Я не зводила очей з речей на моїх колінах. «Докази»! Ось ти і припустився цієї помилки, Костянтине! Шах і мат! Мені не потрібні докази. Вже давно не потрібні. Вони для тих, хто вагається. Я ж упевнена. В мене є моя віра. Я вірю в себе, значить, я існую. Я вірю в Яна, значить, він існує. Я вірю в наше кохання. Навіщо мені докази? Вони були потрібні лише на початку, коли я ще не вірила. Тепер – ні.

Таж і з ними ти працював необережно. Треба бути послідовнішим, Костю! Де ж твій славетний професіоналізм? Головного доказу бракує. Золотого браслета, який постійно носить на своїй руці Ян. Де він, Костю? В тебе його немає. Решта – дрібниці. Всі ці речі лише лежали поруч з Яном. Хоч і цікаво, як ти їх дістав?

– Тобі потрібна допомога, дівчинко. Я це збагнув одразу, почувши твою розповідь. Після твого від'їзду я ретельно обшукав квартиру. Ти влаштувала непогану схованку. Визнаю, довелося попітніти. Кахель у ванній кімнаті. Та плитка, на якій намальована крапка Янь. Ти ховала всі ці речі туди. Мандрувала уві сні і ховала їх.

– Проте яка різниця? Ти захворіла, дівчинко. Тобі потрібен лікар. Я про все подбаю. У тебе будуть найкращі. – Він підійшов до мене і взяв мої руки в свої. – Ти одужаєш! Я все для цього зроблю. Тебе неодмінно вилікують.

Я вирвалася і підійшла до вікна:

– Що я чую! Ти хочеш лікувати мене від кохання? Теж саме пропонував психоаналітик, до якого ми їздили. Проте він хотів лікувати тебе. – Я гірко засміялася. Непогана з нас парочка, що й казати! Я не хвора, Костянтине. Я просто кохаю одного чоловіка. І цей чоловік – не ти. Ти не хочеш із цим згодитися, бо боїшся повірити, подумати, навіть припустити, що між тобою і сном я вибрала останнє, що привид виявився кращим за тебе. Проте це так. Ян кращий за тебе. Хай він буде витвором моєї хворобливої уяви, проте він кращий за весь цей світ! Він не ґвалтує мене. Він не перетворює мене на потвору. Він не б'є і не принижує. Не вбиває власних дітей! Не руйнує мене своїм коханням!

– Замовкни! – Костянтин підступив ближче до мене, та я вже сама підбігла до нього:

– А ще Ян ніжний. Він сильний, але не злий. Він бачить мене, сприймає мене, відчуває мене, тримає мене, дихає за мене. Він кохає мене!!!

– Заткнися! – Його голос зірвався.

Будь ласка, Костю! Зроби це для мене!

– У нього такі лагідні руки…

– Припини, Марго!

– Такі добрі очі…

– Зупинися, доки не пізно!

– Такі теплі губи…

– Марго!!! – Костянтин заричав і вхопив мене за плечі. Сповнена очікування, я потягнулася до нього, проте він швиргонув мене на ліжко і вхопився за голову. – Боже мій, Марго, що ти зі мною робиш? Навіщо??? Я ж кохаю тебе, дівчинко, хіба ти не розумієш? – Він одвернувся від мене і стрілою вилетів з квартири.

Я чула, як він замикав двері. Мабуть, боявся, що втечу. А я справді втечу від тебе, Костю.

Ох, Костянтине, Костянтине! Я так сподівалася, що ти мені допоможеш! З незрозумілого тіста виліплені ці чоловіки! Вбити власного сина через звичайнісінький збіг – будь ласка, а викинути коханку з машини чи вдарити чимось важким по голові – ні. Тут одразу: «Дівчинко, я тебе кохаю», і – навтьоки. Я встала з ліжка і попленталася до ванної кімнати. В цьому світі жінці просто не дають можливости побути слабкою. А інколи так хочеться кітчу. Я відкрутила кран гарячої води і почала готувати собі ванну. Алі терся об мої ноги і перелякано нявкав. Не бійся, малий! Все буде добре. Я знаю, що роблю. Хоч і дуже кортіло, щоб за мене зробив Костянтин. Але він не зміг. Гра у чоловічу брутальність і жіночу беззахисність виявилася йому не під силу. Все, все доводиться робити самій! Дивно, кохання робить жінок сильнішими, але ж так послаблює чоловіків. Я знайшла в аптечці леза для гоління. Іди звідси, Алі! Це не дуже красиво виглядатиме. Смерті завжди бракувало естетики. Ліпше йди у вітальню, лягай і спробуй заснути. Зустрінемося Там. Чи Тут?

Дивно… Мав би бути день, а чомусь сутеніє. Які важкі руки! Ніби залізні. Цікавий колір у води. Темно-рожевий? Ні, скоріше яскраво-червоний. Чому так багато крови? Ми з тобою порізалися об цей світ, Яне! Ти і я. Проте я не вмираю. Це – кров народження. Люди, зазвичай, з'являються на світ скривавленими. Я народжуюся. Народжуюся в світі Яна. Його коханням, його жінкою, його дитиною. Сутінки загусали. Ніжні. Які вони ніжні. Як губи Яна. Я відчуваю твою присутність, Яне. Ти поруч. Я йду до тебе. У твою вічність.

Кохання – це абсолютна довіра. Я вірю тобі, Яне. Ти існуєш.

Кохання – це повна відсутність страху. Я не боюся. Ти тримаєш мене.

Кохання – це завжди боляче. Я кохаю тебе, Яне. І мені боляче.

Яне, Боже мій, життя моє, доле моя, якби ти тільки знав, як мені боляче!

Марго заплющила очі і відкинула голову. Сутінки огорнули її.

Notes