзних пiдприємствах. Справа полягала тiльки в тому, щоб власники пiдприємств не догадалися, для чого замовленi частини i яке призначення вузлiв. Та власники пiдприємств, як i завжди це буває, були зацiкавленi лише в самих замовленнях, що приносили їм прибутки: вони охоче взялися б за виготовлення навiть безглуздих деталей для якогось вiчного двигуна, аби замовник акуратно сплачував їм грошi...
      Частини i вузли майбутнього "Люцифера" прибували до Ернана Рамiро з рiзних пiдприємств. А вiн сам уже, за допомогою кiлькох механiкiв, якi теж не знали, що вони роблять i з якою метою, поступово складав дивну, чудернацьку, з їх погляду, машину. Лише згодом Ернан Рамiро запросив до себе трьох своїх колишнiх помiчникiв-механiкiв, що свого часу працювали з ним у лабораторiї. То були надiйнi люди, патрiоти, якi брали участь в опорi фалангiстам. Серед них був i Валенто Клаудо...
      З цими випробуваними, вiдданими йому людьми Ернан Рамiро закiнчив складання "Люцифера". I тодi вiн покинув чужоземну країну на своєму велетенському автомобiлi так само таємно, як i прибув до неї. Нiхто, звичайно, не знав про повернення Ернана Рамiро i в самiй Iберiї. Фалангiстська влада вважала, що вiн давно загинув, як сповiщали полiцейськi рапорти. А сам Рамiро вирiшив до певного часу не вiдкривати таємницi, взявши собi iм'я Сивого Капiтана.
      Ернан Рамiро привiв "Люцифер" до великої печери на березi моря, тiєї самої, де зараз вони розмовляють. I сюди ж поступово були привезенi всi потрiбнi запаси. Минув деякий час, i внаслiдок наполегливої, самовiдданої працi самого Капiтана та його помiчникiв ця печера перетворилася на потайну базу, до якої можна було потрапити тiльки пiд водою. I нiхто, а тим бiльше фалангiстський уряд з його полiцiєю i жандармерiєю, не мiг навiть припускати, що таємничий "Люцифер" має схованку пiд цими скелястими берегами, та ще й таку, з якої можна вийти i в море, i до лiсового озера в Фонтiверосi.
      Олесь уже знав, що тут, у цiй базi, зберiгалися запаси пального, продукти i все iнше, потрiбне "Люциферу" i його командi. А добре обладнанi майстернi давали змогу полагодити пошкодження машини, так, як робилося це й зараз.
      Їх було, до речi, вже не так i багато, тих пошкоджень, як здавалося спочатку. Вибух глибинної бомби зламав вiсь правого заднього колеса i вiдiрвав його. Той самий вибух пошкодив корпус машини в тому мiсцi, де були розташованi балони з стисненим повiтрям i мастилом, а водночас, зрозумiло, порушив i систему електромагнiтного захисту; вiн-таки, той злощасний вибух, вивiв з ладу автоматичний пристрiй, що подавав водень-дейтерiй до центральної установки, яка постачала "Люцифер" енергiєю. Якщо додати до цього списку зламанi одним з артилерiйських снарядiв поруччя на даху машини, то тим i обмежувалися пошкодження.
      Пiсля того, як команда перепочила двi доби, почався ремонт "Люцифера", що забрав ще чотири доби. Тодi було поновлено запаси рiдкого водню, повiтря, мастила тощо.
      А сьогоднi ранком вiдремонтований "Люцифер" уже знову вирушив кудись. Куди? Цього, як i завжди, не знав нiхто, крiм Капiтана. Команда не звикла допитуватися про його намiри. Можливо, знав щось Валенто Клаудо, найближчий помiчник Сивого Капiтана. Але саме сьогоднi i вiн був на диво мовчазний i навiть уникав розмов з Олесем. Чому б це?..
      Раптом Марта обiрвала думки юнака i показала на приймач, про який Олесь i зовсiм забув, заглибившись у свої мiркування.
      - Чуєш, Алексо? - збуджено мовила Марта. - Це ж про нас!
