Новi пригоди Самоходика (на украинском языке)

      Безладним натовпом бiгли ми до гарцерського табору. В непрогляднiй темрявi свiтлячками блищали електричнi лiхтарики, якими гарцери освiтлювали нам дорогу.
      - Я повертаюсь до себе. Мiй самохiд не боїться нi бурi, нi хвилi на озерi, - сказав я до Телля.
      - Нi, побудьте ще з нами, - просив хлопець. - Останнiм часом ми так рiдко бачились. I може, все-таки ви розкриєте таємницю свого приїзду на Озерище?
      Могутня блискавка навпiл розкраяла небо. Потiм ударив грiм, гуркiт прокотився над нашими головами.
      I в цю мить сталося щось дивовижне й страшне. Намети гарцерок, що стояли лiворуч, почали падати на землю, мов стовбури дерев, пiдрiзанi дроворубами.
      Ох, що тодi робилося! Над нашими головами блискавки раз у раз розривали небо на клаптi, гуркотiв грiм. Дiвчата, зоставшись без схованки, верещали, хлопцi галасували. Чулися команди тих, хто не втратив самовладання i пробував якось дiяти, рятуватися iз скрутного становища.
      Телль десь зник. Я стояв посеред табору безпорадний, не знаючи, що робити. Обiч мене метушилися десятки людей, вони бiгли не знати звiдки й куди. Так, нiби хтось кинув камiнь у мурашник. "Содом i гоморра", - подумав я.
      Я побiг до свого самохода. Вiдчинив дверцята i влiз у затишну машину. Я вирiшив повертатись до свого намету, хоч боявся блискавок, якi розтинали поверхню озера.
      Вiтер ущух, упали першi краплi дощу. Залопотiли по даху самохода й стихли. Буря вже покотилася далi, на Суш i Мальборк.
      За склом самохода я побачив чиєсь обличчя. Це Телль.
      - Ви знаєте?.. Ви знаєте, що в десяти великих наметах перерiзанi мотузки? Тому вiтер поперевертав їх. Ви правду казали. Це помстилися розбишаки Чорного Франека. Скористалися тим, що в таборi залишились тiльки вартовi, а ми були бiля вогнища. Пiдкрались i наробили шкоди. Але ми з ними розквитаємось за це.
      - Годi тобi, Теллю. Сам, певно, бачиш тепер, що не туди стежка.
      Не знаю, чи вiн почув мене. Його вже не було коло самохода. Буря минула нас, тiльки здалеку ще сварилася глухим громом. Я засвiтив фари, ввiмкнув мотор i повернув на дорогу до Сем'ян. Бачив гуртки запрошених на вогнище гостей, що поверталися в село. Випередив їх, а потiм з'їхав до води. Озеро було розбурхане. Проте мiй самохiд не боявся навiть великих хвиль.
      Мене так гойдало, аж у животi переверталося. Мотор щохвилини завивав, як несамовитий, бо раз у раз гвинт опинявся над водою i обертався в повiтрi. Хвилi зносили мене до Сем'ян, i минуло багато часу, поки в смугах свiтла фар я побачив стiну очерету на тому березi.
      Тепер, орiєнтуючись на цю лiнiю очерету, я дiстався до затоки, де стояв мiй намет. Переляканi сусiди, лицарi спiнiнгу, зашнурувались у своїх наметах i навiть не виткнули носа.
      Я виїхав на сушу, поставив на стоянку автомашину. I, тiльки вийшовши з неї, помiтив бiля свого намету якусь скоцюрблену постать.
      Це була Бронка. Навiть у темрявi яснiло її руде волосся.
      - Я пiшла вiд Чорного Франека, - сказала вона, клацаючи зубами. - Тут лежав якийсь лист до вас, - вона подала менi заклеєний конверт. - Я знайшла його перед вашим наметом, коли прийшла сюди. Сховала в кишеню, щоб не намок.
      Я засвiтив електричний лiхтарик. На конвертi було написано: "Пановi Томашу на Озерищi". Iменi того, хто надiслав, не було вказано.
      Я розiрвав конверт i глянув на пiдпис: "Капiтан Немо". Отже, таки обiзвався?
      "Шановний добродiю, - писав Капiтан Немо. - Зважаючи на вашу
      пропозицiю, я вирiшив зустрiтися з вами. Пропоную мис Судака,
      завтра, о десятiй вечора".
      - Це написала вам якась "симпатiя"? - спитала Бронка.
      Я торкнувся конверта пальцем у тому мiсцi, де його склеюють. Воно було ще вогке.
