Володимир Винниченко
      Чорна пантера i бiлий медвiдь
      П' са на чотири дiї
      Для украинских литер использованы обозначения: E, e - "э оборотное" большое и маленькое I, i - "i с двумя точками" большое и маленькое I,i (укр) I,i (лат) (E,e,I,i - коды 45H,65H,49H,69H)
      ДIЙОВI ОСОБИ
      Корнiй Каневич (Бiлий Медвiдь) - митець.
      Ганна Семенiвна - його мати.
      Рита (Чорна Пантера) - його жiнка.
      Снiжинка.
      Мулен - критик, журналiст.
      Янсон
      Мiгуелес
      Блек
      Кардинал
      Сафо
      Лемонь 
      Мiмi
      Штiф
      Лiкар.
      Пожильцi з будинку, публiка, музики i гарсони в кафе.
      ДIЯ ПЕРША
      Велике атель ; в лiвiй стiнi ззаду - дверi в кiмнату Рити. Задня стiна - скляна, в нiй дверi на спiльну веранду: скло матове на зрiст людини. Трохи далi дверi в коридор. Понад лiвою стiною широка канапа, посерединi стiл для їжi. Праворуч, на самому краю кону стоїть велике, завiшене бiлим, полотно, на якому, коли його одпинають i повертають, видно фiгуру жiнки, схожої на Риту, що схилилась над дитиною. На стiнах не видно малюнкiв, тiльки рисунки вуглем або олiвцем.
      В атель  Ганна Семенiвна. Повна, поважна панi з добрим бiлявим лицем i розумними великими очима. Ходить обережно повз дверi, що на веранду, i з заклопотаною цiкавiстю непомiтно загляда  туди. В розчиненi дверi далеко видно покрiвлi будинкiв города, а напередi фiгури людей, якi гаряче балакають мiж собою. Видно столик, на якому стоїть машинка спиртова, а на нiй вариться щось у бляшанiй риночцi. Над риночкою клопотливо пора тьс Мiгуелес - горбоносий смаглявий юнак в оксамитовому пiджацi. Видно iнодi спокiйно-флегматичну постать рудого Блека з червоними баками, виголеними вусами й пiдборiддям. Вiн ходить, заклавши руки в кишенi бурих, широких оксамитових штанiв, якi носять iтальянськi робiтники. Щось помiтивши, Ганна Семенiвна швидко йде в лiвi дверi, силкуючись, щоб її не побачили.
      Зараз же за нею входить в атель  Корнiй. Великий, трохи незграбний, мiшкуватий, ма  довге пишне бiле волосся, як грива, лице схожее на лице Ганни Семенiвни, також з виразом доброї, спокiйної сили. Нахмурено, обома руками розчiсу  волосся назад i дрiбними кроками товстих нiг ходить по атель , поглядаючи часом у дверi на веранду. Сiда  на канапу. Через якусь хвилину входить Рита з веранди.
      Дуже тонка, гнучка, одягнена в чорне, лице з рiзкими рисами, розвиненими щелепами; лице жагуче, майже дике i грубе, але гарне.
      Рита (щiльно й з жадiбним задоволенням вдивляючись в Корнiя, пiдходить до нього. Немов здивовано говорить). Що з тобою, Нiю? Чого ти так раптово втiк? Га?
      Корнiй (кудовчачи волосся, силкуючись удати байдужого). Зовсiм не втiк... Я втiк? От ма ш...
      Вiн ма  звичай взагалi робити рiзнi рухи плечима, руками - то тре носа, то поводить плечима, а особливо, як схвильований.
      Нате вам, я втiк... Ха! От  сть...
      Рита. А нам всiм здалося, що ти втiк... Месь  Мулен навiть сказав, що ти побiг з таким виглядом, що так i зда ться, як вибiжить бiлий медвiдь з ломакою в руках.
      Корнiй (встаючи). Месь  Мулен - дурень, от i все... Месь  Мулен! Подума ш...
      Рита (з лукаво-радiсною непомiтною усмiшкою). Ну, месь  Мулен не дурень. Це вже, мiй Бiлий Медведик, трошки занадто. Месь  Мулен - перш усього знаменитий критик. I коли ти на нього будеш ревiти, то вiн тебе так одрекламу , що...
      Корнiй (обурено). Na![1] To що, що вiн критик, так я повинен спокiйно дивитись, як... (Спиня  себе). А! Дай менi спокiй... I вже. Ма ш... Критик, як же... А, дай менi спокiй...
      Рита (обережно, лукаво). Ти ревну ш?
      Корнiй. Na, ма ш... От  сть... Уже... Хаi Як же, розумi ться, до всякого французика. А, дай менi спокiй. Тiльки я от тобi скажу: коли тобi вже нелюбий, ти вперед менi скажи, а потiм уже що хочеш. От. А iнакше... негарно. I месь  Мулен може полетiти догори ногами от туди на вулицю. От i вже...
      Рита. Менi скучно... Я теж людина. Ти все з своїми картинами.
      Корнiй. Ну, от. От уже скучно... (Пiдходить до полотна, машинально пiднiма  й дивиться на нього, видно, як помалу заглиблю ться й забува  за все).
      Рита. Розумi ться. Не те, що скучно, а я не можу одна нести на собi всю сiм'ю. Дитина хвора. Чому це досi лiкаря нема ? Може, доведетьс виїхати... Чу ш, Нiю?
      Корнiй. Аякже... Звичайно...
      Рита. Та годi тобi.
      Корнiй. Зараз, зараз... (Хутко поверта ться до Рити, пильно вдивля ться в неї, переводить знову погляд на полотно). Гмi Безумовно... Слухай, може, вже можна сьогоднi трошки попозувати? Га?
      Рита (обурено). Ти сказився? Дитина хвора, а я буду з нею йому позувати?! Через тебе Лесик i хворий! Щоб ти знав!
      Корнiй (винувато). Ну от, через мене. От Просто собi... Йому ж лучче сьогоднi?
      Рита (злiсно). Зовсiм не лучче, а гiрше... Лiкар казав, що вiн не виживе в цьому клiматi, треба їхать. Ось зараз вiн мусить прийти й рiшуче сказати. Ти ж сам це зна ш. "Лучче"...
      Корнiй (дивиться на неї, раптом клаца  пальцями й швидко поверта тьс до картини). Безумовно? Так i  сть... Так-так-так... (Хапливо шука  очима). Де палiтра, щiточки? Ех! Ну, нiчого.
      Рита (стиснувши брови, хмуро дивиться на нього, рiзко i твердо). Менi треба грошей, Корнiю!.. Ти чу ш? Я мушу купити лiкарства.
      Корнiй. Лiкарства? (Тривожно). Доктор прописав? Зараз, зараз. (Шука  по кишенях). Ось ма ш, п'ять франкiв... Та було ж уранцi лучче. (Да  грошi). Бiдний Лесьок... Ех, хлопчинка мiй. Ну, та це ж не той... Лiкар же казав, пройде... Га? Ах, яке якраз тепер свинство!..
      З веранди чути голоснi фрази й окремi слова:
      - Артист не ма  нацiї...
      - "Шлунок"...
      - Форма?
      - Яка форма?
      - Що таке "форма"?
      Рита. В Парижi не пройде... Лiкар не мiг тобi цього сказати. Це тобi хочеться так думати...
      Корнiй (прислухаючись до розмови на верандi. неуважно до Рити). Ну от. Звичайно, хочеться так думати.. (Зупиня ться, слуха ). Але ж... хворiють же дiти й тут...
      З веранди:
      - Одне мистецтво ма  вiчнiсть!
      - О!
      - От i "о"... Бо одне воно... форма... а всякий артист... Ха-ха-ха!..
      Корнiй (до Рити). Я зараз. (Хутко йде на веранду).
      Рита. Корнiю! Я маю поговорити з тобою.
      Корнiй. Зараз, голубко, зараз... Я тiльки два слова скажу... (Поспiшно виходить).
      Рита закусюе губи й помалу поверта ться до дверей улiво. Звiдти обережно вигляда  й виходить Ганна Семенiвна, пита :
      - Ну?
      Рита (хмуро, рiзко). Нiчого. Його нiщо не пробира .
      Ганна Семенiвна. Але ж хоч трошки ревнував?
      Рита. Та що з того? Зараз же й забув. Якби я на його очах цiлувалась з другим, а йому пiдставили його полотно, вiн би й забув про мене. (Трiпнувши головою). Ну, добре!.. Хай такi Побачимо ж, коли так.
      Ганна Семенiвна. Ах ти, горенько яке з цим хлопцем. Ну, й скажiть на милiсть, що сталось з ним? I не злого ж серця. Господи милостивий. I от таке!..
      Рита. Нiчого! Ми ще помiря мось. Я дитини не оддам за полотно! О, нi! Хоч би воно йому там було найгенiальнiше. Це ще ми побачимо. Хай iде до сво ї Снiжинки, коли не любить, а брехати собi не позволю. (Бере зi столу нiж i сильно встромля  його в стiл).
      Ганна Семенiвна. Та що ви, Ритонько?! Вiн вас не любить?
      Рита (гордо). Ого! Хай спробу . Не в тому рiч! Вiн мусить бути батьком, раз родив дитину. Сам застудив, дитина хвора, грошей нема, i йому те все байдуже... Ще смi  ревнувати! Чекай... (Хмуро задуму ться).
      Ганна Семенiвна. Коли ревну  - знак хороший... Ах, бiда яка!.. I не злого серця. Господи милостивий. Ну, а цей Мулен хоче купити картину?
      Рита. Хоче, зда ться. Тiльки Корнiй нiби не розумi  моїх натякiв. А якби я схотiла, Мулен купив би. Та й йому самому вигiдно купити... А поганий все-таки спосiб ми придумали,мамо... Негарний...
      Ганна Семенiвна. Е, моя дитино, коли сiм'ю рятувати, то всякi способи хорошi. Аби дав Бог, щоб помiг тiльки, щоб очулось його серце... Сiм' бiльш за все...
      Рита. Не в тому... А в тому, що й я, може ж, не дерево.
      Ганна Семенiвна (тривожно). О? Ну, в такому разi краще вже... О, хай Бог милу ! Краще вже хай свої генiальнi картини малю ...
      Рита (саркастично). Так? Аби синковi жiнка вiрна була? Ха-ха-ха! Може, i з тим скажете помиритись, що вiн на Снiжинку задивля ться? Аби йому добре було? Овва! Коли вiн так, то й я не буду мовчати. До якої це пори буде? Дитина? Вiн кида , i я кину! Хай!
      Чути плач дитини. Обидвi прислухаються.
      Рита. Лесик плаче! (Раптово тривожно кида ться й прожогом вибiга  в сусiдню кiмнату).
      Ганна Семенiвна (iдучи за нею, з сумною посмiшкою хита  головою). Ой, така якраз, що кинеш! (Виходить).
      На верандi весь час чути глуху розмову. Чу ться стук. Потiм дверi з веранди одчиняються, i входить Мулен. Вiн не молодий уже, але рум'яний, з черевцем, очi розумнi, хитрi, сластолюбивi й веселi. Пишна золотиста борода розчесана гарним вiялом. Волосся посерединi з пробором, в оцi монокль, одягнений з чисто паризьким шиком.
      Мулен. Madame[2] (Озира ться. Прислуха ться до кiмнати, з якої чути плач дитини).
      В дверях на веранду з'явля ться Снiжинка. Вона гарна, ясно-бiла, вс пухка i жвава, з яскраво-червоними губами. Рухи повiльнi i грацiознi, як лет снiжинок, вбрана з тонким i випещеним смаком, любу ться собою й почува  владу сво ї краси i привабливостi.
      Снiжинка (з легкою посмiшкою слiдку  за Муленом. Потiм входить з ним в атель  й пита ). Месь , певно, хоче спитати madame, як вона вiдноситьс до теорiї мистецтва Гюйо? (Лукаво посмiха ться).
      Мулен (смiючись). Мадемуазель Снiжинка чудесно вмi  проходити до самого дна душi людини. Ви якраз вгадали мо  та мне бажання.
      Снiжинка. Я надзвичайно рада! I думаю, що мадам Пантера - чи то пак! - мадам Каневич з великою охотою скаже вам. Я пiдкреслюю, месь , вам, бо з другими вона не охоче про це балака . Месь  Мулен не вiрить? О, в такому разi вона нiчого не скаже, й ви нiчого не зна те. Розумi те? Хто в себе не вiрить, тому нiхто другий не повiрить. (Лукаво). А в таких справах, як "теорiї мистецтва", треба в себе вiрити.
      Мулен (розумiючи її). Ха-ха-ха! Може б, ви менi дали кiлька лекцiй вiри в себе!
      Снiжинка. З охотою. Перш усього треба кувати залiзо, поки воно гаряче. Раз. Comprenez?[3] Друге: чого хочеш, те мусиш вважати найбiльшим за все. Два. Comprenez? Трет . "Теорiя мистецтва" мусить обговорюватись не... не пiд носом у мужа. Voilа tout, mon ami![4]
      Мулен. Дуже прохаю вибачення, шановний професоре, але мушу запитати: який ви ма те емпiричний грунт для ваших многоцiнних тезiв?
      Снiжинка. Мужчинi це дуже трудно зрозумiти, але женщина зразу бачить. Раджу вам довiритися моїм тезам.
      Мулен. З великою при мнiстю. Але... Але ще одно питання. Бачите, держусь того вузько утилiтарного погляду, що людина все робить, навiть дрiбницi, маючи себе на увазi. Така моя фiлософiя..! от, збираючи перли, якi сипле менi мадемуазель Снiжинка, я хотiв би уяснити собi, якi перли вона, збере за це? Ха-ха-ха!
      Снiжинка. Снiжинка буде задоволена щастям свого ближнього.
      Мулен. Який зветься Бiлим Медведем?
      Снiжинка. Фi, mоn cher[5], ви ма те поганий смак ставити крапки над "i".
      Мулен. Pardon![6] (Посмiха ться, тре руки, ходить по хатi. Зупиня ться). Нi, слухайте, серйозно ви ма те дiйснi пiдстави до таких порад менi? Га?
      Снiжинка. Я маю серйознi пiдстави. Раджу слухатись мене. Потiм от що: ви хочете купити полотно Корнiя?
      Мулен. Хочу. Чудесне полотно... Власне, не так той... школа, розумi ться, трохи...
      Снiжинка. Не крутiть. Полотно - чудесне. I ви на ньому заробите в двадцять раз бiльше.
      Мулен. О, мадемуазель!
      Снiжинка. C'est ca[7]. Нiчого! Але раджу вам зараз не купувати. Розумi те? Не купуйте!
      Мулен. О? Вiн виставить її в салонi, i я вже не зможу тодi купить. Ваша рада...
      Снiжинка. Ах, так? Значить, ви не визна те один з моїх принципiв, що те, чого хочеш, мусить бути бiльш за все? Нi? В такому разi - adieu![8] Чорна Пантера не для таких! Фi, жадний!
      Мулен. Я вагаюсь мiж двома родами краси. Полотно i
      Снiжинка. I грошi!
      Мулен (смiючись). Грошi - теж краса.
      Снiжинка. Фi! Я з вами бiльше не хочу балакати. Ви розумi те красу?
      Мулен. Смiю думати.
      Снiжинка. Ха! Ви? А хочете, я вам покажу красу. (Хутко поверта тьс до дверей на веранду, ляска  в долонi i кричить). Алло! Алло!
      В дверях з'явля ться худа висока постать Янсона. Лице непорушно спокiйне, виголене, голландське; в зубах завжди люлька. Очi дивляться ва все спокiйно, упевнено, а на Снiжинку - м'яко i вiддано. В один же час з дверей влiво виходить Рита i, звертаючись до Снiжинки, говорить.
      Рита. Вибачте, але я прошу не кричати так дуже, у нас хвора дитина, й це її ляка .
      Снiжинка (щиро злякано). Ах, простiть ради Бога! Бiдний мiй Лесик! Я йому зробила боляче?
      Рита (м'якше). Вiн став такий неспокiйний.
      Янсон пiдходить i мовчки ста  перед Снiжинкою з спокiйним чеканням в лицi.
      Снiжинка. Простiть, Рито. Бiльше не буде. Поцiлуйте його за мене. Я, бачите, хотiла тiльки показати месь  Мулену красу. Вiн її розумi  тiльки в грошах.
      Мулен. Pardon, смiю сказати...
      Снiжинка. Нiчого не смi те сказати. Хоч ви й багато пишете про красу, любов i таке iнше, а їх не зна те. Пляшка вина, добрий ростбiф i пiкантна проститутка - от вся ваша краса. C'est ca, monsieur[9]. Янсоне, ви розумi те красу?
      Янсон (спокiйно пихкаючи люлькою). Сподiваюсь, що розумiю.
      Снiжинка. Подивiться, який тут етаж.
      Рита. Перший, можете не дивитись.
      Янсон, не звертаючи уваги, iде до вiкна на вулицю, розчиня  й дивитьс вниз.
      Снiжинка. Скiльки футiв буде до землi?
      Янсон. З тридцять.
      Снiжинка. Янсоне, ви розумi те красу?
      Янсон (спокiйно, флегматично). Розумiю.
      Снiжинка. Станьте на вiкно i стрибайте вниз.
      Янсон, пильно подивившись на неї, мовчки бере стiлець, пiдставля  й вилазить.
      Рита. Снiжинко, що ви робите? Лишiть. Що за дурницi. Янсоне, злiзьте, я не позволяю!
