Вінні-Пух

      Скоро їм стало значно тепліше, і вони змогли продовжити розмову.
      — Я оце зараз думав,— сказав Пух,— і подумав я ось про що: я подумав про Іа.
      — А що ти подумав про Іа?
      — Те, що бідному Іа ніде жити.
      — Що ніде, то ніде,— погодився Паць.
      — Ти, Пацю, маєш хатку, і я маю хатку, і це, що не кажи, дуже гарні хатки. І Крістофер Робін має хатку, і Сова, і Кенга, і Кролик мають хатки, і навіть усі Кроликові Родичі та Знайомі мають свої хатки чи якийсь дах над головою, а бідний Іа не має нічого. От я й надумав: давай-но збудуємо йому хатку.
      — Це пречудова думка! — сказав Паць.— А де ми її збудуємо?
      — Ми збудуємо її тут,— сказав Пух,— біля оцього гайка, бо тут не буває вітру і тут я про це подумав. Ми назвемо цю місцинку "Пухова Галявка". І ми поставимо на Пуховій Галявці хатку Іадля ослика Іа.
      — До речі, отам, за гайком, лежить ціла купа всяких палиць,— сказав Паць.— Я сам бачив. Багато-багато. Ну просто навалено цілу гору.
      — Дякую, Пацику. Те, про що ти сказав, стане нам у великій пригоді, і за це я міг би назвати оцю місцину Пухово-ПацевоюГалявкою, якби ПуховаГалявка не звучала краще. А звучить вона краще тому, що вона пухнаста, а не пацикаста. А тепер — до діла.
      Вони позлазили з хвіртки й подалися по палиці та інші деревини.
      ...................................
      Крістофер Робін цілий ранок був зайнятий удома. Він подорожував до Африки й назад і щойно зійшов з корабля та подумав: "Цікаво, яка зараз надворі погода?", коли це раптом до нього у двері постукав не хто інший, як сам Іа.
      — Привіт, Іа,— сказав Крістофер Робін, відчиняючи двері та виходячи на подвір'я.— Як ся маєш?
      — Сніг,— понуро мовив Іа.
      — Еге, сніг.
      — І мороз.
      — Невже?
      — Авжеж,— сказав Іа. — Хоча,— додав він трохи жвавіше,— хоча останнім часом землетрусів у нас не було.
      — А що скоїлося, Іа?
      — Нічого, Крістофере Робіне. Нічого важливого. Ти, звісно, не бачив десь тут поблизу хати чи чогось такого подібного?
      — Якої хати?
      — Звичайної хати.
      — А хто в ній живе?
      — Я живу. Точніше, я думав, що живу. Але, виходить, я там не живу. Ну що ж, зрештою, не в кожного, мабуть, має бути хата.
      — Ой Іа, я ж не знав! Я завжди думав...
      — Хтозна, у чім тут річ, Крістофере Робіне, але через увесь цей сніг і таке інше, не кажучи вже про бурульки, зараз у полі годині о третій ранку не так гаряче, як дехто гадає. Ніяк не скажеш, що там спекотно, якщо ти второпуєш, до чого я веду. Ні, ні, на спеку скаржитись не випадає. Де там! Одверто кажучи, Крістофере Робіне,— голосно прошепотів Іа,— але це між нами і про це нікому нічичирк — там холодно.
      — Ой Іа!
      — І я сказав собі: адже інші вельми засмутяться, коли я зовсім замерзну. Щоправда, ні в кого з них немає розуму, адже в голові в них сама лише тирса, та й та потрапила туди помилково; всі вони не вміють думати, але якщо сніг ітиме ще тижнів із шість, а чи й довше, то навіть хтось із них може сказати собі: "А бідолашному Іа зараз, мабуть, не дуже й спекотно в полі о третій годині ранку". Тоді цей Хтось захоче це перевірити. А ще згодом йому стане сумно.
      — Ой Іа! — сказав Крістофер Робін, якому тут-таки зробилося дуже сумно.
      — Я не мав на увазі тебе, Крістофере Робіне. Ти не такий. Одне слово, все це я веду до того, що я збудував собі хату біля свого маленького гайка.
      — Справді, збудував? Та це ж просто диво!
      — Справжнім дивом,— сказав Іа-Іа найпонурішим голосом,— справжнімдивом мені здається те, що, коли я йшов звідти вранці, вона там стояла, а коли я повернувся, її там не було. Взагалі це цілком зрозуміло, адже там усього тільки й було, що хата якогось Іа. Однак мене трохи дивує...