      - Менi здається, ви знаєте змiст цього листа.
      - Та звiдки? Присягаюсь, я не читала! - скрикнула дiвчина.
      Я був переконаний, що вона каже неправду, але не хотiв виказувати недовiр'я до неї вже на початку нашого знайомства.
      - Приготуймо щось гарячого випити й повечеряймо, - сказав я. - Потiм ти можеш спати в наметi, а я в машинi. - Я вирiшив звертатися до неї на ти, зважаючи на рiзницю вiку.
      За вечерею я ближче придивився до Бронки. У неї таки були гарнi, тонкi риси обличчя. Тiльки була вона худюща, зголоднiла i, правду сказати, просто брудна.
      - Коли б я мав дочку, то не дозволив би їй так мандрувати.
      - Виходить, ви не дуже вiдiйшли в цьому вiд мого батька. Чи й ви збираєтесь читати менi мораль?
      - Нi. Але поглянь на себе. Блузка брудна, штани засмальцьованi, а волосся аж позлипалося.
      Вона не обiзвалась. А я вiв далi, хоч це й було неввiчливо.
      - Хiба можна поважати дiвчину, в якої брудна блузка, бруднi штани, брудне волосся? Ти ж, мабуть, мрiєш, щоб тобою хтось захоплювався.
      - Хлопець, який звертає увагу тiльки на зовнiшнiсть дiвчини, небагато вартий, - мовила вона.
      - Звичайно, - погодився я. - Але що можна подумати про дiвчину, яка добре почуває себе в бруднiй блузцi?
      - Годi про це, - промовила вона благальне. - Я завтра причепурюсь.
      "Виховання розпочато", - подумки всмiхнувся я. I спитав Бронку про Чорного Франека та дальшу долю його ватаги.
      - Адже ви про все здогадуєтесь. Франек хоче знайти цю карту i за грошi, якi одержить вiд Краватика, податись до моря. А Роман ненавидить гарцерiв i хоче посiсти Франекове мiсце у ватазi.
      - А чому ти порвала з ними?
      - Я вже казала вам про це. Я сподiвалась романтичних пригод. Я думала, що ми будемо жити суворим, простим життям: ловитимемо рибу, збиратимемо ягоди, купатимемося в озерi. А вони крали. Я вже давно втекла б, але менi було шкода Франека. Вiн менi подобається. У нього тiльки одна велика вада, вiн марнославний. Тепер вiн не може пережити, що влада у ватазi вислизає з його рук. У цьому трохи й моєї провини, бо я весь час переконувала його, що ми повиннi жити iнакше. Але, щоб жити, як я мрiяла, треба мати грошi на кемпiнгове обладнання, на харчi та iнше. А вони не мають. Тому їм лишається тiльки або бути голодними i спати на голiй землi, або красти. От вони й вибрали друге. Та я не збираюся сiдати до в'язницi.
      - I коли Роман переконав ватагу, що треба знову прокрастися до гарцерського табору, ти втекла, - здогадався я.
      Вона кивнула головою.
      - А Франек?
      - Вiн умовляв мене, щоб я з ним зосталась. Але я не погодилась. Вiн не хоче кинути ватагу, бо все ще сподiвається, що поверне собi колишнiй авторитет.
      - Авторитет у ватаги злодюжок? Мабуть, його здобути легко. Просто треба бiльше за всiх красти, найбiльше носiв розбивати i найдовше сидiти у виправнiй колонiї. Важче здобути авторитет у людей порядних.
      Бронку зачепила моя iронiя.
      - Франек здобуде авторитет, i зовсiм не в такий спосiб, - ображено сказала вона.
      "Отже, вона не порвала з Чорним Франеком", - подумав я. I вирiшив скористатися з цього.
      - Послухай мене. Я приїхав на Озерище в дуже важливiй справi. Колись я тобi все розповiм. Якщо менi пощастить досягти своєї мети, ми зазнаємо тут незвичайних пригод. Таких, про якi пишуть у пригодницьких романах.
      - Невже? - зрадiла вона.
      - Так, так. Менi здається, що якусь роль у цiй справi вiдiграє рибальська карта, яку шукає Чорний Франек за наказом Вацека Краватика. Якщо Франек знайде ту карту, принеси її менi на кiлька хвилин подивитись. Потiм вiддаси Франековi.
      - Чудово, - зрадiла вона. - Чудово, що ви дозволяєте менi спiлкуватися з Франеком.
      - А можливо, ти умовиш його покинути ватагу i приєднатись до мене?