      Справдi, диктор говорив:
      - "...урядове повiдомлення про загибель державного злочинця Ернана Рамiро, який називав себе Сивим Капiтаном, та його автомобiля "Люцифер" i всiєї команди, пiдiбраної з таких самих злочинцiв. Слухайте це повiдомлення! Внаслiдок енергiйних заходiв державної полiцiї i жандармерiї, якi здiйснював особливо уповноважений полiцiї Мiгель Хуанес, автомобiль Сивого Капiтана (вiн же Ернан Рамiро) був оточений бiля центрального озера в лiсi Фонтiверос. У зв'язку з тим, що так званий Сивий Капiтан вiдмовився здатись, його автомобiль було обстрiляно i пошкоджено, через що вiн затонув. Для бiльшої певностi в озеро були скинутi глибиннi бомби, якi остаточно зруйнували машину державного злочинця. Це доведено тим, що на поверхню озера пiсля вибухiв глибинних бомб випливли окремi частини зруйнованої машини. Уряд твердою рукою подолав зухвалi вихватки так званого Сивого Капiтана пiсля того, як цей злочинець вiдмовився вiд гуманних пропозицiй про здачу. Така ж доля чекатиме й кожного, хто насмiлиться заважати урядовi i провiднiй фалангiстськiй партiї в їх постiйному пiклуваннi про створення нової Iберiї пiд проводом великого каудiльйо, генерала ФернанДеса, який веде iберiйський народ i країну до нових перемог i всебiчного процвiтання! Особливо уповноваженого полiцiї, вiдомого детектива Мiгеля Хуанеса за зразкове виконання важливих завдань уряду нагороджено, за наказом великого каудiльйо, орденом Бiлого Орла i грошима в сумi двiстi тисяч пезет..."
      Олесь мимоволi посмiхнувся: "Мiгеля Хуанеса, того горбоносого чиновника з полiцiї, - нагороджено, а "Люцифер" у повному порядку, i його команда може слухати повiдомлення про власну загибель! Дивовижне становище! I що тiльки буде, коли той каудiльйо Фернандес дiзнається про справжнiй стан речей? Орден Бiлого Орла заберуть назад у того Мiгеля Хуанеса, чи що?.. Смiхота!..
      2. ПРИРЕЧЕНИЙ МIНОНОСЕЦЬ
      В цю мить пролунав сигнальний дзвiнок, що сповiщав про пiдняття на поверхню моря. Через хвилину Олесь уже стояв на палубi "Люцифера", з насолодою вдихаючи на повнi груди свiже, аж гостре морське повiтря i дивлячись на пiнявi хвилi та далекий берег, що синiв на обрiї. Вiдкрите море! Куди ж це пливе "Люцифер"?..
      Несподiвано поруч з ним пролунав голос Сивого Капiтана:
      - Я бачу, що тобi подобається ця картина, Олесю?
      Ернан Рамiро стояв бiля юнака, заклавши руки в кишенi, у високих чоботях, без шапки, в коричневiй шкiрянiй куртцi. Завжди блiде його обличчя трохи порожевiло вiд морського вiтру, що розвiвав його каштановi кучерi. I сиве пасмо в тих кучерях, мов срiбна стрiчка... Яснi сiрi очi запитливо дивилися на юнака з-пiд густих кошлатих брiв. Щось було сьогоднi в тих очах незвичне, якийсь неспокiй, якась немов турбота... чи, навпаки, прихована погроза?.. Хiба мiг хто-небудь догадатися, що саме криється пiд завжди стриманим виглядом цiєї загадкової людини?.. А може, це тiльки здалося Олесевi? Мабуть, так, бо голос Сивого Капiтана звучав дружньо i невимушено.
      - Дуже гарно тут! Менi взагалi бiльше подобається бути на поверхнi, нiж пiд водою, - весело вiдгукнувся юнак. I додав лукаво: - Зокрема, для таких небiжчикiв, як ми з вами, Капiтане!
      - Що таке? Яких небiжчикiв? - перепитав Рамiро, пiдводячи брови.
      - А, та ви ще цього не знаєте! - засмiявся Олесь i коротко переказав Капiтановi те, що чув по радiо. Вiн сподiвався, що Ернан Рамiро у вiдповiдь принаймнi посмiхнеться, але сталося iнакше. Капiтан нахмурився. Вiн вийняв одну руку з кишенi i поклав її на поруччя, стиснувши його так, що побiлiли пальцi.