      Янсон, не звертаючи уваги, лiзе на вiкно з люлькою в зубах.
      Мулен. Месь  Янсоне, ви б хоч люльку свою лишили тут.
      Снiжинка. Янсоне! Злiзьте. Я згадала одну iстину з Євангелiя про бiсер. Злiзьте!
      Янсон мовчки злазить, зачиня  вiкно, ставить на мiсце стiлець i одходить.
      Снiжинка (до Мулена). Можете купувати полотно. (До Рити). Цей бiфштекс хоче купити полотно Бiлого Медведя! Xa-xa-xal
      Мулен (з витонченою i злiсною iронi ю). Не дивлячись на те, що мадемуазель Снiжинка на цьому втеря .
      Снiжинка. Я? О, прошу. Я нiчого не можу втеряти.
      Рита. В чому рiч? Я нiчого не розумiю. (До Мулена). Ви справдi хочете-таки купити полотно Корнiя?
      Мулен. З великою охотою, але месь  Корнiй не прода  й не продасть.
      Снiжинка. А ви його налякайте, що як не продасть вам, напишете про нього руйнуючу критику, що полотно його - нiкчемнiсть. Та i в салон можете не допустити. Грошi - сила.
      Мулен. Мадемуазель Снiжинка сьогоднi холодна й гостра, як в тундрах Сибiру.
      Снiжинка. Скiльки ж да те? Корнiю! Iдiть сюди!
      Мулен. Я ще нiчого не даю... (До Рити). А мадам згодилася б, щоб її прекрасний образ був прикрасою мого кабiнету?
      Рита. Ви хiба лишили б його у себе?
      Снiжинка (iронiчно). О, напевне! Через два днi був би уже у Швайцера i продавався б в тридцять раз дорожче!
      Мулен. Ви занадто, мадемуазель, чита те в душах!
      Снiжинка. А особливо в таких, як ваша!
      Входять Корнiй,Блекi Мiгуелес. Блек i Мiгуелес з ложками в руках, їдять з каструльки кашу, яку держить в руцi Блек.
      Мiгуелес (палко до Блека). Мистецтво мусить вiдбивати все! А найперш страждання, радiсть людей! Мистецтво...
      Блек (спокiйно). Дуже прошу. Я вчора стр страждав животом... Може б, ти проявив це страждання...
      Мiгуелес. Вульгарнiсть не одповiдь!
      Снiжинка. Бiлий Медведю! Слухайте,продасте ви сво  полотно месь  Швайцеру, чи то пак месь  Мулену?
      Корнiй (здивовано). Я нiяке полотно не продаю панове... От  сть! Нiякого полотна не маю. Я все вже продав, що мав. (Поводить рукою по стiнах).
      Снiжинка. А це?
      Корнiй. Це - в Салон. I воно не скiнченеї От ма ш. Тут роботи ще... Ха! Нi-нi, месь  Мулеи, тут лучче й не думайте... I не думайте... Тут, мої панове плюс!.. Це моя робота. Тiльки моя! В цьому, мої панове моя, скажу вам, надiя... От...
      Мiгуелес (грiзно). Продать?! Що продав?! Це полотно? Зараз? (До Мулена). Ану, спробуйте,месь , купити його! Ану! Це полотно купити? Та ви зна те, що в цьому полотнi? Ну? А! Ви, критики! Тут iмпресiанiзм, реалiзм, натуралiзм? Правда? Тут - Бог!Розумi те? Ви можете Бога купити? Говорiть!
      Блек. -ж кашу, Мiгуелес.
      Мiгуелес. Я сам оцими руками порву полотно як сеньйор Корнiй продасть його вам. Voila![10]
      Блек. Мiгуелес, їж кашу, бо не зостанеться.
      Мiгуелес машинально бере кашу з казана.
      Мулен. Сеньйор Мiгуелес бiльший роялiст,нiж сам король... Але мушу спитати, колись же та продасть месь  Корнiй сво  полотно?
      Снiжинка. Iз Салону продасть! Ось коли.
      Мiгуелес. Безумовної (-сть кашу).
      Корнiй. Мої панове! Я мушу наперед скiнчити його... Наперед треба, зна те, скiнчити. А я не занаю, чи до Салону встигну... Ну, як там. Рито, Лесику, гa?
      Рита. Зараз лiкар прийде, спита ш у нього.
      Корнiй. Ну, от, лiкар. От  сть. А полотно стоїть... От i ма те... Салон.
      Снiжинка. Ех, Бiлий Медведю, скували ви себе лiкарями, Лесиками, пелюшками! (Дивиться з смiливим викликом на Риту). Артист мусить бути вiльним од усього i жерцем тiльки краси! Правда, сер Блек?
      Блек. Yes![11]
      Рита. Бiлий Медвiдь, Снiжинко, так i робить, не бiйтеся!
      Снiжинка. Так? О ля-ля! Хiба такi вiльнi? Ха! Вiльнi трiшки iнакше виглядають. Ех, славне було колись Запорiжжя! От, месь  Мулен, зна те, було колись в українцiв таке вiйсько, яке не знало сiм'ї. Це були рицарi вiйни i краси! Коли чого хочеш добути, то мусиш все йому вiддати. От всiм артистам Сiч Запорiзьку установити. Киями того, хто одружиться.
      Рита (холодно-вороже). Так? О, таких "рицарiв" багато знайдеться.
      Снiжинка. Ви дума те? Ой, нi. Сильних мало. Через пелюшку не переступлять. Ха-ха-ха! Ходiмте, Янсоне! Мiгуелес, не стережiть полотно, все одно продадуть. (Стук у дверi з коридору).
      Рита. Ввiйдiть.
      Входить Лiкар з настовбурченими сивими бровами i рiзким крикливим голосом.
      Лiкар (кива  всiм головою, до Рити). Ну, як? Що нового? Нiчого?
      Рита. Нiчого.
      Лiкар. Температура не впала?
      Рита. Нi, Лiкар. Треба подивитись. Ходiмте.
      Iдуть налiво.
      Корнiй кудовчить волосся, ходить но хатi.
      Снiжинка. От, Мiгуелес, женiться й малюйте дiтей i їхнi страждання.
      Мiгуелес. В стражданнi дитини найбiльше чистоти i краси!
      Блек. Я як був малим, то тiльки й знав, що страждав на шлунок.
      Мiгуелес. Ти з пелюшок - цинiк.
      Блек. Навпаки, найчистiша й найгарнiша, виходить, iстота.
      Мулен пiдходить до полотна, пiднiма  покривало й дивиться.
      Мiгуелес (обертаючись туди, до Блека). Ти подивись: ну що вартi всi вашi казочки, голi тiла, фантасмагорiї перед цим великим... Цим вселюдським, цим виразом любовної скорби матерi над дитиною... Тут... тут... чорт забирай, тут iсторiя людей, тут екстракт всякої любовi i краси. Ну, ти, шлунок, подивись! Та це полотно весь Салон ковтне, весь, з усiма вашими примiтивами, iмпресiонiзмами i всiм лахмiттям! Ось де краса! Бачиш, шлунок?
      Блек. -ж кашу, Мiгуелес, бо буде порожнiй шлунок.
      Снiжинка (рiзко). Це - краса? Це iнстинкт! Краса не тут. Картина тiльки показу , що в автора велика сила, й бiльше нiчого, яка навiть такий пошлий мотив може зробити гарною симфонi ю тонiв. Але вона ж i показу , що автор гине! Бiлий Медвiдь гине в пелюшках!
      Корнiй (виходячи з задуми). Що?.. А, панове, лишiть... Е, що там дивитись.
      Мулен. Месь  Корнiй, я можу знайти вам доброго покупця на це полотно. Правда! Хочете?
      Корнiй. А, мої панове, дайте менi спокiй... Нiкому я не продам. Ну що ви, їй-богу... Та й не до полотна менi. От ма ш... Хай воно собi...
      Снiжинка. Ходiм, Янсоне!
      Виходить лiкар, за ним Рита.
      Лiкар (до Корпiя). Сина треба вивезти з Парижа. I якнайшвидше. Помре. В Iталiю або в гори. Цими ж днями.
      Корнiй (розтеряно). Цими днями?
      Лiкар. Чим швидше, тим краще. Говорю рiшуче. (До Рити). Що прописав, - робити зараз же...
      Корнiй. А тут не можна помогти?
      Лiкар. Сказав - нi. Прощайте. (Виходить, хмуро уклонившись всiм).
      Снiжинка (хутко пiдходить до Корпiя, сильно стиска  йому руку i з чуттям говорить). Ех, ви! Бувайте... Ходiмте, панове!
      Всi прощаються й мовчки виходять.
      Рита. Ну?
      Корнiй ходить по хатi, кудовчить волосся, тре носа, поводить плечима.
      Рита. Ну, Корнiю?
      Корнiй. Ну що?
      Рита. Що ж ти дума ш?
      Корнiй. У нас нема грошей.
      Рита. Я це знаю. Ти мусиш дiстати.
      Корнiй. Де? (Здивований).
      Рита. Де хочеш.
      Корнiй. Я не можу дiстати... Де ж я дiстану? Да ш... Якби я мiг дiстати... Менi он треба за мiсце в Салонi, потiм... той, потiм франкiв сто, щоб... ну, словом, за протекцiю... А де я вiзьму?
      Рита. Ти мусиш дiстати.
      Корнiй. Господи Боже мiй! Та де ж я дiстану? От  сть. Що я, не хочу, чи що? Ну, ма ш собi... "Мусиш"... Розумi ться, мушу... Гм! "Цими днями"... Я не можу цими днями... От  сть: я не можу тепер iз Парижа їхати.
      Рита. Значить, ти цiлком свiдомо вбива ш Лесика?
      Корнiй (вражено). Рито?! Та як ти можеш... Господи Боже мiй! Лесика... Ех!.. "Цiлком свiдомо"... От це ма ш!
      Рита. Цiлком свiдомо. Ти зна ш, що вiд тебе залежить його врятувати, й нiби не догаду шся.
      Корнiй. Я знаю? Я?!
      Рита. Ти.
      Корнiй. Що ти хочеш сказати?
      Рита. Те, що ти сам весь час дума ш.
      Корнiй (сердито-тривожно). Я нiчого не думаю. От  сть! Ну що ж думаю? Я нiчого не думаю. Говори, що я думаю?
      Рита. Ти дума ш, що треба продати полотно.
      Корнiй. Продати полотно? Яке полотно?
      Рита. Он те.
      Корнiй. Ну?
      Рита. Та й усе.
      Корнiй. Та що ти говориш?! Щоб я продав це полотно! Нескiнченим?! Та як же це можна? Що ти говориш? Ха! Щоб я продав це полотно. От узяв i продав, i все. Наче старi штани... От - це  сть! От то-то! Ха-ха-ха!
      Рита. Це -  диний вихiд. Або смерть Лесика, або продаж полотна.
      Корнiй. Та чого ж смерть? Ну, ма ш собi! Прийшов якийсь iдiот, сказав смерть, i вже. I  сть. Чого смерть? Чого смерть?
      Рита. Того, що ця хвороба у малого може ве сьогоднi-завтра перейти в скоротечний туберкульоз, i в два днi його не стане. Розумi ш?
      Корнiй. Та хто сказав?
      Рита. Лiкар.
      Корнiй. А, ма ш, лiкар!..
      Рита (надзвичайно тихо). Корвiю! Не доводь мене до... Ти виявля ш такий егоїзм, що менi гидко до... бажання плюнути на тебе. Щоб прикрити цей егоїзм, вiн лiкарю не вiрить. А кому ж вiрити? Снiжинцi твоїй?
      Корнiй. Ну, то що я маю робити? Ну? Продати полотно? Та хто його купить нескiнченим? Ма ш!
      Рита. Мулен купить.
      Корнiй. А, Мулен! Ага, це розумi ться... "Мулен купить". А я як? Як же я, ти подумай, ну, ти подумай: продать полотно, це полотно... А я ж як? Так от собi живи, i потiм все... Та чи можеш подумати це: не скiнчить i продать?..
      Рита. Можу.
      Корнiй (глибоко вражений). Можеш?! Не скiнчить, одiрвать половину серця i кинуть? А ма ш, та цього не буде! А цього не буде нi-за-що. А вiзьми всього мене тодi й викинь. Що то справдi? Прийшов якийсь лiкар i вже ма ш. Та що то? Лесик не вмре, я скiнчу, i тодi... тодi можеш продавати... Та не купить Мулен! Нiзащо не купить. Хто може купити нескiнчене полотно? Де ти бачила?
      Рита. Вiн зараз грошi дасть, а скiнчиш потiм.
      Корнiй. Вiн не дасть.
      Рита. Дасть. Позичить.
      Корнiй. Не дасть, кажу я! Вiн позичить зна ш за що? (Дивиться на неї). А, ма ш. А так, я не позичу!
      Рита. Вiн купить нескiнчене.
      Корнiй. А я нескiнчене не продам. От i  сть.
      Рита. Що ж ти хочеш?
      Корнiй. Нiчого. Дай менi спокiй.
      Чути плач дитини.
      Рита схоплю ться й вибiга . Корнiй ходить по хатi, кудовчить волосся. Через якийсь час Рита з дитиною на руках виходить в атель , за нею Ганна Семенiвиа.
      Корнiй (хутко пiдходячи до Рити, яка сiда  на канапi). Ну що, як? Чого вiн плакав? Леську! Ти чого плакав, га? Ти чого плакав, медвежа мо  бiленьке, га? Який вiн став... Болить, га? Посмiха ться... Ах ти ж мо , дитинча хороше... (Зворушений сiда  й дивиться на сина).
      Ганна Семенiвна (обережно милуючи по головi Корнiя). Сину! Тiльки не сердься... Ну, подумай сам, чим же ця крихточка винна, га? I хiба ж таки вона не дороппа за шматок того, прости менi, рядна? Синочку, продай...
      Корнiй. Мамо... (Кудовчить волосся). Ви, мамо, бачите, все судите по-сво му... А я по-сво му. От i  сть... О...
      Рита (нахиляючись до дитини). Лесику, скажи татовi, що вiн тебе не любить... Скажи йому, що вiн безсердечний, жорстокий...
      Корнiй. Ну, от ма ш... Та ти подумай же, як я можу це зробити? Ну? Так зразу... На, трах, продав, нема нiчого, порожнiй весь.
      Рита. Ти не порожнiй... Ти знов будеш. Син - один, а полотен ти можеш написати багато... Це ж, Нiю, один жах i егоїзм, що ти навiть вага шся... Ну подивись на нього, невже ти можеш допустити, щоб це тво  живе, рiдне тобi творiння погибло?.. Це ж ти, частина тебе. I ти оддаси за те мертве рядно? Нiю!
      Корнiй. Ну, це ти... То не мертве... I то частина мене... А, Боже, Боже!
      Ганна Семенiвна. Синочку, ось утрьох блага мо тебе... Хiба ж тобi таки так важко? Ну, подумай же хоч сам: шматок полотна, фарби - i живе творiння, дитина твоя...
      Рита (пiдносячи Лесика до Корпiя). Обнiми тата, попрохай його, Лесику, попрохай... Потягни за вуса... Посмiхнись до нього... Дивись, як вiн посмiха ться до тебе, якби вiн знав, що ти присуджу ш його на смерть!
      Корнiй. Ну що ти їм скажеш! Видумали собi смерть, i ма ш... "На смерть". Яка смерть? Нiякої смертi нема й не буде! Правда, мо  медвежатко? Правда, мо  дитинча хороше? Нiякої смертi, будеш вели-и-кий, великий, виростеш, будеш малювати... Посмiха ться... Будеш? Га? Як слабенько кривить губки... Змiнився все-таки. От рисочка нова... Не дам, не дам тобi, мо  бiдне, померти... Мiй Лесик не помре, нi-нi, тато не дасть. Правда? Тато такий великий, його Медведем звуть, вiн нiкому, навiть смертi, Лесика не дасть. От ма ш... причепилась до мого хлопчика... Вимучила його, малюсiнького, беззахисного... Он рисочки новi йому намалювала... Зовсiм новi... (Пильно вдивля ться й далi говорить уже неуважнiше, майже машинально). Рисочки цiлком iншi. От одна... I губки... I носик... Бiдного хлопчика. (Озира  схилену Риту й Лесика). I у мами...
      Рита подивля ться на Ганну Семенiвну, яка одповiдае їй пiдбадьорюючим, задоволеним поглядом i хитанням голови.
      Корнiй. Зовсiм новi рисочки... I не такi... не такi... Гм! Зовсiм не такi... а... Ну да... От тут... Безумовної (Схоплю ться й бiжить до полотна, пiднiма  покривало й дивиться).
      Рита (стрепенувшись, перекида ться повним одчаю поглядом з Ганною Семенiвною). Корнiю!!.
      Корнiй. Зараз, зараз... Я одну хвилиночку. Одну хвилиночку... Моментально... Так-так... Зовсiм не так... Зараз, зараз... (Хапливо бере з столу палiтру й щiточку). Зовсiм не так... Зараз, голубко, зараз... Ми все це зробимо... я тiльки... Все буде добре... (Поспiшно мiша  . фарби. Бiжить до Лесика, вдивля ться, одмахуючись од Ганни Семенiвни й Рити, якi тягнуть його).
      Рита. Корнiю!!! Я тобi говорю, схаменись!
      Ганна Семенiвна. Сину! Та зглянься ж ти, хiба ж тепер час?..
