Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен

«Я нічого не сказав», – відповів я на її німе запитання. І очі Менгі закрилися і розкрилися знову безоднями вдячності. Вона зняла з руки золотий браслет, прикрашений великим рубіном та хитрою застібкою у вигляді лев’ячої голови, і віддала його мені…

Капище буртаського бога Арпавута виглядало зовсім інакше, ніж Желянська вить. Бовван Арпавута був уміщений у найдальший закуток величезної печери, яку буртаси викопали на східному боці священного пагорба Карахел над річкою Огар. Верхівку Карахелу прикрашали чотири білі камені, що їх буртаси називали «зубами Арпавута». В печері жили славетні на всю північну частину ойкумени цілителі і волхви Мукулу та Стояр – старезні діди з предовгими сивими бородами. Навколо Карахелу розбудували ціле містечко, добра половина мешканців якого були родичі цілителів – їхні діти, онуки, правнуки, незліченні дружини та наложниці. Розбійники обходили Карахел найдальшими шляхами, боячись мстивої вдачі Арпавута, – тож містечко було ситим і буяло безпечним життям. Тисячі хворих приносили в капище срібло і золото, дарували Арпавутові ягниць і жінок; ось і Ерге-багатур наказав мені передати Мукулові і Стояру п’ять золотих візантійських статерів, на які у Саркелі можна було б купити великий табун невтомних печенізьких коней.

Менгі-ханум, як поважну особу, цілителі поклали в самій печері, біля шкіряної завіси, що за нею стояв золотий бовван буртаського бога. Самого ідола могли бачити безкарно лише троє – Мукулу, Стояр і найстарша пророчиця карахельська Радагаста. Я перебував біля ліжка Менгі невідступно, і виконання найменших її примх наповняло мене дивним спокоєм і щастям. Менгі дозволяла мені гладити її блискуче чорне волосся, білу шкіру, але коли я, у бісівській спокусі, пробував застромити руку під повстину, якою вона укривалась, саркельська красуня боляче кусала мене і погрожувала заверещати…

Ерге-багатур навідувався у капище кожні три дні, розповідав про марні намагання знайти лігво Дракона. Невдачі озлостили його, і навіть горді мешканці Карахелу ховались у землянки, коли славетний витязь скаженим галопом мчав до печери волхвів.

Якось завжди мовчазний Стояр заговорив зі мною. Менгі вдавала, що спить, молодших жерців у печері не було.

– Де ти, Ратиборе, навчився лікарської науки? – спитав цілитель.

– У виті Желянській, – відповів я.

– Силеник ще живий?

– Убили рік тому.

– Хрестопоклонники?

– Не знаю.

Стояр помовчав, а потім сказав:

– Не навчайся книжної мудрості у греків та іудеїв, бо втратиш дар Даждьбожий.

– Чому книжна мудрість погана? – здивувався я.

– У греків та іудеїв один Бог і багато книжок, а в нас багато богів і одна Книга. Навчишся читати книжки єдинобожників, не зможеш прочитати Книгу Даждьбожу. А вона є все.

– Де ж та Книга? – спитав я. – Ніколи не чув про неї.

– Книга Даждьбожа не людьми писана. То Небо – зоряне і денне. Усі знаки на ньому – інших не треба.

– Чому ж тоді найбільші держави світу, Хазарія та Візантія, вірять в Єдиного і мають багато книжок? А ми, онуки Даждьбожі, такі мудрі, платимо їм данину?

Стояр недобре посміхнувся обличчям-черепом:

– Про те тобі треба було спитати у Силеника. Його дід Овой останнім мав Силу Даждьбожу. Єдиний серед усіх склавинів. Він втратив ласку Неба, і Даждьбог відвернувся від нас.

Цілитель помовчав, а потім додав:

– Не думай про цю жінку, Ратиборе. Вона народжена не для тебе. Ніщо не мучить нас так, як нездійсненні бажання…

І пішов, замітаючи земляну підлогу довгим білим одягом.

Менгі розплющила очі й сказала:

– Цей жрець – дурень!

– Чому? – спитав я, а розум мій тої миті ще лежав під брилами Стоярових слів.

– Бо він думає, ніби знає, для кого народжена Менгі, – сказала жінка і відкинула повстину.

Потім вона підняла вище грудей сорочку і розсунула свої мармурові ноги так, щоб я міг бачити й брати все, чого так бажав…

Дракон так і не з’явився. Щойно Менгі сказала багатурові, що може їхати на коні, Ерге віддав наказ повертатися у Саркел. Дорогою нас перестріли посланці рабі Ісраеля. Вони повідомили новину: Хельґ із варягами прийшов у Балтавар, столицю чорних булгар, давніх ворогів Хазарії. Хан чорних булгар Кубрат і Сьєрн Хельґ дали криваву клятву своїм богам знищити Саркел і владу Ітхеля у Великому Степу. Рабі Ісраель очікував нападу на фортецю у два-три найближчі тижні.

Примечания

1

Частина Служби Божої.

2

Склавинами візантійці ІХ століття називали слов’ян, що жили північніше Дунаю.

3

Скрипторій – місце у середньовічній бібліотеці, де переписувалися книги.

4

Поляни – велике слов’янське плем’я, що населяло береги Дніпра в районі теперішньої Київщини.

5

Індикти – середньовічна міра часу, 15-річні цикли, за якими у Візантії оновлювали податкові реєстри.

