Доктор Серафікус. Поза межами болю

Вер була знайома з Хр. Кроном, Павлом Ковжуном та Марком Басарґом. Адже з київської вистави «Кольцо» 1915 року Марко Басарґ починав свою берлінсько-паризько-нью-йоркську кар’єру експресіоніста.

Вер ненавиділа інтелігенцію, парламентаризм, лібералізм, слова про поступ, прогрес, еволюціонізм, ідеали добра й гуманістичної добрості.

Падіння Перемишля її не схвилювало.

Під 9 вересня 1916 року в щоденнику Вер (Вер записувала в щоденнику не почуття, а лише думки з приводу прочитаних книжок) занотовано:

«Лібералізм у Росії зі своєю боязкою інтелігентською громадськістю знав лише “малих” богів, “місцевошанованих”, “хатніх” богів, богів “пенатного” значення. Лібералізмові бракувало стилю. Злиденність, сірість, зубожілість, розпливчастість, – чи вважаємо це за стиль? Бєлінського, Михайловського, Добролюбова й Писарєва ми ж ушановуємо ім’ям героїв?

Лев Толстой засудив Наполеона як актора, що грав всесвітню комедію, і ствердив Кутузова, що під час бородінського бою – їв курку. В Росії завжди “їли курку” під час “бородінських боїв”. Цією самою кутузовською куркою вигодувано російську відсталість.

Російські вояки під час війни воювали проти гармат багнетами. Хіба не Толстой заповів як вищу мудрість війни їсти курку під час боїв? А хіба не їли? Як провести межу, що відокремлює нездарність і зраду російського бюрократизму від так званого “російського генія”?

Коли Толстой пише: “Я живу добре! Три роки не читав і тепер не читаю жодної газети”, чи не мусимо ми радіти: він – ми, ми – він?!..»

Аполлонові Григор’єву вона віддавала перевагу перед Бєлінським і протопопові Аввакумові перед Михайловським.

17-й рік Вер стріла лівою з лівих. В революції їй подобався максималізм і з усіх гасел найбільше – гасло заперечення, що було б абсолютним. В революцію вона входила через «Скитів»[62]. Вона головувала на сходках курсисток, виступала з промовами. На вирваних із зошита сторінках квапливо накидувала великими літерами проекти резолюцій. Щоправда, цього її ентузіазму вистачило тільки на дуже короткий час, не більш як на кілька місяців.

Горохвяний хліб, хмурі будні, свист гарматнів, що проносилися над дахом будинку, нічна стрілянина, коли місто опинялось у владі пітьми і кожен будинок ставав самотнім островом, одрізаним од цілого світу, вартування в парадному коло дверей, забитих дошками, – усе це гнітило, вселяло почуття непевності й утоми. Імперія агонізувала. На вулицях міста валялись трупи коней. То тут, то там виникали самосуди. Здичавілі пси зграями бігали по порожніх пішоходах.

До університету почали приймати жінок. Восени 17-го року Вер з курсів перейшла в університет.

Серце стигло в попелі зимових присмеркових днів. Горохвяний хліб був крихкий і мав солодкий присмак.

Революція переставала бути забавкою для естетів. Дзвінким і широким, як крок караулу, словом Kommandantur[63], написаним чорними літерами на рівно виструганій дошці, яку повісили проти Міської Думи над входом до «Дворянського зібрання»[64], 1918 рік ствердив для революції перепочинок. Літо 18-го року принесло білий хліб, ясність і спокій, звичайний усталений лад, сонце, пляж, Курбасів «Молодий театр» з Кляйстом і Шекспіром, «Біба-бо» з Агнівцевим, роздягнену «Леду» Анатоля Каменського, віденську оперетку. Втікачі з Петербурга й Москви переповнили Хрещатик, каварні Франсуа й Семадені, алеї «Купецького саду». Київ став галасливий, людний, безтурботний. «Чорна біржа» простяглася од Інститутської до цирку на Миколаївській. Двір, сенат, синод, міністри, титули й ордени відновлювали ілюзії реставрованого Петербурга на берегах Дніпра.

Восени 18-го року Вер була однією з тих, що натовпом молоді вийшли з університету: повстати й розбігтися. Знов спалахнула раптом на мить колишня мрія про Віру Фіґнер. Спалахнула й згасла, щоб більше ніколи не прокидатись.