      Корнiй. Зараз, зараз... Ну, хвилиночку... Моментально... Отут... Ну, безумовно. Ах, зовсiм це не те!.. (Бiжить до полотна, зупиня ться, дивиться з одча м). Не теї Зовсiм не теї Все к чорту! (Кудовчить волосся).
      Рита. Корнiю! Iди сюди.
      Корнiй. Ах, дайте менi спокiй! Ну що там? Ну, не можна ж так! Ну, добре, я знаю, Лесик хворий... Дайте ж менi... Не можна ж так! (Одходить од полотна, вдивля ться. Бiжить до дитини).
      Рита (сильно хапа  його, притягу  до дитини). Це хто? Говори!
      Корнiй (здивовано). Що ти. Рито?
      Рита. Я тебе питаю, хто це? Син твiй?
      Корнiй. Рито!
      Рита (беручи його руку, приклада  до лиця дитини). Чу ш?
      Дитина почина  плакати.
      Корнiй. Ти йому боляче зробила!
      Рита (жагуче, гнiвно). Нi, ти йому боляче робиш! Ти його вбива ш. Чу ш ти? Дитина помре. Помре! Але я тебе загризу тодi! Задушу власними руками! Май це на увазi.
      Корнiй (в одчаю). Рито. Рито... От  сть... Ну, добре, ну, заспокойся, я подумаю... (Дитина плаче). Тш-ш... Цить, Лесику, цить, мiй малесенький... Все буде добре... Все... все... (Чмока , дитина змовка . Карнiй понуро задуму ться, дивлячись на нього).
      Ганна Семенiвна. Сину! Ну, хiба ж таки можна бути таким? Ну, нехай собi там малю ш, але ж де ж таки видано, щоб рiдну дитину зневажати через те, що... мистецтво... Мистецтво, сину, не дасть тобi того, що жива людина.
      Рита. Корнiю. Говори: прода ш?
      Корнiй глибоко зiтха . Мовчить. Тихо робить рукою дитинi забавку.
      Рита. Корнiю!..
      Корнiй (знову зiтха . Ста  на колiна перед дитиною й з любов'ю дивиться на неї). Не знаю... Пiдожди трохи.
      Рита. Не можна ждати. Сьогоднi ж треба...
      Стук у дверi, i зараз же входить Снiжинка. Немов схаменувшись, у порога зупиня ться.
      Снiжинка. Ах, вибачайте, я думала...
      Рита (раптом дико й люто схопившись, робить рух. неначе збира тьс стрибнути на неї. Рiзко). Вам чого?
      Корнiй вста  й озира ться.
      Снiжинка (здивовано посмiха ться). Що з вами? Ви, дiйсно, як пантера, готовi кинутись на мене. Я прийшла на хвилинку спитати: чи Бiлий Медвiдь виїжджа , бо тодi атель  хоче взяти Клара. Але я бачу... (З посмiшкою поверта ться йти).
      Корнiй. Мо  атель ?
      Рита. Клара може брати. Ми їдемо.
      Корнiй (здивовано). От ма ш! Мо  атель ... З якої речi? От  сть!
      Рита. Ти ж не будеш лишати його за собою.
      Корнiй. А, Боже... (Кудовчить волосся). Та хiба... Та я не знаю, чи ми поїдемо ще. Я не знаю. От! (До Снiжинки). Хай Клара не сподiва ться.
      Снiжинка. А я вже думала...
      Рита. Клара може сподiватись. Так i скажiть їй.
      Корнiй. А, Рито, так же не можна... Атель  мо , я в ньому роблю... А, ма ш... Чи поїду, чи нi, а атель ... (До Снiжинки). Хай шука  iнше. От  сть...
      Рита (чiтко i глухо). Так?
      Корнiй. Безумовно... Що ти за мене, справдi, той... Я сам знаю... Я за тебе не рiшаю...
      Снiжинка. Так я й скажу. (З посмiшкою грацiозно вислиза  з кiмнати).
      Рита. Так, значить, ти не прода ш картини?! Корпiю! Гляди! Прода ш чи нi?
      Корнiй. Рито... Не можна ж так зразу.
      Рита. Нi, тiльки зразу! Нi?.. Нi?.. (Дрижить вся). Добре... (Кладе дитину на канапу). Вiзьмiть, мамо, Лесика. (До Корпiя). Чудесно. Тобi, розумi ться, бiльше хотiлося б з цi ю проституткою...
      Корнiй (скривившись). Рито, Рито...
      Рита. А що? Нi? Всякiй проститутцi сiм'я гидка... Ну, добре!.. (Бiжить до стiни, здiйма  пальто, капелюх, одяга ться). Тебе душить сiм'я? Тобi дорогше полотно i Снiжинка? Так? Ти дума ш, що я буду твiй "очаг" берегти? На, ма ш, я тобi тепер покажу! Слухай, от тобi заявляю: ти не хочеш пiддержувати сiм'ї, i я не хочу. Ти живеш для себе, i я буду. Хай Лесик помира , менi все одно. Я не можу сидiти над ним i дивитись на те, як вiн гине. Я буду теж жить. Поки ти не згодишся продати картини, ти мене не побачиш в сiм'ї. Чу ш?
      Ганна Семенiвна (тривожно). Рито, що ви таке задумали?
      Рита. Мамо! Я говорю серйозно. Хочете - бережiть Лесика, хочете - нi, я тепер пальцем не вдарю, хоч би зi мною... (Люто зцiплю  зуби. До Корпiя). Ти прода ш картину? Говори!
      Корнiй (уперто). Рито, не безумствуй.
      Рита. Нi?! Я тебе питаю: нi?
      Корнiй (на злiсть уперто). Нi!
      Рита. Ну, так прощай!! (Вибiга ).
      Ганна Семенiвна. Рито!! Господи, що ж це дi ться? Сину, ради Бога, що ти робиш?! (Дитина почина  плакати).
      Корнiй (ста  на колiна й почина  потiшати її, цмокаючи i примовляючи). Цить, мо  хороше, цить, дитинко, цить, хлопчик мiй бiлесенький. Мама твоя - дика, безумна, але вона вернеться.
      Ганна Семенiвна. Сину! Скажи ж, що ти собi дума ш?
      Корнiй (холодно, уперто). Нiчого, мамо... Лесик видужа ... Вона завтра прийде... Цить, мо  покинуте бiдне медвежатко... Цить, мо  життя, цить! (Дитина плаче. Пiдводиться, хапа  себе за гриву й поводить з мукою головою). Ах, свинство ж яке. Боже мiй...
      Завiса
      ДIЯ ДРУГА
      Артистичне кабаре, подiлене надво  колонами. В другiй, заднiй половиш видно стойку з пляшками, закусками i т. п. За столиками публiка. Глухий гомiн балачок, музики i смiху. В першiй половинi ряд столикiв. Переднi порожнi. За заднiми сидять двi групи. В першiй позаду: Мiгуелес, Блек, дiвчина з бiлим боа, тихо балакають.
      В другiй попереду: Кардинал - поважний суб' кт, з довгим волоссям, немолодий, одягнений з претензi ю на оригiнальнiсть; Лемонье - гарний юнак з похмурим лицем: Мiмi - гарненька "модель"; Сафо - жвава, непосидлива. Побiля крутяться гарсони.
      Сафо. Гарсон! Гарсон! Прошу жовтого лiкеру на рахунок цього пана. (Показу  на Кардинала).
      Кардинал (поважно). Дитино! Не вводь в блуд одного з малих цих! А ти, сину мiй, не подавай, бо риску ш сво ю кишенею одповiдати перед хазяїном. Iстинно говорю тобi, Сафо: лукаву й жадну душу ма ш...
      Сафо. Ха-ха-ха! Ти сьогоднi, мiй старенький, в чудовому настрою. Я беру з собою сьогоднi на нiч Мiмi, бо мiй Кардинал удушить мене проповiддю до ранку. (Жалiбно). Старе-ень-кий, я питки хочу, фi, соромся, скупердяго!
      Кардинал. Дитино, сказано: аз прийду, i нап' теся. Чекай, прийде Емiль... i...
      Хутко входить Штiф, худенький, вузьколиций, худий, сiруватий.
      Штiф. Bonjour, messieurs - dames![12] A! Servus![13] Два Аякси!.. С ма те? Servus, Кардинал! (Тоненьким голоском до Мiмi). Мi-мi! (З Софо ручка ться сильно, бурно. Ляска  по спинi Лемонь , що хмуро удсува ться). Гарсон! Вос! Раз-два! (Вiша  пальто на вiшалку). Мої панове! Я весь горю! О, не коханням, не цим святим i... i чудоввм вогнем. (Позира  на Лемонь ).
      Кардинал. А грiшним i низьким голодом.
      Штiф. О, нi! Сьогоднi я снiдав. Нi, щось iнше з'їда  мою душу. Уявiть собi, кого я тiльки що бачив?
      Сафо. Жовту Гарбi ль!
      Штiф (зневажливо кривить губи). Пфе! Я про неї й забув думати. Мулена з Чорною Пантерою.
      Сафо. О-ля! Де? Коли?
      Кардинал. Дитинко, не хвилюйся, все можливо на цiм вередливiм свiтi.
      Штiф. Зна те, де вони були цi днi, як вона так трагiчно кинула свого Медведя?
      Мiгуелес (вста  й пiдходить. Гаряче). Ви бачили сеньйору Каневич?
      Штiф. Так, сеньйоре, я бачив сеньйору Каневич з сеньйором Муленом.
      Сафо. Значить, вона вже тепер його amie[14]? О, бiдний Бiлий Медвiдь! Вiн такий симпатичний!
      Штiф. 0-ля! Це ще невiдомо, хто бiдний! В тому-то й трагедiя нашого бiдного Мулена! Уявiть собi: вона вже третiй день живе на його грошi, найняв їй на Grands Boulevards[15] квартиру, їздить на автомобiлях i... (пiднiма  палець догори) i... ще нi одного поцiлунку! Ха-ха-ха.
      Сафо (з щирим жалем). О, бiдний!.. та як же вона так смi !
      Кардинал. Дитинко, не хвилюйся, все можливо. Ну?
      Штiф. Ну, i що вам бiльше! Хiба це не трагедiя? Мулен - i такi видатки! От влопався... Ха-ха-ха! Якби ви його бачили! От запалила! Очi горять, сам аж схуд... Двiстi франкiв за два днi... Сам казав...
      Лемонь . Мерзота! I тут пiдрахував.
      Штiф. О, Мулен скрiзь, mon vieux[16], пiдрахову ! Двiстi франкiв! Na, це Мулен тепер мусить чимсь одплатити.
      Мiгуелес. А ви звiдки зна те, що нi одного поцiлунку? Хiба вони не разом живуть?
      Штiф. О, нi! Вiн казав, що вона чогось жде. Взагалi, я вам скажу, мої панове, це надзвичайно пiкантна iсторiя. Як розказував менi Мулен, це щось екстравагантне. Це любов якоїсь дикунки. Вона то обiця  йому неземнi блага, то смi ться з його; то рветься, то сидить як камiнь. Потiм схоплю ться, велить везти себе в шантани, регочеться, робить скандали. Але це... о, в цьому i е трагедiя нашого Мулена, це його найбiльш притяга  до неї! Ха-ха-ха! Ох, натягне вона великого носа старому Мулену. Але ж я буду радий. Ото!
      Мiгуелес стрiпу ться й одходить до свого столика.
      Лемонь . Через що ж Мулен вам все це розказував?
      Штiф. О, ми з ним близькi приятелi! Мiй добрий Мулен... О! Ще як вiн був простим репортером, ми з ним зналися.
      Сафо. Ах, я хотiла б ще раз побачити цю дикунку! Вона дуже гарна! Правда, старенький! Ти б у неї закохався!
      Кардинал. Досить з мене i цивiлiзованої. Я вже... (Змовка ).
      Входить Корнiй, похмурий. Озира ться, нiби кого шука , кива  всiм головою, роздяга ться й сiда  окремо за передвiй столик.
      Корнiй (голосно до Мiгуелеса). Мiгуелес, Снiжинки ще не було тут? Не бачили?
      Мiгуелес. Нi, не було. Вона ма  зараз прийти.
      Корнiй. Ага... Дякую... (Задумливо тарабанить пальцями по столику).
      Штiф (до Мiгуелеса). Eh bien, mon ami[17], як же там з Салоном? Приймуть вас?
      Мiгуелес. Я з Салоном нiчого спiльного не маю! Хапуги й чиновники! -м би виставку свинячих окорокiв робити, а не мистецтва. Товстопузi буржуа!
      Штiф. Ха-ха-ха!
      Кардинал. А вашу. Блек, роботу вiзьмуть?
      Блек. Сподiваюсь.
      Кардинал. Чудеснi люди. Знавцi мистецтва.
      Штiф i Сафо смiються.
      Мiгуелес. А ти не пiдмазував Сербена? Нi?
      Блек (безрухомо-спокiйно). Пiдмазував.
      Мiгуелес (палко). Ну? I вони - чудеснi люди?
      Блек. На цей раз для мене чудеснi.
      Мiмi ввесь час обережно, але неодступно, нiжно кокетуючи, зачiпала Лемонь , часом щось шепочучи.
      Лемонь  (раптом пiдводячись, до неї хмуро). Ходiм.
      Мiмi (охоче, хутко встаючи, до всiх). Adieu!
      Сафо. Ти куди?
      Мiмi (скромно). Ми пiдем прогулятись.
      Лемонь , оглядаючись, нi на кого не дивиться.
      Кардинал (до нього). О, хмурий юначе, куди веде тебе твоя понура душа? Чому покида ш нас в самотi?
      Лемонь  (беручи пiд руку Мiмi). Adieu! (Виходять).
      Сафо. Ну й Мiмi! Ах, каналiя, як вона вмi  це робити! О ви, мужчини! От уже й утiшився... Na!
      Кардинал. Дитинко! Вiн артист. Всяка краса йому близька й утiшна.
      Штiф. Ха-ха-ха. О, ця потiшить!
      Входять Снiжинка i Янсон.
      Снiжинка (злегка в такт похитуючись, на ходу наспiву ):
      Si voulez de l'amour,
      Depechez vous to uj ours.
      O-la-la la-la la-la-la [18].
      А, святiйший Кардинале! Ви вже на сво му мiсцi з прекрасною Сафо? Servus! Сеньйор i сер також? (Кида  погляд на Корнiя). А де ж Камiль, Доден, Варсавiя? Де ж поет наш? (Здоровка ться).
      За нею Янсон з люлькою в зубах.
      Кардинал. Сьогоднi наша братська обитель буде пустувати. Нашi орли полетiли на бал "незалежних новаторiв". Helas[19]!
      Снiжинка. Ах, бал "незалежних новаторiв", це - виставка неестетичної естетики й огидної краси? Фi, я їм руки не подам. (Гарсону). Менi на той столик (хита  на стiл Корнiя) blanche[20]... Янсоне, я думаю, ви не будете нудитись в суспiльствi шановних колег моїх? Tres bien[21]! Я маю дещо сказати нашому Бiлому Медведю.
      Янсон мовчки вклоня ться й сiда  бiля Штiфа.
      Блек (голосно). Панове! Хто хоче чути поему нашої поетеси? (Показу  на дiвчину в бiлiм боа).
      Сафо. О, я, я! (Схоплю ться).
      Кардинал. Поему нашої поетеси? О, який сюрприз! Ми слуха мо всiма вухами наших душ! На стiл! На стiл! Стiл для поетеси!
      Блек. Заспокойтесь. Поетеса сьогоднi хоче читати для вибраних. Хто хоче бути вибраним?
      Кардинал, Сафо, Штiф. Я, я, я!
      Блек. В такому разi приклонiть вуха душ ваших до нашого столика.
      Кардинал. О, з великим раюванням! Я заранi переношусь в надземнi сфери краси й поезiї. (Всi переходять на той стiл, за ними спокiйно Янсон. Поетеса почина  тихо читати).
      Тим часом Снiжинка пiдходить до Корнiя, кладе йому руку на плече й тихо говорить:
      - Добрий вечiр, сумний Медведю!
      Корнiй (виходячи з задуми). А, добрий вечiр... Сiдайте... Я, зна те, той... трохи задумався. Ви давно прийшли?
      Снiжинка. Нi, зараз оце... (Сiда  проти нього). Ну, як ся ма те? Цiлий день вас не бачила. Що нового?
      Корнiй. Нiчого... Що ж може бути нового.
      Снiжинка. Як Лесику?
      Корнiй. Сьогоднi лучче... Далеко лучче. Не плаче... Жар менше... Лучче. Що лучче... то лучче, то правда. То правда...
      Снiжинка. А про Риту нiчого не зна те?
      Корнiй. Нi, не знаю... Не знаю нiчого. Не знаю... Що ж, з Ритою кiнець. Це - ясна.. Тiльки все-таки їй треба було б якось, той... якось це iнакше. Так менi зда ться... Занадто вона гаряча... дика... самолюбива.
      Снiжинка. Ви ка тесь?
      Корнiй. Я не каюсь. Нi... Що ж? Тут двi сили... стукнулись... Так менi зда ться... Каятись нема чого. Лесику лучче... Тiльки все-таки... той... все-таки... якось це не так. Я знаю, вона пiшла до Мулена.
