Вінні-Пух

      ......................................
      В кутку завовтузилася скатертина.
      Потому вона згорнулася в клубок і перекотилася через усю кімнату.
      Потому вона підскочила кілька разів і вистромила два вуха.
      Потому вона ще раз перекотилася через кімнату і розгорнулася.
      — П-пуше! — затинаючись промовив Паць.
      — Що? — сказало одне із крісел.
      — Де ми?
      — Я не зовсім розумію,— відповіло крісло.
      — Ми... ми в гостях у Сови?..
      — М-мабуть, що так, бо ми саме збиралися пополуднувати, та так і не пополуднували.
      — Ох! — сказав Паць.— Послухай, а в Сови завждипоштова скринька була на стелі?
      — А хіба вона там?
      — Еге, поглянь.
      — Не можу, — сказав Пух, — я лежу носом донизу, а так, Пацю, стелю розглядати дуже незручно.
      — Ну, словом, вона там, Пуше.
      — Може, вона переїхала туди? — сказав Пух.— Просто так, щоб не сидіти на місці?..
      Під столом в іншому кутку кімнати щось зашаруділо, і на очі своїх гостей знову з'явилася Сова.
      — Гей, Пацю,— сказала Сова з дуже роздратованим виглядом.— Де Пух?
      — Я й сам не зовсім розумію, де я,— сказав Пух.
      Сова озирнулася на його голос і насуплено зиркнула на ту частину Пуха, яка ще трохи виднілася з-під крісла.
      — Пуше,— з докором сказала вона,— це тинаробив?
      — Ні,— скромно сказав Пух,— навряд чи це я.
      — А хто ж?
      — По-моєму, це вітер,— сказав Паць.— По-моєму, твою хатку повалило вітром.
      — Ага, он воно що! А я гадала, що це витівки Пуха.
      — Ні,— сказав Пух.
      — Якщо це вітер,— сказала Сова,— то Пух, мабуть, і справді не винен. Тоді ми знімемо з нього тягар провини.
      Із цими милостивими словами вона злетіла вгору, щоб помилуватися своєю новою стелею.
      — Пацю! — голосним шепотом покликав свого друга Пух.
      Паць нахилився до нього:
      — Чого тобі, Пуше?
      — Що, вона сказала, з мене треба зняти?
      — Вона сказала, що не звинувачує тебе.
      — А-а! А мені вчулося, ніби вона сказала, що з мене треба зняти те, що на мені лежить... Еге, тепер ясно.
      — Сово,— сказав Паць,— злети вниз та спробуємо допомогти Пухові.
      Сова, яка ніяк не могла намилуватися своєю поштовою скринькою на стелі, злетіла донизу. Удвох із Пацем вони довго смикали й штовхали крісло, й нарешті Пух таки вирачкував з-під нього і зміг огледітися довкола.
      — Так-так! — сказала Сова.— Приємне видовисько!
      — Що ми будемо робити, Пуше? Ти можеш щось придумати? — спитав Паць.
      — Еге, я саме думав над однією штукою,— сказав Пух.— І придумав таку собі дрібничку.
      І Пух заспівав:
 
Ой, що ж то за шум
Учинився,
Що кудись я чомусь
Повалився.
Та й упав сторчака
До підлоги,
Відібрало мені
Лапи-ноги.
Думав я: "Це Сова
Учворила -
На обід-переліт
Запросила.
Бо для неї ми усі
Любі гості:
Нам не шкода полічить
Ребра-кості".
Заспівати мені
Закортіло,
Та на мене, як на сміх,
Крісло сіло.
Може, й личить таке
Одчайдуху,
Та не личить — ні, ні! -
Вінні-Пуху!
Вінні-Пух не акробат -
Вибачайте!
Шкеребертями його
Не вгощайте!
 
