Чому вiн не тiльки залишив його на "Люциферi", а й виявив стiльки пiклування про долю чужого йому юнака? Справдi, для цього аж нiяк не можна було знайти пiдстав, особливо якщо згадати про дивну, якщо не пiдозрiлу, поведiнку Олеся з самого початку. Адже вiн нiчого не змiг сказати про себе i своє минуле. Як сталося, що Капiтан i Валенто повiрили йому? З яких причин такий неговiркий, похмурий i суворий Сивий Капiтан вiв з ним ту першу розмову про його долю, яка так зворушила Олеся, i тепер так охоче i докладно розповiдає юнаковi про свiй винахiд, про будову "Люцифера"? Нiякого пояснення тут вiн знайти не мiг, це лишалося такою ж нерозв'язною загадкою, як i чимало iншого, з чим зустрiчався Олесь на "Люциферi", тiльки не з галузi науки i технiки, а з найскладнiшого, що є на свiтi, з людських взаємин...
      3. ДАЛЬШI ЗАПИТАННЯ ОЛЕСЯ
      - Що сталося, Олесю? - почув вiн раптом, наче прокидаючись, дещо стурбований голос Капiтана. - Замiсть того, щоб вiдповiсти менi, ти чогось замислився. Може, й справдi пiдеш вiдпочити?
      - Нi, нi, - палко заперечив юнак, проводячи рукою по лобi. - Я таки замислився трохи, але не тому, що втомився. Навпаки, менi дуже хочеться ще слухати вас, щоб бiльше зрозумiти. Я зовсiм не втомився, а радий слухати ще й ще. I про реактивнi двигуни, i про подолання земного тяжiння... адже ви саме так сказали?.. Тим бiльше, що про реактивнi двигуни я знаю дещо. А от про земне тяжiння... при чому тут воно?..
      Сивий Капiтан пiдвiвся в крiслi i вказав Олесевi на великий екран, на якому добре видно шлях, що розстилався перед "Люцифером". Цього разу автомобiль мчав нерiвною мiсцевiстю, дорога час вiд часу круто пiдiймалася вгору, щоб потiм знижуватися в долину чи глибокий яр. I знов Олесь вiдзначив про себе: як м'яко i плавно рухається ця чудесна машина!
      - Ти, мабуть, помiтив, Олесю, що iнодi "Люцифер" не спирається на колеса, а наче висить у повiтрi? - таким запитанням почав свою дальшу розповiдь Сивий Капiтан.
      - Аякже! Ще тодi, в лiсi, коли вперше вийшов з машини, я побачив, як колесо "Люцифера" вiльно крутилося в повiтрi, не торкаючись землi.
      - Тодi ти бачив одне вiльне колесо. Але моя машина може не торкатися грунту всiма чотирма колесами...
      - Це буває на ходу? Коли "Люцифер" швидко мчить?
      - Нi, незалежно вiд того. Просто коли це потрiбно. От дивись, що зараз станеться. Бачиш вдалинi цю велику загорожу, що перетинає шлях?
      Олесь придивився. Далеко попереду вiн i справдi помiтив високу загорожу з колод, оповитих колючим дротом. Вона перетинала їм дорогу.
      "Люцифер" мчав до неї, не уповiльнюючи швидкостi. Загорожа з товстенних колод, здавалось, линула ближче й ближче до нього. Адже руху "Люцифера" Олесь не вiдчував зовсiм, автомобiль наче стояв застиглий на мiсцi, а рухалися, мчали повз нього всi навколишнi речi.
      Ще мить - i "Люцифер" наскочить на загорожу, розiб'ється в дрiзки! Олесь здригнувся, треба гальмувати, гальмувати негайно, бо iнакше...
      Рука Сивого Капiтана торкнулась невеличкої рукоятки на пультi керування. I враз велика загорожа, яка була вже перед самим "Люцифером", мов провалилася вниз. То плавно пiдстрибнув угору велетенський автомобiль, пролинувши над колодами загорожi, над колючим дротом, не зменшуючи при тому своєї швидкостi...
      Олесь полегшено зiтхнув. Ну й стрибок! Мiцнi нерви мусять бути у людини, що подорожує цiєю дивною машиною.
      - Здається, на тебе справив враження цей невеличкий стрибок, - говорив тим часом Сивий Капiтан. - Чекай, тобi доведеться побачити чимало ще дивнiших речей.
      - А як же... як же "Люцифер" мiг перескочити через ту загорожу? Мов на крилах!..
