Современная электронная библиотека ModernLib.Net

Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке)

ModernLib.Net / Отечественная проза / Винниченко Владимир / Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке) - Чтение (стр. 1)
Автор: Винниченко Владимир
Жанр: Отечественная проза

 

 


Винниченко Владимир
Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке)

      Володимир Винниченко
      Чорна пантера i бiлий медвiдь
      П' са на чотири дiї
      Для украинских литер использованы обозначения: E, e - "э оборотное" большое и маленькое I, i - "i с двумя точками" большое и маленькое I,i (укр) I,i (лат) (E,e,I,i - коды 45H,65H,49H,69H)
      ДIЙОВI ОСОБИ
      Корнiй Каневич (Бiлий Медвiдь) - митець.
      Ганна Семенiвна - його мати.
      Рита (Чорна Пантера) - його жiнка.
      Снiжинка.
      Мулен - критик, журналiст.
      Янсон
      Мiгуелес
      Блек
      Кардинал
      Сафо
      Лемонь 
      Мiмi
      Штiф
      Лiкар.
      Пожильцi з будинку, публiка, музики i гарсони в кафе.
      ДIЯ ПЕРША
      Велике атель ; в лiвiй стiнi ззаду - дверi в кiмнату Рити. Задня стiна - скляна, в нiй дверi на спiльну веранду: скло матове на зрiст людини. Трохи далi дверi в коридор. Понад лiвою стiною широка канапа, посерединi стiл для їжi. Праворуч, на самому краю кону стоїть велике, завiшене бiлим, полотно, на якому, коли його одпинають i повертають, видно фiгуру жiнки, схожої на Риту, що схилилась над дитиною. На стiнах не видно малюнкiв, тiльки рисунки вуглем або олiвцем.
      В атель  Ганна Семенiвна. Повна, поважна панi з добрим бiлявим лицем i розумними великими очима. Ходить обережно повз дверi, що на веранду, i з заклопотаною цiкавiстю непомiтно загляда  туди. В розчиненi дверi далеко видно покрiвлi будинкiв города, а напередi фiгури людей, якi гаряче балакають мiж собою. Видно столик, на якому стоїть машинка спиртова, а на нiй вариться щось у бляшанiй риночцi. Над риночкою клопотливо пора тьс Мiгуелес - горбоносий смаглявий юнак в оксамитовому пiджацi. Видно iнодi спокiйно-флегматичну постать рудого Блека з червоними баками, виголеними вусами й пiдборiддям. Вiн ходить, заклавши руки в кишенi бурих, широких оксамитових штанiв, якi носять iтальянськi робiтники. Щось помiтивши, Ганна Семенiвна швидко йде в лiвi дверi, силкуючись, щоб її не побачили.
      Зараз же за нею входить в атель  Корнiй. Великий, трохи незграбний, мiшкуватий, ма  довге пишне бiле волосся, як грива, лице схожее на лице Ганни Семенiвни, також з виразом доброї, спокiйної сили. Нахмурено, обома руками розчiсу  волосся назад i дрiбними кроками товстих нiг ходить по атель , поглядаючи часом у дверi на веранду. Сiда  на канапу. Через якусь хвилину входить Рита з веранди.
      Дуже тонка, гнучка, одягнена в чорне, лице з рiзкими рисами, розвиненими щелепами; лице жагуче, майже дике i грубе, але гарне.
      Рита (щiльно й з жадiбним задоволенням вдивляючись в Корнiя, пiдходить до нього. Немов здивовано говорить). Що з тобою, Нiю? Чого ти так раптово втiк? Га?
      Корнiй (кудовчачи волосся, силкуючись удати байдужого). Зовсiм не втiк... Я втiк? От ма ш...
      Вiн ма  звичай взагалi робити рiзнi рухи плечима, руками - то тре носа, то поводить плечима, а особливо, як схвильований.
      Нате вам, я втiк... Ха! От  сть...
      Рита. А нам всiм здалося, що ти втiк... Месь  Мулен навiть сказав, що ти побiг з таким виглядом, що так i зда ться, як вибiжить бiлий медвiдь з ломакою в руках.
      Корнiй (встаючи). Месь  Мулен - дурень, от i все... Месь  Мулен! Подума ш...
      Рита (з лукаво-радiсною непомiтною усмiшкою). Ну, месь  Мулен не дурень. Це вже, мiй Бiлий Медведик, трошки занадто. Месь  Мулен - перш усього знаменитий критик. I коли ти на нього будеш ревiти, то вiн тебе так одрекламу , що...
      Корнiй (обурено). Na![1] To що, що вiн критик, так я повинен спокiйно дивитись, як... (Спиня  себе). А! Дай менi спокiй... I вже. Ма ш... Критик, як же... А, дай менi спокiй...
      Рита (обережно, лукаво). Ти ревну ш?
