Іміджмейкер із Москви

– Пане професоре! Нам з вами судилося виконати велику історичну місію: в процесі передвиборчої боротьби розкрити народу очі на його справжнє і славетне минуле!

Кандидат нахилився до монітора і, показуючи пальцем на карикатуру царя московитов, діловито, зі знанням справи звернувся до Артурчика:

– Друже, а ви не могли б зробити цього Петра ще й одноногим, рябим і горбатим?

3

Щойно Сливка вийшов із номера – зазвонив телефон. Іміджмейкер підняв трубку.

– Киевский офис профессора Боженко… – упізнавши голос одного зі своїх клієнтів, він радісно і бадьоро продовжив:

– Да, господин Бабай, конечно, узнал. Но все равно – богатым будете!… Ну я же говорил – при вашей телегеничности и личной харизме вы будете иметь бешеный успех у избирателей… Да, ваш рейтинг продолжает расти. Но не спешите расслабляться – враги не дремлют!… Нет, я не о прокуратуре, я – о соперниках. По нашим сведениям, для подготовки ответного удара из Ашхабада прибыла группа личных имиджмейкеров Туркмен-баши… Вас это не удивляет? Ах да, вы же занимались прямыми поставками туркменского газа… На сколько?… Да-а, за такие деньги даже он мог обидеться… Ну, ничего, я работаю над вашим имиджем по двадцать пять часов в сутки! Конкурентам не то, что Туркменшиши, сам Аллах не поможет!

Іміджмейкер натиснув клавішу телефону і, почувши неперервний гудок, одним рухом пальців, навіть не дивлячись на клавіатуру апарата, набрав наступний номер.

– Господина Подвальского, пожалуйста… – офіційним тоном промовив він і за хвильку бадьоро й оптимістично продовжив: – Але, Мишенька!… Да, ты убедителен, как всегда. Все-таки верно говорят, что правда – это атомная бомба политологов. Хорошо, что мы с тобой – гуманисты и соблюдаем конвенцию о неприменении оружия массового поражения… Да-да, все идет по плану, у меня снова есть заказчики на твою незапятнанную репутацию неподкупного аналитика.

Нестор Євграфович подав знак Артурчикові, і той дістав принесені Симорозенком пуделки та скарбничку і почав їх спаковувати.

– Сейчас к тебе подъедет Артур с последними данными. Денег, то есть… данных будет много, но ты, пожалуйста, не пугайся… Все, Мишенька, привет жене, – закінчив Іміджмейкер і, вдоволено посміхаючись, поклав трубку.

– Давай, Артур, одна нога – здесь, другая – там, – наказав він асистенту. Той взяв пакет і, накинувши дублянку, швидко вийшов.

4

Про велику гримерну кімнату Михайла Підвальського на телестудії ходили легенди. Окрім десятків нагород у різних номінаціях з усіляких телевізійних конкурсів та фестивалів та сотень сувенірів з усього світу, кімната завжди була заставлена квітами, шампанським та коробками з цукерками. Стіни між гримерними дзеркалами і навіть частина стелі були обклеєні – ніби шпалерами – плакатами всесвітньо відомих талановитих естрадних співаків та діячів мистецтва, приналежність яких до когорти сексуальних меншин не залишала жодних сумнівів. На всіх без винятку плакатах стояли автографи зображених на них гей-зірок, які різними мовами світу бажали панові Михайлу усіляких гараздів.

