Володимир Михановський

Майстерня Чарлі Макгроуна

Містечко Тристаун невелике. Стоячи в однім його кінці, бачиш інший. Масивний банк, ратуша та хіба ще тюрма – ось і всі його, так би мовити, визначні місця. Життя в містечку спливало тихо, сонно… Проте зі снів усе й почалося.

1

Дебелий із гривою сивого волосся Чарлі і цієї ночі боявся заснути. Десь опівночі він опустив ноги в старі розтоптані пантофлі й підійшов до вікна ковтнути свіжого повітря. Кругловидий самовдоволений місяць щедро освітлював спадисті дахи схожих між собою, наче близнюки, будинків, шпиль ратуші, що незграбно стримів оддалік, вузьку кривулясту річечку, від якої долинав таємничий перегук жаб.

Лягати в постіль не хотілося. Напівпорожня холостяцька кімнатка гнітила, як склеп. У голову лізли невеселі думки. Все життя Чарлі гнув спину на Компанію. І без толку. Хоч би якусь дещицю відклав про чорний день. Але де – ледь кіпці з кінцями зводить.

Чарлі перевів погляд на споруду банку, далі глянув на похмурий куб тюрми і зітхнув. Ні, операція горла йому надто дорога. Лікар, правда, взявши за візит свої п’ятнадцять монет, дещо втішив Чарлі. Він сказав, нібито хвороба не смертельна. Але що це за життя, коли тебе невідступно змагають нічниці?

Може, податися куди-небудь світ за очі? Перетнути континент? Та хіба від себе втечеш?

Чарлі плюнув униз, на бруківку. Ні, хай там що, а лишатися тут далі неможливо. Тільки заплющиш очі, тебе звідусіль починають обступати такі видіння, що мурахи по спині повзуть. Хтось душить тебе кістлявими пальцями. Важким каменем налягає на груди. Ти хрипиш, силкуєшся вирватись… і прокидаєшся весь у холодному поту. Це повторюється майже щоночі… Проклята хвороба, де вона тільки взялася на Чарлі. «Подумайте над операцією»,– стали на думці слова лікаря. Легко сказати – подумайте!

Чарлі позирнув на банк і знову зітхнув. Поруч із банком сяяло ілюмінацією нічне кабаре. Подих вітру доносив до Чарлі схлипування джазу, котре час від часу перекривав веселий жіночий вереск і басовиті вигуки п’яних чоловіків.

Чарлі презирливо скривився, відвернув голову від цього огидного гнізда розпусти.

Нічний птах, пролопотівши крильми, навскіс пролетів над будинком. Чарлі протер чоло, відганяючи важкі видіння, що знову облягли його.

Ще, здавалось би, зовсім недавно він був непоганий інженер. Певний час з ним, Чарлзом Макгроуном, провідним спеціалістом Уестерна, ручкалися великі тузи. Все це тривало недовго, власне, поки не приключилося нещастя з Кісом. Бідний Кіс. Відтоді, як шеф з усієї сили гепнув ним об стіну кабінету, він так і не зміг оговтатись.

Білковий Кіс, створений і вихований Макгроуном, повинен був збирати інформацію про поверхню Плутона і передавати її на Землю. Та ракета, що польотом її керував Кіс, відхилилась од курсу й, обминувши Місяць, вернулася на Землю. Радіограми, котрі справно передавав Кіс, про все, що зустрічалось йому на земній путі, попервах вважали за передачі з далекого Плутона. Це призвело до великих непорозумінь.

Ехе-хе скільки довелось пережити!… Макгроун знову зиркнув на похмуру будівлю тюрми. Мабуть, ці споруди скрізь однакові,– подумав невесело. А далі думки знов обступили його, сірі й важкі, наче осінні хмари.

Компанія викинула Чарлі, мов ганчірку, не порахувавшись ні з чим. Спасибі, хоч маленьку лабораторію не описали. Вона, власне, й дає йому невеличкий зиск…

Стало прохолодніше. Макгроун позіхнув, щільніше загорнувся в халат і вийшов у коридор. Прочинивши двері в крихітну комірчину, яка правила йому за лабораторію, натис кнопку вимикача. На столику, підвіконні, полицях і просто на підлозі стояли різні прилади й лежали інструменти.