Меч Арея

Рiзниця полягала хiба в тому, що готи прийняли християнство значно ранiше, але й це сталося тiльки через те, що вони жили ближче до ще досить могутнього на той час Риму, та й були залежними вiд нього в повному розумiннi цього слова: пiдлеглими. А Русь, могутня й самостiйна, ще цiлих сiм сторiч зберiгала свою iдеологiчну незалежнiсть вiд Риму Схiдного й Риму Захiдного й прийняла християнство тiльки тодi, коли воно стало загальною «модою» й мiрилом престижу. Й прийняла не пiд загрозою меча, як iншi народи Європи, а добровiльно й безболiсно, не втративши при цьому свого морального суверенiтету, не кажучи вже про територiальний.

Культура Античної Русi була висока, про що свiдчать й iсторичнi, й фольклорнi, й археологiчнi вiдомостi. Безперервнiсть традицiй хлiборобських народiв, якi населяли нашi землi принаймнi ще за три тисячi рокiв до нової ери, давно стала аксiомою й не вимагає доведення. Знахiдки ж останнiх археологiчних розкопок на Українi не тiльки пiдтверджують це, а й доводять високий рiвень тодiшньої культури й суспiльного розвитку.

Нам досi було вiдомо, що на територiї України вже п'ять тисяч рокiв тому, наприклад, виробляли чудовий керамiчний посуд, простота й витонченiсть форми якого ставили це гончарне мистецтво на рiвень з шедеврами стародавнього свiту. Не знали ми тiльки, де й хто його виробляв. Закрадалися навiть сумнiви може, все це вироблялося не в нашiй землi, бо норманiсти населяли її примiтивними напiвдикими племенами.

Та ось 1970 року археологiчна експедицiя Державного iсторичного музею України на чолi з Т. Г. Мовшета знайшла в басейнi Середнього Днiстра унiкальнi гончарнi печi, де виготовлявся саме цей посуд. Цiлий квартал гончарних майстерень! Цi печi належать до того типу, якими користуються й сучаснi гончарi. «Нашi дослiдження, стверджує Т. Г. Мовша, змiнюють уявлення про економiку давньохлiборобських наших племен i про роль гончарства в нiй». Гончарнi печi, знайденi бiля села Жванець на Хмельниччинi, належать до тiєї категорiї, яку можуть обслуговувати лише чоловiки, а гончарство вже тодi, п'ять тисяч рокiв тому, стало не домашнiм заняттям для власного вжитку, а ремеслом i промислом. Та й розмiщення кiлькох таких двоярусних печей поряд свiдчить про те, що посуд вироблявся масово, отже, для ринку. Коли зважити на високу якiсть керамiки та її чудове оформления, то стане зрозумiло, чому належить вважати культуру Античної Русi дуже високою.

Учитаймось лиш пильнiше в рядки Геродотової «Iсторiї», й ми там побачимо, що так, усе збiгається, все вiдповiдає чiтким законам спiвмiрностi продуктивних сил i виробничих взаємин: i та чудова гончарна промисловiсть, i високо розвинене хлiборобство околотiв, бо ж сам Геродот каже й нiхто не силував його казати саме таке:

«Над алазонами (тобто на Середньому й Верхньому Днiстрi) живуть так званi скiфи-хлiбороби, якi сiють хлiб не для власного вжитку, а на продаж». А це може означати лише одне: хлiборобське суспiльство тут було високо розвинене, з товарним виробництвом i ремеслами, а отже ж, i класове.

I це в той час, коли Еллади ще й на свiтi не було, а стародавнi єгиптяни називали грекiв не еллiнами, а «дикими данайцями», якi тiльки й умiли, що служити пращниками вiйську фараонiв найдавнiших династiй.