      - Нi, вiн нiколи цього не зробить, - похитала дiвчина головою. - Це принизило б його. Йому треба сподобатись. Йому подобається Капiтан Немо, який тут сам один править на озерi. Франек бореться проти нього i водночас захоплюється ним. На жаль... - завагалась вона. - Ви не ображайтесь, але ви якийсь вайлуватий i взагалi... якийсь нецiкавий...
      Я вiдчув себе ображеним.
      - Зовнiшнiсть буває оманлива, - буркнув я. - Якби я розповiв тобi про свої пригоди, ти б дуже здивувалася.
      - Щось я таке чула. Вас називають Самоходиком. Чому?
      - Байдуже чому. Я не збираюсь вихвалятися анi подобатись Чорному Франековi. Скажу тобi тiльки одне: не дивись на зовнiшнiсть. Я теж iнший, нiж ти гадаєш. Ти, примiром, звернула увагу на мою автомашину?
      - Авжеж. Старий мотлох. Чорний Франек казав, що ваша машина iз складу брухту.
      - Ще побачимо, - мене розбирала злiсть. - Але якщо я такий нецiкавий, нiкому не подобаюсь, то чому ти вiриш, що переживеш тут справжню пригоду?
      - Сказати щиро? Я не вiрю в це. Але не хочу бути з тiєю ватагою i попасти за грати. Не хочу й додому повертатись. Що менi робити? Я залишуся тут i з безпечної вiдстанi побачу дальшу долю ватаги. Може, я стану чимось у пригодi Франековi?
      - Он як? Отже, я - безпечна "дистанцiя"? Дякую за щирiсть. Скажу i я вiдверто: даю тобi безпечний притулок, але вимагаю одного - я повинен подивитись карту. Згода?
      - Згода, - вона простягла менi руку.
      I ми розiйшлися спочивати. Засинаючи, я розмiрковував:
      "Може, я й не зустрiну Чоловiка з рубцем i не знайду затоплених скарбiв. Але, може, заверну з поганого шляху цю дiвчину й Чорного Франека. Коли менi пощастить бодай у цьому, я недарма приїхав на Озерище".
      РОЗДIЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
      Чи Бронка не шпигунка ватаги? Що дiялося на озерi? Про
      романтичну пригоду. Хто не ладнає з рибальськими правилами?
      Екзамен. I знову таємнича карта. Викритий. Кому можна
      довiряти?
      - I ця ловитиме рибу? - занепокоєно спитав пан Анатоль, коли наступного дня побачив у мене руду Бронку.
      - Гадаю, вам вистачить риби. Озеро величезне, - вiдповiв я.
      А потiм нахилився до його вуха i, нiби втаємничував його в якусь важливу справу, прошепотiв:
      - Ця дiвчина взагалi не ловить риби. Вона з ватаги Чорного Франека.
      Вiн аж вiдскочив на два кроки.
      - Так, правда. Я бачив її серед тiєї страшної орди. I що вона тут робить?
      - Порвала з ними i хоче стати на добрий шлях.
      - I ви вiрите в це? Може, вони хочуть пограбувати нас i прислали її сюди розвiдати?
      - Може, - кивнув я головою.
      Щось пiдохочувало мене налякати пана Анатоля. Хоч, вiдверто кажучи, я не зовсiм довiряв дiвчинi. Адже вона не цiлком порвала з ватагою. "Хтозна, в яких обставинах я опинюсь? Може, доведеться залишити тут дiвчину саму? Буде непогано, якщо тодi за нею наглядатиме недремне око пана Анатоля".
      А дiвчина, не знаючи, що її пiдозрюють, спершу гарно прибрала в наметi, а потiм нагрiла води й заходилася прати блузку й мити голову.
      Так минув ранок. Пан Анатоль iз своїм приятелем попливли на мис ловити окунiв. Мишка й жiнка пана Казика вартували перед наметами, пильно стежили за кожним рухом Бронки.
      День був ясний, сонячний, але вiяв мiцний вiтер i пригашав спеку. Блузка й випранi штани швидко сохли на мотузку, дiвчина в самому купальному костюмi лежала на ковдрi й сушила своє руде волосся. А я сидiв над озером i оглядав його зеленаву поверхню.
      Вже з самого ранку на озерi був великий рух. Туди й сюди снували байдарки гарцерiв. Я здогадався, що пiсля вчорашньої iсторiї з наметами вони шукають новий табiр Чорного Франека. Гордо пропливла яхта Вацека Краватика, прямуючи до Чаплинця. Але не пристала до острова, а зненацька завернула. Кинула якiр поблизу мису Судака, де гасали обидва лицарi спiнiнгу. А далi дрейфував маленький гумовий човник, у якому крiзь бiнокль я побачив Несправжнього Орнiтолога.
