Современная электронная библиотека ModernLib.Net

Сигнали з Всесвіту

ModernLib.Net / Научная фантастика / Бабула Володимир / Сигнали з Всесвіту - Чтение (стр. 12)
Автор: Бабула Володимир
Жанр: Научная фантастика

 

 


Цяточки спалахують все частіше й частіше; оболонка корабля вже починає розжарюватись. Вона рожевіє, і це — страшно…

Ввімкнено всі охолоджувальні пристрої, але вони вже не допомагають. Обличчя космонавтів заливає піт; вони важко хапають ротом повітря, сухе й пекуче.

Кожна хвилина тягнеться нескінченно; починає затьмарюватись свідомість. Ось-ось настане кінець… І вже навіть хочеться, щоб він настав, бо витримувати далі несила…

Але ось вогники починають згасати. Тьмянішає метал оболонки. Ще дуже й дуже жарко в зорельоті; двигуни ще працюють з таким перенапруженням, що весь «Промінь» аж здригається. Однак небезпека вже минула.

— Туманність була надзвичайно розрідженою, і ми захопили тільки її край… — сухо сказав Ватсон. — Саме через те я й виявив її надто пізно… Ви, мабуть, дорікаєте мені за неуважність. Але знайте: все, що Ватсон робить, він робить сумлінно.

— Це, безперечно, так, — палко сказала Алена. Северсон промовчав.

<p>Розділ XXVII</p> <p>Прогулянка в безповітряному просторі</p>

Відхилення «Променя» бодай на мізерну частку градуса від свого маршруту означало б втрату мети і блукання нескінченним Всесвітом, тому після зустрічі з туманністю вся увага астронавтів була зосереджена на виправленні траєкторії корабля. Виміри виконувались з усією можливою точністю; після порівняння окремих результатів допущені помилки виправлялись, і тільки після цього визначались остаточні дані про маневрування.

Цей час загальної посиленої діяльності Северсон використав для виконання завдання, яке йому дав Дітріхсон. Він потай виніс з лабораторії поляризаційний апарат, опромінив Олафову каюту і, знайшовши в ній описаний праплемінником тайник, забрав дві металеві коробки.

«Половину завдання виконано!» — з полегкістю зітхнув він аж у своїй каюті і взяв до рук одну з коробочок.

Що в ній може бути?.. Шкода, що тут нема сили тяжіння — навіть не визначиш, яка вага предмета.

Матово-білий метал був гладенький, без жодних написів чи значків.

Северсон потрусив коробочку над вухом — всередині нічого не ворухнулось.

Відкрити чи не відкривати?

«Краще не треба… — вирішив він нарешті. — Олаф, безперечно, даремно не застерігав би».

Дітріхсон просив викинути коробочки в реактор. Але щоб це зробити, треба насамперед розвідати обстановку, тому Северсон рушив до атомної електростанції.

Грубер та Мадараш, які чергували біля реакторів, не звернули уваги на Северсона. Вони сиділи перед довгим напівкруглим пультом і уважно стежили за контрольними екранами.

— Пе — триста двадцять сім… Ер — сімдесят два… А — сто тридцять шість… Ка — сімсот тридцять… — пролунав голос Навратіла з гучномовця відеофону.

Вчені покрутили кілька ручок, подивились один на одного, кивнули головами на знак згоди, і Мадараш доповів:

— Пе — триста двадцять сім, Ер — сто сімдесят два, Ка — сімсот тридцять — виконано!

— Чи можу я оглянути реактори двигунів? — запитав Северсон, коли запала пауза.

— Ні! — уривчасто кинув Грубер. — Заждіть.

— Двигуни зараз працюють, — привітнішим голосом пояснив Мадараш. — Коли виправимо траєкторію, — прошу. Я навіть допоможу вам вивчити їхню будову.

— Пробачте, — збентежено промимрив Северсон. — Я зовсім забув про це…

«Який я дурень! — дорікав він сам собі, йдучи до своєї каюти. — Прокляте неуцтво! Прокляті коробочки з пра-племінничком і всім його підступним «Братством»!.. Чому я взагалі поводжуся, як ідіот?.. Навіщо мені Олаф наказав кинути коробочки до реактора?.. Мабуть, їх треба просто знищити… Однак не для цього ж він брав їх сюди, на корабель?.. Ні, хай там що, але треба дізнатись, в чому суть справи!»

