Сигнали з Всесвіту

— Я б хотів звернути вашу увагу, що шлях до розв'язання був дуже складний. Спочатку я звернувся до найрізноманітніших дешифруваль-них систем, які відомі з найдавніших часів. Це нічого не дало. Потім я вивчив наукові праці академіків Грозного та Лекси, які розшифрували невідому письменність на написах зі Сходу. Але й це мені небагато допомогло. Тільки після цілого року марних шукань я помітив, що деякі слова, хоча й мають однакові літери, коли б це було сказано нашою мовою, вимовляються щораз по-іншому. Різниця тільки у висоті тону складів. Невідомі люди, власне, не говорять, а співають. Для нашого слуху це не дуже приємно, а для них — має велике значення. Окремі тони їм заміняють літери.

А тепер я прочитаю вам переклад кількох фраз, які мені вдалося зрозуміти…

«Математичний турнір (поєдинок чи олімпіада) мав хороший перебіг і високий рівень. Абсолютним переможцем є… (незрозуміле ім'я)».

«Ворожа держава (чи континент) прагне знищити нашу цивілізацію (чи релігію). Бог нам вклав у руки меч (чи зброю), щоб ми покарали боговідступників. Наша земля (континент) для нас занадто мала. Найурожайніші місця мають безбожники (незрозуміла назва народу), а ми голодуємо. Ми повинні поширити свій життєвий простір. Наш терпець уривається. Оголосимо священну війну…»

Здається, наше відвідання планети Ікс не буде приємним. З результатів, які я дістав ціною довгої і наполегливої праці, видно, що там наближається буря. Можливо, ми потрапимо саме в розпал…

Він замовк. В залі стояла важка тиша.

— Признаюсь, — і, мабуть, я кажу від імені усіх, — що мене академік Ватсон приємно здивував, — заговорив Навратіл. — За його гігантську працю ми повинні висловити йому щиру й палку подяку…

Захоплені оплески підтвердили його слова.

— В усякому разі, для нас ця робота має велику цінність. Вона полегшить нам зав'язати стосунки з мешканцями планети Ікс. Проте не гнівайтесь, товаришу Ватсон, якщо покажу вам і на темний бік питання. Безперечно, ви знаєте, що і вам, і нам я бажаю на цьому шляху найбільшого успіху. Я не беру також під сумнів і вашу сумлінність. Однак боюсь, що при всій ретельності в розшифров-ні, ми можемо легко піддатись омані. Не забувайте, що наше мислення надто «земне», щоб ми могли проникнути в мислення невідомих створінь тільки на основі звукових записів. Припускаю, правда, можливість, що академік Ватсон розкрив закономірності невідомої мови, але боюсь, що зміст слів у багатьох випадках інший, аніж той, якого надаємо йому ми.

Почалась жвава дискусія. Одні стали на бік Ватсона, інші погоджувались з Навратілом.

— Я вирішив вивчити музику невідомих людей, — заявив Мадараш, коли вчені розходились до своїх кают. — Для відкриття її закономірностей словники не потрібні.

Северсон був такий приголомшений повідомленням Ватсона, що всю бесіду спостерігав немов увісні.

«Він самовіддано працював, а я його підозрював… Але чому він так часто зустрічається з Олафом? Навіщо підслухує розмови? А хто мені запхнув до кишені отой застережний лист?.. Ні, ще не все гаразд. Чи не розшифровує він ту мову з інших міркувань?»

— Увага, увага! За десять хвилин вмикаємо реактори двигунів! Приготуйтесь, корабель почне обертатись!.. — голос чергового капітана Надії Молодінової лунає з репродукторів урочисто.

— Ура, наближаємось до мети! — вигукнула Алена. — Подорож була чудова, але всьому свій час. Признаюсь тобі, Лайфе, що ця одвічна ніч вже іноді починала дратувати мене. Навіть не уявляєш, яка я рада! Ти теж, правда?.. От буде чудесно, коли відчуємо під ногами твердий грунт, а над головами в нас засяє справжнє сонце. І навіть не одне, а цілих три зразу!

Вона витягла з футляра демодулятор і простягнула Северсону:

— Поглянь, як весело сяють вони нам назустріч! Северсон дивився на сонця, затамувавши подих. Які вони барвисті! Одне — жовте, як наше, друге — оранжеве, а третє — яскраво-червоне.

