Коли Мае прийшов додому, лишивши Етьєна в Расснера, Катріна, Захарі та Жанлен доїдали вже свою юшку. Шахтарі поверталися з роботи такі голодні, що сідали до столу в мокрій одежі, навіть не вмиваючись; ніхто ні на кого не чекав, і через те стіл був накритий від рання до смеркання, – за ним завжди хтось сидів і їв свою порцію, залежно від того, коли саме йому випадало працювати.

Мае ще на порозі помітив продукти. Він не сказав нічого, але його стурбоване обличчя проясніло. Цілісінький день, поки, задихаючися на дні копальні, цокав він невпинно кайлом, болюча думка про порожній буфет, де не лишилося вже ані кави, ані масла, раз у раз стискала йому серце. Як викрутиться та нещасна жінка? Що робити, коли вона вернеться з порожніми руками? І на тобі, – всього дістала! Вона розкаже йому про це пізніше. Він аж засміявся.

Катріна з Жанленом уже встали з-за столу й пили каву стоячи, а Захарі, не наївшися юшкою, відрізав собі окраєць хліба й намастив його маслом. Він помітив на тарілці свинину, але не чіпав її; коли м’яса було тільки на одного, то всі знали, що воно батькові. Юшку запили добрим кухлем свіжої водиці – цілющим, свіжим напитком в останні дні перед півмісячною платнею.

– У мене немає пива, – промовила Маедиха, коли батько сів до столу. – Я пожалувала грошей… А втім, якщо хочеш, то мала побіжить і візьме пінту.

Він глянув на неї з захватом. Як! Невже в неї навіть гроші є?

– Ні, я вже випив кухоль, обійдеться, – відказав Мае й почав помалу сьорбати мішанину з хліба, картоплі, щавлю та порею; за браком тарілки він їв з великої миски.

Не спускаючи з рук Естелли, мати разом з Альзірою упадала коло нього: вони підсунули йому масло та свинину, підігріли на вогні каву.

Тим часом старші діти поставили перед вогнищем балію, що її було зроблено з діжки, перепиляної пополам. Катріна кінчила обідати перша й налила в неї теплої води, а тоді спокійнісінько роздяглася, не соромлячись, бо звикла до цього ще змалку; скинула свого чепчика, куртку, штани та сорочку, обернулася животом до вогню і почала міцно натирати тіло чорним милом. Ніхто на неї не дивився, навіть Ленора та Анрі вже не цікавилися тим, як вона збудована. Обмившись, вона гольцем-гола пішла нагору, а свою мокру сорочку та іншу одежу залишила купою долі. Але брати зчинили бучу. Жанлен скочив у діжку поперед Захарі, виправдуючись тим, що Захарі ще їсть, а той заходився його випихати й репетувати, що він зробив уже ласку Катріні і не бажає полоскатися в помиях після різних шмаркачів, та й вода буде після Жанлена така чорна, що хоч школярам у чорнильниці наливай. Кінець кінцем вони влізли в діжку разом, помирилися і, обернувшись до вогню, почали навіть дуже смирно милити один одному спини. Нахлюпавшись, вони, як і сестра, побігли зовсім голі нагору.

– Ото напаскудили, – пробубоніла Маедиха, підбираючи мокру одежу, щоб просушити її перед вогнем. – Альзіро, підітри-но трохи підлогу.

Але вона не договорила, бо за стіною у сусідів зчинився страшний галас. Чоловічий голос гримав, жіночий верещав, чути було тупотіння ніг і глухі удари, ніби хтось калатав кулаками по порожньому гарбузі.

– Левачиха дістає прочухана, – спокійно промовив Мае, вишкрябуючи ложкою свою миску. – Чому б таки? Адже ж Бутлу хвалився, що юшка готова.

– Еге, готова! – засміялася Маедиха. – Вся городина лежала на столі, ще й картоплі не накришила – я сама бачила.

Крик за стіною все зростав, щось грюкнуло в стіну так, що вона аж здригнулась, а потім усе затихло. Проковтнувши останню ложку юшки, Мае промовив спокійним тоном справедливого судді:

– Коли юшка не готова, то воно й по заслузі.

Він запив свою юшку склянкою холодної води і накинувся на свинину, різав її на маленькі кавалочки, настромлював на кінчик ножа і, поклавши на шматочок хліба, їв без виделки. Поки батько обідав, усі мовчали, і він теж мовчав; свинина смакувала не так, як звичайно від Мегра, – мабуть, жінка купила її десь-інде, але Мае не розпитував, тільки поцікавився, чи старий ще й досі спить. Ні, дід уже вийшов на проходку. І знову все замовкло. Але запахло м’ясом, і Ленора та Анрі, що дуже пильно розмазували пальцями воду по підлозі, попіднімали стурбовано голови й підійшли до батька – хлопчик попереду, дівчинка позаду. Очі їх напружено стежили за кожним шматочком, займалися надією, коли він відривався від тарілки, і ставали сумні, коли він зникав у батька в роті. Від напруженого бажання вони зблідли, і на губи їм аж слина виступила, – нарешті це впало батькові в око.

– А діти їли? – спитав він.

І як жінка відразу не відповіла, то він додав:

– Ти ж знаєш, я не люблю такої несправедливості. Мені шматок у горло не лізе, коли голодна малеча мене обступає і канючить.

– Ет, звісно, їли! – розлютовано скрикнула мати. – Слухай їх! Їм віддай своє й чуже, вони все пожеруть, доки не луснуть… Альзіро, адже ми всі їли свинину?

– Звичайно, їли, мамо, – відповіла маленька каліка, що в таких випадках брехала не червоніючи, не гірше за дорослу людину.

Ленора та Анрі аж оторопіли, обурені з такої брехні. За що ж їх луплять, коли вони часом скажуть неправду? Їх маленькі серця болісно стискалися, вони палко хотіли заперечити, довести, що їх не було, коли всі їли свинину, що вони її й не куштували.

– Геть мені звідси! – гримала мати, відганяючи їх у протилежний кінець кімнати. – Безсороми! Тільки вмієте батькові в рот зазирати. А коли б навіть він сам один дістав м’ясо, то хіба ж він не працює на вас? А ви, нероби, лише їсти вмієте! Малі, а такі прожери!

Але батько покликав дітей до себе. Він посадив Ленору на ліве коліно, Анрі – на праве й доїв свинину разом з ними; кожне діставало по черзі маленькі шматочки і в нестямі з радощів мало не давилося ними. Доївши, Мае промовив до жінки:

– Ні, кави поки що не давай, спершу обмиюсь. Поможи тільки помиї вилити.

Вони взяли балію за вуха й вилили помиї просто в рівчак перед дверима.

Жанлен тим часом переодягся в сухе вбрання – мішкуваті шерстяні штани та блузу, що перейшли до нього від старшого брата Захарі, зійшов униз і крадькома проскочив на вулицю; мати побачила це й гукнула:

– Куди йдеш?

– Туди…

– Куди це туди?.. Слухай, біжи-но та нарви кульбаби для салату. Чи чуєш? Як не принесеш, то я тобі всиплю!

– Та добре вже! Добре!

Жанлен заклав руки в кишені і, важко волочачи свої взуті в сабо ноги, подався перехильцем геть. Цей захарчований десятилітній недоносок ішов уже ходою старого шахтаря. За ним зійшов Захарі; на ньому була шерстяна фуфайка з синіми смужками, і взагалі він був одягнений значно охайніше за брата. Батько йому крикнув навздогін не спізнятися, – той тільки головою кивнув і мовчки вийшов з люлькою в зубах.

У балію знову налили теплої води, Мае вже починав розстібати блузу. Мати тільки глянула на Альзіру, і та відразу вивела Ленору й Анрі на вулицю. Батько не любив митися при всіх, як це робилося в більшості домів. А втім, він нікого за те не ганив, хоч казав, що тільки дітям годиться хлюпатися вкупі.

– Що ти там робиш нагорі? – закричала знизу Маедиха.

– Латаю сукню, вчора подерла, – відповіла Катріна.

– Гаразд… То не сходь униз: батько миється.

Мае з жінкою лишилися вдвох у кімнаті; вона поклала на стілець перед каміном Естеллу, що випадково не верещала і мовчки вирячила на батьків свої круглі безтямні ще оченята. Батько присів зовсім голий напочіпки перед балією і перш за все встромив у воду голову, намиливши її чорним милом, що кінець кінцем, як довго його вживати, позбавляє волосся його природного кольору; обполоскавши голову, Мае вліз у воду, намилив груди, живіт, руки, стегна й почав їх щосили шкрябати обома руками. Жінка стояла поруч і дивилася на нього.

– А я помітила, як ти глянув з порога, – почала вона, – що, дуже турбувався? А як побачив усе це добро на столі, то відразу повеселішав… Уяви собі, оті Піоленські пани не дали мені й однісінького су. Ні, ні, я нічого не кажу, вони дуже ласкаві, подарували малим стільки всякої всячини… Мені було якось соромно лізти їм у вічі, – просто з душі верне жебрати.

Вона на хвилю замовкла і підійшла до Естелли, щоб та, бува, не впала з стільця. А тим часом батько шарував собі тіло й спокійно чекав, щоб жінка розказала йому все сама; ця подія його дуже цікавила, і він ніяк не міг її собі з’ясувати.

– Щоб ти знав, що Мегра мені відмовив, і край. Як собаку, вигнав… Хоч сядь та й плач! Всі оті вовняні суконьки гріють, та обіду з них не навариш, вірно?

Мае мовчки глянув на неї. У Піолені – нічого, у Мегра – нічого: то звідки ж воно взялося? Тим часом жінка закачала рукава, щоб намилити йому, як завжди, спину й ті частини тіла, які було незручно змити самому; він це любив: жінка так шпарко шарувала, що аж суглоби їй на руках хрумтіли, і він мусив напружувати всі м’язи, щоб не похитнутись.

– Пішла я додому та й думаю: зайду-но я ще раз до Мегра. Зайшла. Наговорила, наговорила йому такого!.. Що й серця в нього нема, і що його самого злидні посядуть, коли на світі є правда… Йому надокучило слухати, я побачила, що він не знає, як мене здихатись…

Обмивши чоловікові спину, Маедиха заходилася завзято шарувати йому зад, не залишаючи жодного місця, жодної зморшки на тілі, й вилощила його, як свої три казанки після великого суботнього порання. Вона аж упріла й так засапалася, що ледве дух зводила.

– Ну, він назвав мене старою причепою… Проте хліб ми все ж матимемо аж до суботи, а найкраще те, що він ще й позичив мені сто су… Я взяла в нього масла, кави й цикорію; хотіла була взяти ще свинини й картоплі, та він насупився, – думаю, вже досить, годі й цього. Я заплатила сім су за свинину, вісімнадцять су за картоплю, отже, в мене лишалося ще три франки й сімдесят п’ять сантимів на рагу та юшку… А що? Змарнувала я ранок чи ні?

1

Мається на увазі імператор Франції Наполеон III Бонапарт (1808—1873), який правив Другою імперією (1852—1870). У 1861 році Наполеон III, з метою зробити австрійського ерцгерцога Максиміліана імператором Мексики, розпочав ризиковану політичну кампанію, але зазнав поразки.

2

Штейгер – гірничий майстер, технік, який відав роботами на руднику.

3

Лампочка Деві – безпечна лампочка з металевою сіткою для робіт у руднику, яку 1812 року сконструював Гемфрі Деві (1778—1829), англійський хімік і фізик.

4

Скарпа (Скарп) – річка на півночі Франції.

5

Лілль – великий промисловий центр у північно-східній Франції.

6

Валансьєн – місто у північно-східній Франції, неподалік від бельгійського кордону.