      - Вони таки хочуть моєї загибелi, - крiзь зуби промовив вiн. - Але не дiждуться! Досi я був м'якосердим... навiть надто м'якосердим1 Я хотiв покарати тiльки тих, хто найбiльше винний,- самого Фернандеса i його кубло. Я сподiвався, що досить кинути iскру надiї в народi - i люди запаляться бажанням помсти кривавим фалангiстам. Цього не сталося... люди не розумiють того, що я хочу їм допомогти. Значить, потрiбне iнше. Гаразд! Я знаю, що менi лишається робити!
      Щось досi незнайоме Олесевi забринiло в його голосi: владне, сухе i погрозливе.
      - Якщо люди не розумiють моїх слiв, менi доведеться розтлумачити їм дiєю. Якщо вони одразу не кинулися менi допомагати, пiдтримувати мене, значить, вони ще не розумiють моєї могутностi. Гаразд, я доведу їм, на дiлi покажу мою могутнiсть, хоча б i цiною життя тих, хто опиняється на моєму шляху. I почну робити це негайно! - Голос Сивого Капiтана набув ще бiльшої владностi. - Моя помста Фернандесовi та його зграї буде, як я й попереджав, безжальною. Але, крiм того, зараз треба, щоб усi зрозумiли: я просто стиратиму з лиця землi всiх тих, хто заважатиме моїй великiй помстi! Iншого шляху в мене не лишається. Вони хочуть моєї кровi, тож хай ллється їхня кров разом з кров'ю тих, хто досi не зрозумiв, на чий бiк треба стати. Озирнися, Олесю!
      Юнак швидко повернув голову туди, куди дивилися примруженi очi Ернана Рамiро. Не далi як за кiлометр вiд "Люцифера" плив, легко розрiзаючи гострим носом пiнявi хвилi, сiрий присадкуватий вiйськовий корабель. Його середня частина була немов зрiзана, палуба в цьому мiсцi зовсiм наближалася до поверхнi води, i здавалося, що морськi хвилi можуть першої-лiпшої хвилини залити її. Двi широкi труби випускали густий дим, що розстилався довгою темною хмарою позаду корабля. Мiноносець на повну швидкiсть мчав прямо на "Люцифер".
      Ернан Рамiро нахилився до тонкої переговорної труби, що правила за стовпчик поруччя, i неголосно промовив:
      - Увага, Валенто! Мiноносець наближається. Будьте напоготовi !
      Олесь побачив прапор на кормi корабля. То був чорно-синьо-оранжевий прапор фалангiстської Iберiї. Ось на щоглi мiноносця з'явилися ще й маленькi барвистi прапорцi. Сигнали!
      Сивий Капiтан проговорив стиха, наче сам до себе:
      - Вiн запитує, хто ми. Гаразд, незабаром вони самi впiзнають мене!..
      Мiноносець тим часом наближався на повну швидкiсть. Ось уже на його низькому борту стало видно окремi постатi офiцерiв у бiлих, розшитих золотом куртках, з бiноклями в руках. Сивий Капiтан усе ще нерухомо стояв на мiсцi, схрестивши руки на грудях. I так само лишався на мiсцi й "Люцифер", тихо погойдуючись на хвилях.
      "Та що ж Капiтан хоче зробити? - подумав Олесь, який не мiг зрозумiти намiрiв Ернана Рамiро. - Чому ми стоїмо? Навiщо? Адже так вони зможуть напасти на нас..."
      - Гей, на суднi! - долинув до нього гучний голос з мiноносця, пiдсилений мегафоном. - Хто ви такi?
      Сивий Капiтан повернув голову. Вiтер заворушив його кучерями.
      - Нечемно запитувати iнших, не назвавши спочатку самих себе, - голосно i спокiйно вiдповiв вiн, презирливо дивлячись на мiноносець, наче перед ним був не грiзний морський вiйськовий корабель, а якийсь рибальський човен.
