Країна Ірредента – країна, позбавлена можливості до самовідтворення, до самовизначення, до самоутвердження. Увесь її шлях – мов туго натягнута линва між Сициллою і Харибдою. Усе її існування – історія моторошного балансування. Уже з самої назви – що мов палюче тавро – свого твору Роман Іваничук розпочинає вельми нелегкий шлях до пошуків відповіді на ріторичне питання української історії: чому, як трапилося, що народ, наділений потужною креативністю, природним талантом, позбавлений звичайного талану?.. Політичний роман «Країна Ірредента» за своєю композицією нагадує дивний чорно-білий колаж з різних часових пластів українського буття, пронизаних, мов життєдайним світлом, прагненням – попри весь трагізм долі – будь-що ВІДБУТИСЯ. Повість «Злодії та Апостоли» начебто схожа на пораду – як треба шукати свого родоводу. Та водночас у творі постає панорамна картина історії Гуцульщини на чотирьохсотлітньому відтинку часу із звичаями, віруваннями, мовою та ментальністю горян, духовний світ яких сьогодні зазнав поважних зовнішніх змін, проте у своїй суті залишився предковічним. Фабула повісті ґрунтується на реальному житті гуцулів, однак автор розкошує домислом, що надає творові романтичного шарму.