Іміджмейкер із Москви

– Геннадий Андреевич?! Іміджмейкер недбало кивнув:

– Да, когда в 2000-м направлял меня помогать коммунистам Молдавии. Ну, результат, я думаю, вам известен… Вот следы бессильной злобы великорумынских шовинистов… – жестом показуючи на табличку з мітками від куль, сказав він.

Симорозенко одразу ж просяяв і підняв у вітанні кулак:

– Рот фронт, товарищ профессор!

– Рот фронт, товарищ Симорозенко! – піднявши стиснутий кулак, відповів іміджмейкер і зачинив за клієнтом двері.

3

Нестор Євграфович, сидячи за столом, повільно перераховував гроші і наспівував, весело імпровізуючи:

– И Ленин такой молодой, и выборов срок впереди!

Асистент, не відриваючи очей від двох купок зеленої валюти, поцікавився:

– Нестор Евграфович, а мы, случайно, не продешевили?

Іміджмейкер закінчив рахувати, заховав гроші назад у шухляду і поділився з помічником власним баченням їхньої ситуації:

– Артурчик, мы вынуждены в предельно сжатые сроки решить две задачи. Стратегическую – плавно войти на местный рынок имиджмейкерских услуг, и еще более стратегическую – заплатить за гостиницу. Я уж не говорю про суперстратегическую задачу – нормально пообедать в ресторане… У двері знову постукали. Хтось за дверима запитав:

– Тут мешкає професор Н. Є. Боженко? Іміджмейкер зреагував миттєво – одразу

ж розкрив першу-ліпшу папку і без жодних емоцій голосно попросив асистента:

– Артуре Андрійовичу, запросіть, будь ласка, шановного відвідувача!

Артур розгублено перепитав:

– Не понял?…

Шеф подивився у спантеличені очі помічника, насупився і пошепки суворо скомандував:

– Быстро открывай дверь и веди его сюда…

І вже знову голосно додав:

– Швидше, Артуре!

До кімнати увійшов другий відвідувач – міцно збитий чолов'яга з розкішними вусами, одягнений у вишиванку та чорний костюм. В руках він тримав газету «Вечірнє Місто». Нестор Євграфович гостинно посміхнувся і підвівся з крісла назустріч гостю:

– Друже мій, бачу, ми з вами читаємо одні й ті самі видання! – приязно промовив він і, щоб не дати відвідувачу опам'ятатися, жестом ілюзіоніста вихопив із шухляди свій примірник «ВМ».

– Сідайте, шановний! – запросив іміджмейкер, вказуючи на світле шкіряне крісло.

Відвідувач обережно, з недовірою опустився на запропоноване місце. Якийсь час він розглядав інтер'єр люксового номера, потім обпершись руками на м'які бильця, насупився, намагаючись надати обличчю якомога суворішого вигляду, і промовив:

– Я так розумію, що української мови вас навчили в московських спецслужбах, пане професоре, чи, може, точніше було б – «таваріщ майор»?

Іміджмейкер знову дружелюбно засміявся і, присівши на бильце свого крісла, легко нейтралізував агресивний випад гостя:

– По-перше – полковник, а по-друге, – з ким маю за честь?

Відвідувача дещо спантеличила непідробна миролюбність політтехнолога. Але, мабуть згадавши про мету свого візиту, він повернувся до звичного стилю спілкування: розгладивши вуса, гість скорчив гордий вираз обличчя і почав набирати в легені якомога більше повітря. Здавалося, він хоче вдихнути все повітря в кімнаті. Шнурівка на його вишиванці напнулася… і відвідувач патетично виголосив:

– Я – Богдан Степанович Сливка, координатор районного об'єднання націонал-демократичних сил!!

Іміджмейкер нахилився у бік співрозмовника і довірливо та проникливо зізнався:

– Пане Сливко! Зізнаюся відверто – я повернувся на неньку-Україну, щоб спокутувати свої старі гріхи…

Артурчик зауважив, що шнурівка на вишиванці пана Сливки суттєво попустилася; асистент захоплено спостерігав за віртуозною розмовою шефа і водночас пильно стежив за реакцією співрозмовника.