      Секунду панувала мовчанка, що порушувалась лише тихим плюскотом хвиль. Офiцери на мiноносцi були здивованi незалежною, навiть задерикуватою вiдповiддю...
      - Пропоную негайно вiдповiдати, коли запитує урядовий мiноносець "Сан-Себастiан"! - погрозливо пролунав владний голос з корабля. Його власник знайшов-таки форму вiдповiдi, яка водночас i сповiщала про назву мiноносця, i лишалася наказом.
      - Це вже краще, - ще глузливiше вiдгукнувся Ернан Рамiро. - А ми туристи, що подорожують у своїх власних справах i не мають бажання розмовляти будь з ким.
      - Що за судно? Як називається? - не вгавав загрозливий голос з мiноносця.
      Ернан Рамiро зневажливо знизав плечима:
      - "Свiтлоносець", приватний корабель, якщо ви вже так наполягаєте, сказав вiн.
      У вiдповiдь з мiноносця долинув ще грiзнiший вигук:
      - Виверти не допоможуть вам! Ми впiзнали вас! Тримаємо ваш "Люцифер" пiд наведеними гарматами! Здавайтеся негайно! За хвилину вiдкриємо вогонь!
      Сивий Капiтан з насмiшкуватим здивуванням розвiв руками:
      - От дивно! Та хiба ж вам не вiдомо з урядових повiдомлень, що "Люцифер" разом з його командою знищено? Чи у вас немає радiо?
      I зразу потому вiн, не змiнюючи пози, тихо проговорив у переговорну трубку:
      - Вниз, Валенто! Враз!
      Пiдштовхнувши Олеся, Ернан Рамiро зник разом з ним у люку. Кришка люка автоматично зачинилася за ними. Нiбито Олесь встиг iще почути пострiли, але напевно сказати не мiг, бо всi звуки разом ущухли: "Люцифер" швидко занурювався, мов його щось тягло вниз.
      Ернан Рамiро спинився тiльки в кабiнi керування. Олесь iшов слiдом за ним. Капiтан зловiсно посмiхався, пiдходячи до пульта. Кiлька швидких рухiв - i вiн знову одiйшов на середину кабiни. Валенто Клаудо стояв бiля другого крiсла i запитливо дивився на Капiтана.
      - Досить, Валенто, - коротко розпорядився Ернан Рамiро. - Я вже увiмкнув генератори. Можна йти вгору.
      В цю мить "Люцифер" немов пiдстрибнув. Весь його велетенський корпус пiдкинуло вгору. Олесь схопився за дверi, щоб не впасти. Оглушливий гуркiт покрив усе. Ернан Рамiро стискував кулаки, наче погрожував ними комусь нагорi:
      - Знову глибиннi бомби? Гаразд! Зараз вони зрозумiють: нiщо, нiякi бомби менi не страшнi. О, вони самi накликали на себе лихо! Хай же тепер вiдчують на собi i тяжкiсть моєї кари! То буде уроком для iнших!
      Вiн схопив важелi керування. "Люцифер" затремтiв i ринувся вперед. Здалека долинув гуркiт нових вибухiв. Але вони стали дедалi тихшими. Не знаючи, що "Люцифер" швидко вiдпливав убiк, мiноносець кидав одна за одною глибиннi бомби на тому мiсцi, де занурився корабель Сивого Капiтана.
      Мовчки, з нахмуреним, гнiвним обличчям Ернан Рамiро керував "Люцифером". Ось вiн натиснув великi важелi, що регулювали занурення й пiдняття. Нiс "Люцифера" пiшов угору. За кiлька секунд на екранi з'явилася поверхня моря. Ернан Рамiро мовчки передав керування Валенто Клаудо i швидко вийшов з каюти. Олесь iшов слiдом за ним. Що задумав зробити Капiтан? Про яку помсту, про яке лихо говорив вiн щойно? Навiщо вiн пiшов на такий риск вивести "Люцифер" на поверхню моря, де його можуть розстрiляти з гармат?..
      Люк на палубi був уже вiдкритий. Сивий Капiтан вийшов нагору i спинився бiля поруччя, ще мокрого вiд морської води. Недобре прищуленi його очi дивилися на фалангiстський вiйськовий корабель.