Тоді прийшли голодні роки. Місто вмирало. Брук вулиць заріс травою, трамваї перестали ходити, крамниці стояли з вибитим склом вікон, з вітринами, забитими дошками. Більшість знайомих роз’їхалася з міста: тікали вчителювати на село, доти ніколи не вчителювавши, працювати на цукроварнях і лісових розробках бухгалтерами, доти ніколи не бачивши, що таке рахівниця й гросбух. Меншість лишалась у голодному тихому місті і вивчала тонку науку «пайкології»[65], вагаючись між соцзабезівськими дитбудинками, Дніпросоюзом та воєнкоматівськими закладами.

Вер пов’язала голову хусточкою й пішла працювати на фабрику. Вона працювала коло верстата й перекладала Верлена. Працюючи коло верстата, вона не відчула себе робітницею. Свою роботу на фабриці вона усвідомлювала як службу. Блок у свій «скитський» період навчав «слухати» революцію, але не навчав робити її.

Вер скористувалася з першої нагоди, щоб од верстата повернутися знов до письмового стола. Життя Вер, її революційність, її праця, її ентузіазм, кохання й навіть шлюб – усе це було лише силуетом іншого, щільного, живого життя. Плаский обрис із чорного паперу на білому паспарту. Життя проходило повз неї.

Року 1922 Вер вийшла заміж за лікаря. Навіщо вона вийшла заміж? З кохання? Можливо, що деякою мірою це було й так. Їй імпонував цей літній, грузький, великий чоловік з важкими темними повіками у зморшках і зіркими очима степового хижака. Певніше, однак, вона вийшла за нього тільки з почуття втоми й байдужості, тому, що це створювало для неї якийсь вихід. За два роки згодом вони розійшлися. Знов-таки не тому, що посварилися або обридли один одному. Це вийшло само собою. Року 1924 він дістав запрошення в Харків до Інституту дослідження мозку. Він не дуже настоював, щоб дружина переїздила з ним до Харкова, а Вер не проявляла особливого бажання жити далі вкупі.

Це був один із сучасних шлюбів, коли жінка жила в одному місті, а чоловік в іншому. Наявність помешкання в Києві і брак помешкання в Харкові були достатнім аргументом, щоб жити нарізно. Вер іноді приїздила до чоловіка в Харків, а він іноді на кілька днів у Київ. Він стрічав її на двірці з квітами, водив у театр і, проводжаючи, клав на столику купе м’якого вагона велику коробку шоколаду. Залізничий квиток, коробка шоколаду, щомісячний грошовий переказ поштою й лист од Вер з повідомленням про одержання грошей зі стандартним приписом: «Цілую. Твоя!» – доводили Вер, що вона заміжня.

Вони не приятелювали з чоловіком, але й не ворогували; були одночасно одружені, байдужі й чужі.

Життя складалося з уривків, з початків чогось, що ніколи не ставало завершеним, з планів, досвідів і проектів, що їх вона ніколи не намагалася здійснити.

…Вер сиділа з Корвиним у фойє кіна, чекаючи на початок сеансу.

Вер казала Корвинові:

– Колись я працювала коло верстата – це було давно, дуже давно! Я вчилася деякий час у балетній студії! Навіщо? Може, лише на те, щоб кинути? Я вийшла заміж! Заміж я вийшла за чоловіка млявого й коректного. Він мешкає в іншому місті й приїздить разів два протягом року на кілька днів. Я знаю англійську мову, перекладаю Джека Лондона й Джозефа Конрада на українську – коли б на мій смак, я не перекладала б ані того, ані того, бо ані той, ані той мені аж ніяк не подобаються. Те, що я роблю переклади, це дає мені можливість жити на власні кошти. Чого варте це все?

Після паузи Вер додала:

– Я ходжу в кіно, я роблю це, щоб бачити потім сни. Ви, Корвине, певно, не вмієте настроювати себе на сни. Ні? А я вмію! У мене є цікавий задум для повісті: описати не сам роман, перипетії кохання, а лише ті сни, що їх бачать закохані. Сни повторюються. Вони лейтмотивні, й мотиви снів заступають зміни й подробиці любовних пригод. Це був би надзвичайно цікавий роман.

Корвин не зрозумів Вер: він не знав ніяких повторених снів, а ті сни, що повторювались, не мали жодного сенсу.

На відповідь Корвин зробив невиразний жест.