      Та Крістоферові Робіну ніколи було дивуватися. Він хутенько заскочив до себе в хатку і ще хутчіше надяг на голову свого водонепроникного капелюха, взув свої водонепроникні чоботи й одягнув своє водонепроникне пальто.
      — Ми зараз же підемо і все з'ясуємо,— гукнув він Іа.
      — Часом буває,— сказав Іа-Іа,— коли якісь хтосі заберуть чиюсь хату, то там зостається кілька трісочок, які тим хтосям не потрібні і які вони охоче віддадуть колишньому господареві, якщо ти розумієш, до чого я веду. Отож, якщо ми нагодимося...
      — Ходімо,— сказав Крістофер Робін.
      І вони швидко-швидко пішли, і тому швидко-швидко прийшли на ту галявку за сосновим гайком, де вже не булохати Іа.
      — От бач! — сказав Іа.— Не зосталося жодної палочки! Звісно, скарги тут ні до чого, бо зостався увесь цей сніг, з яким я можу робити все, що завгодно.
      Та Крістофер Робін не слухав Іа. Він прислухався до чогось іншого.
      — Ти чуєш? — спитав він Іа.
      — А що там таке? Хтось сміється?
      — Слухай!
      Вони прислухалися разом... і почули буркотливий басок, який співав про сніг, що аж валить із ніг, а він іде вперед, не бачачи дороги, та чийсь тоненький голосок, який поміж "сніг" та "валить з ніг" устигав тірлім-бомбомкати.
      — Це Пух! — радісно сказав Крістофер Робін.
      — Можливо,— сказав Іа-Іа.
      — І Паць! — схвильовано сказав Крістофер Робін.
      — Можливо,— сказав Іа-Іа.— Але хто нам зараз і справді потрібен, то це добрий собаканишпорка.
      Слова пісні раптом перемінилися.
      —  От вже й готовий новий дім!— співав басок.
      —  Тірлім-бом-бом, тірлім-пш-пім!— підтягував йому тоненький голосок.
       — Не хатка, а прегарний дім!
       — Тірлім-бом-бом, тірлім-пім-пім!
       — Я сам охоче жив би в нім!
       — Тірлім-бом-бом, пім-пім!
      — Пуше! — закричав Крістофер Робін.
      Співаки біля хвіртки, що вела в сосновий гайок, замовкли.
      — Це Крістофер Робін,— зрадів Вінні-Пух.
      — Він гукає звідти, де ми брали палиці,— сказав Паць.
      — Біжімо,— сказав Пух.
      Вони злізли з хвіртки й помчали на той бік гайка, а Вінні-Пух цілу дорогу радісно гукав до Крістофера Робіна.
      — Ого, Іа теж тут,— сказав Пух після міцних обіймів із Крістофером Робіном.
      Він штурхнув ліктем Паця, а Паць штурхнув ліктем його, і обидва разом подумали, який чудовий і несподіваний дарунок вони підготували для ослика.
      — Доброго здоров'ячка, Іа!
      — Тобі так само, ведмедику Пуше, — понуро мовив Іа,— і вдвоє кращого — щочетверга.
      Не встиг Вінні-Пух запитати: "Чому щочетверга?", як Крістофер Робін почав розповідати сумну історію про зниклу хатку Іа.
      Пух та Паць уважно слухали, проте їхні очі дедалі круглішали та круглішали.
      — А де, ти кажеш, вона стояла? — спитав Пух.
      — Якраз отут,— сказав Іа-Іа.
      — Її було збудовано з палиць?
      — Так.
      — Ох! — сказав Паць.
      — Що? — сказав Іа.
      — Я просто сказав "Ох",— скоромовкою відповів Паць і, щоб не виказати себе, кілька разів безтурботно тірлімбомбомкнув.
      — А ти певен, що то була хатка? — спитав Пух.— Я хочу сказати, чи певен ти, що хатка стояла саме тут?
      —Авжеж, певен,— сказав Іа й пробурмотів сам до себе.— У декого з них ані крапельки глузду.
      — А що скоїлося, Пуше? — спитав Крістофер Робін.
      — Та бачиш, — сказав Пух, — скоїлося не скоїлося...— сказав Пух.— А справа в тім...— сказав Пух... — Ну, як би вам пояснити?..— сказав Пух.
