Сутінкова сага - Затемнення

Він кашлянув з низьким грудним звуком. Очі палали від збудження, яке він навчився тримати в залізних лещатах.

– О Белло! – зітхнув він.

– Я б сказала «мені шкода», але мені не шкода.

– А мені мало би бути шкода, що тобі не шкода, але мені не шкода. Піду, мабуть, присяду на ліжку.

Я розчаровано зітхнула.

– Якщо вважаєш, що це необхідно…

Він криво усміхнувся та відійшов. Я кілька разів потрусила головою, намагаючись її прояснити, а потім обернулася до комп’ютера. Той уже завантажився і шумів на повну. Навіть не шумів, а горлав.

– Передавай привіт Рене.

– Певна річ.

Я пробігла очима лист від Рене, час від часу похитуючи головою на деякі з тих божевільних речей, які вона робила. Як і першого разу, читаючи про них, я була вражена і налякана. Це було так схоже на мою маму – забути, що вона не переносить висоти, аж поки її не прив’яжуть до парашута й інструктора зі стрибків. Мене дещо розчарував Філ, її чоловік протягом майже двох років, через те, що їй це дозволяв. Я краще про неї піклувалася. І знала я її набагато краще.

Зрештою, треба їм дати можливість робити те, що вони хочуть, нагадала я собі. Дозволити їм жити власним життям…

Я майже завжди турбувалася про Рене, терпляче відмовляючи її від вигаданих нею шалених планів і щиросердно витримуючи ті витівки, від яких я не могла її вдержати.

Я завжди балувала свою маму, ставилася до неї зворушливо і навіть трохи поблажливо. Я виправляла за нею цілий віз помилок і тихенько сміялася сама до себе.

Легковажна Рене.

Я була зовсім не схожа на маму. Розважлива й обережна. Відповідальна, доросла. Ось так я думала про себе. І такою я себе знала. У скронях досі пульсувала кров від Едвардового поцілунку, але я не могла не думати про найбільшу життєву помилку моєї матері. Прагнучи романтики, недосвідчена, новоспечена шкільна випускниця, вона вийшла заміж за чоловіка, якого ледве знала, а за рік на світ з’явилася я. Вона завжди переконувала мене, що ні про що не жалкує і що я – найкращий подарунок, який зробила їй доля. Проте вона не переставала повчати мене, що розумні люди ставляться до шлюбу серйозно.

Серйозні люди вступають до коледжу і будують кар’єру, перш ніж у них зав’язуються серйозні стосунки. Вона знала, що я б ніколи не повелася, мов нерозважлива і недалека провінціалка, як вона…

Стиснувши зуби, я постаралася зосередитися, пишучи відповідь на її лист.

Потім я побачила одне з речень в кінці її повідомлення і згадала, чому не відповідала раніше.

Вона писала:

Ти вже давно не згадуєш Джейкоба. Як у нього справи?

Я була певна, що це Чарлі їй натякнув. Зітхнувши, я швидко надрукувала відповідь, втиснувши її у два більш-менш нейтральні речення.

З Джейкобом усе гаразд, здається. Я майже його не бачу; останнім часом він постійно висить зі своїми друзями в Ла-Пуші.

Скривившись подумки, я додала привіт від Едварда і натиснула «Відправити».

Я й не підозрювала, що Едвард тихо стояв у мене за спиною увесь час, поки я не вимкнула комп’ютер і не відсунулася від столу. Я вже ладна була йому дорікнути, що він читає потай із-за мого плеча, але збагнула, що він не звертав на мене жодної уваги. Він роздивлявся маленьку чорну коробочку, з якої вусібіч стирчали дроти. Що б то не було, навряд чи воно працювало. Я майже одразу впізнала стереосистему для автомобіля, яку Еммет, Розалія та Джаспер подарували мені на минулий день народження. Я вже й забула про ті подарунки, які ховалися під зростаючою купкою пилюки на підлозі в комірчині.

– Що це ти зробила? – запитав він переляканим голосом.

