Живописец не повинен в том, что некоторым тень, сделанная им на лице картины, представляется черным пятном, которого не бывает в действительности, но живописец повинен только в том, ежели тени эти положены неверно и грубо. Занимаясь эпохой начала нынешнего века, изображая русские лица известного общества и Наполеона и французов, имевших такое прямое участие в жизни того времени, я невольно увлекся формой выражения того французского склада мысли больше, чем это было нужно. И потому, не отрицая того, что положенные мною тени, вероятно, неверны и грубы, я желал бы только, чтобы те, которым покажется очень смешно, как Наполеон говорит то по-русски, то по-французски, знали бы, что это им кажется только оттого, что они, как человек, смотрящий на портрет, видят не лицо со светом и тенями, а черное пятно под носом.

[Сноска к сноске. Мене про це вже запитували, – для чого в моему твopi розмовляють не тільки росіяни, але й французи частиною російською, частиною французькою i навіть українською мовами? Дорікання в тім, що особи розмовляють i пишуть французькою i українською в російський книзі, схожі на тi дорікання, якi зробила би людина, дивлячись на картину i побачивши в ній чорнi плями (тiнi), яких немає в дійсності. Живописець не винен в тiм, що деяким людям тінь, зроблена ним на живописному полотні, уявляється чорною плямою, котрої не буває в дiйсностi, але живописець винен тільки в тім, що тiнi ці покладені невipнo i незграбно. Займаючись епохою початку нинішнього вiкy, зображуючи російські персони відомого суспільства i Наполеона i французів, що мали таку безпосередню участь в житті того часу, я мимоволі захопився формою виявлення я того французького складу думки (менталітету) більш, ніж це було потрібно. I тому, не заперечуючи того, що покладені мною тiнi, напевно, невipнi та незграбні, я бажав би тільки, щоб тi, котрим здається дуже смішним, як Наполеон розмовляє то російською, то французькою, то українською, знали б, що це їм здається тільки від того, що вони, як людина, що розглядає портрет, бачать не обличчя зі світлом i тінями, а чорну пляму під носом.

Те ж саме з ненормативною лексикою. Коли Кутузов після Бородінського відступу говорить, що «французы будут у меня говно жрать», я не можу з метою хибно зрозумілої художності змінити це слово на яке-небудь iншe слово – наприклад, на французьке «merde» чи на російське «дерьмо», чи на українське «гiмно», чи на аптекарське «кал»; але з метою непорушення художньої правди залишаю це брудне російське слово у тому вигляді, в якому воно було промовлене Кутузовим після Бородінської битви.].