— До якого з них ми летимо? — запитав він задумливо.

— До отого найбільшого, червоного. Кажу, правда, до найбільшого умовно, бо насправді Проксима Центавра — найменша в тризір'ї. Воно здається великим, бо до нас найближче.

— Як далеко від нього інші сонця?

— Приблизно за чотирнадцять світлових днів. Наш «Промінь» пройде таку відстань максимум за шість тижнів. Туди також зазирнемо, коли розпрощаємось з мешканцями планети Ікс. Це буде цікава подорож! Жовте сонце — Альфа Центавра А — має сім планет, а оранжеве — Альфа Центавра Б — чотири. Цілком можливо, що па якійсь з них знайдемо мислячі створіння типу земних людей. Обидва сонця взаємно обертаються з своїми сонячними системами навколо спільного центра ваги. А навколо цієї пари рухається Проксима з своїми планетами.

Ззаду «Променя» почувся шум і гуркіт атомних двигунів. Тризір'я зникло з поля зору апарата. Небо почало обертатись; з'явилось сузір'я Діви, потім Волосся Вероніки, Малий Віз з Полярною Зіркою, Кассіопея та сузір'я Андромеди, посеред якого сяяла непоказна зірочка — Сонце нашої сонячної системи.

Тільки-но «Промінь» зайняв нове положення — кормою вперед, — Северсон розстебнув запобіжний пояс і підвівся з крісла. Він злякано скрикнув: ноги його не тримали.

— Я просто дурень! — почервонів він. — «Промінь» гальмує, і тому до нас повернулась сила тяжіння… Знаю про це, а забув…

— Не звертай на це уваги. Чи мало чого забуде людина за п'ять років?.. Перш ніж почнеш ходити, Лайфе, перевзуйся. Черевики з сталевими підошвами зайві; підлога вже не намагнічена.

Северсон пройшов кілька кроків, тупнув ногою.

— Безперечно, до ваги звикнеш швидше, аніж до її відсутності. У мене таке приємне відчуття, ніби я вже стою на твердому грунті.

Він витяг з кишені олівець, підняв його вгору й пустив. Той не повис у повітрі, як це сталося б півгодини тому, а досить швидко упав на підлогу.

— Справді, як на Землі!

На відеофоні заблимав червоний вогник:

— Алено, зайдіть до кабіни управління! Северсон лишився один.

За ці довгі роки роботи в лабораторії він вивчив усі апарати так досконало, що міг уже працювати самостійно.

— Ще двадцять хвилин… — сказав він, глянувши на годинник, і поклав перед собою великий блокнот-щоденник.

«З чого почати? — роздумував він, неуважно покусуючи кінчик олівця. — Стільки вражень!»

— Будьте здорові та веселі, дядечку! Як ся маєте? — пролунало раптом з дверей.

Олаф! Чого йому тут треба?

Северсон глянув на нього з подивом і замість відповіді тільки кивнув головою.

— У вас такий вигляд, ніби ви кислицю вкусили! Може, не раді мені? — солодко посміхнувся Дітріхсон. — Я повинен тут на годинку замінити Свозилову. Вона на нараді капітанів. Бачу, що ви були б їй більш раді, аніж власному праплемінникові. Ну, та це не має значення… Яка тут у вас серйозна справа?

— За десять хвилин повинен витягнути з міжзоряного простору штучний білок. Я виставив його для опромінювання нуль-променями. Дослід номер вісімсот двадцять три. Втім, я це зроблю сам.

— Як я бачу, ви сьогодні не в доброму гуморі, дядечку. Ну, як хочете. Подивлюсь тоді, як іде приготування їжі.

— І про це я потурбуюсь сам, — пробурчав Северсон. В очах Дітріхсона спалахнули зелені вогники, але він одразу опанував собою. Сів у крісло і задивився на контрольний щит котла високого тиску.

— Послухайте, в мене виникла ідея, — звернувся він за хвилину до Северсона. — Чи хотіли б ви порадувати свою наречену?

— Порадувати?.. Чим же це? — запитав той неохоче.