      Мiноносець був уже близько. По його палубi перебiгали люди, метушилися бiля гармат i механiзмiв. Звичайно, вони зразу помiтили, що "Люцифер" виринув iз води. З труб "Сан-Себастiана" повалили густi хмари диму. Корабель описав пiвколо i ринув прямо на "Люцифер". Водночас почали опускатися нижче й нижче стволи його гармат, готуючись намацати цiль. Ернан Рамiро наче не помiчав загрози, що насувалася, вiн спокiйно дивився на "Сан-Себастiана", не роблячи жодного руху й не виймаючи рук з кишень.
      Олесь розгублено поглядав то на нього, то на мiноносець. Що ж станеться зараз? Адже ворог ось-ось почне обстрiл? З такої вiдстанi не можна промахнутися, снаряди влучать у "Люцифер"... а Капiтан нiчого не дiє, вiн залишає "Люцифер" пiд загрозою неминучого розстрiлу... та невже ж Капiтан розгубився, вагається? Але ж тодi - цiлковита загибель, кiнець...
      А стволи гармат все опускалися. Ось вони вже опинилися на рiвнi якоїсь уявлюваної прямої лiнiї, що з'єднувала "Сан-Себастiан", вкритий стальним панциром грiзний мiноносець - з беззбройним "Люцифером", що лiнькувато погойдувався на хвилях. Зараз, зараз пролунає оглушливий залп, що рознесе "Люцифер" на шмаття...
      I раптом гармати мiноносця спинилися, застигли в незакiнченому русi, наче в них застопорилися механiзми. А "Сан-Себастiан" замiсть того, щоб затриматися на тому курсi, при якому його гармати були б наведеними на "Люцифер", чомусь продовжував повертатись, мов по iнерцiї. Олесь почав догадуватися, в чому рiч.
      - Ха-ха-ха! - пролунав коло нього сухий, короткий смiх, у якому не було нiчого веселого. Навпаки, той смiх звучав погрозливо, в ньому вiдчувалися водночас i гнiв, i глузування. Олесь озирнувся: то смiявся Сивий Капiтан, схопившись за поруччя.
      - Ха-ха-ха! - пролунав iще раз той холодний смiх. I Ернан Рамiро заговорив голосно й чiтко, так, що кожне його слово долiтало до людей на мiноносцi. - Ви не чекали цього? Ви думали, що так легко буде розстрiляти мiй "Люцифер"? Даремнi сподiвання, фалангiстськi наймити!
      Вiн трохи нахилив голову до переговорної труби:
      - Вперед, Валенто!
      "Люцифер" ожив. Його металевий корпус завiбрував вiд руху потужних механiзмiв. Нiс повiльно повернув у бiк "Сан-Себастiана". "Люцифер" почав наближатися до мiноносця.
      Олесь зрозумiв: дiєю своїх скерованих генераторiв, їх електромагнiтними коливаннями Сивий Капiтан спинив усi механiзми на мiноносцi, як спиняв ранiше мотори танкiв i автомобiлiв. Грiзний досi "Сан-Себастiан" став безпорадним! Вiн не мiг бiльше самостiйно рухатися, ним не можна було керувати, вiн став iграшкою морських хвиль.
      Метрiв за сто вiд мiноносця "Люцифер" знову спинився. Звiдси було видно всю безпорадну метушню, яка почалася на палубi "Сан-Себастiана". Мабуть, люди на мiноносцi не розумiли, що сталося, чому застопорилися всi механiзми. Звiдти долiтали збудженi, сердитi вигуки, чиясь роздратована команда, свистки.
      У цьому гаморi несподiвано пролунав одинокий сухий пострiл. Куля, випущена з пiстолета, просвистiла десь угорi, над "Люцифером". Сивий Капiтан, не звертаючи на це нiякої уваги, пiдвiв руку. Широким, владним жестом вiн простягнув її в напрямi мiноносця. То був виразний знак того, що вiн хоче щось сказати. На "Сан-Себастiанi" це зрозумiли. Враз на палубi мiноносця стало тихо, люди завмерли там, де стояли, змовкли вигуки i галас, якi досi долинали з вiйськового корабля.
