Кролик вийшов із дому і, принюхуючись до теплого весняного повітря, розмірковував, із чого почати. Найближче йому було до Кенжиної хатки, бо там жив Крихітка Ру, який чи не найкраще за всіх у Лісі вмів казати "Авжеж, Кролику" й "Гаразд, Кролику..."
      Але, на жаль, віднедавна там оселився ще один звір — невгамовний, стрибучий Тигра. А він, як відомо, був такий Тигра, що сам усе знає краще за тебе, і, якщо ти йому кажеш, куди треба йти, він прибігає туди перший, а коли ти туди доберешся — за ним уже й слід прохолов, а тобі навіть нікому гордо сказати: "От ми й прийшли!"
      — Ні, тільки не до Кенги,— замислено промовив Кролик, підкручуючи вуса та мружачись проти сонця.
      І, щоб остаточно упевнитись, що він туди не йде, він повернув наліво й потрюхикав навпростець до Крістофера Робіна.
      "Зрештою,— запевняв себе Кролик,— Крістофер Робін покладається тільки на мене. Звісно, він любить і Пуха, і Паця, й Іа — я їх теж люблю, але в них у голові — тирса. Це ясно. І ще він поважає Сову, бо не можна не поважати того, хто вміє написати слово Вівторок, навіть якщо він пише його неправильно; та правильнописання— це ще не все. Бувають дні, коли вміння написати слово Вівторок просто не має значення... А Кенга надто заклопотана Крихіткою Ру, а Крихітка Ру надто маленький, а Тигра надто неслухняний і стрибучий, отож, коли настає відповідальний момент, поможна тільки на мене. Я піду й покластися дивлюся, чи не треба йому допомоги, і якщо треба, тоді я, звичайно, допоможу. Сьогодні для цього саме підхожий день".
      Радіючи з такої щасливої думки, він трюхикав собі далі й далі, а тоді перескочив струмок і опинився в тих місцях, де мешкали його Родичі та Знайомі. Сьогодні, здавалося, їх було ще більше, ніж звичайно. Кивнувши тому-сьому Їжакові (поручкатися з ними було, звісно, ніколи), мимохідь кинувши "Доброго ранку" ще декому та милостиво привітавшись із дрібнотою словами "Ах, це ви", Кролик помахав їм усім лапкою — і тільки його й бачили.
      Усе це викликало таке хвилювання й таке збудження серед Родичів та Знайомих, що деякі з них, а саме з родини Комашок, включно з Кузьчиним Синочком, гайнули до Дрімучого Пралісу й полізли на дерева, щоб устигнути долізти до верхівок раніше, ніж це — будь-що — станеться, і щоб можна було все гарненько роздивитися.
      Кролик поспішав краєм Дрімучого Пралісу, з кожною миттю дужче відчуваючи важливість свого завдання, і нарешті він прибіг до дерева, в якому жив Крістофер Робін.
      Кролик постукав у двері.
      Потому кілька разів гукнув господаря. Потому відступив трохи назад, задер голову, прикрив лапкою очі від сонця і, вдивляючись у верховіття, погукав знову.
      Потому він зайшов із протилежного боку і ще погукав: "Агов! Де ти? Це я, Кролик!" — але нічого не сталося.
      Тоді він замовк і прислухався, і все замовкло й прислухалося разом із ним, і в осяяному сонцем лісі стало тихо-тихо, а тоді зненацька десь високо-високо в небі заспівав жайворон.
      — Як жаль! — сказав Кролик.— Крістофер Робін кудись пішов.
      Кролик ще раз повернувся до зелених дверей — просто так, для годиться, і збирався уже йти геть, відчуваючи, що ранок йому остаточно зіпсовано, коли раптом помітив на землі клаптик паперу.
      У папірці стирчала шпилька — мабуть, папірця раніше було пришпилено до дверей.
      — Ага! — сказав Кролик, почуваючи, що до нього знов повернувся чудовий настрій.— Мені ще один лист!