      Корнiй. Na, ма ш... От  сть... Уже... Хаi Як же, розумi ться, до всякого французика. А, дай менi спокiй. Тiльки я от тобi скажу: коли тобi вже нелюбий, ти вперед менi скажи, а потiм уже що хочеш. От. А iнакше... негарно. I месь  Мулен може полетiти догори ногами от туди на вулицю. От i вже...
      Рита. Менi скучно... Я теж людина. Ти все з своїми картинами.
      Корнiй. Ну, от. От уже скучно... (Пiдходить до полотна, машинально пiднiма  й дивиться на нього, видно, як помалу заглиблю ться й забува  за все).
      Рита. Розумi ться. Не те, що скучно, а я не можу одна нести на собi всю сiм'ю. Дитина хвора. Чому це досi лiкаря нема ? Може, доведетьс виїхати... Чу ш, Нiю?
      Корнiй. Аякже... Звичайно...
      Рита. Та годi тобi.
      Корнiй. Зараз, зараз... (Хутко поверта ться до Рити, пильно вдивля ться в неї, переводить знову погляд на полотно). Гмi Безумовно... Слухай, може, вже можна сьогоднi трошки попозувати? Га?
      Рита (обурено). Ти сказився? Дитина хвора, а я буду з нею йому позувати?! Через тебе Лесик i хворий! Щоб ти знав!
      Корнiй (винувато). Ну от, через мене. От Просто собi... Йому ж лучче сьогоднi?
      Рита (злiсно). Зовсiм не лучче, а гiрше... Лiкар казав, що вiн не виживе в цьому клiматi, треба їхать. Ось зараз вiн мусить прийти й рiшуче сказати. Ти ж сам це зна ш. "Лучче"...
      Корнiй (дивиться на неї, раптом клаца  пальцями й швидко поверта тьс до картини). Безумовно? Так i  сть... Так-так-так... (Хапливо шука  очима). Де палiтра, щiточки? Ех! Ну, нiчого.
      Рита (стиснувши брови, хмуро дивиться на нього, рiзко i твердо). Менi треба грошей, Корнiю!.. Ти чу ш? Я мушу купити лiкарства.
      Корнiй. Лiкарства? (Тривожно). Доктор прописав? Зараз, зараз. (Шука  по кишенях). Ось ма ш, п'ять франкiв... Та було ж уранцi лучче. (Да  грошi). Бiдний Лесьок... Ех, хлопчинка мiй. Ну, та це ж не той... Лiкар же казав, пройде... Га? Ах, яке якраз тепер свинство!..
      З веранди чути голоснi фрази й окремi слова:
      - Артист не ма  нацiї...
      - "Шлунок"...
      - Форма?
      - Яка форма?
      - Що таке "форма"?
      Рита. В Парижi не пройде... Лiкар не мiг тобi цього сказати. Це тобi хочеться так думати...
      Корнiй (прислухаючись до розмови на верандi. неуважно до Рити). Ну от. Звичайно, хочеться так думати.. (Зупиня ться, слуха ). Але ж... хворiють же дiти й тут...
      З веранди:
      - Одне мистецтво ма  вiчнiсть!
      - О!
      - От i "о"... Бо одне воно... форма... а всякий артист... Ха-ха-ха!..
      Корнiй (до Рити). Я зараз. (Хутко йде на веранду).
      Рита. Корнiю! Я маю поговорити з тобою.
      Корнiй. Зараз, голубко, зараз... Я тiльки два слова скажу... (Поспiшно виходить).
      Рита закусюе губи й помалу поверта ться до дверей улiво. Звiдти обережно вигляда  й виходить Ганна Семенiвна, пита :
      - Ну?
      Рита (хмуро, рiзко). Нiчого. Його нiщо не пробира .
      Ганна Семенiвна. Але ж хоч трошки ревнував?
      Рита. Та що з того? Зараз же й забув. Якби я на його очах цiлувалась з другим, а йому пiдставили його полотно, вiн би й забув про мене. (Трiпнувши головою). Ну, добре!.. Хай такi Побачимо ж, коли так.
      Ганна Семенiвна. Ах ти, горенько яке з цим хлопцем. Ну, й скажiть на милiсть, що сталось з ним? I не злого ж серця. Господи милостивий. I от таке!..
      Рита. Нiчого! Ми ще помiря мось. Я дитини не оддам за полотно! О, нi! Хоч би воно йому там було найгенiальнiше. Це ще ми побачимо. Хай iде до сво ї Снiжинки, коли не любить, а брехати собi не позволю. (Бере зi столу нiж i сильно встромля  його в стiл).
      Ганна Семенiвна. Та що ви, Ритонько?! Вiн вас не любить?
      Рита (гордо). Ого! Хай спробу . Не в тому рiч! Вiн мусить бути батьком, раз родив дитину. Сам застудив, дитина хвора, грошей нема, i йому те все байдуже... Ще смi  ревнувати! Чекай... (Хмуро задуму ться).