      - Я включив спецiальний пристрiй - генератор антигравiтонiв. Весь корпус "Люцифера" почав вилучати цi елементарнi частки - i внаслiдок того машина втратила вагу, мов вiдштовхнулася вiд землi. Не розумiєш, Олесю? Пояснювати тобi все це було б надто складно. Я скажу тобi тiльки ось що. Земне тяжiння - отже, i наша вага! - викликається особливими елементарними частками, гравiтонами. А мiй генератор вилучає такi ж самi частки, але скерованi в зворотному напрямi, антигравiтони. Вони гасять дiю звичайних гравiтонiв, а вiд того зникає i тяжiння, вага. Для цього потрiбна дуже велика кiлькiсть електричної енергiї. Але я вже говорив тобi, що в мене її достатньо. Вистачить i на генератор антигравiтонiв, i на реактивнi двигуни, що рухають "Люцифер"...
      Олесь дивився на Капiтана, мов зачарований. Ця людина справляла на нього враження всевладного чудодiя, якому все пiдкоряється, який може зробити все, що тiльки побажає. I розповiдав Сивий Капiтан так просто, нiби в усiх тих неймовiрних властивостях його "Люцифера" не було нiчого дивного, наче вiн говорив про звичайнiсiнькi речi... А йшлося про такi технiчнi i науковi чудеса, що розповiдь про них здалася б не лише Олесевi, а й багато декому ще чарiвною, хоч i дуже красивою казкою, коли б та розповiдь не точилася тут, на самому "Люциферi", де цi чудеса були незаперечною дiйснiстю... Антигравiтони, реактивнi двигуни, що рухають "Люцифер"... Раптом Олесевi промайнула думка: усi такi двигуни, як-от на реактивних лiтаках, наприклад, видають пiд час роботи страшенний шум. А тут усе тихо, лише iнодi виникає легке шелестiння чи шипiння. Як же так?.. I Олесь спитав про це.
      Сивий Капiтан тiльки посмiхнувся:
      - Звичайнi реактивнi двигуни працюють за рахунок безперервних вибухiв при згоряннi пального, друже мiй. Тому й утворюється такий шум. А в мене працює електрика. Вона дає теж своєрiднi вибухи, але вони не створюють звукових коливань, тiльки оте шипiння, яке ти чув. Зажди, згодом, сподiваюся, ти все це зрозумiєш. Я охоче розповiдатиму тобi про все, що стосується "Люцифера", але не зразу, а поступово, в мiру того, як ти помiчатимеш щось нове, незрозумiле для тебе. Обiцяю тобi це, Олесю!..
      I знову Олеся вразила щирiсть його слiв. Чому, чому Сивий Капiтан так охоче розповiдає йому все це? Чим завоював юнак його симпатiї i прихильнiсть? Де пояснення цьому?.. Можливо, краще було б просто запитати про це його самого. Але на такий вчинок Олесь не мiг наважитися, щось заважало йому, щось зв'язувало...
      4. СЕРЦЕ I ДУША "ЛЮЦИФЕРА"
      "Люцифер" линув уперед i вперед. Пiсля обiду Олесь знову сидiв з Сивим Капiтаном у кабiнi керування, наче це було вже так заведено, i слухав його розповiдь про будову дивної машини. I поступово у нього дедалi бiльше розкривалися очi на все те, що вiдбувалося навколо, на таємницi i загадки, якi оточували його в "Люциферi". Звiсно, все це Олесь уявляв собi тiльки поверхово. Але крок за кроком перед ним вимальовувалась прекрасна гармонiйна система, за якою був побудований чудесний апарат.
      Десь всерединi мiститься серце велетня - складна, невiдома людству машина, винайдена Сивим Капiтаном ще тодi, коли вiн був Ернаном Рамiро. Та машина сполучає атоми водню-дейтерiю i перетворює їх на атоми гелiю. За яким принципом працює машина, як вона влаштована, знає тiльки сам Сивий Капiтан, та ще, можливо, хтось з його найближчих помiчникiв - i бiльше нiхто в свiтi. Але машина працює автоматично - це по-перше; по-друге, вона дає при цьому гiгантську кiлькiсть енергiї, що видiляється при термоядернiй реакцiї. I тiєю енергiєю живляться незлiченнi складнi механiзми, апарати i прилади, якими "Люцифер", мабуть, наповнений вщерть.
      Частково та енергiя витрачається на реактивнi двигуни, частково на той генератор антигравiтонiв, про який Сивий Капiтан сказав лише загальними словами, бо це надто складна рiч для сприймання людини, необiзнаної досконало з сучасною фiзикою. Третiм, головним, споживачем енергiї було не менш фантастичне пристосування, що паралiзує дiю зброї i машин-переслiдувачiв "Люцифера". Це пристосування здавалося Олесевi одним з найдивовижнiших винаходiв, якi будь-коли з'являлися на свiтi.
