У вiдчаї Олесь озирнувся. Офiцер, мабуть, щоб скоротити шлях до штабу ЗФМ, вiв їх через якийсь провулок. Нi попереду, нi позаду нiкого бiльше не було. Лише на тому боцi провулка якийсь робiтник у кепцi байдуже дивився на них, чухаючи потилицю.
      "Хай буде, що буде!" - раптом вирiшив Олесь.
      Швидким рухом вiн вихопив з кишенi довгасту плескату коробочку, яку дав йому перед виходом з "Люцифера" Сивий Капiтан. "Це серйозна зброя, Олесю. Користуватися нею можна тiльки тодi, коли вже немає iншого виходу", - так сказав Капiтан. Ну що ж, зараз iншого виходу немає.
      Все тривало лише кiлька секунд. Олесь пам'ятав: перевести оцей малесенький запобiжник, скерувати куди слiд передню частину з отвором. Потiм - натиснути кнопку...
      Офiцер озирнувся на нього.
      - Отож, iз сорок другого? Ясно, що бреше... - почав вiн i в ту ж мить вiдсахнувся. Вiн побачив скеровану на нього руку юнака з плескатою коробочкою, схожою на маленький пiстолет з коротким дулом. З тiєї коробочки вилетiло, крутячись, чорне кiльце розмiром з невеличку монету. Воно вдарилося об залитi золотом груди офiцера. В ту ж саму мить спалахнув яскравий виблиск, наче мигнула блискавка. I нiякого звуку! Кiльце зникло в тому виблисковi, розлетiлося найдрiбнiшим порохом, мов зроблене з тонкого скла. Вiд нього просто нiчого не лишилося. А офiцер незграбно змахнув товстими руками, похитнувся i важко поточився на землю, широко розкривши рота i безпорадно хапаючи ним повiтря.
      - Ось твiй берет! - кинув Олесь приголомшенiй усiм цим Мартi. Тiкаймо!
      Через кiлька секунд вони вже завертали за рiг провулка. Там Олесь озирнувся. Тiло офiцера лежало на тротуарi все так само нерухомо. Робiтник у кепцi зникав уже за протилежним рогом провулка: видно, його нiяк не приваблювала перспектива давати комусь свiдчення про дивну подiю, що вiдбулася на його очах.
      Стримуючи гаряче дихання, Олесь i Марта вийшли на людну вулицю, змiшуючись з перехожими...
      Роздiл одинадцятий
      1. НОВА ПАСТКА МIГЕЛЯ ХУАНЕСА
      Читач, мабуть, уже догадався, що раптовий налiт Мiгеля Хуанеса з Хосе Френко на колишню квартиру Ернана Рамiро по вулицi Сагасти не дав, та й не мiг дати нiяких втiшних для полiцiї наслiдкiв. Сивого Капiтана там, звичайно, не було. Пощастило знайти лише кiлька старих фотографiй, де був зображений Ернан Рамiро таким, яким його знали товаришi по роботi в фiзичному iнститутi. Цi картки були аж надто давнi, навряд чи вони допомогли б впiзнати Ернана Рамiро, якого треба було знайти i арештувати. А саме цього i не вдавалося зробити.
      Все ж таки Мiгель Хуанес залишив бiля квартири Ернана Рамiро секретних агентiв. Хоч усi данi свiдчили за те, що розшукуваний тут нiколи не з'являється, не слiд було нехтувати найменшою ниточкою, що могла навести на слiд.
      Отож, залишалася тiльки одна можливiсть - чекати появи "Люцифера" у лiсi Фонтiверос.
      Сама собою напрошувалася думка, що десь у тому великому лiсi, мабуть, мiстилась база "Люцифера". Не могла ж така велика машина обiйтися без технiчного огляду, ремонту, заправлення пальним тощо. Тiльки - де ж схована та база?
      Агенти Мiгеля Хуанеса обшукали весь лiс, пройшли i промацали його з пiвночi на пiвдень i з заходу на схiд. Нiде не було знайдено нiяких майстерень, нiяких складiв, - нiчого, схожого на базу!
      Було вiд чого збожеволiти! В лiсi бази немає, це факт. Але що ж тодi притягало Сивого Капiтана в той лiс? Не їздив же вiн туди милуватися природою!.. I взагалi, де ховається "Люцифер" останнi кiлька днiв?.. А дорогоцiнний час iде, кожного наступного дня можна чекати вибуху гнiву роздратованого каудiльйо - слава йому! - i тодi... Про те, що станеться "тодi", Мiгель Хуанес намагався не думати взагалi.
      Що робити?
