Іміджмейкер із Москви

– То що ж я повинен їм сказати? – запитав розгублений Сливка.

Нестор Євграфович витримав паузу і, подружньому поклавши патріотові на плече руку, повчально промовив:

– Друже мій! Ви мусите їм сказати, що в усьому винні червоні директори, які засіли в заводоуправлінні!

– Геніально! – захоплено вигукнув Сливка.

– Я бачу вас на чолі колони червоноарсенальців, з державним прапором у правій руці й «Кобзарем» – у лівій! – у тон йому захоплено підхопив іміджмейкер і несподівано поцікавився:

– «Інтернаціонал» державною мовою пам'ятаєте?

– Авжеж! – обурився натхненний намальованою картиною Сливка.

Нестор Євграфович продовжував підливати у вогонь олію:

– Уявіть – ви ведете народ від палаючого заводоуправління прямо до виборчої дільниці і співаєте:

«Ми всіх катів зітрем на порох,

Повстань же, військо злидарів!»

Сливка набрав у легені повітря і підхопив спів політтехнолога. Артурчик, захлинаючись сміхом, також не втримався і, зчитуючи з ше-фового рота український текст «Інтернаціоналу», почав підспівувати, ковтаючи закінчення слів:

«Всьо, щьо забрал наш люти вор…

Щьо поверну… ча… наспі!…»

…Розбурхана хоровим співом Сливкова уява малювала йому у легкому серпанку, як він крокує попереду електорального війська від виборчої дільниці до Верховної Ради…

…Нестор Євграфович зиркнув на асистента, який відчайдушними гримасами і тицянням пальцем у свій годинник сигналив, що ліміт часу клієнта вже вичерпаний.

– Да-а, Артурчик, все ж таки, ответственный стрелочник… – подумав іміджмейкер і вже вголос промовив:

– Гаразд! Мало не забув! За кілька хвилин у мене термінова розмова із Бжезинським. Пане Сливко, прошу…

Іміджмейкер подав знак Артурчикові, й політтехнологи взяли окриленого новими перспективами та вірою в перемогу пана Сливку попід руки і вивели гостя з палаючими очима за двері. Адже рівно за п'ять хвилин мав з'явитися їхній третій підшефний.

3

Вечоріло. Бабай замалим не спізнився. Він увійшов у номер Нестора Євграфовича вже тоді, коли телевізійна програма, задля перегляду якої і збиралися, вже почалася.

– Профессор!… – вигукнув просто з порогу гість.

– А-а, господин Бабай. Здравствуйте. Тише. Садитесь… – запросив іміджмейкер, вказуючи на м'яке крісло поряд з Артурчиком, який з нотатником та олівцем у руці уважно стежив за початком програми. Бабай плюхнувся у крісло, трохи пововтузився в пошуках зручної пози і, нарешті, закинувши ногу на ногу, заспокоївся. І тоді його очі натрапили на екран телевізора. Він побачив величезну телевізійну студію; на трибунах – сотня глядачів, на подіумі – ведучий. Оркестр грав бравурний марш.

– «Михайло Підвальський», – прочитав з рухомої стрічки Бабай уголос.

Обличчя ведучого видавалося Бабаю нібито знайомим із якихось програм. З яких саме – він не міг згадати. Це був чоловік середніх років у світлому, доволі авангардному фракові з коштовною брошкою замість метелика. Манери, експериментальна зачіска ведучого, кульчик у вусі, пірсінг у брові, неймовірна кількість каблучок, ланцюжків та інших прикрас красномовно натякали на нестандартну сексуальну орієнтацію телезірки. Раптом Бабай пригадав – це був кумир столичних меншин Міша Підвальський, відомий своїми неймовірно талановитими експромтами та іншими розмаїтими талантами.

– Не понял… – сказав Бабай і скоса глипнув на політтехнологів, зважуючи ймовірність їхньої приналежності до цієї ж мало-поважної касти.

Втім, увага Нестора Євграфовича та його помічника була прикута до телевізора зовсім з інших мотивів – винятково політичних. Іміджмейкер з нетерпінням очікував власне самого дійства, оскільки був людиною дії. Нарешті оркестр стих, і ведучий, театрально жестикулюючи, співучим оксамитовим голосом промовив:

– Шановні телеглядачі! В ефірі – передвиборне рейтинг-шоу Михайла Підвальского!