      - Чи чуєте ви мене? - запитав гучно Ернан Рамiро.
      - Що ви хочете сказати? - долинула вiдповiдь з "Сан-Себастiана". Голос був той самий, що його Олесь чув ранiше, але в ньому не було вже анi впевненостi, анi погрози. Навпаки, в ньому вiдчувалася розгубленiсть.
      - Менi нема про що довго з вами говорити, - спокiйно i владно, з вiдтiнком явного презирства промовив Сивий Капiтан. - Насамперед не витрачайте даремно куль з гвинтiвок чи пiстолетiв. Не долетiвши до мене, всi кулi впадуть у море. Якщо ви пiзнали мiй "Люцифер", то, сподiваюсь, можете згадати i про таку його властивiсть, про яку ви, напевне, чули.
      Вiдповiдi не було. Стривожене мовчання панувало на "Сан-Себастiанi".
      I голос Ернана Рамiро ставав дедалi загрозливiшим, вiн дзвенiв, немов метал, у цiй дивнiй тишi.
      - Я знешкодив вашу зброю. Електромагнiтними хвилями моїх генераторiв я спинив усi електромеханiзми на вашому кораблi. Вашi гармати застигли, нерухомi, бо їхнi механiзми також вiдмовилися працювати, покiрнi менi. Все це зробив я. Але це не все, що я зроблю з вами!
      Здавалося, багатозначна тривожна тиша ще поглибилася, i нiхто на "Сан-Себастiанi" не наважувався її порушити.
      - Ви хотiли розстрiляти мене - за це ви загинете самi! I так буде з усiма, хто надалi спробує заважати моїй великiй помстi. З цього часу я вважаю всi розмови зайвими. Хай тепер говорять не слова, а дiї! Ваш Фернандес оголосив менi вiйну - гаразд, я прийняв її. Йому все одно нiщо не допоможе, а ви, що виконуєте його накази i полюєте на мене, загинете самi. Тi з вас, хто випадково залишиться живий, зможуть передати мої слова iншим: хай опам'ятаються, поки є ще час! Рiвно через п'ять хвилин "Сан-Себастiан" злетить у повiтря вiд вибуху його власних снарядiв i бомб! Я, володар технiки, людина, яка не боїться нiкого i нiчого, бо нею керує святе почуття помсти катам, - тепер єдиний, хто має право наказувати всiм! Я не хотiв вашої загибелi. Але ви самi накликали її на себе. Хай ваша доля навчить iнших. Такий мiй вирок.
      Нахилившись до труби, Ернан Рамiро наказав:
      - Поставте охоронну завiсу, Валенто! Приготувати електричну мiну!
      - Єсть, Капiтане! - долинула глуха вiдповiдь з труби.
      - Iди вниз, Олесю, - не повертаючись до юнака, кинув Ернан Рамiро. Це був холодний наказ. Це був зовсiм незвичний для юнака тон, у якому не лишалося й тiнi тих дружнiх iнтонацiй, що до них Олесь звик протягом перебування на "Люциферi".
      Спускаючись у люк, Олесь ще раз поглянув на Сивого Капiтана. Ернан Рамiро нерухомо стояв на палубi, заклавши руки в кишенi шкiряної куртки, нахмуривши брови, не зводячи погляду з приреченого ним на загибель мiноносця. Рiзкi, глибокi зморшки з'явилися на його обличчi, що враз немов постарiшало. Вiн щось тихо шепотiв. А на палубi "Сан-Себастiана" метушилися зляканi люди...
      Олесь iшов коридором до своєї каюти, вiдчуваючи, що в головi у нього все переплуталося; вiн не мiг дати ладу стрибаючим думкам. Так, фалангiсти оголосили вiйну Сивому Капiтановi. Вони будь-що намагалися знищити його разом з "Люцифером". Що ж, старе прислiв'я каже: "На вiйнi - як на вiйнi". Щоб тебе не вбили, ти мусиш убивати сам. Це ясно. I коли досi Ернан Рамiро з якихось причин уникав сутичок, не вiдповiдав ударом на удар, то це було дивним проявом незрозумiлої м'якостi, якщо не нерiшучостi. Сьогоднi Сивий Капiтан вийшов у наступ сам. I це було закономiрно, бо ж Олесь бачив, що нiякi попередження не допомагали, фалангiсти все одно нападали. А що їм лишалося робити? Не могли ж вони допустити, щоб Сивий Капiтан на своєму "Люциферi" вiльно з'являвся, де йому було завгодно...