Рiвень культури та соцiального розвитку Античної Русi пiдтверджують i археологiчнi розкопки в самому Києвi. Сотнi й сотнi грошових знахiдок i десятки грошових скарбiв II III сторiч нової ери можуть свiдчити тiльки одне: поряд з високорозвиненою промисловiстю ремiсникiв iснувала широко розгалужена система торгiвлi. Якщо в землi знайдено десятки великих грошових скарбiв, то в сто й тисячу разiв бiльше було їх в обiговi, бо скарби закопували в землю не для археологiв, а для того, щоб переховати на певний час, а потiм викопати й пустити їх знову в обiг. Десятки багатих скарбiв так i лишилися з невiдомих причин у землi, й вони взайве, й цього разу беззаперечно, засвiдчують наявнiсть високорозвиненого товарного виробництва тодiшнього суспiльства.

Звiдси, очевидно, слiд зробити й логiчний висновок: наявнiсть численного класу купцiв передбачає iснування не якихось селищ або горрдищ общинно-родової формацiї, а мiст, якi цiлком вiдповiдали вимогам пiзньорабовласницького чи ранньофеодального суспiльства.

Таким мiстом був принаймнi в I III сторiччях Київ, тобто Гунугард i Гунiборг часiв Аттiли, тобто Метрополiє Птолемея, а може, й той Київ, що був центром Геродотової Басiлеї, або Геррiв. Тепер уже нiхто не зважується «народжувати» Київ у VIII IX, навiть X сторiччях, як ще було донедавна. Тепер Києву ласкаво дозволено виникнути в V сторiччi. Але це також несправедливiсть. Чому для визначення статусу мiста ми мусимо неодмiнно втискатись у схоластичнi рамки? Невже мiсто стає мiстом тiльки тодi, коли в центрi його виникає фортеця, а навколо незахищений ремiсничий посад? А якщо все було разом, i фортеця, й посад, як, скажiмо, в найдавнiших мiстах планети в Шумерi, та й пiзнiше аж до ранньої Вiзантiї? В деяких таких мiстах населення було переважно хлiборобським, але ж ми називаємо їх мiстами! А який же статус дати тодi поселенням часiв Трипiльської культури, поселенням, у яких зводилися кiлькаповерховi будинки й жило до 25000 мешканцiв? Цi осередки не були захищенi фортечними мурами i все-таки то були мiста. Кожен час у кожному регiонi диктував свої правила. Якщо країнi не загрожувало вторгнення, то для чого зводити мури?

Та чи й могло бути таке мiсто на територiї нинiшнього Києва або ж бодай неподалiк вiд нього?

В тiм-то й справа, що було. Коли, звичайно, не пiдходити до нього зi схоластичним аршином i не вимагати вiд античного мiста того, чого належить вимагати хiба що вiд поселень середнього, ба навiть пiзнього Середньовiччя. Чи була Скiфiя в часи свого найбiльшого розквiту класовим суспiльством? Безперечно. Iснував панiвний клас вiйськово-племiнної знатi, iснував клас виробникiв вiльних хлiборобiв, пастухiв та ремiсництва, був також клас рабiв, про що чiтко сказано в «Iсторiї» Геродота.

Ми раз у раз вiдкриваємо багатющi поховання скiфських вельмож з промовистими доказами класового розшарування й високорозвиненої ремiсницької творчостi, й не менш розвиненого товарного виробництва не тiльки хлiба, а й промислових товарiв. Надзвичайно високого розвитку набуло й мистецтво. Греки досягли колосальних висот у мистецтвi наслiдування й копiювання форм природи, але їм було далеко до скiфських митцiв, якi першими в свiтi, випередивши тисячолiття, сягнули i нинi не перевершених еверестiв символiзму, стилiзацiї та абстрактного бачення свiту.

