Казки дядечка Римуса

Джоель Чендлер Гарріс

Казки дядечка Римуса

Братчик Лис і Братчик Кролик

Якось увечері мама довго шукала свого синочка. Джоеля не було ні в будиночку, ані на подвір’ї. Вона почула голоси в старій хижі дядечка Римуса, зазирнула в вікно і побачила, що хлопчик сидить біля дідуся.

Джоель притулився до дядечка Римуса, довірливо зазираючи в його зморшкувате лагідне обличчя.

І ось що почула матуся.

– Бігав, бігав Братчик Лис за Братчиком Кроликом і усіляко мудрував, аби його впіймати. А Кролик усіляко мудрував, аби Лис його не спіймав.

– Та ну його, – сказав Лис.

І тільки-но промовив ці слова, аж ось він скаче дорогою – гладенький, товстенький і жирненький Кролик!

– Постривай, Братчику Кролику! – радісно вигукнув Лис.

– Ніколи мені, Братчику Лисе.

– Мені з тобою потеревенити кортить, Братчику Кролику.

– Гаразд, Братчику Лисе. Тільки ти з того місця кричи, де стоїш, не підходь до мене близько: бліх у мене сьогодні, ой бліх! – так сказав Кролик.

– Я вчора з Братчиком Ведмедем бачився, – почав Лис. – Він мені такої прочуханки дав за те, що ми з тобою чубимось. «Ви, каже, сусіди, повинні жити дружно». Я пообіцяв йому, що домовлюся з тобою.

Тут Кролик пошкріб лапкою за вухом – ніби то на радощах, – встав і каже:

– Чудово, Братчику Лисе. Приходь до мене завтра, пообідаємо разом. Нічого такого у нас вдома немає, але дружинонька з діточками вигадають і знайдуть вже, чим тебе пригостити.

– З задоволенням! – зрадів Лис.

– Ну, то я чекатиму, – сказав Кролик.

Прийшов Братчик Кролик додому сумний-пресумний.

– Що з тобою, чоловіченьку? – питає Матінка Крільчиха.

– Завтра на гостину обіцяв завітати Братчик Лис, – розповідає Кролик. – Треба нам вуха нагострити, щоб не застав зненацька.

Наступного дня Братчик Кролик і Матінка Крільчиха прокинулись ранесенько, ні світ ні зоря, й пішли на город; набрали капусти, моркви та спаржі, приготували чудовий обід.

Раптом одне з кроленят, яке саме бавилось у дворі, біжить і гукає:

– Ой, мамусю! Ма! Братчик Лис іде!

Тоді Кролик хутенько – дітлахів за вуха і посадив їх за стіл, а сам з Матінкою Крільчихою – біля дверей: чекають на Братчика Лиса.

Чекають вони, чекають – не йде Лис. Трохи згодом визирнув Братчик Кролик за двері тихесенько. Дивиться – з-за рогу стирчить кінчик лисячого хвоста. Тоді причинив Кролик двері, сів, лапками вуха обхопив і заспівав:

Якщо миску кинути,

Розіб’ється миска.

Якщо близько Лиса хвіст,

Значить, сам він близько.

Ось пообідав Братчик Кролик, і Матінка Крільчиха, і всі дітлахи, і ніхто їм не заважав. Згодом приходить Братчик Їжак і каже:

– Братчик Лис просить вибачити: він занедужав і не зміг прийти. Просить, щоб Братчик Кролик завтра прийшов до нього на обід.

Сонечко піднялося зовсім високо, коли Кролик схопився й побіг до домівки Лиса.

Прибігає, чує – стогне хтось. У двері зазирнув і бачить: сидить Лис у кріслі, весь закутаний у байкову ковдру, а вигляд у нього геть кепський. Поглянув Кролик навсібіч – ніде не видно обіду. Миска стоїть на столі, а поряд лежить гострий ножик.

– Це ж що, у тебе курочка на обід, Братчику Лисе? – питає Кролик.

– Так, Братчику Кролику, а яка молоденька та свіженька! – відповідає Лис.

Тут Кролик розгладив вуса та й каже:

– Ти що, Братчику Лисе, без кропу її приготував? Щось мені у горло не лізе курятина без кропу.

Вискочив Кролик за двері та мерщій у кущі, причаївся й чекає на Лиса. Довго чекати не довелося, бо Лис одразу скинув байкову ковдру – і за ним навздогін. А Кролик гукає йому:

– Гей, Братчику Лисе! Ось я тут поклав на пеньок кропу. Бери хутенько, поки не зів’яв!

Так він крикнув і пострибав собі. І Лис його не наздогнав.

Смоляне Опудальце

– Значить, Лис так ніколи й не спіймав Кролика? Так, дядечку Римусе? – запитав Джоель наступного вечора.

– Було й так, друже, що ледь-ледь не впіймав. Пригадуєш, як Братчик Кролик надурив його з кропом?

Ось невдовзі потому пішов Братчик Лис гуляти, набрав смоли і виліпив з неї чоловічка – Смоляне Опудальце.

Узяв він те Опудальце та й посадив край дороги, а сам заховався під кущем. Тільки сховався, зирк – іде Кролик по дорозі, підстрибуючи: стриб-скік, стриб-скік.

Старий Лис лежав тихо. А Кролик, як побачив Опудальце, так здивувався, аж на задні лапки встав. Опудальце сидить собі та й сидить, а Братчик Лис під кущем не ворухнеться.

– Доброго ранку! – привітався Кролик. – Гарна днина сьогодні.