      Проте нiколи досi Олесь не чув, щоб Капiтан сам говорив про себе такi речi, якi йому довелося почути зараз. "Володар технiки" - ну, це так, Капiтан тримає в руках могутнi знаряддя технiки. Вiн месник - i має право помститись за те, що зробили з ним фалангiсти. Але "єдиний, хто має право наказувати всiм"... адже саме так вiн сказав! Страшнi слова! Та хiба ж може людина проголошувати таке про себе?.. I знов у пам'ятi Олеся виникли iншi слова, якi вiн чув пiд час тiєї бесiди з Фредо Вiкторе: "самолюбство", "самозакоханiсть"... "нам нi до чого заводити собi ще одного диктатора"... Де ж правда, хто допоможе Олесевi розiбратися в усьому цьому складному i дивному, що розгортається навколо нього?.. Звернутися до Валенто Клаудо? Але це також нiчого не дасть, бо Сивий Капiтан для Валенто - найвищий авторитет i особа, дiї якої навiть не пiдлягають обговоренню. Марта?.. Справдi, що думає про все це чорноока дiвчина з її безпосередньою вдачею, з ясним поглядом на речi, проста й щира? Де вона?..
      3. ЧИ Ж МАВ РАЦIЮ ОЛЕСЬ?
      Марта все ще сидiла в маленькiй каютi, де Олесь залишив її, коли пiшов нагору, почувши сигнальний дзвiнок. З першого погляду вiн побачив, що дiвчина чимсь дуже стурбована. Вона схопилася з мiсця й кинулась до Олеся:
      - Алексо, що ж це буде? Невже Капiтан здiйснить свою погрозу?
      Значить, вона все чула? Так, звичайно, чула, бо все, що робилося зовнi "Люцифера", вловлювали чутливi мiкрофони, розмiщенi пiд його оболонкою; досить було в першiй-лiпшiй каютi повернути вiдповiдний вимикач, щоб схований у стiнi репродуктор вiдтворив навколишнi звуки.
      - Це жахливо, Алексо, - схвильовано говорила Марта. - Адже на тому кораблi стiльки людей, матросiв... Хiба ж вони виннi, що їх командири наказують їм стрiляти? Це ж такi самi люди, як i ми! Тiльки що їх примусили йти на вiйськову службу!.. А Капiтан хоче їх усiх знищити...
      Он що, виходить, турбувало Марту? Власне, про це Олесь i не подумав... Зрештою...
      - А що ж, по-твоєму, мусить робити Капiтан? - заперечив юнак. - Чекати, поки вони розстрiляють "Люцифер" i нас з тобою?
      Проте цi доводи не дiяли на Марту.
      - Не знаю, не знаю, - повторювала вона. - Але ж i так не можна, це надто жорстоко!..
      Олесь не встиг бiльше нiчого сказати, бо цiєї митi "Люцифер" навально ринув уперед, так раптово, що юнак змушений був схопитися за одвiрок. Олесь кинувся до вiкна, враз забувши не тiльки про сказане Мартою, а й про свої сумнiви. Адже зараз мусить здiйснитися те, про що говорив Капiтан, треба поглянути у вiкно!
      Марна спроба! Глуха кришка засунула вiкно ззовнi. А пiдлога каюти ритмiчно здригалася в такт працi потужних двигунiв. "Люцифер" розвивав чи не найбiльшу швидкiсть! I ось цiлком несподiвано те розмiрене здригання припинилося, наче завмерло. Здавалося, що "Люцифер" на якусь мить напружився всiм своїм велетенським корпусом i зiтхнув глибоким i глухим зiтханням, як гiгантська тварина. А тодi поновилось ритмiчне здригання, знов запрацювали двигуни. Олесь вiдчув, що якась сила притискує його до стiни: "Люцифер" круто повертав убiк.
