....................................
      Коли почався дощ, Вінні-Пух спав. Дощ собі хлюскотів, хлюскотів та хлюскотів, а він собі спав, спав і спав. Напередодні Пух страшенно стомився. Як ви пригадуєте, він відкрив Північний полюс. Це сповнило його такою гордістю за себе, що він запитав Крістофера Робіна, чи нема ще таких полюсів, котрі Ведмідь із тирсою в голові міг би відкрити.
      — Є ще Південний полюс,— сказав Крістофер Робін,— і, гадаю, десь є ще й Східний полюс та Західний полюс, хоч люди про них чомусь не люблять говорити.
      Почувши таку новину, Пух дуже розхвилювався й запропонував негайно влаштувати Ехспотикцію до Східного полюса. Але Крістофер Робін був зайнятий чимось іншим.
      Тоді Вінні-Пух подався сам відкривати Східний полюс. Відкрив він його чи ні, я забув, але додому він повернувся такий стомлений, що заснув просто посеред вечері, просто на стільці, просто за якихось півгодини із хвостиком по тому, як почав їсти. І от тепер він спав, спав і спав.
      І раптом йому приснився сон: ось він, Пух, уже на Східному полюсі, і цей полюс страшенно холодний, суціль покритий найхолоднішими сортами снігу та льоду. Пух розшукав бджолиний вулик і ліг у ньому спати, але для задніх лапок у вулику місця не вистачило, тому їх довелося залишити надворі. Нараз, не знати звідки, прийшли Дикі Бабаї, що живуть на Східному полюсі, і почали вискубувати хутро на його лапках, аби вимостити гнізда своїм малюкам. І що більше вони скубли, то холодніше ставало лапкам, і, нарешті, Пух прокинувся з вигуком "Ох!" і побачив: сам він сидить на стільці, а ноги його у воді і скрізьскрізь довкола нього — також вода!
      Пух прочалапав до дверей і визирнув надвір:
      — О, це не жарт! — сказав він.— Треба рятуватися.
      Він схопив найбільший глечик з медом і врятувався з ним на товсту-претовсту гілляку свого дерева, що стриміла високо-високо над водою.
      Потому він зліз назад і врятувався ще з одним глечиком.
      А коли всі рятівні операції було закінчено, то на гілляці сидів сам Пух і дриґав у повітрі ногами, а поруч нього стояло десять глечиків з медом...
      Наступного дня на гілляці сидів сам Пух і дриґав у повітрі ногами, а поруч стояло чотири глечики з медом...
      Третього дня на гілляці сидів сам Пух і дриґав у повітрі ногами, а поруч стояв один-єдиний глечик із медом...
      Четвертого дня на гілляці сидів сам Пух, а біля нього... не було жодного глечика з медом. І саме цього ранку четвертого дня повз нього пропливла пляшка, що її кинув Паць. Із радісним вигуком "Мед! Мед!" Пух шубовснув у воду, схопив пляшку і безстрашно виволік її на дерево.
      — Яка халепа,— сказав Пух, відкоркувавши пляшку, — стільки мокнути — й зовсім ні за що! Хвилинку, а що там робить отой папірець?
      Він витяг папірця і подивився на нього.
      — Це Повідьомлення,— сказав він сам до себе,— ось що це таке. А це ось літера "Пу" — так-так-так — а "Пу" напевне означає "Пух". Отже, це дуже важливе Повідьомлення до мене, а я не знаю, як його читати. Треба розшукати Крістофера Робіна або Сову, або Паця, ну, якогось такого читача, що вміє читати геть усі слова, щоб він мені сказав, про що написано в цьому Повідьомленні. Тільки плавати я не вмію. От халепа!
      Раптом йому сяйнула одна думка, і я гадаю, що для ведмедя з тирсою в голові це була дуже розумна, просто чудова думка. Пух сказав сам до себе:
      "Якщо пляшка вміє плавати, то й глечик також уміє плавати, а коли глечик попливе, то і я зможу примоститися на ньому, якщо це буде дуже великий глечик".
      Він узяв найбільшого свого глечика і щільно його зачинив.
      "Кожен корабель повинен мати свою назву,— сказав Пух,— отже, нехай мій називається так — "Плавучий Ведмідь".
      Із цими словами він кинув свій корабель у воду і плигнув слідом за ним.