Зал вибухнув оплесками та вигуками. Оркестр зіграв туш, і на сцену вийшли грайливі дівиці в бікіні. Підвальський з мікрофоном в руках, кокетливо ступаючи по студії на тлі недороздягнутих дівуль, взявся одразу до суті програми. Викаблучуючись, він почав свій черговий експромт:

– Ви, напевно, знаете, що минулого тижня завершилася реєстрація кандидатів у депутати. Мої юні помічниці провели опитування суспільної думки в Центральному виборчому окрузі нашого міста, де конкурс складає тридцять п'ять претендентів на, вибачите за вислів, одне місце. Як і припускав Центр політичних досліджень нашого шоу, на старті вперед вирвалися два яскравих виразники радикальних поглядів. Словами одного закордонного поета – «хвиля і камінь, вірші і проза, лід і пломінь», чи, словами вже іншого закордонного поета – Монтеккі і Капулетті нашої політичної сцени… Отже – у лівому кутку – єдиний кандидат від лівих сил Микита Ілліч Симорозенко, який полонив своєю ідейністю тридцять відсотків жителів округу!

Під «Прощання слов'янки» дві моделі у червоних купальниках із серпом і молотом вивели у світлі прожекторів Симорозенка, тримаючи над його головою табличку з цифрою «30». Підвальський зробив театральний жест, вказуючи на табличку з тридцяткою, і продовжив:

– A y правому кутку нашої сцени – кандидат від районного об'єднання націонал-демократичних сил Богдан Степанович Сливка, який спокусив своєю безкомпромісністю двадцять п'ять відсотків виборців!

Під «Марш січових стрільців» дві інші моделі в жовто-блакитних купальниках із тризубами вивели Сливку, тримаючи над ним табличку «25». Підвальський став посередині між двома учасниками і розвівши руки вів далі:

– Позиції цих двох лідерів на старті виборчої гонки доволі переконливі. І поки що абсолютно невідомо – чи зможе хто-небудь з інших кандидатів втрутитись у цю споконвічну ідеологічну суперечку між лівими і правими?!

Нестор Євграфович відзначив про себе, що наразі все проходить за його сценарієм.

– Втім, реальний сценарій ще попереду, – подумав іміджмейкер – і справді – до мікрофона раптом нахабно потягнувся Симорозенко. Навіть Підвальський – майстер експромту – не очікував такого випаду і від несподіванки перейшов на звичну російську:

– Никита Ильич, вы, кажется, хотите что-то сказать?!

– Да! – Симорозенко безцеремонно відібрав у Підвальського мікрофон і прокричав наче був на трибуні:

– Пользуясь случаем, я хочу передать приветы своей семье, блоку левых сил Центрального округа, всем своим избирателям, братским коммунистическим и рабочим партиям всего мира, прогрессивному человечеству…

Симорозенко дедалі більше розпалювався. Підвальський з його багаторічним досвідом ток-шоу марно намагався відібрати в нього мікрофон. Полум'яний виступ кандидата від лівих сил обіцяв бути довгим…

Іміджмейкер клацнув пультом дистанційки. Екран згас.

4

Нестор Євграфович з Бабаєм мовчки сиділи біля щойно вимкнутого телевізора. Іміджмейкер чекав, коли заговорить його «піддослідний», але той, вражений побаченим, збирався з думками. І, мабуть, з дуже тяжкими думками. Не очікуючи розв'язки, Артурчик завбачливо сів за ноутбук і почав кромсати важку тишу клацанням клавіатури. Нарешті Бабай несподівано практично цивілізовано і дещо задумливо озвався:

– Всегда, бляха-муха, ненавидел политиков. Ни хрена за базар не отвечают, а сколько народу разводят на доверии! Да я во времена трастов столько не кинул!… Ну, и как мы этих двоих фраеров паковать будем? – дивовижно спокійно запитав він іміджмейкера. Нестор Євграфович, зрозуміло, був готовий до будь-яких запитань, навіть до цього, – недарма ж він запросив Бабая саме під рейтинг-шоу. Начепивши щойно забрані з ремонту золоті окуляри, він з поважним виглядом відповів:

– Не волнуйтесь, господин Бабай, ситуация под контролем. Вести кандидата-центриста между левыми и правыми – это мое политологическое ноу-хау! Предмет моей особой гордости – избрание Шредера в Германии, Путина в России и – что должно быть Вам особо близко и понятно – Берлускони в Италии! Рецепт победы прост, как и все гениальное, – предельная концентрация долларового давления на избирателя.