      — Оце й усе! — сказав Пух.
      Сова осудливо кахикнула й сказала, що коли Пух певен, що це справді все, то тепер вони можуть спрямувати свої Розумові Здібності на Проблему Пошуків Виходу.
      — Бо тепер,— сказала Сова,— ми не можемо вийти через те, що досі було Парадними Дверима. На них щось звалилося.
      — А як можна вийти ще? — стривожився Паць.
      — Оце і є та проблема, Пацю, на розв'язання якої я просила Пуха спрямувати свої Розумові Здібності.
      Пух сів на підлогу, яка була колись стіною, і втупився очима в стелю, яка була колись саме тією стіною, де колись були двері, що колись були Парадними Дверима, і спробував спрямувати на них свої Розумові Здібності.
      — Сово, ти можеш злетіти до поштової скриньки з Пацем на спині? — спитав він.
      — Ні,— квапливо сказав Паць,— вона не може, не може!
      Сова заходилася пояснювати, що таке Необхідна і Відповідна Спинна Мускулатура. Вона вже якось пояснювала це Пухові та Крістоферові Робіну, але то було давно, і звідтоді вона весь час чекала слушної нагоди, аби повторити все знову, бо це така штука, яку спокійно можна пояснювати двічі, не боячись, що хтось уторопає, про що йде мова.
      — Розумієш, Сово, якби ти могла посадовити Паця в поштову скриньку, він зумів би протиснутися крізь щілину, в яку вкидають листи, а тоді зліз би з дерева й побіг за підмогою,— пояснив Пух.
      Паць негайно повідомив, що за останній час він значно побільшав і навряд чи зуміє протиснутися крізь щілину, хоч би як старався.
      Сова сказала, що за останній час щілина для листів значно побільшала, спеціально на той випадок, якщо прийдуть великі листи, отже, Паць напевне протиснеться.
      — Але ж ти щойно сказала, — зауважив Паць, — що твоя спинна макулатура, чи як там вона зветься, не витримає!
      Сова сказала:
      — Авжеж, не витримає, про це годі й думати.
      І Паць сказав:
      — Тоді краще подумаємо про щось інше, — і перший глибокодумно наморщив чоло.
      А Пух пригадав той день, коли він врятував Паця від потопу і всі були в захопленні від його геройства; і тому він подумав, що було б чудово-пречудово, аби зараз усе повторилося знову.
      І раптом, як це бувало з ним і раніше, йому сяйнула Блискуча Думка:
      — Сово,— сказав Пух,— я щось придумав.
      — Геніальний і Помагальний Ведмідь! — сказала Сова.
      Пух запишався, почувши, що його назвали Преміальнимі Помагальним Ведмедем, і скромно сказав, що ця думка випадково приблудила в його голову, і він не вимагає за неї премії.
      — Ми прив'яжемо мотузку до Паця, а ти злетиш до поштової скриньки, тримаючи другий кінець мотузки в дзьобі. Тоді просунеш мотузку між дротинами й опустиш її на підлогу, а вже після цього ми з тобою щосили смикнемо за цейкінець, і Паць любесенько підніметься вгору на тому кінці. От і все!
      — І Паць опиниться в скриньці,— сказала Сова.— Звичайно, якщо не обірветься мотузка.
      — А якщо вона обірветься? — зі щирою цікавістю спитав Паць.
      — Тоді ми візьмемо іншу мотузку.
      Паця не вельми це втішило, бо, хоч обриватимуться й різні мотузки, але падати буде один і той самий Паць.
      Та, на жаль, придумати нічого кращого ніхто не міг...
      І ось, востаннє згадавши ті чудові, щасливі дні, прожиті в Лісі, коли його ніхто не підтягав до стелі на мотузках, Паць хоробро кивнув Пухові й сказав, що це Дуже Розумний Пи-Пи-Пи-Пи... Страшенно Розумний ПилПил-Пил-План.
      — Вона не обірветься,— підбадьорливо прошепотів Пух,— ти ж МалесенькийПаць, а я стоятиму внизу, і, коли ти всіх нас порятуєш, це буде Геройський Подвиг, про який довго пам'ятатимуть, і, можливо, я тоді складу про нього Пісню, і всі будуть казати: "Паць зробив такий Подвиг, що Пухові довелося скласти Хвалебну Пісню!"
      Після цього Паць відчув себе значно краще, і, коли все було готове і він став любесенько підніматися вгору, його охопила така гордість, що він, звісно, закричав би: "Погляньте на мене!", якби не побоювався, що Пух та Сова можуть так ним замилуватися, що аж випустять свій кінець мотузки.
      Невдовзі підіймання було завершено. Паць відімкнув поштову скриньку й заліз у неї. Потому, відв'язавши себе від мотузки, він почав пропихатися в щілину, крізь яку в добрі старі часи, коли вхідні двері були Парадними Дверима, надходило, бувало, багато "нежданих" листів, які господарка замку "Каштани" одержувала від якоїсь Суви.
      Паць і пропихався, і протискався, і проштовхувався, і врешті, зробивши останній натиск на щілину, опинився на волі. Щасливий і схвильований, він зазирнув назад до полонених, щоб прокувікати їм на прощання щось приємне.
      — Усе гаразд! — гукнув він крізь щілину.— Твоє дерево, Сово, зовсім повалилося, а на дверях лежить величезна гілляка. Але Яіз Крістофером Робіном зуміємо її відтягнути. Ми принесемо канат для Пуха, а донизу я можу злізти дуже легко, тобто це дуже небезпечно, та я не боюся... Ми з Крістофером Робіном повернемося сюди за півгодини. Бувай здоровий, Пуше!
      І, не чекаючи буркотливої відповіді: "Щасти тобі, любий Пацику, дякую!",— він зник.
      — Отже, півгодини,— сказала Сова, умощуючись зручніше.— Цілком достатньо, щоб закінчити розповідь, яку я почала; розповідь про мого дядечка Роберта, чий портрет ти бачиш під собою, любий Пуше. Підкажи, на чому я зупинилася?.. Ага, згадала! Був саме такий буряний день, як сьогодні, коли мій дядечко Роберт...
      Пух заплющив очі...