— Дослідом вісімсот двадцять чотири, який, можливо, принесе несподівані результати. Потім можете вільно сказати, дядечку, що це була ваша ідея. З радістю вам її дарую.

— Не варто. Не люблю хвалитись чужим пір'ям, як каже Навратіл… Як ви собі цей дослід уявляєте?

— Загалом просто. Дослідимо, які зміни викличе в штучному білку радіоактивне опромінювання. Поки Свозилова повернеться, дослід буде закінчено. Вона здивується, коли ми їй запропонуємо оглянути білки під електронним мікроскопом!

Северсонові ця пропозиція сподобалась. На якусь мить він навіть позбувся неприємного відчуття од присутності Олафа.

— Погляньте… — Дітріхсон витягнув з шафи плескуватий закритий резервуар з білками і подав його Северсону. — Зайдіть з цим до атомної електростанції. А втім, не заходьте туди через головний вхід, щоб даремно не турбувати чергових біля реакторів. Пройдіть задніми дверима номер чотирнадцять. Прямо проти дверей побачите стіну з кількома засувками. Відкрийте одну з них і покладіть туди касету з білками. Лишіть їх там на п'ять хвилин, цього цілком вистачить. Потім принесіть їх сюди, оце й усе. Нічого складного в цьому немає. А я тим часом подбаю про дослід номер вісімсот двадцять три… Коли витягнути касету?

— За дві хвилини. Я ще вам допоможу…

— Хіба я маленька дитина?.. Ви спокійно собі йдіть, шкода часу. Свозилова може незабаром повернутись, і наш сюрприз не вдасться.

Біля дверей номер чотирнадцять Северсон зупинився.

«Чи не послав мене Олаф геть тільки для того, аби щось натворити в лабораторії?» — спало йому на думку. Він уже хотів був повернутись, але передумав: за десять хвилин його відсутності Олаф нічого не встигне зіпсувати. А втім, все потім доведеться як слід перевірити.

Заглиблений у свої думки, Северсон не помітив скафандрів, що висіли на протилежній стінці вузького коридора. Підвівся навшпиньки, схопився за металеве колесо герметичної засувки і кілька разів крутнув його.

— Ще мало… — сказав він після першої невдалої спроби відчинити грубезну заслону. Крутнув колесо далі.

— Зупиніться, ради бога, зупиніться! — закричав хтось, схопивши його за руку.

Северсон здригнувся і швидко озирнувся… Ватсон!

— Ви шо — збожеволіли, чоловіче?! Вам життя остогидло?! Хіба ви не знаєте, що, коли відкриєте цю заслону, вас прониже смертоносне радіоактивне випромінювання?!.. Дивуюсь Навратілу, що взяв до корабля такого невігласа! А ще більше мене дивує Дітріхсон. Чому він вам, дурень, не сказав, що тут ніхто не повинен перебувати без скафандра? Хіба ви їх не бачите?.. Оцей ваш ідіотський дослід з білками міг легко скінчитись розпадом білків вашого тіла!

В першу мить Северсон взагалі не міг зрозуміти, що сталось і чому Ватсон так лає його. Однак останні слова одразу ж примусили його опам'ятатися.

— Дітріхсон не винен, я сам мусив це знати… Але як ви мене тут знайшли? Звідки знаєте, що мене послав сюди Дітріхсон і що я провадив дослід з білками?

— Як я знаю це? Я просто чув вашу розмову. Але про це поговоримо пізніше. А тепер — надіньте скафандр та закінчіть цей ваш окаянний дослід… Що ви хочете виявити? Нічого нового не одержите, це вже давно досліджено.

— Ви підслухуєте відеофоном. Можете сказати, навіщо ви це робите? — прямо запитав Северсон.

— Ваша правда, підслухую. І раніше частенько цим розважався. Це моя слабість і до деякої міри невихованість, визнаю. Але зрештою чому іншому, як не оцій моїй дурній звичці, ви зобов'язані своїм життям?

— Я вам вельми вдячний, товаришу Ватсон, — тепло сказав Северсон після великої паузи. — Тепер я бачу, як я помилявся щодо вас. Ви — добра людина, і тому мені не йде з думки, чому ви підслухуєте чужі розмови.