– Не въехал, профессор, объясните по-простому! – затрусив своею великою головою Бабай. Нестор Євграфович знову набув поважного вигляду:

– Выражаясь по-ненаучному, оптимальные расходы по политической переориентации одного избирателя составляют примерно десять долларов, вложенных в предвыборную рекламу.

– А не дешевле будет выдать каждому на руки по пятерке? – задав цілком логічне питання банкір. Нестор Євграфович вкотре за свою кар'єру відповів:

– Ни в коем случае, дорогой Владимир Михайлович! Вы что, людей не знаєте? Они возьмут деньги у вас, а проголосуют за какого-нибудь другого жулика-бандита! Нет! Мы разработали стратегический план избирательной кампании под условным названием «Бабай – в каждый дом!»… Артур, покажите нам, пожалуйста, бизнес-план! – попросив іміджмейкер асистента, показавши великий «елітний» палець.

Артурчик миттєво знайшов і подав шефу «простирадло» найдорожчого проекту. Політ-технолог розклав його на столі і, взявши олівець, схилився над своєю черговою геніальною розробкою:

– Ну вот. Есть стандартный набор – встречи с избирателями, интервью в газетах, выступления по радио… А вот ударный проект на городском телевидении – Бабай в программе «С добрым утром!», Бабай в «Рабочем полдне», Бабай в «Вечерних вестях», и, наконец, Бабай в «Спокойной ночи, малыши»!

Бабай задоволено вигукнув:

– Круто! И сколько там, в итоге, набегает?

Він узяв у іміджмейкера «простирадло» кошторису, довго роздивлявся і, здивований чималою навіть для нього сумою, присвиснув.

– Ну, ни фига себе! Скажите, профессор, а нам обязательно давить моими долларами каждого избирателя?

– Совсем не обязательно, – спокійно, з професійною діловитістю, відповів іміджмейкер. – Мы можем провести вашу кампанию в два, в три, в десять раз дешевле – если вас интересует сам политический процесе, а не конечный результат…

– Нет-нет, что вы, профессор, результат очень даже интересует, – вигукнув квапливо Бабай і, дуже сумно «пальцюючи», додав:

– Налоговая мой банк уже третий день шмонает, а вчера самому повестку из прокуратуры принесли. Ладно, запускайте ваш стратегический проект…

Він вийняв із внутрішньої кишені конверт і зі словами:

– А это – на текущие расходы, – простягнув його Несторові Євграфовичу. Іміджмейкер, не розкриваючи конверта і не перераховуючи вмісту, кинув його у шухляду стола.

Бабай опустився в крісло і клацнув дистанційкою. На екрані розшарілий, спітнілий і розхристаний Підвальський волав у студійний мікрофон:

Дуже шкода, що ефірний час нашого рейтинг-шоу добігає кінця! Гаряча дискусія наших гостей – у самому розпалі!

Бабай захоплено спостерігав, як Симорозенко і Сливка тягали один одного за лацкани піджаків. Політичні опоненти обмінювалися взаємними на рівних:

– «Бандеровец!» – «Комуняка!», «Американская лахудра!» – «Московський покидьок!»

Позаду дискутуючих кандидатів дівиці з їхніх ескортів тягали одна одну за волосся. На трибунах божеволіли глядачі – вони гамселили один одного червоними та жовто-блакитними прапорами, плакатами підтримки та різноманітними агітматеріалами. Бабай мало не підскакував від захоплення:

– Вот это крутизна! Профессор, я тоже хочу в это шоу!!

