– Установчі збори нової коаліції проходили бурхливо.

На екрані з'явилися кадри величезної бійки – електорат дубасився прапорами, транспарантами, портретами кандидатів та загальнонародних вождів. Натовп перекидав мерседеса, бив шиби авт, які на цю хвилину опинилися в зоні громадської стихії.

– Вичерпавши всі аргументи, сторони відкотилися на вихідні позиції… – коментував ведучий свіжі кадри, де колони розходилися в різні боки, забираючи з собою пошматовані знамена, виводячи попід руки поранених та покалічених. Понівечені авто дзеленчали розбитими шибами і т. д. Несподівано з екрану телевізора до глядачів звернувся сам Бабай:

– Да с ними правильному кандидату и говорить не о чем! Я к ним так дипломатично, по понятиям, – мол, я за свои бабаки все организую – и єдиную платформу, и накрытую поляну!! А они, блин: «Как вы относитесь к Марксу? Читал ли я Бандеру»?! А сами, небось, чековую книжку не то что не читали – в руках не держали!! – передражнюючи опонентів, емоційно обурювався Бабай.

Одразу ж після нього до телеглядачів звернувся Сливка:

– Сьогодні всі національно-свідомі виборці нашого округу остаточно зрозуміли: жодні компроміси з комуно-олігархічними змовниками неможливі!! Українська незалежність не потребує ані їхніх брудних грошей, ані їхнього шовіністичного електорату!!

Після Сливки настала черга Симорозенка. Він пояснив глядацькій аудиторії власне бачення подій:

– Господин Бабай и пан Сливка упустили последний шанс малой кровью искупить свою вину перед трудовым народом! Им остается надеяться лишь на то, что пролетарский суд – самый гуманный суд в мире – заменит им заслуженную кару на десять лет созидательного труда в Желтых Водах!

Асистент, зменшивши звук, поділився враженнями з шефом:

– Жаль, что они так быстро развалились… Вы им такую душевную рекламу придумали…

– Куда уж лучше – «Коалиция доброй воли – три удовольствия в одном!», – меланхолійно зауважив Нестор Євграфович.

Несподівано пролунав телефонний дзвінок. Асистент підняв трубку.

– Киевский офис профессора Боженко! Конечно, господин Бабай!

– Да-да, Владимир Михайлович, к сожалению, видел… – сказав іміджмейкер, взявши трубку. – Нет-нет, вы, как всегда на высоте! Конкуренты уже были готовы снять свои жалкие кандидатуры в вашу пользу, но на них ОЧЕНЬ сильно надавили… Да нет, какая там администрация! Симорозенко схлопотал нагоняй лично от товарища Зюганова, а Богдан Сливка получил от американского Госде-па телеграмму с угрозами… Нет, не убить, гораздо хуже – пожизненно лишить финансирования… Но вы, Владимир Михайлович, не беспокойтесь – если враг не сдается, его уничтожают черным пиаром…

Іміджмейкер розміренно крокував кімнатою і диктував, асистент набирав на комп'ютері:

– …полностью утратив человеческий облик, он начал грязно приставать к официанту с неприличными предложениями. Прибывший наряд милиции задержал дебоширящего извращенца. К удивлению блюстителей порядка, задержанный оказался кандидатом в депутаты Богданом Степановичем Сливкой…

Намагаючись внести свою частку у чорнопіарний продукт, Артурчик догідливо поцікавився у шефа:

– Нестор Евграфович, может, написать: «к неописуемому удивлению блюстителей порядка»?

– Неописуемое удивление будет у самого Богдана Степановича, когда завтра утром он прочтет эту новость в «Городских Ведомостях»! И вообще, Артур, не мешай творить! – відповів іміджмейкер і продовжив диктувати:

– …Как сообщил нашему корреспонденту начальник патруля старший сержант Иванов… Нет, лучше – Петренко -…нарушитель общественной нравственности размахивал залитым пивом кандидатским мандатом и, ссылаясь на свою неприкосновенность, требовал, чтобы понравившегося официанта немедленно доставили к нему на дом… Записал? Внимательно вычитай и распечатай.

Асистент переглянув набраний текст:

– Так… Та-ак… Хорошо… Очень хорошо… Гениально! Ага! Нестор Евграфович, вы уверены, что в этом городе есть бар «Голубая устрица»?