      Сивий Капiтан мiг витрачати енергiю в необмеженiй кiлькостi i пiсля того, як задовольнялися потреби реактивних двигунiв "Люцифера" i генератора антигравiтонiв, що гасили земне тяжiння i позбавляли машину ваги. Складна система дротiв обвивала все велетенське тiло "Люцифера", ховаючись пiд його сiро-зеленою оболонкою. В разi потреби до цiєї системи дротiв, що утворювала собою гiгантську електромагнiтну шпулю, одним поворотом важеля на пультi керування вмикався електричний струм високої напруги. I тодi "Люцифер" одразу перетворювався на величезний електромагнiт, навколо якого пульсувало магнiтне поле нечуваної сили. Жодна металева рiч не могла наблизитися до цього електромагнiту, пробитися крiзь його надпотужне поле. Кулi втрачали свою вбивчу силу, потрапляючи в те поле, i безсило падали вниз, на землю.
      Але й цього було мало. Вмикаючи ще бiльшої сили струм, збiльшуючи потужнiсть магнiтного поля, Сивий Капiтан мiг досягати ще дивнiшого ефекту. Тодi кулi навiть починали вiдштовхуватися вiд "Люцифера" i летiли назад, у тому напрямку, звiдки прилетiли. Кулi, випущенi в "Люцифер", перетворювалися на зброю, скеровану проти тих, хто стрiляв!
      Так само за допомогою потужних електричних генераторiв високої частоти Сивий Капiтан мiг спиняти на вiдстанi звичайнi автомобiлi i всi машини з моторами внутрiшнього згоряння. Адже такi мотори мають електричне запалювання. Надзвичайно потужне ультракороткохвильове випромiнювання "Люцифера" намагнiчувало всi металевi частини й системи електричного запалювання навколишнiх моторiв на досить великiй вiдстанi. Запалювання переставало працювати, i мотори автомобiлiв, броньовикiв i танкiв перетворювалися на мертве, безпорадне накопичення деталей, - доки Сивий Капiтан не припиняв дiю свого надпотужного ультракороткохвильового генератора.
      Саме так сталося i пiд час великого вiйськового параду в столицi, на Авеню-дель-Прадо, про який розповiли Олесевi Валенто Клаудо i Марта, дiвчина, певна рiч, зi слiв свого батька. Всi фалангiстськi вiйськовi машини, хоч якi вони були потужнi, безпорадно спинилися пiд впливом ультракороткохвильового генератора "Люцифера". Сивий Капiтан довiв цим, що вiн може бути незаперечним господарем становища.
      Коли Олесь слухав розповiдь про цей нещасливий для фалангiстiв вiйськовий парад, його вразила одна обставина. Адже й справдi Капiтан мiг тодi зробити все, що завгодно, - i нiхто б не насмiлився чинити йому опiр. Чому ж Ернан Рамiро не здiйснив тодi свого давнього намiру, не помстився на Фернандесi та його поплiчниках? Вiн мав для цього всi можливостi, кривавий каудiльйо не встиг би втекти. Чому Капiтан не зробив цього?..
      I одного разу, коли Сивий Капiтан особливо охоче, як здавалося юнаковi, розповiдав йому про механiзми "Люцифера", зокрема, про ще не використанi ним поки що можливостi надпотужного генератора ультракоротких хвиль, Олесь якось майже мимоволi поставив йому це запитання. Спитав - i злякався: а що, коли Ернан Рамiро скаже, щоб вiн не втручався не в свої справи?..
      Проте Сивий Капiтан спочатку тiльки задумливо поглянув на Олеся, наче зважуючи, чи зможе юнак зрозумiти його вiдповiдь. А тодi мовив - i Олесь здивовано зауважив, що в його спокiйному, врiвноваженому голосi помiтно бринять дедалi виразнiшi нотки стримуваного гнiву. Немовби першої-лiпшої хвилини той гнiв мiг вихопитися назовнi, незважаючи на витримку i звичне самовладання Ернана Рамiро.
      - Чому я не помстився тодi, - питаєш ти, Олесю? Iншими словами, чому я не використав можливостi одним ударом убити i самого Фернандеса, i його найближчих поплiчникiв там, на майданi Кастелара? Так, я мав цю можливiсть. Одна моя електрична мiна, електричний снаряд - i вiд тiєї зграї на балконi й пороху не лишилося б! Ти не знаєш, що таке мої електричнi мiни, та я й не хотiв би, щоб ти побачив їх дiю, Олесю... Але...
