Казки і легенди часів Київської та Галицької Русі

– Книга, яка навчає вашої християнської віри, хай буде кинута у вогонь і коли не згорить, тоді пізнаємо ми, що добра й істинна ваша віра і що великий Бог, котрого ти проповідуєш.

Архієрей же, уповаючи на Бога, повелів розвести перед усіма великий вогонь і, звівши руки до неба, помолився, кажучи:

– Прослав ім’я Твоє, Христе-Боже!

І це вирікши, поклав книгу Євангелія святого на вогонь, і не згоріла книга. Всі дрова погоріли, і вогонь погас, а Євангеліє залишилося ціле і нітрохи вогнем не пошкодилося. Бачачи це чудо, багато людей увірували в Христа і хрестилися. Врешті вся Русь просвітилася у дні великого князя Володимира, який спершу просвітився сам, пізнавши істинний шлях спасіння, і всіх на нього настановив – чи образом свого благочестя, чи монаршим своїм повелінням. А почалося це просвітительство так.

До Володимира, що вславився хоробрістю, самодержавством і величністю царства свого більше від усіх царів та князів на цілій землі, почали приходити різні народи, вихваляючи свою віру. Спершу прийшли магометани. І спитав їх Володимир:

– Яка є віра ваша?

Вони ж мовили:

– Віруємо в Бога на небесах сущого і маємо Божого пророка Магомета. Він дозволяє нам жінок мати, скільки хто хоче, і великими плотськими насолодами тішитися, тільки обрізатися велить, не їсти свинячого м’яса і вина не пити.

Ще й про інші діла у вірі своїй магометани говорили, нечесні й сороміцькі, що не гоже їх і описувати. Володимир же про жінок із насолодою вислухав, бо жонолюбний був, але обрізання і непиття вина не сподобалося йому. І каже їм:

– Ми не можемо без вина бути, оскільки на Русі всі веселощі й приятельства при підпитті бувають.

Приходили і від німців, і від римського папи, і від інших князів посланці. Кожен свою віру доброю називав, але жодна з них йому не сподобалася. Ще й євреї прийшли, називаючи найкращою з усіх вір свою старозаконну віру. І спитав Володимир:

– Де ж земля і царство ваше?

Вони ж мовили:

– Наша земля – Єрусалим і Палестина і околиці їхні, але оскільки прогнівили ми Бога гріхами нашими, то розіслав нас Бог по цілому світі, а землю нашу віддав християнам.

І сказав їм Володимир:

– Як же ви своєї віри інших навчаєте, а самі прокляті вашим Богом? Коли б любив вас Бог, не розсіяв би вас по чужих землях. Чи ж і нам ви бажаєте такого розсіяння?

Сказав так і вигнав їх з-перед очей своїх.

Потому прийшов від царів грецьких Василя та Константина і від патріарха цареградського Миколая Хрисоверга посол з дарами, муж достойний, красномовний і побожний Кирило Філософ. Називають його деякі історіографи не Кирилом, а Киром. Цей Філософ Кирило (чи Кир) багато бесідував із Володимиром про християнську віру, почавши від створення світу за всіма пророцтвами навіть до втілення Христового і до наділеного волею страждання і смерті на хресті заради спасіння людства і до триденного воскресіння з мертвих і вознесення на небо, як про це преподобний Нестор широко пише. Потім продовжив мову про другий прихід Христа, про воскресіння мертвих, про страшний суд, про безмежну муку, уготовану грішникам, і про віддяку праведним у небесному царстві, дав йому від тих, хто його послав, у дар велику золототканну запону. На ній хитромудрим тканням зображено було страшний суд Божий і відділення грішних од праведних. І стояли праведні по праву руку судді, з того ж правого боку і рай, і царство небесне зображені були. Грішні ж стояли ліворуч, де геєна огненна і страшні види демонські і різні у пеклі муки було зображено. На все це Володимир уважно дивився, питаючи Філософа про кожну річ. Філософ докладно оповідав йому, кажучи:

– Коли прийде Христос-Бог у славі своїй з неба на землю судити живих і мертвих і воздати кожному за діла його, тоді тих, кого знайде праведних, поставить праворуч од себе і пошле в царство небесне на вічні веселощі. Тих же, кого знайде грішних, поставить зліва і пошле їх у геєну вогненну невгасну на безмежні муки.

Володимир же почув, зітхнув і сказав:

– Блаженні ті, що стануть праворуч, горе ж тим, що будуть ліворуч.

І мовить йому Філософ:

– А коли й ти, царю, злі діла припиниш і приймеш святе хрещення, то будеш праворуч стояти, а коли в нечестивості залишишся, твоє місце зліва буде.

Володимир послухався мови Філософа і, роздумуючи, сказав:

– Зачекаю ще трохи, доки певніше розпитаюся за інші віри.

І обдарував Філософа та всіх, хто з ним прибув, відпустивши їх із честю до Царграду.

Після відходу грецького філософа скликав Володимир усіх своїх бояр та старійшин і каже їм:

– Приходили до мене від різних народів мудреці: від Магомета, і німців, і римлян, і від інших народів – кожен із них хвалив свою віру. Після всіх прийшли греки і казали над усіх багато дивного про свою віру, оповідали про піднебесні діяння з початку світу і дотепер; кажуть, що інший буде вік та інше життя. І як по смерті всі люди воскреснуть, і ще: хто добре в цьому віці робив, той у майбутньому може радіти, живучи безсмертним життям, а грішні вовіки мучитися будуть.

І сказали йому бояри його та старійшини:

– Свого ніколи ніхто не гудить, а хвалить. Ти ж, великий княже, коли хочеш вірніше істину пізнати, маєш багато мудрих людей, пошли від них найдостойніших по різних землях і народах – хай побачать і взнають усякі віри і як хто служить Богові своєму, і потім повернуться і сповістять тобі про все докладно й точно, як самовидці.

Такої поради Володимир послухав, послав мужів тямучих і розумних у різні землі споглядати віри і служби кожного народу. Вони ж, пройшовши багато країн і царств, дісталися врешті до Царграда і сказали царям грецьким Василю і Константину причину приходу свого. Царі зраділи і святому патріарху про них звістили. Патріарх же повелів прикрасити церкву і зробив свято, одягся в дорогі священичі одежі з багатьма єпископами і священиками й учинив божественну літургію. Прийшли на літургію царі з посланцями Володимира, ввели їх у церкву і поставили на такому місці, звідки їм все бачити і чути зручно було. Вони ж, бачачи несказанну красу хвали Божої, якої ніколи не бачили й не чули, дивувалися дуже і відчували себе не на землі, а на небі. Осіяло їх у цей час світло небесне, і були вони не в собі від радості духовної, якою їхні серця наповнилися. По завершенні божественної літургії царі й патріарх виявили цим руським послам велику честь і пригощення і, наділивши їх дарами великими, відпустили. А коли до Володимира повернулися, скликав Володимир бояр своїх та старійшин і повелів, щоб посланці, які повернулися, сказали перед усіма, що де бачили й чули. Ті почали розказувати все по порядку про віру кожного народу і про служби їхні, але всім слухачам недогідні були ті віри. Тоді почали розповідати, що в греків бачили.

– Коли прийшли, – казали, – в Царград, увели нас греки в церкву свою, де вони Богові своєму служать, і бачили там таку красу і славу, що її словами не передати. Одежі священиків у них пречудові і чин служби дуже чесний, а стояння на молитві людей благоговійне. Співи ж ті такі солодкі, яких ніде не чули. І пройняла нас радість така, що не відчували себе й не відали: на землі ми чи на небі. Немає такої краси і преславного богохваління на всій землі, як у греків, тому ми віримо, що істинною є їхня віра і тільки з тими людьми живе істинний Бог.

Сказали бояри Володимирові:

– Якби віра грецька не була б добра й істинна, то баба твоя Ольга не прийняла б тієї віри, а була вона жінка вельми мудра.

Тоді Володимир од благодаті Святого Духа, що діяла в ньому, почав помалу просвіщатись у розумі своєму, і пізнавати правдиву християнську віру, і бажати її. Але оскільки не було при ньому нікого, хто б його до звершення наміченого діла скоро привів, бо всі бояри й порадники тьмою нечестивства були затуманені, відклав він навернення у віру і хрещення до певного часу і вирішив піти на грецьку землю війною, захопити міста їхні і залучити християнських учителів, які б його на віру істинну наставили.

Після взяття Херсона та всієї Таврії послав Володимир до царів грецьких, кажучи:

– Оце я взяв славне місто ваше Херсон і всю землю Таврійську. Чув же, що маєте сестру, дівчину красну, – дайте її мені в жони. А якщо не схочете, зроблю вашому Царграду те, що зробив Херсону.

Одержавши таке послання від Володимира, царі грецькі були в немалій печалі, бо сестра їхня, на ймення Анна, не хотіла йти за поганина, а сили численних руських воїнів і хоробрості Володимирової боялися греки. І написали йому царі таке:

«Не достойно нам, християнам, за нечестивця віддати сестру нашу. А коли хочеш її мати, відмовся від ідолів і увіруй, як і ми, у Христа, істинного Бога, і прийми святе хрещення – тоді безборонно візьмеш собі в жони сестру нашу. А з нами, як єдиновірець, у любові житимеш; ще й небесне заслужиш царство».

Таку відповідь царів грецьких Володимир прийняв і послав до них, кажучи:

– Полюбилася мені віра ваша відтоді, як посланці мої випробовували різні віри, а побувши у вас, повернулися до нас і розказали докладно, що ваша віра є найкраща з усіх вір. Хочу прийняти віру вашу, пошліть до мене єпископа, хай мене охрестить, і самі з сестрою вашою приїдьте чи сестру пришліть мені в жони. Я ж поверну вам Херсон з усією Таврією.

Одержавши таку добру звістку, царі грецькі сильно зраділи і сестру свою умовляли піти за Володимира, з молінням кажучи:

– Змилостивсь над царством християнським, бо коли не підеш за нього, не перестане він захоплювати землі наші; боїмося, що і Царграду сотворить таке, як і Херсону. А ще ж заради тебе Володимир хреститься і через тебе приверне Господь до себе землю Руську і грецьку від частих, тяжких воєн та нашесть руських звільнить. Вічну славу і безсмертне від усіх блаженство матимеш.

Царівна ж Анна, хоч без бажання, але бачачи спасіння численного народу руського, який до Бога привернутися хотів, та ще й батьківщині своїй, грецькому царству, жадаючи миру, послухалася порад і благань братів своїх і промовила зі сльозами:

– Хай буде воля Господня!

І послали її царі морем на кораблі з архієреєм Михайлом, священиками й чесними боярами. Досягши Херсона, вона зустрінута була славно і приведена в палату царську. Тим часом, за кілька днів до приїзду царівни, Володимир захворів очима й осліп. І почав сумніватись у святій вірі та в хрещенні, а тривожачись у собі, говорив:

– Боги руські розгнівалися на мене, що хочу їх залишити й іншу віру прийняти – заради того кару сліпоти на мене послали.

Царівна ж, послана до нього, мовила:

– Коли хочеш здоровий бути й бачити очима, прийми як найшвидше святе хрещення, інакше сліпоти своєї не позбавишся. Якщо ж похрестишся, не тільки від сліпоти тілесної, але відразу й духовної звільнишся.

Почувши таке, Володимир відповів:

– Коли правдива мова ця, від того пізнаю, який великий Бог християнський.

Тоді покликав єпископа, просячи святого хрещення. Єпископ спершу огласив його і святій вірі добре повчив, і в церкві святої Софії, що посеред міста стояла, хрестив його і нарік іменням Василь.

Содіялося при хрещенні його чудо. Коли осліплений Володимир увійшов у святу купіль, єпископ, за чином хрещення, поклав на нього руку, щоб відпала від очей його сліпота, як луска, і той прозрів, і прославив Бога, який привів його в істинну віру, і дякував Христу-Господу, радіючи і веселячись. Те чудо бачачи, бояри його і воїнство хрестилися. І була радість велика русичам та грекам, а найбільше святим ангелам на небесах, бо ще одному грішнику, котрий покаявся, вони раділи, тим більше аж стільком душам, що Бога пізнали, возрадувались і славу Всевишньому Богові відспівали. Звершилося хрещення Володимира, бояр його і воїнів у Херсоні, від Різдва Христового в літо 988.

По хрещенні приведена була до Володимира царівна Анна, сестра грецьких царів, на заручини. І по небагатьох днях обвінчаний був з нею на законний шлюб. І повернув грекам Херсон з усією Таврією, і, мир з ними утвердивши, повернувсь у свою землю, забравши з собою архієрея Михайла, що прийшов із Царгорода з царівною. І став той першим митрополитом усієї Русі (не той це був Михайло, що про нього вище розказувалося, який Євангеліє у вогонь поклав і те не згоріло, від чого увірувало багато народу, але того ж імені – від того першого Михайла до цього другого минуло років сто й більше). Ще з архієреєм забрав Володимир із Херсону й багатьох священиків, кліриків, ченців. Узяв звідти й мощі святого мученика Климента, папи римського, і учня його Фіва, святі ікони і книги та й усяке церковне начиння. Забрав і того Анастаса-протопопа, який стрілою навчив його, як узяти Херсонград. І прийшов Володимир у Київ з великою радістю, славлячи Христа-Бога, – і відтоді став прикладати зусилля до просвічення свого стольного міста Києва і всієї своєї Руської держави.

Спершу звелів Володимир охрестити синів своїх, яких мав дванадцять од різних жінок: Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода від Рогніди, княжни полтеської, Святополка від грекині, братової жони, Вишеслава від чеської княжни, Святослава і Станіслава від іншої чехині, Бориса і Гліба від болгарки, Брячислава і Судислава від інших якихось, і хрещені вони були митрополитом Михайлом в одному джерелі (не в церкві, що була в Києві після колишніх розорів). Джерело це в горі над Дніпром відтоді й понині зветься Хрещатиком. Також послав проповідників по всьому місту, велячи, щоб уранці зібралися всі на річку Почайну, що із Дніпра тече і в Дніпро ж таки впадає, – старі і молоді, великі й малі, багаті й убогі, чоловіки й жінки. А коли хто не з’явиться у цей час на річці, той князеві ворогом стане.

І на ранок прийшов сам князь із боярами на річку, і архієреї з ним, і всі священики, і зібралося все місто до річки – всякого чину і віку, обох статей, велика сила – на тому місці, де нині церква святих мучеників Бориса та Гліба. І звелено було їм, одежі знявши, ввійти у воду, старшим – чоловікам та жінкам у глибші місця, малим же – біля берега. І стояли у воді хто до шиї, хто до пояса, розділившись на полки. Священики в ієрейських шатах стояли при березі на дошках, спеціально для цього влаштованих, читали над народом молитви, належні при хрещенні, й імена їм давали – кожному полкові осіб одне ім’я, і веліли тричі занурюватися їм у воду. Самі ж гукали над ними ім’я Святої Трійці, за чином хрещення закликаючи. І так хрещено було весь народ київський в літо 989 – друге по Володимировім хрещенні. Дивлячись на хрещення стількох людей, радів Володимир душею і, звівши очі до неба й руки піднявши, мовив:

– Господи Боже, котрий створив небо й землю, подбай за новоохрещених людей твоїх і дай їм істинно пізнати Тебе, Бога істинного, і утвердити їх у православній вірі, а мені допоможи на видимих і невидимих ворогів, і прославиш у Руських країнах ім’я Твоє пресвяте.

По хрещенні народу звелів Володимир трощити ідолів і храми ідольські до кінця розоряти. Першого ідола Перуна звелів прив’язати коневі до хвоста й волокти з гори до Дніпра, приставивши дванадцять мужів, щоб цього ідола палицями били. Це сотворив не тому, що дерев’яний нечутливий ідол відчував якийсь біль, але велике цим наносив бісові безчестя. І приволікши до берега, вкинули його в Дніпро і заповіли, щоб ніде не допускали того ідола до берега, поки не мине він порогів, що є внизу Дніпра. Нижче порогів прибив його вітер і хвилі під одну велику гору, що й донині зветься Перуновою.

Примечания

1

Банувати – сумувати, журитися.

2

Синоду.

3

Ігуменом.

4

Від кожного двора.

5

Камінь ріс до того, поки Христос жив на землі, а як він умер, то й каміння перестало рости.

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.