Проти них коло протилежної стінки фойє за столом сидів горбань у чорному сурдуті, з білим високим комірцем і чорною пишною, пов’язаною бантом з крепу краваткою. У нього було бліде, гостре обличчя рахітика й довгі вчепливі руки мавпи. З чорного паперу, наклеюючи на біле паспарту, він вирізав силуети.

Корвин запропонував Вер замовити горбаневі вирізати її силует. Вирізуючи з паперу силуетний портрет Вер, оперуючи ножицями, папером і швидкими, довгими пальцями, горбань говорив:

– Ножиці слухняні, як олівець. Вони досконаліші від олівця й пензля. Я волію користуватись краще з ножиць, як з олівця. Ножиці психологічніші, вони як продовження пальців: це скульптура поєднана з малюнком. Вирізати з паперу силуетний профіль жіночого обличчя – це відчувати насолоду. В профілях деяких жінок є дивовижна гармонійність. Я здобуваю фізичну втіху, коли мої пальці повторюють з м’якою й лагідною рівністю вигин підборіддя, губ, носа, чола й голови. Мистецтво силуету, мистецтво єдиної цільної лінії – умовне й обмежене. Воно легке й разом з тим важке. Але, перемагаючи його умовну обмеженість, іноді відчуваєш радісну сподіванку, що створено шедевр.

Горбань наклеїв на біле паспарту темний силует Вер і, підвівшися, з глибоким уклоном, в який були вкладені нині вже забуті форми поваги, він з особливо вишуканою чемністю простяг Вер зроблений портрет. Од грошей митець відмовився.

– Я мав приємність вирізати ваш профіль. Я відчув од того втіху. Я вдячний вам. Дозвольте ж мені, як митцеві, цю маленьку примху та прийміть від мене невеличкий подарунок.

Розділ 7

Корвин і Вер стрівались на пляжі. Вони приходили в другій половині дня і повертались надвечір, коли вже заходило сонце й спека поволі спадала. З минулого року мода на засмаленість тіла почала зникати. Вер задовольнялась тепер із кількох годин перебування на сонці замість того, щоб, як давніше, просиджувати й пролежувати на пляжі цілий день з ранку до ночі і почувати себе після цих соняшних божевіль в’ялою, виснаженою, втомленою.

Примітки

1

Роман було написано в 1928—1929 роках. У 1940-х автор його переробив, і вперше твір вийшов друком аж у 1947 р., в Німеччині.

2

«Мythologisches Lеxikon» – «Міфологічний словник» (нім.).

3

Мікенські розкопини – круті ущелини, що відокремлювали від інших навколишніх схилів пагорб, на якому розташовувалось давнє місто Мікени, що було центром мікенської культури, а згодом – грецької цивілізації.

4

Збірник УАН – видання історико-філологічного відділу Української академії наук (тепер – Національна академія наук України).

5

Малюнок доби палеоліту – зображення на стінах печер, зроблені за часів найдавнішого періоду людського суспільства – кам’яної доби.

6

Оріньякська стоянка Реб’єр – стоянка давніх людей доби пізнього палеоліту, що отримала назву за розкопками у печері Оріньяк у Франції.

7

Мадленська культура – культура доби пізнього палеоліту, розповсюджена на території Західної Європи. Згаданий у творі танець сарни, що імітує полювання на цю тварину, відображає основний вид діяльності носіїв цієї культури.

8

Рефлексологія – напрямок російської та радянської психології в першій половині XX ст., спроба об’єктивного дослідження поведінки людини і тварин.

9

Експресіонізм – літературно-мистецька течія авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ ст. як реакція на світові катаклізми, дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини тощо.

10

Taedium libelli – відраза до книг (лат.).

11

ІНО – Інститут народної освіти.

12

МЮД – Міжнародний юнацький день.

13

Гомункулус – в алхімії – людиноподібна істота, яку можна створити штучно.

14

Легенди про Фауста – оповіді про доктора-чорнокнижника Йоганна Фауста, що жив у першій пол. XVI ст. в Німеччині, якому присвячено численну кількість творів європейської літератури. Один із найвідоміших – однойменна трагедія Й. В. Ґете. Саме в ній розповідається про створення гомункулуса учнем Фауста, Вагнером. Доля штучної істоти є пересторогою для самого доктора Фауста, адже прагнення досягти «абсолюту» обов’язково супроводжується втратою «відносного», зокрема людського життя. У переносному сенсі це стосується й Доктора Серафікуса. Закрившись у власному обмеженому світі, спрямованому на заняття наукою, він утрачав зв’язок із реальним існуванням, марнуючи таким чином своє життя.