Зрозуміло, що всі столичні та провінційні гомоксексуалісти мріяли побувати в гостях в улюбленого ведучого. І багатьом це вдавалося. Втім, насправді Михайло Підвальський був переконаним натуралом і впродовж багатьох років без жодних зусиль йому вдавалося це приховувати. Тільки найближчі друзі та кілька сотень вродливих дівчат знали його велику таємницю. Чи точніше – страшну правду про Михайла Підвальського. Так склалося, що суспільна думка про його нетрадиційну орієнтацію та самоусвідомлення приналежності до мистецької еліти лоскотали самолюбство пана Михайла і сприяли його ствердженню як телезірки. Саме тому він навіть не хотів думати про зміну свого іміджу. Принаймні, у найближчі десяток-два років…

Після візиту Артурчика, який вручив йому пуделки та скарбничку з грошима, Михайло Підвальський, згадуючи всіх чортів та незлостиво проклинаючи свого друга-іміджмейкера, вже добрих півгодини перераховував гору пошарпаних гривневих папірців. Поруч на столі на друзках розбитого погруддя-скарбнички височіла ще одна величезна купа – але вже дрібних монет. У гримувальну пана Михайла зазирнула дівиця-адміністратор і лагідно й обережно нагадала:

– Михал Саркисович! До эфира – две минуты!

Підвальський роздратовано сплюнув. Не рахуючи, він згріб монети у шухляду стола. Припудривши перед дзеркалом обличчя та поправивши на лацкані брошку, ведучий вибіг у коридор.

5

Іміджмейкер з асистентом сиділи у своєму готельному номері, попиваючи каву з коньяком, і чекали вечірньої політично-аналітичної телепрограми. Гостем програми цього разу мав бути друг Нестора Євграфовича зірковий телеведучий рейтинг-шоу – сам Міша Підвальський. Нарешті у кадрі з'явився ведучий аналітичної програми:

– Добрий вечір, пані та панове, в ефірі розважально-аналітична програма «Факти і роздуми», – привітався він і, приязно посміхаючись у бік гостя студії, представив його глядачам: – наш сьогоднішній гість – відомий політолог та конфліктолог Михайло Підвальський. Михайло Саркісович, ви прискіпливо вивчаєте конфлікт ідеологій, що зіткнулися у Центральному виборчому окрузі нашого міста. Як ви прокоментуєте ситуацію, яка там склалася?

Підвальський намагався видаватися серйозним, поважним і розважливим. Одночасно. І це йому вдавалося. Він поважно сказав:

– У Центральному виборчому окрузі з-поміж тридцяти п'яти кандидатів виділяються три беззаперечних лідери. Це кандидат від лівих Микита Симорозенко, кандидат від правих – Богдан Сливка, а також незалежний представник ділових сфер Володимир Бабай. Якийсь час здавалося, що пан Бабай, як свіжа третя сила з неабиякими матеріальними ресурсами, зуміє скинути на узбіччя електорального поля представників традиційних ідеологій.

– А яка ситуація зараз? – зазираючи гостю у вічі і киваючи на таблиці за спинкою його стільця, запитав ведучий.

Підвальський озирнувся – дістав складені позаду наочні матеріали і поставив їх у кадрі…

– А таблицы, видать, универсальные – изготовлены один раз и на всю избирательную кампанию, – подумав про себе Нестор Євграфович.

Тим часом Підвальський вів далі:

– Останніми днями і ліві, і праві спромоглися мобілізувати додаткові ресурси, апелюючи саме до ідеологічних уподобань виборців округу. За моїми останніми даними, на перше місце трохи несподівано вийшов кандидат від націонал-демократичних сил Богдан Сливка. Впритул за ним йде єдиний кандидат від лівих сил Микита Симорозенко. Що стосується Бабая, то він опинився на третьому місці, помітно поступаючись нашим незмінним і непримиренним Монтеккі і Капулетті.

– То ж ви вважаєте, що третя сила, тобто пан Бабай, вже не зможе конкурувати за депутатський мандат? – з удаваною завзятістю дотискав гостя програми ведучий.

– Зможе, але тільки в разі, якщо ще активніше задіє той самий матеріальний ресурс, про який я казав вище, – переконливо розмірковував Михайло Підвальський.

Нестор Євграфович приглушив звук телевізора, і мовив асистенту:

– Все-таки наш Миша – гений! Понимает намеки с полуслова, даже очень мелкими купюрами!