      Деякий час Пух та "Плавучий Ведмідь" не могли поміж себе домовитися, хто з них має бути зверху, а хто знизу. Але, зрештою, вони поладнали: "Плавучий Ведмідь" опинився знизу, а на ньому верхи в переможній позі сидів Пух і відчайдушне дриґав ногами.
      ....................................
      Крістофер Робін жив у найвищій частині лісу. Дощ собі хлюскотів, хлюскотів та хлюскотів, але вода не могла добратися до його житла. І було навіть весело дивитися вниз, на всю цю воду, от лишень дощ періщив такий, що Крістофер Робін майже весь час сидів у хаті й думав про всяку всячину.
      Щоранку він виходив із парасолькою надвір і встромляв паличку на тому місці, до якого доходила вода, а наступного ранку паличка зникала під водою, і йому доводилося встромляти нову паличку. З кожним ранком дорога додому ставала чимраз коротшою та коротшою.
      На ранок п'ятого дня Крістофер Робін побачив, що вода остаточно оточила його звідусіль, і він зрозумів, що вперше у своєму житті опинився на справжньому острові. Це, звісно, було дуже й дуже цікаво...
      І саме цього ранку десь із-за води прилетіла Сова, аби спитати, як ся має її друг Крістофер Робін.
      — Диви, Сово,— сказав Крістофер Робін,— правда, чудово? Я живу на острові!
      — Атмосферні умови останнім часом дуже несприятливі,— сказала Сова.
      — Що, що?
      — Увесь час дощило,— пояснила Сова.
      — Еге,— сказав Крістофер Робін.— Ще й як.
      — Повінь досягла безпрецедентно високого рівня.
      — Чого, чого?
      — Я кажу — води довкола багато,— пояснила Сова.
      — Атож,— погодився Крістофер Робін,— води багато.
      — Однак прогноз поліпшується...
      — Ти бачила Пуха?
      — Ні. Прогноз...
      — Сподіваюся, він живий і здоровий,— сказав Крістофер Робін.— Я трохи непокоюся за нього. Напевне, й Паць разом із ним. Як ти гадаєш, Сово, в них там усе гаразд?
      — Гадаю, що так. Бачиш, прогноз показує...
      — Ти б злітала та подивилася, як вони там. Бо, сама знаєш, у Пуха в голові тирса, і він може встругнути якусь дурницю, а я його дуже люблю, Сово. Розумієш?
      — Дуже добре,— сказала Сова.— Я лечу, щоб негайно повернутися. — І вона полетіла.
      Невдовзі Сова повернулася.
      — Пуха там нема,— сказала вона.
      — Нема?
      — Він був там. Він сидів на гілляці свого дерева з дев'ятьма глечиками меду. Але тепер його там нема.
      — Пуше, любий мій! — з розпачем вигукнув Крістофер Робін. — Де ж ти тепер є?
      — Я тут! — відповів за спиною буркотливий голос.
      — Пуше!
      І вони кинулися один одному в обійми.
      — Як ти сюди потрапив, Пуше? — спитав Крістофер Робін, коли зміг знову заговорити.
      — Своїм кораблем,— гордо відповів Пух.— Я одержав у пляшці Дуже Важливе Повідьомлення, але в очі мені потрапила вода, і тому я не зміг його прочитати. Отож я й привіз його до тебе своїм кораблем!
      Із цими словами він урочисто передав Крістоферові Робіну папірця.
      — Та це ж від Паця! — вигукнув Крістофер Робін, прочитавши послання про повінь, яка оточила Паця з усіх усюд.
      — А про Пуха там нічого нема? — спитав ведмедик, зазираючи Крістоферові Робіну через плече.
      Крістофер Робін прочитав послання вголос.
      — А-а, то всі оті "П" були Паці? А я гадав, що то були Пухи, — похнюпився Пух.
      — Треба негайно його рятувати!.. Я ж був певен, що він із тобою, Пуше... Сово, ти можеш принести Паця на спині?
      — Не певна,— сказала Сова після тривалих роздумів.— Є сумнів, щоб моя система заплічних м'язів спромоглася...
      — А можеш хоч негайно до нього полетіти і попередити, що порятунок близько? А ми з Пухом тим часом подумаємо, як його врятувати, і прибудемо туди якнайшвидше!.. Ой Сово, прошу тебе, не розводь балачок, лети, не барися!
      І, все ще обмірковуючи те, що вона хотіла повідомити, Сова полетіла.