      I Мiгель Хуанес за порадою Хосе Френко дав розпорядження розклеїти по всiх мiстах i селах, по всiх шляхах оголошення, в якому пропонувалася велика нагорода тому, хто приставить Сивого Капiтана живим чи мертвим. Та й це нiчого не дало. Навiть якихось пiдозрiлих не щастило затримати, бо нiхто не повiдомляв нi про що полiцiю. Iберiйцi читали оголошення, вигукували старанно "слава каудiльйо!", якщо помiчали поблизу когось з полiцiї чи фалангiстiв у їхнiх чорних сорочках. Але - мовчали!
      За весь час до рук Мiгеля Хуанеса, точнiше його вiрного помiчника Хосе Френко, потрапив тiльки один "пiдозрiлий": то був уже знайомий нам Педро Дорiлья. Але всi допити його також не дали бажаних наслiдкiв. Та й справдi, що ж мiг сказати Педро Дорiлья, коли вiн знав про Сивого Капiтана значно менше, нiж тi, що його допитували? Так чи iнакше, Хуанесу не хотiлось випускати з рук хоч єдиного, хто, на його думку, мав якесь вiдношення до невловимого i невразливого Сивого Капiтана. Ось чому Педро Дорiлью було передано до в'язницi Сан-Сальвадор - "до запитання", як висловився Хосе Френко. А може, вiн на щось буде потрiбен у майбутньому? Там буде видно, а тим часом хай посидить! Звiльнити завжди встигнемо,- таке було випробуване правило iберiйської державної полiцiї.
      Всi цi днi справа стояла на мiсцi. I тому легко можна уявити собi, як зрадiв Мiгель Хуанес, коли Хосе Френко з поважним виглядом вручив йому термiнове повiдомлення. Лiтери стрибали в очах особливо уповноваженого, коли вiн швидко перебiгав поглядом рядки повiдомлення:
      "Пiвгодини тому "Люцифер" проминув секретнi застави пiвнiчно-захiдного краю Фонтiвероса. Автомобiль прямує головною дорогою до центральної галявини. Доповiдаю, що фугаснi мiни, встановленi на тому головному шляху, з невiдомої причини не вибухнули. Електричнi мiни ввiмкнути не встигли, оскiльки, по-перше, "Люцифер" iшов з великою швидкiстю, по-друге, сподiвалися на дiю фугасних мiн. За даними спостереження, "Люцифер" i досi перебуває бiля озера на центральнiй галявинi. Чекаю ваших розпоряджень. Уповноважений № 614".
      Пальцi Мiгеля Хуанеса тремтiли вiд збудження. Нарештi, нарештi! Тепер вiн уже не випустить "Люцифера", будьте певнi! Вiн кинув повiдомлення на стiл, схопив плащ i гукнув Хосе:
      - За мною, Френко! До Фонтiвероса!
      Вони помчали до аеродрому, де Мiгеля Хуанеса завжди чекав спецiальний лiтак.
      2. ВАМ ЛИШАЄТЬСЯ ТIЛЬКИ ЗДАТИСЯ
      У Фонтiверосi Хуанес нетерпляче вислухав короткий рапорт уповноваженого № 614, який зводився до того, що "Люцифер" i досi стоїть на центральнiй галявинi бiля озера.
      - Рiвень озера саме зараз пiдiймається, - почув мiж iншим Хуанес, але не звернув уваги на цi слова. Потiм особливо уповноважений оглянув фугаснi мiни, якi чомусь не вибухнули, хоч були в цiлковитому порядку. Та мiркувати з приводу того, чому саме вони не вибухнули, зараз не було часу. Треба було дiяти.
      - Перекажiть моє розпорядження по заставах i замаскованих батареях, нетерпляче наказав Мiгель Хуанес. - Як тiльки я пiднiму руку, негайно вiдкривати вогонь по "Люциферу". Пiсля того ж сигналу сапери мусять негайно включити електричнi мiни на шляху вiдступу "Люцифера". Я зараз сам їду до центральної галявини...
      Раптом Мiгель Хуанес обiрвав мову. Щось таке незрозумiле говорив тодi мiсцевий уповноважений вiдносно озера в лiсi?.. Про рiвень води, який пiднiмається, чи що?
      Якась нiсенiтниця...
      - Слухайте, що ви там казали про рiвень води в озерi? - спитав вiн.
      - Що саме зараз вiн пiдiймається, - вiдповiв уповноважений.
      - Як так пiдiймається? Вперше чую про таке.
      - Я також був здивований, коли помiтив це явище, - знизав плечима уповноважений. - Вирiшив перевiрити, бо гадав, що то якийсь випадок.