6

Лев VI Філософ – імператор Візантії у 886–911 рр. Антоній ІІ Кавлеа – патріарх Константинопольський у 893–901 рр.

7

Сінкелл – чиновник візантійської канцелярії (імператорської або патріаршої).

8

Даждьбог (або Дажьбог) – одне з імен верховного божества у поганському пантеоні слов’ян. Деякі дослідники вважають Даждьбога персоніфікацією первісного божественного принципу (на зразок атману індійських аріїв). У стародавніх текстах збереглася самоназва слов’ян – протоукраїнців – Даждьбожі онуки.

9

Александр ІІІ Македонський – цар Македонії у 336–323 рр. до нашої ери. Найславетніший завойовник античного світу. У ІX ст. був легендарною особою, героєм численних міфів.

10

Ґоґ і Маґоґ – вороги єврейського народу з Півночі, провіщені Біблією (Єзек. 38:2). За Книгою пророка Єзекіїля, Ґоґ є князем Роша (Скіфія, Русь) в землях Маґоґа, сина Яфета (Буття 10:2).

11

Велес – один з головних богів слов’ян.

12

Преслав – слов’янський військовий ватажок VII (?) ст.

13

Готи – германське плем’я, з яким східні слов’яни вели війни у III–IV ст.

14

Утигури – кочове гунське плем’я, що жило біля Азовського моря.

15

Прокопій з Кесарії (VI ст.) – візантійський історик, автор історичної хроніки «Війна з готами» (540–554).

16

Кий – легендарний засновник Києва (можливо, V–VI ст.).

17

Кисик – легендарний володар східних слов’ян. Точний час життя невідомий. Згадується у «Велесовій книзі».

18

Аскольд – київський князь у 858–882 рр.

19

Саркел (Біла Вежа) – головна хазарська фортеця в придонських степах.

20

Аварський оселедець – авари (племена з Північного Кавказу) захопили землі східних слов’ян у кінці VI – на початку VII ст. Авари мали звичай голити голову, залишаючи одне довге пасмо волосся – оселедець.

21

Фотій – патріарх Константинопольський у 858–867 та 877–886 рр. Висвячення Марка у єпископи Київські відбулося близько 881 р. (за іншими даними – у період VIII Вселенського собору 866–867 рр.).

22

Хельґ – «Олег Віщий» руських літописів, Новгородський та Київський князь (882–911 рр.) з роду Рейріка (Рюрика) Еріксона Датського. Рід Еріксонів належав до священного варязького клану Інглінгарів.

23

Неаґард – Великий Новгород.

24

Ярл – незнатний військовий ватажок або суддя у варягів.

25

Меотське (або Меотійське) озеро – Азовське море.

26

Балтавар – нині Полтава.

27

Тора – П’ятикнижжя Мойсея, перші п’ять книг Старого Завіту, основа іудейського Закону. В кабалі Тора ототожнювалася з вичерпним кодом Усього Сущого.

28

Ітхель (або Ітиль) – столиця Хазарії. Назва, можливо, походить від іудейського «йєтхель» – священний осередок.

29

Тепер – Дон.

30

Імперія – Візантія.

31

Теофіл – імператор Візантії у 829–842 рр., Михаїл ІІІ – імператор Візантії у 842–867 рр.

32

Алани, чорні булгари – племена, які мали кочів’я у Хазарському Степу наприкінці IX ст. Гузи – тюркський племінний союз, найчисленніший між Волгою та Уральськими горами у VIII–IX ст.

33

Манасія ІІ – цар Хазарії. Номінально Хазарією правили Великі Кагани з династії Ашина. Реально влада зосереджувалась в руках царів (беків) з іудейського роду рабина Обадії. Останній цар Хазарії Йосиф (920–965) залишив нам перелік цих царів без дат і термінів їх правління: Обадія, Єзекіїл, Манасія І, Ханукка, Ісаак, Завулон, Манасія ІІ, Ніссі, Аарон І, Менахем, Веніамін, Аарон ІІ і сам Йосиф, лист якого до іспанських євреїв досі залишається головним джерелом наших знань про Хазарську державу.

34

Багатур – у тюркських племен IX ст. – воєначальник з незнатного роду, який відзначився військовою звитягою.

35

Протоспафарій – титул командувача особистої гвардії візантійського імператора.

36

Буртаси – предки або близькі родичі слов’янського племені в’ятичів.

37

Мокош – слов’янська богиня, яку вважали берегинею вогнища. Праматір молодших богів річного господарського циклу.

38

Хорезмієць – виходець із Хорезмійського султанату, ісламської держави, яка посідала південь Середньої Азії (між Іраном та Індією).

39

Евксинський Понт – Чорне море.

40

Касоги – плем’я, яке мешкало на Таманському півострові біля Тамтархи.

41

Фанагорія – грецька колонія на Керченському півострові. Наприкінці IX ст. належала Візантійській імперії.

42

Охесія – місто в Абхазії.

43

Статер – золота імперська монета. Вартість її коливалася від 20 до 30 дирхемів.

44

Агарянські полководці – воєначальники ісламських (арабських) держав Азії та Африки. Агарянські полководці – воєначальники ісламських (арабських) держав Азії та Африки.

45

Сариси – короткі грецькі списи з масивними лезами.

46

Палатійський палац – головний палац візантійських імператорів у Константинополі.

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.