Іміджмейкер увімкнув звук – ведучий продовжував:

– Наші телеглядачі цікавляться, яку роль у цій запеклій боротьбі відіграє відомий московський іміджмейкер українського походження Нестор Боженко?

Підвальський з доволі незвичним для нього діловитим та серйозним виразом обличчя незворушно нейтралізував випад колеги:

– Кореспонденти нашого рейтинг-шоу неодноразово запитували про це самого Нестора Євграфовича. Але він відмовився від будь-яких коментарів, посилаючись на професійну етику.

Іміджмейкер вимкнув телевізор і перезирнувся з асистентом. Політтехнологи розсміялися. Оклигавши від сміху, Артурчик дуже нерішуче, але все ж наважився інтелігентно попросити шефа відпустки в місто:

– Нестор Евграфович, сегодня был напряженный день. Я, пожалуй, пройдусь по вечернему городу, тем более, тут такие красивые девушки…

Іміджмейкер поглянув на свого загнаного передвиборними гонками помічника і посміхнувся. Потім посуворішав і по-батьківськи промовив:

– Не расслабляйся, Артур. Моя профессиональная интуиция подсказывает, что рабочий день у нас еще не закончился. Как минимум, у одного клиента должны появиться новые идеи относительно расширения бюджета своей предвыборной кампании…

І справді – наступної миті у двері номера гучно постукали і політтехнологи почули голос Бабая:

– Господин Боженко, откройте!! Асистент захоплено прошепотів:

– Нестор Евграфович, вы тоже – гений! Вы – выдающийся гений!

Частина 5

Пролог

Іміджмейкер, асистент і Підвальський сиділи у залі готельного ресторану за столиком, накритим на чотирьох, і збиралися обідати. Вони чекали саме четвертого, який з невідомих причин затримувався, і розмовляли. При цьому Нестор Євграфович у новому чорному костюмі звично крутив у руках свої золоті окуляри, що віщувало важливу ділову зустріч.

Артурчик у незмінному піджаку в клітинку робив якісь помітки у своєму товстезному добряче потертому записнику. А Підвальський, з новою папуго-подібною зачіскою, у помаранчевій жилетці, випромінював життєлюбність і уособлював найсміливіші тенденції в авангардній моді. Чим і привертав увагу відвідувачів та персоналу ресторану.

Попри свою іміджеву широко задекларовану сексуальну орієнтацію і водночас – перенасичене спілкування з найвродливішими представницями протилежної статі, життєлюбний Михайло Підвальський жваво підморгував усім офіціанткам, які опинялися неподалік. Загалом – дивлячись на телезірку, здавалося, що він бабій – хоча це була чистісінька правда – і що за вікном травень або червень. Але аж ніяк не початок березня.

Нестор Євграфович вкотре подивився на годинник і, звертаючись до Підвальського, жартома зауважив:

– Что-то твой Леша задерживается… Все уже почти остыло. Будем считать, что он снял свою кандидатуру в мою пользу.

Підсовуючи ближче до себе тарілку з першим, іміджмейкер вдоволено додав:

– Чего мне, действительно, не хватало в Москве, так это настоящего украинского борща и котлет по-киевски…

Підвальський, потягуючи коньяк і роззираючись навкруги, з єхидністю підтримав жарт друга:

– Нестор, это самая экзотическая версия твоего возвращения на родину. Такую трогательную легенду я могу озвучить в своем ближайшем шоу…

Телезірка провів поглядом молоденьку офіціантку і за хвилю, вже цілком серйозно, додав:

– По самому льготному тарифу…

– Ладно, Миша, шутки в сторону, – по-змовницьки зупинив його іміджмейкер і, сьорбаючи свій улюблений борщ, промовив:

– Сегодня утром мне звонил из Кремля Владимир Владимирович. Он интересовался рейтингами украинских партий и прогнозом будущего состава Верховной Рады.