– Я прекрасно знаю, з якими складнощами зіткнулась моя рідна Батьківщина, чию співочу мову я увібрав з молоком матері! Ви, як я бачу, справжній патріот, то ж підкажіть мені – чим я можу допомогти розбудові нашої молодої, а тому не завжди досвідченої державності? – остаточно опанував ситуацією Нестор Євграфович.

Дихання пана Сливки почастішало. Артурчик упіймав себе на думці, що навіть сам голос його шефа міг переконати кого завгодно, в чому завгодно і де завгодно. Бо говорив він щиро, впевнено і тільки те, що найбільше цікавило і боліло його співрозмовнику, чого той прагнув і очікував підсвідомо. І люди йому вірили. І довіряли. Завжди. Не вірити йому було неможливо. Сама природа єства іміджмейкера породжувала до нього симпатію. Інколи в Артурчика складалося враження, що, переконуючи чергового клієнта, Не-стор Євграфович і сам щиро вірить кожному своєму слову, навіть коли стверджує заздалегідь приречені і відверто неможливі речі. Збуджений координатор націонал-демократів розчулено мовив:

– Ви знаєте, як мало справжніх патріотів у нашій Верховній Раді… От якби ваш великий, але порочний досвід поставити на службу національній ідеї!

Іміджмейкер встав із бильця і сів за свій робочий стіл:

– Я прийняв рішення! – рішуче виголосив він. – Ви повинні висунути свою кандидатуру по Центральному виборчому округу, а моя підтримка вам гарантована!

Не дозволяючи Сливці отямитись, іміджмейкер, рухаючи великим – «елітним» – пальцем, дав знак асистентові, і ввічливо розпорядився:

– Артуре Андрійовичу, прайс і каву з коньяком панові Богдану!

Артурчик простягнув гостю роздрукований для Симорозенка аркуш з «елітними» розцінками і поставив на стіл тацю з чашкою кави і чаркою коньяку. Гість повільно вчитувався в аркуш, і його очі дедалі більше округлювалися. Він нервово ковтнув коньяк, запив гарячою кавою і закашлявся. Іміджмейкер нагнувся і зазирнув у прайс:

– Ой, пробачте, Богдане Степановичу, що москальською мовою! Але цифри я можу вам перекласти… – запопадливо запропонував Нестор Євграфович.

Сливка замахав руками:

– Нє нада! В смисле – не треба! Трохи отямившись, він продовжив:

– Хоча… Якщо при перекладі сума зменшиться принаймні… – Сливка почав розглядати стелю, ніби шукав потрібну цифру, але, мабуть, не знайшов, бо нерішуче припустив:

– Удвічі?

Іміджмейкер охоче і приязно сприйняв припущення клієнта за пропозицію, непомітно для гостя підморгнув Артурчикові і люб'язно попросив:

– Артуре Андрійовичу, будь-ласка, прайс…

За секунду асистент вже виймав із принтера роздруківку для бізнес-класу. Нестор Євграфович, навіть не глянувши на цифри, поклав аркуш перед Сливкою і підкреслено спокійно продовжував:

– Звичайно, пане Богдане! Ми ж з вами обидва – патріоти, тому половину платите ви, а половину будемо вважати моїм особистим внеском у розвиток національно-демократичного руху! До того ж, свою частку я вношу одразу, а з вашої на перший раз вистачить… ну, скажімо, чотири тисячі авансу.

– Чотири тисячі чого? – обережно перепитав Сливка.

– Доларів, вибачайте за цю маленьку і останню зраду національній ідеї… – подружньому посміхаючись, уточнив Нестор Євграфович. Націонал-демократ тяжко і протяжно зітхнув.