ПРИГОДА ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА,
У якій Іа-Іа знаходить совушник і Сова переїздить на нову крартиру

      Вінні-Пух забрів у Дрімучий Праліс і зупинився перед колишнім Совиним Замком "Каштани". Тепер цей замок був геть не схожий ні на який замок. Найбільше він скидався на звичайне повалене дерево, а коли житло так дуже змінюється, то це означає, що й господареві настав час спробувати перемінити свою адресу.
      Сьогодні вранці Пух знайшов у себе під дверима Таємниче Повідьомлення:

      "Я НАШУКУЮ НОВУ АДРИСЮ
      ДЛЯ СУВИ ТИ ТАКОЖ КРОЛИК"

      І доки він сушив голову, що б це могло означати, прийшов Кролик і прочитав йому Повідомлення вголос.
      — Я всім понаписував такі листи,— сказав Кролик.— Хочу розтлумачити їм, що до чого, щоб вони теж шукали нову адрисю, тобто нове житло для Сови. Ну, пробач, я дуже поспішаю, бувай здоров! — І він побіг далі.
      Пух неспішно почалапав за ним. Він мав серйознішу справу, ніж підшукування нового житла для Сови; йому треба було придумати Хвалебну Пісню про її старе житло. Ще багатобагато днів тому він пообіцяв Пацеві це зробити, і відтоді, тільки-но вони з ним зустрічалися, по Пацеві (хоча він нічого й не казав) відразу було видно, про що він не каже. І коли хтось тільки згадував про пісні чи дерева, про мотузки чи нічні бурі, Паць увесь рожевів — від кінчика рильця до ратиць — і квапливо переводив розмову на щось інше.
      "Але не так це легко,— промовив подумки Пух, споглядаючи те, що колись було Совиним Замком.— Бо Вірші, а особливо Пісні — це не такі штуки, які ви знаходите, коли вам заманеться, це такі штуки, які самі находять на вас. І все, що ви можете зробити,— це піти туди, де вони можуть на вас найти".
      І Вінні-Пух терпляче чекав...
      — Ну,— сказав він нарешті після довгого чекання,— тепер я, мабуть, можу й почати: "Лежить, простягшись на весь Ліс, Каштан, що гордо й пишно ріс", бо він таки справді гордо й пишно ріс, а тепер ось лежить... А що вийде далі — побачимо.
      А вийшло ось що:
 