— Ви допитуєте, як прокурор. Якщо ви вже так наполягаєте, скажу вам усе. Просто мені було тоскно. Самотність я витримую далеко гірше, аніж ви гадаєте. Планета Ікс вимагала всього вільного часу. На розваги його не лишалось, тому я відвідував клуб і кабіну капітана хоч відеофоном. Ніяких секретів там не буває. До вас у лабораторію я потрапив цілком випадково. Сам того не знаючи, мене з'єднав Фратев, коли апаратом, з яким я був з'єднаний, викликав товаришку Свозилову. Сподіваюсь, що оцю мою слабість ви не використаєте проти мене. До мене й так не дуже прихильно ставляться на «Промені» через мої старі суперечки з Навратілом. Я майже шкодую, що тоді так нерозсудливо попросив включити мене до експедиції.

Северсон міцно потиснув йому руку:

— Навпаки, всі ми вас дуже поважаємо й любимо, повірте мені!

Цього разу він говорив щиро.

***

Про те, що сталося на атомній електростанції, Северсон не сказав Алені ані слова. Ватсона тепер він відвідував часто. Намагався дрібними послугами виявити свою вдячність та заглушити цим голос нечистого сумління.

Олафа Северсон всіляко уникав.

«Чи послав він мене на електростанцію навмисне, щоб позбутись небажаного свідка, чи, може, тому виною нещасливий випадок і моє прокляте невігластво?» Відповіді на ці запитання він поки що не знаходив.

Дні тепер не бігли, а повзли, як слимаки. Відважні завойовники Всесвіту жили в постійному збудженні.

Швидкість уже настільки зменшилась, що чорні дірки в небі почали оживати. Спочатку з'явились три тьмяні зірочки сузір'я Центавра. Невдовзі після цього виступили з темряви й інші зірки і, нарешті, з'язилась і маленька зірочка — наше Сонце.

Світло трьох сонць сузір'я Центавра вже проникало до кабін, як слабеньке сяйво серпика нашого Місяця.

Один з астротелевізорів був встановлений у клубі, щоб вчені могли спостерігати за планетою Ікс і у вільний час.

Спочатку вона заявилась на екрані як макове зернятко. Повільно виросла до розміру горошинки, потім стала як горішок, як тенісний м'ячик…

Складні електронно-обчислювальні машини запрацювали на повний хід. Слід було якнайшвидше обчислити шлях усіх чотирьох планет біля Проксими, і насамперед орбіту планети Ікс; точно визначити час її обертання навколо центрального світила та навколо власної осі, — так само, як і відстань між Проксимою та окремими планетами. Розрахунки, які раніше вимагали б праці десятків учених протягом довгих років, електронно-обчислювальні машини провели за кілька годин.

«Промінь» уже наблизився до планети настільки, що астротелевізором можна було спостерігати її поверхню. Чотири п'ятих планети було вкрито океаном, решту посі-дали два континенти та кілька невеликих островів. Точну карту планети вчені ще не могли скласти, бо перешкоджала густа запона.

— Якщо невідомі люди мають більш досконалі телескопи, ніж ми, то вони, безперечно, вже помітили нас, — міркував Вроцлавський. — Яке ж враження справить на них наш «Промінь»? Чи догадуються вони, що до них прибувають гості з іншої сонячної системи?

— Знаєте, що я придумав? — вигукнув Северсон. — Перевіримо, наскільки правильно академік Ватсон зрозумів їхню мову. Надішлемо їм повідомлення, щоб вони, бува, не злякались, коли ми з'явимось на їхньому небі.

— Чудесно! Хай я стану атомом торія, якщо це погана ідея! — захоплено погодився Фратев.

— Ідея справді непогана, але не знаю, чи зможу я здійснити її, — посміхнувся Ватсон. — Хіба я вмію так скиглити, як вони?

— Це дуже просто, — озвався Мадараш. — Перекладіть нашу передачу на «іксовщину» і напишіть до тексту ноти. Я проспіваю їх, як соловей! Їхню мову я трішки засвоїв, коли вивчав музику.

— Ото буде сюрприз, коли ми раптом всунемося в їхню програму! — засміявся Фратев.

Як сказали, так і зробили. Наступного тижня радіохвилі з чудними звуками вже помчали до планети Ікс. Мадараш зіграв свою роль бездоганно.