      - I що?
      - Тричi приходив сюди. I кожного разу рiвень води був рiзний.
      - Пiдвищувався? Може, до озера стiкає вода пiсля дощiв?
      - У тому-то й рiч, пане особливо уповноважений, що рiвень змiнювався i в той, i в другий бiк. Першого разу вода доходила до стежки, що наближається до озера. Другого разу рiвень знизився майже на пiвтора метра. Я не повiрив своїм очам, вимiряв рiвень i поставив позначку. А на третiй раз рiвень знов пiднявся до стежки. Моя позначка опинилася пiд водою!
      - А дощi були тут за цей час?
      - Протягом тижня - жодного.
      - Може, озеро має якiсь пiдземнi джерела?
      - Менi це невiдомо, пане особливо уповноважений. Адже озеро досить велике, хто його знає... якась загадка природи...
      "Загадка природи"! Немовби й без того Мiгелевi Хуанесу було мало рiзних загадок, пов'язаних з тим клятим Сивим Капiтаном! Але цього разу таємниче явище стосувалося тiльки самої природи. Отже, не варт про нього думати, хай цим займаються вченi, їм все одно бiльше нема чого робити. А перед Мiгелем Хуанесом стоять значно важливiшi завдання!
      - До машини! - розпорядився вiн. - I обережно, нам треба непомiтно наблизитися до "Люцифера"... Що таке, Френко? - спинився Мiгель Хуанес, побачивши, що його помiчник зробив якийсь застережливий знак.
      - Вiдносно мiн, пане Хуанес, - мовив той стиха. - Як би не пiдiрватися на них нам самим... Адже тут їх до бiса понатикано!
      Мiгель Хуанес запитливо поглянув на мiсцевого уповноваженого: справдi, як би не вийшло такої неприємностi. Але той заспокiйливо зауважив:
      - Небезпеки немає, пане особливо уповноважений. Фугаснi мiни закладенi на пiд'їздах до лiсу. А тут є тiльки електричнi, якi вибухають лише тодi, коли їх за наказом включать сапери.
      - Будемо сподiватися, що власної iнiцiативи вашi сапери не виявлять, похмуро вiдгукнувся Хуанес. - Що ж, їдьмо!
      Вони вирушили. Щойно автомобiль заглибився в лiс, як зникли будь-якi ознаки того, що тут готується пастка для "Люцифера". Нiде не було видно жодної людини, всi застави i секретнi пости були старанно замаскованi. Мiгель Хуанес добре знав, що всi його розпорядження ретельно виконанi. В полiцiї i жандармерiї не заведено наказувати двiчi про одне й те ж саме, особливо пiд час надзвичайних заходiв.
      Автомобiль спинився. Хуанес з мовчазним запитанням подивився на шофера: в чому рiч?
      - Тут шлях повертає i виходить прямо до озера, - пояснив шофер. - До того мiсця, де стоїть "Люцифер", пане особливо уповноважений. Якщо ми повернемо, то вони нас одразу помiтять. А ви ж наказали, щоб...
      - Гаразд, гаразд, розумiю, - спинив його Мiгель Хуанес, який уже ледве володiв собою, так хотiлося йому почати дiяти. - Ми вийдемо тут. Френко, ви зi мною! Ви матимете честь бути присутнiм при моїй останнiй спробi вплинути на цього божевiльного. Ах, як же добре було б захопити його живцем!.. Так, так, я сподiваюсь, що тепер уже нiщо не врятує Сивого Капiтана, ми за цей час багато чого навчилися!.. Вперед!
      Ховаючись поза деревами, Мiгель Хуанес у супроводi Хосе Френко наближався до центральної галявини. Праворуч вiд себе вiн помiтив двi замаскованi гармати кинджальної дiї, прихованi за товстими стовбурами. їх стволи були скерованi на галявину. З-за кущiв виглядали не менш ретельно замаскованi солдати. Мiгель Хуанес схвально кивнув головою: все напоготовi, все гаразд!
      Хосе Френко обережно торкнувся рукава свого начальника.
      - Навколо "Люцифера" люди, пане Хуанес, - прошепотiв вiн збуджено. Наче щось лагодять в машинi... це ж нам на руку!..
      Справдi, на фонi великого сiро-зеленого автомобiля легко вирiзнялися кiлька постатей людей у синiх комбiнезонах. Двоє поралися бiля вiдчиненого люка в переднiй частинi машини, третiй стояв на даху автомобiля, говорячи щось першим. Ясно, цi люди навiть не пiдозрюють, що вони в кiльцi мiн i гармат!