      І тут, мабуть, щось йому підказало, що він не дуже зрозуміло пояснює справу, тому він знову штурхнув ліктем Паця.
      — Ну, як би вам пояснити,— квапливо сказав Паць.— Адже там тепліше,— додав він після глибоких роздумів.
      — Де тепліше?
      — По той бік гайка, де стоїть хатка Іа.
      — Моя хатка? — спитав Іа-Іа. — Моя хата стояла тут.
      — Ні,— впевнено сказав Паць,— вона по той бік гайка.
      — Бо там тепліше,— додав Пух.
      — Але я мушу знати...
      — Ходімо й подивимось, — просто сказав Паць, запрошуючи всіх іти за ним.
      — Не могло ж у тебе бути дві хати,— сказав Пух. — Та ще й так близько одна від одної.
      Вони вийшли на галявину, і там стояла хатка Іа — гарна, мов лялечка.
      — Ось твоя хатка,— сказав Паць.
      — Усередині не гірша, ніж зовні,— гордо сказав Пух.
      Іа зайшов до хатки, і... вийшов назад.
      — Диво дивне,— сказав він.— Це моя хатка, і я сам збудував її там, де я казав. Мабуть, її сюди здуло вітром. Мабуть, вітер підняв її просто над гаєм і опустив тут. От вона й стоїть тепер тут, ціла-цілісінька. І місце тут навіть краще, ніж там.
      — Значно краще, ніж там,— в один голос сказали Пух і Паць.
      — Ось вам наочний приклад того, що можна зробити, коли не лінуватися,— сказав Іа-Іа. — Тобі ясно, Пуше? Тобі ясно, Пацику? По-перше, Кмітливість, а по-друге — Сумлінна Праця. Наслідок — перед вами. Ось як треба будувати хатку! — гордо закінчив Іа.
      Всі попрощалися із щасливим господарем нової хатки, і Крістофер Робін зі своїми друзями — Пухом та Пацем пішли обідати. Дорогою друзі розповіли йому про Жахливу Помилку, якої вони допустилися. І коли Крістофер Робін досхочу насміявся, усі троє бадьоро заспівали Пухову Похідну Пісеньку для Снігової Погоди і співали її до самого дому, причому Паць, який досі ще був трохи не в голосі, лише тірлімбомбомкав.
      — Ага, то тільки здається, що тірлімбомбомкати легко,— сказав Паць сам до себе,— але це зуміє не кожен. Ні, ні!..

ПРИГОДА ДВАНАДЦЯТА,
У якій до лісу приходить Тигра і снідає

      Вінні-Пух зненацька прокинувся серед ночі й насторожився. Потому він скотився з ліжка, засвітив свічку і почалапав через усю кімнату до свого буфета — перевірити, чи ніхто не добирається до меду. Але там нікого не було, і він, заспокоєний, повернувся назад, дмухнувши, загасив свічку й ліг спати. Але нараз він знову почув той самий звук, який його розбуркав і насторожив.
      — То ти, Пацю? — спитав він.
      Але то був не Паць.
      — Заходь, Крістофере Робіне! — сказав Пух.
      Але Крістофер Робін не зайшов.
      — Завтра розкажеш, Іа,— сказав Пух сонним голосом.
      Але шум не вщухав.
      — ВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИ, казав Невідомо Хто, і Пух раптом відчув, що йому, між іншим, перехотілося спати.
      "Що ж то таке? — подумав він,-У нашому Лісі буває дуже багато різних звуків, але цей якийсь дивний. Це й не гарчання, і не скавчання, і не нявчання... Це навіть не той звук, який робиш перед тим, як прочитати уголос вірша. Це якийсь незнайомий шум, і шумить якийсь невідомий звір. А головне, він шумить під моїми дверима. Мабуть, доведеться встати та попросити, щоб він перестав.
      Вінні-Пух вибрався з ліжка й відчинив двері:
      — Привіт! — сказав Пух, звертаючись Невідомо до Кого.
      — Привіт! — сказав Невідомо Хто.
      — Ти ба! — сказав Пух.— Привіт!
      — Привіт!
      — А-а, то це ти! — сказав Пух.— Привіт!
      — Привіт! — сказав Чужий Звір, дивуючись, доки триватиме цей обмін привітами.
      Пух намірився був сказати "Привіт!" учетверте, але подумав, що не варто, і натомість він запитав:
      — А хто там?
      — Я,— відповів голос.