Ватсон тепер не відходив від приймача. Він чекав, чи не дадуть відповіді незнайомі створіння.

— Увага! — раптом закричав він переможно. — Вони почули наш заклик! Передавач замовк!

За десять хвилин станція планети Ікс заговорила. Ватсон увімкнув магнітофон на запис. За якийсь час передавач замовк знову.

— Повторіть наше повідомлення. А я тим часом спробую розшифрувати текст.

Ватсон узяв свій дбайливо складений словник і почав перекладати… Записавши першу фразу, покрутив головою:

— Якась нісенітниця! Тут взагалі немає логічного зв'язку: «Війна робить мир, за ліс кидати каміння, час приборканий не може…»

— Або вони нас погано зрозуміли, або не розуміємо їх ми, — посміхнувся Навратіл. — Спробуйте перекласти наступні фрази.

— Момент! Відновили передачу. Ватсон знову почав записувати.

— Погано їх розумію, передача має багато перешкод. Ось послухайте! — переключив він приймач на репродуктор.

Пролунав шум і тріск, які зовсім заглушили голос диктора.

— Це схоже на грозу, — сказав Фратев.

— На планеті Ікс спостерігаю чудні спалахи! — повідомив Цаген з кабіни управління.

Вчені підбігли до астротелевізора.

— Це не гроза, а скорше вибухи вулканів, — сказав Чан-су.

— Вулканічна діяльність, мабуть, захопила тільки ліспи континент.

Ватсон швидко перестроїв приймач.

— Друга станція мовчить. Мабуть, міститься на континенті, який зазнав стихійного лиха.

Навратіл увімкнув відеофон:

— Товаришко Молодінова, збільшіть швидкість. Є загроза, що прибудемо надто пізно.

— Почалися вибухи вулканів вже й на другому континенті! — вигукнув Вроцлавський.

Всі замовкли. З жахом в очах спостерігали картину на екрані.

— Перша станція також замовкла…

Ватсон витягнув з кишені хусточку і повільно витирав пітне чоло.

— Своїм нещасливим пророцтвом я ніби накликав катастрофу… — сказав він скрушно. — Адже я казав, що тут ми не зустрінемо ніяких людей…

— Не випереджайте події, — заспокоював його Навратіл. — Вулканічна діяльність справді страшне явище, але все життя на планеті вона знищити не може. Особливо коли йдеться про все людство. Мешканці планети все-таки розумні створіння. Знають радіо, а отже, — цілком імовірно, — мають і авіацію. В найгіршому разі, врятуються в повітрі.

***

«Промінь» уже наблизився до планети настільки, що її поверхню можна було спостерігати простим оком. Вулканічні спалахи досі ще не згасали.

Мадараш вбіг до кабіни управління і похитнувся. На його обличчя впало багряне сяйво червоного сонця, яке сліпучо світило з зоряного неба. В руці він судорожно стискував щойно проявлену, ще мокру, фотографію.

— Товаришко Молодінова, товаришу Навратіл…

На знімку була зображена частина планети з правим континентом. В кількох місцях з її поверхні здіймалися вогненні кулі. На вершині однієї з них, як терновий вінець, химерно клубочився дим. З мороку яскраво-фіолетовим кольором світилося зубчасте гірське пасмо.

— Це не вибухи вулканів, це… — голос Молодінової урвався.

— …вибухи атомних бомб! — прошепотів Навратіл. Мадараш витягнув авіаційні знімки вибухів у Хіросімі та Нагасакі і поклав їх поруч з фотографією.

— Сумніву немає…

— Планета Ікс дуже радіоактивна! — почулося повідомлення з кабіни спостереження.

— Ми прибули надто пізно!.. Безумці, чи для того дала їм природа розум, щоб вони взаємно знищували одне одного? — Молодінова стиснула кулаки. — Вони самі собі проголосили смертний вирок… І яка жахлива смерть! Ті, що не загинуть одразу, будуть довго конати в страшних муках…

«Промінь» наблизився до планети ще більше. І тільки тепер, побачивши згасаючу атомну війну на власні очі, кожен ясно усвідомив, що тут, за мільярди кілометрів від Землі, зараз відбувається трагедія, якої Всесвіт досі не знав.