Опудальце мовчить, а Лис і далі тихо лежить.

– Що ж це ти мовчиш? – питає Кролик.

Старий Лис тільки оком моргнув, а Опудальце – воно нічого не відповіло.

– Та ти на вуха слабуєш? – запитує Кролик. – Якщо недочуваєш, я можу й дужче кричати.

Опудальце мовчить, а Старий Лис лежить тихенько.

– Ти грубіян, я тебе провчу за це! Так, таки провчу! – розгнівався Кролик.

Лис ледь зі сміху не луснув, а Опудальце – воно нічого не відповіло.

– Коли до тебе говорять, потрібно відповідати, – обурився Кролик. – Негайно скинь капелюха і привітайся, а то я тобі такої прочуханки дам!

Опудальце мовчить, а Братчик Лис – він і далі лежить тихо.

Ось Кролик відскочив назад, замахнувся та як вгамселить Опудальце по голові кулаком!

Кулак прилип, ніяк не відірвеш його: смола міцно тримає.

А Опудальце знай мовчить, і Старий Лис лежить собі тихо.

– Відпусти негайно, а то вдарю! – вигукнув Кролик.

Вдарив Опудальце другою рукою, і ця прилипла.

А Опудальце – анічичирк, і Братчик Лис – він лежить тихенько.

– Відпусти, бо я тобі всі кістки потрощу! – так сказав Братчик Кролик.

Але Опудальце – воно нічого не відповіло. Не відпускає та й годі.

Тоді Кролик копнув його ногами, і ноги прилипли.

А Братчик Лис лежить тихо.

Кролик кричить:

– Якщо не відпустиш, я буду штовхатися!

Буцнув Опудалко головою – і голова прилипла. Тоді Лис вистрибнув з-під куща.

– Як ся маєш, Братчику Кролику? – каже Лис. – Чом же ти не вітаєшся зі мною?

Впав Лис на землю та й ну сміятися. Ой і реготав він, так реготав, аж у боці закололо.

– Ну, сьогодні ми вже точно разом пообідаємо, Братчику Кролику! Нині я й кропу припас, так що ти у мене не викрутишся, – сказав Лис.

…Тут дядечко Римус замовк і заходився виймати з попелу печену картоплю.

– Старий Лис з’їв Братчика Кролика? – поцікавився хлопчик у дядечка Римуса.

– А хто його знає, – відповів дідусь.

– Казка ж закінчилась. Хто каже – Братчик Ведмідь прийшов, його виручив, а хто каже – ні. Чуєш, мама кличе тебе. Біжи, малий.

Хоробрий Братчик Опосум

– Якось вночі, – сказав дядечко Римус, посадивши хлопчика до себе на коліна і задумливо погладивши по голівці, – так от якось уночі Братчик Опосум завітав до Братчика Єнота; виїли вони велику миску тушкованої моркви, а потім пішли прогулятися, подивитись, як поживають сусіди. Братчик Єнот – все підтюпцем та підтюпцем, Братчик Опосум – вистрибом та вистрибом.

Опосум донесхочу наївся фініків, а Єнот наковтався вдосталь жаб і пуголовків.

Гуляли вони, гуляли. Раптом чують – десь далеко в лісі гавкає пес.

– Раптом він на нас накинеться, Братчику Опосуме. Що тоді будемо робити? – запитав Єнот.

Опосум лише посміхнувся:

– Ну, вже я не дам тебе скривдити, Братчику Єноте. А ти що будеш робити?

– Хто? Я? – запитав Єнот. Хай лише спробує, хай спробує бодай поткнутися – усі ребра переламаю!

А пес побачив їх і вирішив часу не гаяти.

Навіть вітатись не став – одразу кинувся на них.

Братчик Опосум тієї ж миті зуби вишкірив, рот аж до вух, беркицьнувся на спину, ніби мертвий.

А Єнот – той майстер був почубитись. Підім’яв під себе собаку та й ну колошматити. Правду кажучи, від собаки не багато й лишилося, а те, що лишилося, вирвалось – і навтьоки, в саму гущавину, ніби хтось з рушниці стрельнув.

Ось Братчик Єнот поправив свій костюм, обтрусився, а Братчик Опосум усе лежить, ніби мертвий. Потім обережно підвівся, озирнувся та як кинеться бігти, тільки п’яти блиснули.

Наступного разу, як зустрілися Опосум і Єнот, каже Опосум:

– Здоров будь, Братчику Єноте! Як поживаєш?

Але Єнот – руки в кишені, вітатися не хоче.

– Ти чого ж це кирпу гнеш, Братчику Єноте? – питає Опосум.

– Я з боягузами і розмовляти не хочу, – відповідає ображено Єнот. – Йди своєю дорогою!

Опосум страшенно образився.

– Хто ж це боягуз, скажи-но мені?

– Та хто ж, як не ти, – каже Єнот. – Дуже мені потрібні такі приятелі, які на спину падають і мертвими прикидаються, ледь справа до бійки дійде!

Опосум, почувши ці слова, як почав сміятися, як почав реготати.

Невже ти думаєш, Братчику Єноте, що це я зі страху? Чи, бува, не думаєш ти, що я злякався того нещасного собаку? І чого б це мені його боятися? Я ж чудово знав, що коли я не впораюся з тим псом, то вже ти даси йому гарної прочуханки. Отож я просто лежав і дивився, як ти його гамселиш, чекав, коли й моя черга буде з ним розважитись.

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.