– Дивись, он там! —Де?
      – Біля довгого рудого хлопця.
      – Отой в окулярах?
      – Бачив його обличчя?
      – А бачила шрам?
      Шепотіння переслідувало Гаррі, тільки-но він наступного дня вийшов зі спальні. Учні в коридорах ставали навшпиньки, щоб роздивитися його, або притьмом повертали назад, аби знову пройти повз нього. Гаррі волів би, щоб вони так не робили, бо це заважало йому знайти свій клас.
      У Гоґвортсі було сто сорок двоє різних сходів: широких і міцних, вузьких і розхитаних, а також таких, що в п'ятницю вели кудись в інший бік, і таких, де посередині часом зникали сходинки, тож треба було не ловити ґав і стрибати. Були ще двері, котрі не відчинялися, поки їх чемно не попросиш, і двері, котрі насправді були стінами і лише прикидалися дверима. Було дуже важко запам'ятати, де що розташовано, бо все постійно пересувалося з місця на місце. Постаті на портретах відвідували одна одну, а герби, що висіли на стінах – Гаррі був у цьому переконаний – також могли ходити.
      А до того ж ці привиди! Було ве-е-ельми приємно, коли привид зненацька прослизав крізь двері, які ви саме зібралися відчинити. Майже-Безго-ловий Нік завжди з радістю показував дорогу но-веньким ґрифіндорцям, але коли, запізнюючись на урок, ви натрапляли на Півза Полтерґейста, то краще б уже на вашому шляху постало двоє замкнених дверей або сходи, які ведуть в нікуди. Півз міг жбурнути на голову кошик зі сміттям, висмикнути з-під ніг килимок, закидати вас шматками крейди або підкрастися ззаду, схопити за носа й заверещати: "АГА, ПОПАВСЯ!"
      Ще гіршим за Півза, якщо, правда, буває щось гірше, виявився сторож Арґус Філч. Гаррі й Рон першого ж ранку потрапили йому під гарячу руку. Філч побачив, як вони намагаються ввійти в двері, що, на їхню біду, вели до забороненого коридору на четвертому поверсі. Сторож не повірив, що вони заблукали, а був певен, що хлопці зумисне прагнуть туди залізти, і вже погрожував замкнути їх у підвалі, але, на щастя, їх врятував професор Квірел, що саме проходив коридором.
      Філч мав кицьку, що звалася Місіс Норіс, – кістляву сіру потвору з виряченими, мов у самого Філча, очима. Вона стежила за порядком у коридорах. Варто було порушити якесь правило, бодай найдрібніше, і кицька прожогом мчала до Філча, який з'являвся, як навіжений, за дві секунди. Філч знав усі таємні ходи краще, ніж будь-хто інший (за винятком хіба що близнюків Візлі), і виринав звідусіль так несподівано, мов привид. Діти його ненавиділи, і найзаповітнішим бажанням багатьох учнів було дати добрячого копняка Місіс Норіс.
      Ну, а коли, нарешті, щастило знайти клас, починалися власне уроки, на яких Гаррі швиденько збагнув, що чари – це не тільки помахи чарівної палички і проказування чудернацьких слів.
      Щосереди опівночі діти, дивлячись у свої телескопи, вивчали нічні небеса, запам'ятовували назви різних зірок і стежили за рухом планет. Тричі на тиждень під проводом похмурої присадкуватої відьми на ймення професорка Спраут ходили до замкових оранжерей вивчати гербалогію. Вона показувала, як вирощувати всі тамтешні дивовижні рослини та гриби і як їх використовувати.
      Мабуть, найнуднішою була історія магії – єдиний предмет, що його викладав привид. Досить старенький професор Бінс якось задрімав перед каміном в учительській і, пішовши наступного ранку на уроки, забув там своє тіло. Бінс постійно клював носом, тимчасом як учні занотовували імена й дати, плутаючи Емеріка Дикого з Уріком Дивним.
      Професор Флитвік, учитель замовлянь, був крихітним чарівником, що мусив ставати на цілу купу книжок, аби його можна було побачити понад учительським столом. Коли Гаррі вперше сидів у нього на уроці, цей учитель відкрив класний журнал і, дійшовши до прізвища Поттер, схвильовано пискнув і гепнувся додолу.