      Снiжинка. Ви ревнуете? Ха-ха-ха! Ну, розумi ться, до Мулена, а ви думали куди? А потiм пiде до другого. А ви мали її за таку святу? О, такi швидше котяться. Святiсть - найслабша перепона, вона. занадто напружена, мiй бiдний,Медведю! Святiсть легше всього рветься... Ха-ха-ха! О, бiдний, покинутий муж сидить, суму , колиха  дитинку й гiркi сльози лл . Бiдний, бiдний! Нi, я певна, що ви повiсилися б, якби Лесик помер. Правда?
      Корнiй. Тут, Снiжинко, мало смiшного. Тут, бачите... Не вмiю я вам сказати... тут...
      Снiжинка (гаряче-злiсно). Тут тiльки смiшної Ви хто: артист, творець краси чи фабрикант дiтей? Хто?
      Корнiй. Е, все можна говорити. Тут, Снiжинко, не те. Тут...
      Снiжинка. Нi, тут тiльки те! Артист   жрець, артист - весь краса повинен бути, весь! Пелюшки, горщечки, колиски - це не його. справа! Двом богам не служать! Хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе. Ну що з того, що помре ваш Лесик? Будемо говорити, нарештi, прямо. Що з того? Ну, не стане на свiтi шматочка м'яса, яке кричить, робить неестетичнi штуки i... i в'яже людей. А замiсть того ви ста те вiльним, легким, ви всi сили дасте тому, що вiчно, що вище м'яса! Так-так, Медведю, гарний i бiдний! Краса вiчна. Ну, подумайте самi об' ктивно, холодно: не правду я кажу?
      Корнiй. А, ма ш. Подумайте. Та хiба тiльки треба додумать, щоб усе добре було? А тут (б'  себе в груди) подума ш? Єсть тут щось, i нiякi думання нiчого не поможуть... Ма ш... I тi також говорять: Подумай. Ну, i думаю, ну, i що? От i  еть. А те, що тут нiяких дум, не розумi . От i вже. Подумай... А Боже, Боже! (Сильно зачiсу  руками волосся назад).
      Снiжинка (якийсь мент мовчить. З усмiшкою). Так... Значить, ви - не артист. Я помилилась. Я думала, що в вас велика сила i ви дасте щось надзвичайне. А що ви дали досi? Нiчого. Декiлька малюнкiв, якi зараз же й продали, бо у Лесика пелюшок не було, бо Лесику було холодно i треба було дров купить, бо Рита заслабла, i треба було касторки купувати, ба.. А! Феї Артист з голови до нiг, од мозку до серця мусить бути красою, коли хоче не малюнки дати, а красу, велику й вiчнуї От що, мiй Медведю! Сiм'я - це дикi, темнi iнстинкти, це звiряче, а краса - в чисто людському. Чу те, Медведю?
      Корнiй. А-а, все можна сказати, все... Та що з того? Може, й так. Тiльки ви все-таки... не так. Що таке краса? Що таке людське? А... все можна сказати. Все, Снiжинко, можна сказати... Так-так. А що я не дав нiчого, то правда, е-е, правда... Але дам. Снiжинко, дам!
      Снiжинка. Не дасте.
      Корнiй (стука  кулаком по столi). Дам!
      Снiжинка. Не дасте.
      Пiдскаку  гарсон:
      - Месь ?
      Корнiй (здивовано). Я... нiчого. А проте... Дайте менi... пляшку коньяку i двi чарки. Наймiцнiшого.
      Снiжинка. Може, не треба. Медведю?
      Корнiй. Не треба? Нi, давайте... Треба. (Гарсон бiжить до стойки i зараз же приносить). Дам, Снiжинко! Мушу дати, бо розiрве мене те, що от тут... (Показу  на груди). Мушу. От i  сть. Хочу не хочу, а мушу.
      Снiжинка. О-ля! Так вам i дозволять!
      Корнiй. Na, ма ш! Хто менi не дозволить?
      Снiжинка. "Священний очаг сiм'ї", пелюшки, Медведю!
      Корнiй. Нi, цього не буде... Це мусить якось iнакше. От хай все це якось... той... I вже iнакше... Так неможливо. А, нi, так уже далi неможливо! Або хай вона теж заробля, або десь Лесика дати... Я не знаю, а. Боже, я нiчого не знаю ще, як там, але так неможливо далi. От i вже. (З мукою). Снiжинко, вiрите, мене душить отут (показу  на груди), я не можу! От не можу, та й усе. Я мушу щось дати... Я вже мушу! Я не можу дрiбничок От це полотно, я хотiв дати щось таке, що мусить... що вiки життя мусить пронизати одною ниткою. Розумi те, Снiжинко, провести нитку через усе життя, як бублики нанизати на неї те, що у всiх вiках було й буде. От так його понизати, та й уже. Ну, i от... Дрiбниця - триста-чотириста франкiв, i все к чорту. I вже ма ш... Нема нiчого... I от  сть тобi... А, Боже!
      Снiжинка (наспiву ):
      Si voulez de l'amour,
      Depechez vous toujours.
      Hi, Медведю, нiчого ви не дасте. Малюйте пелюшки,  дине вам зосталось; товстенькi буржуазии будутщ купувати й вiшати над колисками своїх товстеньких бебе!.. Ха-ха-ха! Закиньте вiчне, воно не ма  нiякого вiдношення до буржуазок. Зате матимете батистовi пелюшки для Лесика. Ну, наливайте, вип' мо за батистовi пелюшки! Ха-ха-ха!
      Корнiй. Нi, за вiчне... Снiжинко. (Налива ).
      Снiжинка. Ну, а признайтеся, болить серце за кiгтями Пантери? Га? Признайтеся.
      Корнiй. Пийте, Снiжинко. I не смiйтеся з мене... Ви дуже гарна, а коли смi тесь з цього, то не гарно. Вибачте... але правда.
      Снiжинка. О? Я гарна? Ви дума те?
      Корнiй. Дуже гарна. В вас пiрнути можна...
      Снiжинка. Чом же ви не пiрна те?
      Корнiй. Е, Снiжинко... Ну, за вiчне! (П' ).
      Снiжинка. Нi, вiдповiдайте. Я хочу знати.
      Корнiй. Пийте краще. Не все треба знати...
      Снiжинка. Пелюшки не пускають?
      Корнiй. Не треба смiятись... Не треба, Снiжинко. В пелюшках теж краса. Ах, краса, краса i в них... Е, наливаймо ще! Все одно, як той казав... Тiльки не смiйтесь.
      Снiжинка.А я хочу з вас смiятись! Хочу смiятись до.. слiз. Медведю! Чу те, до слiз! I зна те через що? Сказати? Га? Сказати? (Хвилю ться). Ну що ж, i скажу! Через те, Медведю, що... що люблю вас. Чу те, люблю... О, ви червонi те?.. Так-так, люблю. Але не так, як... Нi, я не буду про неї говорити. Чу те? Я не буду про "неї" говорити. Я люблю вас так, що ви дасте дiйсну красу. Я красою оточу, нашу любов, такою красою, що з-пiд ваших рук може вилитись тiльки краса. Чу те, мiй великий Бiлий Медведю? Але для мо ї любовi треба бути вiльним, моя любов не в'яже i не зна  зв'язаних, моя любов - тiльки любов. Чуете, Медведю? Хочете випити за мою любов? Хочете? (Хвилю ться).
      Корнiй. Снiжинко. А, Боже! От  сть... Снiжинко, лучче мовчiть, бо вийде не краса, а... Це все не так. I не те...
      Снiжинка. Чому не говорити про це?
      Корнiй. Не треба... Не зараз... Я нiчого не знаю... Де... вона?! (Стука  кулаком по столi).
      Снiжинка (глухо). Вона з Муленом.
      Корнiй. А, з Муленом!.. Вона з Муленом. Розумi ться, вона з Муленом.
      Снiжинка. Ви її любите?
      Корнiй. А я знаю, чи я люблю її, чи ненавиджу? Я знаю? Вона здушила мене, от що я знаю! От це я знаю...
      Коло другого столу часто чуються викрики захоплення, тихе читанн поетеси.
      Снiжинка. Хто сильний, той все з себе може скинути.
      Корнiй. О, не все... А, вибачайте, не все. Вiкiв з себе не скинеш... Ха! А Лесик i Пантера - вiки. Розумi те, Снiжинко? Нi? А, бо ви Снiжинка. Ха-ха-ха! Ну, вип' мо за вiки, коли так, i за... Снiжинку, i за красу, i за... за... Пийте, Снiжинко. За Пантеру не хочете? Ха-ха, о, вона - справжня Пантера! Ну та нiчого. А, нiчого... (П' , налива , знов п' ).
      Снiжинка (раптом ненатурально регоче). Ха-ха-ха! А ви й повiрили, що я вас люблю? Невже повiрили? Правда?
      Корнiй (просто). Повiрив.
      Снiжинка. Ха-ха-ха! Одначе, самовпевнений же ви! Як легко повiрили. Та за що ж би я вас любила? Га? Ха-ха-ха! Ах ви, простодушний Медведю! Чистий Мед-вiдь - так i повiрив... Ха-ха-ха! О, голубе, щоб Снiжинка полюбила, треба щось для того мати, треба щось Снiжинцi за те дати. Бачите Янсона? Ану, спитайте його, що йому дала Снiжинка за те, що вiн да ? Ану! О, Янсон розумi  красу, навiть красу страждання... Ха-ха-ха! А вiн так одразу й повiрив... I навiть просить не говорити про це. Думкою боїтьс зрадити. Ха-ха-ха!
      Корнiй. Значить, помилився... Ви досить щиро говорили. Ну, помилився...
      В цей мент чу ться дзвiнкий жiночий голос за колонами й хутко входить Рита, багато одягнена, в модному капелюсi, з блискучими очима, рiзкими, пiднятими рухами. До Мулена, що йде за нею:
      Рита. Ну, швидше! Я замерзла... Вина i всього... О, тут вже... А! I Бiлий Медвiдь  сть iз бiлою Снiжинкою? Яка поезiя! Месь  Мулен, ви не соромтесь, тут всi свої. Ми сядемо тут? Чудесно... Швидше вина. Гарсон! Вина!
      Корнiй (зразу напружившись, побачивши Риту, сiда  так щоб видно було Риту. Голосно до Снiжинки). Ну, так за вiчне, Снiжинко! (П' ).
      Рита. Xa-xa-xal Мулен! А ми за мент! Правда?
      Мулен (розглядаючись, теж пiднято). О, чого? I ми за вiчне можемо випити! (Ввiчливо вклоня ться Снiжинцi й Корнi вi, тi недбало хитають йому головою).
      Рита. Нi, хочу за мент! Тiльки за мент. Правда, Бiлий Медведю? Чи ти мене вже й не пiзна ш? Давно не бачились, може, й забув уже? Добрий вечiр! Це ж я - жiнка твоя.
      Корнiй. Добрий вечiр!
      Рита. Як же там тво  велике полотно?
      Корнiй. Чудесно... Мо  полотно чудесно стоїть.
      Рита (з натиском). Стоїть?
      Корнiй. Стоїть.
      Рита. Ага! А ти собi тут?
      Корнiй.А я собi тут.
      Рита. Xa-xa-xal Ну, значить, все в незмiнному станi... Чудесної Ми, значить, сучаснi супруги! Xa-xa-xal От це я розумiю. (Видно, тяжко питати, з зусиллям). Ну, а як вiн назива ться? Ах, Лесик, ну, так, Лесик? Як же там наш Лесик? Га? (Дуже швидко, до гарсона). А, вино... Це яке? Фi, цього не хочу, я не люблю... Не звикла... А це? Ага, це добре. Ну, Медведю, як же син наш, га?
      Корнiй. Пiди подивись...
      Рита. Нiколи, голубчику... Сьогоднi ще маю в "Chat noir"[22] їхати, а завтра теж цiлий день зайнятий. (До Мулена). Правда, милий? Може, ви. Снiжинко, зна те? Хоч вас i не цiкавлять такi дрiбницi, але ви тепер, мабуть, ближче стоїте до них i зна те?
      Снiжинка. О, розумi ться, знаю. Я тiльки що од Лесика... Вiн себе чудово почува ... Зараз так смiялася з ним... Нiяк не хотiв пускати мене...
      Рита (хрипло). Хiба?.. (Прожогом налива  шклянку вина й випива ). О, значить, усе добре... Ну, i чудесно! Xa-xa-xa! I нам чудесно. (До Мулена). Що ти, мiй старенький, так сидиш, наче в гостях? Пий! Пий же, говорю! Плачу за все!
      Мулен. Рито, i тут буде те саме, що вчора?.. Ха-ха-ха!
      Рита. А що вчора? А хiба вчора погано було? Ха! Я вчора одному цiкавому добродiю, такому, як, наприклад, от цей (поверта ться до Штiфа, що цiкаво пiдiйшов), пляшкою голову погладила... (До Штiфа). Може, хочете спробувати? Чудесно виходить!
      Штiф. О, дякую, я не цiкавий до таких експериментiв.
      Рита (до Снiжинки). Так, кажете, наша дитина... ха-ха-ха... гарно себе почува ?
      Снiжинка. Пречудово! Такий веселий, свiжий, я його давно таким не знаю. Бiлий Медвiдь хоче навiть писати його й мене... Вашу фiгуру витерти й замiнити мо ю...
      Рита (гостро-дико до Корнiя). Правда?!!
      Корнiй. А, ма ш!.. Нi. Снiжинка жарту ...
      Снiжинка. Але це чудесна iдея! Ха-ха-ха!
      Рита (мовчки, тяжко дихаючи, дивиться на Снiжинку. Тихо-хрипло). Снiжинка дуже весело жарту . Але... (Круто одверта ться до Мулена). Ну що, правда, тут весело? А бач, не хотiв iти! Насилу затягла сюди... Тут так весело жартують, так затишно... Ну, чом же не п' ш? Пий!.. Фу, душно як! Треба роздягатись.
      Вста , роздяга ться й вiша  пальто на колону. Пiсля того прибира тьс проти дзеркала.
      Мулен (до Штiфа). Ти дума ш, я знаю... Це вино зна , де воно, що воно? Так само я знаю... Ця женщина вмi  закрутити голову... О, вона вмi ! Але все одно! Xa-xa-xal Ти диву шся? О, я сам себе не впiзнаю. Мулен здурiв, i бiльше нiчого! Пий. (П' ).
      Штiф. За женщину, яка вмi  закрутити! (П' ).
      Рита (пiдходячи до столу). А! Мiй старенький часу не га ! Але чому так пусто сьогоднi тут? Де ж сiм'я артистiв?
      Штiф. Сiм'я артистiв, мадам, на балу "незалежних новаторiв".
      Рита. А це що за категорiя? Яке новаторство ще заводять? Може, щоб мужчини родили дiтей, а женщини жили з полюбовниками?
      Штiф. Xa-xa-xal О, я був би першим ворогом таких "новотворiв".
      Рита. А чому тi сидять там? Сер Блек, Мiгуелес! Iдiть сюди. I ви. Кардинал. Iдiть до гурту, веселiше буде. I дам ваших кличте. Це - вашi amies? Чудесно! Тут жон нема , всi ми amies. Правда, Мулен? Ха-ха-ха! А ти боявся йти сюди, думав, що я до мужа побiжу. Ну, от мiй муж, ну i що ж? Бiжу? Га? Ха-ха-ха! Ми сучаснi супруги! Ну що ж ви. Влек, Мiгуелес? Не хочете?
      Тi встають i нерiшуче переходять на цей стiл.
      Рита. От i чудово. Ви ще п' те? Пийте, Мулен платить. Власне, не Мулен, а я, бо те, що вiн зараз платить, я потiм одплачу. Правда, Мулен? Скiльки я тобi вже винна? Рахунок ведеш? Ну, i веди...
      Мулен. А розумi ться, веду. Всяк сво  веде! Пийте, панове! Чорна Пантера всiх нас часту . Ха-ха-ха! Штiфе, пий!
      Рита (до Корнiя й Снiжинки). А ви чого ж? Не хочете? Мулен, хочу танцювати! Скажи, щоб прийшли сюди музики.
      Мулен (схоплюючись в п'яному захватi). Музики? Тут?
      Рита. А де ж? Я хочу танцювати танок апашiв[23]. З тобою! Хочеш?
      Мулен. Розумi ться, хочу! Ха-ха-хаї Гарсон! Музикiв сюди. Хутко! Ми будемо танцювати танок апашiв з Чорною Пантерою. 0-ля! Геть столи! Панове, пересiдайте на другi столи, середина вiльна мусить бути. Штiфе, помагай!
      Видко, як гарсон говорить щось хазяїну, той стиску  плечима, одповiда , i гарсон бiжить у другий кiнець кабаре. Через якийсь час веде музикiв. Публiка почина  пiдходити наперед i зазирати крiзь колони.
      Рита (на Мулена). Ач як розходився! Xa-xa-xal Мiгуелес, що ви на мене так дивитесь? Га?
      Мiгуелес (серйозно). Я не впiзнаю сеньйору.
      Рита. Чому? Весела? О, я вмiю бути дуже веселою. Може, хочете зо мною танок апашiв станцювати?
      Мiгуелес. Дякую, я не вмiю.
      Рита. Шкода. У вас постать дуже хороша для цього танку. Ви його не вмi те? А я вмiю. О, чудовий танок! О, i музики вже йдуть. Мулен, на середину.
      Корнiй (весь час п'  i ста  хмурнiшим i хмурнiшим. Раптом не видержу  й голосно говорить). Запнiть завiсу.
