Гаррі з Герміоною перезирнулися. Вони не знали, що сказати.

— Дурниці, — Рон і далі дивився на картоплю. — Я не звинувачую Фреда й Джорджа за те, що вони хочуть заробити трохи грошей. Я й сам би не проти. От мати б ніфлера!

— Ну, тепер ми хоч знаємо, що тобі подарувати на наступне Різдво, — пожартувала Герміона. Та Рона це не розвеселило. Герміона сказала:

— Перестань, Роне, буває й гірше. Радій, що в тебе пальці не гнояться, — вона над силу користувалася ножем та виделкою. Пальці не згиналися й дуже порозпухали. — Як я ненавиджу ту чортову Скітерку! — вона аж спалахнула зі злості. — Чого б це мені не коштувало — але я їй помщуся!

Злі листи надходили Герміоні увесь наступний тиждень. Як і радив Геґрід, вона їх не відкривала, проте кілька "доброзичливців" прислали ревунів. Ті вибухали коло ґрифіндорського столу й викрикували всілякі образи. Їх чули всі, хто сидів у залі. Навіть ті, хто не читав "Відьомського тижневика", знали геть усе про нібито трикутник Гаррі — Крум — Герміона. Гаррі вже нудило від необхідності щоразу пояснювати, що Герміона не його дівчина.

— Усе стихне, якщо не звертати уваги, — сказав він Герміоні. — Людям це швидко обридне, як і тоді, коли вона писала про мене минулого разу...

— Я хочу знати, як вона підслуховує особисті розмови, якщо їй заборонено бувати на території школи! — сердито сказала Герміона.

Вона затрималася після уроку захисту від темних мистецтв, щоб дещо спитати в професора Муді. Решта учнів ледве дочекалися перерви. Муді дав їм таку важку контрольну з протидії закляттям, що багато хто тепер дмухав на дрібні порізи й опіки. Гаррі трапився нелегкий випадок вухосмички, і тому, виходячи з класу, він мусив притримувати вуха руками.

— Ріта точно не використовує плащ-невидимку! — задихано повідомила Герміона, наздогнавши Гаррі з Роном у вестибюлі й відриваючи Гарріну руку від рухливого вуха, щоб він її почув. — Муді каже, що на другому завданні її біля суддівського столу не бачив. І біля озера ніде не бачив!

— Герміоно, чи можливо тебе переконати, щоб ти все це покинула? — спитав Рон.

— Неможливо! — відрубала Герміона. — Я хочу знати, як вона почула нашу розмову з Віктором! І як вона вивідала про Геґрідову маму!

— Може, вона підклала тобі жучка, — припустив Гаррі.

— Жучка? — не зрозумів Рон. — Це як? Бліх напустила?

Гаррі почав пояснювати про приховані мікрофони та записувальну апаратуру.

Рон був захоплений, але Герміона їх перебила:

— Чи ви колись прочитаєте "Історію Гоґвортсу"?

— А навіщо? — здивувався Рон. — Ти ж її напам'ять знаєш. Як буде щось треба, спитаємо в тебе.

— Усі ці замінники магії, які використовують маґли — електрика, комп'ютери, радари, — у Гоґвортсі та його околицях не діють. Тут надто багато чарів у повітрі. Ні, щоб підслуховувати, Ріта використовує магію, по-іншому тут просто неможливо... якби ж я могла дізнатися, яку... якщо це щось незаконне, то я її дістану...

— Невже в нас нема інших проблем? — запитав її Рон. — До повного щастя нам не вистачає лише кровної помсти Ріті Скітер?

— Я не прошу вас мені допомагати! — огризнулася Герміона. — Я сама це зроблю!

І вона покрокувала мармуровими сходами вгору, навіть не глянувши на хлопців. Гаррі був упевнений, що Герміона йде до бібліотеки.

— Закладаюся, що вона повернеться з коробкою значків "Я ненавиджу Ріту Скітер", — сказав Рон.