Підвальський, пожвавлюючись, поставив на стіл щойно наповнену – вже п'яту – стопочку вишуканого азербайджанського коньяку:

– Нестор, ты как всегда, по адресу! Только вчера наш президент поручил мне заняться партийными рейтингами, – діловито повідомив він. Іміджмейкер, мабуть, і не чекав іншої відповіді. Він поміняв блюда, відрізав не кваплячись шматок котлети по-київськи і, старанно розжовуючи її, погодився з шоуменом:

– Правильно, Мишенька! Я всегда говорил, что выборы – это слишком серьезное дело, чтобы доверять его простым избирателям, не имеющим нашего с тобой кругозора.

Асистент з помітною шанобливістю запитався у телезірки:

– Михаил Саркисович, у вас уже есть предварительные оценки?

– А как же, молодой человек, – зверхньо і поблажливо відповів той, знову відпивши півстопочки коньяку, хоча насправді Артурчик був його ровесником. Ще раз нишком зиркнувши на асистента свого друга, телеведучий відчув, що перегнув палку, – оскільки атмосфера та й стосунки між ними трьома були дійсно приятельськими. Щоб виправити свою неоковирність, Підвальський, приязно посміхаючись та змінивши тон, по-дружньому поклав свою руку на Артурчикову і вирішив пояснити далі:

– Конечно, есть, причем самые беспристрастные! По предварительным расчетам, каждый процент рейтинга в моем шоу обойдется любой партии в десять штук баксов!

Артурчик зиркнув на шефа – той був захоплений своею котлетою. Зніяковілий асистент почервонів і обережно вивільнив свою руку з руки Підвальського. Оскільки його – Артурчика – не було у списку близьких друзів телезірки, яким була відома велика страшна таємниця кумира секс-меншин.

1

Непомітно до їхнього столика підійшов чоловік, якого, власне, й чекали. Це був доволі енергійний на свої 40 – 45 років чорнявий чоловік в легкому чорному светрі і зі шкіряним портфелем. Підвальський запопадливо підсунув гостю стілець і, запрошуючи його до столу, представив свого знайомого політтех-нологам:

– Нестор, познакомься, – Алексей Егорович Смотрянский, генеральный продюсер нашего лучшего телеканала.

– Лёша, – вів далі ведучий шоу, – это и есть знаменитый Нестор Евграфович!

Смотрянський, підсідаючи за стіл, одразу ж пояснив причину свого спізнення:

– Извините, Нестор Евграфович, за опоздание, но из-за нашего общего друга, – телевізійник кивнув у бік Підвальського, – меня прямо на девять утра вызвали в администрацию! – і додав, втомлено звертаючись до Під-вальського:

– Михал Саркисыч… Миша… что ты там наговорил вчера в своем шоу?

– А в чем дело?! У меня список приглашенных и все рейтинги одобрены лично Президентом… – помітно занепокоївся той.

– Кем-кем одобрены? – суворим тоном уточнив Генеральний продюсер.

Підвальський почав втрачати впевненість у щойно сказаному:

– Ну-у, советником Президента…

– Кем? – перепитав Смотрянський ще суворіше.

Підвальський осягнув, що хитрувати чи заперечувати вже немає сенсу і майже змирився.

– Ну, помощником советника Президента… – неголосно сказав він.

Проте, керівник телеканалу вирішив дотиснути шоумена:

– Миша, даю последнюю попытку… – так само неголосно, але суворо промовив він. І Підвальській, остаточно деморалізований, вирішив зізнатися, чого він не робив уже дуже давно:

– Позавчера, когда я пил кофе с секретаршей помощника советника Президента, она сказала…

Іміджмейкер, щоб якось урятувати свого розчавленого колегу, підморгнув асистентові і весело зауважив:

– Гм-гм! Узнаю друга Мишу! Значит, теперь у них это называется «пить кофе»…

Розрахунок Нестора Євграфовича справдився – Смотрянський продовжив, але перейшовши зі звинувачувального тону на повчальний:

– Вот видишь, Миша, если сильно постараешься, можешь быть честным человеком! А теперь скажи мне, честный человек, для кого ты придумал эту байку про личное президентское одобрение?