      Вiн на хвилинку замовк - i юнак побачив, як спохмурнiло його обличчя, коли вiн заговорив далi.
      - Але хiба ж це можна назвати помстою? Хiба є щось страшне в самiй смертi? Нiчого! Тiльки дурнi бояться померти, зрозумiй це, Олесю! Якщо смерть приходить одразу, в нiй немає нiчого страшного, бо за якусь мить людина просто перестає щось вiдчувати, наче глибоко заснула. I все! Людина перестала iснувати, її немає. I вона навiть нiколи не зрозумiє, що померла. Що ж, отаку легку смерть я вважав би достатньою для цих мерзотникiв? I вважав би, що то - помста?..
      Ернан Рамiро провiв рукою по чолу, вiдкинувши волосся. Вiн помiтно хвилювався.
      - Достатня помста за невимовнi страждання, яких цi кати завдали багатьом i багатьом невинним людям? Муки, яких зазнав не тiльки я, а й... О, ти не знаєш, Олесю, що таке повiльне конання на каторжнiй роботi, коли в тебе попереду немає анiнайменшого просвiтку, сама чорна безнадiйнiсть... I вiдомо тiльки одне: незабаром ти помреш так само, як померли твої друзi, твої рiднi, твої любимi, - в тяжкому стражданнi, закатованi фалангiстами...
      Олесь боявся проронити слово. Вiн проклинав себе за те, що необережно спитав про помсту. Та хiба ж вiн знав, що це так вплине на Ернана Рамiро?..
      А Капiтан уже вiв далi, стискаючи кулаки:
      - Нi, смерть була б надто легкою карою для фалангiстських злочинцiв! Я мiг би спопелити їх там, на майданi Кастелара. Але не такою має бути моя велика помста. Вони повиннi вiдчути її перед смертю не менше, нiж вiдчували їхнi жертви! О нi, я маю на увазi не фiзичнi муки, це було б надто примiтивно. Нi, вони мусять вiдчути, як усi зневажають їх, як вiдвертаються вiд них, наче вiд зачумлених! Вони захочуть пити - i нiхто не дасть їм води, вони благатимуть їжi - i нiхто не дасть їм шматка хлiба! Бо всi, всi зрозумiють, ким насправдi є цi негiдники на чолi з Фернандесом, нiкчемнi людцi, сильнi тiльки проти слабих, позбавленi совiстi й душi! I ти побачиш, Олесю, як я й мiй "Люцифер" допоможуть людям зрозумiти це, побачиш. Це й є той шлях, який я обрав собi, шлях месника, що звалить, зрештою, на голови фалангiстської зграї тяжку лавину людської ненавистi. Я розбуджу всiх! Я надихну всiх на помсту! I з задоволенням побачу, як та всенародна помста розчавить фалангiстiв!
      Раптом Сивий Капiтан спинився, наче обiрвавши мову. Можливо, вiн вирiшив, що сказав надто багато. Та й справдi, нiколи досi не траплялося, щоб Ернан Рамiро говорив з Олесем про такi речi! Капiтан мiг охоче розмовляти з юнаком про "Люцифер" i його властивостi, про технiку, механiзми, про науковi питання. Але вiн досi завжди уникав того, щоб торкатися чогось особистого, такого, що стосувалося б його внутрiшнього свiту, думок, почуттiв. Адже навiть тодi, коли Капiтан вирiшив познайомити Олеся з iсторiєю Ернана Рамiро, - вiн не сам зробив це, а доручив Валенто Клаудо... I раптом такий вибух пристрастi, якого юнак i сподiватися не мiг, запитуючи Капiтана.
      Це вражало, примушувало замислитися. Досi Сивий Капiтан здавався Олесевi надзвичайно стриманою людиною, для якої наче не iснувало нiчого, крiм пристрасного захоплення своїм створiнням, "Люцифером". Та й розповiдь Валенто Клаудо свiдчила теж про те, що Ернан Рамiро протягом усього життя був заглиблений виключно в науковi й технiчнi питання - i нiщо iнше, крiм дружби з Анхело Альваресом та любовi до дружини Хуанiти й сина Лорхе, для нього не iснувало. А може... може, на Ернана Рамiро саме й вплинула трагiчна загибель людей, яких вiн щиро любив?.. Може, саме через це в його душi народилася жагуча ненависть до фалангiстiв, яка, очевидно, настiльки бурхлива, що iнодi проривається крiзь панцир стриманостi, як сталося це й зараз?..
      Але було ще й iнше в тiм, що кiлька хвилин тому говорив Сивий Капiтан, i це не могло лишитися для Олеся непомiченим.