Розкрити коробочку було не так легко, як здавалось на перший погляд. Кришка прилягала так щільно, що під неї не можна було просунути вістря ножа, та й метал виявився значно твердішим, аніж гадав Северсон.

Чимало поморочившись і зламавши ніж, Северсон з досадою шпурнув коробочку додолу. Чи то сприяла цьому пружна обшивка каюти, чи то удар припав на потрібне місце, але коробочка враз розкрилась, а з неї випливли смужки шовковистого паперу та кілька скляних ампулок, в яких звичайно тримають ліки для ін'єкцій. Він схопив одну і глянув проти світла. Рідина в ампулі була абсолютно прозора.

А коробочка тим часом продовжувала свою подорож по каюті, розсипаючи ампулки. Пружні стіни відбивали летючі предмети в найрізноманітніших напрямках. За кілька секунд каюта стала схожою на вулик, де снує рій.

Коробочку та кілька ампулок Северсон спіймав досить швидко, а потім справа ускладнилась. Вимахуючи шкіряним шоломом, він літав по каюті, нагадуючи самому собі чудакуватого професора-ентомолога, який з сачком у руці бігає луками за рідкісним метеликом. Минуло не менш як двадцять хвилин, поки Северсон скінчив своє полювання. Аж тоді він заходився детально оглядати ампули.

Після марних зусиль розібрати напівстерті написи на склі Северсон поклав ампулки назад до коробки, а одну старанно загорнув у папір і запхнув до кишені, — на всякий випадок, як речовий доказ.

Коробочку він сховав у шухляді, серед білизни.

***

Реактори двигунів знову замовкли. Життя екіпажу ввійшло в нормальну колію.

На пропозицію Молодінової, розпорядок дня трохи змінили: після шестигодинного чергування кожному вченому приділялось ще дві години для наукової праці. Для систематичності спостережень розподілили також і області досліджень: Чан-су з Цагеном мали досліджувати радіозірки, Навратіл — центр Галактики, Ватсон — її околиці, Шайнер вивчатиме «нові» зірки. Фратев перевірятиме паралакси світил. Словом, роботи вистачало всім. Ніхто не скаржився, що час тягнеться повільно.

Вільні хвилини, які траплялись у Северсона, він присвячував «розвідувальній роботі», однак Алена до цього вже втрачала інтерес.

— Ми стежимо за Ватсоном багато днів, спостерігаємо його під час роботи, підслухуємо під дверима каюти, а що виявили? — запитувала вона. — Нічого! Правда, в нього в каюті є приймач і блокнот з таємничими зазначками. Але що в цьому злочинного?

Северсон не заперечував дівчині, однак продовжував свою справу потай. Він цікавився не тільки Ватсоном, а й Дітріхсоном та взаєминами між ними.

Олаф нарешті одужав. Коли Северсон дізнався про це, він одразу ж сів до відеофону і набрав номер запасного апарата Ватсона.

Його припущення підтвердились: Олаф справді відвідав Ватсона раніше за інших.

З величезним напруженням Северсон стежив за тим, що відбувається в каюті Ватсона. Господар і гість розмовляли, як давні друзі.

— Як себе почуваєте, болящий? Дуже радий, що бачу вас знову живим і здоровим! — привітав Олафа Ватсон.

— Живий — то правда, але хвороба таки далася мені взнаки… Я вам дуже вдячний, друже.

— За що? — здивувався Ватсон.

— За співчуття й підтримку, за часті відвідини в лікарні… Хіба це мало?.. Ну, а як просувається ота справа?

Ватсон схопив його за руку і притулив палець до уст:

— Тс! Тихіше, друже!.. Поки що все гаразд. Ото буде сюрприз, коли… — І він почав говорити так тихо, що не можна було розібрати жодного слова.

— Гарний з тебе детектив, Лайфе! — почувся раптом за спиною Северсона голос Алени. — Не лякайся, це я. Але міг би бути і хто-небудь інший. Обережним тебе назвати ніяк не можна, мій Шерлок Холмс!

— Ти стоїш тут давно? — запитав він збентежено.