      — Ти ба! — сказав Пух.— Тоді заходь.
      Невідомо Хто увійшов, і при світлі свічки Він та Пух вирячилися одне на одного.
      — Я — Пух,— сказав Пух.
      — А я — Тигра,— сказав Тигра.
      — Ти ба! — сказав Пух, бо він ще ніколи не зустрічав таких звірів.— А Крістофер Робін знає про тебе?
      — Звісно, що знає! — сказав Тигра.
      — Ну,— сказав Пух,— зараз уже перевалило за північ, і це найкращий час, щоб лягти спати. А вранці на сніданок у нас буде мед. Тигри люблять мед?
      — Тигри все люблять! — весело сказав Тигра.
      — Тоді, якщо вони люблять спати на підлозі, я піду знову ляжу в ліжко,— сказав Пух,— а зранку ми візьмемося за справи. На добраніч! — і він ліг у ліжко й хутенько заснув.
      А вранці, прокинувшись, перше, що він побачив, був Тигра, який сидів на підлозі й видивлявся сам на себе у дзеркало.
      — Доброго ранку! — сказав Пух.
      — Доброго ранку! — сказав Тигра.— Диви, тут є ще хтось такий — точнісінько такий, як я. А я думав, я тут один такий.
      Пух вибрався з ліжка й почав пояснювати Тигрі, що таке дзеркало, але тільки він дійшов до найцікавішого, Тигра сказав:
      — Хвилинку, пробач, але отам хтось лізе на твій стіл.— Потому, голосно прогарчавши "варриварриварриварриварри", він плигнув до столу, схопив скатертину за край, стягнув її на підлогу, тричі загорнувся в неї, перекотився в протилежний куток кімнати і після запеклої боротьби вистромив голову назовні й весело сказав:
      — Ну, хто переміг? Я?
      — Це моя скатертина,— сказав Пух і почав розгортати Тигру.
      — А я думав, хто ж це такий? — сказав Тигра.
      — Її стелять на стіл, а тоді на неї все ставлять.
      Пух простелив скатертину на стіл, поставив на неї великий горщик меду, і вони сіли снідати. І щойно вони сіли, Тигра набрав повен рот меду... й подивився на стелю, схиливши голову набік... А далі він заплямкав — і то було здивоване плямкання, задумливе плямкання, — плямкання, яке означало: "Цікаво, що ж це мені дали?.." А після цього він сказав дуже рішучим голосом:
      — Тигри не люблять меду!
      — Ой-ой-ой! — сказав Пух, намагаючись показати, що це його страшенно засмутило.— А я гадав, вони люблять усе.
      — Усе, крім меду,— сказав Тигра.
      Правду кажучи. Пух не тільки не засмутився, а навіть зрадів і чимшвидше сказав, що, тільки-но він покінчить зі своїм сніданком, він поведе Тигру в гості до Паця, і там Тигра зможе пригоститися Пацевими жолудями.
      — Дякую, Пуше,— сказав Тигра,— бо саме жолуді Тигри й люблять понад усе на світі!
      І ось після сніданку вони подалися в гості до Паця, і дорогою Пух пояснив, що Паць — Дуже Маленьке Створіння, яке не любить, коли на нього наскакують, так що він, Пух, просить Тигру не дуже розскакуватися для першого знайомства. А Тигра, який цілу дорогу то ховався за дерева, то зненацька вискакував із засідки, намагаючись упіймати Пухову тінь, відповідав, що Тигри наскакують тільки до сніданку, але варто їм з'їсти жменьку жолудів, і вони враз стають Тихі й Страшенно Ввічливі. Отак розмовляючи, вони непомітно підійшли до Пацевої хатки й постукали у двері.
      — Привіт, Пуше,— сказав Паць.
      — Привіт, Пацику. Оце ось — Тигра.
      — Ой! Сп-сп-спрравді? — сказав Паць, задкуючи до протилежного кінця столу. — А я думав, що Тигри не такі великі.
      — Хе! — сказав Тигра.— Ти ще не бачив великих.
      — Вони люблять жолуді, — сказав Пух.— Заради них ми й прийшли, бо бідолашний Тигра досі ще зовсім нічого не снідав.
      Паць підсунув полумисок із жолудями до Тигри й сказав:
      — Пригощайтесь, будь ласка.
      А сам щільніше присунувся до Пуха й, відчувши себе так значно хоробрішим, сказав майже безтурботним голосом:
      — То ти, значиться, Тигра? Гай-гай!..