      Ганна Семенiвна. Коли ревну  - знак хороший... Ах, бiда яка!.. I не злого серця. Господи милостивий. Ну, а цей Мулен хоче купити картину?
      Рита. Хоче, зда ться. Тiльки Корнiй нiби не розумi  моїх натякiв. А якби я схотiла, Мулен купив би. Та й йому самому вигiдно купити... А поганий все-таки спосiб ми придумали,мамо... Негарний...
      Ганна Семенiвна. Е, моя дитино, коли сiм'ю рятувати, то всякi способи хорошi. Аби дав Бог, щоб помiг тiльки, щоб очулось його серце... Сiм' бiльш за все...
      Рита. Не в тому... А в тому, що й я, може ж, не дерево.
      Ганна Семенiвна (тривожно). О? Ну, в такому разi краще вже... О, хай Бог милу ! Краще вже хай свої генiальнi картини малю ...
      Рита (саркастично). Так? Аби синковi жiнка вiрна була? Ха-ха-ха! Може, i з тим скажете помиритись, що вiн на Снiжинку задивля ться? Аби йому добре було? Овва! Коли вiн так, то й я не буду мовчати. До якої це пори буде? Дитина? Вiн кида , i я кину! Хай!
      Чути плач дитини. Обидвi прислухаються.
      Рита. Лесик плаче! (Раптово тривожно кида ться й прожогом вибiга  в сусiдню кiмнату).
      Ганна Семенiвна (iдучи за нею, з сумною посмiшкою хита  головою). Ой, така якраз, що кинеш! (Виходить).
      На верандi весь час чути глуху розмову. Чу ться стук. Потiм дверi з веранди одчиняються, i входить Мулен. Вiн не молодий уже, але рум'яний, з черевцем, очi розумнi, хитрi, сластолюбивi й веселi. Пишна золотиста борода розчесана гарним вiялом. Волосся посерединi з пробором, в оцi монокль, одягнений з чисто паризьким шиком.
      Мулен. Madame[2] (Озира ться. Прислуха ться до кiмнати, з якої чути плач дитини).
      В дверях на веранду з'явля ться Снiжинка. Вона гарна, ясно-бiла, вс пухка i жвава, з яскраво-червоними губами. Рухи повiльнi i грацiознi, як лет снiжинок, вбрана з тонким i випещеним смаком, любу ться собою й почува  владу сво ї краси i привабливостi.
      Снiжинка (з легкою посмiшкою слiдку  за Муленом. Потiм входить з ним в атель  й пита ). Месь , певно, хоче спитати madame, як вона вiдноситьс до теорiї мистецтва Гюйо? (Лукаво посмiха ться).
      Мулен (смiючись). Мадемуазель Снiжинка чудесно вмi  проходити до самого дна душi людини. Ви якраз вгадали мо  та мне бажання.
      Снiжинка. Я надзвичайно рада! I думаю, що мадам Пантера - чи то пак! - мадам Каневич з великою охотою скаже вам. Я пiдкреслюю, месь , вам, бо з другими вона не охоче про це балака . Месь  Мулен не вiрить? О, в такому разi вона нiчого не скаже, й ви нiчого не зна те. Розумi те? Хто в себе не вiрить, тому нiхто другий не повiрить. (Лукаво). А в таких справах, як "теорiї мистецтва", треба в себе вiрити.
      Мулен (розумiючи її). Ха-ха-ха! Може б, ви менi дали кiлька лекцiй вiри в себе!
      Снiжинка. З охотою. Перш усього треба кувати залiзо, поки воно гаряче. Раз. Comprenez?[3] Друге: чого хочеш, те мусиш вважати найбiльшим за все. Два. Comprenez? Трет . "Теорiя мистецтва" мусить обговорюватись не... не пiд носом у мужа. Voilа tout, mon ami![4]
      Мулен. Дуже прохаю вибачення, шановний професоре, але мушу запитати: який ви ма те емпiричний грунт для ваших многоцiнних тезiв?
      Снiжинка. Мужчинi це дуже трудно зрозумiти, але женщина зразу бачить. Раджу вам довiритися моїм тезам.
      Мулен. З великою при мнiстю. Але... Але ще одно питання. Бачите, держусь того вузько утилiтарного погляду, що людина все робить, навiть дрiбницi, маючи себе на увазi. Така моя фiлософiя..! от, збираючи перли, якi сипле менi мадемуазель Снiжинка, я хотiв би уяснити собi, якi перли вона, збере за це? Ха-ха-ха!
      Снiжинка. Снiжинка буде задоволена щастям свого ближнього.
      Мулен. Який зветься Бiлим Медведем?
      Снiжинка. Фi, mоn cher[5], ви ма те поганий смак ставити крапки над "i".
      Мулен. Pardon![6] (Посмiха ться, тре руки, ходить по хатi. Зупиня ться). Нi, слухайте, серйозно ви ма те дiйснi пiдстави до таких порад менi? Га?