Нестор Євграфович знову вирішив допомогти своєму другові – він поплескав вже підпилого зніяковілого Підвальського по плечі і виголосив:

– Да чего уж там, и так все ясно! Только представьте, что бы устроила Мишина жена, если бы вдруг узнала, что он не в кабинете президента сидел до утра, а… гм-гм… пил кофе с секретаршей помощника его советника!

І щоб остаточно перевести розмову в інше русло, іміджмейкер кивнув асистентові, щоб той усім наповнив чарки. Сам Нестор Євграфович знову підсунув до себе тарілку і, зосереджено відрізаючи шматочок котлети, поцікавився у Смотрянського:

– Так что там в администрации?

– А что там сегодня может быть? Так, предпраздничная суета… – пригубивши чарку і також заходившись біля котлети по-київськи, відповів Смотрянський.

Іміджмейкер намагався пригадати, яке саме свято очікується, але не згадав, і тому весело запитав:

– Какой праздник? До выборов еще ого-го…

– При чем тут выборы? Завтра – восьмое марта! – відповів здивований необізнаністю політтехнолога Смотрянський.

Іміджмейкер перезирнувся з Підвальським:

– Слушай, Миша, а ведь точно! – тихо сказав він.

Підвальський гучно ляснув себе долонею по лобі:

– Лёша, отец родной! Ты мне буквально жизнь спас! Такой забывчивости мне не простили бы ни телезрители, ни любимые женщины! А жена бы просто убила!

– Это точно, можешь даже не сомневаться… – наколюючи на виделку черговий шматок котлети і переконливо хитаючи головою, зауважив Смотрянський. Не на жарт стурбований несподіваною і важливою новиною, Не-стор Євграфович нахилився до Артурчикового вуха і прошепотів:

– Артур, срочно созвонись с клиентами и назначь встречи.

Асистент підхопився і вийшов геть. Імідж-мейкер глипнув на годинник.

– Черт побери, времени почти не осталось… – сказав він і, допивши чарку, попрощався з телевізійниками.

2

…Нестор Євграфович з Артурчиком після великої напруженої роботи сиділи у своєму номері. Попиваючи каву з коньяком, вони переглядали щойно змонтовані рекламні віде-оролики. Першим був ролик товариша Симо-розенка.

Ролик починався позивними «Широка страна моя родная». На екрані прискорено зійшло величезне сонце зі серпом і молотом, на тлі якого з'являвся напис на весь екран «8 березня». Далі починався, власне, рекламний кліп.

У кадрі з'явився ткацький цех у стилі соц-реалізму перших п'ятирічок. Товариш Симо-розенко, хриплувато співаючи текст на мелодію «Как много девушек хороших», обходив ткаль і вручав кожній жінці по гвоздиці:

«Как много девушек хороших

В Центральном округе живет!

К ним, на весну-красну похожий,

Красный кандидат идет

И так поет:

Отдайте голос коммунисту!

Я нравственность восстановлю

И мужиков гулящих быстро

Наш партком вернет в семью!…»

Остання із ткаль, обвивши кандидату шию рукою, поцілувала Симорозенка зі співом: «…Я вас люблю!»

Після чого ткалі всім хором заспівали на дві партії:

«Никита!

Буржуям ты не дашь покоя!

Никита!

За власть Советов в бой пойдем!

Никита!

Ткачихи округа с тобою!

Смелей, Никита!

Тебе свой голос отдаем!»