Іміджмейкер покрутив у руках свої забрані з ремонту напередодні золоті окуляри:

– Видите ли, Владимир Михайлович, это весьма ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЕ шоу. Господин Подвальский приглашает к себе на программу только кандидатов с высоким рейтингом…

Бабай рішуче звівся на ноги, мало не перекинувши крісло:

– Так, господин Боженко, делайте с моим рейтингом что хотите, но чтобы за неделю он у меня дорос до этого шоу!

5

Після спілкування з Бабаєм у кімнаті стало незвично тихо. Іміджмейкер и асистент втомлено сиділи у кріслах.

– Нестор Евграфович, только один вопрос – почему вы с господином Подвальским решили написать участникам сегодняшнего шоу именно тридцать и двадцать пять процентов? – запитав у шефа Артурчик.

Нестор Євграфович відкинувся на спинку крісла:

– Видишь ли, Артур, это очевидный психологический расчет. Если бы мы нарисовали меньшие результаты, то наш богатенький буратино мог вообразить, что на предвыборной кампании можно сэкономить. А если бы проценты у конкурентов были еще выше, то, как деловой человек, он, скорее всего, решил бы плюнуть на эти выборы. А еще, чего доброго, потребовал обратно свой аванс… Теперь же – бизнес-план одобрен, финансирование открыто, и наше выездное шоу продолжается.

Іміджмейкер, фальшиво наспівуючи «Шоу мает гоу он! Шоу мает гоу он!», дістав залишений Бабаєм конверт, погладив його, потім запустив у нього пальці і пошурхотів купюрами. Перераховувавши гроші, Нестор Євграфович дістав кілька купюр і поклав їх у менший конверт. Раптом задзеленьчав телефон – Артурчик взяв трубку:

– Киевский офис профессора Боженко… Да-да, Михаил Саркисович, конечно! Нестор Евграфович, это Господин Подвальский… – повідомив він шефові, простягаючи трубку. Іміджмейкер весело привітався:

– Да, Мишенька, здравствуй!… Конечно, смотрел! Ты, как всегда, великолепен! Наши кролики, надеюсь, ничего не заподозрили?… Дрались по-настоящему?! Ха-ха!… Что-о?!. Возмущались, почему такой низкий рейтинг – тридцать и двадцать пять?! Да потому, что даже мне умножать больше, чем на три, не позволяет совесть! Так, Миша, а теперь по делу. Расклад существенно изменился. Да-да, последние опросы и еще более достоверные рейтинги… Конечно-конечно, все, как обычно. Мой ассистент сейчас занесет самые свежие цифры…

З цими словами Нестор Євграфович вручив Артурчикові менший конверт. Асистент мовчки взяв його і, одягнувши дублянку, вийшов з номера.

Частина 4

Пролог

Нестор Євграфович і Артурчик сиділи у своєму номері, пили каву з коньяком і дивилися телевізор. За вікном – як і тиждень тому – падав лапатий сніг. Втім, лютнева погода аніскільки не впливала на гарячу діяльність політтехнологів. Іміджмейкер з асистентом переглядали чергове рейтинг-шоу, що розгорталося у великій телевізійній студії з переповненими глядачами трибунами. На подіумі у світлі прожекторів, здійнявши руки у вітанні, розкланювався ведучий – Михайло Підвальський, цього разу вбраний у жовто-золотистий фрак, розписаний доларовими логотипами, і з пофарбованим у жовтий колір волоссям. Оркестр грав бравурний марш.

– Шановні телеглядачі! В ефірі передвиборне рейтинг-шоу Михайла Підвальського! – розпочав програму зірковий ведучий. Зал вибухнув оплесками та вигуками. Оркестр почав грати туш, і на сцену вийшли традиційні грайливі дівиці в бікіні. Підвальський одразу ж, викаблучуючись і жестикулюючи, узявся до суті:

– Вир політичних пристрастей нестримно затягує все більше і більше нещодавно мирних обивателів нашого міста! Відбуваються мітинги, демонстрації, агітконцерти! І на все це передвиборне божевілля буквально з кожного плоту незворушно дивляться шляхетні лики потенційних обранців.