— Ні, щойно зайшла. Що у Ватсона нового?.. О, та в нього гість!.. Про що ж вони розмовляють?

Северсон зблід і нахилився до відеофону, щоб Алена не бачила його обличчя:

— Погано чути, а посилити не можна. Але ти нічого не втратила, Аленко. Розповідали анекдоти, до того ж трошки пікантні, тому продовжують пошепки…

Олаф справді засміявся, і Ватсон також.

— Коли дізнаєтесь про щось нове, — покличте мене, — сказав Дітріхсон, прощаючись. — Я піду. Треба ще представитись Молодіновій та Навратілу.

— Е, таки нікчемні з нас детективи! — поблажливо посміхнулась Алена і вимкнула апарат.

«Нікчемні… Справді нікчемні! — снувалось у мозку Северсона, коли він, попрощавшись з Аленою, ішов до своєї каюти. — Ці злочинці таки уклали спілку; вони замислили щось лихе, а ми й досі не можемо вивести їх на чисту воду… Що ж робити?

Він не спав усю «ніч», як за звичкою називали час, призначений для сну. На «Промені», звісно, не було ні дня, ні ночі, ні весни, ні зими; тривалість періодів визначав тільки атомний годинник; але екіпаж жив за земним календарем.

Згідно з таким розпорядком для Северсона був ранок, коли він нарешті обміркував детальний план дій, проте виконання задуму довелося відкласти, бо саме вранці проводились передачі на Землю для Всесвітньої Академії наук. То були тижневі зведення про результати наукових досліджень, — переважно цифри, значки та незрозумілі абревіатури. Сьогоднішня передача була цікавішою, ніж звичайно: експедиція повідомляла, що Мадараш виявив невідомі досі нуль-промені, які руйнівно впливають на ядра атомів. Але Северсон навіть не вчитався як слід в це повідомлення, що мало викликати на Землі цілу сенсацію; він насилу дочекався кінця передачі, щоб взятись до важливішої справи.

Як справжній детектив, він нишком пробрався до складу, видобув там удосконалений фотоапарат з автоматичним експонометром, прихопив довгий трос. Все це було йому потрібно, щоб здійснити подорож у безповітряний простір, за межі «Променя».

Северсону щастило. Ніким не помічений, він проплив до шлюзової камери, напустив у неї повітря, надів скафандр. Один кінець троса припнув до пряжки біля пояса, а другий — до кільця на одвірку.

Забезпечивши себе таким чином, Северсон натиснув на важіль зовнішніх герметичних дверей. Натиск повітря рвучко відчинив їх. Перед людиною відкрився вільний міжзоряний простір.

Від страху в Северсона мимохіть стиснулось серце. Судорожно вчепившись у одвірок, він притискувався до гладенької стінки велетня. Зоряне небо відбивалось у ньому, як у кривому дзеркалі.

Ні звуку, ні руху. Здавалось, «Промінь» втратив свою шалену швидкість і просто висить нерухомо в безповітряному просторі.

Северсон обережно повернув голову. Його погляд упав на велику кулю, де містився «мозок» велетня; кабіна управління, обсерваторія, передавальна станція. За великими вікнами рухаються вчені. Вони навіть не підозрюють, що на них дивиться хтось ззовні.

«Але чи й справді не підозрюють?.. Чи не побачив мене хтось часом?» Северсон глянув на свій скафандр. На нього падали тільки слабенькі бліки світла; з великої відстані навряд чи їх помітиш. Отже, все гаразд. Вперед!

Пересуватись було важко. Рукавиці скафандра ковзали по гладенькому металу; тіло намагалось відірватись від поверхні зорельота і зринути в простір. Подеколи Северсону здавалось, що рухається не він, а корабель, — оптична ілюзія, характерна для світу невагомості, де немає ні «верху», ні «низу»: людина весь час вважає, що «верх» там, де голова.

Тільки за годину важкої подорожі Северсон добрався до мети — шостого вікна в другому ряду. Воно було яскраво освітлене.

З надзвичайною обережністю Северсон зазирнув до каюти. Так, Ватсон вдома. Він сидить біля столу, спиною до вікна, і щось пише. Перед ним лежить купа словників, а також оті загадкові таблиці, які вразили Северсона й Алену.

