Обре, сховайся добре!

– Матьяш ніхт! Матвійко! – дівча кивнуло у відповідь, усміхаючись білозубо. І не встиг козак подумати про те, що півсправи зроблено, як вона сама другу робила – замугикала, почала якісь миги показувати – ну чисто глухоніма!

Драгон почав сідлати коней, та зрозумів раптом, що його слабкість щезла кудись, неначе рік пройшов після поранення та чаклунського лікування. «Я йому сили додав від землі-матері», – спливли у пам’яті останні слова духа.

– Дякую, діду.

Вчулося йому, а чи справді у відповідь прошелестіло: «Матері дякуй!»

* * *

…Відчуття небезпеки з'явилося несподівано – звичайно, воно набирало сили потроху, а тут – неначе обухом ударило… Кирин різко звернув у гайок, спішився сам, допоміг супутниці – вона сперлася на Драгонову руку, як вельможна пані («Йолоп! Я йолопі Якщо це хлопчик – джура, то це він повинен мені служити! Треба було їй це… Гм, пояснити, а як?») – перестук копит уже було чути.

«Татари». Драгон охопив руками кінську морду, дівчинка зробила те ж саме. «Добре, що я залишив нам меринів – кобили чи жеребці все 'дно би подали голос».

Загін – близько тридцяти вершників – проскакав собі далі, убік ніхто й не глянув.

Щось було не те, але Драгон не міг утямити, що саме. Це були союзні татари – поряд з мурзою їхало двоє козаків, один добре одягнутий – старшина. Чому вночі – тут могло бути тисяча й одне пояснення. І на перший, і на другий погляд – татари татарами, точніше – ногайці, бідно одягнені, на ногайських конях…

«Списи! У них у всіх були і списи і луки!»

Мало того, що вміння володіти водночас списом та луком вимагало високого професіоналізму, вимоги до коня лучника і до коня, що несе списоносця, були діаметрально протилежні. У першому випадку потрібен був дуже витривалий кінь, що здатен годинами крутити карусель (такими здебільшого бувають невеликі на зріст, ззовні непоказні коники). Кінь списоносця має розвинути максимальну швидкість на короткій відстані, і чим він більший – тим краще, бо, як відомо, сила удару дорівнює масі, що її помножено на швидкість (ясна річ, Драгон не вивчав фізики, отож формулював усе дещо інакше). Коні, придатні й до того, і до другого, коштують не просто дорого, а дуже дорого, тому рядові татарські воїни озброєні здебільшого тільки луками (а ногайські – і поготів).

Отже, ці вершники або були з особистої дружини якогось значного мурзи, або… Та ні, не може бути. «Постривай, хлопче. З одного боку, перевдягання – звичайна річ на війні, у поляків татар служать тисячі, здавна в Литві оселилися. Знайдуть вони і двійко козаків-зрадників. Але такі речі роблять, коли неподалік свої головні сили, бо якщо перевдягнені зустрінуть татар або козаків, у яких отаман добре знає татарську та Крим – а серед старих старшин це не дивина, – ніколи ж обдурити не зможуть. Хтось скаже не тією говіркою,[78] хтось не зможе відповісти на питання, нарешті, не так багато мурз у кримському війську – завжди можна знайти когось, хто знає в обличчя Юсуфа чи Мустафу. Єдина можливість – якщо вони розраховують на… на чари. Та ні, пусте – не можуть ворожбити бути за кожним рогом. Це татари, яким отаман їхній наказав одягтися бідно – аби менше впадали в око».

Чекання було нестерпним, проте вони чекали, мабуть, цілу годину: загін міг виявитися авангардом загону більшого.

Ні, здається, немає більше нікого. І якраз тієї миті, коли козак остаточно вирішив, що можна знову вибратися на шлях, з усіх боків безгучно, без найменшого навіть шелесту піднялися людські фігури. На щастя, козацькі…

– Я що, тобі ворог, пане полковнику? – спитав Кирин, дивлячись тому у вічі.

– Я ж не знав, що це ти. – Але відповідь пролунала звідкілясь ізбоку.