15

Планк Макс Карл Ернст Людвиг (1858—1947) – німецький фізик-теоретик, основоположник квантової фізики.

16

Фабр Жан Анрі (1823—1915) – французький ентомолог та письменник.

17

Ейдетичні смисли – суб’єктивні образні уявлення предметів або предметних композицій, які певний час зберігаються після припинення їх безпосереднього сприйняття.

18

«Archiv fur klassische Altertumer» – «Архів класичної старовини» (нім.).

19

Віламовіц-Мюллендорф Ульріх фон (1848—1931) – видатний німецький філолог.

20

Фрезер Джеймс Джордж (1854—1941) – британський релігієзнавець, антрополог, етнолог, культуролог, фольклорист та історик релігії. У його 12-томній праці «Золота гілка» систематизовано фактичний матеріал із первісної магії, міфології, тотемізму, анімізму, табу, релігійних вірувань, фольклору і звичаїв різних народів.

21

Конструктивізм – авангардистська течія, що зародилася в архітектурі й поширилася на інші види мистецтва у 1920-х – на початку 1930-х років. Характеризується суворістю, геометризмом, доцільністю й економністю засобів, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду. В умовах поєднання мистецької творчості з виробництвом конструктивізм відкидає практично не вмотивовану декоративність та схематизує мову мистецтва.

22

The Collиge de France – один із найпрестижніших вищих навчальних закладів Франції.

23

Борлак – кадик (розм.).

24

Епікурейство – давньогрецьке філософське вчення, за яким щастя людини полягає у задоволенні життєвих потреб, розумної насолоди та спокої. Назване за ім’ям засновника – античного філософа Епікура.

25

Емпіризм – філософське вчення, що за основу пізнання вважає чуттєвий досвід.

26

Позитивізм – філософський напрям, який заперечує пізнавальну цінність теоретичного мислення і визнає лише те знання, що не виходить за межі фактів і має практичне застосування.

27

Циклоп – одноокий велетень із давньогрецьких міфів, що відзначається надзвичайною силою і спритністю.

28

Церобкооп – Центральний робітничий кооператив.

29

Осоавіахім – Товариство сприяння обороні, авіаційному та хімічному будівництву.

30

Серафічний – властивий серафіму, янгольський (реліг., поет.).

31

Агітпроп – відділ агітації і пропаганди ЦК КПРС.

32

Маруда – неповоротка й нудна людина (розм.).

33

Каламар – чорнильниця.

34

Матрикула – дореволюційна назва посвідчення про зарахування до вищого навчального закладу, що також служило й заліковою книжкою.

35

«Речі з тандити, кімната тандитника». – Речі з товкучки, дрантя; кімната торговця лахміттям.

36

Сурдинка – пристрій, що використовується для приглушення звучання музичних інструментів (розм.).

37

«Ще давні греки знали достотно, що не наздогнати швидконогому Ахіллові повільної черепахи». – Йдеться про одну з апорій давньогрецького філософа Зенона. За нею, прудкий Ахіллес ніколи не зможе наздогнати неквапливу черепаху, адже за той час, коли він пройде певну відстань, тварина теж пересуватиметься, а відтак – відстань між ними триматиметься. У тексті твору автор демонструє цією фразою паралельність існування Тасі й Комахи, які в принципі не могли зблизитися, бо були надто різними в усьому.

38

Соловцовський театр – один із перших стаціонарних театрів Києва, заснований у 1898 р. російським актором та драматургом М. Соловцовим. На початку ХХ ст. був найпрестижнішим театром міста.

39

Досократики – умовна назва античних філософів до Сократа (VI – ІV ст. до н. е.).

40

Буфонада – комедійна гра актора або вистава, в якій використовуються засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів, ситуацій.

41

Доба кватроченто – мистецький термін на означення періоду розвитку мистецтва Італії у ХV ст.

42

«Ступню Тальйоні порівнювати з ступнею Ганни Павлової». – Йдеться про двох відомих балерин: Марію Тальйоні, італійську приму-балерину доби Романтизму, та Ганну Павлову, видатну російську артистку балету ХХ ст.

43

Ляїк – дилетант (розм.).

44

«Жінка обертається на модель од Пакена, на якій вішають убрання». – Тут згадано Ісідора Пакена (1869—1936), французького модельєра, голову відомої паризької фірми дамських мод, заснованої у 1892 р.