      Але Тигра нічого не відповів, бо рот у нього був ущерть напханий жолудями.
      Він довго й голосно жував, а тоді сказав:
      — Мимли не мюмлять момумів.
      А коли Пух із Пацем спитали: "Що, що?" — він сказав: "Мимачте меме",— й прожогом вискочив із хатки.
      Майже тієї ж миті він повернувся назад і впевненим голосом пояснив:
      — Тигри не люблять жолудів!
      — Але ж ти казав, вони люблять усе, крім меду,— сказав Пух.
      — Усе, крім меду та жолудів, — заявив Тигра.
      Почувши це, Пух сказав:
      — А-а, ясно!
      А Паць, який досить-таки зрадів, що Тигри не люблять жолудів, спитав:
      — То, може, вони люблять будяки?
      — Будяки? — сказав Тигра. — О, будяки Тигри справді люблять понад усе на світі!
      — Тоді ходімо в гості до Іа,— запропонував Паць.
      І всі троє негайно рушили далі шукати сніданку Тигрі. Вони йшли, йшли і йшли і нарешті прийшли в той закуток Лісу, де пасся Іа.
      — Привіт, Іа! — сказав Пух.— Оце ось — Тигра.
      Іа обійшов навколо Тигри з одного боку, потім повернувся й обдивився його з другого боку.
      — Як, ви сказали, оце осьзветься? — спитав він.
      — Тигра.
      — Угу,— сказав Іа.
      — Він щойно прийшов сюди,— пояснив Паць.
      — Угу,— ще раз сказав Іа.
      Він довго-довго розмірковував, а тоді додав:
      — А коли він піде звідси?
      Пух став пояснювати, що Тигра — великий друг Крістофера Робіна і що він прийшов у Ліс назавжди; а Паць пояснював Тигрі, що він, тобто Тигра, не повинен ображатися на те, що сказав Іа, бо він, тобто Іа, завжди такий понурий; а Іа-Іа пояснював Пацеві, що — навпаки — сьогоднішнього ранку він надзвичайно веселий; а Тигра всім пояснював, що він досі ще не снідав.
      — Тут, певне, щось знайдеться для нього, — сказав Пух.— Тигри завжди їдять будяки — через те ми й прийшли до тебе в гості, Іа.
      — Красненько дякую за увагу, Пуше.
      — Ой Іа, я не хотів сказати, що ми не хотіли тебе бачити...
      — Ясно, ясно. Але ваш новий смугастий друг, він, цілком зрозуміло, хоче поснідати. Як, ви сказали, його звати?
      — Тигра.
      — Ну, ходімо зі мною, Тигро.
      Іа підвів Тигру до найколючішого будяка й показав на нього копитом.
      — Цей кущик я беріг до свого Дня Народження,— сказав він.— Але, зрештою, що таке день народження? Сьогодні він є, а завтра — нема. Пригощайся, будь ласка, Тигро.
      Тигра подякував і насторожено зиркнув на Пуха.
      — Оце такі будяки? — пошепки спитав він.
      — Точно такі,— сказав Пух.
      — Ті самі, які Тигри люблять понад усе на світі?
      — Саме ті,— сказав Пух.
      — Зрозуміло,— сказав Тигра і відкусив найбільшу гілку й голосно захрумтів.
      — Ой! — раптом скрикнув Тигра. Він сів на землю й засунув лапу в рота.
      — Що трапилося? — запитав його Пух.
      — Пече! — пробурмотів Тигра.— Тигри не люблять будяків.
      — Тоді навіщо було псувати такий чудовий кущ? — суворим голосом запитав Іа-Іа.
      — Але ж ти сам, Тигро, казав,— почав Пух,— що Тигри люблять усе, крім меду та жолудів.
      — І будяків! — крикнув Тигра, який тепер бігав, висолопивши язика, й робив коло за колом. Пух сумно подивився на нього.
      — Що ж нам робити? — спитав він Паця.
      Паць знав, що робити. Не вагаючись ані хвильки, він сказав, що треба йти до Крістофера Робіна.
      — Ви знайдете його в Кенги,— сказав Іа.
      — Тигро,— покликав Пух.— Іди-но сюди! Ми зараз підемо до Кенги. У неї вже напевне знайдеться для тебе ціла купа сніданків.
      Тигра докінчив останнє коло й підбіг до Пуха.