Всі, хто був вільний, зібралися в клубі й мовчки спостерігали грізну сцену. Ніхто не хотів зараз лишатись на самоті, усіх тягло до колективу.

Ватсон притулився лобом до холодної шибки вікна й прошепотів:

— Ніколи я не думав, що побачу наяву Дантове пекло! «Земля, сліз повна, вихор підганяє, жахлива блискавка в багрянці промайнула…»

Ще кілька вибухів — і на планеті Ікс запала мертва тиша. Тільки то тут, то там хмари диму та пилу проривало багряне сяйво вогню.

«Промінь» спустився ще нижче і обертався навколо планети на мінімальній висоті.

На екрані астротелевізора пробігала жахлива картина суцільної руїни: палаючі міста, села і ліси; спалені на вугіль поля. Де-не-де валялись трупи тих, кого вибухи застали на більшій відстані. Гірські масиви та металеві конструкції світились зеленкувато, як натерті фосфором. Так само сяяла й уся атмосфера не освітленої сонцем півкулі.

А над усім цим палала кривава Проксима. Здавалось, вона також плакала. Довгі язики протуберанців вилітали до чорного неба і повільно відривались від своєї вогненної матері.

— Нагорі атомна енергія, яка дарує життя, а знизу — та, що це життя знищує…

Плакали всі, і ніхто цього не соромився.

— Радіоактивне випромінювання має незвичайні властивості. Воно таке ж потужне, як і космічні промені. За всіма ознаками, проникає на п'ятсот метрів у землю, — почувся голос у репродукторі.

Северсон схопився за голову.

— Товариші! — закричав він. — Я вас зраджував. Тепер бачу, яким злочинцем є Олаф, якими вбивцями є «Браття сильної руки»!

Мадараш від несподіванки впустив кінокамеру, якою саме вів кінозйомку найбільш приголомшливого в історії людства документа. Вчені підбігли до Северсона, гадаючи, що той збожеволів.

— Що ти кажеш, мій любий?! Опам'ятайся! Не втрачай розуму! Така катастрофа нашій Землі вже не загрожує, ми давно послали атомних авантюристів під три чорти!

— Не бійся, Аленко, я не збожеволів. Тільки я вже більше не можу мовчати. Цей жах унизу одкрив мені очі. Не можу мовчати! — він через силу підвівся. — Я вам усе повинен сказати… З нами летить убивця! Убивця, який за вашою спиною готується влаштувати ось таке! — показав він на планету Ікс. — Це — Дітріхсон; так, мій праплемінник Олаф! А я його приховував!

— Але ж Дітріхсон не може бути вашим праплемінником, я знаю його вже давно, — похитав головою Ватсон. Його пращури переїхали до Америки щось близько тисяча вісімсот шістдесятого року. Заспокойтесь, Северсон, у вас трошки розгулялися нерви, але незабаром все це мине. Катастрофа на планеті Ікс сильно вплинула і на нас… Вроцлавський, та не стійте, ж ви, як соляний стовп! Принесіть якихось ліків, чи що!

— Нічого не треба, дайте мені говорити. «Братство сильної руки» існує, це не моя вигадка. Про це сказав мені сам Дітріхсон, коли ми з ним зустрілись у Празі… Тут, у моєму щоденнику, ви прочитаєте все! — він витяг з кишені блокнот і кинув його на стіл. — Це злочинці, які гадають, що вони вищі за інших людей і що їм судилось володіти світом. Сила і влада — ось їхня мета. Можливо, вони мають і приховану атомну зброю, яку колись скинуть вам на голову. Зараз ми, а після нас — хоч потоп! — показав він тремтячою рукою за вікно.

— Безглуздя! — різко запротестував Грубер. — Хіба може на нашій Землі існувати зараз хоч одне створіння, що називається «гомо сапієнс», «розумна людина», яке б не знало, що атомна війна насамперед знищить агресора?.. Така людина вже давно повинна була б лікуватись у божевільні.

— Облиште, хай говорить! — урвав його Фратев.