Ватсон підозріло заворушився, і Северсон хутко сховав голову в тінь. Коли він за хвилину зазирнув до каюти знову, Ватсон, — уже з навушниками на голові, — сидів біля магнітофона і крутив ручки настройки.

«А, любий, то ти записуєш передачу від якогось спільника з Землі?!» — зловтішно подумав Северсон і, націлившись фотоапаратом, натиснув на спуск. — Один знімок вже є. Зробимо для певності ще один».

Але апарат раптом випав у нього з рук, а «Промінь» рвонувся, окрутнувся навколо своєї осі, помчав кудись вбік. Від страху Северсон заплющив очі. Йому здалось, що він падає в безодню; навіть не падає, а його просто тягне туди невідома сила…

«Але що ж трапилось з кораблем?.. Катастрофа?»

Коли Сєверсон розплющив очі, то насамперед побачив на фоні освітлених дверей шлюзової камери характерний силует голови Навратіла в прозорому шоломі скафандра. Академік швидко змотував трос, притягуючи до себе невдаху-мандрівника.

Не встиг Северсон отямитись, як уже опинився в шлюзовій камері, а потім у коридорі. І тільки там Навратіл сердито сказав:

— Ви збожеволіли, друже?! Що ви там шукали в міжзоряному просторі?.. Вам набридло жити?!

— Я… я… фотографував… — Северсои затинався, мов учень, якого вчитель застав на списуванні.

— Фотографували?! Що там можна було фотографувати, скажіть мені, прошу?

— Я фотографував «Промінь». Хотів одержати цікавий знімок для телевізійної передачі… — Северсон оволодів собою і говорив тепер далеко впевненіше. — Коли ви потягнули мене за трос, апарат випав з рук.

— От так ідея!.. Цікавий знімок, гм… А чи подумали ви про те, що найдрібніша порошинка, яка летить Всесвітом, може пронизати вам серце?.. А чи не припускаєте, що вам могли завдати непоправної шкоди нуль-промені? Адже ми ще не знаємо навіть, чи затримує їх скафандр… Ви повинні негайно пройти медичний огляд.

— Пробачте мою нерозсудливість, товаришу Навратіл. Мені дуже прикро, що я вам завдав стільки неприємностей. Більш ніколи цього не зроблю, присягаюсь!

— Я в цьому твердо переконаний. Ваше щастя, що я вас помітив з кабіни управління. «Глечик ходив по воду, аж поки вухо одірвалось!» — пам'ятайте про не. Якщо вам ще колись спаде на думку щось подібне, порадьтесь зі мною або з товаришем, який тоді буде капітаном. Сподіваюсь, ми зрозуміли один одного?

— Так. І не кажіть про це, прошу, нікому.

— Вже пізно. Всі в кабіні управління вас бачили. Алена одразу ж вгадала, чому Северсон вийшов з «Променя».

— Бачиш, скільки разів я тобі казала, щоб ти вже облишив свій розшук, все одно це ні до чого не приведе, — докоряла вона йому. — Адже я замалим не втратила тебе! Коли б ти хоч одним слівцем натякнув мені! З цим розслідуванням ми повинні покінчити. Розповімо просто про все Навратілу, та й годі.

— Ні, ще ні! — з одчаєм запротестував Северсон. — Ще не настав слушний час. Обіцяю тобі, що вже не зроблю ніякої дурниці. Однак ми повинні ще трохи постежити за Ватсоном. Адже, крім речей у каюті, ми не маємо проти нього ніяких речових доказів. Втратив я і знімок, який так важко здобував. Можливо, що Ватсона ми застукаємо ще на чому-небудь. Для цього нам цілком вистачить відеофону.

— Стара помилка повторюється… — тихо сказала Алена. — Але я не можу з тобою сперечатися.

Незабаром після цього Северсона відвідав Олаф.

— Здрастуйте, дядечку! Як ваші діла, парашутисте?.. Ну, не гнівайтесь. Я прийшов запитати, що ви зробили з коробочками.

— Знищив їх, як ви просили.

— Справді? Ну, гаразд. А чому, власне, ви полізли з корабля? Чи не висліджуєте мене? — сказав він насмішкувато. — Не радив би я вам цього робити. Знаєте, не люблю шпигунів.