Трохи пововтузившись, він нерішуче дістав із внутрішньої кишені малоформатне видання «Кобзаря», розкрив книгу, добув із вирізаного в ній сховку пачку доларів і, ще раз зітхнувши, мовчки відрахував названу суму. Іміджмейкер, не перераховуючи, недбалим жестом жбурнув гроші у шухляду стола, і зі словами:

– А решту – по ходу втілення національної ідеї у свідомість виборців Центрального округу, – провів клієнта до виходу. Сливка зупинився у дверях і, знову тяжко зітхнувши, промовив:

– Ну, як казав класик – «лупайте цю скалу». Почнемо лупати прямо завтра, пане професоре!

Іміджмейкер по-братському поклав руку на плече націонал-демократа:

– Можете звати мене просто – «пан Нестор». Так мене називав пан Бжезінський… – приязно посміхаючись, сказав він Сливці.

Брови клієнта здивовано полізли на лоба:

– Як?! Сам Збігнєв Бжезінський?! – захоплено вигукнув координатор районних націонал-демократів.

– Авжеж, коли на початку дев'яностих відряджав мене на допомогу прибалтійським патріотам. Мій офіс був розташований на третьому поверсі Вільнюського телецентру, – продовжував Нестор Євграфович, багатозначно мацаючи кульові мітки на табличці.

– Я залишив це на спомин про жахливий спецназівський штурм!! – завершив свою коротку розповідь іміджмейкер.

Розчулений Сливка підняв три пальці у вітанні і вигукнув:

– Слава Україні!

Нестор Євграфович також підняв угору руку і, відрахувавши три пальці, вигукнув у відповідь:

– Героям слава!

Зачинивши за клієнтом двері, іміджмейкер впав на диван і задоволено підсумував:

– Ну что ж, Артурчик, сегодняшний обед мы честно заработали. Как, впрочем, и все обеды до конца избирательной кампании. Кстати…

Нестор Євграфович підхопився і дістав із шухляди кілька купюр. Потім взяв помічника за лікоть і, прямуючи з ним до виходу заспівав, звісно ж, імпровізуючи: «Запрягайте, хлопці, коней – і на вибори гуртом!»

4

У готельному ресторані було малолюдно. Політтехнологи вибрали стіл біля вікна і після докладного вивчення вишуканого меню замовили пляшку горілки «Віче» і близько десяти різноманітних страв суто національної кухні.

– Віче – справа чоловіча, – прочитав іміджмейкер, повільно повертаючи в руках високу добре охолоджену пляшку з крапельками роси. Вражений досконалістю бренду, він посміхнувся і звичними рухами почав накладати на бутерброд ікру, уявляючи собі прадавній парламент. Нестор Євграфович спробував уявити себе іміджмейкером князя Володимира Великого і… несподівано відчув себе щасливим, що живе в часи демократичного суспільства та високих прогресивних технологій, де є місце для застосування його рідкісного таланту, численних непересічних здібностей та великого інтелекту. Іміджмей-кера переповнював оптимізм:

– Ну что, Артурчик, за наши первые профессиональные успехи на благословенной украинской земле не грех и выпить грамм по пятьдесят этой мужской водки! – святково промовив він.

Артурчик мовчки розлив горілку по чарках, чокнувся з шефом, перехилив, і тільки після того наважився задати питання, що не давало йому спокою:

– Нестор Евграфович, вы знаєте, как я вами восхищаюсь, но иногда ваши гениальные прозрения ставят меня в тупик. Скажите, почему второго клиента вы отправили на тот же Центральный округ?

Іміджмейкер повільно з насолодою почергово дегустував страви української кухні. Накладаючи ікру на другий бутерброд, з великими паузами та неприхованим задоволенням, він взявся за тлумачення:

– Ну, во-первых, было бы нерационально распылять наши немногочисленные силы, а во-вторых, грех не воспользоваться ситуацией, при которой для каждого из наших клиентов мы знаем все про его основного конкурента. Кстати, Артур, кто из двоих тебе понравился больше?

Асистент знизав плечима:

– Честно говоря, Нестор Евграфович, один другого стоит.

Іміджмейкер ствердно кивнув і задумливо продовжив:

– Ну и славненько, значит, решение за избирателями. И пускай победит сильнейший!… Или достойнейший… Или не победит…

Артурчик розлив по другій чарці і спробував народити афоризм:

– Да, Нестор Евграфович, душа избирателя – потемки.

