20000 льє під водою

Цю обіцянку капітан Фераґут дав своїм підлеглим 2 листопада, опівдні. Настрій команди піднявся мов за велінням магічної чарівної палички.

З новими силами усі вглядалися в океанські води. Кожен чомусь повірив, що його останній погляд на море може увінчатися успіхом. Знову підзорні труби стали популярними. Це був останній відчайдушний виклик нарвалу, люди не давали шансу тварині викрутитися: вона мусить явитися на їхній суд!

Два дні минули. «Авраам Лінкольн» ішов поволі. Команда вигадувала тисячі способів привернути увагу тварини чи роздратувати її на той випадок, якщо вона плаває десь неподалік, але не показується над водою. За кормою волочилися величезні шмати сала, їх прив'язували канатними шнурами. Та ними з превеликим задоволенням ласували акули. «Авраам Лінкольн» заліг у дрейф, а шлюпки довкола нього прочісували море вздовж і впоперек, перевіряючи кожну точку його поверхні. Настав вечір 4 листопада, а підводна таємниця все ще залишалася таємницею!

Термін відстрочки спливав 5 листопада опівдні. Після останнього удару годинника капітан Фараґут, який завжди дотримував слова, мав віддати наказ повернути на південний схід і покинути води північної частини Тихого океану.

Фрегат тоді перебував під 31°15? південної широти і 136°42? східної довготи. До японських берегів залишалося якихось дві сотні миль. Споночіло. Ось уже й восьма година. Густі хмари затулили серпоподібний місяць. Вода розбігалася з-під форштевня фрегата легкими хвилями.

Я стояв на баку, обпершись на поручні штирборту[14]. Поряд зі мною – вірний Консель. Він дивився вперед. Матроси позалазили на реї і спостерігали за небокраєм, який через швидке настання темряви звужувався на очах. Офіцери не відривали очей від підзорних труб і біноклів. Вряди-годи місячне проміння просвічувало крізь хмари, сріблило темну поверхню океану.

Але набігали нові хмари і срібний слід зникав у пітьмі.

Я спостерігав за слугою, і мені здалося, що він піддався загальному настрою. Це було так нехарактерно для нього – зацікавитися чимось, але я помітив вогник у його очах, мабуть, уперше, відколи я його знаю. Треба було якось підтримати цю позитивну зміну.

– Ну, Конселю, – промовив я, – не проґав останній шанс заробити дві тисячі доларів!

– Дозволю собі сказати, нехай пан професор не образиться на мене, та я ніколи не розраховував на цю премію. Навіть якби уряд Сполучених Штатів розщедрився і призначив не дві тисячі доларів, а всі сто, він все одно нічого б не втратив.

– На жаль, ти маєш рацію, Конселю! Це якась авантюра! Ми вчинили легковажно, прийнявши запрошення взяти участь у цій експедиції. Згаяно стільки часу! А навіщо було так хвилюватися?! Ти лише подумай, вже півроку тому ми могли б повернутися до Франції…

– У зручну квартиру пана професора, – підхопив Консель, – при музеї! А я б уже класифікував викопні зразки з нових колекцій пана професора! Бабіруса, привезена паном професором з останнього відрядження, сиділа б тепер у клітці в Зоологічному саду, і на неї сходилися б подивитися цікаві з усіх кінців столиці.

– Саме так усе й було б, Конселю! Я навіть думати не хочу про те, як над нами потішатимуться!

– О, посміються від душі! – знущався Консель. – Я думаю, що сміятимуться над паном професором. Навіть сумніваюся, чи казати…

– Та кажи вже, Конселю, не тягни кота за хвоста…

– Скажу… пан професор таки заслужив глузування.

– Будь милосердний! – почав благати я.

– Солідному вченому не варто піддаватися на такі провока…

Консель не закінчив фрази. Глибоку тишу порушив голосний вигук. Усі впізнали голос Неда Ленда. Китобій кричав:

– Ого-го! То ось кого ми шукаємо! Він же тут, під самим нашим носом!

Розділ шостий

На всіх парах

Всі без винятку стрімголов кинулися до Неда Ленда: капітан, офіцери, матроси, юнги, навіть механіки покинули свої машини, а кочегари – печі. Ми також побігли до нього. Було наказано зупинити судно, тож фрегат рухався лише за інерцією.

Ніч видалася темною, я дуже здивувався, як канадцю вдалося розгледіти бодай щось у такій темряві, це було занадто складно навіть для його орлиного зору. Моє серце, здавалося, от-от проб'є грудну клітку від хвилювання.