Северсон почервонів і мимохіть стиснув кулаки:

— Коли б ви не були моїм родичем, я покарав би вас тут же, на місці, ви, «брате сильної руки»! Занадто багато собі дозволяєте! Але я вас попереджаю: не грайтесь зо мною! Досить одного слова — і ви будете в пастці. Адже знаєте Навратілове прислів'я про глечик і його вухо?

Дітріхсон злякано відступив:

— Я не хотів вас образити, дядечку… — сказав він примирливо. — Не гнівайтесь… Прогулянку в безповітряний простір, отже, з'ясувати не можете?

— Можу! — одрубав Северсон. — Ліз я туди, власне кажучи, через вас. До реакторів я потрапити не міг, тому ваші проклятущі коробочки шпурнув у Всесвіт!

— Шкода. Все заспокоїлось, і я їх ще міг би використати. Але все ж я вам дуже вдячний! — сказав іронічно Дітріхсон.

<p>Розділ XXVIII</p> <p>Таємниця Ватсона</p>

Збігали тижні, місяці… Рік змінювався роком.

В праці й розвагах час для відважних астронавтів минав непомітно. Після відкриття нуль-променів працювати стало ще цікавіше: виявилось, що ці промені можуть стати добрим помічником у цілому ряді галузей науки. Вони допомагали точніше дослідити будову атомного ядра, значно прискорювали процес перетворення елементів у лабораторіях. Однак джерело нуль-променів усе ще лишалось невідомим; безрезультатними були й спроби відтворити їх штучно.

Академік Навратіл час од часу переглядав контрольні записи скерованого на Землю астрогравіметра і хитав головою:

— Марно, марно… Випущеного слова не спіймаєш, а світла не наздоженеш. Побоююсь, що доктор Заяц поставив перед собою непосильне завдання. Гравітація — це стоголовий дракон: одну голову йому відрубаєш, а п'ять нових виростуть. Скоріше поголишся сокирою, аніж промодулюєш гравітацію!

Перспективи зв'язку з допомогою гравітації для екіпажу «Променя» становили вже не теоретичний, а практичний інтерес. Радіохвилі з Землі долітали сюди з запізненням на два з половиною роки. А повідомлень з рідної планети всі чекали з великим інтересом.

Перші спроби керувати погодою на Землі з допомогою атомної енергії викликали на «Промені» захоплення. Менш радісним були повідомлення про хід оживлення Амундсена. Операції просувались дуже повільно, бо тіло героя було в кількох місцях поранене. Однак Тарабкін, на превелику радість Северсона, надії не втрачав.

Так минуло п'ять років. Щоб відсвяткувати знаменну річницю, всі зібралися в клубі на урочистий обід.

— О, смажена курка! — радісно вигукнула Надія Молодінова. — Та це ж моя улюблена страва!

— Фарширований перець! — приєднався до неї Мадараш. — Чудесно.

— Свинина, кнедлики і капуста із шкварками! — зрадів Навратіл.

— Хай я буду президентом на планеті Ікс, якщо ця печеня не краща за ту, яку готувала матуся! — тріумфував Фратев.

— Ви чарівниця, Алено! Як це вам вдалося догодити усім? — здивувався Чан-су.

— А що ж тут складного? — весело посміхнулась Алена. — Скільки разів ви у клубі згадували свої улюблені страви! А я ще на Землі, складаючи план нашого меню на вісім років подорожі, не забувала про національну кухню.

— І потай протягнули до «Променя» ящик з консервами, щоб порадувати нас після отієї штучної їжі, правда? — продовжив за неї Навратіл.

Северсон потиснув руку коханій і прошепотів:

— Я радий за тебе.

Тільки-но обід закінчився, як Навратіл затягнув стару пісеньку:

Це річниця, це річниця,

Ходім, стара, до пивниці —

Гой-я-я, гой-я-я,

Гой-я-я, гой-я-я!

Гой-я-я, я!

Всі приєднались, і в клубі весело залунало:

Будемо до ранку

Танцювать голана.

Гой-я-я!

***

— Товаришко Молодінова, я маю сказати вам щось дуже важливе, — почувся голос Ватсона з гучномовця відеофону в кабіні управління. — Чи не можете ви зайти до мене?