Шеф, мабуть, не зауважив дотепності у репліці помічника, бо завершив його думку цілком серйозно:

– Вот именно поэтому, Артур, мы и работаем не с избирателями, а с кандидатами…

– Ну, – за здоровье наших кандидатов – щедрых и разных! – відірвавшись від роздумів, підняв чарку Нестор Євграфович. Не встигли спорожнені чарки повернутися на стіл, як увагу асистента привернула колоритна компанія, що увійшла до зали ресторану – невисокий, але дуже кремезний чолов'яга у супроводі двох шафоподібних охоронців. Чоловіки поспілкувалися з метрдотелем, той вказав рукою на столик іміджмейке-ра та асистента, і прибулі рушили в їхній бік.

Артурчик, показуючи очима на незнайомців, пошепки запитав у шефа:

– Нестор Евграфович, это, случайно, не один из наших московских клиентов?

Скоса глипнувши на компанію, іміджмей-кер втиснувся у крісло:

– Н-не уверен. Разве их всех упомнишь… Чолов'яга з колючим поглядом, двома

охоронцями та газетою «Городские Ведомости» в руці підійшов до столика і виразно «пальцюючи» задав доволі просте запитання:

– Вы – господин H. E. Боженко?

Іміджмейкер замислився. Пауза затягнулася. Зрештою, невпевнено киваючи, він відповів:

– Ну, в целом, – я… Незнайомець розгорнув газету і зачитав:

– Главный российский специалист по грязным политическим технологиям и черному пиару?…

Чолов'яга запитально подивився на імідж-мейкера, але Нестор Євграфович вже повеселішав. Полегшено зітхнувши, він бадьоро під-корегував свою газетну характеристику, недо-опрацьовану папараці:

– По ОЧЕНЬ грязным технологиям и САМОМУ черному пиару…

Він би сказав ще чимало на свою користь, але кремезний прибулець, котрий без жодного запрошення сів за стіл, нахабно його перебив – простягаючи візитку, чолов'яга промовив:

– Тогда я по адресу. Разрешите представиться – Владимир Михайлович Бабай, председатель правления «Бабай-банка», президент корпорации «Бабай-ойл» и владелец сети магазинов детского питания «Бабай-бэби».

Іміджмейкер поправив краватку, потім – показавши помічникові великий палець – нахилився до його вуха і пошепки скомандував:

– Артурчик, быстро за прайсом! Асистент підхопився і зник із зали.

Бабай, жестикулюючи розчепіреними пальцями, продовжив розповідь про мету свого візиту:

– Мои зарубежные инвесторы считают, что делать бизнес с надежной крышей и депутатской неприкосновенностью можно намного спокойнее, чем с одной только надежной крышей…

Нестор Євграфович, киваючи головою, з розумінням підтримував міркування бізнесмена:

– Вы, безусловно, правы, господин Бабай. Я всесторонне изучил электоральные настроения здешних избирателей и могу рекомендовать вам… – іміджмейкер буцімто замислився і, витримавши паузу, завершив думку:

– …Центральный избирательный округ. Здоровило здивовано подивився на іміджмейкера:

– А мне докладывали, что по Центральному уже идут эти… ну, в общем – объеденный левый и единый правый… – з неймовірним зусиллям згадував бізнесмен політичні ярлики своїх потенційних конкурентів.

Іміджмейкер задоволено посміхнувся і, натхненно жестикулюючи, вигукнув:

– Вот именно! В условиях крайней поляризации маргинальных групп…

Бабай розпрямив свої добряче перекачані плечі:

– Чего-чего? Давай попроще.