      Швидким поглядом Мiгель Хуанес оцiнив обстановку. Так, "Люцифер" стояв на самому березi досить великого озера, розташованого в центральнiй частинi лiсу. Дрiбнi хвилi добiгали майже до самих колiс передньої частини автомобiля. Можна було дивуватися, чому Сивий Капiтан спинив машину так близько вiд води, та ще й передом до озера. Але Хуанес, певна рiч, не мав з свого боку нiяких заперечень щодо цього: так ще краще, "Люциферовi" довелося б маневрувати, розвертатися, щоб покинути це незручне мiсце. Отже, час дiяти!
      Одним жестом Мiгель Хуанес наказав Хосе Френко залишатися тут, бiля дерев, а сам невимушеною ходою, мов прогулюючись, вийшов на галявину. Нi, нi, вiн не зрадить себе, не видасть нiчим свого хвилювання! Вiн буде спокiйним i владним, як i належить бути незаперечному господаревi становища!
      Не встиг особливо уповноважений пройти й кiлькох крокiв, як зрозумiв, що люди в синiх комбiнезонах одразу помiтили його. Вони обернулися до нього, випростались, немов чекаючи чогось. Очевидно, вони були дуже враженi його несподiваною появою.
      Якщо визнати щиро, то Мiгель Хуанес i сам милувався собою. Ззаду на нього дивилися полiцейськi й солдати, якi, безумовно, захоплювалися смiливiстю особливо уповноваженого.
      Хуанес наближався до загадкового автомобiля. З досадою вiн помiтив, як люди в синiх комбiнезонах зникли в дверях "Люцифера", що враз зачинилися за ними. Проте один чоловiк залишався на даху. Вiн приглядався до постатi Хуанеса i нiбито не мав намiру покидати дах. Гаразд, Мiгель Хуанес поговорить з ним!
      То був високий, оглядний чоловiк, також у синьому комбiнезонi, що, мабуть, правив за форму в Сивого Капiтана. Чисто виголене широке обличчя цього чоловiка не виявляло нiяких ознак здивування чи занепокоєння. Це трохи не подобалося Хуанесу, тут було щось незрозумiле... а втiм, очевидно, цей чоловiк просто звик добре тримати себе в руках, не показувати своїх почуттiв. Так, зараз Мiгель Хуанес звернеться до нього.
      Але не встиг вiн зробити ще й кроку далi, як почув голос чоловiка з "Люцифера":
      - Чи не досить, пане Хуанес?
      Як? Вони знають його iм'я? Знають i в обличчя? А чоловiк у синьому комбiнезонi спокiйно вiв далi - i Мiгелевi Хуанесу здалося, що в його голосi досить виразно звучать насмiшкуватi нотки.
      - Ми дозволили вам, пане Хуанес, пiдiйти до "Люцифера" вже досить близько. Час спинитися, щоб не трапилося якихось неприємних для вас несподiванок. А чому ви залишили вашого колегу там, за деревами? Проте це ваша особиста справа. Отже, що вам потрiбно?
      Мiгель Хуанес остовпiв. Виходить, що вони давно вже бачили його i Хосе Френко? Його поява не була несподiваною для них? Вони бачать Хосе Френко там, за стовбурами дерев? Знов безглузда фантастика? Е нi, тепер нiчого не вийде! Знов-таки, це вам не минулий раз!
      За мить Мiгель Хуанес опанував себе. Що ж, ця людина нiби сама викликає його на переговори. Тим краще! Хай живе чемнiсть!
      Привiтно знявши капелюха, Мiгель Хуанес гречно вклонився i голосно мовив, змусивши себе навiть посмiхнутися:
      - Бачу, що менi немає потреби називати себе. Я дуже радий. Дозвольте поцiкавитися, з ким маю честь?..
      - Киньте гру в пiжмурки, пане Хуанес, - перебив його чоловiк у синьому комбiнезонi. - Ви прийшли сюди щось сказати нам? То й кажiть. Що вам потрiбно?
      Мiгель Хуанес майже розсердився: яка неввiчливiсть! Проте - чого ж можна чекати вiд якогось механiка чи технiка? I вiн холодно зауважив:
      - Я волiв би говорити з так званим Сивим Капiтаном.
      - Капiтан зайнятий i доручив менi вислухати вас, - не менш холодно вiдповiв чоловiк з даху.
      Он як! Ну, побачимо, що ви зараз заспiваєте!
      - Одного разу я вже робив вам деякi пропозицiї. Тепер я вдруге i востаннє пропоную вам здатися, - промовив Мiгель Хуанес, чiтко вимовляючи кожне слово. - Пiдкреслюю: востаннє!