Серед козаків стояло два Богуни.[79]

* * *

Вогню не розпалювали – щоб не привертати уваги. Козаки розійшлися у різні боки – і неначе розчинилися у темряві. Кирин ладен був об заклад битися, що через кільце і вужака не пролізе.

– Здивований, хлопче?

– Не тут би вам бути, панове полковники.

– Твоя правда, не тут, – засміявся один.

Засміявся?! Дідька лисого – засміялася!

Тепер Боян ясно бачив – це жінка (він навіть скосив очі на першого – ні, чоловік), що вона ніяка не чарівниця, тільки майстерно володіє однією-єдиною штукою – може змусити всіх довкола вірити, що вони бачать Богуна, на якого таки справді схожа, неначе рідна сестра.

«А може, й справді вони не тільки кохаються – звідкілясь він знав, що кохаються, – ай справді рідні?» – утім, подумав без особливого жаху, бо на одиноких хуторах у Дикому полі таке, бувало, траплялося.

– Задивився на наші обличчя, – якось стомлено посміхнулася жінка. Перезирнулася з Іваном і пояснила: – Оце тобі, як вивчати науку по книгах. Коли він мене викрадав, то зробив, як сказано в одній старій книзі; ну, слугам і здалося, що я – сестра Іванова, хто там рахував, скільки разів вона туди-сюди, мене ж було наказано не випускати. А потім колишній мій вигляд назад повернути не зміг. Туди спрацювало, а назад – ні.

«А може, тому і не спрацювало, що ви обоє цього насправді не бажали? Зразу ж видно, що для вас зовнішність – то пусте».

– У чомусь воно й краще, – підтвердив його здогадку Іван, – кому я більше, ніж їй, можу довіритися?

– Ось чому люди кажуть, що у вашому полку два полковники, та ніхто не знає, хто другий.

– Отож-бо, у Дуні[80] – голова гетьманська. – Трохи помовчав і продовжив: – Про цих татар ти мені задав загадку – у селі казали, що вони між собою балакали не татарською мовою, та це нічого не варто, бо в ханському війську кого тільки немає.

– Серед польських татар теж усяких-різних повно, – додала жінка.

Справді, Драгон дещо чув про те, що польські татарські корогви поповнювалися усякими волоцюгами, більше того – навіть серед татар, що осіли в Литві та на Підляшші три століття тому, траплялися такі, що досі розмовляли якоюсь іншою, нетатарською, мовою.

– Та займатися цим мені не з руки… Ти правду сказав – не тут би нам бути… Богдан – сказав, наче рубонув з плеча – наказав мене ув’язнити.

– А мене забити в кайдани,[81] – усміхнулася пані полковник, неначе розмова йшла про веселу справу. – Так ми йому і далися!

Від такої звістки Драгон отетерів. Після такої блискучої перемоги! Наступ поляків захлинувся під Вінницею, вони втратили половину війська… Ні, він не вчора народився – знає, що таке «по-царському віддячити», але за гетьманом досі такого не помічали…

– Ч-чому?

– Це ти в нас питаєш, чому робить те чи інше Богдан Хмельницький? Я не певна, що сам Бог це знає!

– Принаймні до сповіді він не ходить, патріарх відпустив йому майбутні гріхи – і перестав сповідатися гетьман.[82] Та не про це мова, Бояне… Тут такі дива, що не знаю, з чого й починати… Якщо з кінця – Демка зурочили.

– Якого Демка, генерального осавулу, чи що?[83]

– Його самого. Він перебрав командування над моїми полками,[84] над Глуховими, сам привів два полки – і все це поділив навпіл, одну частину послав навздогін за ляхами, другу – на Кам’янець.

– Він що, здурів? Кам’янець Морозенко не зумів узяти!

– Що Морозенко, – невесело посміхнувся полковник, – одного разу сам султан підступав з усією турською силою, подивився на оті кручі й запитав: «Хто це місто так укріпив?» Йому відповіли, що сам Аллах. «Ну, тоді хай шайтан його здобуває!»[85]

Боян особисто не знав Демка Лисовця, не довелося й воювати під його командою, та почуте справляло враження: це ж кожен десятник розуміє – не можна дробити сили, коли вороже військо зібрано в один кулак. У козаків була значна кількісна перевага – своїм безглуздим рішенням Лисовець звів її нанівець.