      Ось що там було написано:

      ПІШОВ
      СКОРОВЕРНУС
      ЗАЛНЯТИЙ
      СКОРОВЕРНУС
      К.Р.

      — Ага! — повторив Кролик.— Треба негайно повідомити інших.
      І він поважно рушив у дорогу.
      Найближче звідси жила Сова, і Кролик гайнув навпрошки через Дрімучий Праліс до Совиної хати. Біля Совиних дверей він посмикав мотузочку дзвоника й потицяв у кнопку дзвіночка; потім потицяв у кнопку дзвіночка й посмикав мотузочку дзвоника.
      І так він тицяв та смикав, смикав і тицяв, аж поки нарешті з дверей вистромилася Совина голова й сказала:
      — Забирайся геть! Я думаю!.. О, це ти!
      Сова завжди так зустрічала гостей.
      — Сово,— діловито почав Кролик,— у нас із тобою є мозок. В усіх інших — у голові тирса. Якщо в цьому Лісі хтось мусить думати,— а коли я кажу "думати", я маю на увазі думати по-справжньому,— то це наша з тобою справа.
      — Атож,— сказала Сова.— Я саме й думала.
      — Прочитай оце.
      Сова взяла в Кролика записку Крістофера Робіна і подивилася на неї трохи спантеличено. Звісно, вона вміла підписатися — Сува— вміла написати Вівторок так, що можна було зрозуміти, що то не Середа, і вона досить непогано вміла читати, якщо їй тільки не зазирали через плече й не питали щохвилини: "Ну, то як?.." Так, усе це вона вміла, але...
      — Ну, то як? — спитав Кролик.
      — Авжеж, так,— сказала Сова мудрим і глибокодумним голосом.— Я розумію, що ти хочеш сказати. Це — безперечно. Коли б ти не прийшов до мене, я б сама мусила прийти до тебе.
      — Чому? — спитав Кролик.
      — З тієї самої причини,— сказала Сова, сподіваючись, що, зрештою, вона зуміє щось вивідати.
      — Учора вранці,— урочисто промовив Кролик,— я пішов провідати Крістофера Робіна. Його не було. На дверях у нього була пришпилена записка.
      — Саме оцязаписка?
      — Ні, інша. Але зміст її був той самий. Усе це дуже дивно.
      — Неймовірно,— сказала Сова, знову вирячившись на записку. На мить їй здалося, ніби щось трапилося з носом Крістофера Робіна.— І що ж ти зробив?
      — Нічого.
      — Це найрозумніше,— премудро сказала Сова.
      Але вона з жахом чекала нового запитання, і воно справді не забарилося.
      — Ну, то що? — знову спитав Кролик.
      — Авжеж, так воно і є,— пробубоніла Сова.
      Якийсь час вона безпорадно кліпала очима, не в змозі більше нічого придумати, але раптом їй сяйнула щаслива думка.
      — Скажи мені, Кролику,— сказала вона,— про що йшлося в першій записці? Тільки точно. Це дуже важливо. Від цього все залежить. Повтори ту записку слово в слово.
      — Та в ній було те ж саме, що і в цій. Абсолютно!
      Сова сердито зиркнула на Кролика й подумала, чи не краще його зіпхнути з дерева, але вирішила, що це вона завжди встигне, а тому продовжила свої розпити.
      — Прошу повторити слово в слово ту першу записку,— сказала вона, ніби й не чула того, що сказав Кролик.
      — Ну, там було написано: "Пішов. Скоровернус". Те саме, що й тут, тільки тут ще дописано: "Залнятий. Скоровернус".
      Сова з полегкістю зітхнула:
      — Ага, ось тепер наше становище дещо прояснилося.
      — Так-то воно так, але в якому становищі Крістофер Робін? — сказав Кролик.— Де він тепер? Ось у чому річ!