Найзапекліша боротьба розгорнулась у Центральному виборчому окрузі. Центр політичних досліджень нашого шоу провів чергове опитування суспільної думки. Результат посоромив липові рейтинги продажних соціологів! Всупереч очікуванням так званих експертів, уперед вирвався відомий представник ділового світу – Володимир Михайлович Бабай, голова правління «Бабай-банка», президент корпорації «Бабай-газ» і власник мережі магазинів дитячого харчування «Бабай-бэби»! Він обійшов і лівого кандидата – товариша Симорозенка і правого – пана Сливку – цих вже обридлих усім за десять років Монтеккі і Капулетті наших політичних підмостків! Отже, ваші оплески нинішньому лідеру перегонів! Гостя – у студію!

Під мелодію пісні «Владимирский централ» дві дівиці у смугастих купальниках та касирських налокітниках вивели у світло прожекторів Бабая, тримаючи над його головою табличку з написом «33%». Ведучий, театрально вказуючи на відсотки, пафосно вів далі:

– Отже, друзі, дозвольте вам представити…

– Подожди, начальник! – безцеремонно перервав Бабай Підвальского, виймаючи гаманець. Оркестр миттєво зметикував, чого від нього очікують, і вибухнув потужним вокалом:

«К нам приехал наш любимый

Владимир Михалыч до-о-рогой!!»

Іміджмейкер клацнув пультом дистанційки, екран згас. Асистент першим висловив своє враження від щойно переглянутого фрагменту:

– Мне кажется, за такие деньги Михал Саркисович мог бы сказать, что Бабай не просто лидирует, а лидирует с большим отрывом.

– Что ты, Артурчик, ни в коем случае! – поблажливо посміхаючись, заперечив шеф. – Моя профессиональная интуиция подсказывает, что отрыв не столь уж велик, тем более, что конкуренты прямо сегодня начнут интенсивно его сокращать…

Потенційну полеміку політтехнологів перервав гучний стукіт у двері. З коридору долинав відчайдушний лемент Симорозенка:

– Нестор Евграфович! Нестор Евграфович! Товарищ Боженко!!

Асистент з величезною повагою і захопленням звів очі на свого начальника і сказав:

– Гениально, шеф! Интуиция вас, как всегда, не подвела…

1

Артурчик відчинив двері і в кімнату, ледь не збивши асистента з ніг, ввалився Симоро-зенко з невеликою валізою в руці. Жбурнувши валізу під стіл, він схвильовано закрокував перед політтехнологами туди й сюди.

Трохи відхекавшись, захлинаючись від обурення, він почав несамовито кричати:

– Товарищ профессор! Нестор Евграфович! Пока мы с вами ведем честную избирательную кампанию по всем канонам диалектического материализма, помноженного на последние достижения политтехнологии…

– Марксистской политтехнологии, товарищ Симорозенко, – авторитетно зауважив іміджмейкер.

– Вот именно! – погодився кандидат від лівих і продовжив. – И в это время вперед вырывается какой-то банкир, практически бандит! А ведь я его еще пацаном помню – первый фарцовщик в районе был!

Іміджмейкер покрутив у руках свої золоті окуляри:

– Действительно, Никита Ильич, ситуация непростая. Нашему с вами пролетарскому интеллекту и марксистскому подходу противопоставлена по-буржуазному грубая денежная масса. Вы же помните формулу основоположников – «Деньги-Товар-Деньги-штрих». Признаюсь вам с пролетарской прямотой: выборы – тот же товар.

– Но я ведь уже потратил деньги! – обурено вигукнув Симорозенко.

Нестор Євграфович заспокійливо поклав руку йому на плече:

– Конечно-конечно, дорогой Никита Ильич! А этот ваш фарцовщик, судя по всему, потратил деньги-штрих! Или, исходя из его рейтинга, даже два штриха. И объективная реальность, данная нам в ощущениях, заставляет меня задать вам диалектический вопрос. Скажите мне, как марксист марксисту: готовы ли вы ответить своим штрихом на наглый вызов оголтелой буржуазии?! Симорозенко тяжко зітхнув і зі словами: – Да мы тут напрягли партактив и собрали членские взносы за следующий квартал! – витяг з-під столу валізу і дістав відтіля величезний газетний згорток.