Нестор Євграфович на хвильку замислився:

– Да-а, звучит, пожалуй, несколько экзотично… С учетом региональной специфики исправь на «Блакитну жабу»! – розпорядився він. Раптом у двері постукали, і до кімнати з криком «Товарищ Боженко! Вы уже видели?!» ввалився вкрай схвильований Симорозенко. Іміджмейкер зобразив подив:

– Что такое!?…

Кандидат від комуністів тряс перед його обличчям якоюсь газетою:

– Специальный выпуск «Вечірнього Міста»!! – знемагаючи від обурення, нарешті заволав гість.

Іміджмейкер зобразив ще більший подив:

– Как! Вы читаєте ЭТУ ГАДОСТЬ?! – скривився він.

Симорозенко, протягуючи газету, продовжував кричати:

– Конечно, нет! Но сегодня ЭТУ ГАДОСТЬ бросили во все почтовые ящики моего округа!!

Нестор Євграфович прочитав уголос назву обведеної олівцем статті:

– «Червоний олігарх». – Это про кого? – здивовано запитав політтехнолог.

Симорозенко нервово махнув рукою:

– Читайте дальше!

І Нестор Євграфович прочитав:

– Учора ввечері так званий борець за права трудящих Микита Симорозенко сказав дружині, що йде на зустріч з партактивом заводу «Червоний Арсенал». А сам, як завжди, вирушив у найфешенебельніше казино нашого міста «Американська мрія». Там він замовив коктейль «Скарби Ротшильда» за двісті п'ятдесят долярів, програв у рулетку ще півтори тисячі, після чого спустився у стріп-бар. Відома стріптизерша Роксана Мальованка (сценічне псевдо – Лу-лу) повідомила нашому кореспонденту, що Микита Ілліч – їхній давній і добрезнаний клієнт. Спеціально для нього дівчатка-стріптизерки розробили супереротичний номер «Ленін і пєчнік».

Іміджмейкер гидливо жбурнув газету на крісло:

– Какая гадость! Никита Ильич, да кто поверит такому низкопробному вранью?!

– Моя жена уже поверила и пообещала меня убить! – похмуро і приречено промовив Симорозенко.

Асистент з максимальним співчуттям домагався уточнення:

– Из-за вашей тяги к эротическому искусству?

– Да при чем тут стриптизерши?! Она требует вернуть в семью пропитые и проигранные деньги! – похиливши голову, пояснив кандидат від комуністів.

Іміджмейкер – також з глибоким співчуттям – запитав бідолаху-Симорозенка:

– Но ведь жена-то знает, что вы были дома?

Симорозенко лише нервово махнув рукою:

– Весь ужас в том, дорогие товарищи, что вчера вечером я действительно проводил партактив «Красного Арсенала»! – сказав він.

Чимось приємно здивований, Артурчик, раптом весело кинув:

– Ну надо же, как угадали!

– Кто угадал?! – з підозрою запитався Симорозенко.

Нагородивши помічника виразним поглядом, Нестор Євграфович перебрав розмову у свої досвідчені руки:

– Ну, эти – подлые национал-провокаторы! – промовив він і урочисто виголосив: – Товарищ Симорозенко! Конечно, мы знали, что враг хитер и коварен! Но мы не думали, что он дойдет до такой низости! Придется и мне тряхнуть стариной! Заказывайте стотысячный тираж нашей газеты «Товарищ коммунист»! Избиратели… Да что там избиратели – ваши конкуренты содрогнутся, узнав всю правду о себе!! Как говорил Железный Феликс – на их черный пиар ответим нашим красным пиаром!!

Не встигли за Симорозенком зачинитися двері, як Підвальський увів до номеру іміджмейкера обіцяного напередодні журналіста. Нестор Євграфович з вигляду гостя одразу ж зрозумів, що цей папараці – не з бідних, оскільки одягнений він був – як для журналіста – дуже пристойно. Безперечно – цей працівник ЗМІ був непогано «засвічений» на інформаційному ринку, такий собі шанувальник і регулярний відвідувач усіляких презентацій та інших збіговиськ з фуршетами, де регулярно і без жодних комплексів вечеряв. До того ж, судячи з кольору його носа та доволі каламутних очей, він не мав звички нехтувати можливістю скуштувати дармових презентаційних напоїв, а то й прихопити зі собою пляшечку-дві для похмілля та підтримання належного і звичного стану. Іміджмейкер навіть посміхнувся, вловивши ледь відчутний запах алкоголю, і пересвідчившись у правильності своєї думки.