Нестор Євграфович вже бачив, що цей – третій – кандидат у клієнти мислить не політичними категоріями, а «чіста канкрєт-нимі панятіямі», втім одразу зупинити потік натхнення не зміг:

– Вы станете в этом округе «третьей силой», ведущей избирателей между Сциллой коммунизма и Харибдой национализма! – пафосно продекламував іміджмейкер. Бабай несподівано зареготав і перезирнувся з охоронцями:

– Вот это уже деловой разговор. Ну а с Сициллами и Харбидами как-нибудь разберемся, мы тут даже с чеченами и осетинами разбирались…

Тим часом асистент повернувся із прайсом і вручив його Бабаю для ознайомлення. Той бігцем продивився аркуші з розцінками для бізнес-класу і зверхньо поцікавився:

– И это – все?

Осмілілий Нестор Євграфович випалив:

– И двадцать тысяч аванса!

– Нет проблем! – бізнесмен витяг із внутрішньої кишені дві банківські пачки і поклавши їх на стіл перед іміджмейкером, запитав: – Кстати, господин Боженко, а неудачи на выборах у вас бывали?

Нестор Євграфович, ховаючи гроші у внутрішню кишеню піджака, спробував розв'язно по-приятельськи пожартувати:

– Ну, как говорится, у хорошего хирурга должно быть свое кладбище пациентов… Ваше здоровье! – іміджмейкер підняв третю чарку.

Клієнт суворо глипнув на політтехнолога, забарабанив пальцями по столі й вирішив продемонструвати власне почуття гумору:

– Да-да, понимаю. У некоторых моих знакомых банкиров есть собственные кладбища имиджмейкеров…

Нестор Євграфович, який саме перехиляв чарку, закашлявся. Бізнесмен, задоволений справленим враженням, голосно зареготав.

– Да шучу я, шучу! – сказав він, масно хихикаючи, і встав з-за столу. Але на прощання додав цілком серйозно: – Сколько там того кладбища – я только дважды выборы проигрывал…

Бабай повернувся і пішов зі своїми охоронцями геть. Нестор Євграфович і Артур-чик збентежено дивилися їм услід, відчайдушно намагаючись відшукати в останній фразі крихту гумору.

– И стоило ради этого уезжать из Москвы? – риторично запитав іміджмейкер, наповнюючи чарки і відновлюючи їхнє з Артурчиком невеличке політологічне «Віче».

Частина 3

Пролог

Нестор Євграфович у домашньому халаті лежав на дивані у великій кімнаті свого люксового трикімнатника. Іміджмейкер, дитинство якого минуло в однокімнатній квартирі, ненавидів маленькі приміщення і тому завжди орендував собі офіси, знімав готельні номери та купував квартири неймовірно великого метражу. Навіть із двох майже однакових просторих спалень Нестор Євграфович після ретельних вимірів зайняв ту, що виявилася на півметра ширшою. Зелені портьєри, розсунуті лише наполовину, створювали в номері приємний затишок, кондиціонери забезпечували оптимальну температуру та вологість. Іміджмейкер ліниво посьорбував «Боржомі» і дивився по телевізору аеробіку.

Милуючись красунями на телеекрані, він ліниво імітував ступнями заняття гімнастикою, не змінюючи при цьому свого горизонтального положення.

Артурчик вкотив із коридору візок із кавою, сніданком і газетами.

– Спасибо, Артурчик, – підіймаючись із дивана, сказав іміджмейкер. По телевізору починалася програма новин. Ведучий радісно розпочав із повідомлення про вибори:

– Учора завершилося висунення кандидатів у народні депутати. Аналітики вважають, що найзапекліша боротьба розгорнеться у Центральному виборчому окрузі нашого міста. Тут зареєстровано понад тридцять претендентів на один депутатський мандат. Як повідомили поінформовані джерела, виборчу кампанію одного з кандидатів на цьому окрузі веде відомий російський політтехнолог Не-стор Боженко.

Артурчик схвильовано проковтнув слину:

– Нестор Евграфович, я уже почти все понял, но что означает «паинфармовани джэ-рэла»?

Іміджмейкер посміхнувся, однак, охоче розтлумачив:

– Поінформовані джерела? – это информированные источники. Кто проплатил «слив» информации – тот и есть «информированный источник».

Асистент щиро здивувався:

– Так это, значит, мы и есть?

