Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке)

      Снiжинка (нетерпляче). Та що ж сталося! Що? Може, з Лесиком що?
      Ганна Семенiвна (плаче). Помер...
      Снiжинка (скрику ). Помер Лесик?!
      Ганна Семенiвна (злякано). Тихо,ради Бога! Вона як почу ... Ох, Боже, що тут дi ться!..
      Снiжинка (тихо). Коли ж помер?
      Ганна Семенiвна. Ще вчора ввечерi, якраз, як вона надумалась взяти грошi у Янсона. Рiшилася, i от... Хто б думав...
      Снiжинка. Та вiн же недавно ще був зовсiм здоровий?!
      Ганна Семенiвна. А, де вже там здоровий... В один день розгорiвся i згорiв. Ввечерi (плаче) й не стало... Як свiчечка, наприкiнцi несподiвано блимнула й погасла.
      Снiжинка. Бiдний Лесик! От несподiвано... Як же вони?
      Ганна Семенiвна (озира ться). О, тут ще бiльша бiда! Я вже до вас... Поможiть менi якось з ними... Я ж сама, я нiчого не можу! Вони сидять всю нiч, весь день i не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нiкому не говорила, що вiн помер... Що вона хоче, я не знаю. Його нiкуди од себе не пуска ... Вiн цiлий день нiчого не їсть, дивиться на трупик, ходить по хатi, щось дума  i знов дивиться... А вона от вже спiва  над ним... Хотiла, щоб обмити ж, поховати... Ну, горе,, нещастя, - та якось же треба порядок дати. Тiльце ж хоч сховати, воно ж дух почне давати... А її нiякими словами не вговориш. Вчепиться, як... чиста пантера, i нiчого з нею... Ради Бога, поможiть менi якось... Вони ж обо  побожеволiють, як iще одну нiч посидять. Треба їх розлучити. Розвiяти трохи їх... Щось... Ну, вже не знаю... (Витира  сльозу).
      Мiгуелес. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корнiй по своїй волi не хоче одходити од тiла сина?
      Ганна Семенiвна. Не знаю... Нi, вона його не пуска ... Якби хтось прийшов, кудись покликав, вiн би пiшов... Тш!.. (Прислуха ться). Щось голосно балакають. Вiн навiть хотiв вийти, так вона не пустила. Потiм, ще боюсь, щоб вона йому й собi чого не заподiяла... Ви ж зна те, яка вона. Вона все твердить тепер, що вiн її кине, що зв'язок порвано, що вони не простять один одному цього. I все шукала сьогоднi вранцi опiум. Пляшечка опiуму в неї була... Та, слава Богу, не знайшла й покинула. Тiльки сама вся така, що.. страшно дивитись. Всю нiч билась головою об пiдлогу, а ми не давали. Ох, ця нiч! А тепер щось дума , сидить, як камiнь, i дума , дума , аж страшно ста . Благаю вас, поможiть менi якось розважити їх, якось... Порядок якийсь дати. Ми ж усi побожеволi мо от так. Господи! Якби я знала, нiзащо б не виїхала сюди. Думала, на старiсть з сином буду. I в таке попала. Внука не стало, сина ще не стане... (Плаче).
      Снiжинка (розчулено). Ну, нiчого, якось все буде. Треба щось зробити... Тiльки як же зробити? Туди можна зайти?
      Ганна Семенiвна. Ой, нi, не пустить. Та й не варто туди йти, а надто вам. Треба, щоб вона вас i не бачила, бо й так часто говорить йому про вас L.. боїться. Ах, горе хоч у кого розум помутить... Треба, щоб добродiй. Мiгуелес з нею поговорив (до Мiгуелеса), вона найбiльш симпатично до вас ставиться... А ви, Снiжинко, уже з ним, вiн вас послуха ться бiльш, нiж кого. Якби, так, щоб її кудись хоч на годинку з дому вивезти, щоб подивилась на вулицi, на людей, це б її думки хоч трохи розвiяло б. А його теж... I трупик же. Господи, треба обмити! Треба ж i труну купити, поховати. Якось же чи в полiцiю, чи куди тут заяву зробити?.. Я ж нiчого тут не знаю.
      Снiжинка. Гм!.. Що ж тут придумати? Ви кажете, що вона мене боїться й говорить йому? Ви не подумайте... я для того питаю, що, може, все - таки менi можна пiти до неї... Може, вже вона не так дуже вороже ставиться?.. Як ви дума те? (В очах жаднiсть i напружена увага).
      Ганна Семенiвна. Нi-нi, лучче не йдiть!.. Буде гiрше... Буде гiрше... Не треба... Хай добродiй Мiгуелес...
      Снiжинка. Ну, а... добродiй Корнiй як до мене?