«Але… може, це можна пояснити інакше?»

– Я сам його, звісно, не бачив. Та кажуть, сам на себе не схожий, уперся мов цап – раніше він упертим не був. Зурочили чоловіка, – упевнено сказав Богун, хоча Кирин не відчував такої певності.

– Та це не все, навіть і не початок. Тут таке – небіжчики повертаються з того світу.

– Мені казали, що це неможливо, – хт? сказав, Драгон не збирався пояснювати навіть Богунові.

– Мені також, – кивнув полковник. – Але… Перед початком походу сейм нобілітував[86] козаків-перекинчиків.

«Римляни Юду нобілем робити не стали, тридцять аспрів[87] – і квит».

– І знаєш кого? Забузького та… та Ганжу.

– Він же мертвий! Усе військо бачило![88]

– Я ж і кажу.

– Може, це інший Ганжа?

– Може. – Але голос полковника показував – не вірить Богун, що так усе просто.

Думки Бояна билися в голові, немов птахи в клітці. Він сам смерті Ганжі не бачив, і Богун не міг бачити: майбутній полковник вів в Україну загін донських козаків, а Драгон до них приєднався, кинувши царське військо – і не він один так зробив, а багато хто. Але ж це тисяч сто бачило! Виїхали і від ляхів, і від наших кращі рубаки на герці, і тут Ганжу на очах обох військ убив джура-волох, якому уманський полковник як собі вірив – а той убив його в спину.

«Постривай, хлопче. Може, в цьому і штука? Може, волох і не вбивав? Просто вдарив тупою зброєю… Та ні, навряд – перекинутися до ляхів можна було простіше».

Далі – хто такий Ганжа? Їх четверо було – вождів полови, загонщиків, чотири нікому не підвладні шаблі – Забузький, Джеджалій, Ганжа і… і Богун – наймолодший. Забузький не просто переметнувся – щось таке він королю повідомив, що той його перед Зборівською баталією проголосив гетьманом. Якщо ще і Ганжа – той самий або якщо гетьман повірив, що він той самий, то тоді ясно, чому тінь упала на Богуна.

– Я згадав навіть, що Роман Каторжний[89] якось розповідав – десь, мовляв, за морями є такі чаклуни, що вміють не оживляти мерців, бо це неможливо, – але змушують їх рухатися, розмовляти, а вони все роблять, що чаклун хоче; якось він ще й назвав отаких мерців – сомбі чи якось схоже… Я вже навіть про таке думав.

Справді, ляхи до свого шляхетства ставляться дуже серйозно, вони навіть князів іноземних не вважають рівними своїй шляхті… Забузький, Ганжа – це імена відомі, тут усе ясно. Але якщо з’ясується, що сейму підсунули не того Ганжу, – тут такий ґвалт зчиниться…

– А якщо хтось…

– Зробив те, що Іван зі мною? – підхопила Дуня Богун, – оце найпевніше.

– Але тоді правий був Боярин – у ляхів хтось є.

– У московитів також.

Розповідь Кирина забрала не дуже багато часу – він намагався казати лише головне, а Богуни не перепитували – тільки коли довелося розповісти про песиголовців, то Іван аж крекнув, а Дуня перехрестилася. Про те, що він женеться за Галками Стапками, козак пояснювати не став.

– Ну просто як у казці – чим далі, тим страшніше!

І на підтвердження Дуниних слів десь – приблизно за півтори-дві тисячі кроків – хтось заволав страшним голосом.

* * *

– Нічого не знайшли, пане полковнику. Нічого й нікого.

– Так лементують лише перед смертю. – Дуня Богунова навіть не посміхнулася на те, що її назвали паном полковником, хоча козак був явно з тих, хто знав таємницю.

– Пан полковник залишився там про всяк випадок, – і тепер козак нічим не виказав свого ставлення до ситуації – ну два полковники разом їдуть, то й що?