      Я уявив собi, що, може, зараз Чорний Франек мандрує берегом озера, шукаючи того, хто вкрав рибальську карту. А Капiтан Немо, сховавши свiй глiсер на якiйсь таємничiй пристанi, планує новий випад проти ватаги Чорного Франека.
      I тiльки я нiчого не робив, хоча мене привела сюди куди складнiша справа, нiж вiйна гарцерiв з бешкетниками, викрадення рибальської карти, таємниця Несправжнього Орнiтолога чи витiвки Капiтана Немо з ватагою Чорного Франека.
      Припливла Марта на своєму великому рибальському човнi. Вимкнула мотор тiльки в останню мить, так здивувалась, побачивши Бронку. Човен ткнувся носом у берег i глибоко зарився в пiсок.
      - Ну, знаєте, - обурено мовила Марта, дивлячись на Бронку. I передражнила мене: "Присягаюся, що вiдсьогоднi не водитимуся з дiвчатами". А може, ви записались до ватаги Чорного Франека?
      - Вона порвала з його ватагою. Зрештою, я сам це їй запропонував, пояснював я Мартi.
      - I ви повiрили їй? То чому ж вона не повертається додому, а сидить бiля озера? Ви гадаєте, що Чорний Франек так її вiдпустив би? Вона їхня шпигунка.
      Марта говорила все це при Бронцi, яка спершу зневажливо мовчала. Та, нарештi, її зачепило за живе. Бронка пiдвелася з ковдри, зiрвала з мотузка ще мокру блузку.
      - Якщо й ви так думаєте, то я собi пiду.
      - Авжеж. Так було б найкраще, - твердо сказала Марта.
      Але я був iншої думки. Пiдiйшов до Бронки й поклав їй на плече руку.
      - Тодi, на островi, я запропонував тобi втекти. Ти прийняла мою пропозицiю, i тепер усе гаразд. Учора ввечерi ми з тобою уклали угоду.
      - Так. Але вона... - Бронка красномовно поглянула на Марту.
      Ми вiдiйшли трохи набiк.
      - Ти знаєш, де знайти Чорного Франека?
      - Нi. Але гадаю, що вiн пiшов на Буковець, де вкрадено Краватикову карту. Сподiвається знайти злодiя i вiдiбрати в нього карту. Якщо хочете, я теж можу зараз туди пiти. Це далеченько, мабуть, кiлометрiв iз п'ять берегом озера.
      - Гаразд, - кивнув я головою. - Iди на Буковець. Постарайся ще влаштувати менi розмову з Чорним Франеком. Без свiдкiв розмову, розумiєш?
      Я повернувся до Марти, яка дивилася на нас, глузливо посмiхаючись.
      - Ну, зрозумiло, - промовила вона. - Я не зважила на деякi дрiбнички. Забула, що вас привели на Озерище якiсь темнi справи. Я не здивуюсь, коли виявиться, що це не вони вас, а ви їх обдурили.
      - Хто кого?
      - Ви ватагу Чорного Франека, - пояснила вона.
      Я показав на вудки на днi човна:
      - Може, попливемо по рибу? На мис Судака?
      Марта зiпхнула човен на воду, ввiмкнула мотор. Я махнув Бронцi рукою на прощання, i ми вiдпливли вiд берега. Хвиля була велика, човен дуже гойдало, раз у раз нас оббризкувало водою з нiг до голови.
      Лицарi спiнiнгу ловили рибу на тому мiсцi, де вчора Марта спiймала величезного окуня. Трохи далi вiд берега стояла бiла яхта Вацека Краватика. З розчиненого вiконця яхти лунала над озером ритмiчна мелодiя з транзистора.
      Ми причалили до мису з захiдного боку, щоб не полохати рибу пановi Анатолевi й Казиковi. Марта вимкнула мотор, витягла човен на пiсок.
      - Може, провiдаємо Несправжнього Орнiтолога? - запропонувала вона.
      - Вiн поплив своїм човником до Сем'ян.
      - То давайте обшукаємо його табiр. Може, з'ясується, хто вiн насправдi?
      - Ну, знаєте, - обурився я. - Ви хочете, щоб ми були, наче злодiї, що залазять у будинок, коли господаря немає вдома? Я люблю чисту гру. З цього приводу я маю застереження до Капiтана Немо.
      - Ви маєте до нього претензiї, що вiн не виступає з пiднятим забралом? - обурилася вона. - А ви? Хiба ви не робите так само?