      Сова знову вирячилася на записку. І, звісно, для такої, як вона, грамотійки, тепер було зовсім не важко прочитати цю записку: "Пішов. Скоровернус. Залнятий. Скоровернус". Нічого іншого в ній і не могло бути написано!
      — Так от, любий мій Кролику, по-моєму, цілком зрозуміло, що саме трапилося,— сказала вона.— Крістофер Робін кудись пішов зі Скоровернусом. Він і отой... Скоровернус тепер чимось дуже зайняті. Ти останнім часом зустрічав у нашому Лісі якогось Скоровернуса?
      — Гм,— сказав Кролик,— я ж оце й прийшов до тебе спитати... А який він із себе?..
      — Ну,— сказала Сова,— плямистий або травоїдний Скоровернус — це просто е-е...
      ...Принаймні,— сказала вона,— найбільше він схожий на... е-е-е...
      ...звісно,— вела вона далі,— це залежить від того... е-е-е... е-е-е-е...
      ...словом, я просто не знаю, який він із себе,— щиро призналася Сова.
      — Велике спасибі,— сказав Кролик і чимдуж помчав до Війні-Пуха.
      Ще здалеку він почув якийсь загадковий шум. Кролик зупинився і прислухався. Шум був ось такий:
 
 
Вже метелики літають,
Дні зимові відлітають,
Перші квіти прозирають
Крізь сніжок.
В Лісі горлиця туркоче,
Синій пролісок мигоче,
Наче вискочити хоче
На лужок.
Бджоли крильця розправляють,
Тепле сонечко вітають,
Буде літо — всі це знають -
Буде й мед.
Вінні-Пух сидить, міркує,
Все те бачить, все те чує
І свіженький мед смакує
Наперед.
Бо весна іде полями,
Сипле жайворон піснями,
А дзвіночки під дубами
Дзень та дзень.
І зозуля закувала,
І водичка задзюрчала,
І весна всіх привітала:
"Добрий день!"
Сонце сяє-припікає,
Вінні-Пух сидить, куняє,
А довкола все буяє,
Все цвіте.
Вінні-Пух про літо мріє.
Хай з ним кожен порадіє
І міцніє, й не товстіє,
І росте.
 
      — Здоров, Пуше! — сказав Кролик.
      — Привіт, Кролику,— відповів замріяний Пух.
      — Ти сам придумав цю пісеньку?
      — Еге, я її начебто придумав,— сказав Пух.— Не те щоб я умів по-справжньому думати,— додав він скромно,— і ти сам знаєш чому, але іноді таке на мене нападає.
      — Угу,— сказав Кролик, який ніколи й нічому не дозволяв нападати на нього, а завжди нападав на все сам.— Отже, справа така: ти коли-небудь бачив у нашому Лісі плямистого або травоїдного Скоровернуса?
      — Ні,— сказав Пух.— Такого не бачив. А от Тигру щойно бачив.
      — Тигра нам ні до чого.
      — Еге, — сказав Пух.— Я й сам так подумав.
      — А Паця ти бачив?
      — Бачив, — сказав Пух. — Мабуть, він теж ні до чого? — спитав він догідливе.
      — Ну, це залежить від того, бачив він когось чи ні.
      — Він бачив мене,— сказав Пух.
      Кролик присів на землю біля Пуха, але, відчувши, що це принижує його гідність, підвівся знову.
      — Завдання просте,— сказав він, — треба з'ясувати: що робить Крістофер Робін цими днями вранці?
      — А що ж він робить?
      — Ото ж бо! Можеш ти сказати як очевидець, що він робить уранці останнім часом? Тобто останніми днями?
      — Можу, — сказав Пух. — Учора ми разом із ним снідали. Під Шістьма Соснами. Я приніс такий маленький кошичок — невеличкий, але дуже доречний кошичок, такий доладний, солідний кошичок, повний...
      — Так, так,— сказав Кролик,— усе ясно. Але я маю на увазі пізніший час. Ти бачив його колись між одинадцятою і дванадцятою годиною дня?