— Так, «Братство сильної руки» готує війну! — вперто повторив Северсон. — Дітріхсон сказав мені це ясно й відверто. Він обіцяв мені, що в разі їхньої перемоги я буду таким же володарем, як і вони. Я цього ніколи не прагнув, повірте мені. Я просто не хотів зрадити свого праплемінника і заспокоював себе тим, що, зрештою, переконаю, умовлю його… Але тепер, над домовиною планети Ікс, я з жахом зрозумів, кого приховував. Я зрозумів, що про злочин не можна мовчати, бо замовчувати — значить бути співучасником злочину… Чому я так пізно усвідомив це?

Я чітко розрізняв, — Аленка мені не раз дорікала за це, — «я» і «ви». Ватсона я підозрював у відлюдності, а тим часом ізолювався від вас сам. Правда, я виконував свою роботу чесно, але не зжився з вами — і, по суті, лишився відірваним від колективу. Тепер я вже знаю це, але як дорого я заплатив за таку мудрість!

Алена обняла його і погладила по волоссю:

— Це нічого, любий, все вже минуло…

Навратіл недовірливо похитував головою. Северсон помітив це. Він звільнився з обіймів Алени і вигукнув:

— Ви мені не вірите? Один доказ є у мене в кишені. Не знаю, правда, що це таке, але певен, що тут щось не гаразд. Інакше, навіщо б Дітріхсон просив мене, щоб я знищив дві коробочки таких ампул? Можу вам їх показати, я заховав їх у себе в каюті, в шухляді з білизною…

Навратіл оглянув ампулку під електронним мікроскопом.

— Негайно заарештувати Дітріхсона! Це справді злочинець! — сказав він хрипло. — Наймерзенніший злочинець! Він готував бактеріологічну війну. Погляньте: віруси мозкового грипу…

Він помовчав, щоб перевести дух.

— Яке щастя, друзі, що людство вчасно побачило, в чому криється корінь зла, і зрозуміло, якою небезпекою є для його існування капіталізм та імперіалізм! Яке щастя для людства, що у цих злочинців вирвано з рук атомну зброю, що Радянський Союз вчасно мобілізував народи на бій за мир… З атомною енергією — все одно як з вогнем: вона хороший слуга і страшний господар. Тепер, на щастя, вона тільки хороший слуга, що дав нам силу для багатьох перемог. Який добробут створили ми з цією силою на Землі! Без неї ми сьогодні не були б тут, у сонячній системі, віддаленій від наших домівок більш як на чотири світлових роки… Безумці, які в хворобливому прагненні влади забувають про людяність і чесність і навіть втрачають природний інстинкт самозбереження, повинні пам'ятати, що той, хто сіє вітер, збирає бурю! Та буря змете тільки їх. Людство не допустить, щоб повторився жах минулого. Воно хоче жити спокійно й мирно і тому безжально знищить кожного злочинця…

І ще один повчальний висновок дають нам ці застережні сигнали з Всесвіту: у радісному мирному житті ми перестали бути пильними і обережними. Ми покладались на те, Що пережитки імперіалізму назавжди зникли з свідомості людей… Як бачите, заспокоюватись зарано… Товариші, ми повинні негайно скликати суд і поставити перед ним підступного злочинця!

Однак Дітріхсона не знайшли ні на атомній електростанції, де він мав чергувати, ні в лабораторії, ні в його каюті.

***

— Хотів би я вам, Алено, сказати кілька одвертих слів, якщо ми вже випадково лишились на самоті… Пам'ятайте: любов не сліпа і не пасивна. Справжня любов облагороджує людей, робить їх кращими. Ви повинні були більше допомагати Северсонові… Ну, нічого, ви все це ще виправите. Все життя у вас попереду.

— Товаришу Навратіл, знаю, що на мені лежить велика провина…

До клубу зайшов Северсон. Навратіл враз пригадав, що має зазирнути до кабіни управління, і вийшов. Северсон нахилився до Алени і запитав пошепки:

— Гніваєшся на мене?

— Дурненький! — посміхнулась вона. — Навпаки…

— Ті дві коробочки лежали між нами, як камінь… Зачекай хвилинку. Побіжу по них, щоб вони вже більш не пекли мене…

— Ходімо. Я піду з тобою.

Северсон відчинив двері своєї каюти і зразу ж вискочив назад. На його ліжку, серед розкиданої білизни, сидів Дітріхсон. В лівій руці він судорожно стискав металеву коробочку, а правою вибирав з неї ампулки і трощив їх об підлогу.