Але повернiмося думкою до мiста, яке все-таки було. Воно виникло в межах нинiшньої столицi України не пiзнiше VI сторiччя до н. е. й iснувало за часiв Геродота, тож вiн не мiг не чувати про нього. Так, мiсто виросло не точно там, де згодом постали палаци Володимира та Ярослава, Софiя Київська чи баня Золотих ворiт. Воно було трохи далi на пiвдень, мiж київськими мiкрорайонами Феофанiєю та Хотовим, займало високе, зусiбiч оточене глибоким ровом плато, взяте нагорi в мiцне кiльце стрiмкого валу, мало три брами та дерев'янi обороннi вежi. А площа мiста перевершувала загальну площу всiх трьох «класичних» київських гiр: Старо-київської, Щекавицi та Хоревицi: 31 гектар! I це на добрих пiвтори тисячi рокiв ранiше вiд Володимира та Ярослава.

В радянськiй iсторiографiї налiчується аж три рiзнi «дати народження» Києва. Дехто називає навiть& Х сторiччя! Не так давно, як ми знаємо, Києву «дозволили» вiдзначити 1500-рiчний ювiлей. Але давно iснує й третя думка: iсторiю Києва слiд починати вiд тих поселень, що з'явилися на його нинiшнiй територiї задовго до полянського князя Кия й навiть до нової ери. Такої думки дотримували видатнi українськi вченi I. М. Самойловський, В. П. Петров та багато iнших iсторикiв.

Навряд чи можна вiдшукати кращий варiант для того, щоб сказати: ось античний Київ величезне й могутнє першомiсто Київ-Хотiвський, од якого слiд починати лiточислення Матерi мiст руських. Археологи називають його «городищем», i це в їхнiх вустах звучить зневажливо. Але ж ми кажемо, що полянський князь Кий збудував «мал городок» то чим же це вище? Якщо французи не так давно вiдсвяткували 2000-лiття своєї столицi тiльки на тiй пiдставi, що Юлiй Цезар згадав серед переможених галлiв якесь плем'я паризiєнiв, а сам Париж засновано через три сотнi рокiв по смертi Цезаревiй, то ми мусимо взяти за дату народження нашого Києва VI сторiччя до н. е., коли на пiвденних околицях нашої столицi народився Київ-Хотiвський.

Доба Києва-Хотiвського була добою розквiту таких городищ (насправдi античних мiст) на територiї всiєї України. Згадаймо хоча б Немирiвське, Гаврилiвське, Кам'янське та Бiльське городища, заснованi тодi-таки хлiборобськими «скiфськими» племенами. А ще згадаймо Змiйовi вали могутнi фортифiкацiйнi споруди, першi з яких виникли теж у «скiфський» час.

Тiльки високорозвинене суспiльство спроможне на подiбнi трудомiсткi й дорогi будови, й тогочасне суспiльство було таким. Хоч у якихось галузях поступу племена та племiннi об'єднання Пiвнiчного Причорномор'я вiдставали од грекiв, але в суспiльному розвитку, як казав вiдомий ленiнградський вчений В. Ф. Гайдукевич, iшли майже в ногу з давнiми греками.

Хiба ж не про це свiдчить iсторiя Скiфiї? Чому тодi ми намагаємося принизити самих себе й запекло твердимо, нiби в нашiй минувшинi не було нi блискучої культури, нi гiдних подиву звершень, анi чудових мiст? Усе це було, був i Київ (може, хiба що називався Хотовим чи ще там як) за пiвтори тисячi рокiв до Олега й Iгоря, хай i не на тих самих пагорбах, але стояв. Живi мiста мають властивiсть рухатися в просторi. Кожна епоха висувала свої закони, свої вимоги й до людей, i до мiст. Стародавнiй Галич, наприклад, був од Галича сучасного за шiсть кiлометрiв, але ж ми не кажемо, що це рiзнi населенi пункти. З цього приводу надзвичайно цiнною видається нам знахiдка Г. М. та I. Г. Шовкоплясiв у київському мiкрорайонi Оболонь. Вони вiдкрили поселення II ст. до н. е. II ст. н. е., що неабияк прислужилось iсторикам, продовжуючи бiографiю Києва.