— Не можу, Ватсон. «Промінь» трохи збився з шляху, зараз визначаємо причину.

— Тоді — коротко: я виявив на планеті Ікс ще одну радіостанцію. Говорить на іншій мові, аніж перша, і трохи слабкіша. Слід сподіватись, що…

Його перебив різкий сигнал тривоги, а слідом за тим на екрані службового відеофону з'явилось схвильоване обличчя Цагена:

— Товаришко Молодінова, астрогравіметри показують велике тіло в напрямку Пенеболи… І ще одне — трохи менше — в напрямку Регула…

Цього разу небезпека була виявлена заздалегідь, тому гарячкувати не доводилось. З наказу Молодінової начальник радіолокаційної станції Вроцлавський старанно обстежив простір і приблизно через півгодини повідомив:

— Напрямок Регула: темне тіло, величина нуль-три, відстань двадцять шість цілих і сім десятих хвилини… Напрямок Пенеболи: темне тіло, величина нуль-нуль-вісім, відстань тридцять дві цілих, дев'ять десятих хвилини. В напрямку до центра сузір'я Леза: темне тіло, розмір нуль-нуль-чотири, відстань тридцять дев'ять хвилин…

Молодінова швидко ввімкнула всі відеофони на «Промені».

— Увага… Увага… Прив'яжіться! Вмикаємо реактори двигунів!

Точно за хвилину з дюз корабля вилетіло червоне полум'я.

— Як у нас кажуть, мали більше щастя, ніж розуму, — зауважив Навратіл. — Згасла сонячна система, чи що там ще було, могла б з таким же успіхом стояти просто у нас на шляху.

— Тоді б я виявив її вже давно, — заперечив Мадараш, який саме був головним пілотом. — Я не спускаю очей з головного астрогравіметра.

З екрана зазирнуло до приміщення завжди усміхнене обличчя Фратева.

— Уявіть собі, найбільше тіло біля Регула є радіозіркою! — вигукнув він радісно. — А як інтенсивно випромінює! Це вже не шум, а просто гуркіт водоспаду!

Навратіл надів навушники і підійшов до радіотелескопа.

— Фратев був правий, послухайте! — подав він навушники Молодіновій. І з посмішкою додав: — Я гадав, що він трішки перебільшує, як завжди.

— Нема сумніву, джерело радіохвиль не може бути далеко. Перевірте, будь ласка, чи точно скеровано радіотелескоп на найбільше темне тіло.

Навратіл підійшов до великої дошки і примруженими очима обвів кілька екранів.

— Так, дані астрогравіметра, радіолокатора і телескопа збігаються. Радіохвилі виходять з тіла величиною нуль-три.

— Отже, ми стоїмо на порозі розкриття таємниці радіозірок! — зраділа Молодінова. — Це, безсумнівно, згасаючі сонця, температура яких знизилась настільки, що вони вже не випромінюють видимого світла.

— Ви праві, — показав Мадараш на екран астротелевізора. — Погляньте: згасаюче сонце ще випромінює інфрачервоні промені.

— Проксима з цієї хвилини не по праву носить своє ім'я. Найближчим сонцем є… Як його назвемо? — почухав потилицю Навратіл.

— Радіа Фратева. Хай зрадіє Фратев! Він перший почув її голос! — запропонував Чан-су.

За хвилину Северсон сів до мікрофона і почав говорити.

— Увага, увага! Спеціальне повідомлення для Землі!.. Насамперед ми розкрили таємницю радіозірок… Це темні тіла, або, краще сказати, згасаючі сонця. Одне з них недалеко від нас. Ми назвали його… Ради бога, що сталося?! До кабіни ззовні проникло сліпуче сяйво!.. Момент!.. Темне сонце засяяло! Вибухнуло!.. Навколо нього поширюється вогненний пруг!.. Вимикаю… Викличу вас за хвилину…

Несподіваний спалах нової сліпучої зорі викликав на «Промені» тривогу.

— Реактори двигунів — на повний хід! — скомандував Навратіл.

Ватсон залетів до кабіни управління:

— Не робіть цього! Не збільшуйте швидкість понад сто п'ятдесят тисяч кілометрів! Це може погано скінчитись!