      Ганна Семенiвна. Корнiй нiчого... Я от що думаю: ви, Снiжинко, йдiть на веранду i сховайтесь. Я викличу сюди Риту, скажу, що добродiй Мiгуелес ма  важну справу до неї... Як вона вийде, ви тодi через тi дверi iдiть до Корнiя й виводьте на веранду. А звiдти вже сюди та й до себе чи куди там. Тiльки дивiться, я буду кашлять, як можна йти... Щоб на неї не наскочити... От тiльки як її з дому вивезти? Я вже думала так, щоб добродiй Мiгуелес сказав їй, що приїхала одна її подруга, Аня Смирнова, вони дуже любляться - та заслабла i просить приїхати в отель. Тiльки ж чого записки нема?.. От горе.
      Мiгуелес. Я скажу, що загубив записку!
      Ганна Семенiвна. Aгa! Це нiчого. А як же тодi, як нiякої подруги не буде? Що вона подума ? Вона й так боїться, що... Ах, горе ж яке. Господи милостивий.
      Мiгуелес. Та навiщо все це? Я просто з нею поговорю. Сеньйора Рита людина розумна i зрозумi , що не можна ж так весь час. Як ви дума те, сеньйоро?
      Ганна Семенiвна. Ой, боюсь... Може б, їй це вже десь там сказали, щоб Корнiя витягнути?
      Мiгуелес. Ну, добре! А як назива ться та подруга?
      Ганна Семенiвна. Аня Смирнова.
      Мiгуелес. Аня Смирнова? Добре.
      Ганна Семенiвна. I от ще що: не показуйте й знаку, що ви що - небудь зна те. Боже вас борони! Так, наче нiчого не сталось. А то й не рушить нiкуди. I ви, Снiжинко, слiдiть же, як я буду знак давати... Буду кашлять, значить можна йти. I до нього в кiмнату, i сюди.
      Снiжинка. Добре.
      Ганна Семенiвна. От, Господи, до чого дожила на старiсть! Ну, та що ж зробиш?..
      Мiгуелес. Чекайте, сеньйоро... Менi зда ться, що сеньйоритi Снiжинцi треба пiдождати на верандi доти, доки сеньйора Рита не вийде зовсiм, бо вона може вернутись i не застати...
      Ганна Семенiвна. А правда, правда... Ох, i не раз, мабуть, ще вернеться... Та чи й пiде Ще? .
      Мiгуелес. А потiм ще: ця сеньйорита, Аня Смирнова, блондинка чи брюнетка? I яка з себе?
      Ганна Семенiвна. Не бачила, не знаю... Фотографiю бачила, зда ться блондинка.
      Мiгуелес. Гм! Ну, та нiчого! Якось викручусь... Iдiть уже.
      Ганна Семенiвна. Ну, Снiжинко, ховайтеся... Iду...
      Снiжинка виходить на веранду, а Ганна Семевiвна - в кiмнату Рити. Мiгуелес схвильовано ходить по атель .
      Снiжинка (визираючи iз дверей тихо). Мiгуе-лес!
      Мiгуелес. Що?
      Снiжинка. Ви її довше не пускайте додому.
      Мiгуелес. Добре.
      Снiжинка хова ться, а вiн знов ходить. Виходять Рита й Ганна Семенiвна.
      Рита (в чорному, дуже блiда, на лицi строга, хмура задума). Добрий вечiр, Мiгуелес. Що ви менi хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу довго говорити, я дуже зайнята.
      Мiгуелес. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а... одної особи, яка сьогоднi приїхала в Париж i хоче вас бачити. По дорозi вона дуже заслабла i зовсiм хвора зараз...
      Рита. Це дуже непри мно. Шкода...
      Мiгуелес. Ця особа - ваша подруга Аня Смирнова.
      Рита (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?
      Мiгуелес. Вона приїхала сьогоднi вранцi й дуже хвора...
      Рита." Сьогоднi вранцi й дуже хвора"... (Здавлю  голову). Вибачте, добродiю, менi трохи голова болить... Я вас не розумiю, ви говорите, що хтось приїхав у Париж...
      Мiгуелес. Ваша подруга, Аня Смирнова...
      Рита. Ну?
      Мiгуелес. I хоче вас бачити, бо сама прийти не може... Щоб ви прийшли до неї...
      Рита. Ах, так-так... Зараз?
      Мiгуелес. Зараз.
      Рита. Я не можу зараз... I взагалi, я бiльше не можу. Ви менi вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа...
      Ганна Семенiвна. Ритонько, Аня дуже хвора i хотiла б вас бачити. Ан Смирнова.
      Рита (здавлю  голову). Чекайте... Менi трохи голова болить i зда тьс все сном... Ви говорите... Ах так! (Живiше). Ви говорите, Аня Смирнова в Парижi? Давно?