На сході вже свінуло, почали подавати голоси перші птахи. Дівчина, що зволила назвати себе Матяшем-Матвійком, здавалося, дрімала, сівши на опанчу, що їй підстелив один із козаків, але Драгон ладен був заприсягтися, що вона все чує й бачить.

– Ти когось шукаєш або за кимсь женешся, – Дуня не питала, вона стверджувала. – Тобі треба або до Чигирина, раз її батько туди поїхав, або на Дон, якщо вирішив її викрасти, як Іван мене – скоро вже десять років. А цей шлях не туди й не сюди.

Кирин якось гостро зрозумів, що він досі жодного разу навіть не згадав про можливість знайти Матвійкового батька у Чигирині – і що причина була та сама, яку так просто вгадала Дуня.

– Тобі треба знати, що ми робитимемо, бо ти Боян. Ми їдемо туди, де нас чекає повідомлення – що трапилося. Якщо його просто якийсь ґедзь укусив…

Про страшні напади люті, які траплялися з Богданом Хмельницьким, знали всі. Мабуть, не так воно вже й приємно – гетьманом бути, не завжди це може витримати людина.

– То Іван просто до нього з'явиться, неначе нічого й не було. Якщо нас хтось оббрехав – виправдаємося.

Дуня всміхнулася. Нічого зловісного не було в цій усмішці – просто молода жінка в доброму гуморі, але Драгон зрозумів, що одним виправданням справа тут не минеться, що коли хтось справді звів наклеп на Богунів, то такому розумникові саме час купувати прудких коней – і мчати чим далі, тим краще…

– Якщо ж він боїться суперництва – доведеться піти з дороги…

– Чому? – питання вихопилося неначе само собою. Козак, ясна річ, і гадки не мав, що настануть такі часи, коли кожен крок Богданів буде вважатися якщо не єдино правильним, то принаймні кращим з усіх можливих. У 1651 році питання – чому він, а не інший? – поставало не раз. «І чому б не…» Додумати Боян не встиг.

Примечания

1

Переклад з латини Михайла Білика

2

Пам’ять св. Кирина – 6 липня (тут і далі примітки автора).

3

Драгунах.

4

Чернігівський наказний полковник.

5

Рубіном.

6

Висока бараняча молдовська шапка.

7

Левенці – одна з назв опришків.

8

Один з типів кінноти. Часто пишуть «рейтари», та це неправильно.

9

Тобто Я. Радзивіллу, воєводі віленському та литовському польному гетьману.

10

Тут – до Молдови. Ці назви часто плутали, навіть в офіційних документах.

11

Домінус (румунською – «господар») – титул молдовського князя.

12

Дякую (нім.).

13

Артилерійським парком.

14

Граб'янка прямо вказує, що випадок із Нечаєм був першим за всю історію козацтва.

15

Молитва Ісусова складається з одного речення.

16

Келеп зазвичай називають бойовим молотом, хоча насправді це зменшена копія кирки. Його також могли називати чеканом, хоча частіше цим терміном називали невеличку сокирку.

17

Секлери, або секеї, чи секуї – угорське плем’я, що мешкало в горах Трансільванії (Семиграддя). До XVII ст. секеї справді користувалися «рунічним» письмом, яке на початку середньовіччя вживали тюрки, хозари та деякі інші азійські народи. (Зі скандинавськими рунами воно не має нічого спільного.) Є відомості, що у ХХ ст. (!!!) деякі кубанські козаки знали цю абетку, яку пристосували для шифрування донесень. Перейняти її на Кавказі вони не могли, бо там останні «рунічні» написи датуються Х ст.

18

Полова (від слова «поле») – козаки, що не входили до складу ані Запорозького, ані Донського війська. Загонщик – отаман полови.

19

Сіверського Дінця.

20

Це трапилося у 1643 р.

21

Слова Гнея Помпея: «Плисти по морю – це необхідно, жити не так уже й необхідно».

22

Молдовські міста.

23

П’ятигорці (інша назва – панцирні товариші) – один з видів польської важкої кінноти.