      Аж тодi здалека пролунав гучний громовий вибух. Вiн долинув звiдкись, наче згори - розкотистий i довгий. Йому вiдповiли iншi, слабiшi, коротшi. А потiм враз стало тихо, нестерпно тихо, як буває це тiльки пiсля оглушливого гуркоту...
      Застигла на мiсцi Марта дивилася на Олеся широко розкритими очима: вона не розумiла, що робиться з юнаком, як може вiн радiти з жахливого вироку Капiтана, що безжалiсно вирiшив знищити сотнi людей на кораблi. Проте Олесь не помiчав її здивування i обурення. Всi його сумнiви цiєї хвилини вiдiйшли кудись убiк: адже якщо вiйну оголошено, то треба наступати, перемагати. А це була перемога!
      Вiн уявляв собi те, що вiдбувалося зовнi. "Люцифер" випустив електричну мiну. Яка вона - невiдомо. Але та мiна влучила в "Сан-Себастiан", приречений фалангiстський мiноносець, що насмiлився полювати на "Люцифер", намагався знищити його глибинними бомбами. А вони, цi фалангiсти, думали, що це буде дуже легко, що Сивий Капiтан не зможе захищатися, що вони захоплять його зненацька! Нi, вийшло зовсiм навпаки, Капiтан i його "Люцифер" справдi могутнiшi за ворогiв!
      Електрична мiна висадила в повiтря "Сан-Себастiан", вiд неї вибухнули склади снарядiв i бомб, якi були на борту мiноносця. Про це свiдчили i коротшi, слабшi вибухи, якi було чути пiсля першого, найгучнiшого. О, тепер фалангiсти вже напевно знатимуть, з ким мають справу! Сивий Капiтан на дiлi довiв, який вiн могутнiй i непереможний!..
      "Люцифер", знищивши ворогiв, уже знов нестримно линув кудись, злегка погойдуючись на морських хвилях, пiдкорений єдинiй волi свого господаря, володаря технiки, Сивого Капiтана... єдиного, хто має право наказувати... Якi страшнi цi слова, що їх вжив сам Ернан Рамiро!.. Ну, та все одно, не в словах справа. Головне те, що Сивий Капiтан перемiг, що вiн показав фалангiстам свою могутнiсть, i тепер не лише вони, а й усi тi, хто пiдкоряється їм, уже напевне змушенi будуть замислитися перед новими нападами на "Люцифер".
      Так думав захоплений Олесь, якому не хотiлося зараз навiть згадувати про свої вагання i сумнiви. Чи ж мав вiн рацiю?..
      4. ОЛЕСЬ МОВЧИТЬ
      Чи ж не забув Олесь про свої попереднi сумнiви, та ще й пiдкрiпленi критичними зауваженнями стриманого Фредо Вiкторе?
      Визнаємо, - про тi зауваження, як i про власнi сумнiви, - Олесевi не хотiлось i згадувати. Безумовно, взагалi Фредо Вiкторе мав рацiю. Але ж то взагалi, для звичайних людей, для звичайних умов. Сивий Капiтан був незвичайною людиною, його "Люцифер" не мав нiчого рiвного собi на цiлому свiтi. А яка велика душа була в Ернана Рамiро, який благородний намiр священної помсти ставив перед собою Сивий Капiтан, вiдважний, впевнений, непереможний Сивий Капiтан, саме iм'я якого поступово перетворювалося для Олеся на символ нещадної боротьби проти кривавого фалангiстського ладу! Немає сумнiву, Сивий Капiтан переможе, вiн здiйснить свої намiри, досягне своєї мети!..
      I раптом хiд думок Олеся обiрвався, наче хтось зненацька вхопив юнака за плече i спинив його. Намiри Сивого Капiтана, його мета... А що знає про це Олесь? Боротьба проти клiки Фернандеса, помста фалангiстам - це не мета, це скорiше можна назвати шляхом до якоїсь мети. Ну, скажiмо, Капiтан знищить Фернандеса i його поплiчникiв. Гаразд. А тодi? Що тодi, коли Сивий Капiтан помститься?.. Так, так, вiн помститься, це напевно, iнакше не може бути. Але що тодi?..