Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке)

      Хам - яке щастя! - знайшов батька ще живого. Це сталося наприкiнцi робочого дня. Патрiарх, мов храмовий жебрак, канючив перед зачиненими дверима прийомного чистилища:
      Сонце низенько,
      Вечiр близенько,
      Зглянься на мене,
      Мов серденько!..
      Крiзь обшитi вогнетривкою дiдьковою шкiрою дверi чистилища почувся обурений голос сторожовоу вiдьмочки:
      - Я ж вам вже чортi-скiльки казала: прийому нема i не буде! Тиждень боротьби з тяганиною закiнчився! Слiд було вкладатися у вказанi строки!
      - Серденько мос...
      - От же зловреднi цi старички!..
      - Ходiмо додому, тату, - похмуро сказав Хам.
      Удома Ной, знесилений тижневою боротьбою з тяганиною, розпачливо оповiдав:
      - Сини моу! Я вибив з цих колодникiв дев'ятнадцять резолюцiй, виканючив сорок один пiдпис i вимолив тридцять шiсть штампiв та печаток рiзноу конфiгурацiу - трикутних, чотирикутних, прямокутних, круглих та овальних, малих i великих. Менi лишалося вполювати лише пiдпис головколодника, аж тут - о лишенько! - тиждень боротьби закiнчився. Тепер оголосили мiсячник боротьби за удосконалення прийому вiдвiдувачiв. А вже удосконалюють зовсiм страх! Хоч у стiну головою бийся. Та хiба допоможе? Тiльки гулi наб'сш. Поки не удосконалять, прийому не буде...
      - Тату! - раптом звiвся на ноги Хам. - Благословiть на подвиг, тату!
      I з цими словами вiн рiшуче взяв зi столу проект ковчега, що вiд химерноу сумiшi пiдписiв, кольорових резолюцiй та рiзнокалiберних печаток i штампiв нагадував дивовижний мистецький шедевр, що й не снився навiть абстракцiонiстам.
      - Невже пiдеш? - ще не вiрячи, запитав Ной.
      - Пiду! - твердо запевнив Хам.
      - Дорогий братику, - розчулився Iафет, - коли що, не хвилюйся, я на твiй похорон складу зворушливу промову.
      - А я. Хаме, - розбурхався й Сiм, - на поминки заколю твого кабана! Щоб твоя жiнка з тим о доробалом клопоту не мала... Чи, може, ти дозволиш засмажити ще й своух поросяток?
      8. ЦИРКУЛЯР ДРУГИЙ
      Мабуть, в очах Хама таки було щось дике. Щось таке, що одразу насторожувало i породжувало в серцi невиразний неспокiй. Вiд таких очей слiд або тiкати, або негайно на них реагувати.
      Чарiвнiй вiдьмочцi, що всевладне панувала в прийомному передпокоу тутешнього патрiарха, тiкати було нiкуди. Бiльше вiд того - навiть протипоказано: вона виконувала тут обов'язки каменюки на шляху. Кожен, хто ломився до святая святих, мусив на нiй обламатися.
      Тому-то вона - ледь зазирнула в очi Хама - негайно й рiшуче вiдреагувала:
      - Книга скарг знаходиться у схованцi на десятому поверсi. Сходи на ремонтi. Ключ вiд схованки давно загублено, бо якась нечиста сила викинула його у смiттспровiд.
      Як.правило, опiсля такоу заяви ошелешений вiдвiдувач задкував до дверей, оббитих вогнетривкою шкiрою (уу шляхом дуже хитромудрих комбiнацiй вимiняли у пеклi на рiчний запас дров). Але цей прохач замiсть заголосити дурним базарним криком лише осяйно всмiхнувся, нiби почув дотепний жарт.
      Вiдьмочка глянула на нього ще з бiльшою пiдозрою. Воiстину якийсь ненормальний! Ти йому про загублений ключ, а вiн тобi - зуби вискалюс. Точно псих! I не iнакше!
      - Ви довго будете заважати менi плiдно працювати? - запитала вона з емоцiйнiстю придорожнього стовпа.
      - I багато таких, що вам заважають? - не реагував на уу промовистi натяки Хам.
      - Трапляються, - вiдрубала язичком, мов сокирою, вiдьмочка.
      - Та що ви кажете?
      - Що знаю, те й кажу. Недавно був тут один чокнутий. Його не долiкували i випустили, а вiн до нас з претензiями прийшов. Якщо народився дебiлом, то це вже невилiковно. Ви часом не з його родичiв?
      - Здасться, нi, - замислено вiдповiв Хам.
      - То хто ж ви?
      - Не впiзнасте?
      - Ха! I ще тричi - ха-ха-ха!
      - Я всевладний Циркуляр Другий! Коли що, вмить кину за графи!
      Якби цiсу митi на стiл вiдьмочки вибiгла жива миша, вона б менше жахнулася.
      А Хам не вгавав:
      - Чи знасте, що я з вами зроблю? От вiзьму i зроблю! Тут нiкого нема...
      - Що?!
      - Проб'ю дiркоколом!
      - Ой!
      - Засуну в найдовшу шухляду!
      - Ай!
      - Личко так проштемпелюю, що мати рiдна не впiзнас!
      - Ой-ой-ой!
      Вiдьмочка притьмом випорхнула з-за столу i вмить зачинилася в iнвентаризованiй шафi.
      Шлях до святоу iз святих був звiльнений.
      Вiзит до головколодника минувся ще в бiльш божевiльному темпi: щоб здобути останнiй пiдпис, на проектi ковчега вистачило однiсу хвилини. Сталося чудо - нарештi збулося закличне i, здавалося б, мiфiчне гасло: "КОЖНIЙ СПРАВI - ОДНУ ХВИЛИНУ!"
      Рiвно за хвилину Хам вийшов з кумирнi. Зачиняючи за собою дверi, ще й встиг гукнути:
      - Свiдкiв нема!
      Потiм мимохiдь штурхнув ногою iнвентаризовану шафу.
      - Ай! - почулося звiдти.
      У келiу промбудматерiалiв сказали:
      - Ну, от бачите! Чого було гарячкувати? Не мине й ста рокiв, як ви свiй ковчег збудусте...
      Наступного дня заклали стапелi.
      У цю урочисту мить старший виконроб Ной виголосив коротеньку, мобiлiзуючу промову:
      - Ну, з богом!
      Iафет пiдслухав, що Хам пробурчав:
      - Допоможе нам цей боже, як слiпому окуляри...
      9. ХАМ НIЧОГО НЕ РОБИТЬ САМ
      Уривки з щоденника рiзнороба Сiма.
      "До Потопу залишасться ще сто рокiв. Цiлий вiк! I з тих ста рокiв жодного дня не можна згаяти даремно. Кожного вечора ми мусимо з гордiстю (безумовно, заслуженою) пiдсумувати:
      - День минув немарно!
      Старший виконроб, майстер на всi руки Ной наказав, щоб кожен славний ковчегобудiвник вiв виробничий щоденник, у якому хоча б кiлькома словами писав про своу виробничi звитяги та легендарнi дiяння. Щоб анi зернини вiкопомних подробиць не згубилося в допотопнiй безвiстi.
      Аж подив бере: до чого мудра думка!
      Адже прийде далекий час, коли нашi дурнi нащадки почнуть сушити собi голови:
      - Як це славним ковчегобудiвникам пощастило? Як це вони, хитрюги, примудрилися? Подумати тiльки: сто рокiв будували ковчег без жодного як поточного, так i капiтального ремонту! Тут не встигнеш будинок звести з промислових панельних блокiв, як вiн уже потребус ремонту... А ковчег! Та за сто рокiв коли почнеш ладнати нiс, корма вже зiйде на порох... Ех, пришелепувата наша цивiлiзацiя - нове видумус, а секрети давньоу майстерностi втрачас. Бiда...
      Аж тут - мiй щоденник!
      I наступнi поколiння з вдячнiстю дiзнаються, що голови сушити нема над чим. Бо секрет старовинноу майстерностi полягав в тому, що я дiйшов до генiального за свосю простотою технологiчного рiшення : дев'яносто дев'ять рокiв лежати у холодочку, а в останнiй рiк - працювати з вогником! Уявлясте? Хiба може щось зiпсуватися, коли його нема?
      Мою пропозицiю обговорили на виробничiй радi. Проти неу найбiльше вередував Хам. Однак його пiдступнi дiу, скерованi на те, щоб усi нашi зусилля i прихованi вiд облiку резерви звести нанiвець, виявилися марними. Старший виконроб Ной прямо в очi присутнiм i з усiсю принциповiстю заявив:
      - Я проти волi колективу не пiду! Як бiльшiсть, так i я...
      Ми з брательником Iафетом у голосах були явно переважнi. Нас хоч на ваги став!"
      "До Потопу лишасться ще цiлий рiк!
      Але за наказом старшого виконроба Ноя треба вже сьогоднi братися за нульовий цикл. Хам свiт за очi кинувся на фронт будiвельних робiт. Ще тiльки сiрiло, а вiн уже гупав на трудовiй вахтi.
      Увечерi старший виконроб Ной вiтав його з першою трудовою перемогою, бо цей Хамлюга один виконав аж три норми. Де це бачено, щоб людина отак явно вiдривалася вiд усього колективу?
      I взагалi: який висновок можна з цього зробити?
      Ясно який: Хам з першого дня явно збився з графiка. Необхiдно вжити твердих й рiшучих заходiв, щоб цей недотепа остаточно не зламав гарно намальовану на стендi графiчну лiнiю. Адже якщо графiк зламасться, а лiнiю нiхто не перемалюс, то що вийде? Масте рацiю: окозамилювання!
      Як же виправити вкрай загрозливе становище, що з першого дня склалося на ковчегобудi?
      Коли я спав пiд копою сiна, в моуй головi сама собою народилася генiальна за свосю простотою рятiвна iдея: завтра не вийду на роботу з метою вирiвняти графiчну лiнiю нашого стрiмкого руху уперед. Негайно подiлився iдесю з Iафетом. Брательник гаряче пiдтримав мою напрочуд цiнну iнiцiативу. Ми покажемо Хамовi, як слiд боротися за ритмiчнiсть!"
      "До Потопу лишасться ще десять мiсяцiв!
      Як подумаю, скiльки менi ще мозолiв наживати та здоров'ям зловживати, серце починас тiпатися, а також пiдвищусться або нижчас тиск в залежностi вiд ваги атмосферного стовпа. Знову ж таки на самопочуття негативно впливають як циклони, так i антициклони. Режим роботи повнiстю руйнус науково вивiрений режим харчування, що успiшно впровадили в життя свос деякi довгожителi. Я про це дiзнався з дослiдiв геронтологiв, якi вони з дивовижною вiдданiстю цiй воiстину життсвiй науцi смiливо провадять на самих собi".
      "До Потопу лишасться ще вiсiм мiсяцiв!
      Менi повезло: умовив лiкарку знайти у мене хворобу. Байдуже яку! А вона й не шукала. Коли почула, що в моуй торбi порося верещить, одразу второпала: ревматизм! А я хiба проти? Тепер одержую грошi за лiкарняною карткою. Порося вже окупилося...
      Ревматизм лiкують теплом. От я й вигрiваю кiстки на сонечку. Ковчег вже величенький - вже тiнь дас. Якби не затятий придурок Хам, тут був би райський куточок. А то цей Хамлюга з ранку до вечора безупинно гепас молотком. Цвяхи нiби в мою хвору голову вбивас. Тьху, я й забув. У мене ж ревматизм!.."
      "До Потопу лишасться ще аж пiвроку!
      Моух хвороб уже нiхто не визнас: до мосу лiкарки виявили увагу i забезпечили казенними харчами на тривалий строк. Доводиться байдикувати на роботi. Та нiчого! I за це платня йде...
      Сьогоднi Хам вивiсив перший номер бортовоу сатиричноу газети "З НАЖДАЧКОМ!", бойовий орган ковчегкому.
      Iафета редактор Хам змалював правильно. Це я мушу сказати як об'сктивна людина. Вийшло гостро i дотепно. Словом, вийшло так: у гуртi наших майбутнiх пасажирiв бракороб Iафет будус ковчег. Все йде у нього шкереберть. А звiрi так обговорюють його роботу:
      - Чого йому бракус?
      - Якостi...
      Однак карикатура на Iафета - сдина в Хама творча удача. Це я мушу сказати як об'сктивна людина. Далi тонке почуття мiри, без якого немислимий справжнiй митець, редакторовi зрадило. Це я кажу як принципова людина. Крiм Iафета, якого Хам намалював навiть мало, вiн ще зобразив мене. Антиiсторичнiсть, недоречнiсть i шкiдливiсть цього малюнка одразу впадас в око: читач бортнiвки з першого погляду бачить, нiбито я будую не ковчег, а величезну ложку. Та ще й згори написав - "ЛОЖКОБУД СОБIРОБА СIМА". А внизу - такi слова, нiби я свосю працею ще й пишаюся:
      - Оце ложка - аж до миски не лiзе!
      А мiж тим, досить повернути голову праворуч, щоб реальна й свiтла дiйснiсть перекреслила цей чорний наклеп: на стапелях стоуть хоч i неоковирний, але ковчег! Зовсiм не ложка! Це ж ясно видно...
      Ну, Хаме, зачекай! Я ще зроблю з тебе карикатуру! Мавпячiй мордi люмпен-резуса позаздриш!"
      "До Потопу залишасться ще аж чотири мiсяцi!
      Про розваги ковчегобудiвникiв нiхто не дбав. Навiть у карти не граю: Iафет в очко обiбрав мене до нитки. Хожу тепер, мов лахмiтник, бо зняв одяг з опудала. Ось тiльки сьогоднi був влаштований цирк. Та й то випадково: просто саме сьогоднi Хам заходився ресструвати чотириногих пасажирiв. За гирю Хамовi правив iндiйський слон. Усяку звiрину, що виявлялася важче слона. Хам списував за борт. Гармидер зчинився неабиякий. Звiрi вили, гарчали, рикали, скавучали, скiмлили - аж у вухах лящало. Ото комедiя була, коли черга дiйшла до мамонта! Ясно, що ця волохата гора з бивнями до землi не мала нiяких шансiв потрапити на ковчег. Припленталися i рiзнi стегозаври, диплодоки, тиранозаври, iгуанодони, динозаври, бронтозаври та ще якiсь заври - цiлий натовп. Хам ледве вiдiгнав ух хворостиною.
      - Киш, киш! - кричав вiн, мов на горобцiв. - Ану, паняйте у музей! Бо й кiсток ваших палеонтологи не зберуть!
      От смiху було! Я так реготав, що в мене молоток в трюм упав i загубився..."
      "До Потопу залишасться ще аж два мiсяцi!
      Мене все дужче хвилюс проблема харчування. Це ж на борту цiла отара удокiв поназбиралася. На виробничiй нарадi я це питання загострив, пiдняв на належну височiнь i поставив руба:
      - Чи думав Хам про те?
      - Думав, - каже Хам.
      - Еге ж, ми це знасмо: дурень думкою багатiс...
      Але сьогоднi Хам пригнав сорок возiв пресованих у камiнь вiтамiнiв. З розрахунку: на кожен день плавби - по возу. Що корми пресованi в камiнь не бiда: на те й Потоп, щоб стало чим розмочувати. Але подумаймо: якби не моя завбачливiсть, чи були б отi вози? Виходить, що Хам нiчого не робить сам".
      10. НА КОВЧЕЗI ЗЛИЙ СОБАКА
      Витяги з щоденника Iафета.
      "Через сто рокiв - Потоп.
      Смiливi рiшення про Всесвiтнiй Потоп, узятi з неба, стали головною подiсю нашого життя. З надвисокого престолу Творець зобов'язус, надихас i кличе (тiльки Хам не тямить - куди). Нинi немас в свiтi людини, яка б чiтко не усвiдомлювала свос чiльне мiсце в майбутнiх легендарних звершеннях - неозорих водах Потопу. Всi знають: буде непереливки всiм синам i дочкам грiха та пороку. Оповiдати про славнi дiла Творця - найвища честь, яка тiльки може випасти на долю простого i нiчим не примiтного смертного. Осанна!
      Сьогоднi на виробничiй радi переважною кiлькiстю голосiв (перечив тiльки Хам) ми прийняли конструктивну пропозицiю рiзнороба Сiма: скоротити плановi строки ковчегбуду у сто разiв! На такий великий стрибок ще нiхто не наважувався. Що це дас практично? Передусiм дас нам змогу показати вiкопомнi зразки звитяжноу працi у рекордно стислi строки. Труднощi нас не лякають: з нами - бог!
      А в заощаджений спiльними зусиллями час слiд подбати про те, щоб знищити з лиця земноу твердi книжки з химерними й гнилими теорiйками на зразок "Як навчитися плавати" та "Як рятувати потопаючих". Вони - нi до чого, бо в свiтлi накреслених господом завдань нiгiлiстичне паплюжать i спотворюють моральну проблематику Потопу".
      "Через рiк - Потоп.
      Трудовий подвиг мене завжди зобов'язус, надихас i кличе. Зобов'язус висловитись, надихас на промову, кличе на трибуну. Коли Хам повертався з будiвельного фронту у нiмбi трудовоу слави, почуття свята сповнило мою душу. З серця линули слова подяки. Я не мiг мовчати i, мов пташка небесна, злетiв на трибуну. Моя вiтальна промова тривала 7 годин 59 хвилин 40 секунд. Ледве не дотягнув до повноу змiни! Це мiй достойний подарунок скромному, скупому на слова трудiвниковi. А потiм, пiсля вечерi, перед заслуженим вiдпочинком, я розбудив героя-ковчегобудiвника i запитав його, кому вiн присвячус свою трудову звитягу. Адже не може звитяга завалятися просто так, мов якийсь непотрiб. Якщо менi, то це передчасно, а Сiмовi взагалi не треба. Старший виконроб Ной - теж людина не марнославна. Отже, лишасться...
      - Ти хочеш сказати, що марнославець - Всевишнiй? - схидно запитав Хам.
      Я отетерiв.
      - Ти мене неправильно зрозумiв, - намагався я йому пояснити.
      - Iди ти до дiдька, паперовий пацюк! - тут раптом вилаявся вiн. - Ще й спати не дас...
      Отак Хам вiдкрив свос справжнс мурло бридкого заробiтчанина. Що йому Потоп? Що йому велич легендарних дiянь? Йому аби виконати потрiйну норму, щоб до платнi по виробiтку мати ще премiю i прогресивку, а потiм набити утробу та й спати! Про Хамську байдужiсть до легендарних дiянь та зневажливий вiдгук про Всевишнього, якого вiн вголос охрестив "марнославцем", я тiсу ж ночi написав вiдповiдну заяву на iм'я видатного легендографа Ноя. Як i слiд було чекати. Хамовi винесли догану з суворим попередженням".
      "Через вiсiм мiсяцiв - Потоп.
      Хам зовсiм не працюс над собою, а працюс виключно над ковчегом. Ця тактика замаскованого ледаря, що не дбас про свiй духовний рiвень, вже дасться взнаки: Хам не росте, а росте ковчег. Моральний занепад Хама знайшов свос яскраве втiлення у розмовi з Сiмом, яку я пiдслухав.
      - На ковчезi мас бути сектант, - сказав Хам.
      Про цей богопротивний, сретичний намiр Хама я негайно доповiв праведнику Пою, цьому визнаному апостолу з першооснов слова божого. Як i слiд було чекати. Хама спорядили спокутувати своу грiхи на найтяжчих i малооплачуваних роботах. А цей нахаба Хам, виявлясться, до того розпаскудився, що замiсть смиренно каятися богом присягався, нiби вiн сказав "секстант", а не "сектант". Ач який! Ще й намагався ославити мене як наклепника i брехуна. Дяка господу нашому: мене виручив Сiм. Вiн неспростовно засвiдчив:
      - Звiсно, Хам казав про сектанта! Бо я навiть зрадiв, що в нас буде четвертий грати в пiдкидного дурня. I справдi: чому б сектантовi не пошитися в дурнi?"
      "Через пiвроку - Потоп.
      Сьогоднi вийшов перший номер бортгазети "З НАЖДАЧКОМ!". Живе слово, безумовно, принесе свою об'сктивну користь. Воно зобов'язус, надихас i кличе. Зобов'язус критично поглянути навколо себе, надихас н^ новi звитяги, кличе до усунення прикрих недолiкiв. Про це яскраво свiдчить хоча б глибокозмiстовний, високохудожнiй, дотепний малюнок "Ложкобуд собiроба Сiма".
      Але, на превеликий жаль, це перша й остання спроба редактора бортгазети Хама пiднестися на рiвень поточних завдань сьогодення. Другий малюнок своум беззубим комiкуванням, свосю художньою немiчнiстю, свосю композицiйною недосконалiстю, свосю байдужiстю до корiнних проблем сучасностi i своум безпринципним зубоскальством тiльки паплюжить славний колектив ковчегобудiвникiв в очах наших майбутнiх пасажирiв.
      На мос рiшуче i всебiчно аргументоване клопотання, гаряче пiдтримане рiзноробом Сiмом, голова ковчегкому Ной власноручно зняв наклепницький номер бортнiвки. Товариський суд розглянув ганебну поведiнку Хама, який маскус власне неробство показною, розрахованою на дешевий ефект громадською дiяльнiстю: час, що пiшов на творення бортнiвки, мiг би з бiльшою користю бути використаний на будiвництвi. А в цiлому номер бортнiвки був оцiнений як такий, що не зобов'язус, не надихас i не кличе, а навпаки - сiс зневiру у справi i вiдчай у серцях".
      "Через чотири мiсяцi - Потоп.
      Нарештi Хама спiймано на великому злочинi! А до цього, бачив я, давно йшло.
      Хам знехтував дороговказом самого Всевишнього: узяти на ковчег усякоу тварi по парi. Про будьякi винятки у вказiвцi, що надiйшла до нас з найвищоу iнстанцiу, й слова нема! Але Хам узяв та й одним помахом пера списав за -борт цiлий тваринний свiт в його найбiльш показних представниках.
      Звiсно, суд не забарився розглянути цей нечуваний карний злочин. I ось присуд: вiднинi в порядку вiдшкодування страхiтливих матерiальних збиткiв (пiдраховано господарську та промислову вартiсть списаноу за борт великогабаритноу худоби) Хам та його дiти на вiки вiкiв приреченi "тяжко трудитися у потi чола свого". У зв'язку з цим довготривалим присудом усiх нащадкiв найбiльшого злочинця в свiтi, а також на вшанування безневинно загиблих творiнь божих усiх нащадкiв Хама iменувати "тварюками", "бидлом" i "двоногою худобою". I торгувати ними дозволено, як скотом. Саме iм'я "Хам" виключити iз списка людських iмен i звести до рiвня загальновживаноу брутальноу лайки.
      Ну, то що. Хаме? Ти багато заробив на ковчегбудi? Це тобi не жалюгiднi вправи "з наждачком"...
      "Через два мiсяцi - Потоп.
      До ковчега страшно пiдiйти.
      На ньому буквально клубочаться рiзнi гади i плазуни. Мавпи вiльно вдаються до дрiбного хулiганства: з ними нiхто не веде виховноу роботи, щоб пiдняти до людського рiвня. Рикають леви, тигри, кугуари, пантери, гепарди i пуми. Човпляться слони i носороги...
      А навколо ковчега немас навiть хирлявоу огорожi! Хоч би благенький напис начепили: "Стороннiм вхiд на ковчег заборонено". А так - кожному вiльно лiзти прямо в пащу крокодила. Це ж скiльки треба було докласти зусиль, щоб зiбрати цей зоопарк на плавучу базу! Скiльки вимагалося вiд кожного наснаги, наполегливостi, мужностi! А тепер якийсь пройдисвiт може спокiйно покрасти найцiннiшi екземпляри земноу фауни! Адже на нiч ми не виставлясмо нiякоу охорони! Дожилися...
      Я знайшов вихiд iз цiсу скрути: посадив на ковчег брехливого дворнягу i почепив промовисту засторогу - "НА КОВЧЕЗI ЗЛИЙ СОБАКА".
      Тепер можна спати спокiйно".
      11. ДОЩИК, ДОЩИК...
      Останнiй запис в щоденнику Сiма:
      "Матiнко моя! Завтра - Потоп, а моя каюта досi не готова. Хоч перебирайся з манатками у гальюн!
      От бiда!
      Масмо ще радiсть: Всевишнiй спустив додатковi вказiвки - замiсть кожноу тварi по парi тепер наказано брати по сiм пар чистих i по парi нечистих. А якi з них чистi? Якi нечистi? Сказитися можна!
      I це - в останнi хвилини!
      I ще новина: замiсть сорока днiв, як було розраховано за перспективним планом, плавба триватиме пiвроку. Жах! Врятуються самi кiстяки!
      Дощик, дощик, крапас дрiбненький...
      P.S. Сьогоднi батi минуло 600, а цей скаредний дiд не поставив навiть по 100..."
      Останнiй запис в щоденнику Iафета:
      "Сьогоднi урочистий день - вiдкриття Всесвiтнього Потопу. З цiсу вiкопомноу нагоди Всевишнiй ощасливив наш невеличкий, але мiцний колектив новими конкретними й далекоглядними вказiвками, якi зобов'язують, надихають i кличуть. Це буде суворий, але славний iспит нашоу вiдданостi справi, наших знань i нашого фахового умiння долати все новi тимчасовi труднощi. Чого бажати справжнiй людинi, коли не нових легендарних дерзань?
      Сьогоднi у нас ще одне свято - старшому виконробовi Ною виповнилося 600 рокiв. З цiсу нагоди вдарив грiм - набат iсторiу".
      ЧАСТИНА ДРУГА. ВIЮТЬ ВIТРИ, ВIЮТЬ БУЙНI!
      "У шестисотий рiк життя Носвого, у другий мiсяць, в сiмнадцятий (27) день мiсяця, в сей день розверзлися всi джерела великоу безоднi, i вiкна небеснi вiдчинилися".
      БИТIр, розд.7. ст.11.
      12. СВИСТАТИ ВСIХ НАГОРУ!
      - Вiтер свiжiшас, адмiрале, йде штормяга.
      - Свистати вахту з штiрборта!
      - рсть, адмiрале!
      - Всiх нагору!
      - рсть, адмiрале!
      - Узяти рифи на топселях та бомбрамселях! I хутчiй, сто штопорiв вам у пельку i жодноу пляшки!
      - рсть, ссть, адмiрале!
      Адмiрал Ной Бiблiйний був у строкатому тiльнику i картузi з живим малогабаритним крабом. Наказував вiн виключно для пiдтримки авторитету. Хто не дас вказiвок, той нiколи не заслугус авторитарноу шани. I от що дивно: хоч Ной вигадував морську термiнологiю на ходу, вона потiм прижилася по всiх флотах свiту.
      Але для боцмана Сiма мобiлiзуючi вигуки адмiрала Ноя були суцiльною кабалiстикою. Проте це анiтрохи не заважало йому на кожну команду бадьоро погукувати: "рсть, адмiрале!" Адже якщо зверхнику для пiдтримки свого високого авторитету треба весь час ошелешувати пiдлеглих вказiвками, то пiдлеглому належить ух негайно схвалювати, хоч би тi вказiвки були зовсiм бездумнi або позбавленi найменшого здорового глузду. Iнакше пiдлеглому на своуй посадi не всидiти! А це - вже точно, зрозумiло й дохiдливо...
      - Адмiрале, з обрiю суне чорна хмара. Це на два пальцi праворуч од вiтру...
      - Пiдняти триселi i трюмселi!
      - рсть, адмiрале!
      - Пiдняти лiселi!
      - рсть, адмiрале!
      - Пiдняти на реу все до останньоу ганчiрки вiд буршприта до клотикiв!
      - рсть, ссть, адмiрале!
      Найцiкавiше було те, що ковчег й досi мiцно стояв на суходолi. Правда, дощ добре перiщив. Та хiба по калюжах попливеш?
      13. ПОЛУНДРА!
      - Боцмане, скiльки команд я тобi дав?
      - Багато, адмiрале.
      - Чого ж ти стовбичиш? Ану, ворушись!
      - рсть, адмiрале!
      - Лiзь на щоглу, риб'яча кров, i доповiдай, сто штопорiв тобi у пельку!
      - рсть, адмiрале!
      Боцман Сiм хвацько вiдповiв, але навiть не ворухнувся. Вiн уже лазив на щоглу, де бджоли обладнали пiд вулик дозорну бочку. Боцман сунув палець до меду, та набрався бiди. Лiве око так запухло, що довелося перев'язати його чорною стрiчкою. Тепер боцмана нiхто й дрючком на щоглу не загнав би, i взагалi Сiм був убраний у таке зашморгане опереткове дрантя, що скидався на зубожiлого пiрата, а не на боцмана всесвiтньовiдомого екiпажу.
      - Ти й досi тут?
      - Не можна лiзти на щоглу, адмiрале.
      - Як не можна, коли я наказав?
      - Бджоли обладнали дозорну бочку пiд вулик. Бачите, що з мене зробили?
      - Ну, то лiзь на рею!
      - Ви гадасте з реу линви звисають?
      - А що ж то?
      - На реях гади повзучi влаштувалися.
      - Ага! Ну, нехай...
      Адмiрал кинув орлиний погляд на свiй нечисленний екiпаж, що юрмився на палубi серед хатнiх бебехiв, пов'язаних у вузли. Сiм - боцман i за сумiсництвом кок- Iафет - судовий капелан i за сумiсництвом каптенармус. Хам - стерновий i за сумiсництвом приборкувач хижакiв. Веслярi - Арфаксад та i ухааз, повнолiтнi парубки старших синiв Носвих. Юнга - Ханаан, пiдлiток стернового Хама. Дружини синiв Носвих Хазва, Фазма та Язва пралi i за сумiсництвом, посудомийницi, прибиральницi, куховарки, пiдсобнi рiзноробки, а також слугинi в непередбачених ситуацiях. На цi ж посади зарахованi дочки ухнi.
      Ото й усе. Що не кажiть, а некомплект! Тут i сумiсництво не зарадить. Це вам будь-який морський вовк скаже. Навiть вовченя. На добру яхту i то мало. А що вже казати про здоровезну плавбазу, напхану звiриною...
      - Боцмане!
      - Слухаю, адмiрале.
      - Розподiли екiпаж по каютах.
      Та не встиг боцман хвацько бовкнути чергове "рсть, адмiрале!", як голим, мов бубон, степом набiгла перша фiолетова хвиля. Ковчег захитався i зарипiв, а наступноу митi вже тоскно скреготав днищем на мiлинi. Навкруги плавали потрощенi уламки стапелiв.
      З-пiд картуза, що з'ухав адмiраловi на нiс, лунали незрозумiлi команди i цiлком зрозумiла лайка.
      - Бом-бром-бам-брам!.. Сто радикулiтiв вам у боки i морську хворобу на додачу!
      У цей критичний момент капелан Iафет зазирнув у трюм i одразу почав панiкувати:
      - Щури з ковчега тiкають! У трюмi - потоп! Ловiть щурiв, бо не врятусмось!
      Враз зчинився жiночий лемент.
      Боцман Сiм без зайвих слiв кинувся до щогли i вийшов несумнiвним переможцем у легкоатлетичному змаганнi з мавпами. Звiдти вiн загорлав, ще бiльше жахаючи:
      - Полундра! Рррятуйся хто може!
      Адмiрал Ной уже виборсався з-пiд картуза.
      - Корми - на корму! - волав вiн. - Слонiв - на вiдкачку! Боцмане, простеж! Де боцман, сто штопорiв йому у пельку!
      Стерновий Хам всiм корпусом прикипiв до важкого керма.
      Юнга Ханаан мiряв глибину.
      Два бовдури Арфаксад та ухааз недоладно ляпали веслами по водi.
      Ковчег, загрозливо потрiскуючи i ледве не репаючиеь, зсунувся з мiлини i важко рушив пiд всi вiтри. Знамените ходiння до гори Арарат почалося.
      14. НА ТРЬОХ КИТАХ
      Нинi у великiй лiтературнiй модi ходить документалiстика. Белетризуються стенограми, звiти, томи кримiнальних справ, довiдки, протоколи i навiть резолюцiу. Зрозумiло, усе те величасться як найлiпшi зразки новiтньоу художньоу прози. Це робиться легко й невимушене.
      Наприклад, у стенограмi сухо сказано:
      "ЧЕРЧIЛЛЬ: Я вас слухаю".
      А в романi це звучатиме з яскравою виразнiстю :
      "Черчiлль звичним порухом язика пересунув сигару з одного кута рота до iншого i невдоволено пробурчав:
      - Я вас слухаю".
      Та от бiда: авторовi отакоу белетризацiу весь час треба доводити, що вiн - боронь боже! - не дозволив собi анi на кому вiдiйти вiд iстини, що вiн нiчого не придумав i не дозволив собi нiякоу фантазiу.
      Ця осоружна творча фантазiя - нинi великий грiх. Кожен критик за неу шпетить...
      Отож, аби не мати клопоту з отiсю морочливою самореабiлiтацiсю, автор цих рядкiв вирiшив просто цитувати наявнi документи. Усе буде ясно i зрозумiло. Документ с документ. Вiн нiякоу пiдозри у вигадцi та фантазiу не викликас. Тому й скористасмося витягами з бортового журналу ковчега, який зберiгся до наших днiв у бiблiйних апокрифах, ще й досi не знайдених.
      Вiдтак - почнемо.
      Цитусмо!
      "Дня божого, погожого.
      Де пливемо, не знасмо, бо секстанта не масмо.
      Черговий навiгатор - адмiрал НОЙ БIБЛIЙНИЙ.
      Вже два мiсяцi минуло, як ковчег тримасться на трьох китах. Судно таке дiряве, нiби його слiпi майстрували. Якби не кити, ми б давно риб годували.
      До речi, з кормами сутужно. На ковчезi назрiвас голодний путч. Напучус ненажерливих заколотникiв завжди голодний боцман Сiм. Вiн навiть у собацюр iз зубiв дерев'янi цурпалки видирас. Вiн запевняс, що при нагодi з'ув би й старезного морського вовка разом з картузом та крабом. Хоч би той вовк виявився всохлим, як пiдошва. Натяк? А коли так, то на кого?
      З метою прискорити рiзанину, боцман йде на рiзнi провокацiйнi дiу. Примiром, учора вiн спровокував екiпаж та пасажирiв на передчасну радiсть.
      - Земля!!! - загорлав вiн.
      Усi вмить сполошилися.
      А коли збiглися до боцмана, цей невилiковний кретин нахабно всмiхнувся i вказав пальцем за борт у прозору воду. Там i справдi виднiлася затоплена твердь з якимись кущиками, серед котрих безжурно сновигали срiблястi рибки. Радiсть змiнилася на воiстину звiрячу лють. Всi ще бiльше вiдчули дикий, нiчим не приборканий апетит один до одного. Тiльки знак - i пiшли б у хiд iкла та пазурi. От же гнида цей боцман!
      А тодi худий, як щогла. Боа Констриктор зi сльозами на безжальних очах почав мене благати:
      - Адмiрале, дозвольте менi ковтнути цього зашморганого нiкчему i пiдлого брехуна?
      - Ще чого...
      - Та ви не хвилюйтеся. Я проковтну його легесенько, без усякоу шкоди для здоров'я.
      - Це ж чийого? - одразу набурмосився боцман.
      - Мого, звичайно, - чемно пояснив Боа. - То як, дозволите, адмiрале?
      Я з гiднiстю вiдповiв йому:
      - Сто дуль тобi у пельку i жодноу комахи!
      Але принциповий виступ Констриктора все ж мав об'сктивну користь i дав позитивнi наслiдки. Його пропозицiя, що так i тхнула нежиттсвим присмаком, справила на головного пiдбурювача боцмана Сiма глибоке враження. Вiн перепудився так, що навiть його брудна сорочка пополотнiла. Iншi теж принишкли. А Сiмовi тепер досить нагадати про висушеного, як батькiвський пасок. Боа, щоб вiн став тихiший води, що розлилася на весь виднокруг.