До фіналу пісні ткалі зібрали роздані Симорозенком гвоздики в один величезний букет і вручили – тобто, фактично повернули – кандидатові. Зображення на екрані зупинилося. У стоп-кадрі завмерло «сімейне фото» – Симорозенко з квітами в оточенні ткаль. Зверху на картинку виповз слоган:

«Кандидат Симорозенко – стабильность, проверенная временем!»

Нестор Євграфович невдоволено зиркнув на Артурчика і жестом запросив поставити наступний ролик. За кілька секунд затемнення розпочався рекламний кліп пана Сливки.

Пролунали позивні на мелодію приспіву пісні «Маруся, раз, два, три, калина…» На екрані з'явилася зала Будинку культури, стилізована під «Шевченківський куточок» – рушники, портрети Шевченка, Франка, Українки, Драча і Павличка. На задній стіні висів транспарант «Конференція творчої інтелігенції». Богдан Сливка з трибуни співав на ту ж мелодію, що й комуніст:

«Дівчат багато чорнобривих

Я в списках виборців знайшов,

І квіти жовті та блакитні

Я дарувати їм готов,

За цим й прийшов!»

Сливка зійшов із трибуни і, роздавши ромашки та волошки жінкам у вишиванках, продовжив свою вокальну партію:

«Віддайте голос демократу!

Коли в парламент я прийду,

Садки вишневі коло хаток

По всій країні насаджу,

Я не брешу!»

До націонал-демократа підбігла грайлива жіночка і, надягнувши йому на голову віночок з кольоровими стрічками, гаряче поцілувала просто в губи. Хор жінок у дві партії потужно вдарив вокалом:

«Богдане!

На честь твою гримлять бандури!

Богдане!

Тримай державнеє кермо!

Богдане!

Відродиш, нашу ти культуру!

Богдане любий!

Тобі свій голос віддамо!!!»

До фіналу пісні жінки знов-таки зібрали роздані Сливкою квіти в один величезний букет і вручили його назад кандидатові. Зображення на екрані застигло у стоп-кадрі «сімейне фото» – Сливка в оточенні бандуристок. Зверху на картинку виповз слоган -

«Думаючи по-українськи, обирай українське! Богдан Сливка».

Іміджмейкер клацнув пультом і зображення завмерло на «паузі».

3

Тоном, якій не обіцяв нічого доброго, Не-стор Євграфович запитав у асистента:

– Та-ак! И вот на ЭТО пошли наши деньги? Ну, в смысле – бывшие деньги наших клиентов?!

– Но, Нестор Евграфович, но ведь вы же сами писали эти тексты… – несміливо спробував заперечити асистент.

Іміджмейкер грізно насупився і вигукнув:

– Тексты – гениальные!!

– Ну, так фонограммку мы можем и подправить… Хоть балалайку добавим, хоть орган… – дипломатично запропонував помічник.

Але шеф вже остаточно зшаленів:

– При чем тут музыка?!! Артур!! Я спрашиваю – откуда взялась эта массовка?!! Где вы нашли этих ткачих?!!

– Где-где? – образився асистент. – Ну, не в Караганде же, Нестор Евграфович! На ткацкой фабрике имени Клары Цеткин.

Іміджмейкер трохи заспокоївся, але продовжив з підозрою:

– А творческую интеллигенцию, небось, представляли учительницы украинского языка?

Асистент, зрадівши, що іміджмейкер оцінив всю натуралістичність політреклами, радісно вигукнув:

– Конечно! И нам еще очень повезло, что их всех вместе собрали в районо на совещание по новому правописанию…

Іміджмейкер, збавивши оберти, відверто зацікавився:

– И что, у них еще остались силы идти на съемку после ТАКОГО совещания?