– Артур Андреевич! – вдавано суворим тоном промовив Нестор Євграфович, – Не МЫ, а именно ВЫ! Ибо деньги на студию кто отвозил?!. То-то же.

Тим часом на екрані знову виникла радісна голова ведучого «Новин» – вона поступово зменшувалася, доки веселий ведучий не опинився в товаристві гостей студії. Гостей було троє: Сливка, Симорозенко і Бабай. Максимально розтягнувши губи у посмішку, «радісна голова» запитав у глядацької аудиторії:

– А якої думки самі кандидати з приводу участі російських іміджмейкерів у наших виборах?

Ведучий повернув голову праворуч – в бік пана Сливки, очікуючи відповіді. Осягнувши, що настав час виголосити в камеру щось рідне, вічне і патріотичне, Сливка почав втягувати в легені вже й без того розріджене студійне повітря. Шнурівка на його вишиванці напнулася… Він навіть уже відкрив рот для виголошення своєї вступної тези, але раптом у студії замість нього хтось неприємним риплячим голосом вигукнув:

– Мы, представители рабо!…

Повітря зі свистом вилетіло зі Сливкових легенів, не зачепивши жодної голосової зв'язки. Шнурівка на вишиванці обвисла. Сливкові руки потягнулися кудись поза спиною ведучого… Екраном поповзли стіни, декорації, а потім і стеля студійного приміщення – немов зі студійним оператором щось сталося. Кільканадцять секунд десь поза камерою хтось вовтузився і пошепки лаявся. До вух політтехнологів навіть долетіло кілька нецензурних словесних конструкцій, знайомих з дитинства і рідних кожному росіянину, а також надійно імплантованих в лексику всіх країн пострадянського табору. Нарешті камера – ковзнувши кілька разів по ведучому – зупинилася біля його лівого плеча – на товаришеві Симорозенку, якому, власне, й належала остання репліка. Лівий кандидат поправив на лацкані свого ненового піджака великий червоний бант, нервово відшукав очима камеру і насупивши брови, розпочав свій другий – цього разу, вже відносно контрольований – дубль у прямому ефірі:

– Мы, представители рабочего класса, вооруженные до зубов передовой марксистской наукой, не нуждаемся ни в каких имиджмейкерах, а также менеджерах, дизайнерах и прочих буржуазных штрейкбрехерах! А мои конкуренты пускай вспомнят, – сильно ли помогли имиджмейкеры Керенскому и Троцкому?!

«Радісна голова» поспішно подякував гостю ліворуч – доки той геть не розійшовся – і знову повернув слово Сливці, який вже очікував своєї черги з повними легенями повітря. Пан Сливка «відкрив клапан», і студію наповнив його вивчений до безпам'яті монолог:

– Ми йдемо до виборців, натхненні віршами Шевченка і Драча, Франка і Павличка! Справжні патріоти чужих іміджмейкерів не потребують! І ми ще суворо спитаємо з тих комуно-олігархів, які оплачують послуги московських яничарів!…

Цілком задоволений власним вступним словом, Сливка вдихав залишки повітря для оприлюднення своєї наступної думки. Але несподівано, скориставшись цією невеличкою паузою, перед обличчям Сливки в екран телевізора визирнула кругла фізіономія Бабая. Намагаючись видатися якомога інтелігентнішим, Бабай, тяжко «фільтруючи» лексику і приязно оскалившись, повільно прохрипів:

– Свой имидж я неоднократно отстаивал на стрел… то есть в судах, и потому конкре… компетентно заявляю…

Сливка відчайдушно та марно пробував підвестися та заперечити проти небаченого нахабства кандидата-бізнесмена, що так брутально перервав його виступ, однак важка рука Бабая лежала на його плечі і зводила нанівець всі його холеричні потуги. Після чергової приреченої спроби націоналіста повернути справедливість, Бабай без помітних зусиль переставив крісло з набридливим Сливкою вбік і звично «пальцюючи» та зайнявши собою весь екран, продовжив:

– К имиджмейкерам идут те, у кого не хватает бабл… денег на хорошего адвоката! Если каждое чмо…

Іміджмейкер, глипнувши на помічника, що зосереджено шарудів аркушами з текстами виступів клієнтів, вимкнув телевізор і поцікавився його думкою щодо дебютного ефіру їхніх українських клієнтів:

– Ну, и как тебе наши подопытные?