– Привет, ребята! Прошу любить и жаловать – Вадим Наумович Жрец из еженедельника «Столица-Ньюс». Краса и гордость Центра гуманных технологий! – пафосно представив журналіста у властивому йому стилі шоумен.

– Здравствуй, Мишенька! Здравствуйте, Вадим Наумович! – привітався політтехнолог, і гості розсілися по кріслах.

Першим заговорив Жрець:

– Давно мечтал познакомиться с корифеєм политтехнологии…

– Очень хорошо вас понимаю, Вадим Наумович, – підтримав розмову Нестор Євграфович, і вів далі: – Когда я в молодости был простым журналистом, то и сам любил пообщаться с объектами своих острых и принципиальных публикаций. Артурчик, что там про меня пишет «Столица-Ньюс»?

Асистент приніс і розставив на столі тацю з чотирма філіжанками кави та пляшкою азербайджанського коньяку, розкрив свою папку і, пошарудівши в ній аркушами, запитав:

– Они про вас регулярно пишут. Что читать?

– Самое свежее, – сказав іміджмейкер. Асистент узяв верхній примірник:

– Вот, во вчерашнем номере – как раз редакционная колонка господина Жреца. Читать полностью? – запитав він у шефа.

– Достаточно одного названия, – не задумуючись відповів той.

– Кхе-кхе! – відкашлявся Артурчик і урочисто почав декламувати назви статей: – «Бандитский имиджмейкер»…

Жрець, схиливши голову, спробував якось виправдатися:

– Я же старался как можно полнее осветить ваши успехи на российских выборах!! А ваша нынешняя деятельность в нашем городе окружена ореолом таинственности… Вы даже не представляете, как нам, простым независимым журналистам, не хватает… – журналіст не міг добрати потрібного слова.

– Информации?! – допоміг бідолазі іміджмейкер.

Жрець втішено завершив думку:

– Ну да, и информации в том числе…

– Я вижу, мы сработаемся, – задоволено константував політтехнолог і додав: – Сегодня же вечером Артур Андреевич доставит вам конверт… с информацией в том числе.

Підвальський підморгнув Нестору Євграфовичу і, щоб остаточно заспокоїти свого колегу, сказав:

– Не сомневайся, Нестор, Вадим – очень понятливый молодой человек. Уже в следующем номере он разместит твое сенсационное интервью под рубрикой «Тайные вершители судьбы планеты»…

– Только не надо никаких сенсаций. Народ должен знать правду, одну только правду, – помітно розслабившись, попросив іміджмейкер… – Возьмем, к примеру, предпоследние выборы в Израиле. Представляете ситуацию: Барак прет, раввины хасидов по синагогам обманывают, бывшим нашим НТВ через спутник мозги прочищает! Мы с Ариэлем Шароном всю ночь думали, как привлечь арабских избирателей…

– Ну?… – прагнув почути продовження вкрай заінтригований Жрець.

Політтехнолог не поспішав зі своєю захоплюючою розповіддю. Він повільно відсьорбнув трохи коньяку, потім – кави. Після чого Нестор Євграфович, нарешті, продовжив:

– Ну, а под утро я и говорю Шарону:

«Слышь, Шарик, а на фига тебе вообще их привлекать?! Лучше давай построим длинную стену, ограждающую Иерусалим от Палестины, а нас – от арабского электората». В общем, в тот же день в арабские кварталы ввели войска. Оцепили избирательные участки, палестинцев к урнам и на выстрел не подпустили…

– Да-да, помню. Ты еще потом поехал к Арафату организовывать выборы в палестинскую автономию, – весело розреготавшись, додав Підвальський.

– Гм-гм! – раптом спохватився іміджмейкер і, звертаючись до Жреця, мовив: – Я, собственно, зачем вас пригласил… Миша говорил, что у вас есть возможность размещать материалы во всей городской прессе…

Жрець спробував набути важливого вигляду:

– Почему только в прессе? – діловито поцікавився він. – Наш центр гуманных технологий контролирует большую часть местного теле– и радиоэфира.