– Почему ПОСЛЕ совещания? – перепитав помічник. – Им в новом году еще не платили зарплату, так я дал по двадцать гривен, и они вместо совещания пошли сниматься в клипе. Вместе со всем своим начальством. Кстати, – Артурчик показав на жінку з букетом, яка цілує на екрані Славка, – вот эта игривая дама – начальник районо. Нестор Евграфович, восьмое марта уже завтра, переснять все равно не успеем! Ну, посмотрите, какие они естественные и жизнерадостные! Куда там Мишиному кордебалету из рейтинг-шоу…

– Ладно, Артурчик, уговорил, – примирливо мовив іміджмейкер.

Асистент ствердився у правильності вирішення ним поставленого завдання:

– Вот и я говорю – избирателям же будет приятно увидеть родных ткачих и учителей, которые их одевают и учат! – з пафосом закінчив він.

Іміджмейкер із сумнівом у голосі зауважив:

– Ну, вообще-то, качество отечественного текстиля и среднего образования оставляет желать лучшего… Им бы приличного инвестора, или хотя бы спонсора… Так, это идея… Артурчик!!! – вигукнув він, розпалюючись. – Это гениальная идея! Срочно пишу новый сценарий! А ты, давай, обеспечь всех этих – ткачих-поварих, училок-мучилок!

– Куда?!! – запитав ошелешений асистент…

– Куда-куда? Ну не в Караганду же! – взяв реванш шеф… – Чтоб через два часа все были в съемочном павильоне!!

Асистент дістав із відеомагнітофона переглянуту касету.

– А с этими роликами что делать? – запитав він.

Іміджмейкер взяв його за плечі і, повернувши обличчям до виходу, розпорядився:

– Быстро вези на студию. Пускай завтра запускают оба сразу же после поздравления Президента!

4

У великому знімальному павільйоні горіли з півсотні прожекторів, спрямованих на багатоступінчасту естраду, що блимала різнобарвними вогнями. Сходами густими клубами скочувалася у залу аж до пульта звукооператорів пара азоту, переливаючись казковими космічними кольорами. Увага численних творчих та технічних працівників студії була прикута до сцени, де перед камерами з мікрофоном у руках розхитувався на ступнях нагримований до невпізнання Бабай. Осторонь, біля самої сцени, стояли іміджмейкер з асистентом та інші причетні і непричетні до процесу люди. Асистент з аркушем шефового сценарія в руках і з кипою паперів під пахвою керував зйомкою:

– Восьмое марта, дубль три! Пошла фонограмма!

Залунали перші ноти з паулсовського «Миллиона алых роз». Бабай у білому костюмі, що виблискував та іскрився, театрально закрокував сходинками вниз. Обабіч нього на сцену разом з ним сходили ті ж самі ткалі і вчительки, що вже знялися у двох попередніх роликах. Втім, цього разу жінки були одягнені в модельні чистесенькі костюми, ретельно підігнані та випрасувані. Гарні зачіски та професійний грим кожну з них перетворили на красуню. Оцінююче оглянувши «квітник» навколо себе, Бабай заспівав:

«Жил-был один кандидат,

Денег немного скопил,

И, когда праздник настал,

Женщин поздравить решил.

Он тогда продал свой банк,

Станки для ткачих приобрел,

А на остальной капитал

В школах ремонт произвел!»

Хор підхопив мелодію і матеріально стимульовані жіночі голоси нещадно вдарили присутніх по вухах:

«Миллионы своих инвестиций вложил

Бескорыстный Бабай – наш родной

кандидат!

Кто народ, кто народ всей душой

полюбил,

Лишь тому округ наш отдает

мандат!!»

Димо-машини вивергали важкі азотні хмари, зверху дощем сипалися доларові купюри, масовка, щиро радіючи, хапала їх на льоту.

– Стоп! Снято! Перерыв пятнадцать минут! – скомандував Артурчик.

До іміджмейкера, витираючи з чола піт, підійшов Бабай. Нестор Євграфович похвалив дебютанта:

– Ну вот видите, Владимир Михалыч, уже практически хорошо. Вы же просто талант! Вот когда в девяносто шестом мы репетировали предвыборные танцы Бориса Николаевича – вот там, действительно, пришлось повозиться!!