Iсторiя наша повна бiлих плям, iсторiографiя ряснiє плямами темними й ще бiльше затемненими. Й цей справедливий докiр, як казав Олександр Хомич Вельтман, талановитий росiйський письменник та iсторик, може, не досить озброєний археологiчними матерiалами, зате щедро обдарований талантом ретроспективного аналiтика, лягає на сумлiння не так найдавнiших iсторикiв, як на iсторикiв доби iстинно варварської, коли стараннiсть, доброчеснiсть та прагнення об'єктивностi, що iснувала ранiше, почали в масовому порядку, при переписуваннi античних свiдчень та хронiк, замiнюватись невiгласькими перекручуваннями, описками та свiдомим пiдтасовуванням для наперед планованого вкорiнення в iсторiографiї неiснуючих фактiв i дiй, прийшлих династiй та прийшлих народiв-завойовникiв. Та й нинi далеко не кожен iсторик може похвастатися, що вiн очистив себе вiд скверни тих варварських традицiй.

I наш святий першообов'язок вишукувати в половi нещиростi й тенденцiйних перекручень зерна правди, хоч би як важко й на перший погляд безнадiйно це здавалось.

1972-1990 pp.

[1] Н а в мрець.

[2] Одна з найвищих посад у давнiй Київськiй Русi.

[3] Ч а с мiра вiдстанi, приблизно 5 км.

[4] Сарана.

[5] Слово «гуни» слов'янського походження i в багатьох iсторичних джерелах пишеться з одним «н» (авт.).

[6] Борошном називали взагалi харчi.

[7] Волгу.

[8] Т а л ь- заложник.

[9] Єгипетська.

[10] В е р е к т и молотити, звiдси вересень мiсяць молотiння.

[11] Тепер м. Очакiв Миколаївської областi

[12] Херсонес, або Корсунь, був коло теперiшнього Севастополя, влежав до Вiзантiї.

[13] Писар.

[14] Тут i далi цитуються слова, залишенi давньогрецьким iсториком Прiском, який жив у V сторiччi й вiдвiдував столицю Аттiли.

[15] Захiдна Римська iмперiя зi столицею в Римi. Схiдна iмперiя, зi столицею в Константинополi, теж звалася Римською, хоч насправдi була грецька.

[16] Гра.

[17] Персiя.

[18] Чумацький Шлях.

[19] Аргентум срiбло (лат.). Тепер Страсбург.

[20] Майнц.

[21] Кельн.

22] Мiланi.

[23] Тепер Орлеан, мiсто на вигинi правого берега р. Луари.

[24] Подiбну промову, за свiдченням iсторика Иордана, Теодорiк виголосив i перед боєм з Аттiлою.

[25] Тепер Шварцвальд у Захiднiй Нiмеччинi

[26] Однi з найвищих посад великокняжого двору в стародавнiх русинiв.

[27] Iталiєць.

[28] Флагеллум дрюк, бич, кий.

[29] Дослiвно перекладається: Божий Бич (порiвняй: Богдан Гатило).

[30] Лев Перший (лат.).

[31] Ходити ротi клястися, присягатися.

[32] Шовку.

[33] Калiмера Ласкаво прошу!

[34] Радiй, пане iмператоре.

[35] Кало добре (грецьк.).

[36] Життя.

[37] Мотузка.

[38] Бiблiотеки.

[39] Тепер там початок вул. Володимирської, трохи вище вiд iсторичного музею.

[40] Викуп, платня.

[41] Тепер м. Вормс на лiвому Березi р. Рейну.

[42] Викупу.

[43] Луската рiзниця.

[44] Разом з правою рукою.

[45] Великий келих

[46] Варягiв.

[47] Пiзнiше його прозвали Чудським.

[48] «Дика вира» об'єднання заможних смердiв серед сiльської общини-громади на давнiй Українi

Source

Converted from DVD copy of Maxim Moshkov Library - http://lib.ru