ХВАЛЕБНА ПІСНЯ
Лежить, простягшись на весь Ліс,
Каштан, що гордо й пишно ріс.
У ньому — ще як він стояв -
Ведмідь з Совою розмовляв
Про се, про те та що, та як...
Аж раптом — трррісь!
А потім — кррряк!
А далі — гуррр! І врешті — гах!!!
І потемніло нам в очах.
Ото був жах!
Ой, жах! То лютий ураган
Дмухнув — і повалив Каштан.
І нам, як в повінь від води,-
Ані сюди ані туди.
Ми вже гадали — всім кінець!
Та є на світі молодець:
Хоробрий Пацик, наш смільчак,
Герой з героїв. Саме так!
І більш ніяк!
— Агов! — почувся голосок,-
Мерщій подайте мотузок
(Міцний тонесенький канат
Або ж... або товстий шпагат).
Із найстрашнішої біди -
Чи то з вогню, чи то з води,
Як не сюди, тоді туди -
Героям вихід є завжди.
Так, так, завжди!
І ось Герой орлом злетів
До скриньки ТІЛЬКИ ДЛЯ ЛИСТІВ,
Махнув прощально нам ногою -
І в шпарку шусьнув головою!
А ми — Сова і я — удвох
Лише казали "Ах!" та "Ох!"
І, ледь приховуючи страх,
Казали знову "Ох!" та "Ах!" -
"Ох-ох!" "Ах-ах!"
О славний Пацику! Тобі
Хвалу співаю!.. Далебі
Ти Рятівник з Рятівників!
Ти мужньо в ТІЛЬКИ ДЛЯ ЛИСТІВ
Просунув лапки, вуха, ніс,
А далі й сам увесь поліз.
Ти довго ліз, та все ж проліз
І звістку всім про нас поніс
Крізь темний Ліс.
Ти біг, а в цей час, мабуть, там
Гуляв страшний Слонопотам...
Та ти на нього не зважав,
Бо ти на цілий Ліс гукав:
"Рятуйте друзів із біди!
На поміч Всі-Всі-Всі сюди!"
І кожен, не жалівши ніг,
На голос твій умить побіг
Мерщій, як міг.
І скоро Всі-Всі-Всі прийшли
(Не просто, а на поміч нам!),
І вихід швидко ми знайшли
(Точніше, він знайшовся сам).
На честь героя-смільчака,
Мого й Сови рятівника,
І склав я пісеньку оцю:
Пацю, Пацюнечку, Пацю.
В ній я славлю Паця,
Бо він таки цяця.
Хай знає про нього уся дітвора.
Гіп-гіп йому тричі
І тричі ура-а-а!!!
 
      — Ось так,— сказав Пух, проспівавши пісню тричі.— Вийшло не те, що я думав, але щось та вийшло. Тепер треба піти і заспівати все це Пацеві.
      .....................................

      "Я НАШУКУЮ НОВУ АДРИСЮ
      ДЛЯ СУВИ ТИ ТАКОЖ КРОЛИК"