24

Про таку особливість української любовної магії повідомляє Себастіян Кленович.

25

Тобто в Галичині.

26

Приказки були записані вченими вже в ХХ ст.

27

У науковій літературі вживається латинська назва – авари, але останні дослідження показують, що обри – це самоназва аварів.

28

Карла Великого.

29

Офіційно боярство було зліквідовано після об’єднання Польщі та Литви у 1569 р., але фактично подекуди зберігалося до самої Хмельниччини.

30

Дуже короткий карабін, фактично – пістоль з прикладом. Часто мав гак, аби підвішувати до сідла або до спеціальної перев’язі через плече – бандери.

31

Наймані російські війська. Щовесни набиралися з різних «гулящих людей» у Дикому полі та щоосені розпускалися.

32

У Першій книзі Царств Голіафу приписані слова: «Хіба я собака, що ти йдеш на мене з палицею?» Барило має рацію: пращі давніх євреїв мали саме такий вигляд.

33

Барило вжив слово «чекан» у його другому значенні – сокирка на довгому держаку.

34

Розбійник.

35

Шкіряний пояс. Назва походить від міста Кордова в Іспанії.

36

Підковні гвіздки.

37

В українській мові до середини ХХ ст. не існувало слова «свинець». Казали – «олово».

38

Мається на увазі апостол Петро, небесний покровитель Білого.

39

Парціум (букв. «частка») – землі, які юридично не входили до Трансільванії, але належали її князю. До Парціуму входила більша частина Закарпаття, де й до сьогодні збереглися перекази про песиголовців.

40

Руська миля – приблизно 7,5 км.

41

Такі бердиші з прямокутною бойовою частиною (на відміну від російських, півмісяцем) були на озброєнні саперних частин польської армії.

42

У Росії ХVII ст. ще живий був звичай – при побратимстві обмінюватися хрестиками та іменами.

43

Полковник Капуста, керівник однієї зі спецслужб Богдана Хмельницького.

44

Мається на увазі Тиміш Хмельницький.

45

Концеж (польськ.) – клинок, придатний тільки для колотого удару.

46

Смок (польськ.) – дракон. Слово «драгони» («драгуни») справді означає «дракони».

47

6 січня 1645 p. JD означає «юліанський день», тобто «день юліанського періоду».

48

Жив у 1540–1609 рр.

49

Ante Deum – скорочено a. D. – «до Господа», тобто до Різдва Христового. В астрономії система Скаліґера вживається й досі.

50

За період спостережень такі зміни відбулися у 1864, 1876, 1898 та 1920 рр. Їхня причина залишається невідомою.

51

Гетьмани першої половини ХVІІ ст., страчені за вироком козацького суду: перший – за корупцію, другий – за зраду.

52

Spata – латиною та італійською мовою – «довгий меч», пізніше – шпага. Російське слово «шпага» (скалічене spata) в Україні було майже невідоме.

53

Галина і Галя – дві різні святі.

54

У XVII ст. в усіх мовах, крім російської, казали «драгони» (тобто «дракони»), а не драгуни.

55

Шотландська вимова слова «лорд».

56

Із зрозумілих причин Галка ніколи не бачила шотландських горців.

57

У XVII ст. небіжчиків не клали на стіл.

58

Рахмани – двійники живих людей, що живуть у підземному царстві.

59

Наопак – інакше.

60

Рагани – особлива категорія відьом, що згадується у литовському та латвійському фольклорі.

61

У двадцяті роки XVII ст. на Чернігівсько-Сіверські землі, недавно відвойовані Польщею у Росії, переселилося багато литовців. Ще й досі там понад сто сіл мають литовські назви, а Боян у 1649 р. не міг не застати литовських переселенців.

62

Тобто час, який потрібен, щоби п’ять раз прочитати «Отче наш».

63

Посадка – манера вершника триматися у сідлі

64

Ложі більшості рушниць були прямими, тому цілитися, притиснувши приклад до плеча, було важко. Якщо вага рушниці та віддача дозволяли, то приклад притискали до щоки так, щоб мульок опинився на одній лінії з оком.