      Цiлком зрозумiло, що Капiтан говорив "я", "менi", коли розповiдав про тi чи iншi чудеснi властивостi "Люцифера", створеного саме ним. Проте чому вiн так уперто, наполегливо говорив i тепер: "Я мiг би", "Я обрав собi", "Я розбуджу всiх", "Я надихну"... тощо? Як поєднати пiдкреслену стриманiсть Сивого Капiтана, що уникав будь-яких розмов на особистi теми, стояв наче осторонь вiд усяких проявiв почуттiв, з оцим вибухом пристрастi, таким стихiйним, таким особистим, що охоплений ним Капiтан мiг говорити тiльки про власнi намiри, власнi бажання, немов якийсь незаперечний володар, для якого не iснувало нiчого, крiм його всесильної, всеперемагаючої особи?.. "Я", "я" - i знов "я"...
      То була дивна, незрозумiла для юнака суперечливiсть в образi Сивого Капiтана, який складався в уявi Олеся. Вона гнiтила його, як щось чужорiдне, щось таке, з чим не мiг погодитися весь внутрiшнiй свiт юнака, вихованого на зовсiм iнших принципах. Тому Олесь нiяково мовчав. I невiдомо, скiльки часу тяглася б та пауза, пiд час якої Капiтан нервово походжав по каютi, а Олесь тiльки час вiд часу пiдiймав на нього очi, коли б Ернан Рамiро не промовив так само раптово, як i замовк перед тим:
      - Наша розмова, Олесю, пiшла не в той бiк. Ми ж умовлялися з тобою говорити про "Люцифер", чи не так?
      - Пробачте, Капiтане, я не хотiв... - почав був юнак.
      - Нiчого, нiчого, все гаразд, - перебив його Ернан Рамiро. - Можливо, i краще, що про це зайшла мова. Принаймнi тепер ти знаєш дещо, хоча й дуже мало, про мої намiри... А зараз займемося дiлом. Менi треба дещо обчислити й перевiрити. Отож я тебе не затримую. Можеш iти, коли хочеш. А можеш побути й тут, тiльки з умовою вже не розмовляти, не заважати менi.
      - Я побуду тут, Капiтане, якщо дозволите.
      - Гаразд.
      Ернан Рамiро натиснув двi кнопки в стiнi бiля центрального пульта керування. Частина стiни ковзнула вниз, i на нiй опинився складний прилад, що висунувся з нiшi в стiнi. То була лiчильна електронна машина, потрiбна Капiтановi для обчислень.
      Олесь уже давно встиг помiтити, що на "Люциферi" людинi не доводилося витрачати фiзичної сили майже нi на що. Всi механiзми працювали автоматично, для цього слiд було в разi потреби тiльки натиснути на маленькi кнопки чи повернути рукоятки. Ця складна система працювала справдi бездоганно, жодного разу Олесевi не довелося помiтити навiть найменшої нечiткостi. Та її й не могло бути, бо будь-яка, мабуть, i непомiтна з першого погляду несправнiсть призвела б, напевне, до аварiї, якщо не до непоправної катастрофи: згадати хоча б про ту велику швидкiсть, з якою мчав "Люцифер" тодi, серед гострих скель пустелi Хоравенте, по вузькiй i звивистiй кам'янистiй дорозi. Коли б тодi вiдмовив у дiї хоч якийсь з автоматичних приладiв або бодай на мить виключився!.. Загибель була б неминучою!
      5. ОГОЛОШЕНИЙ ПОЗА ЗАКОНОМ
      Раптом думки Олеся увiрвалися. Вiн помiтив легке погойдування пiдлоги, яке свiдчило, що машина уповiльнювала хiд. Можливо, "Люцифер" закiнчує свою подорож, прибув туди, куди вела його воля Сивого Капiтана. Ось машина зовсiм спинилась.
      А втiм, навколо немає нiчого примiтного, нiчого цiкавого, що вiдрiзнялося б вiд попереднiх картин на телевiзiйному екранi. "Люцифер" весь час iшов, обминаючи мiста i великi села: Капiтан навмисно не хотiв привертати до себе уваги. I тут так само, як було i перед тим: поле, телеграфнi стовпи, гай на обрiї, зовсiм безлюдно, тiльки десь удалинi кiлька невеличких хатинок. А поблизу - роздорiжжя; тут, очевидно, перехрещувалися дороги з пiвночi на пiвдень i зi сходу на захiд. Чому "Люцифер" спинився тут?..