      — Що все це означає? — спитав Іа-Іа.
      Кролик пояснив.
      — А що сталося з її старим житлом?
      Кролик пояснив.
      — Мені ніколи нічого не розповідають,— сказав Іа-Іа.— Ніхто мене не інформує. У п'ятницю, за моїми підрахунками, мине сімнадцять днів, відколи зі мною востаннє розмовляли.
      — Ну, сімнадцять — це ти перебільшуєш...
      — Наступної п'ятниці,— пояснив Іа.
      — А сьогодні субота,— сказав Кролик,— отже, тільки одинадцять днів. До того ж я сам особисто був у тебе тиждень тому.
      — Але бесіди не відбулося,— сказав Іа.— Не було обміну думками. Ти лише гукнув "Здоров!" — і тільки я тебе й бачив. Поки я обмірковував, що відповісти, твій хвіст мигнув уже на пагорбі кроків за сто звідси. Я намірився був сказати: "Що-що?", та вчасно зрозумів, що вже запізно.
      — Ну, я дуже поспішав.
      — Спершу повинен говорити один, а тоді — другий,— вів далі Іа.— По черзі. Інакше це не можна вважати за бесіду. "Здоров!" — "Що, що?" На мій погляд, така розмова нічого не дає. Особливо, коли надходить твоя черга говорити, а ти бачиш тільки хвіст свого співбесідника. Та й то ледь-ледь.
      — Ти сам винен, Іа. Адже ти ніколи нікого з нас не провідуєш. Закопався тут і чекаєш, щоб усі приходили до тебе. А чому б тобі самому не завітати іноді до нас?
      Іа замислився:
      — У твоїх словах, Кролику, мабуть, щось є,— сказав він нарешті.— Я й справді нехтував вашим товариством. Треба мені більше крутитися на людях. Треба відповідати на візити.
      — Ото ж бо, Іа. Заходь до кожного з нас у будь-який час, коли тобі заманеться.
      — Дякую, Кролику. А якщо хтось і скаже голосно: "Знову приперся цей Іа!", то я можу й вийти.
      Кролик нетерпляче переступав з лапи на лапу:
      — Ну, гаразд,— сказав він,— мені час бігти. Сьогодні в мене роботи по самісінькі вуха.
      — Бувай здоров,— сказав Іа.
      — Що-що? А-а, бувай здоров. І якщо ти, бува, набредеш на пристойне житло для Сови, обов'язково повідом.
      — Можеш на мене покластися,— сказав Іа.
      І Кролик пострибав далі.
      ......................................
      Пух розшукав Паця, і вони разом знову подалися до Дрімучого Пралісу.
      — Пацю,— сором'язливо сказав Пух, після того як вони довго йшли мовчки.
      — Що, Пушку?
      — Пригадуєш, я казав, що треба створити Хвалебну Пісню? Ти сам знаєш про що.
      — І ти її створив? — спитав Паць, рожевіючи з кінчика рильця.— Ой, невже ти справді створив?..
      — Справді, Пацику.
      Рожева барва повільно попливла від Пацевого рильця й почала заливати йому вуха.
      — Таки справді-справді? — охриплим голосом спитав Паць.— Про... про... той Випадок, Коли?.. І вона вже зовсім-зовсім готова?
      — Авжеж, Пацику.
      Кінчики Пацевих вух спалахнули. Він замірився щось сказати, але навіть після того, як кілька разів прокашлявся, нічого не вийшло.
      Тоді Пух повів далі:
      — У ній сім куплетів.
      — Сім? — перепитав Паць, силкуючись говорити якнайбайдужіше.— Адже ти нечасто створюєш пісні на сім куплетів, правда, Пуше?
      — Ніколи,— сказав Пух.— Такого, здається, ще не бувало.
      — А інші її вже чули? — спитав Паць, на хвильку затримавшись — певна річ, тільки задля того, щоб підняти гілочку й відкинути її геть з дороги.
      — Ні,— сказав Пух.— Я не знаю, як тобі буде приємніше: якщо я заспіваю її заразчи тоді, коли ми зустрінемо інших і я заспіваю її для всіх?
      Паць трохи подумав:
      — Я, Пуше, думаю, що мені було б найприємніше, якби ти заспівав її мені зараз... а... а потім ще раз заспівав її для нас усіх. Бо тоді всі її почують, а я скажу: "А-а, так-так, Пух мені казав" — і вдаватиму, ніби я зовсім не слухаю".