      Снiжинка. Я маю серйознi пiдстави. Раджу слухатись мене. Потiм от що: ви хочете купити полотно Корнiя?
      Мулен. Хочу. Чудесне полотно... Власне, не так той... школа, розумi ться, трохи...
      Снiжинка. Не крутiть. Полотно - чудесне. I ви на ньому заробите в двадцять раз бiльше.
      Мулен. О, мадемуазель!
      Снiжинка. C'est ca[7]. Нiчого! Але раджу вам зараз не купувати. Розумi те? Не купуйте!
      Мулен. О? Вiн виставить її в салонi, i я вже не зможу тодi купить. Ваша рада...
      Снiжинка. Ах, так? Значить, ви не визна те один з моїх принципiв, що те, чого хочеш, мусить бути бiльш за все? Нi? В такому разi - adieu![8] Чорна Пантера не для таких! Фi, жадний!
      Мулен. Я вагаюсь мiж двома родами краси. Полотно i
      Снiжинка. I грошi!
      Мулен (смiючись). Грошi - теж краса.
      Снiжинка. Фi! Я з вами бiльше не хочу балакати. Ви розумi те красу?
      Мулен. Смiю думати.
      Снiжинка. Ха! Ви? А хочете, я вам покажу красу. (Хутко поверта тьс до дверей на веранду, ляска  в долонi i кричить). Алло! Алло!
      В дверях з'явля ться худа висока постать Янсона. Лице непорушно спокiйне, виголене, голландське; в зубах завжди люлька. Очi дивляться ва все спокiйно, упевнено, а на Снiжинку - м'яко i вiддано. В один же час з дверей влiво виходить Рита i, звертаючись до Снiжинки, говорить.
      Рита. Вибачте, але я прошу не кричати так дуже, у нас хвора дитина, й це її ляка .
      Снiжинка (щиро злякано). Ах, простiть ради Бога! Бiдний мiй Лесик! Я йому зробила боляче?
      Рита (м'якше). Вiн став такий неспокiйний.
      Янсон пiдходить i мовчки ста  перед Снiжинкою з спокiйним чеканням в лицi.
      Снiжинка. Простiть, Рито. Бiльше не буде. Поцiлуйте його за мене. Я, бачите, хотiла тiльки показати месь  Мулену красу. Вiн її розумi  тiльки в грошах.
      Мулен. Pardon, смiю сказати...
      Снiжинка. Нiчого не смi те сказати. Хоч ви й багато пишете про красу, любов i таке iнше, а їх не зна те. Пляшка вина, добрий ростбiф i пiкантна проститутка - от вся ваша краса. C'est ca, monsieur[9]. Янсоне, ви розумi те красу?
      Янсон (спокiйно пихкаючи люлькою). Сподiваюсь, що розумiю.
      Снiжинка. Подивiться, який тут етаж.
      Рита. Перший, можете не дивитись.
      Янсон, не звертаючи уваги, iде до вiкна на вулицю, розчиня  й дивитьс вниз.
      Снiжинка. Скiльки футiв буде до землi?
      Янсон. З тридцять.
      Снiжинка. Янсоне, ви розумi те красу?
      Янсон (спокiйно, флегматично). Розумiю.
      Снiжинка. Станьте на вiкно i стрибайте вниз.
      Янсон, пильно подивившись на неї, мовчки бере стiлець, пiдставля  й вилазить.
      Рита. Снiжинко, що ви робите? Лишiть. Що за дурницi. Янсоне, злiзьте, я не позволяю!
      Янсон, не звертаючи уваги, лiзе на вiкно з люлькою в зубах.
      Мулен. Месь  Янсоне, ви б хоч люльку свою лишили тут.
      Снiжинка. Янсоне! Злiзьте. Я згадала одну iстину з Євангелiя про бiсер. Злiзьте!
      Янсон мовчки злазить, зачиня  вiкно, ставить на мiсце стiлець i одходить.
      Снiжинка (до Мулена). Можете купувати полотно. (До Рити). Цей бiфштекс хоче купити полотно Бiлого Медведя! Xa-xa-xal
      Мулен (з витонченою i злiсною iронi ю). Не дивлячись на те, що мадемуазель Снiжинка на цьому втеря .
      Снiжинка. Я? О, прошу. Я нiчого не можу втеряти.
      Рита. В чому рiч? Я нiчого не розумiю. (До Мулена). Ви справдi хочете-таки купити полотно Корнiя?
      Мулен. З великою охотою, але месь  Корнiй не прода  й не продасть.
      Снiжинка. А ви його налякайте, що як не продасть вам, напишете про нього руйнуючу критику, що полотно його - нiкчемнiсть. Та i в салон можете не допустити. Грошi - сила.
      Мулен. Мадемуазель Снiжинка сьогоднi холодна й гостра, як в тундрах Сибiру.
      Снiжинка. Скiльки ж да те? Корнiю! Iдiть сюди!
      Мулен. Я ще нiчого не даю... (До Рити). А мадам згодилася б, щоб її прекрасний образ був прикрасою мого кабiнету?
      Рита. Ви хiба лишили б його у себе?
      Снiжинка (iронiчно). О, напевне! Через два днi був би уже у Швайцера i продавався б в тридцять раз дорожче!
      Мулен. Ви занадто, мадемуазель, чита те в душах!
      Снiжинка. А особливо в таких, як ваша!
      Входять Корнiй,Блекi Мiгуелес. Блек i Мiгуелес з ложками в руках, їдять з каструльки кашу, яку держить в руцi Блек.
      Мiгуелес (палко до Блека). Мистецтво мусить вiдбивати все! А найперш страждання, радiсть людей! Мистецтво...
      Блек (спокiйно). Дуже прошу. Я вчора стр страждав животом... Може б, ти проявив це страждання...
      Мiгуелес. Вульгарнiсть не одповiдь!
      Снiжинка. Бiлий Медведю! Слухайте,продасте ви сво  полотно месь  Швайцеру, чи то пак месь  Мулену?
      Корнiй (здивовано). Я нiяке полотно не продаю панове... От  сть! Нiякого полотна не маю. Я все вже продав, що мав. (Поводить рукою по стiнах).
      Снiжинка. А це?
      Корнiй. Це - в Салон. I воно не скiнченеї От ма ш. Тут роботи ще... Ха! Нi-нi, месь  Мулеи, тут лучче й не думайте... I не думайте... Тут, мої панове плюс!.. Це моя робота. Тiльки моя! В цьому, мої панове моя, скажу вам, надiя... От...
      Мiгуелес (грiзно). Продать?! Що продав?! Це полотно? Зараз? (До Мулена). Ану, спробуйте,месь , купити його! Ану! Це полотно купити? Та ви зна те, що в цьому полотнi? Ну? А! Ви, критики! Тут iмпресiанiзм, реалiзм, натуралiзм? Правда? Тут - Бог!Розумi те? Ви можете Бога купити? Говорiть!
      Блек. -ж кашу, Мiгуелес.
      Мiгуелес. Я сам оцими руками порву полотно як сеньйор Корнiй продасть його вам. Voila![10]
      Блек. Мiгуелес, їж кашу, бо не зостанеться.
      Мiгуелес машинально бере кашу з казана.
      Мулен. Сеньйор Мiгуелес бiльший роялiст,нiж сам король... Але мушу спитати, колись же та продасть месь  Корнiй сво  полотно?
      Снiжинка. Iз Салону продасть! Ось коли.
      Мiгуелес. Безумовної (-сть кашу).
      Корнiй. Мої панове! Я мушу наперед скiнчити його... Наперед треба, зна те, скiнчити. А я не занаю, чи до Салону встигну... Ну, як там. Рито, Лесику, гa?
      Рита. Зараз лiкар прийде, спита ш у нього.
      Корнiй. Ну, от, лiкар. От  сть. А полотно стоїть... От i ма те... Салон.
      Снiжинка. Ех, Бiлий Медведю, скували ви себе лiкарями, Лесиками, пелюшками! (Дивиться з смiливим викликом на Риту). Артист мусить бути вiльним од усього i жерцем тiльки краси! Правда, сер Блек?
      Блек. Yes![11]
      Рита. Бiлий Медвiдь, Снiжинко, так i робить, не бiйтеся!
      Снiжинка. Так? О ля-ля! Хiба такi вiльнi? Ха! Вiльнi трiшки iнакше виглядають. Ех, славне було колись Запорiжжя! От, месь  Мулен, зна те, було колись в українцiв таке вiйсько, яке не знало сiм'ї. Це були рицарi вiйни i краси! Коли чого хочеш добути, то мусиш все йому вiддати. От всiм артистам Сiч Запорiзьку установити. Киями того, хто одружиться.
      Рита (холодно-вороже). Так? О, таких "рицарiв" багато знайдеться.
      Снiжинка. Ви дума те? Ой, нi. Сильних мало. Через пелюшку не переступлять. Ха-ха-ха! Ходiмте, Янсоне! Мiгуелес, не стережiть полотно, все одно продадуть. (Стук у дверi з коридору).
      Рита. Ввiйдiть.
      Входить Лiкар з настовбурченими сивими бровами i рiзким крикливим голосом.
      Лiкар (кива  всiм головою, до Рити). Ну, як? Що нового? Нiчого?
      Рита. Нiчого.
      Лiкар. Температура не впала?
      Рита. Нi, Лiкар. Треба подивитись. Ходiмте.
      Iдуть налiво.
      Корнiй кудовчить волосся, ходить но хатi.
      Снiжинка. От, Мiгуелес, женiться й малюйте дiтей i їхнi страждання.
      Мiгуелес. В стражданнi дитини найбiльше чистоти i краси!
      Блек. Я як був малим, то тiльки й знав, що страждав на шлунок.
      Мiгуелес. Ти з пелюшок - цинiк.
      Блек. Навпаки, найчистiша й найгарнiша, виходить, iстота.
      Мулен пiдходить до полотна, пiднiма  покривало й дивиться.
      Мiгуелес (обертаючись туди, до Блека). Ти подивись: ну що вартi всi вашi казочки, голi тiла, фантасмагорiї перед цим великим... Цим вселюдським, цим виразом любовної скорби матерi над дитиною... Тут... тут... чорт забирай, тут iсторiя людей, тут екстракт всякої любовi i краси. Ну, ти, шлунок, подивись! Та це полотно весь Салон ковтне, весь, з усiма вашими примiтивами, iмпресiонiзмами i всiм лахмiттям! Ось де краса! Бачиш, шлунок?
      Блек. -ж кашу, Мiгуелес, бо буде порожнiй шлунок.
      Снiжинка (рiзко). Це - краса? Це iнстинкт! Краса не тут. Картина тiльки показу , що в автора велика сила, й бiльше нiчого, яка навiть такий пошлий мотив може зробити гарною симфонi ю тонiв. Але вона ж i показу , що автор гине! Бiлий Медвiдь гине в пелюшках!
      Корнiй (виходячи з задуми). Що?.. А, панове, лишiть... Е, що там дивитись.
      Мулен. Месь  Корнiй, я можу знайти вам доброго покупця на це полотно. Правда! Хочете?
      Корнiй. А, мої панове, дайте менi спокiй... Нiкому я не продам. Ну що ви, їй-богу... Та й не до полотна менi. От ма ш... Хай воно собi...
      Снiжинка. Ходiм, Янсоне!
      Виходить лiкар, за ним Рита.
      Лiкар (до Корпiя). Сина треба вивезти з Парижа. I якнайшвидше. Помре. В Iталiю або в гори. Цими ж днями.
      Корнiй (розтеряно). Цими днями?
      Лiкар. Чим швидше, тим краще. Говорю рiшуче. (До Рити). Що прописав, - робити зараз же...
      Корнiй. А тут не можна помогти?
      Лiкар. Сказав - нi. Прощайте. (Виходить, хмуро уклонившись всiм).
      Снiжинка (хутко пiдходить до Корпiя, сильно стиска  йому руку i з чуттям говорить). Ех, ви! Бувайте... Ходiмте, панове!
      Всi прощаються й мовчки виходять.
      Рита. Ну?
      Корнiй ходить по хатi, кудовчить волосся, тре носа, поводить плечима.
      Рита. Ну, Корнiю?
      Корнiй. Ну що?
      Рита. Що ж ти дума ш?
      Корнiй. У нас нема грошей.
      Рита. Я це знаю. Ти мусиш дiстати.
      Корнiй. Де? (Здивований).
      Рита. Де хочеш.
      Корнiй. Я не можу дiстати... Де ж я дiстану? Да ш... Якби я мiг дiстати... Менi он треба за мiсце в Салонi, потiм... той, потiм франкiв сто, щоб... ну, словом, за протекцiю... А де я вiзьму?
      Рита. Ти мусиш дiстати.
      Корнiй. Господи Боже мiй! Та де ж я дiстану? От  сть. Що я, не хочу, чи що? Ну, ма ш собi... "Мусиш"... Розумi ться, мушу... Гм! "Цими днями"... Я не можу цими днями... От  сть: я не можу тепер iз Парижа їхати.
      Рита. Значить, ти цiлком свiдомо вбива ш Лесика?
      Корнiй (вражено). Рито?! Та як ти можеш... Господи Боже мiй! Лесика... Ех!.. "Цiлком свiдомо"... От це ма ш!
      Рита. Цiлком свiдомо. Ти зна ш, що вiд тебе залежить його врятувати, й нiби не догаду шся.
      Корнiй. Я знаю? Я?!
      Рита. Ти.
      Корнiй. Що ти хочеш сказати?
      Рита. Те, що ти сам весь час дума ш.
      Корнiй (сердито-тривожно). Я нiчого не думаю. От  сть! Ну що ж думаю? Я нiчого не думаю. Говори, що я думаю?
      Рита. Ти дума ш, що треба продати полотно.
      Корнiй. Продати полотно? Яке полотно?
      Рита. Он те.
      Корнiй. Ну?
      Рита. Та й усе.
      Корнiй. Та що ти говориш?! Щоб я продав це полотно! Нескiнченим?! Та як же це можна? Що ти говориш? Ха! Щоб я продав це полотно. От узяв i продав, i все. Наче старi штани... От - це  сть! От то-то! Ха-ха-ха!
      Рита. Це -  диний вихiд. Або смерть Лесика, або продаж полотна.
      Корнiй. Та чого ж смерть? Ну, ма ш собi! Прийшов якийсь iдiот, сказав смерть, i вже. I  сть. Чого смерть? Чого смерть?
      Рита. Того, що ця хвороба у малого може ве сьогоднi-завтра перейти в скоротечний туберкульоз, i в два днi його не стане. Розумi ш?
      Корнiй. Та хто сказав?
      Рита. Лiкар.
      Корнiй. А, ма ш, лiкар!..
      Рита (надзвичайно тихо). Корвiю! Не доводь мене до... Ти виявля ш такий егоїзм, що менi гидко до... бажання плюнути на тебе. Щоб прикрити цей егоїзм, вiн лiкарю не вiрить. А кому ж вiрити? Снiжинцi твоїй?
      Корнiй. Ну, то що я маю робити? Ну? Продати полотно? Та хто його купить нескiнченим? Ма ш!
      Рита. Мулен купить.
      Корнiй. А, Мулен! Ага, це розумi ться... "Мулен купить". А я як? Як же я, ти подумай, ну, ти подумай: продать полотно, це полотно... А я ж як? Так от собi живи, i потiм все... Та чи можеш подумати це: не скiнчить i продать?..
      Рита. Можу.
      Корнiй (глибоко вражений). Можеш?! Не скiнчить, одiрвать половину серця i кинуть? А ма ш, та цього не буде! А цього не буде нi-за-що. А вiзьми всього мене тодi й викинь. Що то справдi? Прийшов якийсь лiкар i вже ма ш. Та що то? Лесик не вмре, я скiнчу, i тодi... тодi можеш продавати... Та не купить Мулен! Нiзащо не купить. Хто може купити нескiнчене полотно? Де ти бачила?
      Рита. Вiн зараз грошi дасть, а скiнчиш потiм.
      Корнiй. Вiн не дасть.
      Рита. Дасть. Позичить.
      Корнiй. Не дасть, кажу я! Вiн позичить зна ш за що? (Дивиться на неї). А, ма ш. А так, я не позичу!
      Рита. Вiн купить нескiнчене.
      Корнiй. А я нескiнчене не продам. От i  сть.
      Рита. Що ж ти хочеш?
      Корнiй. Нiчого. Дай менi спокiй.
      Чути плач дитини.
      Рита схоплю ться й вибiга . Корнiй ходить по хатi, кудовчить волосся. Через якийсь час Рита з дитиною на руках виходить в атель , за нею Ганна Семенiвиа.
      Корнiй (хутко пiдходячи до Рити, яка сiда  на канапi). Ну що, як? Чого вiн плакав? Леську! Ти чого плакав, га? Ти чого плакав, медвежа мо  бiленьке, га? Який вiн став... Болить, га? Посмiха ться... Ах ти ж мо , дитинча хороше... (Зворушений сiда  й дивиться на сина).
      Ганна Семенiвна (обережно милуючи по головi Корнiя). Сину! Тiльки не сердься... Ну, подумай сам, чим же ця крихточка винна, га? I хiба ж таки вона не дороппа за шматок того, прости менi, рядна? Синочку, продай...
      Корнiй. Мамо... (Кудовчить волосся). Ви, мамо, бачите, все судите по-сво му... А я по-сво му. От i  сть... О...
      Рита (нахиляючись до дитини). Лесику, скажи татовi, що вiн тебе не любить... Скажи йому, що вiн безсердечний, жорстокий...
      Корнiй. Ну, от ма ш... Та ти подумай же, як я можу це зробити? Ну? Так зразу... На, трах, продав, нема нiчого, порожнiй весь.
      Рита. Ти не порожнiй... Ти знов будеш. Син - один, а полотен ти можеш написати багато... Це ж, Нiю, один жах i егоїзм, що ти навiть вага шся... Ну подивись на нього, невже ти можеш допустити, щоб це тво  живе, рiдне тобi творiння погибло?.. Це ж ти, частина тебе. I ти оддаси за те мертве рядно? Нiю!
      Корнiй. Ну, це ти... То не мертве... I то частина мене... А, Боже, Боже!
      Ганна Семенiвна. Синочку, ось утрьох блага мо тебе... Хiба ж тобi таки так важко? Ну, подумай же хоч сам: шматок полотна, фарби - i живе творiння, дитина твоя...
      Рита (пiдносячи Лесика до Корпiя). Обнiми тата, попрохай його, Лесику, попрохай... Потягни за вуса... Посмiхнись до нього... Дивись, як вiн посмiха ться до тебе, якби вiн знав, що ти присуджу ш його на смерть!
      Корнiй. Ну що ти їм скажеш! Видумали собi смерть, i ма ш... "На смерть". Яка смерть? Нiякої смертi нема й не буде! Правда, мо  медвежатко? Правда, мо  дитинча хороше? Нiякої смертi, будеш вели-и-кий, великий, виростеш, будеш малювати... Посмiха ться... Будеш? Га? Як слабенько кривить губки... Змiнився все-таки. От рисочка нова... Не дам, не дам тобi, мо  бiдне, померти... Мiй Лесик не помре, нi-нi, тато не дасть. Правда? Тато такий великий, його Медведем звуть, вiн нiкому, навiть смертi, Лесика не дасть. От ма ш... причепилась до мого хлопчика... Вимучила його, малюсiнького, беззахисного... Он рисочки новi йому намалювала... Зовсiм новi... (Пильно вдивля ться й далi говорить уже неуважнiше, майже машинально). Рисочки цiлком iншi. От одна... I губки... I носик... Бiдного хлопчика. (Озира  схилену Риту й Лесика). I у мами...
      Рита подивля ться на Ганну Семенiвну, яка одповiдае їй пiдбадьорюючим, задоволеним поглядом i хитанням голови.
      Корнiй. Зовсiм новi рисочки... I не такi... не такi... Гм! Зовсiм не такi... а... Ну да... От тут... Безумовної (Схоплю ться й бiжить до полотна, пiднiма  покривало й дивиться).
      Рита (стрепенувшись, перекида ться повним одчаю поглядом з Ганною Семенiвною). Корнiю!!.
      Корнiй. Зараз, зараз... Я одну хвилиночку. Одну хвилиночку... Моментально... Так-так... Зовсiм не так... Зараз, зараз... (Хапливо бере з столу палiтру й щiточку). Зовсiм не так... Зараз, голубко, зараз... Ми все це зробимо... я тiльки... Все буде добре... (Поспiшно мiша  . фарби. Бiжить до Лесика, вдивля ться, одмахуючись од Ганни Семенiвни й Рити, якi тягнуть його).
      Рита. Корнiю!!! Я тобi говорю, схаменись!
      Ганна Семенiвна. Сину! Та зглянься ж ти, хiба ж тепер час?..
      Корнiй. Зараз, зараз... Ну, хвилиночку... Моментально... Отут... Ну, безумовно. Ах, зовсiм це не те!.. (Бiжить до полотна, зупиня ться, дивиться з одча м). Не теї Зовсiм не теї Все к чорту! (Кудовчить волосся).
      Рита. Корнiю! Iди сюди.
      Корнiй. Ах, дайте менi спокiй! Ну що там? Ну, не можна ж так! Ну, добре, я знаю, Лесик хворий... Дайте ж менi... Не можна ж так! (Одходить од полотна, вдивля ться. Бiжить до дитини).
      Рита (сильно хапа  його, притягу  до дитини). Це хто? Говори!
      Корнiй (здивовано). Що ти. Рито?
      Рита. Я тебе питаю, хто це? Син твiй?
      Корнiй. Рито!
      Рита (беручи його руку, приклада  до лиця дитини). Чу ш?
      Дитина почина  плакати.
      Корнiй. Ти йому боляче зробила!
      Рита (жагуче, гнiвно). Нi, ти йому боляче робиш! Ти його вбива ш. Чу ш ти? Дитина помре. Помре! Але я тебе загризу тодi! Задушу власними руками! Май це на увазi.
      Корнiй (в одчаю). Рито. Рито... От  сть... Ну, добре, ну, заспокойся, я подумаю... (Дитина плаче). Тш-ш... Цить, Лесику, цить, мiй малесенький... Все буде добре... Все... все... (Чмока , дитина змовка . Карнiй понуро задуму ться, дивлячись на нього).
      Ганна Семенiвна. Сину! Ну, хiба ж таки можна бути таким? Ну, нехай собi там малю ш, але ж де ж таки видано, щоб рiдну дитину зневажати через те, що... мистецтво... Мистецтво, сину, не дасть тобi того, що жива людина.
      Рита. Корнiю. Говори: прода ш?
      Корнiй глибоко зiтха . Мовчить. Тихо робить рукою дитинi забавку.
      Рита. Корнiю!..
      Корнiй (знову зiтха . Ста  на колiна перед дитиною й з любов'ю дивиться на неї). Не знаю... Пiдожди трохи.
      Рита. Не можна ждати. Сьогоднi ж треба...
      Стук у дверi, i зараз же входить Снiжинка. Немов схаменувшись, у порога зупиня ться.
      Снiжинка. Ах, вибачайте, я думала...
      Рита (раптом дико й люто схопившись, робить рух. неначе збира тьс стрибнути на неї. Рiзко). Вам чого?
      Корнiй вста  й озира ться.
      Снiжинка (здивовано посмiха ться). Що з вами? Ви, дiйсно, як пантера, готовi кинутись на мене. Я прийшла на хвилинку спитати: чи Бiлий Медвiдь виїжджа , бо тодi атель  хоче взяти Клара. Але я бачу... (З посмiшкою поверта ться йти).
      Корнiй. Мо  атель ?
      Рита. Клара може брати. Ми їдемо.

  • Страницы:
    1, 2, 3, 4, 5