      А ось професорка Макґонеґел мала свою методу. Гаррі не помилився, коли подумав, що з нею краще не сперечатися. Сувора й вимоглива, вона Ще до початку уроку поставила всіх на місце:
      – Трансфігурація – один із найскладніших і найнебезпечніших розділів магії, який вивчають У Гоґвортсі, – сказала вона. – Той, хто порушить порядок у моєму класі, негайно з нього вийде і вже ніколи не повернеться. Я вас попередила.
      Після цього вона обернула письмовий стіл на свиню й навпаки. Це перетворення дуже вразило всіх дітей і вони не могли дочекатися, коли й самі візьмуться до такого, але невдовзі зрозуміли, що їм ще не скоро доведеться обертати меблі на тварин. Позаписувавши безліч плутаних вказівок, кожен учень отримав по сірнику і став пробувати перетво рити його в голку. Наприкінці уроку лише Герміона Ґрейнджер спромоглася трішки змінити свій сірник; професорка Макґонеґел показала учням, яким він став сріблистим та гострим, і… подарувала Герміоні рідкісну усмішку.
      Але найнетерплячіше діти чекали предмета "Захист від темних мистецтв", проте Квірелові уроки виявилися якимись несерйозними. Його кабінет просмердівся часником, що, казали, мав відлякувати вампіра, з яким він здибався в Румунії, і тепер боявся, що той за ним ось-ось повернеться. Тюрбан,як розповідав Квірел, подарував йому один африканський принц на знак подяки за порятунок від небезпечного зомбі, проте учні не дуже вірили в цю байку. По-перше, коли Шеймус Фіні-ґан почав допитуватись, як саме Квірел поборов зомбі, той зашарівся й заговорив про погоду; по-друге, всі помітили, що від тюрбана відгонить дивним запахом, і близнюки Візлі були впевнені, що й він набитий часником, щоб Квірел завжди і будь-де почувався в безпеці.
      Гаррі полегшало на душі: він анітрохи не відстав від інших учнів. Багато школярів походили з маґлівських родин і, так як і він, ніколи й не здогадувалися, що вони чарівниці й чаклуни. Треба було стільки всього навчитися, що навіть такі учні, як Рон, не мали великих переваг.
      П'ятниця стала для Гаррі й Рона важливим днем. Вони нарешті спромоглися потрапити до Великої зали на сніданок, жодного разу не заблукавши.
      – Що в нас сьогодні? – поцікавився Гаррі в Рона, який щедро посипав кашу цукром.
      – Дві "настійки" разом із слизеринцями, – відповів Рон. – Снейп – вихователь гуртожитку Слизерин. Кажуть, він завжди підтримує своїх. Побачимо, чи це правда.
      – Якби ж Макґонеґел підтримувала нас! – зітхнув Гаррі.
      Професорка Макґонеґел була вихователькою гуртожитку Ґрифіндор, але це не завадило їй учора завалити їх цілою купою домашніх завдань.
      Аж ось прибула пошта. Гаррі вже звик до цього, але першого разу його добряче приголомшило, коли під час сніданку до Великої зали зненацька увірвалася ціла сотня сов і закружляла над столами, шукаючи своїх власників і скидаючи їм на коліна листи й пакунки.
      Гедвіґа ще нічого не приносила Гаррі. Часом вона прилітала і скубала його за вухо, а отримавши шматочок грінки, верталася спати до шкільної соварні. Та цього ранку вона затріпотіла крилами просто над цукром та джемом і скинула на Гарріну тарілку записку. Гаррі негайно розгорнув її.

      Дорогий Гаррі, – було там написано кривими закарлючками, – я знаю, що в п'ятницю по обіді ти вільний, то, може, прийдеш до мене на горнятко чайочку десь коло третої? Хтів би си почути всьо про твій перший тиждень. Надішли нам відповідь Гедвіґою.
      Геґрід

      Гаррі взяв Ронове перо й нашкрябав зі зворотнього боку: "Так, звичайно, до зустрічі" – і віддав записку Гедвізі.
      Гаррі був радий, що може піти після уроків на чай до Геґріда, бо урок "Зілля й настійки" виявився найгіршим з усього, що досі з ним траплялося.
      Під час бенкету для новачків Гаррі відчув, що професор Снейп ставиться до нього неприязно, а наприкінці уроку Гаррі зрозумів, що помилився. Снейп не просто не любив Гаррі, – він його ненавидів.
