Узявшись за руки, вони побігли, так і не зустрівши ніде жодної живої душі, хоч неподалік, за кілька кілометрів, вирувало життя великого міста над Дніпром
Наступного дня Гнат зв'язався з інформаційною службою міста на Дніпрі і спробував щось довідатися про контейнери. Оператори інформцентру провели регіональний пошук, але він нічого не дав: за жодною організацією контейнери не значилися.
Тоді Гнат розшукав Станіслава Томаха й обережно натякнув йому про свою знахідку. Той сприйняв звістку серйозно.
— Яка, кажеш, там була емблема? — запитав він, суплячи вилинялі брови.
— Серп, кирка і колосся.
Про те, що він бачив ще один знак — людський слід, Гнат поки що не сказав, вирішив показати його на місці.
— Так, це емблема наших космічних колоністів. Дивно… Ну гаразд, дякую за сигнал, я взнаю і подзвоню. Або краще подзвони після чергування сам.
— Добре, — кивнув Гнат і посмутнів. — Завтра наші грають на першість Системи, перша зустріч із збірною Місяця…
— Отакої! — здивувався Томах. — Ти кажеш так, наче сам не граєш.
— Граю, але… розумієш, не хочу. Не хочу! Перегорів? Чи вже вік?..
— Вік твій тут ні до чого. Першість ти повинен зіграти, а там подивимося, звідки оця твоя нудьга. До речі, тебе шукала Аларіка.
— Шукала Ала… — Гнат завмер. — То чого ж ти мовчав?! Коли?
— Сьогодні вранці. — Томах пильно глянув на Гната. — В цій справі ти теж гравець чи всерйоз? Я до того, що жінка вона незвичайна…
— Йшов би ти, Славо!.. — буркнув Гнат. — Подалі!
— Ага, спасибі. Вже йду…
І зображення Станіслава розтануло.
…Швидколіт безшумно опустився поряд з контейнерами. Томах відсунув прозорий ковпак і першим стрибнув на землю.
Біля контейнерів уже стояли швидкольоти оперативної служби УАРС, технічного сектора управління, юрмилися люди.
Назустріч Томаху ступив цибатий, гостроносий, з ріденькою сивиною старий у формі експерта першого рангу.
— Матеріал стінок контейнерів деформаційно несталий, — сказав він хриплувато. — Враження таке, ніби контейнери випробували тривекторний ТФ-резонанс.
— Спасибі, Бруно, — мовив Станіслав. — Уже перевірили вміст контейнерів?
— Так, звичайно. Обладнання тераформістів: комплекти для гірничо-підривних робіт, генератори плазми й таке інше.
Томах обернувся до Богданова.
— Безперечно, це зниклі вантажі, призначені для Садальмелека. Збігається все до дрібниць. А чого вони опинилися на Землі — хоч убий, не збагну!
— Комплекти для гірничо-підривних робіт… — поволі проказав Богданов. — Такий же вантаж посилали на Шемалі і в систему Суїнберна.
— Несподіваний висновок напрошується. Треба б дізнатися в центрі далекої розвідки, чи не пропадали у них такі вантажі.
— Далека розвідка не використовує комплекти для гірничо-підривних робіт і обладнання тераформістів, але запитати їх можна. Між іншим, контейнери виявив Гнат. Таланить же хлопцю на відкриття…
— Він запрошував мене на ігри чемпіонату Системи, завтра перший матч. Не бажаєш піти заради цікавості? Все ж гравець він першокласний, та й гра сама по собі красива, не пошкодуєш.
Богданов завагався.
— Навряд чи вдасться вибратися, але на всяк випадок нагадай завтра. Я б пішов тільки тому, що Гнат гратиме на такому рівні, можливо, востаннє… То тепер куди — в далеку розвідку чи зразу у відділ?
— Треба взнати, що нового у Тектуманідзе, потім уже до себе у відділ. По-моєму, Керрі невдоволений тим, що справа посувається повільно.
— Ми в цьому не винні. Надто вже розсіяна потрібна інформація, та й склад оперативних груп обмежений. Щодо Гната, то ти маєш слушність в одному: його допомога нам би ой як знадобилася.