– Вона не хотіла вийматися з панелі.

– Тому треба було її закатувати?

– Ти ж знаєш, як я розуміюся на техніці. Катування було ненавмисним.

Він трагічно похитав головою.

– Ти її вбила.

Я знизала плечима:

– О так.

– Вони образяться, якщо це побачать, – мовив він. – Правильно, що ти була під домашнім арештом. Мені доведеться купити інше стерео, перш ніж вони помітять.

– Дякую, але мені не потрібна модна стереосистема.

– Я збираюся замінити її не заради тебе.

Я зітхнула.

– Ти не дуже раділа своїм подарункам минулого року, – невдоволено сказав він. Раптом він почав обмахуватися аркушем паперу. Я не відповіла – мій голос би затремтів від страшних споминів. Мій жахливий вісімнадцятий день народження з усіма його далекосяжними наслідками не належав до тих спогадів, які я ніжно плекаю в пам’яті, і було дивно, що він намагався його викликати. Йому ж бо він завдавав ще більше болю, ніж мені.

– Ти розумієш, що його термін дії скоро закінчиться? – запитав він, простягаючи мені папірець. То був іще один подарунок – ваучер на авіаквитки, який Есме та Карлайл вручили мені, щоб я відвідала Рене у Флориді. Я глибоко вдихнула і відповіла рівним голосом:

– Я зовсім про них забула.

Вираз його обличчя став радісним і безтурботним, а коли він повів далі, то не лишилося й сліду від глибоких переживань:

– У нас іще є трохи часу. Тебе звільнено… А оскільки ти відмовляєшся йти зі мною на учнівський бал, то ці вихідні у нас вільні, – він лукаво усміхнувся. – Чому б не відсвяткувати твою свободу в такий спосіб?

Я роззявила рота від здивування.

– Полетівши у Флориду?

– Ти наче щось говорила про дозвіл на континентальну частину США?

Я поглянула на нього підозріливо, намагаючись розгадати, куди він хилить.

– Ну, то як? – наполягав він. – Ми збираємося в гості до Рене чи ні?

– Чарлі нізащо не дозволить.

– Чарлі не може заборонити тобі бачитися з матір’ю. Вона досі має першочергове право на опікунство.

– Ніхто не повинен мене опікати. Я повнолітня.

На його обличчі спалахнула осяйна посмішка.

– Саме так.

Я обмірковувала деякий час його фразу, вирішивши зрештою, що вона не варта зворотного удару. Чарлі просто знавісніє – не тому, що я збираюся побачити Рене, а тому, що Едвард поїде зі мною. Батько зі мною не розмовлятиме декілька місяців, а потім, вочевидь, знову посадить під домашній арешт. Понад усякий сумнів, розумніше було б відмовитися від ідеї в зародку. Може, згодом, за декілька тижнів, як подарунок на випускний тощо…

Але спокусі поїхати до мами зараз, а не за декілька тижнів, було важко опиратися. Я бачила Рене так давно! А ще давніше – за сприятливих обставин. Останнього разу, коли ми були разом у Феніксі, я майже не вставала з лікарняного ліжка. А потім, коли вона приїздила сюди, я була сама не своя. Їй лишилися не найкращі спогади.

Але тепер, можливо, коли вона побачить, яка я щаслива з Едвардом, то звелить Чарлі заспокоїтися.

Едвард не відводив від мене очей, поки я міркувала.

Я зітхнула.

– Не на цих вихідних.

– Чому ні?

– Не хочу сваритися з Чарлі. Не так швидко після його прощення.

Він насупився.

– А мені здається, що ці вихідні пасують ідеально, – промовив він.

Я похитала головою:

– Іншим разом.

– Ти не єдина, хто замкнений у цьому будинку, ти ж знаєш, – кинув він мені похмурий погляд.

Підозріле відчуття повернулося. Така поведінка була йому непритаманна. Едвард завжди був надміру безкорисливим – і це мене розбещувало, я знала.

– Тебе ніхто не тримає, – підкреслила я.