На щастя, Герміона так і не попросила їх про допомогу в помсті. Обидва були їй за це дуже вдячні, адже перед Великодніми канікулами учнів завантажили цілими горами завдань. Гаррі щиро захоплювався, як Герміоні, окрім домашнього завдання, вдавалося вивчати ще й магічні методи підслуховування. Сам він віддавав усі сили навчанню, хоч і взяв собі за обов'язок регулярно відсилати Сіріусові в гірську печеру пакунки з їжею. Поголодувавши торік улітку в Дурслів, він не забув, як то — постійно бути голодним. У пакунки Гаррі вкладав записки, в яких повідомляв, що не сталося нічого незвичайного і що вони й досі чекають відповіді від Персі.

Гедвіґа не поверталася аж до кінця Великодніх канікул. Лист Персі був укладений у пакунок з крашанками, присланий місіс Візлі. Крашанки для Гаррі й Рона були завбільшки з драконячі яйця, ще й наповнені домашніми ірисками. Герміонина ж була навіть менша за куряче яйце. Вона аж зблідла, побачивши дарунок.

— Роне, твоя мама часом не читає "Відьомського тижневика"? — тихо спитала Герміона.

— Читає, — відповів Рон з набитим цукерками ротом. — Передплачує заради рецептів.

Герміона сумно поглянула на своє крихітне яєчко.

— Не хочеш подивитися, що написав Персі? — скоромовкою спитав її Гаррі.

Лист Персі був короткий і роздратований.

Початок весняної чверті зазвичай означав для Гаррі безперервні тренування перед останнім у році матчем з квідичу. Але тепер він мусив готуватися до третього й останнього завдання Тричаклунського турніру, хоч і досі не знав, яким воно буде. Нарешті в останній тиждень травня професорка Макґонеґел затримала його після уроку трансфігурації.

— Поттере, сьогодні о дев'ятій вечора прийдеш на поле для квідичу, — сказала вона. — Там буде містер Беґмен. Він розповість чемпіонам про третє завдання.

Тож о восьмій тридцять Гаррі залишив Рона з Герміоною у ґрифіндорській вітальні і спустився сходами у вестибюль. Там він натрапив на Седрика.

— Як гадаєш, що там буде? — спитав Седрик, коли вони вийшли надвір, у захмарений вечір. — Флер постійно каже про якісь підземні тунелі, де нам доведеться шукати скарбів.

— Це було б зовсім непогано, — сказав Гаррі і подумки всміхнувся, уявляючи, як попросить у Геґріда ніфлера, а той усе за нього зробить.

Перетнувши темну галявину, вони опинилися на стадіоні. Доріжкою між трибунами вийшли на поле.

— Що вони з ним зробили? — обурено вигукнув Седрик, зупинившись, мов укопаний.

Поле для квідичу більше не було гладеньке й рівне. Здавалося, що хтось забудував його довгими й низькими стінами, які звивалися й перетиналися у всіх напрямках.

— Це живопліт! — сказав Гаррі, торкнувшись найближчої.

— О, вітаю, вітаю! — почувся веселий голос.

Лудо Беґмен стояв посеред поля разом з Флер та Крумом. Гаррі з Седриком попрямували до них, перелазячи через живі стіни. Коли підійшли ближче, Флер широко всміхнулася до Гаррі. Її ставлення до нього кардинально змінилося після того, як він витяг з озера її сестру.

— Ну, що ви про це все думаєте? — весело сказав Беґмен, коли Гаррі з Седриком перелізли через останню стіну. — Гарно ростуть, правда? Ще місяць і Геґрід виростить їх метрів на шість. Не переживайте, — додав він з усмішкою, помітивши не дуже радісний вираз Гаррі та Седрика, — коли турнір завершиться, ваше поле для квідичу знову стане таким, як було! Припускаю, ви вже здогадалися, що це таке?

На мить запала мовчанка.

— Лабіринт, — пробурмотів Крум.

— Правильно! — сказав Беґмен. — Лабіринт. Третє завдання дуже просте. Тричаклунський кубок стоятиме в центрі лабіринту. Чемпіон, який перший до нього доторкнеться, отримає найвищу оцінку.

— Ми пгосто повинні пгойти лябігинт? — спитала Флер.

— Там будуть перешкоди, — радісно застрибав Беґмен. — Геґрід забезпечить певну кількість істот... ще треба буде зламати закляття... усяке таке, знаєте. Чемпіони, які мають більше очок, стартуватимуть у лабіринті першими. — Беґмен вишкірився до Гаррі й Седрика. — Потім зайде містер Крум... А тоді — міс Делякур. Але реальний шанс перемогти матиме кожен. Усе залежатиме від того, наскільки вдало ви подолаєте перешкоди. Буде весело!

Гаррі єдиний знав, якими саме істотами Геґрід збирався забезпечити змагання, і тому подумав, що навряд чи слід чекати веселощів. Одначе він ввічливо закивав, як і всі.

— Ну що ж... якщо не маєте більше запитань, то повертаймося в замок... Стає прохолодно...

Коли всі виходили з лабіринту, Беґмен поспішив за Гаррі. Гаррі відчував, що Беґмен от-от знову почне пропонувати свою допомогу, але якраз у цю мить Крум поплескав його по плечі.

— Чи могти ми поговорити?

— Авжеж, — сказав Гаррі, трохи здивований.

— Будеш пройтися зі мною?

— Так, — зацікавлено погодився Гаррі.

Беґмена це, здається, збило з пантелику:

— Гаррі, тебе зачекати?

— Та ні, пане Беґмен, усе гаразд — відмовився Гаррі, стримуючи усмішку. — Я й сам знайду дорогу до замку. Дякую.

Гаррі й Крум разом вийшли зі стадіону, але Крум не повернув до дурмстрензького корабля. Навпаки, пішов у напрямку лісу.

— Чого ми йдемо сюди? — запитав Гаррі, коли вони проминули Геґрідову хатину й освітлену бобатонську карету.

— Не хотіти, щоб нас підслухано, — коротко мовив Крум.

Коли вони нарешті опинилися в тихому місці неподалік від загороди з бобатонськими кіньми, Крум зупинився під деревом і обернувся до Гаррі.

— Я хотіти знати, — сердито сказав він, — що бути між ти і Гер-мов-ніна.

Гаррі, що з огляду на Крумову таємничість очікував чогось значно серйознішого, глянув на нього здивовано.

— Нічого, — відповів він. Одначе Крум аж випромінював злість, і Гаррі вкотре усвідомив, який Віктор високий і міцний. — Ми просто друзі. Вона аж ніяк не моя дівчина і ніколи нею не була. Це все вигадки Ріти.

— Гер-мов-ніна говорити про тебе дужо часто, — підозріливо сказав Крум.

— Авжеж, — сказав Гаррі, — ми ж друзі.

Йому ніяк не вірилося, що розмовляє про таке з самим Віктором Крумом, відомим у всьому світі квідичистом. Виходило, що вісімнадцятирічний Крум вважає його, Гаррі, рівним собі суперником.

— Ти не мати ніколи... ти не бути...

— Ні, — твердо відказав Гаррі.

Крум трохи прояснів. Кілька секунд він просто дивився на Гаррі, а тоді сказав:

— Ти літати дужо добро. Я бачити на першо завдання.

— Дякую, — широко всміхнувся Гаррі, раптом відчувши себе набагато вищим. — А я тебе бачив на Кубку світу. Фінт Вронського — ти справді...

Але тієї миті позаду Крума між деревами щось ворухнулося, і Гаррі, який трохи знав, які саме істоти полюбляють чигати в лісі, інстинктивно схопив Крума за руку й відтяг його вбік.

— Що статися?

Гаррі похитав головою, вдивляючись у те місце, де він помітив рух. Тоді сягнув рукою в мантію, щоб витягти чарівну паличку.

З-за високого дуба, похитуючись, вийшов чоловік. Спершу Гаррі його не впізнав... та, придивившись, зрозумів: то був містер Кравч.

Кравч мав такий вигляд, наче кілька днів десь блукав. Мантія на колінах була подерта й закривавлена; обличчя подряпане, неголене й сіре від виснаження. Охайні раніше вуса й волосся тепер потребували ножиць та води. Однак поведінка його була ще дивніша, ніж вигляд. Бурмочучи й махаючи руками, містер Кравч із кимось розмовляв, але співрозмовника бачив лише він. Кравч нагадав Гаррі літнього волоцюгу, баченого колись під час походу з Дурслями по крамницях. Бездомний чоловік також жваво вів бесіду з повітрям. Тітка Петунія схопила Дадлі за руку й потягла його через дорогу, щоб обійти старого. Пізніше дядько Вернон виголосив цілу промову про те, що б він зробив з жебраками та волоцюгами.

— Хіба він не бути суддя? — Крум витріщився на містера Кравча. — Хіба він не бути з вашого міністерства?

Гаррі кивнув, на мить завагавшись, а тоді повільно підійшов до містера Кравча. Той на нього навіть не глянув і все говорив щось до найближчого дерева:

— ...і коли ви, Везербі, це зробите, то пошліть до Дамблдора сову з підтвердженням кількості дурмстрензьких учнів, які будуть присутні на турнірі. Каркароф щойно повідомив, що їх буде дванадцятеро...

— Містере Кравч? — обережно промовив Гаррі.

— ...а потім пошліть іще сову до мадам Максім — може, вона, як і Каркароф, теж захоче взяти з собою більше учнів... Чули, Везербі? Виконаєте? Вико... — очі містера Кравча вирячилися. Він стояв і дивився на дерево, беззвучно ворушачи губами. Тоді, хитаючись, відійшов убік і впав на коліна.

— Містере Кравч? — голосно покликав Гаррі. — Що з вами?

Кравчеві очі забігали. Гаррі обернувся до Крума. Той підійшов ближче і дивився на Кравча з тривогою.

— Що з ним?

— Не знаю, — пробурмотів Гаррі. — Слухай, збігай когось поклич...

— Дамблдора! — почав задихатися Кравч. Він ухопив Гаррі за мантію і притяг до себе, хоч погляд його був спрямований кудись поверх Гарріної голови. — Мені треба... побачити... Дамблдора...

— Гаразд, — сказав Гаррі, — якщо ви встанете, містере Кравч, то підемо до...

— Я зробив... дурницю, — видихнув містер Кравч. Вигляд у нього був божевільний. Очі крутилися й витріщалися, по підборіддю котилася слина. Кожне слово коштувало йому страшенних зусиль. — Мушу... розповісти... Дамблдорові...

— Підводьтеся, містере Кравч, — голосно й чітко сказав Гаррі. — Вставайте і я відведу вас до Дамблдора!

Очі містера Кравча зупинилися на Гаррі.

— Ви... хто? — прошепотів він.

— Я учень цієї школи, — Гаррі озирнувся до Крума, чекаючи допомоги, але той, помітно нервуючись, тримався позаду.

— Ви не... його? — зашепотів Кравч. Рот у нього перекосився.

— Ні, — відповів Гаррі, не маючи ані найменшого уявлення, про що говорить Кравч.

— Ви Дамблдорів?

— Так, — сказав Гаррі.

Кравч притяг його до себе ще ближче. Гаррі спробував вивільнитися, та дарма.

— Попередьте... Дамблдора...

— Я приведу Дамблдора, якщо ви мене пустите, — сказав Гаррі. — Відпустіть мене, містере Кравч, і я його приведу...

— Дякую, Везербі, і як усе оце зробите, принесіть мені кави. Моя дружина з сином скоро приїдуть. Ми сьогодні збираємося на концерт з містером та місіс Фадж. — Кравч знову говорив до дерева, і, як видно, навіть не здогадувався про присутність Гаррі. Це так здивувало Гаррі, що він і не помітив, як Кравч відпустив його мантію. — Так, мій син нещодавно отримав дванадцять СОВ, так, це найвища оцінка, так, авжеж пишаюся. А поки що, прошу принести мені оту записку від Андорського міністра магії. У мене зараз є час накидати відповідь...

— Залишайся тут з ним! — сказав Гаррі Крумові. — Я приведу Дамблдора. Так буде швидше, бо я знаю, де його кабінет.

— Він божевільний, — невпевнено озвався Крум, не зводячи очей з Кравча. Той щось базікав до дерева, вочевидь, переконаний, що то Персі.

— Побудь біля нього, — сказав Гаррі і зібрався вже йти, та його рух викликав ще одну різку зміну в поведінці містера Кравча. Він міцно обхопив Гаррі за коліна й потяг на землю.

— Не... кидайте... мене! — прошепотів він, знову вирячивши очі. — Я... втік... мушу попередити... мушу сказати... побачити Дамблдора... моя провина... це все я винен... Берта... мертва... це все я винен... мій син... моя провина... скажи Дамблдорові... Гаррі Поттер... Темний Лорд... сильнішає... Гаррі Поттер...

— Я приведу Дамблдора, якщо ви мене пустите, містере Кравч! — сказав Гаррі. Він люто озирнувся на Крума. — Допоможи мені, нарешті!

Переляканий Крум підійшов і присів біля містера Кравча.

— Не дай йому нікуди піти, — промовив Гаррі, визволяючись із чіпких рук містера Кравча. — Я повернуся з Дамблдором.

— Тільки спішити, добро? — гукнув услід йому Крум, коли Гаррі вибіг з лісу й побіг темними шкільними угіддями. Там давно нікого не було. Беґмен, Седрик і Флер зникли. Гаррі вибіг кам'яними сходами, проскочив у дубові передні двері й побіг мармуровими сходами на третій поверх.

П'ятьма хвилинами пізніше він налетів на кам'яного гаргуйля, що стояв посеред коридору.

— Лимонний шер-шербет! — видихнув він.

То був пароль для прихованих сходів, що вели до кабінету Дамблдора. Принаймні два роки тому був такий пароль. Поза сумнівом, його змінили — кам'яний гаргуйль не ожив і не відскочив, а стояв непорушно і пронизував Гаррі зловісним поглядом.

— Ворушися! — закричав на нього Гаррі. — Швидко!

Та жодна річ у Гоґвортсі не рухалася лише через те, що хтось на неї кричав. Гаррі зрозумів — справи кепські. Глянув у обидва кінці темного коридору. Може, Дамблдор у вчительській? Гаррі щодуху рвонув до сходів...

— ПОТТЕР!

Гаррі аж занесло від різкої зупинки. Він озирнувся.

Снейп щойно з'явився з прихованих сходів за кам'яним гаргуйлем. Стіна за ним знову з'їхалася, а він пальцем підкликав Гаррі до себе.

— Поттере, що ти тут робиш?

— Я мушу побачити професора Дамблдора! — відповів Гаррі, побігши назад коридором і зупинившись перед Снейпом. — Містер Кравч... він щойно з'явився... він у лісі... він просить...

— Що за нісенітниці? — блиснув чорними очима Снейп. — Про що ти?

— Про містера Кравча! — закричав Гаррі. — 3 міністерства! Він хворий, він у лісі, він хоче побачитися з Дамблдором! Скажіть мені пароль...

— Поттере, директор зайнятий, — сказав Снейп і його тонкі губи скривила неприємна посмішка.

— Я повинен розповісти Дамблдорові! — не вгавав Гаррі.

— Поттере, ти хіба не чув, що я сказав?

Гаррі бачив, що Снейп насолоджується своєю владою над ним.

— Послухайте, — сердито промовив Гаррі. — 3 Кравчем не все гаразд. Він... він з'їхав з глузду. Каже, що хоче попередити...

Кам'яна стіна за Снейпом розсунулася. В її отворі стояв Дамблдор, одягнений у довгу зелену мантію. Його обличчя виказувало крайнє зацікавлення.

— Щось сталося? — спитав він, дивлячись то на Гаррі, то на Снейпа.

— Пане професоре! — Гаррі поспішив заговорити раніше за Снейпа. — У лісі містер Кравч. Він хоче з вами говорити!

Гаррі думав, що Дамблдор щось запитає, але, на щастя, Дамблдор нічого не питав.

— Показуй дорогу, — кинув він і пішов слідом за Гаррі. Снейп залишився стояти біля гаргуйля. Обличчя його стало вдвоє потворнішим, ніж завжди.

— Гаррі, що казав містер Кравч? — спитав Дамблдор, коли вони збігали мармуровими сходами.

— Казав, що хоче вас попередити... що він зробив щось жахливе... згадував свого сина... і Берту Джоркінз... і... і Волдеморта... казав, що Волдеморт стає сильніший...

— Авжеж, — Дамблдор пришвидшив темп, і вони вбігли в непроглядну темряву.

— Він поводиться ненормально, — розповідав Гаррі біжучи. — Здається, він не розуміє, де перебуває. Постійно говорить так, наче звертається до Персі Візлі, а тоді його перемикає і він починає бубоніти, що хоче побачитися з вами... Я залишив його з Віктором Крумом.

— З Крумом? — різко вимовив Дамблдор і пришвидшив крок. — Не знаєш, чи ще хтось бачив містера Кравча?

— Ні, — сказав Гаррі. — Ми з Крумом розмовляли. Містер Беґмен якраз закінчив розповідати нам про третє завдання, ми трохи відстали, а потім побачили, що з лісу виходить містер Кравч...

— Де вони? — спитав Дамблдор, коли з темряви виринула бобатонська карета.

— Отам, — Гаррі вийшов уперед, щоб показувати Дамблдорові стежку поміж дерев. Він більше не чув голосу Кравча, але знав, куди йти. Це було недалечко від бобатонської карети... десь тут...

— Вікторе! — погукав Гаррі.

Ніхто не відповідав.

— Вони були тут, — сказав Гаррі. — Вони точно були десь тут...

— Лумос, — Дамблдор засвітив чарівну паличку й підняв її догори.

Вузький промінь світла перебігав з дерева на дерево й освітлював землю. І раптом упав на чиїсь ноги.

Гаррі з Дамблдором кинулися вперед. Крум лежав непритомний. Навколо не було й сліду містера Кравча. Дамблдор присів біля Крума й обережно підняв йому повіку.

— Його оглушили, — тихо сказав він, роззираючись. Схожі на півмісяці окуляри поблискували у світлі чарівної палички.

— Може, я когось покличу? — спитав Гаррі. — Мадам Помфрі?

— Ні, — швидко сказав Дамблдор. — Залишайся тут.

Він підняв чарівну паличку й націлив її в напрямку Геґрідової хатини. Гаррі помітив, як щось срібне вилетіло з кінчика палички і майнуло поміж дерев, неначе примарний птах. Дамблдор знову нахилився над Крумом, доторкнувся до нього паличкою й сказав:

— Розсійчари!

Крум розплющив очі. Вигляд у нього був очманілий. Побачивши Дамблдора, він спробував сісти, але той поклав руку йому на плече і змусив лягти.

— Він на мене кидатися! — пробелькотів Крум, приклавши до голови руку. — Старий псих напасти на мене! Я дивитися, куди піти Поттер, а він напасти ззадо!

— Полеж, — сказав Дамблдор.

До них долинуло гупання кроків і незабаром з'явився захеканий Геґрід з арбалетом та з Ікланем.

— Пане професоре! — вигукнув він. Його очі розширилися. — Гаррі!.. Що си стало?..

— Геґріде, треба, щоб ти привів професора Каркарофа, — сказав Дамблдор. — На його учня напали. Як приведеш, повідом професора Муді...

— Без потреби, Дамблдоре, — пролунало хрипке гарчання. — Я вже тут. — Муді шкутильгав до них, спираючись на костур і присвічуючи собі чарівною паличкою.

— Клята нога, — сердито буркнув він. — Я був би тут скоріше... що сталося? Снейп казав щось про Кравча...

— Про Кравча? — сполотнів Геґрід.

— Геґріде, прошу привести Каркарофа! — перебив Дамблдор.

— А, так... зара' приведу, пане професоре, — сказав Геґрід, розвернувся й зник поміж темних дерев. Іклань побіг за ним.

— Мені не відомо, де Барті Кравч, — сказав Дамблдор до Муді, — але його необхідно знайти.

— Я тільки "за", — прогарчав Дикозор і, виставивши вперед чарівну паличку, пошкутильгав у ліс.

Ні Дамблдор, ні Гаррі більше не промовили й слова, доки не почули характерних звуків наближення Геґріда з Ікланем. Блідий і схвильований, Каркароф ішов з ними. На його плечах вилискувало сріблясте хутро.

— Що це таке? — закричав він, коли побачив на землі Крума, а поряд — Гаррі та Дамблдора. — Що відбувається?

— На мене напасти! — сказав Крум, знову сідаючи й потираючи голову. — Містер Кравч чи як там його називато...

— Кравч на тебе напав? На тебе напав Кравч? Суддя турніру?

— Ігорку — почав Дамблдор, та Каркароф випростався, судомно вчепився в своє хутро і аж посинів.

— Це зрада! — заревів він, тицяючи в Дамблдора. — Це змова! Ви з вашим Міністерством магії заманили мене сюди під фальшивим приводом! Це не справжній турнір! Спершу ви запхали в нього Поттера, хоч йому й замало років! Тепер ваш друг з міністерства намагається здихатися мого чемпіона! В усій цій справі ніяк не обійшлося без корупції та подвійної гри, головну роль у якій відіграєте ви, Дамблдоре, з усіма вашими балачками про відновлення міжнародних чарівницьких зв'язків, про стирання відмінностей між нами... Ось що я думаю про вас!

І Каркароф плюнув Дамблдорові під ноги. Геґрід схопив його за хутро, підняв угору і вдарив об найближче дерево.

— Прошу си вибачити! — гаркнув він, поки Каркароф хапав ротом повітря й махав ногами, адже Геґрід своєю масивною долонею стис йому горло.

— Геґріде, ні! — крикнув Дамблдор. Його очі спалахнули.

Геґрід забрав руку, що притискала Каркарофа до дерева. Той сповз додолу й безформною брилою гепнувся на коріння. Дрібні гілочки й листочки посипалися йому на голову.

— Будь ласкавий, Геґріде, проведи Гаррі до замку, — суворо наказав Дамблдор.

Тяжко дихаючи, Геґрід зміряв Каркарофа сердитим поглядом.

— Мо', директоре, я краще си лишу тут...

— Геґріде, ти відведеш Гаррі до школи, — твердо повторив Дамблдор. — Аж до ґрифіндорської вежі. А тебе, Гаррі, я попрошу залишатися там. Хоч би як тобі хотілося щось зробити, хоч би як хотілося вислати сову — все це зачекає до ранку. Ти мене зрозумів?

— Е-е-е... так, — кивнув Гаррі, вражено дивлячись на нього. Як Дамблдор довідався, що саме цієї миті він думав, що треба відіслати до Сіріуса Левконію з повідомленням про останні події?

— Директоре, я лишу з вами Ікланя, — Геґрід усе ще загрозливо позирав на Каркарофа, що лежав під деревом, заплутавшись у хутрі і в корінні. — Будь тутка, Ікланю.

Вони мовчки проминули бобатонську карету і попрямували до замку.

— Як він си насмілив, — загримів Геґрід, коли вони проминули озеро. — Як він си насмілив звинуватити Дамблдора? Казати, що Дамблдор робив усі тоті речі! Що Дамблдор хтів, аби ти зайняв перше місце в турнірі! Не знаю, коли я й видів, аби Дамблдор так си хвилював, аби так прагнув зробити всьо файно, як на турнірі... А ти! — раптом сердито сказав він Гаррі, який, глянувши на свого кремезного друга, відступив назад. — Що ти робив тамка з тим Крумом? Він же з Дурмстренґу, Гаррі! Міг на місці тебе й заклясти, хіба нє? Чи Муді тебе ніц не навчив? Тілько уяви, шо могло си стати...

— Крум не поганий! — захитав головою Гаррі, коли вони піднімалися сходами до вестибюлю. — Він не збирався мене заклинати, він просто хотів поговорити про Герміону...

— Я побалакаю і з нею, — насуплено сказав Геґрід, важко ступаючи східцями. — Що менше ви будете водитися з тими чужоземцями, то будете щасливіші. Їм си не можна вірити.

— А ви з мадам Максім непогано ладнали, — роздратовано кинув Гаррі.

— Не говори мені про ню! — Геґрід несподівано розлютився. — Я зрозумів, чого вона хтіла! Хтіла си піддобрити до мене, аби я їй повів, що буде в третім завданні. Ха! Не можна нікому з них вірити!

Геґрід так розлютився, що Гаррі був радий з ним попрощатися. Він проліз до вітальні крізь отвір за портретом Гладкої Пані і поспішив у куток, де сиділи Рон з Герміоною, щоб розповісти їм про все, що сталося.