      І Пух заспівав Пацеві Хвалебну Пісню — всю від першого до сьомого куплета, а Паць тільки стояв та мовчки червонів. Адже ніколи й ніхто ще не співав про нього, про Паця, що він такий цяця. І коли пісня скінчилася, Пацеві дуже закортіло попросити Пуха, щоб він повторив один куплет іще раз, але Паць засоромився. Це був той самий куплет, що починався словами: "О славний Пацику! Тобі Хвалу співаю!.. "Він відчував, що початок цього куплета з погляду поезії вийшов особливо вдалий.
      — Невже я все оте зробив насправді? — нарешті промовив Паць.
      — Та бачиш,— сказав Пух,— у поезії, тобто у віршах, піснях... Одне слово, ти все те зробив, Пацю, бо пісня каже, що ти це зробив. Так усі вважають.
      — Ой! — сказав Паць.— А мені... мені здавалося, що я трохи тремтів. Звісно, тільки спочатку. А пісня каже: "Ти не боявся, не тремтів!" Ось тому я й спитав...
      — Ти тремтів у душі,— сказав Пух,— і для такого Маленького Пацика, як ти, це навіть хоробріше, ніж зовсім не тремтіти.
      Паць від щастя глибоко зітхнув і поринув у роздуми про себе. Виходить, він був хоробрий!
      Коли Пух із Пацем наблизилися до колишнього Совиного замку, то побачили там усіх, окрім Іа. Крістофер Робін пояснював кожному по черзі, що робити, а Кролик після нього перепояснював кожному по черзі те саме — на той випадок, якщо хтось чогось недочув, і тоді всі разом бралися до роботи. Вони десь роздобули мотузку і, мов підйомним краном, витягали стільці, крісла, картини та всілякі інші речі зі старого Совиного Замку, щоб усе це було готове для переїзду до замку нового. Усі манатки Кенга зв'язувала в клунки і раз по раз гукала до Сови: "Я гадаю, тобі не потрібна оця стара засмальцьована ганчірка. Правда? І оце простирадло теж нікуди не годиться, воно абсолютно діряве!", на що Сова обурено відповідала: "Ні, годиться!.. А тозовсім не ганчірка, то моя шаль!"
      Крихітка Ру тільки те й робив, що зникав у руїнах Совиного Замку, а тоді вигулькував звідти верхи на черговому предметі, який спускали мотузкою, і це трохи нервувало Кенгу, бо вона не могла за ним устежити. Може, тому вона й стала картати Сову, мовивши, що її дім — це просто свинюшня — стільки в ньому бруду; навіть дивно, що він не завалився раніше. "Ви тільки погляньте, як зацвіло в отому кутку! Там виросли поганки!"
      Сова глипнула в куток, здивувалася, а далі глузливо реготнула й пояснила, що то її губка і що коли вже не можуть відрізнити звичайної губкової мочалки від поганок, то — нічого сказати — в добрі часи ми живемо!
      — Гай, гай!.. — сказала Кенга, а Крихітка Ру прожогом метнувся в дім і запищав:
      — Я мушу подивитися на Совину губку! Ага, ось вона! Ой Сово, це не губка, це ляпка! Сово, ти знаєш, що таке ляпка, га? Це коли твоя губка вся розляпа...
      Тут Кенга квапливо його перебила: "Ру, любий!", адже неввічливо розмовляти так з особою, яка вміє написати слово ВІВТОРОК.
      Коли надійшли Пух із Пацем, усі дуже зраділи. Вони припинили роботу, щоб трохи перепочити та послухати нову Пухову пісню.
      І от, коли вони всі сказали, що ця пісня — Чудова-Пречудова Хвалебна Пісня, Паць ніби зовсім байдужим голосом спитав: "А що, правда, гарна пісенька? Тобто я хотів спитати, як вона вам?.."
      — Ну, а де ж новий замок? — спитав Пух.— Ти знайшла його, Сово?
      — Вона знайшла для нього назву,— сказав Крістофер Робін, ліниво покусуючи травинку.— Отже, зараз їй не вистачає тільки самого замку.
      — Я назву його ось як,— поважно мовила Сова й показала громаді те, над чим вона чарувала, — невеличку дощечку, на якій було вималювано яскравою фарбою:

      СОВУШНИК

      І саме в цю урочисту, хвилюючу мить хтось вискочив з лісу і налетів на Сову. Дошка впала на землю, і до неї кинулися Паць та Крихітка Ру.
      — А-а, це ти! — сердито сказала Сова.
      — Привіт, Іа,— сказав Кролик.— Нарешті завітав до нас! Де ж ти був?
      Проте Іа не звернув на них жодної уваги:
      — Доброго ранку, Крістофере Робіне,— промовив він, відштовхуючи Паця та Крихітку Ру.
      Умостившись на СОВУШНИК, Іа спитав:
      — Ми тут самі?
      — Самі,— сказав Крістофер Робін, подумки усміхаючись.
      — Мені сказали — крилата чутка долетіла й до мого Закутку Лісу, що якась Особа нібито шукає собі дім. Цей дім для неї я вже знайшов!
      — Молодець! — приязно сказав Кролик.
      Іа покосився на нього через плече і знов обернувся до Крістофера Робіна.
      — Щось утрутилося в нашу розмову,— голосно прошепотів Іа.— Однак не будемо зважати. Словом, якщо ти, Крістофере Робіне, хочеш, то ходімо зі мною, і я тобі дещо покажу.
      Крістофер Робін скочив на ноги:
      — Ходімо, Пуше! — сказав він.
      — Ходімо, Тигро! — гукнув Крихітка Ру.
      — Може, й ми... підемо, Сово? — спитав Кролик.
      Іа заперечливо помахав їм ногою:
      — Ми з Крістофером Робіном ідемо на прогулянку,— сказав він.— На прогулянку, а не на товчок! Якщо він хоче взяти із собою Пуха та Паця — я вітаю таке товариство, але ж треба, щоб ми могли вільно Дихати!
      — Гаразд, чудово! — сказав Кролик, радіючи, що йому випадає нагода як слід покомандувати.— А ми тим часом і далі будемо вивантажувати речі. Гей, Тигро, де мотузка? Сово, що там таке?
      Сова, яка лише тепер побачила, що її нова адреса із СОВУШНИКА перетворилася на МАЗАНИНУ, суворо кахикнула в бік Іа, але нічого не сказала, тож ослик поплентався за своїми друзями, несучи на собі значну частину СОВУШНИКА.
      Невдовзі усі троє вже наближалися до хатки, що її знайшов Іа-Іа. Але ще до того, як вони підійшли до неї, Паць став підштовхувати ліктем Пуха, а Пух — Паця, й обидва казали один одному: "Це вона." — "Не може бути!" — "А я тобі кажу — вона!"
      І коли друзі підступили до хатки впритул, то виявилося, що це справді вона.
      — Ось! — гордо мовив Іа-Іа, зупиняючись перед порогом Пацевої хатки. — І дім, і табличка з написом, і все таке інше!
      — Гай-гай! — вигукнув Крістофер Робін, не знаючи, що робити — сміятися чи плакати.
      — Ось найпідхожіше житло для Сови. Як ти гадаєш, маленький Пацику?
      І тоді Паць зробив Шляхетну Справу. Він зробив її наче в якомусь дивному сні, пригадуючи всі ті чудесні слова, що їх уклав Пух у Хвалебну Пісню.
      — Еге, це найпідхожіше житло для Сови,— сказав він великодушно.— Я сподіваюся, що Сова буде в цій хатці дуже щаслива! — І Паць двічі ковтнув слинку, адже він і сам був у цій хатці дуже щасливий.
      — А яка твоя думка, Крістофере Робіне? — спитав Іа-Іа з тривогою в голосі, відчуваючи, що тут щось не так.
      Крістоферові Робіну треба було спершу з'ясувати одне питання, і він думав, як це краще зробити.
      — Ну,— сказав він нарешті,— це дуже гарна хатка і, якщо Совиний замок звалило вітром, то мусить же вона кудись переїхати? Га, Пацю? Що б ти зробив, якби твою хатку звалило вітром?
      Та перш ніж Паць устиг придумати відповідь, замість нього відповів Пух:
      — Він переїхав би до мене і жив зі мною,— сказав Пух.— Правда, Пацю?
      Паць міцно потис йому лапу.
      — Дякую тобі, Пуше! — сказав він.— З великою радістю!

ПРИГОДА ДВАДЦЯТА,
й остання, в якій ми залишаємо Крістофера Робіна та Вінні-Пуха в Зачарованому Місці

      Крістофер Робін кудись ішов. Назавжди. Ніхто не знав, чомувін іде; ніхто не знав, кудивін іде; ба навіть більше — ніхто не знав, звідки кожен знає, що Крістофер Робін кудись іде. Так чи інак, а в Лісі усі відчували, що врештірешт це мусить трапитися. Навіть Кузьчин Синок — найдрібніший із Кроликових Родичів та Знайомих,— той, якому здавалося, що він одного разу бачив ногу Крістофера Робіна, — навіть оцей ось К. С.сказав собі, що запахло Великими Змінами.
      І от одного дня, відчувши, що більше він чекати не в змозі, Кролик підготував Оголошення.
      І в тому Оголошенні мовилося:

      ОГОЛОШЕННЯ ЗУСТРІЧІ ВСІХ
      ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ
      БІЛЯ ХАТКИ НА ПУХОВІЙ ГАЛЯВЦІ
      УХВАЛЮЮТЬ ЛИЗОРЮЦІЮ
      ЗЛІВА ЗА ПОРЯДКОМ НУМЕРІВ
      ПІДПИС КРОЛИК