— Фаухер, Йонес, Северсон — усі так скінчите! Замордую вас, як собак! — очі в нього були божевільні, вирячені, і він весь час тіпався. — Іди геть, убивця! — закричав він, побачивши Северсона. — Ти знищив планету Ікс!

Коробку з ампулками він пошпурив до дверей.

— Збожеволів! — Северсон сильно причинив за собою двері і схопив Алену за руку. — Швидше поклич Навратіла!

Алена побігла. Северсон сперся на двері, щоб затримати безумця.

Дітріхсон кілька разів посмикав за ручку і затих. Здавалось, він заспокоївся. Та ось двері раптом широко відчинились. Божевільний вискочив з каюти, наштовхнувся на стінку, впав. Одразу ж схопився і, не помічаючи Северсона, побіг до виходу з корабля.

Перш ніж Северсон опам'ятався, Дітріхсон відчинив двері шлюзової камери, які автоматично зачинились за ним, потім зовнішні двері; відштовхнувся і стрибнув у безповітряний простір.

Його обличчя й руки вмить залилися кров'ю.

Мертве тіло потонуло в темряві.

***

— Який він гидкий і який жалюгідний! — тихо сказав Навратіл. — Чи послали вже ви, Северсон, повідомлення на Землю?

— Так. Повідомив їх також, що через надзвичайно високий рівень радіоактивності приземлитись на планеті Ікс не можемо.

— Для людства і для «Братства сильної руки» це буде серйозною пересторогою. Справді, застережні сигнали з Всесвіту, як сказала Алена. Шкода тільки, що наші повідомлення почують аж через чотири роки… А тепер — вперед до сузір'я Альфа Центавра!

— Зачекайте, товаришу Навратіл, — поклав йому Мак-Гарді руку на плече. — Чи не заждати нам тут деякий час, поки розвіється радіоактивність, а потім послати вниз допоміжний літак з групою дослідників? Ми вивчили б там залишки культури й результати атомної війни. Можливо, розкрили б також таємницю смертоносного випромінювання і збагатили б цим нашу науку.

— Я не згоден з вами, товаришу Мак-Гарді. Безперечно, вони не знали, що таке культура. А потім, навіщо нам таємниця смертоносних променів? Що хорошого дало б нам вивчення гігантського кладовища невідомого людства?.. Те, що ми знаємо про нього, з нас цілком досить: воно одержало невигойну рану, бо зловживало атомною енергією. Далі йти вже не можна. Тут і наука стоїть на грані, за яку не скоро сягне.

Він увімкнув відеофон і повторив наказ:

— Напрямок на зірку Альфа Центавра А — вперед! До кабіни управління зайшов Чан-су.

— Я перехопив повідомлення з Москви. Людство з допомогою атомної енергії оволоділо погодою на всій земній кулі. Починається наступ на льодовики Південного полюса… Амундсен посилає привітання Северсону і всім нам…

Кінець першої книги

КНИГА ДРУГА

ПЛАНЕТА ТРЬОХ СОНЦЬ

ЧАСТИНА ПЕРША

РОБІНЗОНИ У ВСЕСВІТІ

Випадають часом дні, які з особливою силою закарбовуються в пам'яті і надовго й міцно пов'язуються з долею багатьох людей. Ось таким днем і була неділя 15 травня початку третього тисячоліття нашої ери, коли увагу всього людства раптом було привернуто до східного узбережжя Південної Африки.

Того дня ще ніхто навіть не уявляв, як пов'язані між собою приголомшуючі події в Африці та в космічних далях і яку роль відіграє у цих подіях скромний словацький геолог, доктор Мартін Заяц. Не знав цього й він сам. Його остання наукова праця була опублікована дванадцять років тому, коли Всесвітня Академія наук надала йому звання члена-кореспондента за винахід надзвичайно чутливого гравіметра, і відтоді, здавалось, його життя протікало буденно. День у день разом з групою геологів він вирушав спеціальним вертольотом на розвідку корисних копалин Словаччини і, уважно стежачи за екранами гравіметра та всіляких локаторів, дбайливо наносив на детальні карти родовища цінних руд та металів.