' Іміджмейкер піднявся з крісла і, розливаючи по чарках коньяк, підсумував результати розмови:

– Прекрасно, Вадик, сегодня и начинаем! Артурчик завезет вам пару-тройку сенсационных политических сюжетов для завтрашних новостей. Кстати, у вас есть политические убеждения?

Жрець гордовито випнув підборіддя і заявив:

– Есть. Причем – исключительно твердые.

Підвальский здивовано поглянув на давнього знайомого:

– У тебя?! Убеждения?! И какие же?

Широко посміхаючись, Жрець одним духом вихилив коньяк і тільки тоді ознайомив нарешті товариство з особливостями своїх особистих матеріальних переконань:

– Деньги – вперед! – тихим, але впевненим та залізним голосом повідомив папараці.

Наступного ранку Іміджмейкер лежав у себе в номері на дивані в домашньому халаті і дивився по телевізору аеробіку, звично імітуючи ступнями заняття гімнастикою. Асистент вкотив із коридору візок з кавою, сніданком і газетами. На екрані з'явилася заставка програми новин. Диктор видавався не на жарт схвильованим і навіть почав випуск без привітання:

– Ми перериваємо програму передач для екстреного повідомлення. Цілий місяць наше місто, а особливо його юні жителі, були стурбовані зникненням з міського зоопарку улюбленця дітвори – слоненяти Гоші.

На екрані з'явилася свіжа документальна хроніка: порожня клітка, біля якої невтішно плакали діти, пікети дітей біля райвідділу міліції та Управління МВС. Кілька сотень зарюмсаних малят потрясали плакатами з написами «Знайдіть слоненя!».

– Тривалий час пошуки Гоші були безрезультатними, – вів далі диктор.

На екрані з'явилися кадри: облава на «пташиному» ринку, «маски-шоу» спецзагону «Кобра» в офісах відомих столичних фірм, патрулі на дорогах обшукували багажники і бардачки автомобілів. Сповнений скорботи і співчуття голос диктора продовжував коментувати документальні зйомки:

– І лише сьогодні до нас у руки потрапили матеріали оперативної зйомки, зробленої місцевим управлінням з боротьби з організованою злочинністю.

На екрані – з таймером відеокамери у нижньому правому куті – з'явився ресторанний зал. Оркестр вигравав циганщину, за довгим столом веселилася «братва», на чолі з Бабаєм. Камера «обійшла» стіни приміщення, обвішені мисливськими трофеями – головами кабанів, ведмедів та оленів. Раптом метрдотель оголосив: «Шашлик а-ля Бабай!» Офіціанти внесли до зали м'ясо на шампурах. Братва ще більше розвеселилася, дехто почав стріляти у стелю. Втім, так само швидко втихомирившись, братчики дружно взялися до трапези. Раптово кадр зупинився: у стоп-кадрі – Бабай зі звірячим виразом обличчя вгризається зубами в чималий кусень м'яса. На екрані знову з'явилося обличчя диктора. Він, шокований побаченим, після моторошної паузи звернувся до глядачів:

– Дорогі телеглядачі! Будь ласка, заберіть дітей від телеекранів! А ми, після короткої паузи, повідомимо вам, кого їдять гості пана Бабая!

За мить сюжет продовжився. Знята зі «стоп-кадра» камера піднялася вгору – туди, де стіну над кріслом Бабая прикрашала голова слоненяти. Несподівано у двері номера хтось постукав. За мить, не чекаючи дозволу, в номер ввалився розлючений Бабай. Показуючи на телевізор, він вигукнув:

– Профессор! Объясните мне, что все это значит?! Все как с цепи сорвались! Второй день только обо мне и говорят! Я и наркоту школьникам продаю, и лохотроны на рынках крышую, и девиц в турецкие бордели поставляю, и одиноких пенсионеров из городских квартир на кладбище переселяю!! А теперь еще какую-то мокруху со слоном тоже на меня повесили!!

Іміджмейкер кинувся заспокоювати незалежного кандидата:

– Да не переживайте вы так, Владимир Михалыч! Неужели вы допускаєте мысль, что бережно прикормленные нами избиратели, сознательно поддержавшие вашу идеологию третьего пути, могут купиться на эту низкопробную телебрехню?!