Іміджмейкер потер руки і розв'язав пакунок.

– Неплохо, очень неплохо! Мы свернем Бабаю шею! – сказав він, розгортаючи згорток. Симорозенко зітхнув іще тяжче:

– Вы не представляєте, как это было тяжело. У некоторых во имя победы блока левых сил пришлось отнимать буквально последнюю гривну…

Іміджмейкер нарешті дістався вмісту згортка і побачивши, що це справді винятково гривневі купюри, розчаровано вимовив:

– Так это ВСЁ – по гривне? Буквально? Симорозенко зітхнув уже зовсім тяжко:

– Нет, не совсем всё. С пенсионеров и безработных мы берем по пятьдесят копеек, – сказав він і дістав із валізи велику скарбничку у вигляді погруддя Леніна із прорізом на лисині. Навіть бувалий іміджмейкер був ошелешений. Проте він швидко прийшов до тями навіть у такій ситуації:

– Ну-у, что ж, я вижу – подпольный райком действует. Мы разработали широкомасштабный пропагандистский удар по всем социальным и возрастным группам. Пройдемте!

Рішучим жестом Нестор Євграфович запросив клієнта до сусідньої кімнати, де на стіні були розвішані плакати. Він підвів комуніста до агітаційної експозиції:

– Специально для вас, товарищ Симорозенко, – последние достижения марксистско-ленинского компьютерного дизайна!

Артурчик з указкою в руці – ніби екскурсовод на вернісажі – розпочав обхід експозиції з коментарем та роз'ясненнями:

– Плакат номер один – промовив Артурчик і зачитав напис унизу аркуша. – Товарищ Симорозенко и Че Гевара отражают атаку американских наемников в заливе Кочинос.

На плакаті був зображений Симорозенко за кулеметом, а Че вказував вдалечінь рукою. Загалом, угадувалися оцифровані контури відомої афіші кінострічки «Чапаев».

Артурчик вів далі:

– Плакат оказывает непреодолимое воздействие на молодых избирателей. Для избирателей среднего возраста предназначен плакат номер два.

Вони перейшли до наступного плаката, на якому Брежнев и Симорозенко злились у братньому поцілунку. Артурчик професійно коментував витвір рекламного мистецтва, читаючи написане на плакаті:

– Товарищ Симорозенко и дорогой Леонид Ильич снижают цены на водку. И, наконец, плакат номер три, – виголосив асистент. Наблизившись до останнього витвору настінної агіації, він прочитав:

– Бальзам на раны старой гвардии – товарищи Симорозенко и Сталин принимают парад Победы на Красной площади.

На плакаті були зображені Симорозенко і Сталін у білих френчах, котрі вітають народ зі стіни Мавзолею. Симорозенкові від захоплення пересохло у роті. Він довго добирав слова, щоб озвучити свою думку. Діставши і розкуривши подаровану сталіністами люльку, він, нарешті, лаконічно констатував:

– Диалектично!!!

Остаточно оговтавшись, Симорозенко взявся пильно роздивлятися плакат, мало не торкаючись носом ламіноваго паперу. Політтех-нологи переглянулися – зі стурбованого вигляду кандидата від лівих було зрозуміло, що його щось-таки не влаштовує.

– Что-то не так?… – обережно поцікавився іміджмейкер, так само наблизивши носа до агітки.

– Вот тут… Вы знаєте, товарищи, с Иосифом Виссарионовичем небольшая неувязоч-ка… Я ведь в те годы еще пешком под стол ходил… – розчаровано мовив Симорозенко. Асистент загадково посміхнувся і, багатозначно піднявши палець та з повагою зиркаючи на Шефа, розтлумачив:

– Нестор Евграфович предусмотрел запасной вариант третьего плаката.

Артурчик повернув плакат іншим боком. На звороті був зображений Сталін, який тримав на руках карапуза в піонерскій формі з обличчям і сивиною Симорозенка.