І Нед Ленд не помилився: незабаром ми всі побачили предмет, на який він показував. На відстані двох кабельтових від «Авраама Лінкольна», позаду штирборту, море світилося зсередини. І це не було звичайне світіння моря, яке виникає завдяки крихітним істотам, що мають унікальну властивість переробляти сонячну енергію на світло. Страховисько, спливши у поверхневі водні шари, відпочивало за декілька туазів[15] під рівнем океану. Це від нього струменіло світло неймовірно чарівливої сили.

Тепер я згадав, що капітани суден, які стрічалися з нарвалом, у своїх описах завжди згадували дивне сяйво. Якою ж неймовірною потужністю мають бути наділені деякі органи живої істоти, щоб випромінювати таке яскраве світло! Під водою було видно контури велетенського овалу, у центрі якого, як у фокусі, світло було особливо потужне, а до країв розсіювалося.

– Та це ж скупчення організмів, що люмінесціюють! – вигукнув один із офіцерів.

– Ви помиляєтеся, пане, – заперечив я рішуче. – Ні фолади, ні сальпи, ні евфаузіїди, жодні інші організми, що люмінесціюють, не виділяють таких яскравих речовин. Це світло має електричне походження… Утім… погляньте, погляньте туди! Світло переміщується! То наближається, то віддаляється. Оце так! Тепер воно насувається на нас!

На палубі зчинився галас.

– Слухай мою команду! – крикнув капітан Фераґут. – Стерно під вітер! Задній хід!

Це допомогло екіпажу організуватися, всі поспішили на свої місця: хто до стерна, хто у машинне відділення. І «Авраам Лінкольн», розвернувшись на бакборт[16], описав півколо.

– Праворуч стерно! Повний вперед! – командував капітан Фераґут.

Всі команди були точно виконані, і фрегат почав швидко віддалятися від небезпечного місця.

Та невдовзі ситуація змінилася на гірше. Тварина помчала за нами зі швидкістю, що перевищувала наш хід.

Ми затамували подих. Навіть не страх прикував нас до місць, а скоріше подив. Тварина, мов бавлячись, ганялася за нашим фрегатом. Вона обпливла довкола судна, що йшло зі швидкістю чотирнадцяти вузлів, опромінила каскадом електричних стріл, а потім миттю опинилася на відстані двох-трьох миль від нас, залишивши на своєму шляху світлий слід, який нагадував блискучі клуби диму, випущені локомотивом кур'єрського поїзда. Ми навіть не встигли полегшено зітхнути, як наш переслідувач розігнався і зі страхітливою швидкістю рвонув просто на «Авраама Лінкольна» з-за темної лінії обрію, куди було відступив. За двадцять футів від борту світло мов вимкнули. Ні, тварина не пішла під воду, тоді яскравість світіння зменшувалася б поступово, а світло погасло враз, немов його джерело в одну мить вичерпалося. Так само, як миттєво згасло, воно з'явилося з протилежного боку судна. Ми не могли зрозуміти, що трапилося: тварина обпливла фрегат чи прослизнула під його корпусом? Та це й не мало значення, важливим було те, що будь-якої миті могло статися фатальне зіткнення.

Те, як відбувалася ця прелюдія сутички, дуже дивувало мене. Корабель рятувався втечею, уникаючи бою. Все мало бути навпаки: фрегат повинен був переслідувати тварину, а тут тварина переслідувала фрегат! Я не посоромився висловити свої міркування капітанові. Незважаючи на цей мій закид, його обличчя, яке завжди було безпристрасним, світилося подивом і нерішучістю.

– Пане Аронаксе, – відповів він, – я не знаю, з чим маю справу, тому й не хочу ризикувати своїм фрегатом і всіма нами у нічній темряві. Може, ви підкажете, як атакувати цю глибу? А як від неї захищатися? От дочекаємося світанку, тоді й поміняємося з тим чудовиськом ролями.

– То ви більше не хвилюєтеся через те, що ганяєтеся за примарою? З ким, на вашу думку, ми тут бавимося у котика і мишку?

– Важко сказати з упевненістю, пане професоре, проте мені здається, що це таки гігантський нарвал, до того ж незвичайний – це електричний нарвал!

– Згоден, – промовив я і додав: – він такий же небезпечний, як електричний скат.

– А якщо у нього ще й органи електричні, то це найстрашніша тварина, яку коли-небудь бачив світ! – відповів капітан Фераґут. – Саме тому я обрав таку обережну, вичікувальну тактику.

Тієї ночі всі були на ногах, про сон взагалі не йшлося. «Авраам Лінкольн» виявився неспроможним змагатися з морською твариною у прудкості, тож збавив швидкість і йшов поволі. Нарвал, неначе підігруючи фрегату, ліниво погойдувався на хвилях і не виявляв бажання покидати поле бою. Близько півночі він все ж зник, точніше кажучи, погас, немов гігантський світлячок. Невже поринув у океанські глибини? Навіть не знаю, що краще: чи щоб він повернувся, чи щоб ми його більше ніколи не побачили. Приблизно о першій годині ночі раптом неподалік фрегата почувся оглушливий свист. Здалося, ніби з глибини десь поблизу вирвався потужний фонтан.

Коли це сталося, капітан Фераґут і Нед Ленд стояли на юті й напружено вдивлялися у нічну пітьму.

– Ви, Неде, часто чули, як кити викидають у повітря воду?

– Так, капітане! Але ще жодного разу я не зустрічав кита, за якого б мені дали премію у дві тисячі доларів, та не за пійманого, а лише за те, що я його побачив!

– Це справді дивина. Ви заслужили премію, Неде! Скажіть, коли кит викидає воду з ніздрів, це супроводжується таким самим свистом?

– Точнісінько таким самим! Тільки цього разу гучніше. Безсумнівно, що це китоподібне, яке водиться в тутешніх водах. З вашого дозволу, капітане, – сказав гарпунер, потираючи руки, – завтра вранці я привітаюся з ним по-своєму.

– Тільки якщо воно виявить бажання вітатися з вами, – з нотками сумніву в голосі відповів капітан Фераґут.

– Коли я підберуся до нього на відстань чотирикратної довжини гарпуна, йому доведеться бути ввічливим!

– А для цього необхідно, щоб я дав вам вельбот[17]? – уточнив капітан.

– Ну звісно!

– Але ж доведеться ризикувати життям веслярів.

– І моїм! – нагадав гарпунер.

Близько другої години ночі, під вітром, за п'ять миль від «Авраама Лінкольна» знову з'явилася світлова пляма. Попри значну відстань, шум вітру і моря, все одно було чути могутній сплеск води і астматичне дихання тварини. Коли цей гігант моря спливав на поверхню і переводив дихання, здавалося, що повітря, неначе в циліндрах машини з силою у дві тисячі кінських сил, вривалося в його могутні легені.

«Оце так кит! – подумав я. – Він може помірятися силою з цілим кавалерійським полком!»

До самого світанку ми були насторожі і готувалися до бою. На борти судна винесли китоловні сіті. Головний помічник капітана наказав підготувати гарпунні гармати, які викидають гарпун на відстань милі, й тримати напоготові рушниці, заряджені розривними кулями, які б'ють наповал навіть наймасивніших тварин. Нед Ленд обмежився лише тим, що як слід нагострив вістря свого гарпуна – ця зброя в його руках ставала смертоносною.

О шостій годині, з першими променями вранішньої зорі, електричне світіння нарвала потьмяніло. О сьомій годині майже цілком розвиднилося, але густий ранішній туман заслав небокрай настільки, що навіть через найкращі підзорні труби було неможливо щось розгледіти. Уявіть собі наше розчарування й лють! Довелося чекати, доки туман розсіється.

Я заліз на бізань-щоглу. Декілька офіцерів подерлися на марси[18].

Лише о восьмій годині у нас з'явилася надія: густі клуби туману попливли над хвилями і почали поволі здійматися. Лінія обрію розширилася.

Несподівано, як і першого разу, почувся голос Неда Ленда.

Примечания

1

Морське льє дорівнює 5 555 метрів. – Прим. пер. (тут і далі).

2

Вузол – міра швидкості морського транспорту, що дорівнює одній милі за годину (1,852 км/год).

3

Кабельтов – морька міра довжини, яка дорівнює 185,2 метра.

4

«Бюро Верітас» – найбільше транснаціональне технічне товариство, засноване в 1828 році з метою оцінки безпеки, надійності і морехідних якостей суден за дорученням страхових компаній.

5

Шаспо Антуан-Альфонс (1833–1905) – французький винахідник; створив нарізну голчану рушницю, яку широко використовували у франко-пруській війні 1870–1871 рр.

6

Іn-guarto (лат.) – у четверть стандартного аркуша паперу.

7

Консель – сonseil (фр.) – рада.

8

Ют – кормова частина палуби корабля.

9

Гафель – похилий брус, прикріплений нижнім кінцем до щогли, який використовується для піднімання прапорів і сигналів на кораблі.

10

Бізань-щогла – задня щогла.

11

Сандвічеві острови – давнішня назва Гавайських островів.

12

Галс – курс вітрильного судна відносно вітру; якщо вітер дме у правий борт – це правий галс, якщо у лівий – лівий галс.

13

Кубрик – житлове приміщення на судні для команди.

14

Штирборт – правий борт судна.

15

Туаз – міра довжини, становить майже 2 метри.

16

Бакборт – лівий борт судна за його ходом.

17

Вельбот – швидкохідна веслова морська шлюпка із загостреним носом і кормою.

18

Марс – майданчик на щоглі вітрильного корабля, з якого стежать за горизонтом та управляють вітрилами.

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.