– Без тебе навколишній світ мені не цікавий.

Я закотила очі.

– Я серйозно, – сказав він.

– Нумо пізнавати навколишній світ без поспіху. Наприклад, можна почати з кіно в Порт-Анджелесі…

Він застогнав.

– Не зважай. Ми поговоримо про це пізніше.

– Немає про що говорити.

Він знизав плечима у відповідь:

– Гаразд, тоді розпочнімо нову тему.

Я майже забула про пережите за обідом – то ось чого він прагнув?

– Що побачила Аліса сьогодні за обідом?

Я ні на мить не відводила від нього очей, щоб оцінити його реакцію.

Жоден м’яз на його обличчі не поворухнувся, лише погляд топазових очей напружився.

– Вона бачила Джаспера у дивному місці, десь на південному заході країни, як їй здалося, біля своєї колишньої… родини. Але він не збирається повертатися, – він зітхнув. – Це її схвилювало.

– О-о, – це було зовсім не те, що я очікувала почути. Але, звісно, було цілком природно, що Аліса побачила майбутнє Джаспера. Він був її рідною душею, справжньою другою половинкою, хоча їхні стосунки і не були такими пристрасними, як у Розалії та Еммета. – Чому ти не сказав мені раніше?

– Я не гадав, що ти помітила, – відповів він. – Зрештою, там, мабуть, нічого важливого.

У мене, певно, розігралася хвороблива уява. Все було нормально, аж треба було мені все так перекрутити, що вийшло, наче Едвард від мене щось приховує. Мені слід лікуватися.

Ми спустилися вниз, щоб попрацювати над домашнім завданням – про всяк випадок, якщо Чарлі повернеться раніше. Едвард упорався за лічені хвилини, а я старанно і клопітливо робила обчислення, аж поки не вирішила, що пора готувати для Чарлі вечерю. Едвард допомагав, але щоразу морщився від сирих продуктів – людська їжа викликала в нього відразу. Я приготувала бефстроганов за рецептом бабусі Свон, бо хотіла потішили Чарлі. Я не дуже полюбляю цю страву, але Чарлі буде в захваті.

Чарлі повернувся додому вже у гарному гуморі. Він навіть не докладав надмірних зусиль, щоб образити Едварда.

Як завжди, Едвард відмовився повечеряти з нами. З вітальні долітав звук вечірніх новин, але я сумнівалася, що він їх насправді дивиться.

Ум’явши три порції поспіль, Чарлі закинув ноги на вільний стілець і задоволено склав руки на животі.

– Це було неперевершено, Білко.

– Рада, що тобі сподобалось. Як минув робочий день?

Він наминав вечерю так зосереджено, що я не могла завести розмову раніше.

– Повільно. До смерті повільно. Ми з Марком майже півдня грали в карти, – зазначив він з усмішкою. – Я виграв дев’ятнадцять проти сімох. А потім трохи повисів із Біллі на телефоні.

Я постаралася не виказати хвилювання.

– Як він?

– Та нічого, нічого. Суглоби трохи непокоять.

– О-о, дуже прикро.

– Ага. Він запросив нас у гості на вихідні. Він також гадає запросити Клірвотерів та Юлі. Щось на взірець вечірки плей-офф…

– Он як, – усе, на що я спромоглася у відповідь. Але що мені було казати?

Я знала, що мені не дозволять піти на вовкулачі посиденьки, навіть під батьківським наглядом. Цікаво, чи буде для Едварда проблемою, що Чарлі частенько навідується в Ла-Пуш? Чи вважає він, що оскільки Чарлі проводить більшість часу з Біллі, простою людиною, моєму батькові не загрожує небезпека?

Я встала і зібрала посуд, не дивлячись на Чарлі. Поклавши його в раковину, відкрутила кран. Мовчки з’явився Едвард і схопив рушник. Чарлі зітхнув і полишив розмову, але я передбачала, що він до неї повернеться, коли ми зостанемось на самоті. Із зусиллям ставши на ноги, він почимчикував до телевізора, як і щовечора.