      Юнак поглянув на Капiтана. Але той, нахмуривши кошлатi брови, мов чекав чогось i сам, вiдiрвавшись вiд обчислень на машинi. Чого саме?
      Олесь почув сигнальний дзвiнок. Це означало, що вiдкриваються зовнiшнi дверi "Люцифера". А, ось що! Он Валенто Клаудо легко вискочив з машини й швидко попрямував до дороговказу на перехрестi дорiг - невисокого стовпчика з розчепiреними дошками, що стирчать у рiзнi боки, вказуючи напрям до того чи iншого мiста. Невже ж Валенто хоче перевiрити правильнiсть маршруту "Люцифера"? Дивно, дивно...
      Тим часом Валенто Клаудо пiдiйшов до дороговказу, спинився бiля нього, наче уважно до чогось придивляючись. Ось вiн читає якусь об'яву на бiлому аркушi паперу. Мабуть, об'ява була зовсiм свiжа, недавно прилiплена, бо коли Валенто взявся за її край i потягнув, аркуш легко вiдiрвався вiд стовпчика. Розмахуючи тим аркушем, Валенто Клаудо уже повертався до машини.
      Знов пролунав сигнальний дзвiнок, i "Люцифер" рушив, поступово прискорюючи хiд. У кабiну керування ввiйшов Валенто Клаудо. Вiн простяг Капiтановi аркуш паперу - зiрване ним з дороговказу оголошення.
      Валенто став бiля штурвала, а Сивий Капiтан голосно, чiтко вимовляючи кожне слово, почав читати:
      "До вiдома населення.
      Останнiм часом на територiї Iберiї з'явився злочинець,
      який називає себе Сивим Капiтаном i вiдзначився зухвалими
      антиурядовими вихватками. Насправдi це збiглий в'язень,
      колишнiй iнженер Ернан Рамiро, обвинувачений у багатьох
      державних злочинах i засуджений на довiчне ув'язнення.
      Оскiльки цей непоправний злочинець i далi намагається
      провадити антидержавну дiяльнiсть, вiн оголошується поза
      законом.
      Кожному, хто приставить вищезазначеного Ернана Рамiро (вiн
      же Сивий Капiтан) до найближчого вiддiлення полiцiї чи
      управлiння жандармерiї живим або мертвим, - буде видано
      винагороду в сумi 100 000 пезет.
      Кожен, хто має вiдомостi про мiсцеперебування
      вищезазначеного Ернана Рамiро (вiн же Сивий Капiтан), або його
      автомобiля пiд назвою "Люцифер", або його спiльникiв, - повинен
      негайно пiд страхом суворого покарання повiдомити про це
      полiцiю чи жандармерiю, за що одержить винагороду в сумi 25 000
      пезет.
      Особливо уповноважений
      державної полiцiї
      Мiгель Хуанес".
      Дочитавши до кiнця, Капiтан зiм'яв у руцi оголошення i жбурнув його в куток, а потiм ще й витер носовою хусткою руки, наче вони були забрудненi афiшею. Олесь з нiмим запитанням в очах дивився на нього. Мовчав i Валенто Клаудо, тримаючи в своїх великих, могутнiх руках штурвал.
      Нарештi Капiтан заговорив. Кошлатi брови його зiйшлися на перенiссi, нахмурене обличчя стало жорстоким. I хоча вiн намагався говорити стримано, не виказуючи свого обурення, - гiркота й гнiв, великий, наростаючий гнiв вiдчувалися в його словах, гiркота й гнiв, яких не могли приховати нi зовнiшнiй спокiй, нi суворе, металiчне звучання голосу. Олесевi здавалося: ще хвилина - i Сивий Капiтан не витримає цього внутрiшнього напруження, крiзь його звичний панцир стриманостi прорветься знов, як це одного разу вже трапилося, той вибух полум'яної пристрастi, на якi була здатна ця дивна, суперечлива людина.
      - Отже, менi оголошено вiйну не на життя, а на смерть, - сказав Ернан Рамiро похмуро. - Державний злочинець, оголошений поза законом, - i кожен, хто схоче, має тепер право вбити мене та ще й одержати нагороду... Що ж, мушу все ж таки вiддати належне державнiй полiцiї та її особливо уповноваженому Мiгелевi Хуанесу. Вони швидко встановили моє справжнє, багатьма забуте iм'я. Все правда - крiм одного. Я нiколи не був державним злочинцем i не пам'ятаю за собою жодного злочину взагалi... якщо не брати до уваги моєї вiдмови працювати на фалангiстський уряд...
      - Оце й є ваш головний злочин, Капiтане, - вiдгукнувся Валенто Клаудо. - Вам би простили й забули все, коли б не було цього!