      - Адже ви бачите моє обличчя.
      - Але не знаю ваших думок. Не знаю, чого ви шукаєте над Озерищем. Ви самi щойно сказали: "Я люблю чисту гру", Отже, тут iде якась гра? А яка ж ставка?
      Я завагався. Навiть хотiв був розповiсти їй усю правду, але стримався.
      - Настане час, коли я все вам поясню. Я приїхав на Озерище, щоб знайти одного чоловiка. Моя балакучiсть могла б зiпсувати всю справу.
      - По-вашому, в мене задовгий язик?
      - Взагалi ми дуже мало одне одного знаємо. А справа важлива.
      Якийсь час вона сердилась. Сидiла на березi, спершись спиною об стовбур товстої вiльхи, й не хотiла анi ловити риби, анi гуляти по лiсi.
      - То, може, ви хоч скажете менi, яким дивом Бронка опинилась у вашому таборi?
      - Це не таємниця. Коли мене зв'язали на островi Чорного Франека, вона заговорила зi мною. Сказала, що до ватаги її привело бажання пережити щось незвичайне, романтичне. Очевидно, згодом вона розчарувалась. Менi подумалось, що є нагода вирвати її з ватаги. Запропонував їй утекти й оселитися в моєму таборi. Пообiцяв, що вона ще переживе справжнi пригоди.
      - Це була тiльки обiцянка?
      - Менi здається, що я зможу її виконати.
      - Отже, ми повертаємось до того самого. Ви таки провадите якусь гру. Я трохи ображена. Я не зробила нiчого такого, що могло б бути вам неприємне. То чого ж ви їй, а не менi запропонували пережити щось незвичайне?
      - Але ж вас не треба виривати з-пiд поганого впливу? Я не хочу вам лестити, але ви є втiленням незвичайного. Коли я дивлюсь, як ви ловите рибу, як плаваєте по озерi, то не уявляю собi романтичнiшої дiвчини.
      - Справдi? - зашарiлася вона вiд моїх комплiментiв.
      - А щодо Бронки, то, може, вона допоможе менi зблизитись iз Чорним Франеком? У ватазi почались конфлiкти, це добра нагода, щоб i його умовити перейти на мiй бiк.
      Вона з сумнiвом похитала головою.
      - Дружба з Бронкою принесе вам розчарування. Ви гадаєте, що вона справдi порвала з ватагою?
      - Вона тiльки симпатизує Чорному Франековi. I я спробую з того скористатися, щоб прихилити до себе хлопця. Може, менi пощастить тодi переконати й Капiтана Немо, щоб вiн змiнив своє ставлення до Франека.
      - Але ж Чорний Франек ненавидить його.
      - Я знаю, що Капiтан Немо подобається хлопцевi. Подобається його глiсер, його вмiння закидати спiнiнга, його вiдвага й таємничiсть. Якби їм пощастило подружити, може, це добре вплинуло б на хлопця? Спробую переконати в цьому Капiтана Немо. У мене сьогоднi зустрiч з ним...
      Дiвчина аж пiдскочила на травi.
      - Коли? Де?
      - Я не можу цього сказати.
      Ми замовкли. З того боку мису до нас пiдiйшов пан Анатоль. Вiн нiс у сiтцi лише кiлька невеличких окунцiв, але обличчя його свiтилося щастям.
      - Ловляться! - сказав вiн трiумфуючи. - Вам учора винятково пощастило. А ми ловимо згiдно з рибальськими правилами. Нам риба не затягне вудлища в озеро. Якби ви розумiлись на рибальствi...
      - Звiдкiля ви знаєте, що я не розумiюся? - перебила його Марта.
      - Ви дуже молода. Ви ще ходите до школи. Я навiть не знаю, чи є у вас рибальський квиток?
      Марта засунула руку в задню кишеню своїх штанiв i вийняла посвiдчення Польської спiлки рибалок.
      - У мене є. А у вас?
      Пан Анатоль занiмiв з обурення, що хтось насмiлюється запiдозрити, нiби в нього немає рибальського квитка. Вiн простяг Мартi свiй квиток, а сам розглядав її рибальське посвiдчення.
      - Ви вже маєте спiнiнговий значок? - здивувався вiн. - Але ж вам чи й є сiмнадцять рокiв. Тiльки пiсля сiмнадцяти рокiв одержують дозвiл рибалити спiнiнгом.
      - Я маю повноваження Головної спортивної комiсiї Польської спiлки рибалок як молодий спортсмен-рекордсмен, - гордо сказала Марта. I нiби невинно спитала: - Ви не знаєте, скiлькома вудками має право ловити рибалка?