45

«Dіе Кunst» – «Мистецтво» (нім.).

46

Кубізм – авангардистська мистецька течія, що зародилася у французькому живописі 1900—1910-х рр. (П. Пікассо, Ж. Брак та ін.), а згодом поширилася на інші види мистецтва. Цій течії властиве переважання прямих ліній, геометричних фігур, перекомбінування яких дозволяло художникам розкривати структуру речей та їх внутрішню сутність.

47

«Die Kultur der Kulturlоsеn», «Die Kulturlosigkeit der Kulturellen» – «Культура безкультурних», «Безкультурність культурних» (нім.).

48

«Молодий театр» – театр, заснований у 1917 р. зі студій молодих акторів, який очолив український режисер, драматург і теоретик театру Лесь Курбас. Театр характеризувався пошуками нових форм втілення сучасної та класичної драматургії.

49

«Вайлд розповів історію однієї дівчини, що була видатною акторкою доти, доки не покохала». – Йдеться про героїню роману англійського письменника Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея» Сибіллу Вейн.

50

«Вона казала, на свій кшталт варіюючи Цезареву формулу: – Я захтіла! Я досягла! Я зреклась!» – Перефразовано слова Юлія Цезаря «Прийшов. Побачив. Переміг». Цей вислів означає швидкий успіх у будь-якій справі.

51

«…вони пройшли повз будинок з химерами Notre-Dame, що звис над проваллям». – Тут згадуються зображення фантастичних істот, гаргулій та химер, голови й статуї яких прикрашають верхню частину собору Паризької Богоматері у Парижі. За аналогією названий і будинок із химерами в Києві, повз який проходили герої твору. Він розташований навпроти Адміністрації Президента України і має таку назву через скульптурні прикраси на міфологічні та мисливські сюжети.

52

«…культ давніх народовольських традицій…» – йдеться про суспільно-політичний рух 80—90-х рр. XIX ст. у Росії, названий за діяльністю угруповання «Народна воля», що надавало перевагу індивідуальному теророві перед організованою боротьбою із самодержавством.

53

Tailleur – жіночий діловий костюм (фр.).

54

Перовська Софія Львівна (1853—1881), Фігнер Віра Миколаївна (1852—1942) – революціонерки, активні діячі «Народної волі».

55

«В ці роки «між двох революцій»…» – Період між російською революцією 1905—1907 рр. та революційними подіями 1917 р.

56

Олександринізм, або олександризм – термін походить від імені давньогрецького філософа Олександра Афродісійського, який коментував трактат Арістотеля «Про душу». Модерністи вважали «олександризмом» синкретичний, і водночас «музейний» тип культури, беззмістовний формалізм, що грає готовими формами минулого.

57

Пушкініанство – міфологічне ототожнення життя і творчості митця, коли будь-який життєвий факт виключався із особистого буття письменника або поета і ставав фактом літературним. Прикладом у цьому були уявлення про О. Пушкіна як літературний зразок популярного письменника, з яким молоді митці слова могли б себе співвідносити.

58

Верлен Поль Марі (1844—1896) – французький поет-символіст.

59

«Аполлон» – модерністський журнал з питань мистецтва, що видавався в Санкт-Петербурзі у 1909—1917 рр.

60

Грабар Ігор Еммануїлович (1871—1960) – російський живописець і мистецтвознавець, керівник видання першої наукової «Історії російського мистецтва».

61

Бароко – стиль в європейському мистецтві XVI—XVIII ст., якому властиві орнаментальність, вишуканість; широке використання контрастів, ефектів світлотіні та кольору, алегоричних зображень; вираження руху, швидкоплинності життя; життєстверджуюче сприйняття дійсності.

62

«В революцію вона входила через “Скитів”» – вірш російського поета О. Блока «Скіфи» (1918).

63

Kommandantur – комендатура (нім.).

64

«Дворянське зібрання» – орган дворянського самоврядування у Російській імперії з 1766 по 1917 рік.

65

«Меншість лишалась у голодному тихому місті і вивчала тонку науку “пайкологіі”…» – Унаслідок продрозверстки утворилася загроза голоду. Тому в містах було введено систему «пайків», які розподілялися за «класовим принципом». За картками видавали спочатку хліб, цукор, сіль, сірники, мило, гас, згодом – молоко та молочні продукти, тютюн, взуття тощо.

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.