      - Минулого разу ви одержали вже вiдповiдь.
      - Визнаю: тодi я недооцiнив ваших можливостей. I зробив з цього потрiбнi висновки. Тепер передбачено все. Прошу передати вашому начальниковi те, що я зараз скажу. Будемо говорити вiдверто. У вас немає iншого виходу. Галявина оточена гарматами. За моїм першим сигналом ви будете обстрiлянi. Спроби втечi не дадуть нiчого. Всi шляхи замiновано...
      - Але мiни не завжди вибухають, - зауважив чоловiк у синьому комбiнезонi.
      - Ви правильно вiдзначили, фугаснi мiни вибухають не завжди. Я в цьому пересвiдчився сьогоднi. Проте мова йде зараз про електричнi мiни, якi встановлено на всiх шляхах, що ведуть з лiсу. Вони вже неодмiнно вибухнуть, як тiльки сапер натисне кнопку контакту.
      - Припустимо, - погодився чоловiк на даху.
      - Але я не хочу зайвих жертв. Зрозумiйте, що вам лишається тiльки здатися. Вiд iменi уряду я обiцяю вам...
      - Не варт обiцяти того, що вiд вас не залежить, пане Хуанес, - перебив його чоловiк у синьому комбiнезонi. - Ви сказали достатньо. Зараз я доповiм про це Капiтановi. Вам доведеться зачекати.
      З цими словами вiн зник всерединi "Люцифера", наче провалився.
      Мiгель Хуанес вiдчув, як його поступово охоплює лють. Надто вже зухвало поводився цей чоловiк! Але вони мусять зрозумiти, що в разi вiдмови приреченi. Кожна розумна людина на їх мiсцi здалася б. I тодi Хуанес здобуде перемогу! Вiд самої думки про це в нього швидко забилося серце. А якщо нi... ну, тодi все одно, можна буде задовольнитися знищенням "Люцифера".
      3. ЗНИЩЕННЯ "ЛЮЦИФЕРА"
      Раптом Мiгелевi Хуанесу здалося, що великий корпус "Люцифера" похитнувся. Так, так, от вiн гойднувся ще раз! Що таке?..
      А, ось у чому рiч! То прибувала вода в цьому чудернацькому озерi. Справдi, вона дедалi бiльше заливала низькi береги, вона вже вiдрiзала "Люцифера" вiд сушi. Машина стоїть у водi... чи вже спливла i погойдується на її поверхнi?.. А може, "Люцифер" сам потроху, непомiтно з'їхав у воду? Хтозна, Хуанес, захоплений своїми мрiями, не помiтив цього. Одне безумовно: "Люцифер", незважаючи на свою велику вагу, тримався на поверхнi води. Що це, нова вихватка Сивого Капiтана?.. Адже вiн чомусь не вiдповiдає...
      - Егей, там, на "Люциферi"! - гукнув Мiгель Хуанес.
      У лiсi вiдгукнулася луна; але з боку "Люцифера" не долинуло у вiдповiдь жодного звуку. Тiльки ледве чутно було, як плюскотять об береги маленькi, дрiбнi хвильки. Та що вони, глузують з нього, цi нахаби на автомобiлi Сивого Капiтана?.. Вiн намагався зробити якнайкраще, вступив з ними в переговори... правда, сподiваючись дiстати похвалу каудiльйо за непошкоджений "Люцифер", але то вже справа самого Мiгеля Хуанеса. Сивий Капiтан не тiльки не хоче здаватися, вiн ще й затiває щось... Нi, нi, досить вагань! Краще знищити "Люцифер", нiж наражатися ще на якiсь несподiванки!.. Хай скажуть своє слово гармати!
      Мiгель Хуанес швидко пiшов до дерев: було б дуже нерозумно залишатися тут, бо сюди ж наведенi гарматнi стволи. Хосе Френко аж висунувся з-за дерева, за яким ховався: вiн тремтiв вiд збудження, вказуючи рукою в бiк "Люцифера":
      - Пане Хуанес! Пане Хуанес! Вiн тоне! Чи занурюється в воду? Погляньте самi!
      Хуанес озирнувся: цього ще бракувало! Справдi, "Люцифер" швидко занурювався у воду. Вона доходила вже до середини його масивного корпусу. О нi, цього разу не вийде, це знайомий трюк!
      - Вогонь! - несамовито заволав Мiгель Хуанес.
      I майже в ту ж саму мить (принаймнi так йому здалося) вдарили пострiли гармат. Артилеристи таки були напоготовi! Але вони стрiляли надто високо. Їх гармати були наведенi ще заздалегiдь, тодi, коли "Люцифер" стояв на березi. А тепер над водою виднiлася тiльки його верхня частина. Снаряди пролетiли вище i розбили кiлька дерев на тому боцi озера. Прокляття!