До них знову підійшов схожий на журавля експерт техсектора.
— Скоро кінчаємо, докладні дані аналізу матимете сьогодні ввечері.
— Гаразд, Бруно, — кивнув Богданов. — Я викликав бригаду транспортного забезпечення, вона доставить контейнери за призначенням. Дякуємо.
— Нема за що, — буркнув Бруно, потоптався і додав: — Ваш стажер виявив на контейнерах цікаву деталь, хочете подивитись?
Він підвів інспекторів до одного з контейнерів.
— Ось…
Богданов помацав пальцями викарбуване в стінці заглиблення, схоже на слід босої ноги людини, нагнувся.
— Це? — Він якусь мить розглядав слід. — А знаєте, я десь уже його бачив…
— Ну й що? — знизав плечима Станіслав. — Знак якоїсь фірми, мабуть.
— Ні-ні, я бачив щось подібне, і зовсім недавно. — Богданов наморщив чоло, замислився. — Ні, не пам'ятаю, — сказав з досадою. — Але що бачив, це точно. Загалом форма справді цікава.
Експерт докірливо глянув на нього.
— Ех, ви, спостерігачі! Справа не у формі, хоч і вона змушує задуматися. Весь фокус у тому, що ми не знаємо, яким способом зроблено це заглиблення. Матеріал стінок контейнерів — порошок з магнієвим каркасом, ви розумієте? Магнітні лінії гладенькі, в них неможливо зробити заглиблення.
Бруно знову обвів поглядом принишклих інспекторів і махнув рукою.
— Потім докумекаєте, наше діло надіслати у відділ зведення з результатами аналізів та нашими висновками.
Уже коли швидколіт злинув у небо і пустир з контейнерами став маленькою латочкою на жовто-зеленому килимі землі, Богданов ляснув себе по лобі:
— Я згадав, де бачив знак. На Шемалі у квартир'єрів…
Станіслав здивовано присвиснув.
У відділі на них чекало повідомлення від Тектуманідзе, одержане через канал спецсектора.
— Про вовка помовка, — сказав Томах, вислухавши рапорт чергового по відділу. — Що ж, послухаємо, чим Шалва нас порадує…
Інспектор увімкнув відеозапис.
— Славо і Микито, моє вам шанування, — сказав Тектуманідзе. Мовби заздалегідь знав, що саме вони першими слухатимуть його повідомлення. — Я дещо розкопав по вашій лінії. Керрі натякнув, що ви продовжуєте роботу з «дзеркалами». Перше: мої експерти мало не до гвинтика розібрали другу станцію над Дзором, ту саму, резервну, на якій гостював хтось невідомий. Слідів — жодних, якщо за ці сліди не вважати відсутність програм у бортовому комп'ютері. Таке враження, ніби записи на фероголках стерли. Як це можна здійснити без порушення структури ферокристалів — я не знаю. Експерти також. Крім того, виявлено один незвичайний знак, я покажу його згодом. Друге: перед тим, як зникнути… вибач, Микито, — Тектуманідзе глянув просто у відеокамеру; очі в нього були почервонілі й ніби налиті слізьми.
Томах крадькома зиркнув на Богданова, але в того лише випнулися жовна і звузились очі.
— Перед тим, як зникнути, — вів далі Тектуманідзе, — Василь намагався реалізувати ідею глобальної гіпнообробки Дзора. На його замовлення постачальники доставили у важкодоступний гірський район планети гіпногенератор — проґавили служби контролю наслідків. Своїми руками він склав випромінювачі й мав намір увімкнути генератор. На думку Василя, — ми знайшли його інформ, — щоб запобігти війні на Дзорі, найліпше провести превентивне лікування від агресивності гіпнонавіюванням. Утішусь, якщо вам знадобиться ця інформація. Тепер демонструю знак, викарбуваний на панелі головного пульта розпечатаної станції. — Шалва показав голографічний знімок панелі, на якій інспектори побачили знайомий контур сліду босої ноги. — Між іншим, на корпусі генератора і на кобурі у Василя, — пам'ятаєте, він, як і всі офіцери Дзора, носив пістолет, — викарбовано той самий знак. У мене все, до зв'язку.
Тектуманідзе кволо помахав рукою, і запис закінчився.
— Втомився Шалва, — по паузі мовив Томах, хоча сказати хотів зовсім інше.
— Помітно, — погодився Богданов, теж думаючи про інше. — Що ж робитимемо? Слід цей, думається, перевершить і наші «дзеркала»! Чи не так?.. На кобурі, на генераторі, на пульті станції, на контейнерах і, врешті, на базі Шемалі — один і той же знак! Не тільки в далекому космосі, а й на Землі. Розумієш, чим це пахне? Адже той знак…
— Знак Ока, — докінчив Томах. — Ти це хотів сказати? Можливо, він і ще десь є, а ми проґавили?
— Але що він означає? Хто його ставить? Навіщо?.. Мене оце мучить думка: а що як між усім цим — ідеєю Василя, слідом та іншими явищами — є зв'язок?
Томах помовчав, знічев'я переставляючи предмети на столі.
— Не виключено. Шалва теж подумав про це, інакше не став би квапитися з повідомленням. Виходить, комусь було вигідне зникнення Василя… Кому? Аборигенам Дзора?
Богданов похитав головою.
— У такому разі наших спостерігачів на Дзорі було б давно розсекречено, а це малоймовірно. Ні, дзорити тут ні до чого.
— Тоді це таки справді Око. Йому не подобається, що ми дедалі активніше втручаємося в життя нашого зіркового регіону. Не можу збагнути — чому.
— А я можу. Воно хоче змусити нас частіше «оглядатися вперед», а то людство ще не вийшло з віку примхливого дитинства, котре всупереч волі вихователів робить те, чого не треба робити, і вже намагається диктувати свою волю. От Око й попереджає нас, що слід примхливого дитинчати на клумбі з квітами — не краще, що воно може залишити після себе.
— Далі не кажи, мораль твоєї тиради ясна навіть мені. І все ж доведеться зайнятися цим слідом серйозно.
— Я і не казав, що ми сидітимемо склавши руки. Доведеться просити помочі у Керрі, оперативних груп у відділі бракує. Я спробую підсумувати нові дані й дам їх машинам — для аналізу й пошуку аналогій, а ти повизбируй відомості про це по планетах Системи. Землю теж не завадило б потрусити, звернися в Інститут історії Землі, в Академію наук — нехай допоможуть знайти сліди і «дзеркала» в документах архівів.
— Буде зроблено, — зітхнув Томах. — Щось у мене після звістки Шалви фантазія розбурхалася. Відчуття таке, наче і мене хтось збирається викрасти…
Розділ 7. НАРАДА
Звіддалік споруда оперативного центру Управління аварійно-рятувальної служби скидалася на підсвічену зсередини кристалічну брилу аквамарину.
Однак, підлітаючи ближче, Гнат спостеріг, що брила ця не суцільна, складена з тисяч модульних блоків, хитромудро сполучених в ажурну конструкцію, схожу на атомну решітку якогось мінералу.
Наступної миті з дна чаші, що увінчувала відросток мінералу, зметнулась угору гнучка лапа, підхопила швидколіт і втягнула його досередини споруди.
— Прибули, — сказав Томах і першим сплигнув з кабіни на підлогу елінгу. Богданов і Гнат вийшли за ним.
Нараду відкрив генеральний секретар АУРС Норман Спенсер, темнолиций здоровань з гривою сивого волосся, що спадала на вуха і лоб. Він коротко торкнувся гострих проблем аварійно-рятувальної служби, навів статистику аварій і катастроф на Землі й у зоні космосу, яку освоювали земляни. Найбільшою з цих бід була катастрофа на космічному прискорювачі: загинуло сорок сім чоловік, а величезний район Сонячної системи між орбітами Землі та Марса забруднився радіоактивним газом.
Тоді так само коротко відповідальні керівники секторів доповіли про наслідки своєї роботи, про вжиті заходи та методи контролю за безпекою людських колективів.
Останнім слова попросив керівник першого сектора Дикушин.
— Ось чим обертається оте наше людське «нехай»: зло, сподіяне предками, вдарило по нащадках! Заражену зону зараз розчищають, подібні сюрпризи вишукуємо у всіх куточках всесвіту. Щоб не повторилося…
— Але ж патрульна служба таки проґавила ракетоносець, — гукнув хтось із залу.
— Його виявили давно, та, як це в нас часто буває, махнули рукою: мовляв, автомат… А цими автоматами аж кишать простори Системи. Одне слово, як ото в прислів'ї мовиться: ти вгору, а чорт за ногу… Виходу в нас немає: треба очистити космос від техніки, яка своє відслужила. Тепер ще одне… Не секрет, що з січня наступного року Управління будівництва планетарних споруд планує почати спорудження зон сонячних конденсаторів в орбітальному поясі Меркурія. Справа надзвичайно важлива, адже людство, як ніколи, відчуває потребу в енергії: пояси надземних геліоелектростанцій уже на межі можливостей, а ми ще далеко не завершили освоєння Системи, та й інші світи чекають на своїх дослідників. Але потрібна спеціальна система заходів для попередження нещасних випадків. Масштаби нової роботи грандіозні, а ми всього-на-всього люди, здатні помилятись, та ще й як помилятись!
І останнє. У зв'язку з відкриттям формули Ромашина Академія наук і Земплан передбачають найближчим часом провести експеримент так званого галактичного просвічування, а точкою експерименту вибрано Фебу, супутника Сатурна. Так ось, я категорично проти Феби! І взагалі будь-якої іншої планети Системи! Експеримент складний, небезпечний, і проводити його треба в глибокому космосі.
— У чому суть експерименту? — почулися голоси. Дикушин, який збирався був сісти, глянув на Спенсера.
— Поясніть, — коротко сказав той.
— Нехай краще це зробить Хейдо, — мовив Дикушин. — То його парафія.
Спенсер обернувся до голови Технічної ради Землі.
— Як відомо, — почав Уессон, вмикаючи спік-візор, — сучасна космологія понині не розв'язала проблеми топології чорних дірок, пов'язаної з проблемою виникнення Великого Вибуху, що породив наш всесвіт. Себто, назріла необхідність перевірити деякі оригінальні гіпотези, що дасть змогу вченим уточнити космологічну модель всесвіту і почати практичну реалізацію найновіших теорій. Це перша передумова експерименту. Крім неї, є ще кілька, приміром, район космосу, контрольований нами, поступово розширюється, і для безпечного прокладання ТФ-трас необхідно знати точне розміщення мас тяжіння в цьому районі. Водночас експеримент дасть змогу фізикам розв'язати проблему телекінезу чи психокінезу — можливості керувати ТФ-переміщенням з допомогою наказу думкою. Як бачите, діапазон питань, які може розв'язати експеримент просвічування, досить широкий, хоч я і не назвав усього. Сам же експеримент полягає в збудженні галактичного ТФ-поля з допомогою ТФ-вибуху. Ударна ТФ-хвиля вмить облетить галактику, відіб'ється від усіх мас тяжіння: зірок, туманностей, чорних дірок — і дасть повну картину їх гравітаційної взаємодії. Це все.
— Спасибі, — сказав Спенсер. — Отже, вчені передбачають провести ТФ-вибух на супутнику Сатурна? А чи є вже розрахунки вибуху?
— Ні, — відповів Дикушин. — Ми дали завдання Інституту ТФ-зв'язку вирахувати параметри вибуху, але якісні характеристики вже відомі зараз.
Спенсер помовчав.
— Згоден, відкладемо обговорення цього питання до того часу, коли буде повен обсяг даних з експерименту. Залишилося останнє питання, найважливіше. Це операція «Око». Кажіть, Керрі.
Перед учасниками наради з'явилося збільшене зображення Керрі Йоса.
— Повідомляю тільки факти. Двічі з травня цього року і чотири рази за всю історію існування танмфага вантажі, що посилалися із Землі на планети інших зірок, не доходили до адресата. І ось один з цих вантажів виявлено недавно на Землі!
Усі вантажі — це обладнання тераформістів, машини для активного впливу на планетографію, завважте це. Друге: уже вшосте косморозвідка та великі експедиції зустрічаються з так званими «дзеркалами». На думку спеціалістів, «дзеркала» — прилади для збирання інформації, точніше, своєрідні відеокамери, що передають зображення… куди — невідомо… Оці «дзеркала» люди вже тричі помічали на Марсі — піввіку тому, під час перерозподілу гірських хребтів, і чотири рази на Землі — два й півтора сторіччя тому. Дані перевірені в архівах і сумніву не викликають.
Трете: над Дзором розпечатано обидві резервні станції, що були законсервовані й працювали в холостому режимі. Якщо виходити з сучасного розвитку науки й техніки, ми, люди, робити це ще не вміємо. Там же, на Дзорі, під час цих подій пропав безвісти наш спостерігач Василь Богданов. Розслідування обставин його зникнення, яке тільки-но завершилося, показало, що його викрадено! Хто це зробив — невідомо, але з якою метою, ми починаємо здогадуватися. Нас попереджають у такий спосіб, щоб ми частіше замислювалися над наслідками проникнення в зоряні світи. Щоб космос зостався таким, яким він є, щоб служив не лише нам, а й тим, хто прийде після нас.
Керрі Йос помовчав. Хтось кашлянув, і знову в залі запала тиша.
— Четверте, — вів далі начальник відділу. — Ми провели експеримент: запустили такі самі вантажі на ті ж станції, куди раніше вони не прибули. Все скінчилося щасливо, але… Дві доби тому з Історії, Шемалі та планет гамми Суїнберна надійшли повідомлення: знову появилися «дзеркала»! Це прямо підтверджує наші здогади. І останнє: на Землю повернувся далекий галактичний розвідник «Хевсур», який досліджував зірку Рігель, бету Оріона; шістсот світлових років, межа наших автоматичних експедицій. На його борту випадково виявлено викарбуваний знак, ось такий, — перед аудиторією з'явилося збільшене зображення — слід босої людської ноги з вм'ятиною біля пальців, що формою скидалася на метелика. — Такі знаки виявлено вже на трьох розвідниках першого класу, що ведуть розвідку на відстанях до двохсот парсеків, а також на станціях над Дзором, на проміжній ТФ-станції третього сектора і… на Землі.
Керрі Йос сів і вимкнув спік-візор. Пролунав голос Спенсера:
— Факти вражають. Який висновок?
— Висновок досить тривожний, — вирік Морозов, з'являючись перед присутніми. — Хоча начальник відділу безпеки займає в цьому питанні, як на мене, дуже благодушну позицію. Той факт, що нами зацікавилася цивілізація вищого типу, повинен змусити нас переглянути принципи «зоряних походів» і серйозно зайнятися екоетикою. Щоправда, деякі натяки Ока вельми прозорі, як, наприклад, «крадіжка» вантажів. На попередження це мало схоже.
— То тільки на перший погляд, — сказав Керрі Йос. — Я аж ніяк не благодушний і недарма звертав вашу увагу на характер зниклих вантажів. Справа, мабуть, у тому, що Історія, Шемалі, планети Суїнберна — прекрасні планети, немовби навмисне створені для того, щоб милуватися ними. А ми туди вибухову техніку, здатну пересунути гірські хребти і висушити ціле море! Уявіть собі, що в наш земний музей, скажімо, в Ермітаж, прийде хтось і почне пересувати стіни, перевертати догори ногами картини, класти на бік скульптури! І тільки тому, що йому так, бачте, зручніше споглядати.
Після наради Гнат повертався до найближчого таймфага разом з Томахом і Богдановим.
Уже біля синьо-білого вітрила таймфага, над яким горіли видимі навіть удень «ТФ», Гнат запитав:
— Хіба Спенсер не знає про заходи, які ви вживаєте? Чому він спитав про це на нараді?
— Звісно, знає, — відповів Томах. — Але не знають інші начальники секторів та відділів.
— А чого ти мене притягнув на нараду? Я ж не входжу до керівництва Управління?
— Поки що ні, але перший крок ти вже зробив.
— Коли ж? — здивувався Гнат.
— Коли висадив СПАС-сім.
— А якщо серйозно?
— Я тобі вже казав: через місяць-два ми вирушимо в нову експедицію, туди, де працюють поки що лише розвідники. Це й стане твоєю перевіркою, повною — від фізпідготовки тіла до психіки та інтелекту. Щоправда, фізпідготовку ти маєш непогану…
— У наш час добре розвинені м'язи ще не можуть служити критерієм сили, — сказав задумливо-неуважний Богданов. — Дехто з юнаків нарощує м'язи за допомогою біотрансляції за два дні. Модно.
Гнат посміхнувся, угледівши, як він іронічно примружився. У Станіслава в очах блиснули веселі іскорки.
— Ну, особисто я в нього вірю. Тебе щось бентежить, Гнате? Гнат засміявся, потім стиха сказав:
— Як я зрозумів, рано чи пізно доведеться кидати великий волейбол?
— У тебе з'являться інші тренування, адже ти працюватимеш в оперативній групі, а там потрібна не лише розумна голова, а й сильне тіло.
— Значить, втрачати таки доведеться…
Томах кашлянув, замість нього відповів Богданов:
— Цей біль ниє в грудях майже в кожного з нас. Може, ти не знаєш, але Славко, наприклад, був майстром спорту з регбі, наш начальник відділу в двадцять п'ять років мав чорний пояс з дзюцу, керівник сектора Морозов — екс-чемпіон Землі із стрільби з пістолета. Продовжувати?
— Не треба, — буркнув Гнат. — Мені ж… — Він хотів сказати: «Мені від цього не легше», — але передумав.
Вони стояли біля входу в таймфаг кілька хвилин, мовби не наважуючись розлучатися. Затим Богданов мовчки потиснув усім руки, збираючись іти, і тут Томах сказав:
— Знаєте, у мене народилася дивна думка…
Богданов зупинився на півкроці, обернувся.
— Дивна, їй-богу, думка… — провадив далі Томах. — Чи не зацікавилася нами, людством у цілому, організація типу нашого управління? Так би мовити, УАРС галактики? А то й усього космосу?
— Ого, оце масштаби! — усміхнувся Богданов. — Від чого ж нас, себто людство, треба рятувати?
— Ну, хіба мало… може, не рятувати, а провести профілактику чи, скажімо, лікування від байдужості. Хіба не з'являються у нас рецидиви цієї хвороби? Ще й досі?..
— Знову твоя сумнозвісна теорія байдужості! Коли-небудь тебе за неї добряче віддубасять теоретики-соціологи.
— Це не теорія, це факт, — образився Томах.
— Факт? — Богданов сумовито усміхнувся. — На жаль. Тут я з тобою згоден. Ну, до зв'язку.
Розділ 8. БУДНІ
Крейсер УАРС першого класу «Шукач» стартував з австралійської бази другого лютого дві тисячі двісті вісімдесят першого року. Перший його стрибок довжиною десять парсеків до проміжної бази розвідфлоту «Дракон-два» було полегшено стаціонарним таймфагом — точнісінько так долають простір вантажі для людських поселень у різні кінці обжитої зони космосу. Далі в глибину сузір'я крейсер мав прямувати своїм ходом.
«Шукач» був повністю спеціалізованим і автоматизованим кораблем аварійно-рятувальної служби, якого не лякали жодні планетарні катаклізми — скажімо, виверження вулкана, землетруси чи цунамі. Екіпаж «Шукача» складався з п'яти осіб: командира, двох інженерів бортових систем і двох інженерів-пілотів. Група рятувальників (дванадцятеро), серед яких був і Гнат Ромашин, розташувалася в шести каютах пасажирського відсіку, здатного вмістити до ста п'ятдесяти чоловік — коли проводили рятувальні операції й евакуйовували людей. Але тепер перед крейсером стояло завдання набагато складніше, тому й експедицію було екіпіровано особливо ретельно.
Керував експедицією Богданов, який одержав сертифікат офіціала УАРС, тобто в разі необхідності мав найвищі повноваження.
«Шукач» вийшов з ТФ-каналу за дві астрономічні одиниці від Етаміна — гамми Дракона. Визначившись у просторі й запеленгувавши маяк «Орла», він почав розгін з допомогою планетарних двигунів, прямуючи до маленької оранжевої зірочки, що майже не виділялася на зоряному фоні з відстані трьохсот мільйонів кілометрів.
За п'ять годин «Шукач» підходив до другої планети Етаміна (вона ще не мала назви в каталогах земного астрономічного центру), намагаючись зрівнятися у швидкості з «Орлом», який неквапом плив по орбіті.
— Не так уже й далеко вони забралися, — сказав Гнат. Він спостерігав, як наближається крапля розвідкосмольота, відбиваючи густе оранжеве світло зорі. — Близько п'ятдесяти парсеків. До Шемалі далі.
— Недосліджені зоряні системи є ще ближче до Сонця, — мовив Богданов; вони разом з іншими, вже одягнені по-похідному в компенсаційні костюми рятувальників, стояли в кают-компанії біля головного віома. — В межах ста парсеків навколо Сонця майже шість тисяч зірок! А ми дослідили всього чотири десятки!
— Чому ж розвідники такі непослідовні? Ще не досліджені найближчі зоряні околиці, а ми вирушаємо за сотні парсеків!
— Це, брате, вирішує Академія зореплавання, — відповів своїм розкішним басом Романенко, схожий на билинного богатиря.
— Точніше, Центр дальрозвідки Академії, — доповнив Томах. — Розвідники насамперед працюють з найцікавішими з точки зору астрофізики об'єктами. Експедиції донедавна укомплектовували здебільшого астрономами й фізиками.
— А тепер?
— Ну, тепер на першому місці ксенобіологія, все-таки унікальність життя у всесвіті, особливо життя розумного, змушує нас уважніше придивлятися до будь-якого його вияву. Нині в експедиції мало не на дві третини — співробітники Інституту позаземних культур та планетографи.
За півсотні кілометрів од зовні безмовного «Орла» крейсер рятувальників загальмував остаточно.
На стінах і стелі кают-компанії загорівся сигнал: «Вихід дозволяю». Богданов підняв руку вгору і першим покинув затишний зал.
За двадцять секунд непомітного польоту всередині прозорої труби Гната прийняла пругка посадочна силова подушка, і він скочив з диска на підлогу ангара «Орла».
Більшу частину площі стометрового конуса займали швидкольоти різного класу і два танки-лабораторії типу «Мастиф». Один з танків мав жалюгідний вигляд, біля нього, не звертаючи уваги на гостей, копирсалися три механіки. Біля похилої стіни навпроти виходу з ліфта стояв на довгому верстаку дивовижний механізм із довгим і чорним, мовби обвугленим, стволом, і Гнат з цікавістю затримав на ньому погляд.
— Імпульсний розрядник, — прогув над вухом бас Романенка. — Скелі ним дроблять.
— Не тільки скелі, — уточнив один з господарів, блідий, невисокий чоловік. На його рукаві червонів шеврон заступника начальника експедиції.
— А для чого ж іще? — здивувався Романенко.
— Побачите…
У цей час з ліфта вийшов Богданов.
— Дарій, — подав руку блідолиций. — Заступник начальника експедиції з екоетики.
— Богданов, — назвався Микита. — Шеф-офіціал спецгрупи Управління аварійно-рятувальної служби. А де ж сам начальник експедиції?
— У базовому таборі, — зніяковів Дарій. — Унизу, на планеті. Розумієте, я пробував доповісти йому про ваш візит, але зв'язок…
— Що зв'язок?
— Ви не турбуйтесь, у нас часто таке буває, — втрутився другий супроводжуючий.
— Немає зв'язку з табором? — перепитав Богданов.
— Немає, — стиха мовив Дарій.
— Діла-а… — протягнув Томах, переглянувшись із Микитою.
— Планета має індекс АД-8 за шкалою безпеки, — перейшов майже на шепіт Дарій. — Перерви в зв'язку не найгірше…
— Ходімо, — сказав Богданов. — Розкажете що й до чого, а потім ми спустимося на планету. Сполучення з табором на поверхні — модулями?
— Так, з допомогою ДМ. У нас було чотири модулі, лишилося… три.
— АД-8 — це ж біомаксимум! — шепнув на вухо Томаху Гнат. — І поглянь на цього Дарія — видно, живеться йому несолодко!
— Розберемося, — буркнув Станіслав.
Планетологічній експедиції «Орла» пощастило, хоча Гнат, поміркувавши, дійшов висновку, що везіння — річ відносна. По-перше, в Етаміна виявилася планетна система з п'яти планет і трьох поясів газу й пилу. Відтак на другій планеті розвідники відкрили життя, активне і навіть буйне. Можливо, надміру буйне, тому що табір експедиції першої ж ночі був атакований фауною з усіх боків. Обійшлося без жертв, але побит на планеті виявився для розвідників важким випробуванням, плани досліджень горіли один за одним, строки зривалися, а життя Тріаса — так назвали планету — щодень підносило сюрпризи. Людям доводилося силою пробиватися на всіх маршрутах, рятувати один одного від хижих тварин і вести розвідку в основному на потужних «Мастифах», що звужувало район пошуку і планетографічних досліджень.
— Таким чином, — вів далі Дарій, — ми перебуваємо у стані війни з фауною планети. І кінця-краю цьому не видно.
— А ви не пробували розібратися в причинах агресивності тваринного світу? — запитав Томах.
Дарій криво посміхнувся.
— Пробували, але начальник експедиції сказав, що в плані робіт немає такого пункту.
— А ви?
— Що я?
— Ви ж його заступник!
Дарій спідлоба глянув на Станіслава.
— Так, я його заступник з екоетики, а це все одно, що в складі експедиції зайвий рот.
— Ну, це ви даремно… — м'яко сказав Богданов. — Повноважень у вас не менше, тим паче в таких умовах.
Дарій розвів руками.
— Гаразд, про це поговоримо окремо. Коли ви вперше помітили «дзеркала»?
Дарій замислився.
— Десь із місяць тому, але не надали цьому значення, думали: випадкові природні утворення.
— А коли зрозуміли, що «дзеркала» не випадкові утворення?
— Не іронізуйте, будь ласка, — сказав сусід Дарія, худорлявий молодий чоловік з випнутими вилицями і розкосими очима. — Через ці «дзеркала» довелося влаштувати пошуковий аврал: думали, що проморгали на планеті цивілізацію.
— А ми не іронізуємо, — мовив Богданов. — 3 «дзеркалами» зіткнулись і ми, причому в інших секторах космосу. У нас інтерес до них особливий. Що ж, час уже знайомитися з обстановкою на Тріасі, — звернувся він до Томаха.
— Може, все-таки спершу попередимо Момму, — нерішуче сказав Дарій. — Зв'язок переривається ненадовго.
— Ні, в несподіванках є свої переваги. Якщо зв'язок відновиться, повідомте начальника про наше прибуття, а ми спеціально ждати сеансу не будемо.
— Тоді хоч вивчіть особливості Тріаса, його тваринний та рослинний світ, інакше…
— Інакше уподібнимось авантюристам, — резюмував Богданов. — Звичайно, почнемо з вивчення планети. Матеріалу у вас, очевидно, достатньо.
До вечора рятувальники знали про тваринний світ планети стільки ж, скільки й Дарій. Після цього Богданов зібрав групу.
— Відчалюємо, хлопці. Запитання до господарів є? Нема? Чудово!
— Підете на нашому модулі? — запитав Дарій.
— Його ж іще не відремонтовано, — втрутився вилицюватий.
— А що з ним?
— Напад горгон, — неохоче відповів Дарій. — Одна з них проповзла через модуль, у якому вимкнула захист.
Коли рятувальники покидали зал зв'язку «Орла», Богданов спитав Дарія:
— Повідомлення про «дзеркала» передали ви?
— Я, — посміхнувся заступник начальника експедиції. — Через це й сиджу тепер отут, у кораблі. Момма усунув мене від планетарних робіт, звинувативши у використанні службового становища, злочинній перевитраті енергії і невідповідності посаді, яку займаю.
Богданов у задумі пожував губу, потиснув Дарію руку і побіг наздоганяти своїх.
Розділ 9. ТРІАС
Першим на поверхню Тріаса ступив Богданов, тут же спіткнувся й упав на пругкий дріт чагарника. Підвівшись, увімкнув генератор поля, що горбом випинався на спині, утвердився на голому ґрунті, тонучи в ньому мало не по коліно, і махнув решті рукою.