      - Гм, - занепокоївся пан Анатоль.
      - Рибалка має право ловити двома звичайними вудками i одною легкою на живця, - процитувала Марта. - А ви, якщо не помиляюсь, ловите аж трьома вудками. А скiлькома вудками дозволяється у нас ловити лососевих риб?
      - Тут немає нi форелi, нi лосося, - боронився пан Анатоль.
      - А чи пам'ятаєте ви охороннi розмiри окремих порiд риб i час, коли їх заборонено ловити?
      - Ви хочете мене екзаменувати? - обурився пан Анатоль.
      - Ви мали сумнiв щодо моїх знань у галузi рибальства. Мабуть, ви не образитесь, як ми одне одного поекзаменуємо? А може, ви не готовi?
      - Я? Будь ласка, запитуйте. Я вiдповiм на всi запитання, - гордо випростався пан Анатоль.
      Марта почала швидко, не задумуючись, питати.
      - Охоронний розмiр судака?
      - До сорока сантиметрiв, - вiдповiв пан Анатоль.
      - А на водах державних рибних господарств?
      - Гм, - затнувся пан Анатоль.
      Марта вiдповiла не задумуючись:
      - Не можна ловити судака вагою менше, як кiлограм i завдовжки менше, як п'ятдесят сантиметрiв. А охоронний розмiр краснопера?
      - До п'ятнадцяти сантиметрiв.
      - Плiтки?
      - До п'ятнадцяти сантиметрiв.
      - Лина?
      - Гм, - занепокоївся лицар спiнiнгу. Пiсля довгого обдумування невпевнено сказав: - Тридцять сантиметрiв.
      - Нi. До двадцяти п'яти. Щука?
      - Сорок сантиметрiв.
      - Вугор?
      I знову на обличчi пана Анатоля видно нерiшучiсть.
      Дiвчина махнула рукою.
      - Облишмо екзамен. Менi здається, що ви не ладнаєте з статутом Польської спiлки рибалок.
      - Ви мене ображаєте, - розсердився лицар спiнiнгу.
      - А ви назвiть охороннi перiоди: судака, щуки, сома, джерельної форелi, харiуса, ряпушки.
      Пан Анатоль переступив з ноги на ногу.
      - Я завжди ловлю влiтку. Але знаю, що судака заборонено ловити до початку червня.
      - До тридцять першого травня. А щуку?
      - Так само.
      - Неправильно. До п'ятнадцятого квiтня.
      Пан Анатоль тупнув ногою.
      - Я не дозволю розмовляти зi мною таким тоном. Я досвiдчений рибалка, а ви ще надто молода, щоб мене екзаменувати.
      Вiн пiшов розгнiваний, щось сердито бурмочучи. Проте ми побачили, що вiн витяг з води одну вудку i вже ловив тiльки двома, як годилося за статутом.
      - Наука не йде до бука, - розсмiялася дiвчина.
      Раптом їй захотiлося порибалити.
      Вона дiстала з човна дiряву бляшанку з принадою. Там було кiлька пiчкурiв.
      - На щуку, - пояснила Марта.
      Запропонувала пiти трохи далi, до маленької затоки. Але менi не хотiлося ловити рибу. Я помiтив рух на бiлiй яхтi, мене непокоїло те, що я не знаю долi рибальської карти. Голова в мене йшла обертом вiд усiляких пiдозрiнь, здавалося, от-от сяйне думка, що розкриє усi таємницi Озерища.
      - А що ви збираєтесь робити?- спитала Марта.
      - Засмагатиму, - вiдповiв я, роздратований, що вона заважає менi думати.
      Вона взяла вудку, принаду й пiшла берегом. Я приклав до очей бiнокль. Вацек Краватик з Бороданем поставили на палубi яхти тапчани, бiла дама лежала на ковдрi на даху кабiни й засмагала. Вацек з Бороданем про щось розмовляли, жваво жестикулюючи. Може, сварилися.
      "Я багато дав би, тiльки б дiзнатися, за що вони сваряться", - подумав я.
      Устромив руку у воду. Вiяв мiцний вiтер, було холодно, але вода здавалася теплою. Я роздягнувся, залишившись тiльки в плавках. Пiрнув i плив пiд водою до яхти, поки вистачило духу. Потiм обережно вистромив голову, щоб ухопити в легенi повiтря i подивитися, чи не помiтили мене з яхти.