— Або пан, або пропав! Важко зараз вибирати, на це нема часу. Далеко менше рискуємо від підвищеної швидкості, аніж коли б ми плентались на досяжній відстані від нової зірки і згоріли б, — відповів Грубер.

— Так, крильця нам може обсмалить! — Мадараш намагався приховати свою тривогу за жартами, але це йому погано вдавалось.

Тільки Чан-су лишався абсолютно спокійним.

— Я згодний з академіком Ватсоном, — сказав він так, ніби йшлося про звичайну наукову суперечку. — Не слід збільшувати швидкість: ми так розтринькаємо пальне, а воно нам ще придасться. Облишмо Радіа Фратева, та й годі. Вивержена розжарена маса не полетить швидше, аніж дві тисячі кілометрів на секунду. Вона ніколи нас не зможе наздогнати.

— …За три роки, саме тоді, коли до вас долетить мій голос, на вашому небі засяє нова зоря! — продовжував Северсон передачу. — Коли побачите її, згадайте про нас і назвіть ту зорю Радіа Фратева…

***

Вибух космічного масштабу на відстані п'яти світлових годин — не дуже приємне видовисько. Але для наших завойовників Всесвіту це була просто ідеальна нагода вивчити життя космічного тіла.

Раптові спалахи зірок астрономи Землі спостерігали неодноразово. Однак явища відбувались так далеко, що результати спостережень були дуже скромними. І тільки тепер космонавти могли дослідити фізичні та хімічні зміни на поверхні щойно виниклого сонця та в короні, яку зірка викинула з себе з неймовірною силою.

Одразу ж після спалаху «Промінь» опинився в усена-ростаючому потоці рентгенівських та космічних променів. Також і нововідкриті нуль-промені сяяли дедалі інтенсивніше.

— Так воно прилучилося, що щастя за біду зачепилося, як у нас кажуть! — посміхнувся Навратіл. — Ну що ж, нам лишається тільки шанобливо подякувати нашій любій Радіа Фратева за надзвичайно цінні факти, які вона дала науці. Нема сумніву, що вони допоможуть розкрити таємницю виникнення нових та інших зірок, а також походження космічних променів.

— Так, ми збираємо багатший урожай, аніж сподівались, — кивнула Молодінова. — А скільки нових великих відкрить ще чекають на нас у сонячній системі Проксими Центавра!

— А може, вдасться навіть розкрити таємницю походження всієї Галактики? — мрійливо сказала Алена.

Яскраво-жовтий колір Радіа Фратева за кілька днів перетворився на оранжевий, потім — на рожево-червоний. Видимість зірки настільки зменшилась, що її вже можна було спостерігати тільки через сильні телескопи.

— Слід було б назвати її не Радіа, а Пирскавка! — жартував Фратев. — Засяяла, натворила бешкету та й зникла… Бачите, яка швидкоплинна людська слава?!

***

Життя на «Промені» знову ввійшло в нормальну колію. Вчені скерували об'єктиви своїх апаратів до мети подорожі, до сузір'я Проксими Центавра.

Северсон під час усіх цих бурхливих подій майже забув про Ватсона. Нагадала йому про нього тільки розмова з праплемінником. Олаф поскаржився на безперервний головний біль, який іноді доводить його до нестями.

«Бодай би у тебе луснув мозок, то я б хоч позбувся клопоту! — подумав Северсон. Коли ж за мить усвідомив зміст свого потаємного бажання, здригнувся: — До чого вже я дійшов?! Такі думки може мати тільки боягуз! — гнівався він сам на себе. — Час летить, і мета подорожі наближається. Треба діяти!»

Тепер він стежив за Ватсоном в обсерваторії щодня. Після багатьох марних спроб йому вдалось нарешті його застукати.

Северсон ввімкнув відеофон і без особливої уваги спостерігав картину на екрані. Вона не зацікавила його, бо була надто схожа на всі попередні. Северсон уже знав кожен Ватсонів рух. Не було нічого особливого й у тому, що той набрав якийсь номер на відеофоні.

Однак те, що сталося потім, Северсона безмежно вразило. На екрані Ватсонового апарата з'явився кадр з кабіни управління. Чан-су розмовляв з Навратілом про нововиявлену планету в сузір'ї Альфа Центавра А. Ні один з учених відеофону не помічав.