      — А тепер, Пуше,— сказав Крістофер Робін,— де твій корабель?
      — Мушу сказати, — пояснив Пух дорогою до краю острова,— що це не зовсім простий корабель. Іноді він корабель як корабель, а іноді — справжня біда... Залежно від того...
      — Залежно від чого?
      — Ну, від того — зверху я, а чи знизу. На ньому чи під ним.
      — Ого! А де ж він?
      — Ондечки! — сказав Пух і гордо показав на "Плавучого Ведмедя".
      Гай-гай!.. Це було зовсім не те, що Крістофер Робін сподівався побачити. Але що довше він дивився на "Плавучого Ведмедя", то більше чудувався, який же хоробрий та розумний ведмедик оцей Вінні-Пух! І що більше Крістофер Робін про це думав, тим скромніше дивився в землю Пух, мовби показуючи усім своїм виглядом, що в цьому нема нічого надзвичайного.
      — Тільки ж цей твій корабель надто малий для нас двох,— сумно сказав Крістофер Робін.
      — Для нас трьох — із Пацем,— докинув Пух.
      — Тоді він іще менший. Що ж нам робити, ведмедику, як нам діяти, друже мій Пуше?
      І тоді цей ведмедик, цей Пух, цей Вінні-Пух, цей Д. П.( Друг Пацика), П. К.( Приятель Кролика), В. П.( Відкривач Полюса), Р. І.та В. X.( Розрадник Іата Відшукувач Хвоста) — одне слово, наш славний Вінні-Пух, сказав таку мудру річ, що Крістофер Робін тільки витріщив очі й роззявив рота, дивуючись, чи й справді перед ним той самий ведмідь із тирсою в голові, якого він так давно знає і любить.
      — Ми попливемо на твоїй парасольці,— сказав Пух.
      _ ?
      — Ми попливемона твоїй парасольці,— сказав Пух.
      — ??
      —  Ми попливемо на твоїй парасольці,— сказав Пух.
      — !!!
      І Крістофер Робін одразу зрозумів, що це й справді можливо!.. Він розчахнув свою парасольку й опустив її на воду догори ручкою. Парасолька попливла, але загойдалася. Пух, умостившись посеред парасолі, вже було намірився сказати, що все просто чудово, та виявилося, що чудово не все, і після короткочасного купання, якого Пух анітрохи не прагнув, він убрід повернувся до Крістофера Робіна. Після цього вони сіли в парасольку одночасно, і парасолька більше не гойдалася.
      — Нехай цей корабель називається "Пухова Мудрість", — сказав Крістофер Робін, і "Пухова Мудрість" повним ходом рушила в південно-східному напрямі, час від часу плавно обертаючись.
      Можете собі уявити, як зрадів Паць, коли нарешті побачив Корабель!..
      Багато-багато років потому він любив згадувати, в якій страшній небезпеці він був під час того жахливого потопу, хоча єдина справжня небезпека загрожувала Пацеві лише в останні півгодини його водяного ув'язнення, коли Сова вмостилася на гілці його дерева і, щоб розважити друга, стала розповідати йому довжелезну пригоду з її Тіткою, яка одного разу помилково знесла чаїне яйце... Бідний Паць, що слухав Сову, висунувшись із віконця, вже втратив усяку надію дочекатися її закінчення і став помалу засинати і, що цілком природно, почав повільно вивалюватися з вікна; але, на щастя, якраз у ту мить, коли він уже повис над водою на самих лише задніх ратичках, Сова пронизливо й голосно скрикнула, показуючи, з яким жахом скрикнула її Тітонька, коли розгледіла, що яйце справді чаїне, і Паць прокинувся, та вчасно встиг шмигонути назад, перелякано пробелькотівши: "Ох, як цікаво! Невже це правда?.."
      Отож можете собі уявити Пацеву радість, коли він нарешті побачив славний Корабель "Пухова Мудрість" ( Капітан — К. Робін, Перший Помічник — В.-Пух), що наближався з моря йому на порятунок, а К. Робін і В.-Пух, у свою чергу...
      Власне, на цьому вся ця пригода й закінчується, а я так стомився від останнього речення, що хочу вже також відпочити.

ПРИГОДА ДЕСЯТА,
У якій Крістофер Робін влаштовує свято на честь Вінні-Пуха

ПРИГОДА ОДИНАДЦЯТА,
У якій на Пуховій Галявці ставлять хатку