      Але побоювання були марнi. Бо я плив до корми, а Вацек Краватик i Бородань сидiли спереду. Мене могла помiтити лише бiла дама на даху кабiни, але й вона не дивилася сюди, Здавалося, що її захопила сварка мiж Вацеком i Бороданем.
      Я знову пiрнув у воду i виплив уже поблизу яхти. Хвилi були великi, iнодi вони ринули над моєю головою i вкривали мене бiлою пiною. Щоб трохи вiдпочити, я лiг на хвилi, й вони пiдкинули мене аж до борту. Я вхопився рукою за раму круглого вiконця каюти i притулився до слизьких дощок корпусу яхти.
      Бородань сердито казав Краватиковi:
      - Ми витратили купу грошей, а тепер знову марнуємо час. Треба щось робити, розумiєш?
      Вацек вiдповiдав:
      - Хлопчисько обiцяв принести сьогоднi карту. Завтра вже заходимось ловити.
      - А як не принесе?
      - Хiба йому не треба грошей, чи що? Ми дамо йому й п'ять тисяч. Вiн iз шкури вилiзе i з-пiд землi добуде нашу карту.
      - А може, повiдомити мiлiцiю? - роздумував Бородань. - Мiлiцiя скорiше вiд Франека знайде злодiя.
      - Мiлiцiя? - занепокоївся Краватик.
      - А що тут такого? Карта це карта, нам же повертають украденi речi.
      - Не про це мова. Менi здається, що в Чорного Франека бiльше шансiв дiстати цю карту. Адже вiн, мабуть, знайомий з усiма розбишаками на озерi. I вiн легко домовиться з ними, надто коли пообiцяє їм трохи грошей. Я вважаю, що слiд набратись терпiння. Дiяти почнемо завтра.
      У цю мить Вацек Краватик устав з тапчана.
      - Поглянь! - закричав до Бороданя. - Якась велика туша пливе пiд водою.
      Вiн перехилився через борт, стежачи за тiнню риби в озерi. I побачив, що я притулився до корпусу.
      - Що ви тут робите? - вереснув вiн. - Ви пiдслуховуєте нас? Чи, може, хочете нас обiкрасти?
      У мене язик прилип до пiднебiння.
      - Вiдпочиваю, - пробелькотiв я.
      - Як це вiдпочиваєте? Тут?
      - Я плавав. Але велика хвиля, i я знесилiв, I вхопився за яхту, щоб вiдпочити. Зараз попливу до берега.
      З палуби вихилилась i Едiта.
      - Добрий день, - привiталась вона. - Будь ласка, може, вийдете до нас на палубу? Мабуть, ви змерзли? Вип'єте чогось гарячого?
      Вона була дуже мила. А це викликало пiдозру в Бороданя.
      - Звiдки ти знаєш цього добродiя? - гостро спитав вiн.
      Вона не встигла пояснити, як втрутився Вацек.
      - Чи не про цього типа розповiдав нам Чорний Франек? Зажди-но, як його прозивають? Самоходик чи щось таке...
      Бiла дама й далi була дуже мила. Вона простягла до мене руку й знову запропонувала:
      - Може, ви все-таки зайдете до нас на гарячий чай або на сигаретку?
      Я випустив з рук вiкно кабiни, ногами вiдштовхнувся вiд корпусу.
      - Хай iншим разом! - гукнув я.
      Щосили вимахуючи руками, я плив до берега, а вони стояли на палубi й пiдозрiливе дивилися на мене.
      На мисi Судака сидiла Марта й тримала в руках мiй бiнокль.
      - Спiймалися, - сказала вона мстиво. - Дуже негарно пiдслуховувати.
      Повiяв вiтер, i я аж затрусився вiд холоду. Цокотячи зубами, схопив одяг i залiз у кущi. Коли повернувся на берег, усе ще тремтiв, а дiвчина дивилась на мене майже з задоволенням.
      - У вас буде нежить, - сказала вона. А потiм сердито тупнула ногою. Ви послали мене по рибу, а самi...
      - Що "самi"? - прикинувся я здивованим. - Хiба вже менi заборонено купатися в озерi? I хiба я посилав вас по рибу?
      Вона похитала головою.
      - Ви купалися? На такому холодному вiтрi? Менi вiдразу здалося щось не так, коли ви не пiшли зi мною по рибу. Я вернулася з пiвдороги i дивлюсь, а ви вже коло яхти. Поглянула в бiнокль i побачила, як ви причаїлись пiд бортом. Ну, вже i обличчя були в Краватика й Бороданя, коли вони вас помiтили. То про що ж вони розмовляли? - спитала вона серйозно.
      Не було сенсу гратися з нею в "куцу бабу".