      - Так. Ви маєте рацiю, Валенто. Ну що ж, на вiйнi - як на вiйнi, каже старе прислiв'я, - невесело посмiхнувся Сивий Капiтан. - Я вже казав не раз, що не хотiв би шкодити нiкому, крiм справдi винних у злочинах... Проте тепер вибору не лишається. Iдучи до своєї мети, я змушений i захищатися, i одразу довести всiм, що зi мною не можна жартувати. Це допоможе людям обрати потрiбний шлях: або зi мною, або...
      Щось вкрай невмолиме, жорстоке виблиснуло в його гнiвно примружених очах.
      - Фернандеса все одно нiщо не врятує, вiн сплатить за все своєю головою... так само, як i його поплiчники, - вiв далi Ернан Рамiро. - Вони сплатять ще бiльшою цiною, бо знову женуть на смерть тих, кому доведеться безпосередньо виконувати накази уряду... i гинути при цьому, бо я вже нiкому тепер не даруватиму... Фернандес i його клiка штовхають мене на це. Що ж, вони сплатять i за це теж! Сплатять не самою смертю, а чимсь значно бiльшим!..
      Вiн подивився в очi Олесевi - i вiд того суворого погляду юнаковi стало не по собi. Вiн-бо згадав те, про що зовсiм недавно говорив йому Капiтан. I говорив так само впевнено i владно... тiльки тепер було ще й те нове, що Рамiро недвозначно загрожував смертю всiм, хто й далi пiдкорятиметься урядовi. I знову те ж саме "я хочу", "я зроблю"... Так, так, ось Капiтан ще й додає:
      - Я змушу зрозумiти кожного, що йти проти мене рiвнозначно самогубству. Змушу вже не словами, а дiлами!
      Олесь мимоволi опустив очi. Йому хотiлося зiбратися з думками, але вони розбiгалися. Юнак вiдчував, бачив, як перед ним вiдкриваються якiсь новi риси Сивого Капiтана, невiдомi досi. Чи, може, тi риси народжувалися в Капiтана пiд впливом обставин? Хтозна, хто може вiдповiсти на це...
      Ернан Рамiро наче вiдчув, що Олесь розгубився. Його тон раптом змiнився, коли вiн несподiвано спитав:
      - Що скажеш, Олесю? Ти маєш час вирiшити. Ти бачиш, що перебування зi мною на "Люциферi" не обiцяє тобi нiчого доброго. Отже, я повторюю своє запитання: чи не бажаєш ти залишити мене? Я можу доставити тебе, скажiмо, кудись на кордон, щоб ти не мав сутичок з полiцiєю... Вiдповiдай!
      - Я вже давно вiдповiв вам, - палко вiдгукнувся Олесь. - Доки ви дозволите, я буду тут, з вами!
      Рука Сивого Капiтана торкнулася волосся юнака i лагiдно погладила його.
      - Добре, Олесю, - вiдповiв вiн. I враз голос його набув знов суворостi i рiшучостi.
      - Ви казали, Валенто, що Марта добре знає керiвника пiдпiльної патрiотичної органiзацiї Фредо Вiкторе? - спитав вiн.
      - Так, Капiтане. Її батько, Педро Дорiлья, - давнiй друг Фредо Вiкторе.
      - Вiн комунiст, цей Вiкторе?
      Валенто завагався.
      - Можливо, Капiтане... я напевно не знаю, але...
      - Гаразд, зараз це не має значення. Олесю, поклич Марту i приходь разом з нею до моєї каюти. Я чекатиму там на вас. Ми поговоримо, поки Валенто лишатиметься за штурвалом. Є важливi справи, що стають тепер невiдкладними. I вiд них залежить багато що i для нашої спiльної мети, i зокрема для батька Марти...
      Роздiл десятий
      1. АЛЕКСО I МАРТА
      Шумнi й галасливi вулицi столицi. Люди поспiшають по тротуарах, переганяють одне одного, невгамовний потiк перехожих ллється по широких проспектах та бульварах, збивається щiльним натовпом на перехрестях, з нетерпiнням чекаючи, доки спиниться рух автомобiлiв i дасть можливiсть перебiгти на другий бiк.