      Мiгуелес (все бiльш i бiльш почуваючи себе нiяково). Вона сьогоднi вранцi приїхала, дуже хвора i просить вас прийти...
      Рита. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нiчого зараз не розумiю. Чого Аня в Парижi? I через що ви, Мiгуелес? Я нiчого не розумiю.
      Мiгуелес. -ї знайомий - мiй приятель... I, словом, я знаю...
      Рита. I хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж менi зробити? Чекайте (Нiби про себе). Так... Так. Ну, все одно! Тiльки я не можу довго... Я на пiвгодини. Гм. Добре! Це навiть дуже добре! Я з Анею... Добре, добре, я зараз. Я одягнусь i... дещо зроблю. Почекайте... Ви на мене не дивуйтесь, Мiгуелес, у мене зараз одна така важна робота, що менi голова запаморочилась... Я навiть з хати не виходжу. Це, мабуть, всi помiтили? Правда? У Корнiя теж... Ми мусимо спiшити...
      Мiгуелес (з нiяковiстю). О, сеньйоро, я вас цiлком розумiю...
      Рита. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз... Я дуже рада, що так... що приїхала Аня, я її давно не бачила... Дуже дякую... Я зараз... (Бiжить до себе).
      Мiгуелес (до Ганни Семенiвни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро... Я каюсь, що взяв її на себе.
      Ганна Семенiвна (витираючи сльози). Я розумiю вас. Я розумiю... Але ви додержте вже до кiнця.
      Мiгуелес. Я не знаю, чи зможу довго... Менi хотiлось зразу признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро...
      Ганна Семенiвна. Ну що ж робити? Ви бачили самi, яка вона... В неї якась думка сидить, i вона нiчого не бачить i не чу . Вона ж так збожеволi ... Принесiть уже таку жертву. Хай вона навiть розсердяться на вас. Що ж робити?
      Мiгуелес. Я на це готовий... Але я не думав, що це так трудно буде...
      Ганна Семенiвна. Ну, якось уже...
      Виходить Рита одягнена.
      Рита (пiднято говорить). Ну, я можу... (Зо нею виходить Карнiй, лице сiре, стомлене, тупо - суворе). Корнiю! Ти ж пам'ята ш сво  слово: ти нiкуди не пiдеш. Чу ш?
      Корнiй. Я сказав. Рито, що нiкуди не пiду. Я сказав, i вже.
      Рита (до Ганни Семенiвни). Мамо, ви мусите менi дати обiцяння, що Корнiй до мого приходу нiкуди не пiде...
      Ганна Семенiвна (несмiла). Йому б треба хоч трошки на свiже повiтр пройтись...
      Рита. Нi-нi!.. А Лесик? (Злякано дивиться на Мiгуелеса. Хапливо поправля ться). А наша робота? Ти мусиш вести її далi. Чу ш, Корнiю?
      Корнiй. Та сказав же. Рито...
      Рита. Я бiльше як сорок хвилин не буду. Мiгуелес, це недалеко?..
      Мiгуелес. Недалеко.
      Рита. Я Анi два тiльки слова i зараз же назад. Я мушу тобi, Корнiю, неодмiнно щось сказати. Ну, я йду. (До Мiгуелеса). Ходiмте.
      Мiгуелес. До побачення! (Виходять).
      Корнiй ходить в задумi по хатi.
      Ганна Семенiвна (обережно зупиняючи його). Нiю!
      Корнiй. Що, мамо?
      Ганна Семенiвна. Годi журитись, сину... Не можна ж так уже...
      Корнiй. Я, мамо, не журюсь.
      Ганна Семенiвна. Ну, як же не журишся? Всю нiч i ввесь день сидите обо , нiчого не їсте... щось дума те... Над чим там довго думати? Ну, горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог, будуть ще дiти...
      Корнiй (тихо). Нi, мамо, так бiльше дiтей у мене не буде... А, так не буде...
      Ганна Семенiвна. Як "так"? Як же це "так" ?
      Корнiй. Так, як була... Як було... Ну, мамо, треба говорити. Зараз не треба говорити...
      Ганна Семенiвна. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у всiх людей бува . Що ти i говориш, сину?
      Корнiй (посмiхаючись). Ага, от то i  сть, як у людей. От то i  сть...
      Ганна Семенiвна. Так вiки було, сину.
      Корнiй (так само). Ага, от то i  сть, що вiки.I От то i  сть... |
      Ганна Семенiвна (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобi.. голова болить? |
      Корнiй. Буде, мама.. Я нiчого не знаю. От i вже... Я зараз нiчого не знаю... Я знаю, що  сть два... нi, три трупи в хатi.. От це я знаю...