      - Чорний Франек ще не принiс їм карти. Вони починають нервуватися.
      Марта на мить замислилась.
      - Та карта справдi дуже потрiбна вам?
      - Може, i я хочу стати князем спiнiнгу?..
      - Я покажу вам мiсця, де найкраще ловиться щука, короп, плiтка, краснопiр, вугор. Чи й пiсля цього вас цiкавитиме карта Вацека Краватика?
      - На жаль, так.
      - Ви не скажете менi, чому?
      - Нi.
      - Менi перехотiлося рибалити. Повертаймося, - сказала вона ображено.
      Я слухняно сiв у човен. Дiвчина не обiзвалася до мене й словом, поки ми пливли на той берег. Навiть коли я вистрибнув поблизу свого намету, вона не сказала, чи ще колись вiдвiдає мене. Тiльки махнула рукою на прощання.
      Однак у мене було передчуття, що ми ще не раз зустрiнемося i, мабуть, за цiкавих обставин.
      РОЗДIЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
      Чи повиннi iснувати мандрiвнi лицарi. Брончнне признання.
      Зустрiч на мисi Судака. Зрада. Ми в пастцi. Втеча. Голос
      зачарованої дудки. Порятунок. Несправжнiй чи справжнiй
      орнiтолог?
      Бронка повернулась аж увечерi. Вона була дуже голодна i здавалася стривоженою, хоч намагалась приховати це вiд мене. Я не набридав їй запитаннями i поклав мовчки чекати, поки вона сама схоче про все менi розповiсти.
      Вiтер стих, озеро поволi заспокоювалось. Але вечiрнє повiтря було холодне. Щоб не змерзнути, я мусив натягти грубого светра. Подумав, що й дiвчинi, певно, холодно, i дав їй свою шкiряну куртку.
      Замiсть подякувати, вона глузливо сказала:
      - I де ж та ваша чудова пригода?
      Спершу я хотiв був пустити повз вуха цю її вiдверту зачiпку.
      Однак вiдповiв:
      - Менi здається, що тобi сьогоднi не бракувало пригод.
      Я лiг на ковдрi поблизу намету й дивився на озеро.
      Того вечора у моїх сусiдiв був радiсний настрiй. Уперше пан Анатоль iз паном Казиком привезли чимало риби. Насмажили на вечерю i тепер усi четверо сидiли перед своїми наметами i розмовляли. Точнiше, пан Анатоль виголошував промову про рибальство.
      Не розумiю цiєї пристрастi. Крiм того, я не вважаю спортивною ситуацiю, коли з одного боку зручно стоїть на березi тепло вдягнений, у довгих гумових чоботях лiтнiй чоловiк, а його "суперником" є плiточка, маленька весела рибка, що гасає в озерi. Менi бiльше до душi iншi заняття. Правда, за них нiкому не дають медалей, не порiвнюють рекордiв, нiкого не оголошують нi князем, нi королем, нi навiть лицарем. А може, слiд було б вiдновити iнститут мандрiвних лицарiв, щоб вони пiд час вiдпусток мандрували по країнi, допомагаючи слабшим i борючись зi злом?
      Мої роздуми перебили Телль iз Яструбом. Вони причалили байдаркою до берега тодi, коли Бронка скiнчила їсти обiд, який я залишив для неї у казанку.
      Яструб перший вистрибнув на землю i, похитуючись на своїх цибатих ногах, вiдразу пiдiйшов до дiвчини.
      - Мене не обдуриш! - закричав вiн пискливим голосом. - Ти з ватаги Чорного Франека! Що ти тут робиш? Чого прийшла? Знову якийсь бешкет хочете зчинити? Твiй Чорний Франек дiстав сьогоднi добрячого прочухана вiд своїх приятелiв. Але ми й так виженемо вас звiдси пiд три вiтри.
      Дiвчина не обiзвалася, тiльки нижче схилилася над казанком. А Яструб, мов не помiчаючи мене, сказав до Телля, що витягав байдарку на берег:
      - Може, заберемо її до нашого табору? Якщо вони беруть у полон, то й ми можемо зробити так само.
      Телль пустив тi слова повз вуха. Пiдiйшов до мене, привiтався, але i його iнтригувала присутнiсть Бронки.
      - Ви знаєте, що вона з ватаги Чорного Франека?
      - Була. Вона порвала з ними, - пояснив я..
      - Як це: порвала? Сьогоднi до обiду вона була разом з Чорним Франеком на островi Буковець серед кемпiнгiв. Планували якийсь напад чи нову крадiжку.