Сигнали з Всесвіту

— Заспокойтесь, Северсон, Алена п'ять хвилин тому пов.домила, що вони вирішили заночувати на одному з островів у морі Життя… — Молодінова ввімкнула передавач і взяла в руки мікрофон. — Алло, алло… Говорить Селище Завойовників Всесвіту… Викликаємо Свозилову… Викликаємо Свозилову…

— Я — Свозилова! — почувся здивований голос Алени. — У вас щось трапилось?

— Негайно летіть оглянути Селище Невидимих. У нас немає струму. Можливо, пошкоджено гравітаційну електростанцію. Якщо там усе гаразд, то, повертаючись, огляньте проміжні підстанції.

— Зрозуміло. Стартуємо!

Клуб занімів у напруженій тиші. Вчені нервово походжали по клубу. Квартянське дитинча, улюбленець Северсона, пройнялось загальним настроєм; воно зіщулилося в куточку і тихенько повискувало, поглядаючи на всіх переляканими очицями.

— Чи не здається вам, що підлога нібито коливається? — тихо запитав Северсон.

— Нерви… Розладнані нерви… — раздратовано сказав Мадараш і підійшов до розчиненого вікна. — Х-ху, як жарко!.. Що це?! — раптом закричав він, хапаючись за голову.

Увесь горизонт враз спалахнув кривавим сяйвом, в кількох місцях з землі вихопились довжелезні язики полум'я; затріщало, задвигтіло, загриміло все довкола.

— Тікайте! — розпачливо вигукнув Фратев. Він схопив за руку Молодінову і потягнув до дверей.

Але тут на підлогу з гуркотом посипалась штукатурка; захитались стіни, задвигтіла під ногами земля.

— Через вікно! — хрипів Фратев. — Та швидше ж, хай вам блискавка!

— Я — Свозилова! — раптом почулося з приймача, що гак і лишився стояти на столі. — Всю західну Геозію охопив суцільний вогонь. Селище Невидимих зникло з поверхні Кварти. На його місці буяє вулкан…

На Накритому столі з'явилась вихиляста багряна риска. Швидкою гадючкою вона поповзла до Селища Завойовниників Всесвіту, поширювалась і яскравішала. З надр землі повалив їдкий задушливий дим; повільно посунула густа розжарена лава. В руслі ріки Надії засичала пара.

— Швидше! Швидше! — кричала Молодінова, задихаючись від диму. — Негайно до вертольота!

…А на руїнах будинку приймач, який уцілів чудом, все ще доповідав голосом Алени Свозилової:

— …Коїться щось неймовірне… Гори лізуть на гори, все знищує вогонь… Кварта гине…

Голодний і обірваний, добрався нарешті Мак-Гарді в гори до Райської долини. То був уже зовсім не той ідилічний край, яким він його покинув: від буйної рослинності лишились тільки обсмалені пеньки; там, де колись виблискувало озеро, зяяло глибоке провалля, а над ним страхітливо випинався в диму вулкан. Долина була завалена величезними шматками ще теплих вулканічних бомб.

Мак-Гарді довго дивився на картину страшного спустошення.

«Трикляте життя… Чи не покінчити з ним зразу?»

Він розігнався до провалля, але в останню мить зупинився. Не було сили жити, а вмерти не вистачало мужності. Підповз до краю ущелини, боязко зазирнув у глибину. На дні провалля блищали якісь предмети.

— «Ластівка»! — радісно вигукнув Мак-Гарді.

Він підхопився і стрімголов помчав пустельною долиною вниз до пралісу, який біля підніжжя гори частково уникнув знищення. Добіг до заростей і, як божевільний, почав зривати з дерева найдовші ліани і скручувати з них канат.

З допомогою цього каната він спустився в ущелину. Тільки-но ставши на ноги, помчав до блискучих предметів… і закам'янів перед ними.

«Ластівка» була розбита вщент. Від реактора та ракетного двигуна лишились самі тільки уламки.