      — Пече! — пояснив він, широко й привітно усміхаючись.— Гайда! — і побіг першим. Пух та Паць повільно почалапали за ним.
      Дорогою Паць мовчав, бо не міг придумати, про що поговорити, а Пух також мовчав, бо він саме обдумував нову пісню. І коли він її добре обдумав, то заспівав:
 
Наш маленький Тигра -
Бідолашний Тигра.
Ох, ну чим йому допомогти?
Він не їсть нічого!
Хто ж не їсть нічого -
Той не може, звісно, і рости.
Він не любить меду
(Жах — не любить меду!),
Ані жолудів.
Пожувавши трохи
Кущ чортополоху,
Тигра ледве-ледве не зомлів.
Наш маленький Тигра -
Бідолашний Тигра.
Чим же нам йому допомогти?
Він не їсть нічого
Нашого, смачного,
А йому ще ж треба підрости!
 
      — Він уже й так дуже великий,— сказав Паць.
      — Правду кажучи, він ще не дуже великий.
      — Може, й так, але він здаєтьсядуже великим. Просто велетенським.
      Пух, почувши це, глибоко замислився і пробурмотів сам до себе:
 
Скільки в Тигрі кілограмів,
літрів, метрів і бананів?
Го-го-го...
Та в той час, як він плигає,
Він велетнем виглядає!
Го-го-го!!!
 
      — От і весь віршик,— сказав він.— Тобі подобається, Пацю?
      — Усе, окрім літрів та бананів,— сказав Паць.— По-моєму, вони там ні до чого.
      — А їм обов'язково закортіло стати обабіч метрів,— пояснив Пух,— от я й пустив їх туди. Між іншим, це найкращий спосіб складати вірші — дозволяти словам ставати там, де вони хочуть.
      — Справді? А я й не знав,— сказав Паць.
      Тигра увесь цей час весело вистрибував попереду, раз по раз вертаючись назад, аби запитати: "Сюди йти?.." Та ось нарешті показалася хатка Кенги. Біля хатки стояв Крістофер Робін. Тигра щодуху помчав до нього.
      — Ага, ось ти й прибіг, Тигро! — сказав Крістофер Робін.— Я знав, що ти десь гасаєш.
      — А я стільки всього знайшов у Лісі! — похвалився Тигра. — І пух знайшов, і пацю знайшов, і якесь іа знайшов. Тільки сніданку не знайшов.
      Пух та Паць підійшли до Крістофера Робіна, міцно обнялися-привіталися і пояснили в чому справа.
      — Ти, мабуть, знаєш, що люблять Тигри? — спитав Пух.
      — Якщо я дуже постараюся, то, мабуть, згадаю,— сказав Крістофер Робін.— Але мені здається, Тигра сам знає.
      — Звісно, знаю,— сказав Тигра.— Тигри люблять усе на світі, окрім меду, жолудів та ще... як звуться оті пекучки?
      — Будяки.
      — Еге, та ще окрім них.
      — Ну, що ж, і то добре. Кенга знайде тобі щось поснідати.
      Вони зайшли в хатку до Кенги, і коли Крихітка Ру сказав:
      "Привіт, Пуше" і "Привіт, Пацю (по одному разу) і "Привіт, Тигро" (двічі, бо так він ще ніколи не вітався й, до того ж це звучало досить кумедно), — вони пояснили Кензі, чого прийшли, і Кенга дуже лагідно й ніжно сказала:
      — Ну що ж, любий Тигро, зазирни в мій буфет і подивися, що тобі припаде до душі.
      Кенга одразу збагнула, що хоч Тигра й здається великим, але він так само, як і її Крихітка Ру, потребує ласки й турботи.
      — А мені теж можна зазирнути? — спитав Пух, який уже став почувати себе трохи одинадцятигодинно, й, діставши дозвіл, розшукав у буфеті невеличку бляшанку згущеного молока. Мабуть, щось йому підказало, що Тигри не люблять згущеного молока, тому він нишком потягнув бляшанку в тихий куток, де йому ніхто не заважатиме їсти, та й почав собі підкріплятися.
      А Тигра? Що довше він тицяв свого носа і лапи то в одну, то в іншу банку, тим більше знаходив речей, яких Тигри не люблять. І коли він перекопирсав увесь буфет і знайшов усе, що там було, але не знайшов нічого собі до смаку, він спитав Кенгу:
      — Що ж тепер буде?