      - Вогонь! - знов закричав Хуанес, не пам'ятаючи себе вiд лютi. Точнiше!
      I знов прогримiли пострiли. Артилеристи нашвидку змiнили прицiл. Проте снаряди, як i ранiше, пролетiли вище, бо "Люцифер" занурювався в воду несподiвано швидко, наче то був не автомобiль, а пiдводний човен. Ось вiд нього над поверхнею води залишився тiльки самий верх, та ще поруччя на ньому... Мiгель Хуанес люто тупнув ногою об землю: прямо на його очах "Люцифер" ще раз намагався сховатися пiд водою! Стрiляти, негайно стрiляти, поки ще його видно!
      Проте артилеристи й так стрiляли не вгаваючи. Снаряди врiзалися в воду й вибухали, пiдкидаючи вгору цiлi водограї. Серед тих водограїв i пiняви вже нiчого не можна було розiбрати. Але нi: напружений погляд Хуанеса помiтив, як з води високо пiдкинулася в повiтрi якась рiч... I вiн одразу впiзнав її!
      - Поруччя "Люцифера"! Поруччя! - закричав вiн, не приховуючи радостi. Влучили!
      Так, то було поруччя з верхньої частини загадкового автомобiля, зiрване снарядом. Чудово! Розрахунки особливо уповноваженого справджувалися: "Люцифер" може вiдкидати вiд себе кулi, але проти гарматних снарядiв вiн безсилий, вони можуть, можуть вразити його! Коли б пострiли були влучнiшими... Може, пощастить ще щось помiтити? Нi, те поруччя було єдиним трофеєм, крiм нього, на збаламученiй поверхнi озера не залишилося нiяких слiдiв "Люцифера", який встиг-таки зануритися. А може, вiн потонув?.. Та нi, тепер можна було зробити якийсь висновок: Сивий Капiтан з самого початку мав на метi повторити те, що вiн уже зробив один раз, стрибнувши в море.
      - I повторив-таки, хай вiн буде проклятий! - злiсно процiдив крiзь зуби Мiгель Хуанес.
      Але нi! Там, у морi, Сивий Капiтан мiг утекти, прослизнути пiд водою i виринути десь в iншому мiсцi. Лiсове ж озеро, хоч i дуже велике, - не море, тут далеко не вiдпливеш, i в усякому разi на сховаєшся. А, вiн знов хотiв обдурити Мiгеля Хуанеса, цей Сивий Капiтан? Нi, цього разу нiчого не вийде! Цього разу все передбачено!
      Особливо уповноважений повернувся до Хосе Френко. Його енергiйне обличчя було сповнене рiшучостi: почату справу треба доводити до кiнця!
      - Дайте наказ кидати глибиннi бомби, Френко, - розпорядився вiн. - Ми дiстанемо його i пiд водою!
      Хосе Френко незграбно вiдкозирнув i швидко пiдiйшов до польового телефону. Мiгель Хуанес дивився на поверхню озера, по якiй ще пробiгали неспокiйнi хвилi. Вiн згадував: здається, ще тодi, коли вiн уперше разом з Хосе Френко вивчав карту Фонтiвероса, його вразило, що велике озеро, яке займало центральну частину лiсу, таке глибоке. Неправильної форми концентричнi кола на озерi, нанесенi на ту карту, свiдчили про те. що озеро глибшає чи не вiдразу, наче провалля. Чим це можна пояснити? - таке питання вже тодi виникло в Мiгеля Хуанеса. Але вiн зразу ж таки й вiдкинув його, як зайве. Головний iнспектор вiддiлу розшуку державної полiцiї нiколи не вважав за потрiбне займатися питаннями, якi не стосувалися безпосередньо справи. Так було i тут.
      Згадавши про це, Мiгель Хуанес незадоволено скривився. Чорти його знають, що в цiй справi з Сивим Капiтаном має значення, а що - нi. Але глибоке озеро чи нi, змiнюється в ньому рiвень води чи не змiнюється, - все це було зараз другорядним. Так чи iнакше, а "Люциферовi" втекти звiдси немає куди. Глибиннi бомби дiстануть його незалежно вiд глибини. Та де ж, зрештою, той катер? Чого вiн затримується? А, ось, нарештi, з'явився!
      Невеличкий моторний катер прудко зробив широке пiвколо i пiдiйшов до того мiсця берега, де стояв Мiгель Хуанес. Командир катера, приклавши руку до кашкета, вiдрапортував:
      - Моторний катер БМ-15 готовий до виконання операцiї, пане особливо уповноважений! Дозвольте починати?