– Чарлі, – почав Едвард невимушеним тоном.

Чарлі зупинився посеред кухні.

– Що?

– Белла вам говорила, що мої батьки подарували їй на день народження авіаквиток, аби вона відвідала Рене?

Я впустила тарілку, яку в той час мила. Вона ковзнула по краю раковини і з брязкотом впала на підлогу. Тарілка не розбилася, але забризкала кімнату і нас трьох мильною водою. Чарлі, здавалося, навіть не помітив.

– Белло? – звернувся він до мене спантеличеним голосом. Я не відривала очей від тарілки, піднімаючи її з підлоги.

– Так, подарували.

Чарлі гучно ковтнув, його очі звузилися.

– Ні, вона ніколи про це не згадувала.

– Гм, – пробурмотів Едвард.

– А чому ти запитуєш? – суворо поцікавився Чарлі.

Едвард знизав плечима.

– У них скоро спливає термін дії. Я подумав, що Есме образиться, якщо Белла не скористається її подарунком. Сама вона про це нічого не говорила.

Я вражено дивилася на Едварда.

Чарлі міркував.

– Белло, це для тебе гарна нагода побачитися з мамою. Вона буде рада. Але я здивований, що ти мені нічого не сказала.

– Я забула, – була моя відповідь.

Він насупився.

– Забула, що хтось подарував тобі квиток на літак?

– М-м-м, – пробурмотіла я нерозбірливо і відвернулася до раковини.

– Едварде, ти тут сказав, що «у них скоро спливає термін дії»? – вів далі Чарлі. – Скільки ж квитків твої батьки їй подарували?

– Один для неї… і один для мене.

Тарілка, яку я впустила цього разу, приземлилася в раковину і не здійняла великого шуму. Я чітко почула, як батько гучно пирхнув. Кров, розігріта роздратуванням і досадою, прилила мені до обличчя. Навіщо Едвард це робить? Охоплена панікою, я втупилася в бульбашки у раковині.

– Не може бути й мови! – несподівано Чарлі розлютився і перейшов на крик.

– Чому? – запитав Едвард голосом, забарвленим у невинне здивування. – Ви ж самі щойно сказали, що для неї це гарна нагода побачити матір.

Чарлі на нього не зважав.

– З ним ти нікуди не поїдеш, юна леді! – заволав він. Я розвернулася – його палець показував на мене.

Несподівано мене охопив гнів – інстинктивна реакція на його тон.

– Я не дитина, тату. І я більше не під арештом, забув?

– Ні, під арештом. З цієї хвилини.

– За що?!

– Тому що я так сказав.

– Чи мені тобі нагадувати, Чарлі, що за законом я повнолітня?

– Це мій дім, і ти виконуватимеш мої правила!

Мій погляд став твердим мов лід.

– Он як! Мені виїздити звідси просто зараз – чи даси кілька днів, щоб зібрати речі?

Обличчя Чарлі стало яскраво-червоним. Мені одразу зробилося страшно, що я розіграла цю карту з виїздом. Я глибоко вдихнула і постаралася сказати якомога спокійніше:

– Я б сумирно відбула своє покарання, якби зробила щось погане, тату, але я не збираюся миритися з твоїми забобонами.

Він щось пробурмотав, але не спромігся ні на що доладне.

– Тепер я знаю, що ти знаєш, що у мене є всі права побачити маму на вихідних. Якби я поїхала з Алісою чи з Анжелою, ти б точно не заперечував.

– Вони дівчата, – пробурчав він і кивнув.

Примечания

1

Пер. Н. Тисовської. – Тут і далі прим. пер.

2

Перераховані одні з найстаріших і найпрестижніших університетів США.

3

Асоціація вісьмох найстаріших університетів США.

4

Герої роману Джейн Остін «Гідність і гонор».

5

Болісне відчуття в зап’ястку, яке може виникати після довгої роботи на клавіатурі або письма.

6

1 дюйм = 2,54 см.

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.