      Рита (хутко в його бiк). Що? А ви хто такий? Яке вам дiло? Не подоба ться, можете забиратись. Не смiть запинати! Я хочу танцювати! Прошу всiх, все кафе, весь Париж! Чорна Пантера, коханка Мулена, буде танцювати танок... (До Мулена). Xa-xa-xal А месь  Мулен уже й просiяв? О, нi, я ще не коханка i не ашiе месь  Мулена! Я - жона артиста Корнiя Евневича. Voilal Ось - мiй муж. А я жона його, буду зараз танцювати танок апашiв. Ну? Музики готовi?
      Голос од музикiв:
      - Готовi!
      Публiка товпиться крiзь колони. Снiжинка щось говорить Корнi вi, але той понуро дивиться на Риту..
      Рита. Ну, Мулен, почина мо?
      Мулен. Я весь тут.
      Рита (плеска  в долонi музикам). Алло!
      Музики грають. Рита й Мулен танцюють. Дедалi то з бiльшим запалом, якоюсь дикою, п'яною жагою i майстерством.
      Снiжинка (захоплено вста  й жадно слiдку . До Корнiя). Вона гарна. Медведю! Вона страшно гарна! Рита. Швидше, музики!
      Корнiй п' , але не зводить очей з Рити. Кулаки його машинально стискуються. Вiн то схопиться, то знов сяде. I знов п'  чарку за чаркою.
      Рита. Фу, годi!.. (Важко дихаючи, пiдбiга  до Корнiя). Ну що? Гарно танцювала? Га?
      Снiжинка. Чудово, Рито!!!
      Рита (не звертаючи на неї уваги). Ну? Не думав, що я можу, га? Xa-xa-xa! Думав, тiльки пелюшки мити можу? Що ж ти мовчиш? Подоба ться, кажи?
      Корнiй сильно ставить чарку на стiл, не одповiда .
      Рита. Ха-ха-ха! Обережно, чарку розiб' ш, двадцять сантимiв кошту , не хватить заплатити. Ха-ха-ха! (Обходить). Мулене, дякую! О, дякую.. Ну що, Мiгуелес, може, ви зо мною хочете? Ах, ви не вмi те! Ну, не треба... А публiки скiльки. (До неї). Цiкаво, правда? Ха-ха-ха! (Публiка розходиться, балакаючи).
      Штiф. Ви чудово танцювали, це щось надзвичайне. У вас така пластика...
      Рита. Невже? Пластика? О, у мене пластика, ха-ха-ха!.. А ви не п' те? Панове, мусите всi пити, бо буду сердита. Блек, пийте, я не хочу, щоб коло мене були тверезi очi! Мусите всi п'янi бути.
      Блек. У п'яного, мадам, очi бiльш тверезi, нiж у тверезого.
      Рита. Все одно! Мулен... О, мiй Мулен... якi в тебе зараз чудовi очi. Бiлий Медведю! Подивись, якi очi у месь  Мулена. Подивись. Мулен, покажи мо му мужу, якi в тебе очi зараз... Маслянi, жаднi, ха-ха-ха! Такi i в мого мужа були колись... Що ви, панове, шепочетесь? Не вiрите? Спитайте у мого мужа. А Мулен все так же дивиться... Одурiв, правда? Але чекай, ти ще рано дивишся... так. А це забув... (Вийма  з-за корсажа карти). Хочеш грати?..
      Мулен (з викликом). Хочу!
      Рита. А? Не боїшся вже?
      Мулен. Все одно. Чим швидше, тим краще! Давай!
      Рита. О? А я не хочу... Панове, хто хоче з нами в карти грати? У нас гарна гра. Ми гра мо з Муленом на поцiлунки. Кожний поцiлунок мiй кошту  сто франкiв або одна нiч любовi.. Але я на поцiлунки тiльки з моїм Муленом граю. Вже програла йому п'ять поцiлункiв, ще п'ять i... i... я твоя? Правда? Amie, га? Ха-ха-ха! Чу ш, Бiлий Медведю? Хочеш грати з нами?.. Але, бiдний, чим же ти гратимеш? Хiба полотном? Ха-ха! Ну, Мулен! Граймо! Панове, хто хоче? Мiгуелес? Блек? Кардинал?
      Сафо. Я хочу грати!
      Рита. О? Чудесної Теж на поцiлунки?
      Сафо. О, нi, я на грошi. Кардинал, я хочу грати.
      Мулен. Штiфе! Грай! Ставка - скiльки хто хоче. Гра - штос.
      Всi тихо мiж собою балакають. Пiдходить Янсон.
      Рита. Поцiлунок на червоного короля. На тебе, Бiлий Медведю! Ха-ха-ха!
      Мулен. Ще хто?
      Янсон. На жирову кралю сто франкiв або один поцiлунок.
      Снiжинка (схопившись вражено). Янсоне, це що?
      Янсон (спокiйно). Краса вигра .
      Мулен. Ще хто?
      Сафо. I я на жирову кралю десять франкiв.
      Рита. Ого! Швидше, Мулене!
      Мулен. Ще хто? Нiкого? Одчиняю колоду. (Да  направо й налiво).
      Сафо. Жирова краля! Програла!
      Мулен. Побита!
      Янсон (спокiйно). Краса вигра .
      Рита. Ну, Бiлий Медведю? Хто кого: чи Мулен тебе, чи ти Мулена?
      Мулен. Раз-два. Раз-два. Червоний король. Побитий. Шiсть поцiлункiв! Прошу. Хто ставить?
      Кардинал (виймаючи гаманця). Гм! Я волiв би, дитинко, щоб ти грала на поцiлунки. (Да  грошi).
      Сафо. Он я-як? Ах, ти ж... Ну, чекай!
      Рита. Два зразу на червоного короля! Кiнчать -так кiнчать!
      Мулен (в захватi). Чудово! Ще хто?
      Янсон. Сто на жирову кралю.
      Сафо. Я десять на неї!
      Мулен. Чудово! Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два. Раз-два. Червоний король. Побитий. Вiсiм поцiлункiв!..
      Сафо. Далi ж, далi! Що за свинство!
      Мулен. Ах, далi... (Зда ).
      Рита. Бiлий Медведю! Побива  тебе Мулен! Та що ти все п' ш? Ти б краще пограв! Га? Не хочеш? Останнi два поцiлунки ставлю... (В голосi мука i одчай завзяття). Прощайся. Ну?
      Корнiй помалу вста  й пiдходить до столу, заклавши руки в кишенi.
      Мулен (з легкою тривогою, але й з викликом дивиться на нього). Месь  Корнiй хоче грати?
      Корнiй. Нi, хочу дивитись.
      Рита. Тiльки дивитись?
      Сафо (незадоволено). Е, я не хочу грати, як так.
      Кардинал. То найкраще, дитинко, давай сюди грошi. То не наша гра.
      Мулен (до Рити). Ну? (Випива  склянку вина).
      Рита (вста . Глухо). Уже вiсiм? Бiльше нiхто не хоче грати?.. Ну, розумi ться. Значить, зараз кiнець?
      Ну!.. Зна те що, Мулене: або квит на все, або... кiнець грi i... всьому. Хочете?
      Мулен (хвилюючись). На все квит чи тiльки на поцiлунки?
      Рита. Ха-ха-хаї I тут торгу ться. Нi, за рукавички, що ви сьогоднi купили, я вам зостанусь винна п'ять франкiв! Кiнець або так, або так! Ну?
      Мулен. Добре. На червоного короля?
      Рита. На червоного короля!
      Мулен (здушено). Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два.
      Корнiй. Стiйте. (Дуже хвилю ться, хрипло). Нi, нiчого... здавайте!
      Рита. Що ти хотiв? Що ти хотiв? Чекайте, Мулене! Що ж ти хотiв, говори скорiше! Ну? Ну, що? Ну, говори ж, ти!
      Корнiй. Нiчого, далi...
      Рита (дико). А-а! Ну, так далi, Мулене, далi, швидше кидай подлого червоного дурня! Швидше ж, ну!.. Руки дрижать, - теж мужчина!
      Мулен (трясучись весь). Раз-два. Раз-два. (Всi напружено слiдкують).
      Рита. Швидше! Швидше!
      Мулен. Червоний король! Побитий!
      Рита (тихо опускаючись на стiлець). Ну, от i кiнець. Побитий. (Заплющу  очi й сидить як мертва). Тепер кiнець.
      Корнiй (хрипло, голосно). Ну, а тепер весь квит на мо  полотно... На полотно. Ну?
      Мулен (розтеряно). На полотно?
      Рита хутко пiдiйма ться й напружено застига .
      Корнiй. Так, на мо  полотно. Не варте?.. Програю, ваше полотно i... Чорна Пантера. Виграю... мо  полотно... i... Чорна Пантера.
      Рита (гордо). Чорна Пантера не програ ться! Я йду за Муленом. Ходiм!
      Корнiй (тихо). Я не скiнчив же... Я хотiв сказати: "i Чорна Пантера буде вiльною". Вона може й тодi пiти з Муленом. (До Мулена). Ну? (Мулен вага ться).
      Снiжинка (обурено). О, крамар паскудний! Та грайте ж!
      Мулен (з кривою посмiшкою). Добре! На що ставите?
      Корнiй. На жирову кралю.
      Сафо. Ой, не треба, вона програ !
      Корнiй. Здавайте.
      Мулен (дрижачим голосом). Одчиняю колоду.
      Раз-два... Раз-два... Раз-два...
      Довго раху . Видно, як Рита дрижить i жадно слiдку  за картами; Корнiй стиснув кулак, стоїть непорушне; Снiжинка глибоко зiтха .
      Мулен. Жирова краля... (Убитим голосом). Взяла...
      Випуска  карти й криво-жалко посмiха ться до всiх. Всi глибоко зiтхають.
      Корнiй. Полотно мо ... А Чорна Пантера вiльна... (До неї). Хочеш додому?
      Рита мовчки йде до вiшалки, одяга ться.
      Снiжинка (в захватi i схвильовано стискуючи руку Корнiю). Ви гарнi, Медведю. Те правда, що я вам говорила. Чу те? Янсоне, платiть, ходiмте! (Хутко виходить).
      Рита (пiдходить до Мулена, тихо). Простiть, Мулене, я все верну вам, що позичила... Простiть, що дала вам непри мностi... (До всiх). До побачення. (Корнiю, не дивлячись на нього, несмiла). Можна взяти тебе за руку? У мене ноги дрижать.
      Корнiй (беручи її пiд руку). Ми поїдемо... Гарсон, я завтра прийду заплатити... (Гарсон мовчки уклоня ться).
      Корнiй i Рита помалу виходять. Всi проводжають їх мовчазними серйозними поглядами.
      Завiса
      ДIЯ ТРЕТЯ
      Декорацiя першої дiї.
      Корнiй сам в пальтi ходить по атель , сильно зачiсуючи пальцями волосся назад i, видно, глибоко й тяжко про щось думаючи. Злiва хутко виходить Рита, теж в пальтi, але без капелюха, несе на руках дитину. За нею Ганна Семенiвна, яка, витираючи сльози, неспокiйно говорить.
      Ганна Семенiвна. Ритонько! Ну, навiщо ви його сюди? Тут холодно. I сонний вiн...
      Рита. Нiчого, мамо, нiчого. Тут виднiше, я хочу роздивитись його. Я ж хочу побачити його як слiд, (Кладе на канапу, сама ста  навколiшки, хапливо розмоту ). Ну, покажись своїй мамi, покажись своїй гидкiй мамi. Кинула тебе, кинула, погана... О, муко моя рiдна!.. Ну, який же ти став? Який?.. Господи! Як же схуд вiн! О, Боже! Та що ви з ним зробили?
      Ганна Семенiвна. Ритонько, Ритонько... Нiчого не робили... То вам так зда ться... Йому лучче навiть стало.
      Рита. "Лучче"?! Та подивiться ж на очi його! В них смерть!.. Боже мiй!
      Ганна Семенiвна.Та Господь з вами, дитино, що то ви таке говорите! А хай Бог милу  од таких слiв.. Що ви, справдi? Дитина навiть не плакала... Тиха, як янгол. От ще таке...
      Рита (раптом). Снiжинка сьогоднi ввечерi була тут? I вiн смiявся до неї?
      Ганна Семенiвна. Яка Снiжинка? Нiякої Снiжинки тут не було.
      Рита. Ага. Значить... (До дитини). А я думала, що Лесика мого вже одняли... Одняли кров мого серця. Лесю, Лесюню, Лесику мiй, який же ти став! Як же тихо ти посмiха шся... Чого ти так посмiха шся страшно, дитино моя, життя мо ? Лесику! Мама?.. Пiзнав. Пiзнав маму? Пiзнав свою кров. (Дико, жагуче, несамовито почина  цiлувати личко дитини, нiжки, ковдру, якою замотано Лесика). О, мо   дине щастя,  дине сонце, моя радiсть, бiль мiй солодкий, пекучий. Лесику! Лесю! Лесику! Посмiхнись до мами, ось прийшла до тебе. Мама не дасть тебе нiкому, мама безумна, але мама серце сво  вирве для тебе... Лесику, Лесику!.. (Припада  до нього з судорожною, жадливою любов'ю).
      Ганна Семенiвна (пiдходячи до Корнiя, що все ходив по хатi). Сину, роздягнися... Та чого ти такий?
      Корнiй (машинально роздягаючись). Нiчого, мамо... Все добре. Годi... Бог з ним...
      Рита Корнiю! Iди сюди.
      Корнiй пiдходить.
      Рита (любовно, несмiло). Подивись, зовсiм тво  чоло.. Навiть волосики так закручуються... Бачиш?
      Корнiй кива  головою i з тихою сумно-любовною посмiшкою дивиться ва сина.
      Рита. А ще через рiк буде вилитий тато. Сядь тут, коло нього... Дивись, як вiн оченятками на тебе водить... Тихий же який вiн став! (Зi скорб'ю). Чого ти, дитино, тиха така?! Що ти чу ш?
      Ганна Семенiвна. А, Рито, та не вигадуйте ви Бог зна чого! От напались! Раз у раз вiн такий тихенький...
      Рита. Як вiн на тебе дивиться... Очей це зводить. (З ревнiстю). Лесику! Маму вже забув? Лесику!.. Нi-нi, смi ться... Смi ться до мами! (Почина  жагуче цiлувати).
      Корнiй (одводячи її голову). Обережно, Рито, ти його душиш...
      Рита. Я?! Душу?? Я душу?? 0-о! А ти бачив, як кiшка носить в зубах кошенят? Я малою завжди однiмала, думала, що вона їх задушить. От так i душу... (Припада  до сина). От так i я душу. От так i я... Ти мо  кошеня... Ти мо  ведмежа маленьке... Ох, у мене серце розiрветься!
      Ганна Семенiвна. Буде, Рито, хай вiн засне... Кладiть його в колиску. Недобре. Давайте сюди...
      Рита. Ой, нi! Я ж так давно-давно не бачила його. Я сама його закачаю. Сама, на руках своїх. Сама в колиску покладу, сама нiчку просиджу над ним. Сама, сама!.. Дитиночка спатоньки хоче? Моя бiленька? Хоче, мо зiронька блiда? Зараз, зараз... О, блiда ж яка! Боже мiй. Боже...
      Ганна Семенiвна. Та, розумi ться, буде блiда в цих туманах та дощах... Тут i доросла людина без привички заслабне... Як вони тiльки живуть тут, Господи? Швидше б уже вибратись звiдси... (До Корнiя). Синку, ти вже не гайся з картиною, продавай її швидше, господь з нею, та їдемо...
      Корнiй. Картину? Яку?
      Ганна Семенiвна.Та оту ж таки...
      Рита (хапливо). Мамо, мамо. Не треба ж! Хай потiм, не треба зараз!
      Ганна Семенiвна. Та чого ж потiм? Треба ж уже...
      Рита (хапаючи Корнiя, що ста  пiдiйматись). Сиди, сиди! Мамочко, не треба... Я ж вам казала. Iдiть до себе, я хочу щось сказати Корнi вi. Iдiть, мамо...
      Ганна Семенiвна (стискуючи плечима iде). Та до якої ж пори? Дитина он...
      Рита. Мамо, мамо! Я сама, я сама...
      Ганна Семенiвна зiтха  й виходить.
      Рита. Чого ти такий, Нiю? Чого? Ти ще не простив менi, нi?
      Корнiй. Нiчого, Рито, нiчого... Що ж там прощати? Нiчого нема... Нiчого.
      Рита. Нi, ти якийсь став iнший. Ти всю дорогу мовчав, тут мовчиш. Що ти дума ш, скажи? Скажи все, я все зроблю, ну, скажи ж...
      Корнiй. Та нiчого ж, Ритонько... Нiчого.. Все це якось не так. Не так все це в нас. От i все...
      Рита. Що ж не так? Що?
      Корнiй. Ну, все oцe. Якось ненормально...
      Рита. Що ж тут ненормального? Що я люблю свою дитину? Хiба ж ти її не любиш?
      Корнiй. Люблю... А, Рито, люблю... Тiльки ми мiж собою. Та я не знаю... Не так все це. Не повинно так бути...
      Рита. Що ж мiж нами?.. Може, ти мене вже не любиш? Ну, говори прямо! Говори.
      Корнiй. О, нi, люблю... А-а, люблю так, що... I сам не думав, що так люблю. I Лесика, i тебе. I от... От це й незрозумiле й ненормально.
      Рита. Та що ж ненормально? Може, дума ш, я не люблю тебе? Дума ш, зрадила тобi? Це дума ш?