– Гениально! – захоплено вигукнув Симорозенко. Він вийшов на середину кімнати, і, попихкуючи своєю люлькою, з природним грузинським акцентом повільно і неголосно підсумував свої міркування:

– Это – по-нашему. Народ давно истосковался по такому социалистическому реализму, товарищ Боженко!

2

Випровадивши тимчасово задоволеного Симорозенка, іміджмейкер і асистент залишились у номері удвох. По телевізору продовжувалося рейтинг-шоу Підвальського. Бабай сидів на сцені, Підвальський з мікрофоном у руці обходив трибуни з глядачами. Глядач із залу попросив слова – ведучий простягнув йому мікрофон.

– Багато виборців вважають, що у вас сумнівна репутація. Відомі випадки, пане Бабай, що в нашому окрузі вами залякували маленьких дітей… – безстрашно виголосив глядач із зали.

– Ах, ты ж… – піднімаючись з крісла, почав було Бабай. Підвальський миттєво перетнув йому дорогу і, розряджаючи ситуацію, заторохтів:

– Пан Бабай має на увазі, що опоненти застосовують проти нього брудні піар-технології. А от за даними нашого опитування, серед дітей дошкільного віку, Бабай за популярністю значно випереджає Ягу зі ступою та Кощія Безсмертного і поступається лише Карлсону, який живе на даху!

Бабай, піддавшись чарівливості Підвальського, справді трохи заспокоївся. За хвильку він відібрав у ведучого мікрофон і, не підіймаючись із крісла, голосно, щоб геть усім було зрозуміло, промовив:

– Я не знаю, где там «крышует» этот ваш Карлсон, но у нас в городе каждый ребенок знает, что если Бабай – крыша, то… – Бабай намагався згадати слово, що означає предмет, потрібний йому для завершення думки. – Этот, как его…

Гість шоу встав із крісла і, піднявши ногу та розставивши руки, намагався зобразити глядачам, як виглядає цей «предмет».

– Аіст… – пошепки підказав йому Підвальський.

– Да! Вот!! Аист!!! – радо вигукнув Бабай вже без мікрофона.

– Аист на крыше, счастье – под крышей, мир – на земле! – несподівано почав фальшиво співати бізнесмен.

Підвальський, щоб врятувати відому пісню від наруги, підхопив останні рядки і проспівав їх разом із кандидатом. Іміджмейкер вимкнув пультом звук і, потискаючи руку своєму помічнику, пафосно привітав його з творчою перемогою:

– Поздравляю, Артур Андреевич! Как тебе удалось заучить с ним эту цитату?

– Нестор Евграфович, – исключительно благодаря вашей системе опорных сигналов. Аист – это фамилия начальника его личной охраны, а «Счастье» и «Мир» – его любимые ночные клубы! – скромно доповів Ар-турчик.

Раптом без стуку до номера увірвався розлючений Сливка. Конвульсивно тицяючи в екран рукою, він волав:

– Несторе Євграфовичу! Ви теж бачили це неподобство!! Це ж буде національною ганьбою, якщо такий Бабай стане народним обранцем!! І це тоді, коли ми будуємо виборчу кампанію на підвалинах духовності, підсиленої сучасною політтехнологією…

– Національно свідомою політтехнологією, пане Богдане! – співчутливо наголосив іміджмейкер.

– Так-так! А цей Бабай пре, як свиня на кукурудзу!! А ми ж його ще у дев'яносто першому році вигнали з Руху, бо він поряд з національною символікою та патріотичною літературою торгував на Майдані Незалежності дешевою москальською порнухою!! – не вгамовувався Сливка.

Іміджмейкер жестом дипломатично зупинив клієнта і одразу ж взявся до справи:

– Ех, Богдане Степановичу, ми ж з вами козацького роду і розуміємо, як часто в історії наш довірливий народ обманювали підступні зрадники, які спиралися на брудні космополітичні фінанси! Але ж, я сподіваюсь, ми зможемо достойно відповісти на цей зухвалий виклик?!

– Як сказав поет, – продовжував розпашілий Сливка з пафосом, – «життя триває, доки точиться війна!» Я приймаю бій!