65

Навіть під час наполеонівських війн (через півтора століття) влучити в людину з найкращого пістоля можна було не більше як за двадцять-двадцять п’ять кроків (не метрів, а кроків), а в голову – з десяти-дванадцяти. Якщо ж пістоль був дешевий, то ще менше.

66

Праща у вигляді розщепленої палиці вживалася стародавніми євреями, зокрема саме такою Давид здолав Голіафа.

67

Бика (заст.).

68

Цей опис не повинен дивувати читача: зарубати людину шаблею не просто важко, а дуже важко: на одному з козацьких черепів з-під Берестечка залишилися сліди сімох шабельних ударів. Тільки шостий виявився смертельним, сьомий – контрольний.

69

Від гангрени, зараження крові або правця.

70

Лупу – вовк (латиною та румунською мовою) – прізвисько Молдовського князя Василя. Значна частина українських істориків вживає неправильну форму «Лупул».

71

Драгон помилявся: відомості про «сорок тисяч страчених» містяться в двох незалежних одне від одного джерелах, але станом на середину 1640-х років, тобто на той час, коли він покинув Молдову. За сім років його вигнання княжі кати не скаржилися на безробіття.

72

Ідеться про Зборівський договір.

73

За загальними уявленнями, на первістка не діяли лихі чари.

74

Точніше – каган. Боян правив у 60-ті роки VI cт. Сам факт, що це ім’я вживалося – хоча й рідко – в Київській Русі, а також те, що українському фольклорові відома справжня назва аварів – обри, свідчить про те, де знайшли притулок недобитки аварські.

75

Слово «король» походить від імені Карла Великого.

76

Це повір’я було дуже поширене в Україні, та й не тільки. Воно згадується в міфах фіно-угорських народів та деяких варіантах легенди про Мерліна.

77

Твоє ім’я (нім., неточно).

78

У ногайській мові існувало шість чи сім діалектів, у власне кримськотатарській – три, які значно відрізнялися один від одного.

79

Здатність Богуна з'являтися в двох місцях зразу – історичний факт, що досі не знайшов раціонального пояснення. Деякі історики навіть висунули гіпотезу про наявність в одному полку двох полковників – Івана Федоровича Богуна та просто Івана Федоровича. Проте навіть це припущення пояснює не всі випадки. Так, наприклад, під час оборони Умані Іван Богун керував захистом верхнього замку і був тяжко поранений у плече, а через кілька хвилин він же атакував поляків із тилу на чолі кінного загону й особисто рубався, чого поранений у плече робити не може, бо однією рукою треба керувати конем, а другою – тримати шаблю. І то таких «подвоєнь» було досить багато.

80

Польський хроніст Коховський, що знав Богуна особисто, вперто називає його «полковник Дуня». Жоден історик навіть не пробував дати цьому факту якесь пояснення.

81

Історичний факт. Наказ про арешт дружини Богуна – єдиний відомий нам випадок, коли Хмельницький поширив репресивні заходи на дружину того, на кого гнівався. На нашу думку, це підтверджує, що вона відігравала значну політичну роль.

82

Історичний факт. Лоренцо Крассо прямо вказує, що гетьман не сповідався навіть і перед смертю.

83

Посада генерального осавула відповідала пізнішому «генерал для особливих доручень».

84

Під Вінницею Богун командував з’єднанням із п’яти полків, крім того, до нього приєдналися рештки Брацлавського. Полковник Глух прийшов йому на допомогу теж із кількома полками.

85

Це сталося у 1621 році.

86

Нобілітація – присвоєння шляхетства (від латинського «нобіль» – знатний).

87

Аспр – візантійська срібна монета. Після падіння Візантії слово продовжувало вживатися на Балканах як загальна назва дрібних срібних грошей.

88

Нобілітація вбитого за два роки до того Ганжі – історичний факт.

89

Роман Каторжний (Валечний) – козацький старшина, був у рабстві на турецькій галері, очолив повстання бранців, потім був офіцером іспанської армії. За часів Хмельниччини – наказний полковник.

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.