Современная электронная библиотека ModernLib.Net

Все ясно

ModernLib.Net / Современная проза / Фоер Джонатан Сафран / Все ясно - Чтение (стр. 20)
Автор: Фоер Джонатан Сафран
Жанр: Современная проза

 

 


.............. .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... .......................................................................................................... …..................................................................................................................................................................................................................... ..........................................................................................................

Після того як бомбардування закінчилося, нацисти увійшли в містечко. Вони вишикували всіх, хто не потонув у ріці. Вони розстелили перед ними Тору. «Плюйте, — сказали вони, — плюйте, бо інакше…» Потім вони загнали всіх євреїв до синагоги. (Те саме відбувалося і в інших містечках. Відбувалося сотні разів. У Ковелі сталося лише на кілька годин раніше, а в Кол-ках станеться щойно за кілька годин.) Молодий солдат згріб усі дев'ять томів Книги Повторюваних Снів і підкинув їх у добряче єврейське вогнище, не помітивши у своєму бажанні нахапати і знищити ще більше, як одна зі сторінок випала з однієї із книг і, неначе вуаль, повільно опустилася на обпечене дитяче личко:


9:613 — Сон про кінець світу. Бомби полилися з небес вибухаючи над трохимбродом у сполохах світла та спеки ті що дивилися на святкування заволали безумно вони стрибали в киплячу розбурхану безумно рухому воду але не за мішечками з золотом а щоби порятувати самих себе вони зоставалися під водою так довго як тільки могли виринали щоби ковтнути повітря і подивитися за рідними мій сафран схопив на руки свою жінку й поніс її як наречену у воду яка здавалося лежала посередині між зламаними деревами і розривами та громом вибухів це було найбільш безпечне місце для сотень тіл які ринули в брід цю річку з моїм іменем і я прийняла їх у свої обійми прийдіть до мене прийдіть і я хотіла врятувати їх врятувати всіх від всіх решти бомби лилися з неба як дощ але наша смерть була не у вибухах і не в граді шрапнелі не у хмарах гарячого попелу не у випадкових уламках а тільки в тілах в тілах які падали і чіплялися одне за одного тілах які дивилися за що вхопитися мій сафран втратив з виду свою жінку яку вир тіл потягнув глибше в мої води бульбашки виносили на поверхню німі крики ПРОШУ ПРОШУ ПРОШУ ПРОШУ в зосиному животі дитя копалося все сильніше ПРОШУ ПРОШУ дитина відмовлялася померти отак просто ПРОШУ бомби стали падати рідше довкола тліло і тоді мій сафран зумів випручатися з маси тіл і відплисти вниз по ріці через малі водоспади на тихі води а зосю затягнуло донизу ПРОШУ дитина в ній відмовлялася помирати отак просто вона випорснула з її тіла окропивши води довкола неї червоним і зринула на поверхню до світла та кисню наче бульбашка до життя до життя А-А-А-А-А-А закричала вона — досконало здорове дитя і вона б жила якби не та безглузда пуповина котра тягнула її назад углиб до її матері свідомість якої теж чіплялася за пуповину і вона спробувала розірвати її руками далі перекусити зубами але не змогла і тому загинула разом зі своєю безіменною і досконало здоровою дитиною на руках і вона притиснула її до грудей а тіла все падали й падали згори навіть задовго після того як бомбардування завершилося знічена перелякана розпачлива маса немовлят дітей підлітків дорослих старих всі хапалися одне за одного щоби вижити але всі тим певніше тонули всі вбиваючи всіх решту а пізніше тіла почали підійматися на поверхню по одному тілу кожен раз аж доки мене не стало видно з-під їх посинілої шкіри та відкритих білих очниць я стала невидимою під ними стала кістяком воза а вони моїми метеликами білі очниці посиніла шкіра от що ми зробили ми повбивали своїх немовлят щоби врятувати їх.


***

22 січня 1998

Дорогий Джонатан,

Якщо ти читаєш ці слова, то це тому, шо Саша найшов мою записку й перевів її тобі. І це значить, шо я вже мертвий, а Саша — живий.

Не знаю, чи Саша розкаже тобі, шо сталось тут вночі і шо могло статися, але важно, шобти знав, яка він людина, і я це тобі тут зараз розкажу.