      Але Кенга, Крістофер Робін та Паць у цей час обступили Крихітку Ру, умовляючи його випити риб'ячий жир. І Ру казав: "А може, не треба?", а Кенга казала: "Та як же, серденько Ру, згадай, щоти мені обіцяв".
      — А що то таке? — пошепки спитав Тигра Паця.
      — То йому дають Здоров'ячі Ліки,— пояснив Паць.— А він їх страшенно не любить.
      Тигра підійшов ближче й перехилився над спинкою стільчика Крихітки Ру. Раптом він вистромив язика, і почулося голосне "буль-буль!"
      Кенга з несподіванки підскочила, скрикнула "ой!" і вихопила ложку якраз у ту мить, коли вона зникала в Тигриній пащі. Ложку вона врятувала, але риб'ячий жир щез.
      — Хіба ж так можна, серденько Тигро! — сказала Кенга.
      — Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! — захоплено заспівав Крихітка Ру.
      А Тигра подивився на стелю, потім заплющив очі, і язик йому сам по собі заходився облизувати губи на той випадок, якщо там щось залишилося. А ще трохи згодом його писок осяяла щаслива, вдоволена усмішка, і він сказав:
      — Оце таки справді те, що Тигри люблять понад усе на світі!..
      Тепер нас не здивує, що Тигра назавжди зостався жити в хатці Кенги і щодня пив риб'ячий жир на сніданок, обід та вечерю. Лиш іноді, коли Кенга вважала, що йому слід зміцніти, він замість ліків з'їдав після жиру ложечку-другу манної каші, якою годували Крихітку Ру.

ПРИГОДА ТРИНАДЦЯТА,
У якій всі йдуть на розшуки і Паць знову зустрічає Слонопотама

      Одного разу Пух сидів удома і зосереджено перелічував свої горщики з медом. Раптом хтось постукав у двері.
      — Чотирнадцять,— сказав Пух.— Прошу заходити. Чотирнадцять. Чи, може, п'ятнадцять? От морока. Зовсім збився через цей стукіт.
      — Привіт, Пуше! — сказав Кролик.
      — Привіт, Кролику! Правда ж, п'ятнадцять чи ні?
      — Чого?
      — Моїх горщиків з медом, які я лічив.
      — А може, чотирнадцять?
      — Ти певен?
      — Ні,— сказав Кролик.— А хіба це важливо?
      — Та я просто так хотів знати,— скромно сказав Пух,— щоб завжди можна було собі сказати: "У мене ще є чотирнадцять горщиків меду". Чи п'ятнадцять, якщо їх п'ятнадцять. Що більше, то на душі спокійніше.
      — Ага, тоді вважай, що їх шістнадцять,— сказав Кролик.— Тільки я прийшов не для цього. Я прийшов спитати: ти часом не зустрічав Кузьки?
      — Зараз не пригадую,— сказав Пух.
      І далі, гарненько подумавши, додав:
      — А хто цей Кузька?
      — Та один із моїх Родичів та Знайомих,— недбалим голосом пояснив Кролик.
      Однак це пояснення нічого не пояснило Пухові, бо Кролик мав так багато Родичів та Знайомих і всі вони були такі різні на вигляд і зріст, що Пух навіть не уявляв, де можна було б зустріти того Кузьку — на верхівці дуба чи на пелюстці якоїсь квітки.
      — Сьогодні я нікого не зустрічав,— сказав Пух,— принаймні так близько, щоб сказати: "Привіт, Кузько!" А він тобі на щось потрібен?
      — Ні, він мені не потрібен,— сказав Кролик.— Але завжди корисно знати, де твої Родичі та Знайомі, потрібні вони тобі чи ні.
      — А-а, ясно,— сказав Пух.— То він що, загубився?
      — Та розумієш,— сказав Кролик,— його вже довгий час ніхто ніде не зустрічав, і я побоююсь, що, може, він і справді-таки загубився або заблукав. У кожному разі,— додав він поважним голосом,— я обіцяв Крістоферові Робіну організувати його розшуки. Отож збирайся швидше та й ходім.
      Пух ніжно попрощався зі своїми чотирнадцятьма горщиками меду, сподіваючись, що їх п'ятнадцять, і вони з Кроликом подалися до Лісу.
      — Ну от,— сказав Кролик,— зараз ми почнемо Розшуки, і ці Розшуки я організував...
      — Що ти з ними зробив? — спитав Пух.