Потім його погляд упав на широку розколину в кам'яній стіні. Вона міцно стискувала частину літака, яка ніби чудом яким лишилася непошкодженою. З допомогою вірьовки Мак-Гарді виліз нагору і зрадів. В покрученій частині кабіни він виявив справжній скарб: розбитий ящик з консервами, скафандр, кілька книг, гумовий човен та радіостанцію. Мак-Гарді одразу ж ввімкнув її, але апарат вперто мовчав.

— Ні, я тебе таки примушу говорити! — міркував він уголос — Але раніше віднесу тебе в безпечніше і зручніше місце!

Він виносив цінні речі з провалля цілий день. Страшенно стомлений, ліг на гумовий човен і одразу ж заснув.

Вночі його разбудив холод. Мак-Гарді роздивився навколо. Над кам'яним гребенем блимало багряне сяйво, Що кидало примарне світло на пропливаючі хмари.

Мак-Гарді увімкнув прожектор і виліз на гребінь гори.

Неозора рівнина перед ним корчилась у полум'ї. На обрії, приблизно в тих місцях, де було Селище Невидимих, піднімалась до неба велика опуклість. В її середині грунт розірвався, а на місці вибуху спалахнув вогненний стовп. Гнаний жахом, Мак-Гарді побіг назад.

— Врятують мене… Врятують мене… Не дадуть мені тут загинути… — він узяв радіостанцію тремтячими руками і зазирнув усередину.

— Передавач зіпсований… — Голова його безсило впала на груди. — А приймач?.. — опам'ятався він за хвилину. Натиснув на вимикач і повільно повернув важельок.

— Алло, алло, змініть курс, Алено!.. — почувся раптом голос Фратева. — На ріку Надію приставати не можна, її кипляча вода тікає у широкі тріщини в землі. Чекайте нас у протоці…

У Мак-Гарді виступив на чолі холодний піт.

— Ми врятовані… Ми — на борту вертольота… Серйозних поранень немає ні в кого… Викликаємо «Промінь»…

— Говорить Навратіл!.. Друзі, чекаємо вас на «Промені». Вже приготувались до вильоту… Хотенкова ми повідомили, що корабель і без останнього реактора здатний до далекого польоту. На щастя, ми вчасно запаслися пальним… Малого Ксаверія візьміть з собою… Зараз ми одержали звістку з «Електрона», що зустрінемось з ними на планеті Ікс у сонячній системі Проксима Центавра.

Над головою Мак-Гарді лютувала буря. Кулясті блискавки креслили небо і вибухали. Серед шуму й гуркоту з радіоприймача зазвучав голос Молодінової:

— …Вертоліт ми навантажили на «Стрілу»… Стартуємо… Прощай, нещасна Кварто! Живи добре та швидко опам'ятовуйся від гарячої лазні! А вам, бідні крилаті квар-тяни, бажаємо щастя в дальшому житті. Хай ваші крила врятують вас від катастрофи!.. До побачення, Кварто!

У Мак-Гарді похолонула кров у жилах. Він судорожно вчепився нігтями в одутле обличчя.

— Вилітають… Назавжди вилітають… Лишусь я тут самотній, один серед пекла, за більйони кілометрів від рідної Землі і від людей… Від щасливих людей… Вони навіть не знають, що залишають мене тут назавжди…

Він схопився і в розпачі почав кричати:

— Люди!.. Боже!.. Люди, не покидайте мене…

Його крик проковтнула буря.

Градчани — колишній королівський замок у Празі. Тепер — резиденція президента ЧССР. (Тут і далі примітки перекладачів).

Мала-Страна — район м. Праги. Має вигляд середньовічного міста з замками колишніх дворян.

Жижков — робітничий район м. Праги, де раніше жила переважно празька біднота.

Петржин — район м. Праги.

Петржалка — район м. Братіслави в Чехословаччині.

«Нова» — яскрава зоря, на яку перетворюється часом тьмяна зірочка внаслідок досі не вивчених процесів, що відбуваються в надрах світила.

Ноктовізор — прилад для бачення вночі.