      Корнiй. Нi... Я вiрю тобi... (Хоче встати).
      Рита. Та куди ж ти? В чому ж рiч?
      Корнiй. В чому?.. Ха, в чому. Щось ще  сть... А, Рито, тут ти мене не зрозумi ш. Тут, я бачу, ти мене не зрозумi ш. Ти мене не зрозумi ш. I. говорить не варто... А, не варто... Нi-нi... (Хоче встати).
      Рита (не пускаючи). Та сиди ж, Нiю... Чого ж я тебе не зрозумiю? Мистецтво? Так?
      Корнiй. Так, мистецтво.
      Рита. Ну, то чом же я тебе не зрозумiю? Чом? Хiба ж я тебе досi не розумiла? Хiба я не була тобi товаришем? Хiба я не болiла твоїми болями й не радiла твоїми радощами? Нiю? Хiба та можеш менi дорiкнути? Хiба ж тебе не любила, не зливала сво ї душi з тво ю? Нiю? Мужу мiй? Навiщо ж таке говорити своїй найближчiй людинi? Навiщо ж так безумно мучити її й себе? А дитина? Чим же вона винна? Чим її можеш докорити? Що любиш її? Але ж вона не винна за це. Ну, не люби її, викинь на вулицю, забудь, покинь...
      Корнiй. А, якби я мiг викинути!
      Рита. А ти б хотiв? I мене хотiв би викинути? Хотiв би? Ну, викидай... I з чим же ти зостанешся? Ти будеш порожнiй, бо життя тiльки в цьому, це  сть найлюдське. Приймеш холодну, гарну Снiжинку? Красу? Життя, Нiю, не в красi, краса в життi, в любовi, ось в цьому! (Показу  на Лесика). Це  сть людське... Нiю, Нiю, ну, що ж тобою сталося, ти ж мiй  диний, чулий, добрий... Нiю, як можеш ти вас так мучити, як можеш, за вiщо? Ну, вдумайся сам, як ти нас усiх мучиш! За що? Що ми тобi зробили? Що любимо тебе, що... Ой, Нiю, Медведю мiй прекрасний, а ж люблю тебе так, що в той день помру, як побачу, що ти не хочеш бiльш мене. Скiльки перемучилась за цi днi. О, Боже! I зна ш, що рiшила? Зна ш? Що я вб'ю тебе, Лесика i себе! Я не можу жити без вас... Я не знаю, кого я бiльше люблю, тебе чи Лесика, але знаю, що без половини серця жити не можу, Нiю! Хай цi iнстинкти дикi, слiпi - я не можу... От i знай це... Ну, обнiми ж мене, обнiми, пригорни, я так змучилась за тобою, так витягнулось все серце до тебе i до... до дитини нашої...
      Корнiй (зворушений, обiймаючи, сильно пригорта  до себе). Рито моя. Рито моя...
      Рита. Твоя, твоя, милий, вся твоя. Ми всi трое - одно... Пам'ята ш у Кiплiнга? Пам'ята ш: "ми всi тро  - одно"? [24] I от нас тро , i ми всi одно... (Десь чу ться тиха приглушена гра на скрипцi). Хто то гра ? Ах, то iтальянець-композитор...
      Корнiй. Як гарно гра ...
      Рита. Вiн гра  нам... Правда?.. Як у нас будуть грошi, мв купимо пiанiно, i я буду тобi грати... Ти будеш малювати, а я гратиму тобi. Пам'ята ш, ти казав, що тобi найкраще пишеться пiд музику. I Лесик буде тут, тобi щiточки й фарби подавати... А я всю душу виграватиму тобi, а ти вiзьмеш її в свою душу i з неї передаси на полотно. I ми разом будемо творити, всi тро , бо ми "всi трое - одно". Правда? Правда?
      Корнiй. Правда... Лесик спати хоче, дивись, оченята якi стомленi...
      Рита. Зараз, зараз... Втомленi, втомленi оченятка мої, втомленi бiднi мої, пелюсточки мої блiдi, нiжнi... Зараз спатоньки... О, дитино, яка ж ти стала! Ой, яка ж ти стала, бiдна моя! (Схиля ться i з скорбною любов'ю дивиться на сина).
      Корнiй, наче вкопаний, впива ться в них очима. Входить Ганна Семенiвна, тихо пiдходить, пильно подивляючись на обох.
      Рита (несвiдомо, поринувши вся в скорб, задумливо шепоче). Дитино... Блiда... Стомлена зiрка моя...
      Корнiй, нiби боячись злякати, спугнути, тихо, обережно пiдводиться i, не зводячи а них очей, хоче йти до полотна.
      Рита (повернувшись до нього). Нiю, дивись...
      Корнiй (хапливо, з ляком). Рито, Рито, не говори, не ворушся, стiй так... Хвилиночку, ради Бога!
      Рита (здивовано). Що ти? (Зрозумiвши). Ага, ну, добре... Може, стати там?
      Корнiй. Нi-нi-нi... Стiй так... Мамо, одiйдiть! А може, справдi, сюди... Я тiльки одну рисочку... (Хапа ться, хвилю ться).
      Ганна Семенiвна. Ну, от, уже напало... Господи!
      Рита (злякано). Мамо, мамо, не треба, ради Бога!
      Ганна Семенiвна (стиску  плечима). Дитина ж спати хоче. Що ви мучите її?
      Корнiй. Мамо! Ради Бога... Ну, що це таке? Сюди, Рито. Клади на стiлець сюди, так. Сама сiдай. Одну хвилиночку... Одну рисочку... -ї зна ш, тодi не видно було, не так, тепер... лучче. Таке страждання... Це iменно те, що треба. Це iменно вона... Схились, трошки пiднiмись, так... Тепер... дивись. Трохи не так... Нi-нi, нiчого. Видно, видно... (Вдивля ться зблизька). Так-так... Воно. Воно...
      Ганна Семенiвна (стиску  плечима). Радi , що воно... "Рисочка". Та ти в душу подивись, там ще бiльша мука. Радi ! Господи!
      Корнiй (одмаху ться). А, мамо! Трошки вище ще. Рито. От так... Лесика... трошечки от так... Ах, шкода, що не день. У нього тепер чудова блiдiсть...
      Ганна Семенiвна (все бiльш i бiльш вражена). " Чудова блiдiсть "!
      Рита. Мамо! Я вас молю, ради Бога, мовчiть, я ж вас просила... Ну, зробiть це для мене.
      Ганна Семенiвна. Та як же я. Господи, можу мовчати?! Та я дерево, чи що? Мучать дитину i радiють, що "чудова блiдiсть". Та я ж ще не зовсiм здурiла, прости Господи! "Рисочка"... Радi , що рисочка страждання... Та що ж це таке? "Чудова блiдiсть". Та задушiть дитину, iще краща буде...
      Корнiй (не чуючи, пiдбiга  до полотна, знiма  його, вдивля ться, з одча м). Не так! Не те... А, Боже!.. У тебе не було. Рито, цього, що тепер. Не було...
      Ганна Семенiвна. А ще б пак! Ти б ще бiльше помучив, ще б не те було... Ну, їй - богу, подурiли, чи що?! Та дитину захолодите!
      Рита. Мамо, я вас молю!
      Корнiй. Рито, Рито... не ворушся, спокiйнiше, ввiйди в себе... (Хапа  палiтру, мiша  фарби, гарячково пише). Ах, якби день! Ти завтра сядеш трохи далi... Трохи далi. Завтра тiнi... А сьогоднi... тiльки це, тiльки тут, ось-ось... Нi-нi. Рито, ради Бога!..
      Дитина слабо почина  плакати.
      Ганна Семенiвна (схоплю ться, пiдбiга  й бере Лесика з стiльця). Годi! Що це таке?
      Рита (теж нахиля ться до дитини). Лесику, Лесику!
      Корнiй (люто). Мамо! Одiйдiть, я вас прошу! Покладiть дитину, покладiть, я вам кажу!
      Ганна Семенiвна. Ти сказився? Дитина змерзла, плаче.
      Корнiй. Хай мерзне, плаче, покладiть!
      Ганна Семенiвна. Не покладу! Що я, така божевiльна, як ти? Що це таке? Тобi отi "рисочки" на ряднi дорогшi, нiж отут на лицi? Схаменися! Та звiрi так не роблять!
      Корнiй. Мамо, ви нiчого не розумi те, покладiть Лесика!
      Ганна Семенiвна. Не покладу! Вбий мене. не покладу. Я не сказилас ще, щоб морозити дитину! (До Рити). А ви, мати хорошi, сидiть! Та я...
      Корнiй (пiдбiгаючи, з мукою, дрижачи весь). Мамо, я вас благаю, на хвилиночку! Ну, покладiть Лесика, я тiльки одну рисочку, тiльки одну, вона найважнiша... Мамо, голубко, молю вас, покладiть, не мучте ж мене, я не можу, я мушу. Мамочко! (Цiлу  їй руки, дрижить, хапа  Лесика).
      Ганна Семенiвна. Господи! Збожеволiв. Це ж божевiлля! Та заспокойся... Та, сину, що з тобою?!
      Рита (з мукою заломляючи руки). О Боже!
      Корнiй. Мамо, дорога, хороша, ну, хвилиночку, вiн же не плаче, тут тепло, ми затопимо грубку, мамуню, мамо, не мучте ж мене, я не можу!
      Ганна Семенiвна (вражена i злякана). Господи милостивий... Та продай ти лучче це нещастя наше!
      Корнiй. Продам, продам, сьогоднi ж, завтра продам, тiльки покладiть.
      Ганна Семенiвна. Що ти з ним казатимеш! Оце так так... Нате, малюйте, коли вам страждання на полотнi важнiшi, нiж живi... Нате, робiть з ним, що хочете. (Кладе Лесика на старе мiсце. Милу , загорта  його).
      Корнiй. Мамо, не замотуйте його, я ж нiчого не бачу. Та одiйдiть од його. Що ж це таке, нарештi. Боже ти мiй!
      Ганна Семенiвна. Та як же не замотувать, коли тут холодно, як у льоху. Що ж ти собi дума ш, та ти ж про дитину подумай, про оцю, а не ту, хай вона тобi згорить разом з твоїм рядном!
      Рита (тихо з мукою). Мамо, я ж вас просила, я сама все...
      Ганна Семенiвна. Та не можу ж я! Я ж людина, чи звiр? Та й звiр дитину свою жалу ...
      Корнiй (не слухаючи, захоплюючись знов). Мамо, одступiться, ви ж заступа те... А, Боже мiй! От ма ш! Рито, ти вже не так сидиш... Трошки нижче. Так... Ввiйди в себе... Спокiйнiше... Ну, прошу ж, спокiйнiше.
      Рита. Не можу, Нiю...
      Корнiй (дратуючись). Та як не можеш! Ну, спокiйнiше будь, i вже... Ввiйди в себе.
      Рита. Не можу, Нiю, ну, не можу... Прости, не сердься...
      Корнiй. В тебе зовсiм не той вираз страждання. Так же не можна... Ну, дивись на Лесика...
      Ганна Семенiвна."У тебе не той вираз страждання". Так он як вони малюються, цi картини. А прокляття ж вам, коли так!
      Корнiй. Риточко, сиди тихо... сиди... Отак... Ну, хоч так уже... Ах, пропало... Ну, так хоча б...
      Гарячково пише.
      Лесик знов почина  плакати.
      Рита (кидаючись до нього). Лесю, Лесюню, серце мо , не плач хоч ти! Господи!
      Ганна Семенiвна (рiшуче й люто). Е, що я з вами буду довго тут?! Давайте сюди дитину. (Бере Лесика). До якої ж пори це буде? Ви всю нiч його тут будете морозити? До смертi? Хочете, щоб рисочка смертi появилася? Геть! Малюй он її, а дитини я не дам! Вона беззахисна, i вступитись за неї нема кому! Геть! (Iде з атель ).
      Корнiй (з одча м). Мамо!..
      Ганна Семенiвна. Геть! Не дам! (Виходить).
      Корнiй (люто шпурля  щiточку). Так не можна! Так не можна! А, так не можна, нарештi! Що це таке?!
      Рита (пiдходить до нього, пригортаючись). Нiю... Заспокойся...
      Корнiй. Та як я можу заспокоїтись! От  сть! Тiльки от-от мав схопити - i на! Так же не можна!..
      Рита (дивлячись на полотно). Нiю, його треба все одно переробляти...
      Корнiй. Для чого? От  сть! Нiчого переробляти! Тiльки трохи. А, Боже... якраз...
      Рита. Воно не вдасться тобi, Нiю.
      Корнiй. А, розумi ться, не вдасться, як будуть з-пiд носа. вихоплювати... Але мусить удатись. I вдасться, я чую... я чую... от!
      Рита. А менi зда ться, треба нове починати...
      Корнiй. Нове? Не скiнчивши цього? Та навiщо?
      Рита. Ти не хвилюйся, а от послухай, що я скажу. Це полотно ти продай... Чекай, любий, дай я скажу... Це полотно ти продай, ми на цi грошi виїдемо, i там на новому мiсцi ти почнеш друге... Ми будемо всi здоровiшi, спокiйнiшi, ти краще працюватимеш.
      Корнiй. Ну, от ма ш! Значить, i ти не розумi ш нiчого. Та менi, власне, не треба спокiйнiше. Власне, я бачу, що помилявся! От  сть. Я це якраз зараз побачив. У тебе не було тодi такої скорби i справжньої муки, що зараз... Я брехав, я штучно хотiв утворити на полотнi, коли тебе не було. Власне тепер то це i треба. Спокiйнiшi... От  сть! Ха! Менi не треба спокою. Моя iдея споко м руйну ться... Саме тепер, от зараз, в цю хвилину менi потрiбнi ви...
      Рита. Нашi муки?
      Корнiй. А так! От ма ш... Це  сть iменно те, що треба... От iменно!
      Рита. Ти б, може, навмисне муки цi зробив би, щоб намалювати? Живi муки тобi тiльки як чудовi рисочки?
      Корнiй. А, Рито, ти, як мама...
      Рита. А хiба не так? Та ти ж подумай; на полотнi ж ми, я, твоя жiнка, i син твiй. I ти радi ш, що ми мучимося, бо ти можеш схопити "те, що треба". Вдумайся сам як людина, що ти робиш?
      Корнiй. А, Рито, ти, як мама, "вдумайся, схаменися". Ти Мене не розумi ш, от i вже.
      Рита. Так - не розумiю, як ти хочеш.
      Корнiй. А, я це знаю. Я це знаю. Я це казав...
      Рита. I не зрозумiю! Я можу бути товаришем, але давати сiм'ю, давати себе й дитину свою полотну - не можу.
      Корнiй. Ага! От воно i  сть. От воно i  сть. Значить, ти - не товариш. От це i  сть все... От i вже.
      Рита. А-а ти хотiв би цього? Ти, може, хотiв би ще "вищої" скорби, щоб Лесик помер i тодi мою скорб намалювати? Ха-ха-ха! Та цього не буде. Ти сам себе нищиш! Чу ш? Як Лесик помре, тобi не буде кого малювати! Чу ш? Тво  полотно все одно зостанеться нескiнченим. Розумi ш?
      Корнiй (вражений). Нескiнченим?
      Рита. А як ти скiнчиш? Ну? Хто тобi буде моделлю? Де ти "рисочку" вiзьмеш? Ну? Це полотно ти все одно мусиш не скiнчити. Ти мусиш його продати. I друге почати.
      Корнiй (стрепенувшись, немов упечений). А, нi! А, вибачай... Коли вже дiло йде так, то ти мусиш, нарештi, щось для цього зробити! От.
      Рита. Я? Що я можу зробити? (Корнiй хоче сказати).
      В дверi стук.
      Корнiй. А, ще когось несе. Ввiйдiть!
      Входять Снiжинка i Янсон.
      Снiжинка. Вибачте, будь ласка, ми на одну хвилинку. Добродiй Янсон ма  До панi Рити одну справу. На одну хвилинку.
      Рита (здивовано). До мене? Дуже прошу.
      Янсон (спокiйно). Прошу менi вибачити, що вмiшуюсь в вашi особистi справи. Рiч в тому, що менi вiдомо, що вам треба виїхати через здоров' дитини з Парижа. Цiлком розумiючи вас i знаючи ваше скрутне становище, насмiлився запропонувати вам свою маленьку помiч. Я Можу вам позичити грошей; коли зможете вернути, тодi й повернете.
      Рита (спалахнувши). О, дякую дуже. Але...
      Янсон. Вибачте, я вас переб'ю. Але одна умова: я позичу грошi тiльки вам iз тим, що виїдете з Парижа ви, а ваш муж лишиться тут.
      Рита. Що-о?! Щоб я одна їхала?.. Що ви, добродiю?
      Янсон. Таку умову я ставлю.
      Рита. Щоб муж мiй тут зостався, а я їхала? Для чого? Навiщо вам?
      Янсон. Така моя умова.
      Рита (глянувши на Снiжинку). Ха-ха-ха! Я розумiю. Дуже дякую, добродiю, дуже дякую. Ви дуже добрi, а ще бiльш простодушнi.
      Корнiй. Я не розумiю цi ї умови. I потiм ми не можемо згодитись... Я мушу кiнчати свою роботу. Що за... чудна умова?
      Рита (до Янсона). Та ви розумi те, що ви пропону те, чи нi?
      Янсон. Я, мадам, завжди даю собi вiдчит, що говорю i роблю.