      — Організував. Ну, це значить... Розумієш, так роблять з розшуками завжди, коли треба, щоб не всі розшукували водночас на одному й тому ж місці. Через те, Пуше, я хочу, щоб ти порозшукував спершу біля Шести Сосен, а тоді посувався в напрямку Совиного Замку "Каштани",— там ти розшукаєш мене. Зрозумів?
      — Ні,— сказав Пух.— А що...
      — Ну, то я розшукаю тебе біля Совиного Замку "Каштани" — десь за годину.
      — А Паць організований теж?
      — Усі організовані, всі! — сказав Кролик і помчав геть.
      Коли вже Кролик зник з очей. Пух раптом згадав, що він забувся спитати, а хто ж такий Кузька — чи він із тих Кроликових Родичів та Знайомих, які можуть сісти тобі на носа, чи з тих, на котрих ти сам можеш ненароком наступити й не помітити.
      Але тепер було пізно питати, і тому Пух подумав, що найкраще буде почати ці Лови з розшуків Паця, аби розпитати в нього, кого вони розшукують, а тоді взятися за розшуки й самому.
      — Тільки ж марно розшукувати Паця біля Шести Сосен,— сказав сам собі Пух.— Бо Паця організовано в іншому, спеціально для нього визначеному місці. Отже, передовсім треба порозшукувати Паця в цьому Спеціальному Місці. Цікаво, де ж воно є?
      І він накреслив у голові такий
       ПЛАН
       що після чого розшукувати
       1. Спеціальне місце(Розшукати Паця). 2. Паць(Дізнатися, хто такий Кузька). 3. Кузька(Розшукати Кузьку). 4. Кролик(Розшукати Кролика і сказати йому, що я розшукав Кузьку). 5. Кузька знову(Сказати Кузьці, що я розшукав Кролика).
      "Так, так,— подумав Пух, чалапаючи вперед,— клопітний буде сьогодні день".
      І день справді виявився дуже клопітним уже наступної миті. А сталося це тому, що Пух був дуже заклопотаний обмірковуванням свого плану розшуків і зовсім не дивився собі під ноги. Отож він і не помітив, як перечепився об якийсь корч, і зауважив це лише тоді, коли вже падав.
      "Диви, — подумав Пух, — я лечу! Неначе Сова! Цікаво, а як вона приземляється?"
      І тієї миті він теж приземлився.
       Бум!
      — Ой! — вереснуло щось.
      "Дивно,— подумав Пух.— Я сказав "Ой!", хоч насправді й не збирався ойкати".
      — Рятуйте! — сказав тоненький, писклявий голосок.
      "Гм, тепер я сказав "Рятуйте!" — подумав Пух.— Зо мною сталася аварія: я впав у колодязь і через те мій голос зробився такий писклявий і виривається з мене раніше, ніж я починаю говорити. Мабуть, щось зіпсувалося в мене всередині. Ото клопіт!"
      — Рятуйте, ґвалт!
      "Знову те саме! Я пищу-верещу без власного відома. Мабуть, це дуже Серйозна Аварія".
      А потім він подумав, що, може, коли він спробує заговорити, то в ньому все налагодиться. І, щоб перевірити це, він голосно промовив:
      — Дуже Серйозна Аварія спіткала бідолашного Ведмедя.
      — Пуше! — заверещав тоненький голосок.
      — Та це ж Паць! — радісно вигукнув Пух.— Де ти є?
      — Під сподом,— сказав Паць, і голос його справді долинав звідкілясь зісподу.
      — Під сподом чого?
      — Тебе! — вереснув Паць.— Устань з мене!
      — Ох! — сказав Пух і, крекчучи, хутенько зіп'явся на ноги.— Хіба я впав на тебе, Пацю?
      — Ти впав на всього мене,— сказав Паць, обмацуючи себе від рильця до кінчика хвоста.
      — Але ж я не хотів,— співчутливо сказав Пух.
      — І я теж не хотів бути насподі,— сумно сказав Паць.— Але тепер усе гаразд, Пуше, і я дуже радий, що це був ти.
      — А що з нами скоїлося? — спитав Пух.— Куди ми вскочили?
      — Здається, ми вскочили в халепу, чи то пак, у яму. Я йшов собі, декого розшукуючи, і раптом — пурх! — полетів. І тільки-но хотів роздивитися, де я опинився, як тут на мене щось звалилося. А то був ти!