      - А для чого ж вас ще викликали сюди? - нетерпляче огризнувся Хуанес; йому зараз було не до офiцiальних ввiчливостей. - Негайно кидайте бомби, вздовж i впоперек, поки не влучите!
      - Єсть! - коротко вiдповiв командир, ледве помiтно знизавши плечима, i вiддав команду.
      Загув потужний мотор, катер швидко вiдплив од берега. На його кормi Мiтель Хуанес побачив верхiвки чотирьох глибинних бомб, що лежали в м'яких гнiздах. Ну, подивимось, подивимось, як "Люцифер" реагуватиме на цi ляльки!.. Напевне ж, вiн на них не чекає!..
      На вiдстанi метрiв п'ятнадцяти вiд берега за знаком командира з катера було скинуто першу бомбу. I зразу ж катер стрiлою вiдлетiв убiк. Це було зроблено якраз вчасно, бо за пiвхвилини вода в тому мiсцi, куди скинули бомбу, здулася, немов велетенський пухир, каламутно-зеленуватим горбом. Цей горб здувався вище й вище - i нарештi, наче не витримавши велетенського внутрiшнього напруження, що випинало його з озера, раптом луснув. Замiсть нього виник високий стовп брудної води з намулом i водоростями, що повiльно пiдносився в повiтрi. Водночас пролунав потужний глухий удар, якому вiдповiла розкотиста луна в лiсi. Так, глибинна бомба - це серйозна зброя!
      Мiгель Хуанес i Хосе жадiбно дивилися, як команда катера скидала одну по однiй iншi три бомби. Щоразу по лiсу прокочувалися i завмирали вдалинi глухi удари,, щоразу у високих стовпах води злiтали вгору водоростi й оглушенi риби. Четверта бомба вибухнула з помiтним запiзненням: мабуть, її запальник було встановлено на бiльшу глибину.
      Моторний катер уже мчав до берега по новi глибиннi бомби, як Мiгель Хуанес збуджено вигукнув, вказуючи рукою:
      - Єсть! Френко, влучили! Влучили-таки! Дивiться, он воно!
      На вершинi останнього брудного водяного стовпа, що поволi осiдав униз, розсипаючись на мiльярди бризок, темнiла якась велика округла рiч. Вона повiльно поверталася в повiтрi, падаючи у воду.
      - Назад! - скрикнув Мiгель Хуанес командировi катера не своїм голосом. - Назад! Виловiть цю штуку i негайно привезiть її сюди, менi. Негайно!
      Катер круто повернув назад.
      Ось двоє з його команди зачепили ту круглу рiч багром i почали втягувати її на катер. Та вона була надто велика, i тому командир катера, очевидно, вiдмовився вiд такої думки. Катер знову повернув до берега, тягнучи за собою на буксирi щось кругле, чорне й блискуче. Зараз, зараз катер наблизиться, можна буде сказати з певнiстю, що це...
      - Колесо! - вигукнув Френко.
      - Колесо "Люцифера"! - переможно закричав i Мiгель Хуанес, ледве не стрибаючи вiд захвату.
      Катер пiдiйшов до берега. Через хвилину блискуче чорне колесо уже лежало на травi. Зламана вiсь стирчала вгору. Товстелезна гумова покришка, здавалося, не була пошкоджена.
      Особливо уповноважений нарештi перемiг! "Люцифер" таки потрапив до пастки, з якої йому не судилося вийти, вiн навiки залишиться там, у глибинi лiсового озера!
      - Ще бомб! Продовжити бомбардування! - наказав Мiгель Хуанес командировi катера, ставлячи ногу на колесо, мов перед ним лежав живий повалений ворог.
      Не гаючи часу, команда моторного катера навантажила новий запас глибинних бомб i вiдпливла вiд берега. Мiгель Хуанес невiдривно стежив за рухами катера, очi його переможно сяяли. Нарештi, нарештi вiн досяг свого! Як же це здорово, що вiн догадався, передбачив таку можливiсть, приготував глибиннi бомби! Е, дорогий Сивий Капiтане, ти не схотiв використати пропозицiї, не схотiв пiдкоритися! Що ж, тим гiрше для тебе, бо фокус iз зануренням у воду вже не зiграв. Ти ж бо мав справу не з кимсь, а з самим Мiгелем Хуанесом, який недарма старанно i терпляче обмiрковував свої плани!
      Хосе Френко пiдiйшов до свого начальника. Його налите кров'ю обличчя теж сяяло вiд задоволення.