      Хiба є тут час спинити погляд на комусь одному? У всiх мало часу, всiх чекають якiсь термiновi справи, кожному немає дiла до iншого. Хiба здивує тут перехожого залита золотом форма гоноровитого офiцера iберiйської фалангiстської армiї? Хоч би як високо вiн пiдносив голову у пишному кашкетi, хоч би як пiдкручував вуса та гордо тримав срiбний ефес шаблi, все це не цiкавить нiкого, нiхто не звертає на нього уваги. Для гордовитого офiцера тiльки й лишається насолоди, що оглянути себе з нiг до голови у великiй дзеркальнiй вiтринi розкiшного магазину, пiдкрутити ще раз вуса та грiзно подивитися на кiлькох солдатiв, що скромно проходять краєм тротуару. Чи досить поштиво вони повертають, наче по командi, до нього голови, чи бездоганно чiтко пiдкидають, наче механiчнi ляльки, вимуштруванi руки до кашкетiв?..
      Раптом офiцер не стримав задоволеної посмiшки. Назустрiч йому йшло двоє молодих людей, юнак i дiвчина, зодягненi в форму ЗФМ - загонiв фалангiстської молодi. Власне, та форма не була дуже пишною, i якщо казати про самий костюм, то мало привертала до себе уваги. Звичайнi захисного кольору сорочки i такi ж штани в юнака i спiдниця у дiвчини. Але загальний пiдтягнутий вигляд, чорнi форменi берети з золоченими фалангiстськими значками на них - ось що радувало серце офiцера. А коли юнак i дiвчина ще й завзято вiдкозиряли йому, приклавши правi руки до беретiв i не зводячи з нього очей, - офiцерське серце i зовсiм розтало. Пiдвiвши руку, вiн з готовнiстю вiдповiв на урочисте вiйськове вiтання молодих людей i додав захоплено, хриплим басовитим голосом:
      - Молодцi! Прекрасна виправка!
      - Еввiва каудiльйо! - в один голос чiтко i виразно вiдповiли обоє фалангiстським вiтальним вигуком.
      Хтось з перехожих озирнувся: знову еввiва, знов каудiльйо? Чого б це?.. А, то ж тi муштрованi молодцi з ЗФМ! То хай собi вигукують, хай марширують, не треба нi придивлятися, нi прислухатися. Це ж такi хлопцi й дiвчата, що з ними не слiд зв'язуватися, їм у столицi все дозволено, їм протегує сам каудiльйо. Як вирiшать, що на них не так, мовляв, поглянули, поставилися непоштиво, або й просто захочуть причепитися, - будуть неприємностi. Хай їм грець! Далi, далi вiд цих скажених цуценят, породжених фалангiстськими собаками!
      А молодi люди йшли далi своїм шляхом, немов не помiчаючи насторожених поглядiв перехожих. Вони жваво розмовляли, зиркали у вiтрини магазинiв, час вiд часу весело смiялись, не забуваючи, проте, козиряти кожному зустрiчному офiцеровi, незалежно вiд його чину, нiби знаходили в цьому особливу приємнiсть для себе.
      Стрункий сiроокий юнак з бiлявим волоссям i лукавим, хоч i добродушним, виразом обличчя все частiше схиляв голову до своєї чорнявої супутницi i щось швиденько шепотiв їй. I щоразу вона ледве стримувалась, щоб не пирснути зо смiху. Проте потiм дiвчина одразу напускала на себе серйознiсть, навiть робилась суворою, кидала на юнака сердитий погляд темно-карих очей i докiрливо говорила тоном, який їй зовсiм не пасував:
      - Досить, Алексо! Це стає просто неможливим. Згадай про свiй одяг, кинь жартувати! Невже ти не можеш бути серйозним?..
      Але в її глибоких очах пiд пухнастими, красиво вигнутими бровами в той же час стрибали веселi вогники, що явно суперечили суворим словам. Юнак у вiдповiдь мовчки виструнчувався - якраз вчасно, бо назустрiч їм уже йшов якийсь офiцер, яких тут, у центральнiй частинi столицi, було так багато, нiби вся iберiйська армiя складалася з самих офiцерiв. Козирнувши офiцеровi, юнак одразу ж таки знов шепотiв щось своїй супутницi, i вона знов удавала, що дуже сердиться на нього. А смiх, нестримний молодий смiх, здавалося, струмiв з її очей.
      I все ж таки дiвчина дедалi бiльше серйознiшала, брови її почали хмуритися. Ось вона у вiдповiдь на новий жарт свого супутника вже майже й не посмiхнулась. I юнак спинився, бо вiдчув, що дiвчина рiшуче взяла його за руку. Вона виразно, пiдкреслено серйозно сказала:
      - Слухай, нарештi, Алексо. Я дуже люблю жарти i спочатку охоче смiялася з твоїх жартiв. Але всьому буває край. Невже ти не пам'ятаєш, що нам треба бути дуже обережними? Забув, що все це небезпечно? Хочеш провалити справу?