      — Та бач,— сказав Пух,— об одинадцятій годині... розумієш... об одинадцятій годині... одне слово, об одинадцятій годині я зазвичай забігаю додому. У мене там о цій порі деякі справи.
      — А в чверть на дванадцяту?
      — Та бач... — почав був знову Пух.
      — А о пів на дванадцяту?
      — Точно,— сказав Пух.— О пів на дванадцяту або трохи пізніше я зазвичай бачуся з ним.
      І тут, подумавши як слід, Пух раптом пригадав, що він і справді давно вже не бачив Крістофера Робіна о цій порі. Після обіду — бачив, увечері — бачив, перед сніданком — бачив, одразу після сніданку — бачив, а тоді — "Ну, Пуше, до побачення" — і Крістофер Робін зникає на весь ранок.
      — Ото ж бо,— сказав Кролик.— А куди?
      — Ну, може, він щось шукає.
      — А що? — спитав Кролик.
      — Я саме про це й хотів сказати,— мовив Пух. — Мабуть, він шукає отого...
      — Плямистого або травоїдного Скоровернуса?
      — Еге, — сказав Пух. — Когось із них. Якщо його немає на місці.
      Кролик суворо глянув на Вінні-Пуха:
      — Здається, нічого путнього від тебе не доб'єшся,— сказав він.
      — Ні! — сказав Пух. — Але я стараюся,— додав він покірно.
      Кролик подякував йому за старання і сказав, що зараз він, Кролик, мусить провідати Іа, і Пух, якщо хоче, може піти з ним.
      Але Пух, який відчув, що на нього "нападає" новий куплет пісеньки, квапливо попрощався з Кроликом і сказав, що він, Пух, має почекати Паця. І Кролик подався далі.
      Але трапилося так, що першим побачив Паця не Пух, а саме Кролик.
      Паць прокинувся цього ранку мало не вдосвіта й вирішив нарвати собі букетик фіалок, а коли він нарвав букетика й поставив його в мальоване горнятко посеред своєї хатки, йому раптом спало на думку, що ніхто жодного разу в житті не нарвав навіть пучечка фіалок для Іа. І що більше він про це думав, то глибше відчував, як то сумно бути віслюком, котрому ніхто жодного разу в житті не нарвав навіть пучечка фіалок. І він знову помчав на галявинку, повторюючи сам до себе: "Іа — фіалки", "Фіалки — Іа",— щоб не забути. Бо такий уже сьогодні був день!
      Паць нарвав великий-превеликий букет фіалок. Він щохвилини їх нюхав і почував себе невимовне щасливим, швиденько прямуючи туди, де мав звичку пастися Іа.
      — Доброго ранку, Іа! — почав Паць трохи нерішуче, бо Іа був чимось зайнятий.
      Іа підняв ногу й помахав Пацеві, щоб він ішов геть.
      — Завтра,— сказав Іа.— Або післязавтра.
      Паць підступив трохи ближче — поглянути в чому справа. На землі перед Іа лежали три палички, на які він уважно дивився. Дві палички з одного краю сходилися кінцями, із другого — розходились, а третя лежала на них поперек. Паць подумав, що то, мабуть, якась Пастка.
      — Ой Іа,— знов почав він,— а я...
      — Це маленький Пацик? — спитав Іа, не відриваючи очей від своїх паличок.
      — Я, Іа, і я...
      — Ти знаєш, що це таке?
      — Ні,— сказав Паць.
      — Це — А.
      — О! — сказав Паць.
      — Ніяке не О! Це — А! — суворо промовив Іа.— Ти що, недочуваєш? Чи, може, ти вченіший за Крістофера Робіна?
      — Так,— сказав Паць.— Тобто, ні,— хутенько виправився він і підступив іще ближче.
      — Крістофер Робін сказав, що це — А, отже, воно Ає і буде. Принаймні доти, доки на нього хтось не наступить,— додав ще суворіше Іа.