      - Пане Хуанес, - сказав вiн, вказуючи на те мiсце в озерi, де нещодавно вибухнула четверта глибинна бомба. - Пане Хуанес, менi здається, що з "Люцифером" тепер i справдi покiнчено. I Сивому Капiтановi вже не вийти на поверхню...
      Хуанес поглянув туди, куди вказував Френко.
      З води в тому мiсцi один за одним виринали великi повiтрянi пузирi. Вони виринали з глибини, здувалися на поверхнi озера i повiльно, лiнькувато лопались. Вiд них до берега йшли такi ж повiльнi й лiнькуватi хвилi, блискучi й немов змащенi олiєю. Та так воно було й справдi. Ось виринув ще один пузир. Було ясно видно, як вiд того мiсця, де вiн наче луснув, по поверхнi скаламученої води почала розходитись велика жирна пляма,- ширше, ширше, в усi боки... То було, безумовно, якесь масло, рiдке, жовтувате й блискуче.
      Знiвечений, покалiчений вибухами потужних глибинних бомб, досi непереможний i невразливий, "Люцифер" Сивого Капiтана не врятувався! Вiн лежав зараз на днi озера, глибиннi бомби досягли його пiд водою, вони не тiльки одiрвали те колесо, а й пошкодили корпус автомобiля, якщо не зруйнували його вщент. З розбитого "Люцифера" на поверхню води виринало повiтря i масло - значить, пошкодження були дуже серйознi, такi серйознi, що машинi справдi вже не пiднятися з дна озера...
      На мить Мiгель Хуанес уявив собi, як там, у темнiй глибинi, задихаються люди, позбавленi повiтря, як захльостує їх холодна вода, що рине в пробоїни, як люди борсаються, шукаючи порятунку... нi, нiщо вже не допоможе їм! Що ж, вони самi пiшли на це, самi обрали собi таку долю...
      Особливо уповноважений повернувся до Хосе Френко.
      - Нехай! - уперто мовив вiн. - Краще добити "Люцифер" i його команду остаточно, нiж залишити їм будь-яку можливiсть врятуватися. Мертвий ворог це безпечний ворог, Френко! Хай катер скидає всi наявнi бомби. Всi до одної!..
      Вiн замовк. I, наче у вiдповiдь на його рiшучий наказ, пролунав ще один вибух глибинної бомби, першої з нової черги, що її почав скидати катер БМ-15...
      ЧАСТИНА ДРУГА
      Не на життя, а на смерть!
      Роздiл дванадцятий
      1. МIНИ НА ДОРОЗI
      Повернувшись на "Люцифер", Олесь точно й докладно розповiв Капiтановi про все, що сталося з ним i Мартою пiд час перебування в столицi,- i про бесiду з Фредо Вiкторе, певна рiч. Ернан Рамiро слухав його мовчки i зосереджено. Олесь розповiдав i бачив, як хмурнiшає обличчя Сивого Капiтана, мов на нього насувається дедалi густiша тiнь. Одного разу юнак навiть сам спинився: йому здалося, що Ернан Рамiро хоче перебити його. Це сталося тодi, коли Олесь переказував слова Фредо Вiкторе про пiдпiльний комiтет i його керiвнi вказiвки, обов'язковi для всiх патрiотiв, у тому числi й для людини, яка володiє "Люцифером". Але й цього разу Сивий Капiтан стримався, промовчав i тiльки ще бiльше насупився.
      Коли Олесь закiнчив, Ернан Рамiро пiдвiвся i сказав:
      - Спасибi, ти виконав доручення. Не твоя вина, що цi люди не розумiють, з ким мають справу. Але про це потiм. Можеш iти, вирушаємо.
      I це було все, що визнав за потрiбне вiдповiсти Сивий Капiтан! Мабуть, вiн не помiтив, який збентежений був Олесь, розповiдаючи йому все це, як гаряче хотiлося юнаковi почути вiд нього щось таке, що допомогло б йому розiбратися в складних думках i почуттях, яким вiн не мiг дати ради!.. Але Капiтан вважав достатнiми кiлька цих стриманих, гордовито кинутих слiв. I Олесь залишився з своїми глибокими сумнiвами.
      "Люцифер" знову вирушив у дорогу. Куди саме - це було невiдомо i для Олеся, i для Марти, якi сидiли, розмовляючи, у каютi Валенто Клаудо. Раптом пролунав глухий удар, вiд якого струсонулася пiдлога i затремтiли стiни. I вiдразу швидкiсть "Люцифера" зменшилася. Крiзь незачиненi дверi каюти долинув чийсь збуджений голос: