- Так, Миколо Петровичу, - пiдтвердила дiвчина, не зводячи захоплених очей з Риндiна. Проте вона була захоплена, якщо сказати правду, ще й iншим. Перед нею в новому свiтлi вималювався Вадим Сергiйович Сокiл - смiливий вчений, який, не боячись сперечань з противниками, висував свої науковi гiпотези i наполегливо захищав їх. Для цього, мабуть, треба страшенно багато знати i розумiти все-все, не так, як розумiє зараз Галя, саму тiльки верхiвочку, та й то лише пiсля того, як Микола Петрович докладно з'ясував їй все... а треба знати все чисто, вiд початку й до кiнця - i вмiти самiй придумувати новi теорiї... Нi, Галина Рижко обов'язково мусить стати такою самою вченою, щоб i вона могла не тiльки випадково щось збагнути, а крок за кроком, обгрунтовано i розумно вiдкривати нове в науцi, доводити свою правоту i свої гiпотези.
      - Миколо Петровичу, - спитала вона, - а з Вадимом Сергiйовичем iншi вченi не погоджувалися, сперечались?
      - Ого, будьте певнi, суперечок було вдосталь, - посмiхнувся Риндiн. Новi теорiї i гiпотези завжди викликають опiр тих, хто звик iти уторованими стежками, це загальновiдомо, люба моя дiвчинко, хоча й досить сумно. Але Вадим, як ви знаєте, має досить твердий характер i переконання, вiн легко не здається, - за що я його, до речi, особливо люблю. I вiн наполегливо доводив, що восьмий перiод таблицi Менделєєва можливий, що не слiд спинятися на пiвдорозi, а треба смiливо просувати науку далi й далi. За його гiпотезою виходило, що коли припустити iснування восьмого перiоду таблицi Менделєєва, то iснуючий в ньому елемент номер сто двадцять може повторити властивостi вже вiдомого нам радiю, виявитися найближчим його родичем, проте вже iз значно яскравiше виявленими особливостями радiоактивностi. Такий новий уявлюваний елемент Вадим i його однодумцi умовно назвали iнфрарадiєм. I твердили, що цей ще не вiдкритий елемент, iнфрарадiй, буде потужним джерелом енергiї. Iнфрарадiй, як припускав Вадим, буде випромiнювати енергiю в мiльйони разiв повiльнiше, нiж ядра урану чи плутонiю, якi розщеплюються в цепнiй реакцiї. Бо там ми маємо справу з вибухом, а не з розпадом, який протiкає постiйно i планомiрно. Втiм, енергiя iнфрарадiю мусить, за iдеєю Сокола, випромiнюватися в сотнi тисяч разiв активнiше, нiж енергiя знайомого нам звичайного радiю. Ви розумiєте, Галю, яким зручним i корисним джерелом енергiї мiг би бути такий елемент, як iнфрарадiй?
      - I Вадим Сергiйович гадає тепер, що... - Галя Рижко не наважувалася закiнчити своє запитання: надто вже все це було важливим i серйозним, щоб її зеленувато-сiрi камiнцi, такi непривабливi на вигляд, могли бути могутнiм iнфрарадiєм!
      - Так, вiн гадає, що ви вiдкрили на Венерi iнфрарадiй... вiрнiше сказати, якiсь солi iнфрарадiю. I дуже добре, що тiльки солi, iнакше ви не вiдбулися б тiльки опiком, - закiнчив Микола Петрович. Вiн знову взяв у руки один з камiнцiв, принесених Галею, i пiднiс його до очей, уважно розглядаючи.
      - А на Землi немає iнфрарадiю? - спитала ще Галя.
      - Це невiдомо, - неуважливо обiзвався Риндiн, зосереджено розглядаючи камiнець. - Якщо вiн i є на нашiй старенькiй, якщо не розклався за мiльярди рокiв її iснування цiлком, то, певна рiч, ховається вiд нас де-небудь у найглибших надрах Землi. I в такому разi - чи не його енергiя розiгрiває вогнища магми в цих надрах i викидає вогняну лаву на поверхню Землi пiд час вулканiчних вибухiв?.. Ми не знаємо цього, Галю. I - знаєте що? Давайте, вiдкладемо подалi вбiк цi камiнцi. Важко сказати, чи мають вони вiдношення до iнфрарадiю. Це встановить Вадим. Проте вони дуже активнi. Менi от зараз здалося, що поверхнею камiнця пробiгають крихiтнi золотi iскорки... i тiльки потiм я збагнув, що насправдi це - роздратування сiтчатки в моїх очах. А тепер от, як бачите, ще й сльози виступили! Нi, вiдкладемо вашi камiнцi. Це - небезпечнi iграшки, i нам треба бути дуже обережними з ними... Що таке, Ван? Якiсь новини? - одразу пожвавiшав Риндiн, побачивши Ван Луна, який хутко увiйшов до каюти, тримаючи в руцi аркушик паперу.
      - Дуже важливi новини, Миколо Петровичу, - промовив Ван Лун. - Сигнали з Землi!
      Риндiн радiсно простягнув до нього руки:
      - Дорогий Ван! Значить, зонд-антена дала свої наслiдки. Якi ж сигнали, що говорить Земля? Ви добре чули?
      - Так, тiльки не мову, а радiограму. На Землi не певнi, що ми можемо вiльно прийняти радiотелефонну передачу. I Земля подає сигнали за абеткою Морзе. Ось, автомат записав, прошу. - I вiн простягнув Риндiну принесений аркуш паперу.
      - "Венера-1", "Венера-1", слухайте нас, говорить Земля, - читав голосно Микола Петрович. Його голос уривався, академiк був не в силах справитися з радiсним хвилюванням. - Пiсля одержання поштової ракети - знову не маємо вiд вас нiяких вiдомостей. Безперервно намагаємося зв'язатися з вами. Слухайте нас, "Венера-1"! Перейшли на азбуку Морзе, бо немає певностi, що простiр не перекручує хвилi радiотелефону. Передавайте вiдповiднi сигнали на повнiй потужностi вашого передавача, також за азбукою Морзе. Щойно одержимо ваше пiдтвердження, зразу ж таки сповiстимо вам про новi важливi данi вiдносно вашого зворотного старту з Венери. З'ясовано можливiсть значного прискорення вашого вiдльоту. Передавайте вiдповiднi сигнали, чекаємо! "Венера-1", вiдповiдайте! Будемо знову викликати вас, як i ранiше, через кожну годину. "Венера-1", вiдповiдайте Землi!"
      Риндiн пiдвiв очi на Ван Луна:
      - Якi ж це можуть бути новi данi про вiдлiт, Ван? Ви не здогадуєтеся ?
      - Нi, Миколо Петровичу. Важко сказати, вважаю.
      - Втiм, навiщо я запитую? Зараз треба думати про iнше. Ви перевiрили, що саме пошкоджене в нашому передавачi?
      - Перевiряв, ще не знайшов, шкодую. Буду шукати, доки не знайду. Полагоджу, Миколо Петровичу, обiцяю.
      - Треба поспiшати, Ван. Земля чекає нашої вiдповiдi. I надзвичайно цiкаво, що то за новi данi?.. А що там Вадим? Усе ще зайнятий аналiзом?
      - Я зараз пiду довiдаюся, - трохи пiдвелася Галя. їй так хотiлося бути знову корисною! Проте Риндiн суворо спинив її:
      - Нiкуди ви не пiдете, люба моя. Лежiть у своєму гамаку i не думайте вставати. Ранiше нiж через доби двi-три я не дозволю вам рухатися.
      - Ой! - незадоволено озвалася Галя. - Аж двi-три доби!
      - Так, якщо не бiльше. Ми не знаємо ступеня активностi цього мiнералу. Треба буде ще вимiрити, якщо Вадим не зробив уже цього. Так чи iнакше, але ваше щастя, Галю, що ви були в скафандрi, коли несли зразки. Металева сiтка, яка вкриває гумову тканину скафандра, дещо нейтралiзувала радiоактивний вплив мiнералу. Iнакше було б значно гiрше. Отож, лежiть i мовчiть. Вам прописаний постiльний режим!.. А, Вадиме! Нарештi! Якi наслiдки?
      Втiм, навряд чи треба було запитувати Сокола про наслiдки його дослiджень. Геолог не увiйшов, а влетiв до каюти. Потiм вiн проробив кiлька неймовiрних танцювальних рухiв, що закiнчилися стрибком чи не пiд саму стелю. Його очi сяяли, нiс i одна щока були заплямованi чорнилом i якимсь червоним хiмiчним реактивом. Захлинаючись вiд збудження, Сокiл вигукнув:
      - Це iнфрарадiй, Миколо Петровичу! Сумнiвiв немає! Вага, величезна радiоактивнiсть, всi iншi показники говорять про одне й те ж саме: Галя знайшла солi iнфрарадiю! Галиночко, чи ж розумiєте ви, що це означає? А, та що там казати!
      Вiн кинувся до Галi i розцiлував її. Розгублена дiвчина тiльки руками змахнула:
      - Вадиме Сергiйовичу, що ви робите! Ой Вадиме Сергiйовичу !
      Втiм, Сокiл не бачив i не чув нiчого. Вiн пiдбiг до Риндiна, який вже весело смiявся, i так само мiцно розцiлував його. Потiм спинився перед Ван Луном, хотiв було обiйняти i його, але тут-таки махнув безнадiйно рукою:
      - Все одно, Ван, ви нiчого не розумiєте в емоцiях. Нi, менi треба заспокоїтися, залишитися на самотi!
      Вiн вибiг за дверi, в коридор - i звiдти до товаришiв долинули його переможнi вигуки:
      - Є iнфрарадiй! Ура, є iнфрарадiй! Ура!
      Роздiл десятий,
      що описує дослiди з iнфрарадiєм i
      небезпечний стан, в якому опинився Вадим
      Сокiл, що так i не навчився добре
      стрiляти; крiм того, роздiл розповiдає,
      як було знайдено ультразолото i як був
      викрадений Ван Лун.
      Галi Рижко довелося пролежати не двi-три, а цiлих п'ять довгих дiб: червоний опух спадав дуже повiльно, а головне - не стихав гострий бiль. Увечерi в дiвчини пiднiмалася температура, i бiля неї по черзi вартували Риндiн i Ван Лун. Сокiл не виходив з лабораторiї, вкрай зайнятий складними дослiдженнями властивостей i особливостей iнфрарадiю. Лише iнодi, коли в лабораторiї протiкали довготривалi реакцiї, якi не потребували спостереження, вiн сiдав коло Галi i з захопленням розповiдав товаришам про хiд своїх дослiджень.
      Доводиться визнати, що дiвчина багато чого не розумiла в тих розповiдях. Мова йшла про нейтрони i фотони, про альфа-, бета- i гамма-частинки, про одиницi вимiру радiоактивностi, якi називалися кюрi i рентгенами. Мова сучасної фiзичної хiмiї виявлялася надто складною для Галини Рижко, яка звикла була пишатися своїми знаннями.
      Та й взагалi, правду сказати, розмови про iнфрарадiй викликали в неї деяку досаду. Адже ж це вiн, знайдений нею в печерi мiнерал, наче щоб вiдомстити, примусив її лежати без руху в той час, як усi учасники експедицiї були зайнятi напруженою працею. А Галi доводилося додержуватися постiльного режиму - не можна було й думати про те, щоб порушити розпорядження Миколи Петровича...
      Ван Лун налагодив, нарештi, великий радiопередавач астроплана. I тепер регулярно через кожнi двi години вiн вистукував ключем кiлька разiв одну й ту ж саму радiограму, адресовану далекiй Землi:
      - "Говорить "Венера-1", говорить "Венера-1". Слухайте нас, Земля! Вашу радiограму прийняли. У нас усе в порядку. Розшуки ультразолота тривають. Знайдений новий елемент номер сто двадцять - iнфрарадiй. Обмiрковується засiб його доставки на Землю, оскiльки це утруднюється сильною радiоактивнiстю нового елемента. Чекаємо ваших повiдомлень. Палкий привiт рiднiй Землi!"
      Це тривало вже кiлька днiв, але сигнали з Венери, очевидно, не доходили до Землi. Вiдповiдi на радiограму не було. Земля все ще наполегливо передавала той самий заклик до експедицiї Риндiна, який вперше прийняв Ван Лун того пам'ятного дня, коли мандрiвники знову зiбралися в каютi пiсля небезпечних пригод Галi i Миколи Петровича. Тим упертiше Ван Лун продовжував передавати свою радiограму Землi: адже Батькiвщина турбувалася за долю аргонавтiв Всесвiту.
      Крiм того, перед мандрiвниками постало кiлька нових завдань, у розв'язаннi яких могла допомогти тiльки Земля. Насамперед - як везти назад, на Землю, iнфрарадiй, який за всiма ознаками був дуже небезпечним вантажем. Адже ж нiхто не мiг сказати наперед, як саме буде впливати на новий елемент пiдступне космiчне промiння, крiзь потужний потiк якого доведеться пролiтати мiжпланетному кораблю по дорозi на Землю.
      А в тому, що iнфрарадiй надзвичайно небезпечний, - Галя переконалася на власнi очi. Це трапилося наступного ж дня пiсля того, як було встановлено, що знайдений нею мiнерал дiйсно має в собi солi iнфрарадiю.
      Дiвчинi дуже трудно було уявити собi, що в сiро-зелених непоказних камiнцях справдi може ховатися ота величезна кiлькiсть енергiї, про яку твердив Сокiл. Як та енергiя може вийти назовнi, привести щось у дiю, дати мiць машинам чи котлам?.. I Галя чесно розповiла про свої сумнiви товаришам, сконфужено потупивши, правда, очi: їй самiй було дещо соромно вiд того, що вона не може уявити собi речей, якi цiлком яснi для решти.
      Сокiл усмiхнувся. Вислухавши дiвчину, вiн поглянув на Риндiна i вiдповiв стримано:
      - Якщо Микола Петрович дозволить, я проведу малесенький експеримент, який покаже Галi, з чим ми маємо справу. Дозвольте, Миколо Петровичу! Хай Галиночка довiдається, яку величезну мiць їй пощастило вiдкрити в її печерi.
      - А що саме ви хочете зробити, Вадиме? - спитав Риндiн.
      - Маленьку активiзацiю мiлiграма солей iнфрарадiю. Адже я казав вам, що менi таки пощастило встановити таку можливiсть. Наштовхнуло мене на думку те, що iнфрарадiй активiзується змiною частот радiоколивань. I я переконався, що альфа-частинки чинять на нього ще бiльший вплив, ще бурхливiший. Якщо ви дозволите, я продемонструю це.
      Риндiн погодився. Сокiл принiс з лабораторiї тоненьку пробiрку з слiдами радiю, якою вiн користувався пiд час вивчення iнтенсивностi космiчного промiння. Потiм вiн вiдокремив крихiтний шматочок, крупинку вiд одного iз зеленувато-сiрих камiнцiв, принесених Галею з печери, i поклав її посеред великої грубої дошки з твердої пластмаси, легкої, проте мiцної i щiльної, як той мармур.
      - Ван, вам не буде шкода, якщо я трошки зiпсую один з ваших шомполiв, якими ви чистите гвинтiвки? - звернувся вiн до свого друга.
      Дiставши дозвiл вiд зацiкавленого, як i решта, Ван Луна, Сокiл узяв тонкий мiдний шомпол i дiловитим тоном промовив :
      - Зараз я активiзую цю маленьку частку солей iнфрарадiю, яка лежить на дошцi. Менi допоможуть слiди радiю, що є в цiй пробiрцi. Уважно дивiться, Галиночко. Це досить рiдкiсне явище,- в усякому разi, його ще нiхто на Землi нiколи не спостерiгав.
      Вiн на мить занурив кiнець шомпола до скляної пробiрки i зразу ж таки вийняв його.
      - Вважаю, цього буде досить. Iнфрарадiй мусить реагувати дуже активно. Проте - доведеться хвилинку заждати. Я не хочу лишати пробiрку в небезпечному сусiдствi.
      Сокiл вiднiс пробiрку назад до лабораторiї. Повернувшись, вiн перенiс грубу дошку з пластмаси разом з часткою мiнералу до дальньої стiни каюти:
      - Так буде безпечнiше!
      Потiм Вадим Сергiйович вiдiйшов вiд дошки якнайдалi, скiльки дозволяла довжина шомпола i його витягненої руки.
      - Увага, товаришi, починаю!
      Вiн простягнув шомпол до бiлої дошки i пiднiс його кiнчик до крупинки мiнералу.
      Вражена Галя прикрила заслiпленi очi рукою. На дошцi раптово спалахнуло неймовiрно яскраве свiтло, наче на нiй загорiвся шматок Сонця. Це було яскравiшим вiд вольтової дуги, яскравiшим вiд якого завгодно потужного спалаху! Сухий спопеляючий жар, нiби вiд розтопленого чавуну, поширився по каютi.
      - Досить, Вадиме, досить! - вигукнув Риндiн.
      Пролунав сухий трiск: то луснула грубезна дошка з пластмаси, не витримавши жару. Вiд неї пiдiймалася сiра цiвка диму. Вогнетривка пластмаса починала горiти.
      Швидким рухом руки Сокiл вiдсмикнув шомпол. Слiпуче свiтло згасло так само раптово, як i виникло. Здавалося, що в каютi одразу стало темно. Тiльки свiтився розпечений до бiлого кiнчик мiдного шомпола, з якого повiльно падали на пiдлогу краплини розплавленого металу, та дошка, що дуже розiгрiлася, вилучала все такий самий сухий жар.
      - Скажу, добра температура, - пробурмотiв Ван Лун, не зводячи погляду з дошки. - Вiдзначаю, що цей шматочок цiлий, не згорiв! Лежить на дошцi. Дивно, як це може бути, Вадиме ?
      Сокiл задумливо скуйовдив своє кучеряве волосся:
      - Важко сказати поки що, Ван, - вiдповiв вiн. - Очевидно, тут вiдбуваються цiлком iншi процеси, якi не мають нiчого спiльного з горiнням, про яке ви говорите. Я навiть не думаю, що iнфрарадiй розiгрiвається сам пiд час активiзацiї. Можливо, вiн лишається холодним - i нагрiвається тiльки механiчно вiд речей, що знаходяться поблизу нього.
      - Як лишається холодним? - здивувалася Галя. - А цей жар, вiд якого розтоплюється мiдь? А свiтло?
      - Все це - наслiдок звiльнення енергiї iнфрарадiю. Пiд впливом випромiнювань радiю вiн починає розпадатися значно активнiше. Може статися, коли б ми наблизили до нього не мiзернi слiди радiю, а бiльше, - тодi виник би значно сильнiший ефект. Мабуть, небезпечний для нас. А за таких умов...Вiн замислився.- За таких умов, як я вважаю, ця крупинка iнфрарадiю сяяла б безнастанно i випромiнювала тепло на протязi десяткiв рокiв. Ось вам i енергiя iнфрарадiю, Галиночко. Тепер переконалися? Бачите, що це за мiнерал?
      Галя мовчала. Вона була вражена. Замiсть неї заговорив Риндiн - в його голосi бринiли нотки занепокоєностi.
      - Вадиме, ваш експеримент навiв мене на деякi роздуми, - сказав вiн. Насамперед, заберiть залишки мiнералу. I зберiгайте їх з цiєї хвилини не iнакше, як у свинцевiй шафi. Так буде безпечнiше. Не треба рискувати. Неприємнi й опiки, як отi, що їх дiстала Галя; але можуть бути i ще неприємнiшi ускладнення. Виникають ще й iншi труднощi. Певна рiч, ми мусимо привезти на Землю iнфрарадiй, i по можливостi якнайбiльше, чи не так?
      - Ще б пак! - палко вiдгукнувся Сокiл.
      - Отож доведеться зробити кiлька вилазок по цей мiнерал до печери. Але сумний досвiд Галi показує нам, що тут також потрiбнi серйознi запобiжнi заходи, якi утруднять роботу. Почнемо з того, що переносити мiнерал доведеться в свинцевих сумках...
      - Їх можна зробити з наших свинцевих аркушiв, - вставив Вадим Сокiл.
      - Правильно. Але цього замало. Свинцевi сумки нейтралiзують вплив мiнералу пiд час переноски. Втiм, збирання його також небезпечне. Органiчне скло шоломiв наших скафандрiв має домiшок свинцю, правда, дуже маленький, але я гадаю, його вистачить. Не треба тiльки близько нахилятися до мiнералу. Ви говорили, Вадиме, що iнфрарадiй випромiнює найбiльше альфа- i бета-частинок, а гамма-частинок вiдносно дуже мало?
      - Так, Миколо Петровичу. I альфа-частинок лише трохи бiльше, нiж гамма. Це одна з дивних його властивостей.
      - Нам зараз це на руку. Альфа- i бета-частинки мають дуже невеличку проникливу властивiсть - у вiдмiну вiд гамма-частинок. Отже, буде досить захисту з свинцевих сумок i домiшку свинцю в склi шоломiв. Звичайно, важкi свинцевi сумки дуже утруднять роботу i не дадуть можливостi скоротити кiлькiсть вилазок до печери. Проте iншого виходу я не бачу. Так, це питання ясне, хоча, зрозумiло, вам, Вадиме, доведеться ще раз пильно вимiрити активнiсть випромiнювання мiнералу, особливо - в печерi. Вiд цього, як ви розумiєте, залежатиме тривалiсть перебування в надрах. Далi, скафандри доведеться тримати не в каютi, а в одному з шлюзiв астроплана. Їх зовнiшня поверхня пiд впливом альфа- i бета-частинок може стати радiоактивною i теж небезпечною для нас.
      - Правильно, Миколо Петровичу, - погодився Сокiл. - Треба буде регулярно перевiряти i скафандри.
      - То ж воно й є. Я зовсiм не хотiв би, щоб хтось з вас занедужав на променеву хворобу... Тепер далi. Зберiгати iнфрарадiй поки що краще всього назовнi. В нашому мiжгiр'ї є чимало невеличких печер. Подивимося, як вiн поводитиметься, коли його зiбрати докупи: це також нез'ясоване питання. А от як везти iнфрарадiй на Землю - остаточно не знаю, - засмучено сказав Риндiн. - Космiчне промiння може влаштувати нам таку реакцiю, таку активiзацiю iнфрарадiю, що ми з вами i кiсток не зберемо... Судячи по вашому експерименту, Вадиме, можна чекати, що космiчне промiння буде активiзувати iнфрарадiй ще дужче.
      - Цiлком можливо. А коли захистити мiнерал на час польоту свинцевими аркушами? - висловив припущення Сокiл.
      - Ви забуваєте, що вони знадобляться нам самим, дорогий мiй, спростував його Риндiн. - Свинцевих аркушiв у нас не так уже багато. Нi, це не пiдходить... Проте що можна вигадати ще? Не знаю... Можу сказати тiльки одне: якщо нам не пощастить знайти захист iнфрарадiю вiд космiчного промiння - доведеться вiдмовитися взагалi вiд думки везти його на Землю. Так, так, Вадиме, я розумiю, що вам неприємно чути таке. Але ми не можемо рискувати долею цiлої експедицiї! - твердо закiнчив Риндiн.
      - Гадаю, слово "рискувати" тут надто делiкатне, - озвався Ван Лун. Вважаю, ми просто вибухнемо по дорозi. Якщо не упакуємо iнфрарадiй дуже-дуже добре.
      Сокiл мовчав. З його засмученого обличчя було видно, що йому важко примиритися з думкою про неможливiсть привезти дорогоцiнний мiнерал, реальне ствердження його теоретичних мiркувань, на Землю. Але вiн навiть краще за iнших розумiв, що Риндiн має цiлковиту рацiю. Треба будь-що знайти, винайти засiб захистити iнфрарадiй вiд впливу космiчного промiння. Втiм, де той засiб? У чому вiн полягає? Як його знайти?..
      Того вечора Галя Рижко довго не могла заснути. Вона лежала в гамаку i мiркувала. Яка страшна сила таїться в iнфрарадiї! I як дивно, що вiн такий простенький, непоказний зовнi! Якiсь камiнцi. Ну, свiтяться в темрявi, велике дiло! Звiсно, забавно, втiм... Нi, це просто досадно: якщо б камiнцi не свiтилися, вона, напевно, пройшла б повз них i не звернула анi найменшої уваги. Невже i ультразолото буде таким самим непомiтним? Нi, нi, такого не може бути! Адже ж сама назва яка приваблива: ультразолото! Цiкаво, як воно виглядає? I хто з них його вiдшукає? Мабуть, Вадим Сергiйович, вiн спецiально ж розшукує його, те ультразолото. I навiть каже, що воно мусить бути десь поблизу...
      Фантазiя дiвчини розпалювалася. А чому не може трапитися так, що ультразолото знайде також вона? Скажiмо, це може вiдбуватися так...
      Вони довго, цiлий мiсяць копають глибоку шахту. Вадим Сергiйович палко доводить, що ультразолото незабаром з'явиться, а проте його все немає й немає. Вони в скафандрах спускаються в шахту i шукають глибше й глибше. Складнi прилади пiдтверджують слова Вадима Сергiйовича: так, шукачi ультразолота на вiрному шляху! Дедалi бiльше пiдвищується температура в шахтi. Ось уже майже неможливо працювати, така жара. Мабуть, шукачi наблизилися до пiдземних вогнищ, де створюється магма. Так, певна рiч, тiльки там можна ще знайти дорогоцiнний благородний метал, тiльки там, у глибоких надрах Венери, збереглися його запаси. I жара, задушлива жара!.. Хтось падає непритомний. Його виносять з шахти, але Галя не кидає роботи. Вона знає, що саме їй треба бути попереду, завжди попереду! Галя обливається потом, вона вже через силу може дихати, в головi стоїть важкий гул, але вона вперто працює. Потiм ще хтось непритомнiє. Проте не вона! Вона лишається сама. На нiй лежить уся вiдповiдальнiсть, вiд неї залежить успiх дiла! Галя знає це - i працює. I ось лунає грiм! Все навколо гуркотить i здригається, це дуже страшно, - але iз отвору, який пробила останнiм ударом Галя, вже ллється потiк вогняного, слiпуче яскравого, дорогоцiнного розплавленого ультразолота! I тодi втомлена вкрай, але безмежно щаслива Галя пiдiймається на поверхню i скромно доповiдає Миколi Петровичу: ультразолото знайдене!..
      Або нi, навiть не так. Адже ж ультразолото зовсiм не обов'язково мусить бути розплавленим. I перед очима збудженої дiвчини вже виникала iнша, не менш фантастична приваблива картина...
      Знову праця в шахтi. Обов'язково в шахтi, бо таємниче ультразолото мусить знаходитися десь глибоко пiд поверхнею Венери, адже ж це всiм вiдомо. I знову товаришi один за одним змушенi кинути роботу. їм треба вiдпочити, їм бракує сил. Нiхто не може бути таким наполегливим i самовiдданим, як вона, цього Галя певна, хоча, звiсно, нiколи й нiкому про це не скаже. I, звичайно, вона знову робить останнiй удар киркою. Перед нею вiдкривається величезна печера. Зрозумiло, ця печера аж нiяк не така похмура, як та, з потворою... Вона залита яскравим свiтлом. Посерединi неї, наче неймовiрний велетенський самоцвiт, в якому виблискує золоте полум'я, граючи всiма барвами райдуги, - лежить блискуча багатогранна брила ультразолота! До неї навiть не можна наблизитися, така вона сяюча, вона заслiплює очi, вiд неї в усi боки розлiтаються блискавки, синi, зеленi, червонi холоднi блискавки... Ось воно яке, ультразолото! I Галя приводить Миколу Петровича до цiєї печери, показує йому: будь ласка, ультразолото знайдене, все в порядку!..
      Легко зрозумiти, як страждала Галя Рижко протягом цих злощасних п'яти дiб, якi їй довелося провести в каютi, доки не зник бiль i не спав опух. Адже решта працювали, тiльки вона сама лежала, нiчого не роблячи, i навiть заважала товаришам, якi змушенi були ходити бiля неї. Втiм, усе минає,минула i хвороба. Галя взяла, нарештi, участь в спiльнiй роботi.
      Вона допомагала Соколовi, який наполегливо шукав ультразолото, але нiколи не розповiдала Вадиму Сергiйовичу про свої мрiї, пов'язанi з цим таємничим елементом, що досi вперто ховався вiд них. За дорученням Миколи Петровича Галя збирала гербарiй зразкiв рослинностi Венери - i це було дуже цiкаво. Колекцiя рослин юрського перiоду! Кожен зразок, який Галя додавала до гербарiю, збагачував не лише ботанiку, а й палеоботанiку - науку про найстародавнiшi, доiсторичнi рослини. Адже досi наука мала справу тiльки з скам'янiлими рештками подiбних рослин або їх вiдбитками, що збереглися в нашаруваннях земної кори. А тепер ученi побачать справжнi рослини юрського перiоду, зiрванi Галею власноручно на Венерi, справжнi оранжево-червонi паростки, бруньки, рiзнобарвнi квiти! Наукову цiннiсть такого гербарiю не можна було порiвняти нi з чим. Галя чудово розумiла це - iз захопленням збирала рослини, щиро радiючи, коли Микола Петрович хвалив її за який-небудь рiдкiсний екземпляр.
      Але найчастiше вона подорожувала вдвох з Ван Луном до "печери потвори", як називали вони мiсце пiдземної бiйки з гiгантською вусатою твариною. Побоюючись повторення такої бiйки, Ван Лун пiд час першого ж таки походу по iнфрарадiй знищив дитинчат тварини, якi залишалися в печерi.
      - Могли зрости. Тепер безпечно, - лаконiчно повiдомив вiн Галi пiсля того.
      Цi подорожi були дуже втомлюючими. Обережний Ван Лун стежив за тим, щоб вони швидко збирали мiнерал, як розпорядився Риндiн, i без затримки переносили його до мiжгiр'я. Академiк побоювався впливу iнфрарадiю на органiзми людей. Iнодi Ван Лун буркотiв:
      - Носимо, не знаю, для чого. Забрати з собою на Землю не можна, тiльки кладемо й кладемо. Для радостi Вадима, мабуть.
      Втiм, таке було розпорядження Риндiна, який сподiвався все ж таки знайти спосiб захисту iнфрарадiю вiд космiчного промiння.
      Думки про iнфрарадiй не давали Галi спокою. її захопило одне цiкаве питання, пов'язане з цим дивовижним елементом.
      Iнфрарадiй сильно обпiк їй ногу. В його активностi дiвчина переконалася на власному досвiдi. Але ж вона зазнавала дiї iнфрарадiю дуже недовго. Тодi як же та потвора i її дитинчата? Адже ж вони жили в печерi постiйно, хоч та печера була вкрай насичена випромiнюванням iнфрарадiю. I вiн нiяк не впливав на них. Чому? Потвора не лише не зазнавала шкоди вiд випромiнювання, але навiть, думала Галя, не помiчала його. Iнакше хiба ж вибрала б вона цю печеру для свого лiгва? А її дитинчата? Припустiмо, що iнфрарадiй не впливав на дорослу потвору, тому що на нiй був товстий панцир: хто його знає, може, той панцир так само затримував випромiнювання, як свинець, Галя не знала цього. Проте на дитинчатах панцира ще не було, їх укривала тiльки кошлата шерсть. Чому ж iнфрарадiй не впливав i на них?..
      Галя подiлилася своїми думками з Ван Луном i Соколом.
      - Гадаю, тварини пристосувалися, - вiдповiв перший. - На Землi теж так, згадайте. Тигр боїться води, бобер не може жити без води, наприклад.
      - Так то тигр, а то бобер, - заперечила Галя. - Цiлком рiзнi тварини.
      - Нагадаю: обидва, як це сказати?.. А, ссавцi! Тодi можна iнший приклад. Бурий ведмiдь живе в лiсi, бiлий - у водi. Обидва ведмедi. Пристосувалися до умов.
      Дiвчина була незадоволена з такої вiдповiдi. Певна рiч, умови багато значать, це вiрно. Але дiя iнфрарадiю, який, наче вогонь, обпiкає шкiру, якi вже тут умови!
      Мiж тим, Сокiл пiдтримав Ван Луна. Вiн додав:
      - Менi здається, ви маєте рацiю, Ван. Закон пристосування, добору дiє всюди, i тут, на Венерi, також. Тiльки, Галиночко, це не можна розумiти, як, скажiмо, просту звичку. Мовляв, потрапила якась тварина до певних умов, до нової для неї обстановки, - i пристосувалася. Це звучало б надто наївно, спрощено. У нових, незвичних для неї умовах тварина найчастiше просто гине, не встигнувши звикнути i пристосуватися. Пристосування до умов життя справа дуже довгого часу, багатьох поколiнь. З роду в рiд бiльшiсть тварин не витримувала якихось умов, гинула. Лишалися в живих тiльки наймiцнiшi окремi екземпляри. Вони давали потомство - iз нього також вимирала бiльшiсть. Так тривало тисячi й мiльйони рокiв. А внаслiдок такого жорстокого добору i залишилися тiльки тi тварини, тi види, якi пристосувалися до трудних умов. I тi, що лишилися, пристосованi, почувають себе за цих умов, за яких гинули мiльярди їхнiх предкiв, дуже непогано.
      - Чого доброго, ви скажете ще, що тим вусатим потворам було навiть приємно в iнфрарадiєвiй печерi? - спитала недовiрливо Галя.
      - Певен, що i зручно, i приємно, якщо вiдносно них можна вживати такi вислови, - пiдтвердив цiлком серйозно Сокiл. - I навiть бiльше того, Галиночко. Можливо, цi тварини на сучаснiй стадiї їх розвитку навiть потребують того, щоб тепло, яке випромiнює iнфрарадiй, постiйно пiдiгрiвало їх або їхнiх дитинчат. А коли б примусово перевести їх до iншої печери, без iнфрарадiю, без додаткового опалення, можливо, цi тварини, а особливо їхнi дитинчата, не витримали б нових для них умов, загинули б.
      - Одному добре, iншому погано, - глибокодумно сформулював короткий висновок Ван Лун.
      Галi Рижко лишалося тiльки прийняти таке пояснення: iншого ж не було. Та й Микола Петрович також пiдтвердив мiркування Сокола, хоча й розсмiявся добродушно, коли Ван Лун несподiвано почав з незадоволеним виглядом розвивати щойно зроблений ним висновок:
      - Одному добре - це Вадимовi мiркувати. Iншому погано - це менi займатися тут тваринами.
      - Але чому, Ван? Ви нiбито вдосталь полюєте...
      - "Полюю"? Таке слово звучить тут як насмiшка. Тут, на Венерi, пiдкреслю. Де iнтереснi, красивi бронтозаври, iгуанодони, яких менi обiцяв Вадим? Де справжнi теплокровнi тварини, на яких приємно полювати?
      - Ну, як на мою думку, то бронтозаврiв i iгуанодонiв навряд чи можна було б вважати красивими, Ван, - насмiшкувато зауважив Сокiл. - До того ж, вони аж нiяк i не теплокровнi.
      - Все одно, - наполягав Ван Лун, - вони схожi на справжнiх тварин. Чому обманули, Вадиме? Бачу на Венерi тiльки всiляких комах, павукiв та черв'якiв. Дуже погана фауна! Якщо б знав таке ранiше...
      - То не полетiли б, Ван? Лишилися б на Землi?
      - Нi, такого не говорив. Проте взяв би з собою хiмiчнi порошки або рiдину для ваших комах. На них, дозволю собi зауважити, шкода витрачати чеснi кулi. Так!