      "Зілля й настійки" викладали в одному з підвалів. Там було холодніше, ніж нагорі в замку, і досить моторошно навіть без заспиртованих тварин, що стояли в банках уздовж усіх стін.
      Снейп, як і Флитвік, почав урок зі знайомства з учнями і теж зупинився, дійшовши в журналі до прізвища Поттер.
      – А-а, – вимовив він упівголоса, – Гаррі Поттер. Наша нова… знаменитість.
      Драко Мелфой зі своїми друзяками Кребом і Ґойлом захихотіли, прикривши долонями обличчя. Снейп закінчив переклик і зиркнув на клас. Його очі були чорні, як у Геґріда, але їм бракувало Геґрідового тепла. Вони були холодні й порожні, наче чорні тунелі.
      – Ви прийшли сюди навчитися тонкої науки й точного мистецтва виготовлення магічного зілля, – заговорив майже пошепки Снейп, але діти ловили кожне його слово, бо, як і професорка Макґонеґел, Снейп мав дар без жодного зусилля зберігати в класі тишу. – Оскільки ми тут не будемо махати, як дурні, паличками, чимало з вас не повірить, що це справжня магія. Я й не сподіваюся, що ви справді збагнете всю красу повільного кипіння казана, коли навколо клубочиться пара, всю невловну силу рідини, яка розтікається людськими судинами, одурманюючи розум і заворожуючи почуття… Я можу вас навчити зберігати у пляшках славу, готувати популярність, навіть закорковувати смерть – якщо, звісно, ви не зграя бовдурів, яких мені переважно доводиться вчити.
      Після цих слів запала ще глибша тиша. Гаррі й Рон збентежено перезирнулися. Герміона Ґрейнджер вовтузилася на краєчку стільця, бо їй не терпілося довести, що вона не бовдур.
      – Поттере! – зненацька сказав Снейп. – Що я отримаю, додавши змелений корінь асфоделя до полинової настійки?
      Змелений корінь чого і до якої настійки?.. Гаррі глянув на Рона, що був не менш спантеличений, натомість Герміона миттю підняла руку.
      – Не знаю, пане професоре, – промимрив Гаррі. Снейпові губи презирливо скривилися:
      – Так-так… Слава, як бачиш, – це ще не все. Герміону він ніби й не помічав.
      – Спробуймо ще раз. Поттере, де б ти шукав, якби я звелів тобі знайти бізор?
      Герміона витягнула руку так високо, як можна її підняти не підводячись, а Гаррі навіть уявлення не мав, що за чудасія той бізор. Він намагався не дивитися на Мелфоя, Креба і Гойла, що аж душилися сміхом.
      – Не знаю, пане професоре.
      – Ти що, навіть не відкривав підручника, га, Поттере?
      Гаррі змусив себе глянути просто в ті холодні очі. Він переглядав підручник ще вдома в Дурслів, але невже Снейп сподівався, що він пам'ятатиме всю "Тисячу магічних рослин і грибів"?
      Снейп і далі не звертав уваги на Герміону, яка махала піднятою рукою.
      – Яка різниця, Поттере, між аконітом і тоєю? Герміона не витримала і встала, мало не торкаючись рукою підвальної стелі.
      – Не знаю, – тихенько відповів Гаррі. – Мені здається, що знає Герміона, чому ви її не спитаєте?
      Кілька дітей засміялися; Гаррі перехопив погляд Шеймуса, і той підморгнув йому. Снейп, однак, був незадоволений.
      – Сядь! – гаркнув він Герміоні. – Тож знай, Поттере: асфодель, або жовтий нарцис, і полин утворюють одне з найсильніших снодійне зілля, що називається "Смертельний ковток". Бізор – це камінчик, який беруть у цапиному шлунку і який рятує від більшості отрут. Аконіт і тоя – це дві назви однієї рослини, відомої ще під назвою борець. Ну? Чому ви нічого не записуєте?
      Усі враз кинулися шукати гусячі пера та пергамент. Пересилюючи шарудіння, Снейп оголосив:
      – А за твоє нахабство, Поттере, гуртожиток Ґрифіндор позбудеться одного очка.
      Справи ґрифіндорців не покращали й далі. Снейп поділив учнів на пари і дав їм завдання виготовити простеньке зілля для лікування чиряків. Він походжав у довгій чорній мантії, спостерігаючи, як вони важать сушену кропиву й товчуть зміїні зуби, і критикував майже всіх, окрім Мелфоя, який, здається, був йому до вподоби. Снейп саме пропонував усім подивитися, як добре Мелфою вдалося настояти слимаків, аж раптом підвал наповнився ядучим зеленим димом і пронизливим шипінням. Невіл якимось чином спромігся розтопити Шеймусів казанок, який перетворився на покручену грудку металу, і зілля розтікалося по кам'яній підлозі, пропалюючи дірки в черевиках учнів. За мить усі повистрибували на стільці, а Невіл, на якого вилилося зілля, коли луснув казан, стогнав від болю, бо на його руках і ногах повискакували страхітливі червоні пухирі.
      – Ідіот! – гаркнув Снейп, одним помахом чарівної палички прибравши розлите зілля. – Мабуть, ти додав голки дикобраза, перше ніж знімати казанок з вогню?
      Невіл заскімлив, а пухирі повиступали в нього вже й на носі.
      – Відведи його до лікарні, – наказав Снейп Шеймусові, а тоді накинувся на Гаррі з Роном, які працювали поряд із Невілом: – Ти!.. Поттере, чому ти не попередив його, що не можна додавати голки? Думав, ти виграєш, коли він усе зіпсує, га? Ґрифіндор тепер через тебе втратить ще одно очко.
      Це було так несправедливо, що Гаррі вже намірився протестувати, та Рон нишком штурхнув його ногою.
      – Не заводься, – пробурмотів він. – Я чув, що Снейп – то справжня паскуда.
      Коли через годину вони вибиралися сходами з підвалу, Гаррі мав пригнічений настрій, а в голові йому паморочилось. Першого ж тижня Ґрифіндор утратив через нього два очки, – і чомутой Снейп так його зненавидів?
      – Не падай духом, – підбадьорив його Рон. – Фредові й Джорджу він також завжди знімає очки. Можна піти з тобою до Геґріда?
      За п'ять хвилин до третьої вони вийшли з замку і попрямували через поле. Геґрід мешкав у маленькій дерев'яній хатинці на узліссі Забороненого лісу.
      Надворі коло дверей хатинки лежав арбалет і пара калош. Гаррі постукав, і з хатинки долинуло несамовите шкрябання і глухий гавкіт.
      Згодом почувся голос Геґріда: "Назад, Ікланю, назад!"
      Спочатку в шпаринці з'явилося велике заросле обличчя, і лише потім відчинилися навстіж двері.
      – Стривайте, – сказав Геґрід. – Назад, Ікланю! Геґрід впустив дітей, притримуючи за нашийник величезного чорного пса-вовкодава.
      В хатині була лише одна кімната. Зі стелі звисали шинки й фазани, на відкритому вогні кипів мідний чайник, а в кутку стояло масивне ліжко, накрите ковдрою з різнобарвних клаптиків.
      – Будьте як удома, – сказав Геґрід, відпустивши пса, що миттю стрибнув на Рона й почав лизати йому вуха. Як і Геґрід, Іклань був аж ніяк не таким страшним, як на вигляд.
      – Це – Рон, – сказав Гаррі Геґрідові, що наливав окріп у великий чайничок для заварки й розкладав на тарілці печиво.
      – Ще один Візлі, га? – мовив Геґрід, поглядаючи на Ронові веснянки. – Я півжиття змарнував, відганяючи твоїх братиків від лісу.
      Печиво було тверде, як камінь, але Гаррі з Роном не подавали виду і розповідали Геґрідові про свої перші уроки. Іклань поклав свою морду Гаррі на коліна, заслинивши йому весь одяг.
      Гаррі й Рон дуже тішилися, коли Геґрід назвав Ікланя "старим дурком".
      – А оту котяру, Місіс Норіс, я б си залюбки познайомив з Ікланем. Знаєте, щоразу, як я си прийду до школи, вона за мною ходить і ходить. Не можу від неї відкараскатися, – то Філч її намовляє.
      Гаррі розповів Геґрідові про урок професора Снейпа, і Геґрід, як і Рон, порадив Гаррі не перейматися, бо Снейп узагалі нікого не любить.
      – Але він мене просто ненавидить!
      – Дурне! – заперечив Геґрід. – Чого б то?
      Та Гаррі здалося, ніби Геґрід чомусь уникав його погляду.
      – А як си почуває твій брат Чарлі? – звернувся Геґрід до Рона. – Мені він си дуже подобав: такий чемний зі звірєтками.
      "Мабуть, Геґрід зумисне змінив тему", – подумав Гаррі. Поки Рон розповідав Геґрідові, як Чарлі працює з драконами, Гаррі взяв до рук клапоть газети, що лежав на столі під чайничком. То була вирізка із "Щоденного віщуна":

       ОСТАННІ НОВИНИ ПРО НАПАД НА "ҐРІНҐОТС"
      І далі триває розслідування нападу на "Ґрінґотс", здійсненого 31 липня. У скоєнні цього злочину підозрюють невідомих чорних чаклунів або відьом.
      Ґрінґотські ґобліни й досі наполягають, що нічого не вкрадено. Мовляв, із сейфу, до якого здійснено пролом, усі цінності були забрані того самого дня, але раніше.
      "А що там було, ми не скажемо, тому краще нікуди не пхайте свого носа, як не хочете клопоту на свою голову", – повідомив сьогодні представник "Ґрінґотсу".

      Гаррі пригадав, як Рон розповідав йому в поїзді про спробу пограбувати "Ґрінґотс", але Рон тоді не називав дати.
      Геґріде! – вигукнув Гаррі. – Таж цей напад на "Ґрінґотс" стався якраз на мій день народження! Це могло статися тоді, як ми там були!
      Не було жодного сумніву в тому, що цього разу Геґрід навмисне ховав свої очі від Гаррі. Він знову щось буркнув і запропонував Гаррі ще одне печиво. Гаррі знову перечитав повідомлення. "Із сейфу, до якого здійснено пролом, усі цінності були забрані того самого дня, але раніше". Геґрід забрав усе із сейфу сімсот тринадцять, якщо можна назвати цінностями той неохайний пакуночок. Чи не його шукали злодії? Вертаючи разом з Роном до замку на вечерю з обвислими від печива кишенями (хлопці з чемності не могли від нього відмовитися), Гаррі думав, що жоден урок ще не спонукав його до таких напружених роздумів, як оцей чай з Геґрідом. Чи справді Геґрідові пощастило вчасно забрати той пакунок? Де він тепер? І чи знає Геґрід про Снейпа щось таке, чого не хоче розповісти Гаррі?

      Гаррі ніколи не думав, що зустріне колись хлопця, котрого зненавидить ще дужче, ніж Дадлі, але то було до знайомства з Драко Мелфоєм. Щоправда, першокласники-ґрифіндорці вивчали спільно зі слизеринцями лише "Зілля й настійки", тож їм не так уже й часто доводилося бачити Мелфоя. Принаймні доти, доки у вітальні ґрифіндорського гуртожитку їм потрапило на очі оголошення, що змусило їх усіх застогнати. У четвер мали починатися уроки польотів і ґрифіндорці опинилися в одній групі зі слизеринцями.
      – Як завжди, – похмуро буркнув Гаррі. – Я тільки про це й мріяв! Тепер буду ідіотом на мітлі перед тим Мелфоєм!
      А він же понад усе прагнув навчитися літати.
      – Це ще невідомо, – розважливо мовив Рон. – Я знаю, що Мелфой завжди нахваляється, який він майстер із квідичу, але то пусті балачки.
      А Мелфой і справді багато говорив про польоти. Він нарікав на те, що першокласників ніколи не беруть до складу збірних гуртожитських команд із квідичу, й розповідав довгі, хвальковиті історії, які завжди закінчувалися тим, як йому останньої миті щастило вирватися від маґлів, що гналися за ним на вертольотах. Але нахвалявся не тільки він: якщо вірити байкам Шеймуса Фініґана, то він мало не все дитинство прогасав на мітлі, оглядаючи краєвиди. Навіть Рон розповідав усім охо-чим слухати, як він одного разу на старій Чарліній мітлі мало не врізався у планер. Усі, хто походив із чаклунських родин, без утаву торочили про квідич. Рон уже навіть посварився через футбол з Діном Томасом, своїм сусідою у спальні. Рон не міг зрозуміти, що цікавого в грі, де тільки один м'яч і не можна літати. Гаррі якось застукав Рона на тому, що він продірявлював Дінів плакат із вестгемськими футболістами, бо хотів, щоб гравці нарешті заворушилися.
      Невіл ще зроду не сідав на мітлу, бо йому не дозволяла бабуся. Гаррі потай міркував, що тут вона мала цілковиту рацію, бо, навіть ходячи по твердій землі, Невіл постійно встрявав у якусь халепу.
      Герміону Ґрейнджер польоти непокоїли не менше від Невіла. Це було те, чого не можна визубрити з книжки, хоча вона й намагалася. Під час сніданку в четвер вона дістала всіх порадами, як правильно літати, що їх вона вичитала з бібліотечної книжки під назвою "Квідич крізь віки".Невіл жадібно ловив кожне її слово, відчайдушно прагнучи запам'ятати те, що згодом допоможе йому втриматися на мітлі, зате решта полегшено зітхнули, коли Герміонину лекцію урвало прибуття пошти.
      Після Геґрідової записки Гаррі не отримав ще жодного листа, і Мелфой, звісно, звернув на це увагу. Його пугач щоразу приносив Мелфоєві з дому пакунки з ласощами, які він пожадливо розгортав за слизеринським столом.
      Сова-сипуха принесла Невілові невеликий пакуночок від бабусі. Він схвильовано розпечатав його і показав усім скляну кульку, що вся була ніби заповнена білим димом.
      – Це Нагадайко! – пояснив він. – Бабуся знає, що я забудько… а він нагадує, коли ви щось забули зробити. Дивіться, його треба отак міцно тримати і якщо він червоніє, значить, ви щось забули… Ох!.. – Невіл роззявив рота, бо Нагадайко раптом став яскраво-червоним…
      Невіл намагався пригадати, щож він забув, аж тут Драко Мелфой, проходячи повз ґрифіндорський стіл, вихопив з його рук Нагадайка.
      Гаррі й Рон зірвалися на ноги. Вони вже давно чекали нагоди натовкти боки Мелфоєві, але професорка Макґонеґел, яка швидше за всіх учителів відчувала, де виникала напружена ситуація, миттю постала перед ними.
      – Що трапилось?
      – Пані професорко, Мелфой забрав мого Нагадайка.
      Спохмурнівши, Мелфой кинув Нагадайка назад на стіл.
      – Я тільки подивився, – буркнув він і пішов геть разом із Кребом і Ґойлом.
      О пів на четверту пополудні Гаррі, Рон та решта ґрифіндорців збігли сходами на подвір'я, де мав початися їхній перший урок польотів. Був ясний прохолодний день, і вони йшли травичкою, яка шелестіла під їхніми ногами, до рівненької галявини навпроти забороненого лісу, дерева якого похитувалися вдалині.
      Там уже були слизеринці, а також двадцять мітел, що лежали рядочками на землі. Гаррі чув, як Фред і Джордж Візлі говорили про шкільні мітли, нарікаючи, що декотрі з них вібрують, коли залетіти надто високо, або постійно завертають трохи ліворуч.
      Прибула вчителька, мадам Гуч. Вона мала ко-ротке сиве волосся і жовті, наче в яструба, очі.
      – Чого ви тут поставали? – гримнула вона. – Розбирайте мітли. Швиденько.
      Гаррі глянув на свою мітлу. Вона була стара, й деякі прутики стирчали з неї навсібіч.
      – Простягніть праву руку над своєю мітлою, – звеліла мадам Гуч, – і скажіть: "Гоп!"
      – ГОП! – заволали всі.
      Мітла Гаррі зразу стрибнула йому до рук. Але не всі мітли виявилися такими проворними. Мітла Герміони Ґрейнджер лише перекотилася в траві, а Невілова взагалі не зрушила з місця. Можливо, мітли, як і коні, відчувають, коли їх бояться, подумав Гаррі. Тремтячий голосок Невіла явно свідчив про його небажання відривати ноги від землі.
      Тоді мадам Гуч показала, як треба сідати на мітлу, щоб не сповзти з неї, і пройшла вздовж рядів, перевіряючи, чи міцно тримають учні свої мітли. Гаррі й Рон були втішені, коли вона дорікнула Мелфоєві, що той неправильно тримає мітлу.
      – А тепер, після мого свистка, щосили відштовхуйтесь від землі, – давала настанови мадам Гуч. – Міцно тримайте мітли, підніміться на метр чи два, а тоді відразу приземляйтеся, нахилившись трохи вперед. Слухайте свисток! Один!.. Два!..
      Аж тут Невіл, стривожений і переляканий, що не зуміє злетіти, зненацька, не дочекавшись свистка мадам Гуч, з усієї сили штовхнувся ногами.
      – Назад, хлопче! – крикнула вчителька, але Невіл уже полетів угору, немов корок, що вистрелив із пляшки. Ось він піднявся на чотири метри… шість метрів. Гаррі бачив Невілове сполотніле обличчя й нажахані очі, що дивилися, як кудись провалюється земля, бачив, як Невіл роззявив рота, сповз на один бік і…
      БАХ! Удар, страхітливий хрускіт, і ось уже Невіл незграбною грудкою лежить обличчям у траві. Його мітла й далі шугала вгору, а згодом стала поволі посуватися в бік забороненого лісу, аж доки зникла з очей.
      Мадам Гуч схилилася над Невілом, і її обличчя також поблідло.
      – Зламав зап'ясток, – почув Гаррі її бурмотіння. – Давай, хлопче, підводься, все гаразд.
      Вона обернулася до решти учнів:
      – Щоб ніхто навіть не рухався, доки я не заведу цього хлопця до лікарні! Залиште мітли на місці, якщо не хочете, щоб вас негайно вигнали з Гоґвортсу! Ходімо, любий.
      Невіл із заплаканим обличчям, підтримуючи зламану руку, пошкандибав услід за мадам Гуч, яка супроводила його, обійнявши за плечі.
      Тілько-но вони відійшли трохи далі, як Мелфой розреготався:
      – Кльово йому розквасило пику, га? Засміялася й решта слизеринців.
      – Стули пельку, Мелфою! – крикнула Парваті Патіл.
      – О, захисниця Лонґботома? – глузливо мовила Пенсі Паркінсон, слизеринська дівчина з бездушним обличчям. – Я й не думала, що тобі, Парваті, подобаються товстенькі заплакані писклявчики.
      – Дивіться! – гукнув Мелфой, метнувшись упе-ред і вихопивши щось із трави. – Це та ідіотська штучка, яку баба прислала Лонґботому!
      Він підняв руку, і на сонці зблиснув Нагадайко.
      – Дай-но сюди, Мелфою, – спокійно проказав Гаррі, і всі зразу замовкли.
      Мелфой огидно вишкірився:
      – Карочє, я покладу це десь тут, щоб Лонґботом потім підібрав – наприклад, на дереві!
      – Дай сюди! – ревнув Гаррі, але Мелфой скочив на мітлу і злетів у повітря. Він не брехав, бо таки справді вмів добре літати. Зависнувши нарівні з найвищим гіллям дуба, Мелфой гукнув:
      – Давай, відбери його, Поттере! Гаррі вхопився за мітлу.
      – Ні! – закричала Герміона Ґрейнджер. – Мадам Гуч звеліла не рухатись, ми будемо через тебе мати клопіт!
      Гаррі не зважав. Кров пульсувала йому в скронях. Він скочив на мітлу, щосили підстрибнув – і зринув у повітря. Вітер куйовдив йому волосся і розвівав його мантію. Гаррі нестямно зрадів, усвідомивши, що може робити те, чого навіть не вчився, – це було легко, це було чудово! Він трішки підняв держак мітли, щоб злетіти вище, і почув верески дівчат і захоплений вигук Рона.
      Круто розвернув мітлу, щоб зустрітися віч у віч з Мелфоєм.
      Мелфой був ошелешений.
      – Віддавай, – крикнув Гаррі, – бо зіб'ю з мітли!
      – Невже?! – спробував глузувати Мелфой, проте його обличчя виказувало тривогу.
      Неймовірно, але Гаррі якимось чином знав, щоробити. Він нахилився вперед, міцно стиснув мітлу обома руками, й вона понеслася на Мелфоя, мов спис. Мелфой насилу ухилився, а Гаррі ще раз круто розвернувся й зупинив мітлу. Дехто внизу заплескав у долоні.
      – Тут, Мелфою, тебе не врятують ні Креб, ні Ґойл! – вигукнув Гаррі.
      Мелфой, здається, і сам це розумів.
      – Тоді лови, якщо можеш! – крикнув він і підкинув скляну кульку високо вгору, а сам помчав назад до землі.