– Стопроцентного запоминания еще нет, – поділився враженнями асистент, звіряючись із написами в аркушах, – но ваши тезисы они изложили весьма близко к тексту.

– Очень хорошо, – задоволено констатував Нестор Євграфович, – так и запиши, Артурчик, в наш лабораторный журнал.

1

Нестор Євграфович і Артурчик сиділи у м'яких кріслах у своєму готельному номері і вже майже дві години репетирували із Симо-розенком його наступний виступ перед співгромадянами. Політтехнологи були вражені стійкістю і натхненням лівого кандидата, який вже мабуть всоте завзято і полум'яно виголошував написаний іміджмейкером текст.

– Соотечественники! Братья и сестры! – розмахуючи розцяцькованим помітками аркушем, театрально вигукнув він. – К вам обращаюсь я, друзья мои! Знайте – уже последние капли страданий падают в переполненную чашу народного терпения! Настанет час выборов, и эта чаша прольется очищающим огнем на голову компрадорской буржуазии, спекулянтов-кровопийц и прочих национал-реформаторов! Поднимется мускулистая рука рабочего класса, опустит в урну избирательный бюллетень, и верный сын трудового народа Никита Симорозенко исполнит над антинародным режимом справедливый, но скорый приговор пролетарского трибунала! Імітуючи овації натовпу вдячного електорату, Нестор Євграфович з Артурчиком ліниво поплескали в долоні. Втомлено витираючи лоба, іміджмейкер підбив підсумки їхньої достатньо тривалої і виснажливої сесії:

– Замечательно, батенька, хотя, конечно вам еще надо…

Натхненний Симорозенко залюбки продовжив думку свого інструктора:

– Учиться, учиться и еще раз учиться?!

– Вот именно! – повчально похитав головою іміджмейкер. – Побольше огня. Именно ваша партийная страстность в сочетании с моими текстами, написанными по последним канонам социального инжиниринга, обеспечат ваш высокий рейтинг в рабочих кварталах Центрального округа.

Симорозенко тяжко зітхнув, дістав з кишені і розкурив люльку, подаровану одно-партійцями на його день народження 10 ро-ківі тому. З несподіваним грузинським акцентом він продовжив:

– К сожалению, рабочие кварталы – это далёко не весь округ…

– Вот именно, – погодився іміджмейкер, – поэтому вы должны серьезно подготовиться ко встрече с творческой интеллигенцией округа в Доме писателей.

Симорозенко затягнувся димом і бридливо зморщився:

– Эта наша творческая интеллигенция как впала десять лет назад в свой мелкобуржуазный национализм, так и осталась на обочине исторического материализма…

Нестор Євграфович підвівся з крісла і, звично міряючи кроками кімнату, інтелігентно переконував клієнта у зворотному:

– Батенька, бороться надо за чужие голоса – свои за вас и так проголосуют! Вы должны бросаться в самую гущу врагов и агитировать, не взирая на лица, как матрос Железняков – женский батальон смерти!

– Но они же обязательно спросят про Славянский союз, СНГ, отношения с Россией… – дещо експансивно опонував Симорозенко, розмахуючи люлькою.

– А вы сошлетесь на авторитет нынешних духовных лидеров этой самой мелкобуржуазной националистичной интеллигенции. Я подыскал для вас архиактуальные стихи самого Дмытра Павлычка.

Іміджмейкер взяв зі столу аркуш паперу і, читаючи з нього, продекламував:

«Вкраїна вільна – трудова, Навік возз'єднана – щаслива. Така лиш з руськими можлива, Правдиві Леніна слова.»