– Нестор Евграфович, а может, все-таки наймем дублера? – з надією в голосі запропонував Бабай.

– Ну что вы, голубчик, ни в коем случае! – безапеляційно заперечив іміджмей-кер. – Я как профессионал обязан заботиться о сохранности денег клиента. Достаточно того, что фонограмму нам напел сам Паваротти вместе с хором ватиканских монашек…

Очі Бабая заблищали. Він захоплено вигукнув:

– Круто!! Вот, боюсь только, братва не поверит…

– Предъявите счет, – поверят, – із суворим обличчям сказав політтехнолог, простягаючи банкіру аркуш з кошторисом. Бабай прочитав цифри і, прикро вражений, вигукнув:

– Мама родная!

– Какая мама?! – так само суворо перепитав іміджмейкер, заглядаючи у рахунок, – Нет, все правильно, никакой мамы. Видите, подпись: «Папа. Ватикан, 7 марта» – авторитетно припинив він дискусію.

З товстою пачкою однодоларових купюр до них підійшов асистент. Зі словами «Пожалуйста, ваш реквизит!» він простягнув пакунок Бабаю.

Бабай невдоволено зважив вагу пакунка на руці.

Интересно, почему с каждым дублем реквизита становится все менше? – запитав він.

Іміджмейкер взяв незалежного кандидата попід руку і коротко, але доступно роз'яснив йому елементарні принципи виготовлення реклами:

– Уважаемый Владимир Михалыч! Мы стремились, чтобы в кадре была видна неподдельная тяга народа к вашим инвестициям. Именно поэтому мы не предупредили массовку, что доллары сделаны на цветном ксероксе…

Бабай уважно роздивлявся американські гроші:

– Не понял. Я же для этого инвестиционного дождя специально разменял целую штуку по одному баксу! – не вгавав він.

Іміджмейкеру знову довелось все розставити по місцях:

– Деньги пошли на телефонные переговоры с Ватиканом. Вы же знаете, Папа старенький и говорит очень медленно.

Раптом пролунала команда асистента:

– Все на исходные! Восьмое марта: дубль четыре! Пошла фонограмма!

Студію заполонила знайома мелодія…

5

…Цього разу паулсовський «Миллион алых роз» наповнював люкс іміджмейкера, оскільки Нестор Євграфович збирався подивитися по телевізору трансляцію кліпа, завершеного Артурчиком самотужки. Весь екран заповнив собою Бабай…

Раптом задзеленьчав телефон, висмикнувши політтехнолога з роздумів. Іміджмейкер взяв трубку. Дзвонив Симорозенко.

– Да, Никита Ильич, с праздником вас!… – весело привітався іміджмейкер. – Почему не ваш праздник? Это праздник лучшей части вашего электората!… Что-о?! Ваши ткачихи в клипе Бабая?! Не может быть! По какому каналу!? Ах да, вижу-вижу!…

Прикривши трубку рукою, Нестор Євграфович прошепотів своему помічнику:

– Он потрясен – говорит, что на фабрике Клары Цеткин он десять лет проработал парторгом и не ожидал от своих ткачих такой политической неразборчивости.

Іміджмейкер продовжив діалог із Симорозенком:

– А чего же вы хотели, они же – ПРОФЕССИОНАЛЬНЫЕ ткачихи!… Как?! Они до сих пор состоят у вас на партийном учете? Замечательно! Наш человек в штабе Бабая сообщил, что этот зажравшийся бандократ обычно платит массовке по десять баксов. Так что, дорогой Никита Ильич, можете смело отправляться к своим Кларам Цеткин за партвзносами! Тем более, что классовая борьба в Центральном округе обостряется, и наша с вами пролетарская идея нуждается в дополнительном финансировании!… Да-да, но пасаран, товарищ Симорозенко!