      Рита. Не думаю, що на цей раз ви вiрний вiдчит собi дали! Ха-ха-ха! Розумi ш, Корнiю, цю умову? Я поїду, а ти лишишся тут, i в тебе не буде вже жiнки й сiм'ї. Ти будеш "вiльним", i дехто може зайняти мо  мiсце. Ха-ха-ха! А добродiй Янсон така добра людина, що згоджу ться помагати цьому.
      Снiжинка весь час посмiха ться.
      Корнiй. Що за нiсенiтниця!.. А, ма ш... Я не розумiю, добродiю, навiщо я вам тут? От  сть!
      Янсон (з спокiйною усмiшкою). Така моя умова. Я нiяких пояснень не можу вам дати.
      Рита. Ну, то за таку помiч я можу вам на дверi показати, добродiю!
      Янсон. Як зна те, воля ваша.
      Рита. Ха-ха-ха! Та хiба я не знаю, чиї це умови? Це не вашi, а он чиї! (Показу  на Снiжинку). Нi? Неправда?
      Янсон. Я сказав, що пояснень дати вам не можу.
      Рита. Ну, розумi ться. Як ви можете їх дати, коли вона звелiла вам не давати. Вона звелить вам стерегти дверi, як вона спатиме з любовником, i ви стерегтимете!
      Янсон (спокiйно). Це моя справа, шановна добродiйко. Ви прийма те мої умови?
      Рита (гнiвно). Hi! Таку помiч я вважаю собi за образу! Розумi те? Забирайтесь геть!
      Янсон (уклоняючись). Я цього ждав. Прошу вибачення. (Поверта ться i йде).
      Снiжинка (з посмiшкою, до Корнiя). А правда, Янсон може розумiти красу?
      Рита. Так само, як павiан! Або жалкий раб!
      Снiжинка (тихо). Дуже помиля тесь. У всякому разi сво  вiн любить так, що все дасть за нього. А ви сво  так не любите. Ви жертву те сином для ревностi. Не правда?
      Рита. Як ви смi те так говорити зо мною?
      Снiжинка. Хiба не правда? Хто вам дорогше?
      Рита. Про те я вам казати не буду, бо ви нi того, нi другого не розумi те. Вам бульварнi чуття тiльки зрозумiлi. Прошу вийти з нашої хати.
      Снiжинка. Я на образи не хочу одповiдати образами. А до того, що розумiю, ви ще не доросли. Прощайте, Бiлий Медведю! (Помалу виходить за Янсо-ном).
      Рита. Ха-ха-ха... О, подума ш! Не доросли... Але яке нахабство! Який цинiзм! Така пропозицiя. Це таке... одверте щось, нахабне, брудне. Фу, Господи! Та як вона смi ?!
      Корнiй (що весь час ходив по хатi). А, лиши... Ну, просто Снiжинка дурницi робить. А, що там... Я все одно не можу. От i вже. Не можу.
      Рита. Ти завтра ж продаси полотно i визволиш мене од таких образ i пропозицiй! Чу ш? I як ти мiг слухати спокiйно цю пiдлу пропозицiю? Як ти мiг допустити це?! Вона ж, видно це, прийшла спецiально, щоб нас образити!
      Корнiй. А, Рито. Яка там образа.- Зовсiм вона цього не думала. От собi дума , що сiм'я не пiдходить артистовi, й хоче нищити її. От i вже... I не в тому рiч.
      Рита. Ти, зда ться, цiлком спiвчува ш їй.
      Корнiй. Лиши, Рито... Не можу я спiвчувати тому, чого нема в менi.
      Рита. Нi, ти спiвчува ш! Бо якби ти був проти цього, ти б не мучив нас так, ти б давно вже зробив для сiм'ї те, що всякий мусить зробити.
      Корнiй (раптом роздратовано). А, для сiм'ї, для сiм'ї! Все для сiм'ї! А чому сiм'я для мене не робить? Такої сiм'ї я не хочу! От  сть! Не хочу, та й уже. Я перерiс таку сiм'ю. Це минулося... Минулося. Все для сiм'ї: i честь для сiм'ї, i власнiсть, i талант, i держава... Та що таке? Хай сiм' служить уже чомусь бiльшому за неї! Годi.
      Рита. Бiльшому?
      Корнiй. А щоб тв знала, що бiльшому. Творчостi! Мистецтву, от чому. Na! Завели собi сiм'ю, i все їй давай, - священна. Поцiлував другу женщину, честь опозорив. Во сiм' ї те шкодить. А к чорту не хочеш? Na, ма ш! Колись вона була головна, а тепер чоловiк вирiс. Вирiс, i вже. Годi. Сiм'я мусить нову форму придбати. От. Годi од сiм'ї до всього пiдходити... Так-так! Що це, справдi, таке? Того не можна, того не можна, те їй давай, це їй давай. Та що? Хiба я якийсь крамар, що ма  лавку для сiм'ї? Мавшi Хiба я живу для того, щоб сiм'ю содержувати? Сiм'я менi головне? Та з якої речi? От  сть тобi! Це колись було. А тепер сiм'я хай служить. От i вже. Я й досi нiчого не можу зробити, нiчого бiльшого не можу написати. Я все продаю, все спiшу. Та до якої ж пори? Ма ш! Одну рiч хотiв зробити i от тобi - давай її сiм'ї. Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде! Хочеш сiм'ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути менi дiйсним товаришем, то мусиш все вiддати для мистецтва. От i вже. Треба, нарештi, ясно це поставити, до якої це пори буде!
      Рита. Що ж я тобi ще не дала? Що ти не взяв ще у мене? Говори, я дам.
      Корнiй. А, що! Чого ради я повинен для сiм'ї давати сво ... все найдорогше, чому сiм'я менi не дасть свого найдорогшого... " святого "? А, ма ш...
      Рита. Говори ж, що? Говори, що сiм'я тобi ще не дала, тво му мистецтву, що?
      Корнiй. Нiчого не дала, а ще взяла. Менi треба грошей на Салон, на роботу, на фарби. Де я вiзьму? Де? А, ма ш... Де я можу зараз дiстати, коли я скiнчив роботу? Продать цю, а потiм знов почати, не скiнчить, продати i знов? I так все життя? Та що таке? За якої речi?
      Рита (тихо). Чого ж тв хочеш? Щоб ми пiшли од тебе? Ти хочеш, щоб взяла грошi у Янсона i поїхала? Так?
      Корнiй. Нi, я цього не хочу...
      Рита. Ага, ти мусиш кiнчати роботу. Ну, так чого ж тобi треба?
      Корнiй. Менi треба грошей. От i вже.
      Рита. I менi треба. Ну?
      Корнiй (зупиняючись, чудно дивиться на неї). "Ну"? Ну, так от що тобi скажу. Ти говориш, що ти i все можеш зробить, що ти товариш мiй?
      Рита. Говорю. Ну?
      Корнiй. Ну, так от: ти мусиш пiти до Мулена, продатись йому i взяти для сiм'ї й для мене грошей. I вже.
      Рита (пронизана жахом). Корнiю, що ти говориш?!!
      Корнiй. Я говорю те, що говорю. Дай свою честь для сiм'ї, дл мистецтва, для мене.
      Рита. Корнiю! Господи! Ти свiдомо це говориш? Ти розумi ш, що ти говориш?
      Корнiй. Я говорю те, що я говорю. От i вже.
      Рита. О Боже! Менi сниться чи... Господи!.. Ти на це йдеш? На це?
      Корнiй. Я мушу мати грошi. Я давав їх за твою честь, сiм'ю, дай менi за мою честь. Я не можу так далi!
      Рита. Ти безчестям сiм'ї хочеш купити собi артизм свiй?
      Корнiй. Безчестя нема нiякого... Нiякого... Безчестя тодi, коли сiм' вище цього. Тодi женщина не смi  нарушати її наказiв, бо сiм'я руйну ться. От. А коли сiм'я средство, тодi безчестя нема.
      Рита. О Боже!.. Щоб я сво  тiло продавала для твого полотна? Дл твого мертвого - свої живi муки, сором?
      Корнiй. Так! Щоб ти тiло продала... Я продавав для вас свiй мозок, свої нерви, тiло й душу, а ти продай тiльки тiло. От i вже. От i вже. А ти тiло продай. А полотна я не продам. Iди до Мулена.
      Рита. Та ти ж сам двi години тому назад сво  полотно давав за мо  тiло!?
      Корнiй. Тодi я давав, а тепер ти дай. Я рятував сiм'ю, ти рятуй мистецтво. А не виряту ш, все погибне. Я бiльше не можу. От i вже. Я мушу писати або... кiнець всьому. Iдеш?
      Рита. Куди?
      Корнiй. До Мулена!
      Рита. Ти справдi?!
      Корнiй. Справдi.
      Рита (якийсь мент пильно дибиться на нього, вся дрижить). Щоб пiшла... для того полотна?!
      Корнiй. Для того полотна.
      Рита (раптом стрибаючи до столу, хапа  нiж i бiжить до картини). О, коли так, то...
      Корнiй (несамовито кричить). Рито! Куди?! Рито?! Зупинись!
      Рита (бiля картини, зупиняючись. Люто). Смерть тво му полотну!
      Корнiй. Рито! Не смiй! Чу ш?! Клянуся, я в ту ж мить своїми руками задушу Лесика, як порiжеш! Одiйди!
      Рита. Лесика? Ти?!
      Корнiй (грiзно). Даю тобi слово! Даю тобi клятву, що в ту ж мить задушу. Хай буде, що буде! Одiйди от полотна! Я тобi кажу, одiйди лучче! (Несамовитий i рiшучий).
      Рита пильно вдивля ться в його. Вiрить. Помалу одходить. Сiда  коло столу й пада  головою на руки.
      Корнiй (огляда ться, пiдходить до неї). Я тебе питаю: пiдеш? Рито, пiдеш до Мулена? Одповiдай!
      Рита (схоплюючись, голосно плю  йому в лице). От тобi моя одповiдь!
      Корнiй (витираючись. Глухо). А-а, так? Ну, хай буде, що буде! (Хутко виходить).
      Рита, дрижачи вся, пада  знов на стiл i гiрко рида .
      Завiса
      ДIЯ ЧЕТВЕРТА
      Там же.
      Виходять з коридору Ганна Семенiвна, Снiжинка i Мiгуелес.
      Ганна Семенiвна (часто витира  сльози, говорить пошепки, весь час прислухаючись до кiмнати Рити). Балакайте тихо... Вона може почути...
      Снiжинка. Та в чому рiч, що сталося?
      Ганна Семенiвна. Зараз, зараз... (Пiдходить до дверей злiва i прислуха ться). Єсть... Вiн ходить, а вона спiва . (Ледве чути колискову пiсню). Тихше... Я боюся на хвилинку вийти з хати. Два разе сьогоднi вискакувала в коридор, i нiкого вдома не було. Стукала, стукала до всiх...
      Снiжинка (нетерпляче). Та що ж сталося! Що? Може, з Лесиком що?
      Ганна Семенiвна (плаче). Помер...
      Снiжинка (скрику ). Помер Лесик?!
      Ганна Семенiвна (злякано). Тихо,ради Бога! Вона як почу ... Ох, Боже, що тут дi ться!..
      Снiжинка (тихо). Коли ж помер?
      Ганна Семенiвна. Ще вчора ввечерi, якраз, як вона надумалась взяти грошi у Янсона. Рiшилася, i от... Хто б думав...
      Снiжинка. Та вiн же недавно ще був зовсiм здоровий?!
      Ганна Семенiвна. А, де вже там здоровий... В один день розгорiвся i згорiв. Ввечерi (плаче) й не стало... Як свiчечка, наприкiнцi несподiвано блимнула й погасла.
      Снiжинка. Бiдний Лесик! От несподiвано... Як же вони?
      Ганна Семенiвна (озира ться). О, тут ще бiльша бiда! Я вже до вас... Поможiть менi якось з ними... Я ж сама, я нiчого не можу! Вони сидять всю нiч, весь день i не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нiкому не говорила, що вiн помер... Що вона хоче, я не знаю. Його нiкуди од себе не пуска ... Вiн цiлий день нiчого не їсть, дивиться на трупик, ходить по хатi, щось дума  i знов дивиться... А вона от вже спiва  над ним... Хотiла, щоб обмити ж, поховати... Ну, горе,, нещастя, - та якось же треба порядок дати. Тiльце ж хоч сховати, воно ж дух почне давати... А її нiякими словами не вговориш. Вчепиться, як... чиста пантера, i нiчого з нею... Ради Бога, поможiть менi якось... Вони ж обо  побожеволiють, як iще одну нiч посидять. Треба їх розлучити. Розвiяти трохи їх... Щось... Ну, вже не знаю... (Витира  сльозу).
      Мiгуелес. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корнiй по своїй волi не хоче одходити од тiла сина?
      Ганна Семенiвна. Не знаю... Нi, вона його не пуска ... Якби хтось прийшов, кудись покликав, вiн би пiшов... Тш!.. (Прислуха ться). Щось голосно балакають. Вiн навiть хотiв вийти, так вона не пустила. Потiм, ще боюсь, щоб вона йому й собi чого не заподiяла... Ви ж зна те, яка вона. Вона все твердить тепер, що вiн її кине, що зв'язок порвано, що вони не простять один одному цього. I все шукала сьогоднi вранцi опiум. Пляшечка опiуму в неї була... Та, слава Богу, не знайшла й покинула. Тiльки сама вся така, що.. страшно дивитись. Всю нiч билась головою об пiдлогу, а ми не давали. Ох, ця нiч! А тепер щось дума , сидить, як камiнь, i дума , дума , аж страшно ста . Благаю вас, поможiть менi якось розважити їх, якось... Порядок якийсь дати. Ми ж усi побожеволi мо от так. Господи! Якби я знала, нiзащо б не виїхала сюди. Думала, на старiсть з сином буду. I в таке попала. Внука не стало, сина ще не стане... (Плаче).
      Снiжинка (розчулено). Ну, нiчого, якось все буде. Треба щось зробити... Тiльки як же зробити? Туди можна зайти?
      Ганна Семенiвна. Ой, нi, не пустить. Та й не варто туди йти, а надто вам. Треба, щоб вона вас i не бачила, бо й так часто говорить йому про вас L.. боїться. Ах, горе хоч у кого розум помутить... Треба, щоб добродiй. Мiгуелес з нею поговорив (до Мiгуелеса), вона найбiльш симпатично до вас ставиться... А ви, Снiжинко, уже з ним, вiн вас послуха ться бiльш, нiж кого. Якби, так, щоб її кудись хоч на годинку з дому вивезти, щоб подивилась на вулицi, на людей, це б її думки хоч трохи розвiяло б. А його теж... I трупик же. Господи, треба обмити! Треба ж i труну купити, поховати. Якось же чи в полiцiю, чи куди тут заяву зробити?.. Я ж нiчого тут не знаю.
      Снiжинка. Гм!.. Що ж тут придумати? Ви кажете, що вона мене боїться й говорить йому? Ви не подумайте... я для того питаю, що, може, все - таки менi можна пiти до неї... Може, вже вона не так дуже вороже ставиться?.. Як ви дума те? (В очах жаднiсть i напружена увага).
      Ганна Семенiвна. Нi-нi, лучче не йдiть!.. Буде гiрше... Буде гiрше... Не треба... Хай добродiй Мiгуелес...
      Снiжинка. Ну, а... добродiй Корнiй як до мене?
      Ганна Семенiвна. Корнiй нiчого... Я от що думаю: ви, Снiжинко, йдiть на веранду i сховайтесь. Я викличу сюди Риту, скажу, що добродiй Мiгуелес ма  важну справу до неї... Як вона вийде, ви тодi через тi дверi iдiть до Корнiя й виводьте на веранду. А звiдти вже сюди та й до себе чи куди там. Тiльки дивiться, я буду кашлять, як можна йти... Щоб на неї не наскочити... От тiльки як її з дому вивезти? Я вже думала так, щоб добродiй Мiгуелес сказав їй, що приїхала одна її подруга, Аня Смирнова, вони дуже любляться - та заслабла i просить приїхати в отель. Тiльки ж чого записки нема?.. От горе.
      Мiгуелес. Я скажу, що загубив записку!
      Ганна Семенiвна. Aгa! Це нiчого. А як же тодi, як нiякої подруги не буде? Що вона подума ? Вона й так боїться, що... Ах, горе ж яке. Господи милостивий.
      Мiгуелес. Та навiщо все це? Я просто з нею поговорю. Сеньйора Рита людина розумна i зрозумi , що не можна ж так весь час. Як ви дума те, сеньйоро?
      Ганна Семенiвна. Ой, боюсь... Може б, їй це вже десь там сказали, щоб Корнiя витягнути?
      Мiгуелес. Ну, добре! А як назива ться та подруга?
      Ганна Семенiвна. Аня Смирнова.
      Мiгуелес. Аня Смирнова? Добре.
      Ганна Семенiвна. I от ще що: не показуйте й знаку, що ви що - небудь зна те. Боже вас борони! Так, наче нiчого не сталось. А то й не рушить нiкуди. I ви, Снiжинко, слiдiть же, як я буду знак давати... Буду кашлять, значить можна йти. I до нього в кiмнату, i сюди.
      Снiжинка. Добре.
      Ганна Семенiвна. От, Господи, до чого дожила на старiсть! Ну, та що ж зробиш?..