      Паць відскочив назад і понюхав свої фіалки.
      — А ти знаєш, що означає А, маленький Пацику?
      — Ні, Іа, не знаю.
      — Воно означає Мудрість, воно означає Освіту, воно означає геть усі науки, про які ні Пух, ні ти не маєте навіть уявлення. Ось що означає А!
      — О! — знову сказав Паць.— Тобто я хотів сказати "Он як!" — квапливо виправився він.
      — Слухай мене, маленький Пацику. У цьому Лісі товчеться казна-скільки різних та всяких, і всі вони кажуть: "Ну, Іа — це ж тільки Іа, він просто осел, на нього можна не зважати". Вони тут швендяють туди й сюди і кажуть: "Ха-ха-ха!" Але щовони знають про А? Нічого! Для них це просто три палички. Зате для Освічених, завваж це собі, маленький Пацику, для Освічених — я не кажу про Пухів та Паців — це знаменита й могутня буква А. Так, так,— додав він,— це тобі не якась дурниця, що про неї знає кожен у Лісі.
      Паць занепокоєно відступив іще далі назад і озирнувся, шукаючи допомоги:
      — А ось і Кролик,— сказав він весело.— Привіт, Кролику!
      Кролик поважно наблизився до них, мовчки кивнув Пацеві й сказав: "Привіт, Іа",— тоном, який недвозначно свідчив, що не пізніше як за дві хвилини він скаже: "Бувай здоров".
      — Іа, в мене до тебе лише одне запитання: що робить Крістофер Робін останніми днями вранці?
      — А що я бачу зараз перед собою? — відповів Іа, не підводячи очей.
      — Три палички,— не задумуючись, відповів Кролик.
      — От бачиш! — сказав Іа Пацеві.
      Після цього він обернувся до Кролика:
      — Тепер я відповім на твоє запитання,— урочисто промовив він.
      — Щиро дякую,— сказав Кролик.
      — Що робить Крістофер Робін уранці? Він вчиться. Він здобуває Освіту. Він оболдіває— здається, він вживає саме цеслово,— він оболдіваєзнаннями!.. У міру своїх скромних здібностей я теж, якщо я правильно засвоїв це слово, оболді... тобто, роблю те саме, що й він. Оце, наприклад, буква...
      — Буква А,— сказав Кролик,— але не дуже вдала. Ну, гаразд, я мушу йти і повідомити інших.
      Іа поглянув на свої палички, а тоді — на Паця.
      — Як сказав Кролик? Що це таке? — спитав він.
      — А,— сказав Паць.
      — Це ти йому сказав?
      — Ні, Іа, я не казав. По-моєму, він знає сам.
      — Він знає? Ти хочеш сказати, що якийсь там Кролик знає букву А?
      — Авжеж, Іа. Він дуже розумний, наш Кролик.
      — Розумний? — зневажливо сказав Іа й щосили наступив на свої три палички.
      — Ось тобі й Освіта! — з гіркотою сказав Іа-Іа, стрибаючи на своїх паличках, яких на ту мить стало вже шість.
      — Ось тобі й Наука! — сказав Іа-Іа, хвицяючи копитами свої палички, яких на ту мить стало вже дванадцять.— Якийсь там Кролик усе це знає! Ха!
      — Я думаю... — несміливо почав Паць.
      — Не треба, — сказав Іа.
      — Я думаю... фіалки — гарні квіти,— сказав Паць. — Він поклав перед Іа свій букет і чимдуж чкурнув геть.
      Наступного ранку записка на дверях Крістофера Робіна сповіщала:

      Я пішов у справах.
      Скоро повернусь.
       К.Р.

      Ось чому всі мешканці Лісу — звичайно, за винятком плямистого чи травоїдного Скоровернуса — віднині знають, що робить Крістофер Робін кожного ранку.

ПРИГОДА ШІСТНАДЦЯТА,
У якій Вінні-Пух вигадує нову гру і до неї прилучається Іа-Іа