      Ганна Семенiвна (злякано). Господи, Нiю, що ти говориш?! Якi трупи? Де? |
      Корнiй (посмiхаючись, показу  на хату Рити, на полотно й на себе). Он, он i ось... Ну, i годi, мамо. Годi... Iдiть до Лесика... Я хочу сам побути... Менi болить голова... Я хочу трохи спочити... Трохи спочити. От iменно... спочити б трохи... А там... Ну, йдiть, мамо, йдiть...
      Ганна Семенiвна. Нiю... Тут хоче тебе бачити Снiжинка... Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулицi... голова б посвiжiшала. Ти ж не спав, не їв. Не можна ж так...
      Корнiй. Нi, мамо, я нiкуди не пiду. Я Снiжинку... Ну, що ж, я нiчого не маю проти Снiжинки. Нiчого...
      Ганна Семенiвна. Так я скажу їй... (Голосно кашля , iде до веранди й одчиня  дверi).
      Входить Снiжинка i говорить Ганнi Семенiвнi:
      - Я трохи не замерзла. Добрий вечiр, Бiлий Медведю! (Пiдходить до нього).
      Корнiй. Добрий вечiр... Ви були на верандi?
      Снiжинка. Вечiр такий гарний, я собi гуляла там...
      Корнiй (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не треба... Можна було прямо прийти...
      Снiжинка. Я прямо й прийшла.
      Корнiй. Ну, все одно.. Тiльки... негарно.
      Снiжинка робить знак Ганнi Семенiвнi, щоб та вийшла. Ганна Семенiвна виходить.
      Снiжинка. Що з вами. Бiлий Медведю?
      Корнiй (просто). Хiба ви нiчого не зна те? Зна те ж, навiщо... цi комедiї? Мати дума , що ми вже побожеволiли... Сiдайте, Снiжинко.
      Снiжинка. Сядьте й ви... Тут... на канапу...
      Корнiй мовчки i важко сiда . Здалека чу ться гра на скрипцi.
      Корнiй (тихо). Знов гра ...
      Снiжинка. Це той iтальянець... Вiн тiльки вночi може грати...
      Корнiй. Так, вночi. Вночi - тихо...
      Снiжинка. Дуже тяжко. Медведю?
      Корнiй. Я стомлений... i порожнiй...
      Снiжинка. Порожнiй?
      Корнiй. Порожнiй, як... труп. Так менi зда ться. (По паузi). Я чужий собi... Так менi зда ться... От так менi зда ться, i вже...
      Снiжинка. Нiчого, знову будете повним... Все буде добре. Медведю... В кожному поганому  сть часточка доброго.. Ви зате можете бути тепер вiльним... Як хочете, розумi ться...
      Корнiй. Не знаю... Нiчого, Снiжинко, не знаю...
      Снiжинка. Будете! В вас е сила, велика сила, вона сво  вiзьме. Це тiльки тепер... Ви стомленi, прибитi, враженi.. Потiм сила проб' тьс вгору... I навiть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.
      Корнiй. Не треба, Снiжинко, не треба... Я нiчого не знаю. I не треба... Потiм. Все потiм...
      Снiжинка. А я думаю, що не потiм, а зараз... тепер же! Ви - не хлопчик i мусите у всяких обставинах давати собi вiдчит... Що за легкодухiсть? Люди в бiльших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.
      Корнiй. Не говорiть так, Снiжинка.. Не треба... Негарно.
      Снiжинка. Через що?
      Корнiй. Я не знаю.. Негарно, i все... Так менi зда ться... I не в тому рiч... Зовсiм не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. I вже. I горе, i жалко. Ну, i вже. Кiнець, не оживе. Друге... А, друге  сть, друге.
      Снiжинка. Що ж друге? Рита?
      Корнiй мовчить.
      Снiжинка. Рита, Медведю?
      Корнiй. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати... Треба все знати, Снiжинко. А що ми зна мо? Що я знаю? А, от то i  сть... Я знаю, що так не можна, а як?
      Снiжинка. Що "так"?
      Корнiй. Так, як було... А як iнакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита... Вона iнакше не скаже.О вона не скаже... Нi-нi, вона не може сказати iнакше... Ви дума те, вона менi простить Лесика? (Чудно посмiха ться). О, Чорна Пантера за дiтей не проща  нiкому. А то вже нi... I вона права. Вона права... А я теж правий.. Хто ж винен, Снiжинко? Хто? А, от то i  сть, що хто!
      Снiжинка. Ви розiйдетесь тепер?
      Корнiй (здивовано). Хто?
      Снiжинка. Ви i Рита.
      Корнiй. Як розiйдемось?
      Снiжинка. Ну, "як"? Як звичайно розходяться.
      Корнiй. Не знаю... Я цього, власне, й не знаю... Я тепер нiчого не знаю... Ох, як стомився ж я! I все таки нiчого не знаю. Усе-таки. Ну, все одно. Все одно, Снiжинко... Чу те, як гра ? А тихо як... Бiдна Рита! Ох, яка вона бiдна! Ну, все одно... Щось буде. Побачимо...
      Снiжинка. Ви з нею говорили?
      Корнiй. Нi, ми нiчого не говорили... Ми тiльки чу мо. Розумi те, Снiжинко, як можна не говорити, а всi думки чути? Розумi те? От i ми чу мо! I я чую, i вона чу ... Ну що ж. Побачимо... а що побачимо? Хто скаже? Ну, як треба, Снiжинко? Як?
      Снiжинка. За Риту я нiчого не можу сказати. Я її не розумiю... А вам скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вiльним. Артист не повинен мати сiм'ї. Вiн - жрець. От i все!
      Корнiй (мовчки, не згоджуючись, хита  головою). Нi... Нi, Снiжинко...
      Снiжинка. Нi, так!
      Корнiй. Нi, вiн буде... не цiлий... Не цiлий... Так я чую. От чую, i вже...
      Снiжинка. А так цiлий, коли да  себе сiм'ї i ма  те, що хоч i ви зараз? Так цiлий?
      Корнiй. Нi, i так не цiлий...
      Снiжинка. А як же?
      Корнiй. Ага... От то i  сть, що як! Як? Я знаю? Ми перенесли це, а нового не ма мо.. Форми новi треба... Це - вiчне, Снiжинка.. Вiчне. Тут уже... годi.. А форми не тi... От i  сть. От i душать, от i стискують... А як iнакше? (Нiби до себе). Ну як, от так просто: як? Чи Рита ж зможе якось iнакше? Чи схоче? Нi... А Рита й не схоче, i не зможе. От i  сть... I вже...
      Снiжинка. Та чого ж неодмiнно Рита? Хiба ви з нею навiки зв'язанi? Є другi женщини, якi схочуть i зможуть. Чого ж тiльки Рита?
      Корнiй. Чого Рита? Того, що... (Довго мовчить). Не знаю...
      Снiжинка. Ех, Бiлий Медведю, не Рити вам треба! Рита - для самця, а не для творця. Творець перерiс самця. Ось в чому суть людини. Так-так! Людина ма  красу, а звiр її не зна . От i все. Ви мусите звiра в собi вбити. Тодi ви дасте красу, яка в вас  . Є, мiй Бiлий Медведю,  !.. Послухайте Снiжинки, яка найбiльше чула й чу  в вас цю красу. Встаньте зараз, сильний, твердий, напишiть листа Ритi, й ходiм зо мною. Творець мусить бути жорстоким, не всяку жалiсть треба допускати до себе. Ходiм, Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу бачити вас вiльним i гарним. Чу те? Хочете, ми нiколи не будемо бачитись. Я не для себе. Хоча... хоча. Медведю, я думаю, що якби ви пiшли до мене, я б дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не зна те. Медведю, дорогий. Бiлий. (Ста  на колiна перед ним). Послухайтесь Снiжинки. Вона вам хоче тiльки краси, тiльки краси. Медведю, ходiм? Га?
      Корнiй. Снiжинко, Снiжинко, не треба, не зараз... Не треба.
      Снiжинка (рiшуче). Скажiть, ви любите Риту? Любите?
      Корнiй. Я не знаю, Снiжинко, не знаю...
      Снiжинка. Ну, скажiть, ви, очевидно, чу те таку зв'язь з нею, що не можете порвати? Так?
      Корнiй. Не знаю ж, Снiжинко! Я чую тiльки, що... що... порвалось щось. А що? Не знаю... Може, вона зна ?
      Снiжинка. А вона це чу ? Чу ?
      Корнiй. I вона чу ... А може, й не чу ... Може, й я нiчого не чую... Не знаю, Снiжинко. Не треба, не зараз... Потiм. Все потiм... Там ще Лесик.
      Снiжинка. Лесика вже нема . Зв'язь порвано.
      Корнiй. Не знаю... Може, й порвано. Може, це й  сть...
      Снiжинка (благаючи). Бiдний Медведю, ходiм зо мною! Ходiм, Медведю... Ходiм зараз, я боюсь за вас... Я боюсь. Пантера дужа... Вона не пустить вас...
      Корнiй. Нi, я не боюсь... нiкого, а тiльки... себе. От iменно себе.
      Снiжинка. Медведю, Бiлий прекрасний...
      Розчиняються дверi в коридор, i хутко входить Рита. Забачивши Снiжинку, яка раптово пiдвелася, зупиня ться i якийсь мент не може нiчого сказати. Нарештi важко, трудно дихаючи, тихо i хрипло говорить:
      - Я так i знала... (Помалу йде до них. До Корпiя). Так, значить, дл цього виманили з дому?
      Корнiй (спокiйно, тихо). Я нiчого. Рито, не знаю...
      Рита (до Снiжинки. Ледве чутно). Що вам треба тут?
      Снiжинка (гордо). Я прийшла не до вас!
      Рита. Ви зна те, що там? (Показу  на свою хату).
      Снiжинка. Знаю. Там лежить мертвим те, що в'язало вас обох.
      Рита. А-а... А ви прийшли нову зв'язь зробити?
      Снiжинка. Я прийшла од всяких зв'язiв увiльнити Бiлого Медведя!
      Рита. Та-ак? (Чудно посмiхаючись). Але Бiлий Медвiдь зв'язаний з Чорною Пантерою, ви це зна те?
      Корнiй. А, лишiть це!.. Iди, Рито, до себе...
      Рита. Я в себе. Може, комусь iншому треба йти до себе.
      Снiжинка. Я пiду зараз, не бiйтеся. Бiлий Медведю, ви хотiли трохи прогулятися? Ходiм разом.
      Рита. Бiлий Медвiдь, добродiйко, нiкуди не пiде!
      Корнiй. А, Рито, ну навiщо так? Схочу й пiду... У мене голова болить, я трохи пройдуся.
      Рита (сильно). Нi, ти не пiдеш! Чу ш?
      Корнiй. Я пiду, i вже... От i  сть... (Хоче йти одягатись).
      Рита (якийсь мент мовчить, раптом кида ться до нього, хапа  за руку i благаючим голосом говорить). Нiю, останься... Завтра пiдеш, куди схочеш... Куди схочеш i з ким схочеш... Сьогоднi зостанься, прошу... Нiю!
      Корнiй. Я на пiвгодини... У мене голова болить.
      Рита. Завтра... Сьогоднi зостанься... Останнiй вечiр. Я розумiю все... Чу ш? Зроби те, що останнiй раз прохаю...
      Корнiй (вага ться). Я на десять хвилин...
      Рита. Завтра, завтра.
      Снiжинка. Ви йдете. Медведю?
      Корнiй. Нi, Снiжинко, я, мабуть, зостанусь.
      Рита (люто до неї). Добродiйко!..
      Снiжинка (виходячи). До завтра, Медведю.
      Рита (спалахуючи). Так от чого вони виманили мене! А-а!
      Корнiй. Ах, Рито, ти знов! Я стомився, менi голова болить... Я не можу цих крикiв... Пусти мене трохи пройтись, я сам пiду... Я не можу... Я мушу вийти.
      Рита. Нi, ти не пiдеш... Ти не пiдеш... Чу ш? (Бачачи, що Карнiй хоче йти до пальта, вона знов хапа  його за руку). Нi! Не ходи...
      Корнiй (рiшуче). Пусти! Я не можу так... Це насильство...
      Рита. Ну, я прошу тебе, благаю!
      Корнiй (рiшуче). Нi. Я хочу пiти й пiду... От i вже. Пусти.
      Рита. До Снiжинки?
      Корнiй. То мо  дiло. От i  сть. Iду, куди хочу. Велiть менi нiхто не може. I вже. Пусти.
      Рита (придушено). Я благаю тебе, не велю, а молю, благаю.
      Корнiй. Це все одно... Я хочу пiти пройтись...
      Рита (чудно зазираючи йому в лице). Ти iнакше вже став говорити... Iнакше.
      Корнiй. Я говорю, як говорю... Пусти ж...
      Рита. А як писав мене i Лесика, так не говорив. Ой, так ти не говорив... (Стрiпнувшись). Корнiю, не ходи! Не ходи, чу ш? Я все для тебе зроблю... Слухай, хочеш писати мене з Лесиком? Хочеш? Я вiзьму його, й ти будеш писати. Тепер добре буде, в мене, напевно,   ще бiльше "рисочок" Нi-нi, я не смiюсь, я серйозно. Ось подивись в мо  лице... Ну, подивись же... Правда,  ?
      Корнiй. А, Рито, лиши... Не хочу я... Пiзно! Рита. Не пiзно! Чому пiзно? Що вiн - мертвий? То нiчого, нiчого. Зате в менi бiльше виразу буде...
      Корнiй неймовiрно дивиться на неї i проти волi вдивля ться лице їй.
      Рита. Хочеш? Хочеш? Я покладу його на те саме мiсце i схилюсь над ним... А ти будеш кiнчати. I завтра, i пiслязавтра: ми не дамо його, поки не скiнчимо... Всю нiч, весь день будемо робити... Ти мусиш скiнчить... Ти не вiриш менi? Я правду говорю. Я хочу все тобi вiддать, все, все... Все для мистецтва: сiм'я, труп дитини, мiй одчай - все йому... Я не смiюсь, Нiю, не смiюсь,я правду говорю, я вже вiрю, що треба нову форму сiм'ї цiлком нову. I до Мулена, як хочеш, тепер пiду. Я все буду робить уже... Хочеш, хочеш?
      Корнiй (машинально ступа  кiлька крокiв зад не зводячи очей з її лиця). Пiзно, Рито... пiзно.
      Рита. Чого пiзно, чого пiзно? Ти встигнеш. Тi ки зараз же почнеш, зараз... Я зараз вiзьму Лесика, ти бери палiтру, фарби. Добре? Добре?
      Корнiй. У тебе зараз чудний вираз лиця.
      Рита. Нiчого, я буду дивитись на Лесика, i буд добрий... Буде чудовий вираз лиця. Я не смiюсь, я смiюсь... Я вже вiрю...
      Корнiй. Ти чудна, Рито, я не вiрю тобi...
      Рита. Чому? Чому? Говорю правду. Я тiльки схвильована. Нерви пiднятi, ми ж так багато за цю добу пережили... Нiчого, Нiю. Я йду за Лесиком... Бери фарби,бери!
      Корнiй (вдивля ться їй в лице, погляда  на полотно, оживля ться). Ну, добре... Не кажи мамi...
      Рита. Нi-нi, я скажу; що ми тут посидимо. Я скажу... Я зараз... (Вибiга , опасливо озираючись на нього).
      Корнiй пiдходить до полотна, скида  запону i вдивля ться. Потiм бере з стану палiтру, фарби, готу  їх, нетерпляче погляда  на дверi.
      Рита (хутко входить з трупом дитини). Мама спить. Вона стомилась i заснула бiля столу. Вона не чула. Ми дверi замкнемо... Ми замкнемо всi дверi й будемо малювати. Правда? Тепер все iнакше буде. Все, все.. Ось тут Лесик. Лежи, Лесику, лежи, тато буде тебе писати, вiн знiме з тебе вiчне... Лежи, мiй бiлий... О, ти бiлий тепер зовсiм... Тепер блiдiсть твоя зовсiм чудова... Тепер тато буде з нас задоволений. Так я поклала, Нiю? Так?
      Корнiй (борючись мiж тривогою й артистичним чуттям). Так-так... Тiльки, Рита.. Це якось ве так все-таки... Трошки вправо. (Береться за голову). Ах, якось менi...
      Рита. Нiчого, нiчого!.. Ти тiльки почни, подивись на нас, i все пройде, все забудеш. I я забуду, я ввiйду в себе. Ось, дивись, зараз, ось я тiльки сяду i схилюсь над Лесиком. Вiн тепер цiлком тихо лежить, вiн уже не буде плакати... О-о!! (Лице їй кривить судорога муки, але вона перемага  себе). От так, правда? Добре тепер?
      Корнiй. Трошки нижче... Ще... так... (Вдивля ться, захоплю ться, почина  писати).
      Рита чудно позира  ва нього, iнодi раптом посмiхаючись й зараз же ховаючи посмiшку.
      Корнiй. Сьогоднi в тебе, Рито, не такий вираз лиця... А, Боже... Зовсiм не те на ньому.
      Рита. Пиши, пиши... Те саме, що треба... Я стомлена...
      Корнiй. А нi! Зовсiм не те... I Лесик не такий...
      Рита (раптом регочучи). Не такий? Ха-ха-ха!.. О, вiн тепер зовсiм не такий, то правда. А я така, така... Ха-ха-ха!
      Корнiй (тривожно). Рито!
      Рита (хапливо). Нi-нi, нiчого, я... у мене нерви трохи... Але ти не звертай уваги. Пиши, милий, пиши, ми мусимо скiнчити... Мистецтво вище всього! Я вже вiрю тепер... Може, я не так сиджу? Нижче, вище?
      Корнiй. А, Боже... Щось не так... Ти не говори нiчого.. Помовчи. Дивись на Лесика... Дивись i мовчи...
      Рита. Добре... (Дивиться на труп сина).
      Далеко знову чути тужну гру скрипки. Лицем Рити перебiга  мука i в болючiй скорбi застига .
      Корнiй (весь оживившись). Так... Тепер так... Тепер дуже добре... Чудесна.. Сиди, Ритонько, сиди, хороша... Так-так.
      Скрипка гра .
      Рита раптом пада  на труп головою i жагуче, болюче рида .
      Корнiй. Рито! Рито! А, Боже, ну, сиди ж, так же не можна, тiльки почав i... Рито ж!
      Рита помалу пiдводиться, чудно дивиться на нього, посмiха ться й позу .
      Корнiй (з одча м). Ну, от! Знов пропало... не те... Дивись на Лесика.
      Рита. Я трохи стомилась... Дай я спочину... Я раз... У мене голова болить. I в тебе болить?
      Корнiй. А, Боже, так же не можна... Ну,
      Рита (пiдходячи до нього). Трошки спочi Голова не болить? Ти не стомився?
      Корнiй. Трохи болить... Ну, та нiчого... Рито...
      Рита. Може, випити трохи аспiрину або чогось щоб голова не болiла, бо я так не можу... Ось у мене  сть краплi, я зараз... (Вийма  з-за корсажа пляшечку, пiдбiга  до столу, хапливо, дрижачими руками, але з рiшучим, суворо-диким поглядом, налива  в склянку води i потiм iз пляшечки. Несе Корнi вi). Хочеш, Нiю? Голова не буде болiти. Може, ти сам винен, що у мене не такий вираз, не так бачиш, стомився, голова болить На, випий, голова свiжiша буде... Ну, швидше, потiм я... I будемо далi працювати... Ну?
      Корнiй. Та чи поможе? А голова справдi болить... (Бере i п' ).
      Рита (вся зацiпенiвши, дивиться на нього). Всю!
      Корнiй. Фе, яке воно!
      Рита. Нiчого, тепер все пройде!.. (Бiжить до столу, налива  води, дивиться на Корнiя, що вдивля ться в полотно, i не п' . Бiжить назад). Ну, тепер далi!.. Я вже... Тепер пиши всю нiч... О, тепер ми цiлке iнакше все зробимо... Тепер ми вже не розстанемося, нi нi... Я ж знаю, що ти це думав... Тепер ми знайдемо нову форму, ми будемо вiльнi, щасливi, ми сiм'ю для мистецтва збуду мо. На цьому трупику, правда? Правда, мужу мiй? Правда? |
      Корнiй. Рито, Рито! Не хвилюйся ж так, сиди, тихо...
      Рита. Як Лесик? Ха-ха-ха! Нiчого, будемо всi, як, Лесик... Ми всi тро  - одно. Чу ш, правда, ми всi тро  одно?
      Корнiй (не чуючи). Рито, в тебе знов нема того, Рито, так же не можна... Я покину, коли так... А, Боже!.. Фу, голова ще бiльше стала болiти.
      Рита. Болить?.. Уже?..
      Корнiй. Що "вже"? Ще болить, а не вже...
      Рита. Чи той, ще... Може, ти зморився дуже?
      Корнiй. Нi, нiчого.. Щось трохи ноги... Але нiчого... Сядь лучче. Рита..
      Рита (надзвичайно тихо). Я сяду... Так?..
      Застига  й дивиться на труп. Знову скрипка гра  тужно i скорбно. Рита все бiльше схиля ться на труп.
      Корнiй (шепоче). Тепер  сть знов... От тут. Так-так... Це вона.. Воно, вона..
      Рита (тихо, чудно). Воно? (Посмiха ться).
      Корнiй. Так-так, нiчого, нiчого, посмiшка ця нiчого.. Тепер добре... (Малю ). Ах, тiльки голова болить... I ноги... не стоять... Якась слабiсть... Сиди, сиди... (Малю , скрипка гра ).
      Рита (тихо пiдводиться, урочисто пiдходить до Корпiя). Буде, Нiю... Спочинемо.. Годi, любий... Тепер треба спочинути.
      Корнiй (слабо). Ще б трошки. Рито...
      Рита. Нi, годi... Тепер уже годi.. Нам треба вже спочинути. Правда?
      Корнiй. Щось голова i ноги... Ну, спочинемо трохи.
      Рита. Спочинем, спочинем... Там, на канапi, правда? Вiзьмемо туди Лесика i всi спочинемо.. Ходiм! (Веде його, бере труп i йде за ним).
      Корнiй. Навiщо Лесика? Може б, нехай там?
      Рита. Нi-нi, вiн з нами. Ми всi тро  - одно. Правда? Тепер ми всi тро  - одно... Правда?
      Корнiй (сiдаючи на канапi, стомлено). О, як я стомився, слабiсть така по всьому тiлi... Але гарно.. Нам, Рито, треба спочити. То правда... Завтра ми будемо цiлий день. Я мушу скiнчити... Ми, Рито, пережили багато... Ну, нiчого.. Зараз уже лучче. Правда?
      Рита. Правда, любий, правда. (Кладе Лесика посерединi мiж собою й Корнi м).
      Корнiй. Це Лесик? О, яка слабiсть. Я чую, що засну... (Заплющу  очi й далi говорить з заплющеними очима).
      Рита. Засни, засни... Ми всi заснем. Я тiльки вип'ю води i теж... Я зараз... (Бiжить до столу, налива  в склянку з пляшечки i випива . Бiжить назад, сiда , обнiма  Корнiя, пригорта  до себе й тихо говорить) Тепер усi заснемо.. Правда? Як гарно гра  скрипка Вона нам гра ... Нам, щоб ми заспокоїлись i заснули Ми знайшли вже нове... Правда, Нiю? Ти вiриш мед тепер, вiриш, що я вже iнша?