«Хіба там не спалахнула сигнальна лампочка?»

Коли Ватсон наситився виглядом кабіни управління, він з'єднався з клубом. Там якраз було весело. Вроцлавський розповідав анекдоти, все товариство сміялось. Іноді посміхався й Ватсон.

В клубі також ніхто не помітив, що відеофон працює.

Северсон ляснув себе по лобі:

«Я просто дурень! Як це я не догадався зразу: Ватсон робить те саме, що й я — підслухує з допомогою відеофону. Що ж він хоче вивідати?.. Ні, тепер уже справді настав час втрутитись».

Він вирішив одразу ж після чергування розповісти про все Алені й попросити, щоб вона поінформувала Навратіла про обох змовників.

Та тільки-но він зайшов до клубу, де мав зустрітися з Аленою, як зупинився вражений.

В порожньому залі біля вікна з покрученою сосною сидів… Ватсон. Він так заглибився в перегляд якихось паперів на столику перед ним, що нічого не помічав довкола.

«Ватсон у клубі?! Ніколи раніше він сюди не ходив. Що це він замислив?» — промайнуло в голові Северсона.

Ватсон тримався спокійно, його очі часом навіть посміхались двома віялами зморщок біля скронь. Переглянувши папери, він акуратно склав їх у великий стос, сперся ліктем на раму вікна і, машинально погладжуючи посріблене сивиною волосся, задивився у зоряне небо.

До залу поступово збирались усі астронавти. Кожен з них, помічаючи Ватсона, дивувався так само, як і Северсон, але ніхто з цього приводу не сказав ані слова.

— Як тобі подобається цей відвідувач? — прошепотів Северсон, коли до нього підсіла Алена.

— Я йому рада. Нарешті набрався розуму.

— Ти знала, що він сюди прийде?

— Так, мені про це сказав Навратіл.

— Звідки така зміна? Чого йому треба?

— Ти — невиправний! — засміялась Алена. — В усьому бачиш якусь таємницю.

— А отой приймач і зашифровані позначки — то нічого не означає?! — ображено запитав Северсон.

Алена вже не встигла відповісти. Навратіл підвівся і зробив знак рукою:

— Сідайте, друзі, послухаємо академіка Ватсона. Він хоче розповісти нам щось дуже важливе.

Северсон запитливо глянув на Алену. Вона знизала плечима.

— Знаю добре, що багато хто з вас вважає мене відлюдком, мізантропом… — сухо й холодно заговорив Ватсон. — Саме тому я хотів би звітувати за свою самотність… — Він помовчав і обвів поглядом присутніх. — Сьогодні я вже можу сказати, чому я не ходив до клубу. Мені потрібно було багато часу. Я намагався розгадати зміст слів незнайомої мови мешканців планети Ікс…

Серед нечисленної аудиторії прокотився рух здивування, але Ватсон не звернув на нього ніякої уваги.

— Сподіваюсь, мені це частково вдалося зробити… Алена злегка штовхнула Северсона і багатозначно підморгнула.

— Як я вже доповідав товаришці Молодіновій, планета Ікс надсилає свої передачі двома станціями. На жаль, другу я виявив тільки недавно, і передає вона на зовсім іншій мові, аніж перша. Тому вся моя робота стосується виключно потужнішої станції, яку ми вже чуємо багато років…

Ватсон підійшов до магнітофона і клацнув вимикачем. По залу розлігся скиглячий голос.

— Так говорять мешканці планети Ікс нормально. А тепер пустимо плівку повільніше… Будьте уважні… Найчастіше почуєте слова: «вехагете», «есвеелес», «охогхім», «есвеелен», «гехе»… Очевидно, це найбільш вживані незнайомими людьми вирази.

Я встановив слова, які найчастіше вживаються в більшості мов світу, і дійшов до висновку, що серед тих слів, які ви щойно почули, насамперед повинні знайтись займенники, дієслово «бути» і таке інше.

Було б надто довго описувати, як крок за кроком я розкривав зміст невідомих слів. Хто зацікавиться цією проблемою ближче, може вивчити цей ось матеріал, — поклав він руку на грубий стос паперів.


  • Страницы:
    1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26