Груди націонал-демократа розпирало почуття несправедливості. Трохи заспокоївшись, він продовжив дещо діловитим тоном:

– На щастя, вчора я отримав ґрант українсько-канадійського фонду «Пробудження» на написання своєї нової книги «Правда про Полтавську битву».

– Тобто? Вона відбулася не під Полтавою? – щиро здивувався Іміджмейкер.

Сливка поблажливо посміхнувся і зі знанням справи взявся розтлумачувати політтехнологу нові і цілком правдиві історичні факти:

– Та ні, таки під Полтавою. Але, як мені вдалося з'ясувати, комуно-імперські історики цинічно фальсифікували справжній результат цієї битви!

Гість знову не на жарт розпалювався, ущемлений несправедливістю трактування історії:

– Вони вкрали у нас цю славетну перемогу над азійською ордою Петра Першого! Насправді це гетьман Мазепа взяв Петра у полон і той помер у страшних злиднях на турецькій чужині…

Нестор Євграфович задумливо крутив у руках свої золоті окуляри. Отетерілий і зовсім збитий з пантелику Артурчик запитально подивився на шефа і закашлявся. Сливка підійшов і люб'язно почав гамселити його по спині.

– Спа… спа… спасибо… Эта историческая правда стала такой неожиданностью… – намагався вивернутися від долоні націонал-демократа Артурчик.

– Будь ласка, – сказав Сливка і замислився. – Так на чому я зупинився? Ага, на якійсь історії…

– Так-так, це була дуже цікава історія про отриманий вами ґрант, – нагадав своєму клієнтові Нестор Євграфович.

Сливка, раптом ніби похопившись, дістав із кишені конверт.

– Саме так! Ми дамо відсіч цій знахабнілій бандократії!! – вигукнув він, простягаючи конверт іміджмейкерові. Нестор Євгра-фович не кваплячись, перерахував наявні в ньому купюри.

– Я бачу, ми не тільки дамо відсіч! Ми просто звернемо шию цьому Бабаю!! – задоволено посміхаючись, рішуче промовив політ-технолог.

Втім, Сливка розгублено ляскав долонями по усіх своїх кишенях, після чого раптом несподівано схаменувся:

– Ой! Здається, я віддав вам усі гроші… Як же бути з моєю книгою? Дозвольте…

Він простягнув руку за щойно врученим іміджмейкеру конвертом. Нестор Євграфович, не звертаючи жодної уваги на руку націонал-демократа, опустив конверт у свою кишеню і міцно потиснув руку кандидата:

– Не турбуйтеся, Богдане Степановичу! Ваші просвітницькі дослідження ми візьмемо за основу рекламних роликів для телебачення, – імпровізував Нестор Євграфович. І, щоб уникнути якихось заперечень, одразу ж продовжив:

– Завтра вранці ми починаємо зйомку циклу «Історичні портрети від Богдана Сливки». Перший сценарій: «Богдан Сливка і Карл Дванадцятий допомагають гетьману Мазепі перемогти Петра Першого». Уявляєте собі: ви на білому коні скачете попереду козацького війська, поруч з вами – Богдан Ступка в ролі гетьмана Мазепи. На роль шведського короля запросимо Депард'є.

– Геніально, пане Несторе!! – захоплено, зі сльозами щастя і вдячності в очах, вигукнув Сливка.

За хвильку, трохи поміркувавши, він з деякою підозрою поцікавився:

– Але-е… хто у нас гратиме царя Петра?

Іміджмейкер продовжив свій віртуозний імпровіз:

– Ну-у, на роль Петра найкраще підійде… Михайло Жванецький! Артуре, продемонструйте, будь ласка! – діловито попросив Нестор Євграфович.

Небезталанний асистент скорчив гримасу і став дивовижно схожим на великого гумориста. Іміджмейкер, а потім і Сливка, розсміялися з його жарту. Доки лунав сміх, Артурчик вивів на монітор комп'ютера фотографію Жванецького і маніпулюючи клавіатурою та мишкою, домалював йому петровські вуса, потім – перуку і трикутний капелюх, – загримувавши відомого сатирика під карикатурне зображення Петра. Сливка, який з цікавістю спостерігав за народженням картинки, патетично вигукнув: