Гаррі Поттер (№4) - Гаррі Поттер і келих вогню

— То ти знаєш Кравча? — спитав Гаррі.

Обличчя Сіріуса спохмурніло. Він раптом набрав такого загрозливого вигляду, як і в ту ніч, коли Гаррі вперше з ним зустрівся і коли ще вважав його вбивцею.

— О, я добре знаю Кравча, — тихо сказав він. — Це він наказав посадити мене в Азкабан — без суду й слідства.

— Що? — в один голос вигукнули Рон з Герміоною.

— Та ти жартуєш! — не повірив Гаррі.

— Ні, не жартую, — сказав Сіріус, відгризаючи великий шматок курки. — Кравч тоді був начальником відділу магічних правоохоронних органів. Ви не знали?

Друзі заперечливо похитали головами.

— Він мав бути наступним міністром магії, — вів далі Сіріус. — Барті Кравч — великий чарівник, наділений неймовірними магічними здібностями та владолюбством. І лютий противник Волдеморта, — додав він, правильно витлумачивши вираз Гарріного обличчя. — Барті Кравч завжди виступав проти темних сил... але ви не зрозумієте... ви ще юні...

— Мій тато на Кубку світу казав так само, — у Роновому голосі чулося роздратування. — Може, ми все ж спробуємо зрозуміти?

Усміх промайнув на худім лиці Сіріуса.

— Гаразд...

Він ще раз пройшовся туди-сюди печерою і сказав:

— Уявіть, що Волдеморт знову могутній. Ви не знаєте, хто його прибічники, не знаєте, хто працює на нього, а хто — ні. Відомо лиш те, що він уміє керувати людьми, примушуючи їх робити жахливі речі — і вони не можуть опиратися. Ви боїтеся за себе, за своїх рідних та друзів. Щотижня з'являються нові повідомлення про смерті, зникнення, тортури... У Міністерстві магії сум'яття, там не знають, що робити, намагаються хоч би тримати все в таємниці від маґлів — а тим часом маґли теж гинуть. Повсюди жах... паніка... розгубленість... от як воно було.

— Такі часи виявляють в одних їхні найкращі якості, а в інших — найгірші. Можливо, Кравчеві принципи на початку були добрі. Не знаю. Він швидко зростав на службі і почав наводити лад, вживаючи суворі заходи до Волдемортових прибічників. Аврорам було надано нові повноваження — наприклад, убивати — замість того, щоб захоплювати. Я був не єдиний, кого без суду передали дементорам. Жорстокість Кравч намагався здолати жорстокістю. Він дозволив застосовувати проти підозрюваних непрощенні закляття. Я сказав би, що він став таким же безжальним та жорстоким, як і прибічники темних сил. Однак багато хто вважав, що він усе робить правильно, і чимало чарівників та чарівниць галасувало, щоб він став міністром магії. Коли Волдеморт зник, здавалося, що підвищення Кравча на цю посаду — лише питання часу. Але тоді раптом сталося нещастя... — Сіріус похмуро усміхнувся. — Кравчевого сина впіймали з групкою смертежерів, яким вдалося уникнути Азкабану. Очевидно, вони намагалися знайти Волдеморта й повернути його до влади.

— Впіймали Кравчевого сина? — не повірила власним вухам Герміона.

— Еге ж, — підтвердив Сіріус, кинув курячу кістку Бакбикові, сів долі біля хлібини й розламав її навпіл. — Можу собі уявити — невеличкий шок для старого Барті. Треба було більше часу проводити вдома, з родиною. Треба було хоч іноді повертатися зі служби раніше — тоді краще знав би власного сина...

Сіріус почав жадібно їсти хліб.

— Його син був смертежером? — спитав Гаррі.

— Поняття не маю, — відповів Сіріус, що й далі напихався хлібом. — Я був у Азкабані, коли його заарештували. А дізнався про все вже тоді, коли звідти втік. Хлопця справді впіймали в товаристві людей, які — можу заприсягтися — були смертежерами. Але він міг просто потрапити у невдале місце в невдалий час, як і та ельфиня.

— А Кравч намагався свого сина витягти? — прошепотіла Герміона.

Сіріус засміявся. Його сміх більше нагадував гавкіт.

— Кравч? Витягти? А я було подумав, Герміоно, що ти його справді розкусила. Усе, що могло заплямувати його репутацію, мусило зникнути, адже він ціле життя поклав на те, щоб стати міністром магії. Ви ж бачили, що він вигнав віддану ельфиню-домовичку лише через те, що пов'язав її з Чорною міткою — невже це ні про що не свідчить? Батьківської любові у Кравча вистачило тільки на те, щоб провести розслідування, але, судячи з усього, то був лише привід показати, як люто він ненавидить рідного сина... і хлопця запакували в Азкабан.

— Він віддав свого сина дементорам? — тихо спитав Гаррі.

— Авжеж, — підтвердив Сіріус, і вся веселість у його голосі зникла. — Крізь ґрати у дверях своєї камери я бачив, як дементори привели бідолаху. Йому було не більше дев'ятнадцяти. Його помістили в сусідній камері. Цілу ніч він плакав і кликав маму. Та за кілька днів стих... Урешті-решт усі вони стихають... хіба що часом кричать уві сні...

На мить заціпенілий вираз Сіріусових очей став ще помітнішим — наче хтось закрив очі віконницями.

— То він і досі в Азкабані? — спитав Гаррі.

— Ні, — неуважно сказав Сіріус. — Ні, його там більше немає. Він помер десь через рік після того, як з'явився у в'язниці.

— Помер?

— Не він один, — з гіркотою відказав Сіріус. — Більшість там божеволіє, частина врешті-решт перестає їсти. Втрачає бажання жити. Про наближення смерті знають усі, бо дементори її відчувають і збуджуються. А хлопець мав хворобливий вигляд, ще коли прибув. Оскільки Кравч — високопосадовий працівник міністерства, то йому з дружиною дозволили провідати сина на смертному ложі. Це я тоді востаннє бачив Барті Кравча. Він майже ніс свою дружину повз мою камеру. Сама вона померла десь невдовзі після того. З горя. Зачахла так само, як і хлопець. Кравч навіть не прибув по синове тіло. Я бачив, як дементори поховали його за фортечною стіною.

Сіріус відклав уже піднесений до рота кусень хліба, замість нього схопив пляшку з гарбузовим соком і осушив її.

— Отож старий Кравч утратив усе саме тоді, коли думав, що от-от матиме все, — повів далі він, витираючи рукою рота. — Однієї миті — герой, готовий стати міністром магії... а наступної — син і дружина помирають, честь родини зганьблено, популярність різко падає. Коли хлопець помер, люди почали відчувати до нього трохи більше симпатії і запитували: як це так вийшло, що приємний молодий хлопець з хорошої родини збився зі шляху. Зробили висновок, що винен батько, який про нього не дбав. Тому найвища посада дісталася Корнеліусу Фаджу, а Кравча відсунули вбік, у відділ міжнародної магічної співпраці.

Запала тривала мовчанка. Гаррі пригадав вирячені Кравчеві очі, коли той у лісі під час Кубка світу дивився на неслухняну ельфиню Вінкі. То он чому він так бурхливо відреагував, коли її знайшли під Чорною міткою. Це розбудило спогади про сина, про давній скандал і втрату прихильності в міністерстві.

— Муді каже, що в Кравча манія ловити темних чаклунів, — сказав Гаррі.

— Так, я чув, що в нього є така манія, — закивав Сіріус. — На мою думку, він сподівається, що поверне собі колишню популярність, якщо зловить ще одного смертежера.

— А ще він прокрався у Снейпів кабінет і щось там шукав! — з тріумфом зиркнувши на Герміону, вигукнув Рон.

— Так, це взагалі незрозуміло, — задумливо промовив Сіріус.

— Ще й як зрозуміло! — схвильовано сказав Рон.

Сіріус заперечливо похитав головою.

— Якщо Кравч хоче стежити за Снейпом, то чому ж він не з'являється судити турнір? Це був би ідеальний привід регулярно навідуватися в Гоґвортс і весь час мати Снейпа на оці.

— То ти гадаєш, що Снейп щось затіває? — спитав Гаррі, але Герміона перебила:

— Хоч би що ви казали, а Дамблдор Снейпові довіряє.

— Герміоно, перестань, — нетерпляче озвався Рон. — Я знаю, що Дамблдор чудовий і все таке, але це не означає, що кмітливий темний чаклун не зміг би його обдурити...

— Чому ж тоді в першому класі Снейп урятував Гаррі життя? Міг би просто дати йому померти.

— Не знаю... Може, боявся, що Дамблдор його вижене...

— Сіріусе, а ти що думаєш? — голосно спитав Гаррі, і Рон з Герміоною, закінчивши суперечку, прислухались.

— Думаю, що вони обоє мають рацію, — сказав Сіріус, замислено дивлячись на Рона й Герміону. — Коли я довідався, що Снейп працює тут, я не переставав дивуватися, навіщо Дамблдор узяв його на роботу. Снейп завжди захоплювався темними мистецтвами — цим він і прославився в школі. Слизький підлабузник, хлопчисько з масним волоссям — ось який він був, — додав Сіріус, і Гаррі з Роном розреготалися. — Коли Снейп вступив до школи, він знав більше заклять, аніж який-небудь семикласник. З їхньої слизеринської компанії майже всі стали смертежерами.

Сіріус почав загинати пальці, називаючи імена:

— Розьє та Вілкіс — обох убили аврори за рік до падіння Волдеморта. Подружжя Лестранжів — вони в Азкабані. Про Ейвері я чув, що той уник неприємностей, бо сказав, ніби діяв під закляттям "Імперіус" — він і досі на волі. Як мені відомо, Снейпа ніколи навіть не звинувачували в тому, що він був смертежером — але це ще нічого не означає. Багатьох з них так і не впіймали. А Снейп достатньо розумний і хитрий, щоб не потрапляти в халепу.

— Снейп близько знається з Каркарофим, хоча й воліє тримати це в таємниці, — сказав Рон.

— Бачили б ви Снейпове обличчя, коли Каркароф учора приперся на урок "настійок"! — швидко додав Гаррі. — Каркароф хотів зі Снейпом поговорити, казав, що Снейп його уникає. І мав дуже стурбований вигляд. Показав Снейпові щось у себе на руці, але я не бачив, що саме.

— Він показав Снейпові щось на руці? — Сіріус був щиро спантеличений. Його пальці мимохіть перебирали брудні пасма волосся. Врешті він стенув плечима. — Не уявляю, до чого це все... одначе, якщо Каркароф непідробно захвилювався і прийшов до Снейпа щось питати...

Сіріус якийсь час вдивлявся в стіну печери, а тоді на його обличчі вималювалося розчарування.

— Усе ще слід зважати й на те, що Дамблдор Снейпові довіряє. Я розумію, що професор довіряє багатьом таким людям, яким не довіряє більше ніхто, але я не допускаю, що він дозволив би Снейпові викладати у Гоґвортсі, якби той коли-небудь працював на Волдеморта.

— То чому ж Муді та Кравч так пориваються влізти у Снейпів кабінет? — уперто спитав Рон.

— Думаю, — повільно вимовив Сіріус, — Дикозор обшукав кабінети всіх учителів, тільки-но потрапив у Гоґвортс. Цей Муді сприймає захист від темних мистецтв дуже серйозно. Я не певен, чи він узагалі хоч кому-небудь довіряє, і після всього, що він у житті бачив, це не дивує. Та попри все, Муді ніколи не вбивав, якщо цьому можна було запобігти. Він діяв твердо, але ніколи не опускався до рівня смертежерів. А Кравч... то геть інший випадок... Може, він справді хворий? Якщо хворий, то навіщо виснажувався, щоб прокрастися у Снейпів кабінет? А якщо ні... то що він задумав? Чим таким важливим займався на Кубку світу, що не з'явився в ложі для шановних гостей? Що він робив у той час, коли мусив судити на Турнірі?

Сіріус замовк, втупившись у стіну печери. Бакбик обнюхував кам'яну долівку, шукаючи кісток.

Врешті Сіріус звів погляд на Рона.

— Кажеш, твій брат — особистий помічник Кравча? Ти можеш його спитати, чи він останнім часом не бачився з Кравчем?

— Можу спробувати, — невпевнено сказав Рон. — Тільки щоб не здалося, що я Кравча в чомусь підозрюю. Персі його любить.

— Заразом спробуй довідатися, чи не знайшли вони якихось слідів Берти Джоркінз, — Сіріус жестом вказав на другий примірник "Щоденного віщуна".

— Беґмен казав, що не знайшли, — мовив Гаррі.

— Так, його в цій статті цитували, — кивнув Сіріус на газету. — Він нарікав, яка в Берти погана пам'ять. Може, вона й змінилася з тих часів, що я її знав, але Берта ніколи не була забудькувата. Скоріше навпаки. Не дуже розумна — це так, але на плітки вона мала чудову пам'ять. Через це в неї було багато неприємностей, адже вона не знала, коли треба тримати рота на замку. Думаю, там, у Міністерстві магії, Берта трохи заважала... може, саме через те Беґмен так довго не починав пошуків...

Сіріус широко позіхнув і потер запалі очі.

— Котра година?

Гаррі зиркнув на годинник, але згадав, що той зупинився ще на дні озера.

— Пів на четверту, — сказала Герміона.

— Вам уже пора вертатися, — сказав Сіріус, зводячись на ноги. — І послухай... — особливо пильно глянув він на Гаррі, — тобі не треба часто зникати зі школи, щоб зі мною побачитися. Краще шли мені записки. Я й далі хочу знати про все незвичайне. Та нізащо не виходь з Гоґвортсу без дозволу, бо цим даси кому-небудь ідеальний шанс на тебе напасти.

— Досі ніхто не пробував на мене нападати, крім дракона та кількох ґринділів, — сказав Гаррі.

Сіріус кинув на нього сердитий погляд.

— Байдуже... Спокійно дихати я зможу лише тоді, як закінчиться Турнір — тобто не раніше червня. І не забувайте, якщо будете розмовляти про мене між собою, то називайте мене Сопуном. Домовились?

Він простяг Гаррі пляшку й серветку, в яку була загорнута їжа, і підійшов до Бакбика, щоб поплескати його на прощання.

— Проведу вас аж до села, — сказав Сіріус, — може, вкраду ще одну газету.

Перед тим, як вони вийшли з печери, він перекинувся на великого чорного пса. Схилом гори компанія спустилася донизу. Біля перелазу Сіріус дозволив кожному з них погладити себе по голові, а відтак повернувся й побіг сільською околицею.

Гаррі, Рон та Герміона повернулися в Гоґсмід, а звідтіля подалися до Гоґвортсу.

— Цікаво, чи Персі знає всі оті речі про Кравча? — міркував уголос Рон, поки вони йшли дорогою до замку. — Та йому, мабуть, байдуже... напевно, він через це ще більше захоплювався б Кравчем. Персі любить закони і тому скаже, що Кравч відмовився їх порушувати навіть заради рідного сина.

— Персі нізащо не віддав би дементорам когось зі своєї родини, — суворо сказала Герміона.

— Не знаю, — засумнівався Рон. — Якби він подумав, що ми стоїмо на заваді його кар'єрі... Персі дуже честолюбний...

Вони піднялися сходами до вестибюлю. З Великої зали долинали заманливі запахи обіду.

— Бідний старий Сопун, — сказав Рон, принюхуючись. — Мабуть, він тебе, Гаррі, дуже любить... Уяви собі — харчуватися щурами.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ —

Божевілля містера Кравча

У неділю по сніданку Гаррі, Рон та Герміона піднялися до соварні, щоб за порадою Сіріуса відіслати листа Персі: спитати, чи не бачився він останнім часом з містером Кравчем? Листа доручили Гедвізі, бо вона давно вже не мала роботи. Провівши сову поглядами, друзі зійшли до кухні, щоб подарувати Добі шкарпетки.

Ельфи-домовики зустріли їх радісно й привітно, примудряючись одночасно кланятися, робити реверанси і заварювати для гостей чай. Добі не тямився від захвату.

— Гаррі Поттер до Добі занадто добрий! — пищав він, витираючи зі своїх величезних очей рясні сльози.

— Добі, тими зяброростями ти врятував мені життя, — із вдячністю сказав Гаррі.

— Чи можна мені ще кілька тістечок? — звернувся Рон до сяючих ельфів.

— Ти щойно снідав! — обурилася Герміона.

Та четверо ельфів уже несли до них чималий срібний таріль з тістечками.

— Треба відіслати їжі Сопунові, — пробурмотів Гаррі.

— Добра думка, — підтримав Рон. — Дамо Леву роботу. Ви принесете ще трохи харчів, правда? — спитав він ельфів. Ті радісно закивали й заметушилися.

— Добі, а де Вінкі? — поцікавилася Герміона, оглядаючи кухню.

— Вінкі біля каміна, панночко, — тихо відповів Добі, і його вуха сумно обвисли.

— О Боже! — вигукнула Герміона, помітивши Вінкі. Гаррі теж поглянув на камін. Вінкі сиділа на тому самому ослінчику, що й минулого разу, але тепер вона була така бруднюча, що ледве вирізнялася на тлі закопченої цегли каміна. Одяг на ній був подертий і давно не праний. У руці вона стискала пляшку маслопива й погойдувалася на ослінчику, втупившись у вогонь. Раз чи двічі ельфиня голосно гикнула.

— Вінкі дійшла до шести пляшок на день, — скрушно прошепотів Добі.

— Це ж не дуже міцний напій, — сказав Гаррі.

Та Добі похитав головою:

— Для ельфів-домовиків дуже міцний, паничу..

Вінкі знову гикнула. Ельфи, котрі принесли тістечка, повернулися до своєї роботи і час від часу кидали на неї несхвальні погляди.

— Вінкі чахне, паничу Гаррі Поттер, — сумно прошепотів Добі. — Вінкі хоче додому. Вона й далі думає, що містер Кравч — її господар, паничу. Добі ніяк не може переконати її, що тепер господарем став професор Дамблдор.

— Агов, Вінкі! — Гаррі раптом сяйнула одна ідея. Він підійшов до ельфині й нахилився над нею, — ти не знаєш, що сталося з містером Кравчем? Він перестав з'являтися на Тричаклунському турнірі.

Очі Вінкі заблищали. Її величезні зіниці втупилися в Гаррі. Вона знову трохи хитнулася, а тоді сказала:

— Хазяїн перестати — гик! — приходити?

— Еге ж, — підтвердив Гаррі, — ми його не бачили ще з першого завдання. У "Щоденному віщуні" пишуть, що він захворів.

Вінкі похиталася ще трохи, дивлячись на Гаррі затуманеним поглядом.

— Хазяїн — гик! — хворий? — Її нижня губа затремтіла.

— Ми не певні, чи це правда, — швидко додала Герміона.

— Хазяїнові потрібна його — гик! — Вінкі! — запхинькала ельфиня. — Хазяїн не подужати — гик! — робити все — гик! — сам...

— Вінкі, інші люди самі собі дають раду з домашніми клопотами, — строго промовила Герміона.

— Вінкі — гик! — робити не лише — гик! — домашню роботу для містера Кравча! — обурено запищала Вінкі, розхитуючись іще більше й розливаючи маслопиво на брудну блузку. — Хазяїн — гик! — довіряти Вінкі — гик! — найважливіші — гик! — найтаємніші...

— Що? — спитав Гаррі.

Але Вінкі сильно затрясла головою, вихлюпнувши на себе ще більше маслопива.

— Вінкі берегти — гик! — хазяїнові таємниці, — войовничо сказала вона і захиталася ще дужче, суворо дивлячись на Гаррі перекошеними очима. — Ви — гик! — пхати носа, от.

— Вінкі не повинна так розмовляти з Гаррі Поттером! — гнівно сказав Добі. — Гаррі Поттер сміливий і шляхетний, і ніколи не пхає носа в чужі справи!

— Він пхати носа — гик! — в особисті й таємні справи — гик! — мого хазяїна — гик! Вінкі — хороша ельфиня-домовичка — гик! — Вінкі тримати язика за зубами — гик! Люди намагатися — гик! — підглядати й пхати свої носи — гик! — повіки Вінкі опустилися й вона несподівано зіслизнула з табурета, впала перед каміном і голосно захропла. Порожня пляшка з-під маслопива відкотилася по викладеній плиткою підлозі.

З півдесятка ельфів поспішили до Вінкі. Їхні обличчя кривилися від огиди. Один підняв пляшку, а інші накрили Вінкі картатою чорно-білою скатертиною, щоб її ніхто не бачив.

— Нам дуже прикро, що вам довелося це побачити! — пропищав найближчий ельф, хитаючи головою з дуже присоромленим виглядом. — Маємо надію, що ви не подумаєте, ніби ми всі такі, як ця Вінкі!

— Вона дуже нещасна! — розсердилася Герміона. — Краще б ви її підбадьорили, а не накривали скатертиною!

— Просимо вибачення, панночко, — знову низько вклонився ельф-домовик, — однак ельфи-домовики не мають права бути нещасними тоді, як треба працювати й обслуговувати господарів.

— Ох, заради всього святого! — ще більше розгнівалася Герміона. — Послухайте мене всі! Ви маєте таке саме право бути нещасливими, як і чарівники! Ви маєте право на платню, на вихідні, на пристойний одяг, ви не повинні робити все, що вам наказують! Погляньте на Добі!

— Будь ласка, панночко, не вплутуйте Добі, — перелякано пробурмотів той. Веселі усмішки раптом позникали з личок ельфів. Вони дивилися на Герміону так, наче перед ними стояла небезпечна психопатка.

— Ми принесли ще харчів! — запищав один ельф під ліктем у Гаррі й тицьнув йому в руки великий шмат шинки, дванадцять тістечок та фрукти. — Бувайте!

Ельфи-домовики оточили Гаррі, Рона та Герміону і, штурхаючи їх у спини крихітними кулачками, почали випихати з кухні.

— Дякую за шкарпетки, паничу Гаррі Поттер! — сумно гукнув від каміна Добі, стоячи біля накритої скатертиною Вінкі.

— Герміоно, ти просто не можеш втримати язика за зубами! — гнівно сказав Рон, коли за ними, грюкнувши, зачинилися кухонні двері. — Тепер вони не захочуть, щоб ми до них приходили! А ми могли б вивідати у Вінкі про Кравча!

— Наче ти цим переймаєшся! — зіронізувала Герміона. — Ти сюди любиш приходити лише заради їжі!

Візит на кухню зіпсував увесь день. Гаррі так втомила Ронова й Герміонина гризня, що він узяв харчі для Сіріуса і сам піднявся до соварні.

Крихітна Левконія не подужала б віднести на гору біля Гоґсміда цілий шмат шинки, тому Гаррі вирішив, що їй допоможуть дві шкільні сипухи. Вони вилетіли у вечірні сутінки, несучи втрьох один величезний пакунок, і вигляд у них від цього був дуже дивний. Гаррі сперся на підвіконня і дивився їм услід. Потім оглянув шкільні угіддя, верхівки дерев Забороненого лісу та вітрила дурмстрензького корабля. Крізь кільця диму, що здіймався з димаря Геґрідової халупи, пролетів пугач, підлетів до соварні, облетів навколо й зник з очей. Придивившись, Гаррі побачив Геґріда, що завзято копав землю перед своєю хатиною. Схоже було на те, що він скопував нові грядки для овочів. Поки Гаррі придивлявся, з бобатонської карети вийшла мадам Максім і підійшла до Геґріда. Здавалося, вона намагається втягти його в розмову. Геґрід сперся на лопату, але, очевидно, не виявив особливої охоти підтримувати бесіду, бо мадам Максім дуже скоро вернулася до карети.

Не бажаючи повертатися до ґрифіндорської вежі й слухати, як сваряться Рон та Герміона, Гаррі спостерігав за Геґрідом, аж доки того не поглинула темрява. Невдовзі почали прокидатися сови, вони пролітали повз Гаррі і зникали в чорному небі.

* * *

До сніданку наступного дня поганий настрій Рона та Герміони розвіявся. На щастя, не справдилися похмурі Ронові пророцтва щодо ображених Герміоною ельфів-домовиків, які подаватимуть на ґрифіндорський стіл зіпсовану й несмачну їжу. Бекон, яйця та копчена риба були такими ж смачними, як завжди.

Коли почали прибувати поштові сови, Герміона зайорзала від нетерпіння — вочевидь, вона чогось очікувала.

— Персі однак ще не встиг би відповісти, — сказав Рон. — Ми послали Гедвігу лише вчора.

— Я не через те, — пояснила Герміона. — Я передплатила "Щоденного віщуна". Набридло довідуватися про все від слизеринців.

— Класно придумала, — похвалив Гаррі, теж дивлячись на сов. — Герміоно, здається, тобі пощастило...

Одна з сов опускалася до Герміони.

— Але це не схоже на газету, — розчаровано сказала вона. — Це...

Та на її подив, сова приземлилася просто перед тарілкою, а слідом за нею ще дві — руда й сіра, і чотири сипухи.

— Скільки газет ти передплатила? — запитав Гаррі, хапаючи Герміонин келих, що його ледь не скинули сови. Кожна з них проштовхувалася вперед, намагаючись віддати свого листа першою.

— Що це таке? — здивувалася Герміона, забираючи листа в сірої сови, розкриваючи його й починаючи читати. — Та невже? — спалахнула вона.

— Що сталося? — спитав Рон.

— Це... ох, як дотепно, — вона тицьнула листа Гаррі, і той побачив, що він не написаний від руки, а складений з приклеєних літер, вирізаних, скоріше за все, зі "Щоденного віщуна".

Ти оГиДНе дівЧиСько. ГаРРі ПоттЕр ваРтИЙ КращоЇ. пОверТаЙся зВІдки з'яВИлаСя маҐелко.

— Вони всі такі! — з відчаєм сказала Герміона, розкриваючи листи один за одним. — "Гаррі Поттер може знайти собі кращу, ніж ти...", "Тебе треба зварити у жаб'ячій ікрі..." Ой!

Вона розкрила останній конверт, і на руки їй вилилася жовто-зелена рідина із запахом бензину. Від неї на шкірі одразу ж з'явилися великі жовті пухирі.

— Нерозведений гній буботруба! — сказав Рон, обережно беручи й обнюхуючи конверт.

— Ой! — знову скрикнула Герміона, і сльози навернулися їй на очі, бо вона спробувала витерти гній серветкою, але її пальці так швидко й густо вкрилися виразками, що здавалося, ніби на руках — товсті ґулясті рукавиці.

— Негайно йди в лікарню, — сказав Гаррі, коли сови знялися в повітря, — ми скажемо професорці Спраут, де ти...

— Я ж її попереджав! — зітхнув Рон після того, як Герміона, притискаючи руки до грудей, вибігла з Великої зали. — Я ж казав, щоб не дратувала Ріту Скітер! Ось подивися... — Він прочитав ще один лист із тих, що покинула на столі Герміона. — "Я прочитала у "Відьомському тижневику", як ти обманюєш Гаррі Поттера — а він уже й так зазнав доволі лиха. Тому, щойно знайду великого конверта, нашлю на тебе вроки". От халепа! Доведеться їй стерегтися.

На гербалогію Герміона не з'явилася. Коли Гаррі й Рон вийшли з оранжереї і пішли на урок догляду за магічними істотами, то помітили Мелфоя, Креба й Ґойла, що вийшли з замку і спускалися кам'яними сходами. Пенсі Паркінсон, ідучи за ними, хихотіла й перешіптувалася з іншими слизеринськими дівчатами. Перехопивши погляд Гаррі, Пенсі крикнула:

— Поттер, ти що, порвав зі своєю подружкою? Чому вона на сніданку так засмутилася?

Гаррі вдав, що не чує. Він не хотів, щоб вона зраділа, довідавшись, якого лиха накоїла стаття у "Відьомському тижневику".

Геґрід, який на минулому уроці попередив, що вони завершують тему єдинорогів, чекав на учнів біля своєї хатини. Біля нього стояло кілька відкритих ящиків. Серце в Гаррі ледь не зупинилося — невже вилупився ще один скрут? Та коли він підійшов ближче й зазирнув у ящики, то побачив там пухнастих чорних істот з довгими рильцями й напрочуд пласкими, наче лопатки, передніми лапками. Істотки кліпали очицями, дивлячись на учнів і щиро дивуючись такій увазі.

— Се ніфлери, — сказав Геґрід, коли всі учні зібралися. — Вони жиют переважно в шахтах. І люблят усьо блискуче... дивіться...

Один ніфлер раптом підстрибнув і спробував укусити Пенсі Паркінсон за руку. Вона верескнула й відскочила.

— Вони файно вміют шукати коштовності, — радісно повідомив Геґрід. — Я подумав, що ми нинька добре си порозважаємо. Видите отам? — Він показав на велику свіжоскопану грядку, яку копав якраз тоді, як Гаррі спостерігав за ним з вікна. — Я запорпав там золоті монетки. Маю приз для того, чий ніфлер випорпає їх найбільше. Тілько поскидайте з себе всі прикраси, виберіт ніфлера і приготуйтеся.

Гаррі зняв свого зіпсованого годинника, що його носив за звичкою, і заховав у кишеню. Тоді вибрав ніфлера. Тваринка встромила довге рильце Гаррі у вухо й почала захоплено принюхуватися. Її так і кортіло пригорнути до себе.

— Заждіт, — сказав Геґрід, зазираючи в ящик. — Ще їден ніфлер зоставси... Кого бракує? Де Герміона?

— Вона мусила піти до лікарні, — сказав Рон.

— Потім пояснимо, — пробурмотів Гаррі — Пенсі Паркінсон уважно прислухалася.

Вони так ще не веселилися на жодному уроці догляду за магічними істотами. Ніфлери пірнали в землю й вистрибували з землі, наче з-під води. Коли-не-коли якась із тваринок підбігала до свого учня й кидала йому в долоні золоту монетку. Ронів ніфлер діяв особливо проворно, дуже швидко наповнивши його пригорщі золотом.

— Геґріде, а можна його купити собі як домашню тваринку? — захоплено поцікавився Рон, коли ніфлер знову пірнув, обсипавши його мантію землею.

— Роне, твоя мамця не дуже би си втішила, — усміхнувся Геґрід. — Ці ніфлери нищать будинки. Мені си здає, шо вони зібрали вже майже всі монетки, — додав він, обходячи грядку. — Я запорпав тілько сто. О, Герміона!

З перебинтованими руками й нещасним виразом обличчя Герміона прошкувала до них галявиною. Пенсі Паркінсон пильно до неї придивлялася.

— Ану перевірмо, як вам то вдалося! — сказав Геґрід. — Полічіть свої монетки! Ґойле, то не є мудро їх красти, — додав він і його чорні очі звузилися. — Се золото леприконів. Воно зникає по кількох годинах.

Ґойл, набурмосившись, спорожнив кишені. Виявилося, що найуспішнішим шукачем був Ронів ніфлер, тож Геґрід нагородив Рона величезною плиткою "чоколяди" з "Медових руць". Пролунав дзвінок, закликаючи всіх на обід. Увесь клас, окрім Гаррі, Рона й Герміони, подався до замку. Друзі ж залишилися, щоб допомогти Геґрідові повкладати ніфлерів у ящики. Гаррі помітив, що мадам Максім спостерігає за ними з вікна карети.

— Герміоно, що си стало з твоїми руками? — стурбовано спитав Геґрід.

Герміона розповіла про злі листи, які отримала сьогодні вранці, і про конверт, наповнений гноєм бубо-трубів.

— А-а-а, не журиси, — заспокоїв її Геґрід. — Я так само діставав такі письма, коли Ріта Скітер написала про мою мамцю. "Ви справжній монстр і вас треба знищити"; "Ваша мати вбивала невинних людей, і якби ви мали хоч краплю гідності, то давно б уже кинулися в озеро".

— Не може бути! — вражено вигукнула Герміона.

— Ага, — сказав Геґрід, відсуваючи ящики з ніфлерами до стіни. — То пишут тілько вар'яти, Герміоно. Не розкривай більше тотих листів, коли будуть приходити. Кидай відразу до вогню.

— Ти пропустила дуже цікавий урок, — сказав Гаррі Герміоні, коли вони поверталися до замку. — Ніфлери такі милі, правда, Роне?

Однак Рон мовчав і насуплено дивився на Геґрідів шоколад. Здавалося, щось вивело його з рівноваги.

— Що таке? — запитав Гаррі. — Не смачно?

— Не в тому річ, — буркнув Рон. — Чого ти не сказав мені про золото?

— Про яке золото? — не зрозумів Гаррі.

— Золото, яке я тобі дав на Кубку світу з квідичу, — мовив Рон. — Золото леприконів, яким я тобі заплатив за всеноклі. У ложі для шановних гостей. Чому ти не сказав, що воно зникло?

Гаррі довелося якусь мить помізкувати, перш ніж він зрозумів, про що йдеться.

— А!.. — нарешті згадав він. — Не знаю... Я не помітив, що воно зникло. Я переживав, що зникла моя чарівна паличка.

Вони піднялися сходами до вестибюлю, а звідти подалися до Великої зали на обід.

— Це, мабуть, класно, — раптом сказав Рон, щойно вони всілися й почали накладати собі ростбіфів та пирогів з м'ясом. — Класно, коли маєш так багато грошей, що навіть не помічаєш, як зникає повна кишеня ґалеонів.

— У мене тієї ночі інше було в голові! — нетерпляче сказав Гаррі. — У нас у всіх! Чи ти забув?

— Я не знав, що золото леприконів зникає, — пробурмотів Рон. — Я думав, що я тобі заплатив. Не треба було дарувати мені на Різдво капелюх "Гармат із Чадлі".

— Забудь про це, добре? — сказав Гаррі.

Рон настромив на виделку шматочок смаженої картоплі й задивився на нього. Тоді промовив:

— Жахливо бути бідним.