– Да какие там избиратели! Братва бурлит и буреет! – розпачливо волав банкір. – У нас же все в городе честно поделено, и выходит, что я на чужом бизнесе крысятничаю! Надо срочно давать опровержение, особенно по наркоте, борделям и лохотронам! А слоненок и пенсионеры – хрен с ними, пусть уж на мне висят!

Іміджмейкер діловито й авторитетно почав розтлумачувати Бабаю проблемну ситуацію, що склалася навколо нього:

– В контексте предвыборной борьбы я рекомендовал бы вам откреститься в первую очередь от исчезнувших пенсионеров. Понимаете, люди старшего поколения составляют большую и наиболее организованную часть электората… Возьмите на себя тех же школьников – у них вообще нет права голоса!

Бабай вперто не хотів погоджуватися з політтехнологом, і його можна було зрозуміти. Попри всі аргументи Нестора Євграфовича, він нервово розмахував руками і рішуче заперечував:

– Да вы, профессор, никак с ума сошли! Поставку наркотиков по школам контролирует авторитет по кличке Географ. Страшный человек – конкурентов из списка вычеркивает почище избиркома!

– Голубчик, послушайте совет старого профессионала! – заспокійливо вів своєї іміджмейкер. – Доведите все эти обвинения до абсурда, обратите все в милую шутку! Заявите, например, что ко всему этому, вы еще и русский шпион!

Врешті-решт, Бабай приречено впав на крісло.

– Профессор, вы что, думаете – у меня мало проблем?! – вже тихо і жалісно промовив він. – Не хватало еще, чтобы настоящий русский шпион, чиста-канкретна, меня в сортире замочил!!

– Черный пиар – это страшная сила! – вже втретє після візиту Бабая захоплено промовив Артурчик.

– Ага. А я – второй после Гарри Поттера маг-чернокнижник, – скромно зауважив Нестор Євграфович.

Асистент довгим поглядом подивився на шефа і поцікавився:

– Нестор Евграфович, а вы не боитесь, что мы выпустили из бутылки очень опасного джинна? Того и гляди, в городе начнутся криминальные разборки…

– Такова жизнь, Артур Андреевич, – поблажливо відповів політтехнолог. – От ошибок никто не застрахован, но это не повод останавливать наш смелый социологический эксперимент…

Артурчик, повагавшись, несміливо зауважив:

– Шеф, извините за дерзость, но я не припомню случая, чтобы мы делали выводы из своих ошибок.

– Запомни, Артур, это дурак учится на своих ошибках, а умный имиджмейкер делает выводы из ошибок своих клиентов, – суворо, повчальним тоном сказав іміджмейкер.

У двері нерішуче постукали. До кімнати увійшов Сливка.

– Радий вас бачити, пане Богдане. Скоїлося щось незвичайне? На вас просто обличчя немає… – співчутливо запитав політтехнолог.

Сливка розгублено плюхнувся в крісло і з розпачем промовив:

– Мені терміново потрібна ваша порада. Ви вже, мабуть, бачили цю ганебну провокацію в «Таварище каммунисте»?

На що Нестор Євграфович відреагував несподівано експресивно і рішуче:

– Я не читаю комуно-шовіністичних видань! Артуре, може, це ви читаєте? – суворим тоном поцікавився він у помічника.

– Никогда в жизни!! – віддано випалив ассистент.

Сливка тяжко зітхнув і простягнув газету.

– Я теж її ніколи не читав, але сьогодні цю гидоту кинули у кожну поштову скриньку, – сказав він.

Іміджмейкер із бридливою гримасою переглянув надрукований матеріал:

– Так-так… – сказав він, уважно читаючи статтю.

– Бар «Блакитна жаба»… Полностью утратив человеческий облик… грязно приставал к официанту… дебоширящий извращенец… оказался Богданом Сливкой… Справді, яка гидота! – гнівно вигукнув політтехнолог, дочитавши статтю. Передаючи газету помічнику, він запитав: – Артуре, а ви що скажете з приводу цієї червоної провокації?

Асистент зиркнув на заголовок і, ретельно зваживши свою відповідь, поділився своєю думкою:

– Мне кажется, что это ответ левых на спецвыпуск «Вечірнього Міста» с компроматом на Симорозенко…

Сливка підхопився з крісла і гнівно вигукнув:

– Але ж в нас був науково обґрунтований національно-свідомий чорний піар!! А в них – брутальна червона фальшивка!!