А от шо сталось. Саша сказав своєму батькові, шо він зможе позаботитися про свою Маму і про Ігорчика сам. Я дослівно передаю його слова. Накінець-то він був готовий це сказати. Його батько не міг повірити, шо чує таке. Шо? — питав він, — шо ти сказав? І Саша повторив йому знов, шо він позаботиться про сім'ю, і шо він зрозуміє, якшо батя піде від них і більше ніколи не вернеться, і шо він навіть не буде його від того менше вважати батьком. Він сказав батьку, шо він його простить. О, тоді його тато так розсердився, просто переповнився гнівом і сказав Саші, шоу б'є його, а Саша тоді сказав, шо він тоже може його убити, і тоді вони рушили один на одного зі злістю, і батя його каже: Ану повтори мені це в лице, а не в підлогу. І Саша сказав: Ти мені не батько.

Тоді його батя пішов і витягнув з-під мийки великий чемодан, і накидав у нього всього, шо було в кухні — хліба, бутилок з водкою, сир… а Саша взяв банку з-під печення і достав звідти два кулака валюти і сунув йому, і сказав: Бот, візьми. І тоді його батя спитав, звідки гроші, а Саша сказав: Бери й ніколи не вертайся. А його батясказав: Мені твої гроші не треба. А Саша сказав, шо це не подарок, шо це плата за то все, шо він їм лишає. Бери, і ніколи не вертайся.

— Скажи мені це в очі, і я обіцяю, шо так і буде!

— Бери, — сказав Саша, — і ніколи не вертайся! Мама й Ігорчик дуже засмутилися. Ігор сказав

Саші, шо він дурак і шо він все поламав. Він плакав усю ніч, а ви знаєте, шо значить слухати, коли Ігорчик всю ніч плаче? Він же ше такий малий. Я надіюся, шо колись він пойме, шо зробив Саша, і пробачить йому, і буде йому вдячний.

Я говорив із Сашою тої ночі, коли батя пішов, і я сказав йому, шо я ним горжуся. Я сказав йому, шо я ше ніколи в житті так не гордився і не був такий упевнений у ньому.

— Але ж Батя — твій син, — сказав він, — імій тато.

А я сказав: Ти хороший і зробив хорошу вєщь.

Я поклав йому руку на щоку і згадав, коли моя щока була такою, як його. Я назвав його по-іме-ні — Апекс — мене теж так кликали цілих сорок років.

Я буду трудитися на «Дорогами предків» і заміню там Батю.

Не треба, — сказав я йому.

Це добра робота, — сказав він, — я зможу заробляти добрі гроші й обезпечувати Маму, Ігорчика й тебе.

Не треба, — повторив я йому, — ти давай, строй своє життя. Так ти обезпечиш нас краще.

Потім я поклав його в ліжко, яке я не стелив йому з того часу, коли він ше був дитиною. Я накрив його одіялом і пригладив йому волосся рукою.

Старайся жити так, шоб ти завжди міг говорити правду, — сказав я йому.

Так і буде, — сказав він, а я повірив йому, і цього мені хватить.

Потім я пішов у кімнату Ігорчика, хоча він уже спав, але я поцілував його в лоб і поблагословив його. Я молився в тишині, за те, шоб він був сильним, шоб знав багато доброго і не знав злого, і ніколи не знав війни.

А потім я прийшов сюди, у кімнату з телевізором, шоб написати тобі листа.

Все це заради Саші та Ігорчика, Джонатан. Ти розумієш? Я б усе віддав, шоб вони жили без насильства. У мирі. Це все, шо я би для них бажав. Не грошей і навіть не любові. Це все ше можливо. Я знаю це, і тому можу відчувати себе щасливим. Вони мають почати все спочатку. Вони мають розірвати зі всім, шо їх зараз зв'язує, правда ж? Із тобою (Саша сказав мені, шо ви більше не переписуєтеся), з їхнім батьою (який більше ніколи не вернеться), зі всіма, кого вони досі знали. Саша це почав, а я тепер маю це закінчити.

У домі зараз, крім мене, всі сплять. Я пишу цей листок при світлі телевізора, тому мені жаль, Саша, шо потім це буде тяжко читати, мої руки сильно дрожать, але це не від слабості чи того, шо я зараз піду у ванну, коли я впевнений, шо ти вже точно заснув, і не тому, шо я більше не можу терпіти. Чи ти мене розумієш? Мене наповнює щастя, бо я знаю, шо маю зробити і зроблю це. Розумієш мене? Я буду йти безшумно і я відкрию двері в темряву, я зроблю це.


  • Страницы:
    1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20