      Кроликові довелося переписати все це кілька разів, поки він таки примудрився "прилизати лизорюцію", позаяк, на думку Кролика, вона мала бути прилизана. І коли й цю важку працю було закінчено, він оббігав усіх і всім прочитав свій витвір уголос. І всі сказали, що прийдуть.
      — Ого-го! — сказав Іа по обіді, коли побачив, як усі гуртом посунули до його хатки,— Оце справді сюрприз! І мене також запрошено? Не може бути!
      — Не зважай на Іа,— прошепотів Кролик на вухо Пухові. — Я йому ще зранку про все розповів.
      Усі спитали: "Як ся маєш, Іа?"— і він відказав, що ніяк, нічого й казати, і тоді всі посідали.
      А тільки-но всі посідали, Кролик знову підвівся:
      — Ми всі знаємо, чого ми зібралися,— сказав він,— але я просив мого друга Іа...
      — Це я,— сказав Іа.— Звучить непогано!
      — Я просив його внести Лизорюцію.
      І Кролик сів.
      — Ну, давай, Іа,— сказав він.
      — Прошу не гнати мене в шию,— сказав Іа, повільно підводячись із місця.— Прошу не нудавайкати!
      Він витяг із-за вуха згорнутий у сувій папір і неквапно його розгорнув.
      — Про це ніхто нічого не знає,— вів Іа далі. — Це — Сюрприз.
      Він поважно прокашлявся й заговорив знову. — Одне слово, загалом і зокрема, і так далі й таке інше, перш ніж я почну, чи, краще сказати, перш ніж я закінчу, я мушу прочитатати вам Поему. Це важке слово означає... Та зараз ви самі зрозумієте, що воно означає. До нені, тобто донині, всю Поезію в Лісі творив лише Пух — Ведмідь із милою вдачею, але з розуму великою нестачею. Однак поему, яку я зараз вам прочитаю, створив Іа-Іа, тобто я, в години дозвілля. Якщо хтось забере в Крихітки Ру горіхи, а також розбуркає Сову, то ми всі зможемо насолодитися цим твором. Я називаю його навіть Віршотвором.
 
ВІРШОТВІP
що його створив осел Іа-Іа
Крістофер Робін іде від нас.
По-моєму, це так.
Куди?
Ніхто не знає.
Але, гай-гай, на жаль,
Він нас покидає!
(Ось рима до слова "знає"!)
Чи нас бере печаль?
(Тут рима до слова "жаль"!)
Авжеж, бере: за груди,
За мозок і за всюди.
(Чудово!
А ще ж треба заримувати слово "так!"
Та як?)
Біда!
("Біда"?)
Нове з 'явилось слово,
Щоб римувати знову.
Біда!
Не буду римувати -
Полишу так стирчати!
Згода?
(Не так!)
Не так, я бачу, легко
Рядок створити вдалий,
Хоч, кажуть, я й упертий,
І сіна їв чимало.
І краще б оце зараз
Почати все спочатку,
Та легше все ж поставить
Тут крапку, як печатку...
Ні, ні!
Крістофере наш Робіне,
Ми всі отут твої
Друз'ї...
(Не так!)
Ми всі отута друзі
Твоюзі...
(Знов не так!)
Ну, словом:
Прощавай,
Бувай,
Та нас не забувай!
(Оце вже пречудове,
Та ще не все готово!)
Усі ми на прощання
Бажаєм тобі ща... мня... вня...
(Ні, не так!)
Бажаєм тобі щастя
Усі ми на проща... ття... стя...
(От морока, такі незграбні слова,
Ніяк не хочуть ставати на місце!)
Одним словом:
Ми любим тебе дуже,
Крістофере, наш друже,
Ти справжній молодець!
Кінець.
 
      — Якщо хто хоче аплодувати,— сказав Іа, — то, прошу, час настав.
      Усі дружно заплескали в долоні.
      — Дякую, дякую,— сказав Іа-Іа.— Я приємно здивований і зворушений, хоча, можливо, аплодисментам і бракує належної гучності.
      — Ці вірші незрівнянно кращі за мої,— захоплено сказав Вінні-Пух, і він справді так думав.
      — Не дивно,— скромно пояснив Іа-Іа,— саме так і було задумано.