Симорозенка обліпили спогади… Він згадав святкові події двадцятирічної давнини – творчий вечір Дмитра Павличка на заводі імені Клари Цеткін, сльози вдячності на очах робітниць, обійми активісток… і тужливо зітхнув. Марно намагаючись затягтись згаслою люлькою, він сумно зауважив:

– Да-а, при советской власти даже Пав-лычко неплохие стихи писал…

Остерігаючись зливи спогадів лівого кандидата, Нестор Євграфович зважував, як краще завершити свій «сеанс» із клієнтом. Він поглянув на Артурчика – той, відчайдушно жестикулюючи, показував на годинник. Іміджмейкер скочив на ноги і, несподівано ляпнувши себе по лобі, вигукнув:

– Чуть не забыл!!! Через пару минут у меня срочный разговор с товарищем Зюгановым!

Офіційним жестом він вручив Симорозенкові аркуш з Павличковим віршем і коротко підсумував результати їхніх зусиль:

– В общем – будем считать, что мы готовы сделать следующий победоносный шаг! И мы его сделаем!… Вы его сделаете! – багатозначно поправив себе іміджмейкер і делікатно, але твердо взявши Микиту Ілліча під лікоть, випровадив його за двері.

2

Спровадивши Симорозенка, політтехнологи кинулися збирати чорнетки його текстів та знімати зі стіни портрети Маркса, Енгельса, Леніна, подаровані лівим кандидатом. Нестор Євграфович відчинив кватирку, провітрюючи задимлений Симорозенком номер, а Артурчик повісив на стіну принесені напередодні Сливкою портрети Шевченка, Франка та Лесі Українки. Богдан Степанович прийшов вчасно – рівно за п'ять хвилин по тому, як люкс політтехнологів звільнив Симорозенко. Приязно привітавшись, політтехнологи одразу ж злагоджено почали готувати свого наступного клієнта. Артурчик видав кандидату аркуші з потрібними текстами, Нестор Євграфович поправив Сливкову поставу та проінструктував його стосовно особливостей емоційного та мімічного аспекту майбутнього виступу перед співгромадянами.

Сливка кілька разів про себе прочитав текст, набрав у легені повітря – іміджмейкер з асистентом мимоволі пригнулися – і, розмахуючи «шпаргалкою», театрально виголосив:

– Як це не дивно, але збанкрутілі комуно-імперські політикани знову і знову підкидають нам провокаційні питання щодо – Сливка скорчив презирливу гримасу – Слов'янського союзу, СНД, відносин з Росією! Про імперську політику Росії я скажу словами нашого славетного поета Дмитра Пав-личка:

«Знов Москва розпинає народ

Що постав за державу свою…»

…Дубль за дублем – щоразу краще і краще – Сливка невтомно і натхненно повторював свій історичний виступ. Імітуючи овації натовпу вдячного електорату, іміджмейкер з помічником втомлено поплескували в долоні. Нарешті, Нестор Євграфович, підсумовуючи виснажливе тренування, промовив:

– Гарно! Дуже гарно, пане Сливка! Можете вважати, що голоси дев'яноста відсотків національно-свідомих виборців округа вам забезпечені!

На що пан Сливка, мрійливо мружачи очі, відповів:

– От якби позбавити права голосу усіх несвідомих…

– Не відволікайтеся, Богдане Степановичу! – посуворішав іміджмейкер. – Станете депутатом – розробите відповідний законопроект… А поки що вам треба готуватися до зустрічі з працівниками заводу «Червоний Арсенал». Артуре, яка там соціологія по робітничих кварталах? – звернувся він до асистента.

Той простягнув шефу роздруківку.

– Так-так… Тяжкий випадок – співвідношення п'ятдесят на п'ятдесят, – стурбовано розмірковував вголос іміджмейкер. Сливка здивовано, але з неприхованою надією, вигукнув:

– Тобто?! Як це!?

– П'ятдесят відсотків – готові голосувати за лівих… – спокійно відповів Нестор Євграфович.

– А інші п'ятдесят – за мене? Чи ще не визначились? – запитав Сливка, ніби переконуючи присутніх, що надія помирає таки останньою.

– Чому не визначились? Визначились. Вони готові йти і без всяких там виборів палити заводоуправління.