      Мiгуелес. Чекайте, сеньйоро... Менi зда ться, що сеньйоритi Снiжинцi треба пiдождати на верандi доти, доки сеньйора Рита не вийде зовсiм, бо вона може вернутись i не застати...
      Ганна Семенiвна. А правда, правда... Ох, i не раз, мабуть, ще вернеться... Та чи й пiде Ще? .
      Мiгуелес. А потiм ще: ця сеньйорита, Аня Смирнова, блондинка чи брюнетка? I яка з себе?
      Ганна Семенiвна. Не бачила, не знаю... Фотографiю бачила, зда ться блондинка.
      Мiгуелес. Гм! Ну, та нiчого! Якось викручусь... Iдiть уже.
      Ганна Семенiвна. Ну, Снiжинко, ховайтеся... Iду...
      Снiжинка виходить на веранду, а Ганна Семевiвна - в кiмнату Рити. Мiгуелес схвильовано ходить по атель .
      Снiжинка (визираючи iз дверей тихо). Мiгуе-лес!
      Мiгуелес. Що?
      Снiжинка. Ви її довше не пускайте додому.
      Мiгуелес. Добре.
      Снiжинка хова ться, а вiн знов ходить. Виходять Рита й Ганна Семенiвна.
      Рита (в чорному, дуже блiда, на лицi строга, хмура задума). Добрий вечiр, Мiгуелес. Що ви менi хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу довго говорити, я дуже зайнята.
      Мiгуелес. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а... одної особи, яка сьогоднi приїхала в Париж i хоче вас бачити. По дорозi вона дуже заслабла i зовсiм хвора зараз...
      Рита. Це дуже непри мно. Шкода...
      Мiгуелес. Ця особа - ваша подруга Аня Смирнова.
      Рита (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?
      Мiгуелес. Вона приїхала сьогоднi вранцi й дуже хвора...
      Рита." Сьогоднi вранцi й дуже хвора"... (Здавлю  голову). Вибачте, добродiю, менi трохи голова болить... Я вас не розумiю, ви говорите, що хтось приїхав у Париж...
      Мiгуелес. Ваша подруга, Аня Смирнова...
      Рита. Ну?
      Мiгуелес. I хоче вас бачити, бо сама прийти не може... Щоб ви прийшли до неї...
      Рита. Ах, так-так... Зараз?
      Мiгуелес. Зараз.
      Рита. Я не можу зараз... I взагалi, я бiльше не можу. Ви менi вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа...
      Ганна Семенiвна. Ритонько, Аня дуже хвора i хотiла б вас бачити. Ан Смирнова.
      Рита (здавлю  голову). Чекайте... Менi трохи голова болить i зда тьс все сном... Ви говорите... Ах так! (Живiше). Ви говорите, Аня Смирнова в Парижi? Давно?
      Мiгуелес (все бiльш i бiльш почуваючи себе нiяково). Вона сьогоднi вранцi приїхала, дуже хвора i просить вас прийти...
      Рита. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нiчого зараз не розумiю. Чого Аня в Парижi? I через що ви, Мiгуелес? Я нiчого не розумiю.
      Мiгуелес. -ї знайомий - мiй приятель... I, словом, я знаю...
      Рита. I хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж менi зробити? Чекайте (Нiби про себе). Так... Так. Ну, все одно! Тiльки я не можу довго... Я на пiвгодини. Гм. Добре! Це навiть дуже добре! Я з Анею... Добре, добре, я зараз. Я одягнусь i... дещо зроблю. Почекайте... Ви на мене не дивуйтесь, Мiгуелес, у мене зараз одна така важна робота, що менi голова запаморочилась... Я навiть з хати не виходжу. Це, мабуть, всi помiтили? Правда? У Корнiя теж... Ми мусимо спiшити...
      Мiгуелес (з нiяковiстю). О, сеньйоро, я вас цiлком розумiю...
      Рита. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз... Я дуже рада, що так... що приїхала Аня, я її давно не бачила... Дуже дякую... Я зараз... (Бiжить до себе).
      Мiгуелес (до Ганни Семенiвни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро... Я каюсь, що взяв її на себе.
      Ганна Семенiвна (витираючи сльози). Я розумiю вас. Я розумiю... Але ви додержте вже до кiнця.
      Мiгуелес. Я не знаю, чи зможу довго... Менi хотiлось зразу признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро...
      Ганна Семенiвна. Ну що ж робити? Ви бачили самi, яка вона... В неї якась думка сидить, i вона нiчого не бачить i не чу . Вона ж так збожеволi ... Принесiть уже таку жертву. Хай вона навiть розсердяться на вас. Що ж робити?
      Мiгуелес. Я на це готовий... Але я не думав, що це так трудно буде...
      Ганна Семенiвна. Ну, якось уже...
      Виходить Рита одягнена.
      Рита (пiднято говорить). Ну, я можу... (Зо нею виходить Карнiй, лице сiре, стомлене, тупо - суворе). Корнiю! Ти ж пам'ята ш сво  слово: ти нiкуди не пiдеш. Чу ш?
      Корнiй. Я сказав. Рито, що нiкуди не пiду. Я сказав, i вже.
      Рита (до Ганни Семенiвни). Мамо, ви мусите менi дати обiцяння, що Корнiй до мого приходу нiкуди не пiде...
      Ганна Семенiвна (несмiла). Йому б треба хоч трошки на свiже повiтр пройтись...
      Рита. Нi-нi!.. А Лесик? (Злякано дивиться на Мiгуелеса. Хапливо поправля ться). А наша робота? Ти мусиш вести її далi. Чу ш, Корнiю?
      Корнiй. Та сказав же. Рито...
      Рита. Я бiльше як сорок хвилин не буду. Мiгуелес, це недалеко?..
      Мiгуелес. Недалеко.
      Рита. Я Анi два тiльки слова i зараз же назад. Я мушу тобi, Корнiю, неодмiнно щось сказати. Ну, я йду. (До Мiгуелеса). Ходiмте.
      Мiгуелес. До побачення! (Виходять).
      Корнiй ходить в задумi по хатi.
      Ганна Семенiвна (обережно зупиняючи його). Нiю!
      Корнiй. Що, мамо?
      Ганна Семенiвна. Годi журитись, сину... Не можна ж так уже...
      Корнiй. Я, мамо, не журюсь.
      Ганна Семенiвна. Ну, як же не журишся? Всю нiч i ввесь день сидите обо , нiчого не їсте... щось дума те... Над чим там довго думати? Ну, горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог, будуть ще дiти...
      Корнiй (тихо). Нi, мамо, так бiльше дiтей у мене не буде... А, так не буде...
      Ганна Семенiвна. Як "так"? Як же це "так" ?
      Корнiй. Так, як була... Як було... Ну, мамо, треба говорити. Зараз не треба говорити...
      Ганна Семенiвна. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у всiх людей бува . Що ти i говориш, сину?
      Корнiй (посмiхаючись). Ага, от то i  сть, як у людей. От то i  сть...
      Ганна Семенiвна. Так вiки було, сину.
      Корнiй (так само). Ага, от то i  сть, що вiки.I От то i  сть... |
      Ганна Семенiвна (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобi.. голова болить? |
      Корнiй. Буде, мама.. Я нiчого не знаю. От i вже... Я зараз нiчого не знаю... Я знаю, що  сть два... нi, три трупи в хатi.. От це я знаю...
      Ганна Семенiвна (злякано). Господи, Нiю, що ти говориш?! Якi трупи? Де? |
      Корнiй (посмiхаючись, показу  на хату Рити, на полотно й на себе). Он, он i ось... Ну, i годi, мамо. Годi... Iдiть до Лесика... Я хочу сам побути... Менi болить голова... Я хочу трохи спочити... Трохи спочити. От iменно... спочити б трохи... А там... Ну, йдiть, мамо, йдiть...
      Ганна Семенiвна. Нiю... Тут хоче тебе бачити Снiжинка... Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулицi... голова б посвiжiшала. Ти ж не спав, не їв. Не можна ж так...
      Корнiй. Нi, мамо, я нiкуди не пiду. Я Снiжинку... Ну, що ж, я нiчого не маю проти Снiжинки. Нiчого...
      Ганна Семенiвна. Так я скажу їй... (Голосно кашля , iде до веранди й одчиня  дверi).
      Входить Снiжинка i говорить Ганнi Семенiвнi:
      - Я трохи не замерзла. Добрий вечiр, Бiлий Медведю! (Пiдходить до нього).
      Корнiй. Добрий вечiр... Ви були на верандi?
      Снiжинка. Вечiр такий гарний, я собi гуляла там...
      Корнiй (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не треба... Можна було прямо прийти...
      Снiжинка. Я прямо й прийшла.
      Корнiй. Ну, все одно.. Тiльки... негарно.
      Снiжинка робить знак Ганнi Семенiвнi, щоб та вийшла. Ганна Семенiвна виходить.
      Снiжинка. Що з вами. Бiлий Медведю?
      Корнiй (просто). Хiба ви нiчого не зна те? Зна те ж, навiщо... цi комедiї? Мати дума , що ми вже побожеволiли... Сiдайте, Снiжинко.
      Снiжинка. Сядьте й ви... Тут... на канапу...
      Корнiй мовчки i важко сiда . Здалека чу ться гра на скрипцi.
      Корнiй (тихо). Знов гра ...
      Снiжинка. Це той iтальянець... Вiн тiльки вночi може грати...
      Корнiй. Так, вночi. Вночi - тихо...
      Снiжинка. Дуже тяжко. Медведю?
      Корнiй. Я стомлений... i порожнiй...
      Снiжинка. Порожнiй?
      Корнiй. Порожнiй, як... труп. Так менi зда ться. (По паузi). Я чужий собi... Так менi зда ться... От так менi зда ться, i вже...
      Снiжинка. Нiчого, знову будете повним... Все буде добре. Медведю... В кожному поганому  сть часточка доброго.. Ви зате можете бути тепер вiльним... Як хочете, розумi ться...
      Корнiй. Не знаю... Нiчого, Снiжинко, не знаю...
      Снiжинка. Будете! В вас е сила, велика сила, вона сво  вiзьме. Це тiльки тепер... Ви стомленi, прибитi, враженi.. Потiм сила проб' тьс вгору... I навiть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.
      Корнiй. Не треба, Снiжинко, не треба... Я нiчого не знаю. I не треба... Потiм. Все потiм...
      Снiжинка. А я думаю, що не потiм, а зараз... тепер же! Ви - не хлопчик i мусите у всяких обставинах давати собi вiдчит... Що за легкодухiсть? Люди в бiльших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.
      Корнiй. Не говорiть так, Снiжинка.. Не треба... Негарно.
      Снiжинка. Через що?
      Корнiй. Я не знаю.. Негарно, i все... Так менi зда ться... I не в тому рiч... Зовсiм не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. I вже. I горе, i жалко. Ну, i вже. Кiнець, не оживе. Друге... А, друге  сть, друге.
      Снiжинка. Що ж друге? Рита?
      Корнiй мовчить.
      Снiжинка. Рита, Медведю?
      Корнiй. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати... Треба все знати, Снiжинко. А що ми зна мо? Що я знаю? А, от то i  сть... Я знаю, що так не можна, а як?
      Снiжинка. Що "так"?
      Корнiй. Так, як було... А як iнакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита... Вона iнакше не скаже.О вона не скаже... Нi-нi, вона не може сказати iнакше... Ви дума те, вона менi простить Лесика? (Чудно посмiха ться). О, Чорна Пантера за дiтей не проща  нiкому. А то вже нi... I вона права. Вона права... А я теж правий.. Хто ж винен, Снiжинко? Хто? А, от то i  сть, що хто!
      Снiжинка. Ви розiйдетесь тепер?
      Корнiй (здивовано). Хто?
      Снiжинка. Ви i Рита.
      Корнiй. Як розiйдемось?
      Снiжинка. Ну, "як"? Як звичайно розходяться.
      Корнiй. Не знаю... Я цього, власне, й не знаю... Я тепер нiчого не знаю... Ох, як стомився ж я! I все таки нiчого не знаю. Усе-таки. Ну, все одно. Все одно, Снiжинко... Чу те, як гра ? А тихо як... Бiдна Рита! Ох, яка вона бiдна! Ну, все одно... Щось буде. Побачимо...
      Снiжинка. Ви з нею говорили?
      Корнiй. Нi, ми нiчого не говорили... Ми тiльки чу мо. Розумi те, Снiжинко, як можна не говорити, а всi думки чути? Розумi те? От i ми чу мо! I я чую, i вона чу ... Ну що ж. Побачимо... а що побачимо? Хто скаже? Ну, як треба, Снiжинко? Як?
      Снiжинка. За Риту я нiчого не можу сказати. Я її не розумiю... А вам скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вiльним. Артист не повинен мати сiм'ї. Вiн - жрець. От i все!
      Корнiй (мовчки, не згоджуючись, хита  головою). Нi... Нi, Снiжинко...
      Снiжинка. Нi, так!
      Корнiй. Нi, вiн буде... не цiлий... Не цiлий... Так я чую. От чую, i вже...
      Снiжинка. А так цiлий, коли да  себе сiм'ї i ма  те, що хоч i ви зараз? Так цiлий?
      Корнiй. Нi, i так не цiлий...
      Снiжинка. А як же?
      Корнiй. Ага... От то i  сть, що як! Як? Я знаю? Ми перенесли це, а нового не ма мо.. Форми новi треба... Це - вiчне, Снiжинка.. Вiчне. Тут уже... годi.. А форми не тi... От i  сть. От i душать, от i стискують... А як iнакше? (Нiби до себе). Ну як, от так просто: як? Чи Рита ж зможе якось iнакше? Чи схоче? Нi... А Рита й не схоче, i не зможе. От i  сть... I вже...
      Снiжинка. Та чого ж неодмiнно Рита? Хiба ви з нею навiки зв'язанi? Є другi женщини, якi схочуть i зможуть. Чого ж тiльки Рита?
      Корнiй. Чого Рита? Того, що... (Довго мовчить). Не знаю...
      Снiжинка. Ех, Бiлий Медведю, не Рити вам треба! Рита - для самця, а не для творця. Творець перерiс самця. Ось в чому суть людини. Так-так! Людина ма  красу, а звiр її не зна . От i все. Ви мусите звiра в собi вбити. Тодi ви дасте красу, яка в вас  . Є, мiй Бiлий Медведю,  !.. Послухайте Снiжинки, яка найбiльше чула й чу  в вас цю красу. Встаньте зараз, сильний, твердий, напишiть листа Ритi, й ходiм зо мною. Творець мусить бути жорстоким, не всяку жалiсть треба допускати до себе. Ходiм, Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу бачити вас вiльним i гарним. Чу те? Хочете, ми нiколи не будемо бачитись. Я не для себе. Хоча... хоча. Медведю, я думаю, що якби ви пiшли до мене, я б дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не зна те. Медведю, дорогий. Бiлий. (Ста  на колiна перед ним). Послухайтесь Снiжинки. Вона вам хоче тiльки краси, тiльки краси. Медведю, ходiм? Га?
      Корнiй. Снiжинко, Снiжинко, не треба, не зараз... Не треба.
      Снiжинка (рiшуче). Скажiть, ви любите Риту? Любите?
      Корнiй. Я не знаю, Снiжинко, не знаю...
      Снiжинка. Ну, скажiть, ви, очевидно, чу те таку зв'язь з нею, що не можете порвати? Так?
      Корнiй. Не знаю ж, Снiжинко! Я чую тiльки, що... що... порвалось щось. А що? Не знаю... Може, вона зна ?
      Снiжинка. А вона це чу ? Чу ?
      Корнiй. I вона чу ... А може, й не чу ... Може, й я нiчого не чую... Не знаю, Снiжинко. Не треба, не зараз... Потiм. Все потiм... Там ще Лесик.
      Снiжинка. Лесика вже нема . Зв'язь порвано.
      Корнiй. Не знаю... Може, й порвано. Може, це й  сть...
      Снiжинка (благаючи). Бiдний Медведю, ходiм зо мною! Ходiм, Медведю... Ходiм зараз, я боюсь за вас... Я боюсь. Пантера дужа... Вона не пустить вас...
      Корнiй. Нi, я не боюсь... нiкого, а тiльки... себе. От iменно себе.
      Снiжинка. Медведю, Бiлий прекрасний...
      Розчиняються дверi в коридор, i хутко входить Рита. Забачивши Снiжинку, яка раптово пiдвелася, зупиня ться i якийсь мент не може нiчого сказати. Нарештi важко, трудно дихаючи, тихо i хрипло говорить:
      - Я так i знала... (Помалу йде до них. До Корпiя). Так, значить, дл цього виманили з дому?
      Корнiй (спокiйно, тихо). Я нiчого. Рито, не знаю...
      Рита (до Снiжинки. Ледве чутно). Що вам треба тут?
      Снiжинка (гордо). Я прийшла не до вас!
      Рита. Ви зна те, що там? (Показу  на свою хату).
      Снiжинка. Знаю. Там лежить мертвим те, що в'язало вас обох.
      Рита. А-а... А ви прийшли нову зв'язь зробити?
      Снiжинка. Я прийшла од всяких зв'язiв увiльнити Бiлого Медведя!
      Рита. Та-ак? (Чудно посмiхаючись). Але Бiлий Медвiдь зв'язаний з Чорною Пантерою, ви це зна те?
      Корнiй. А, лишiть це!.. Iди, Рито, до себе...
      Рита. Я в себе. Може, комусь iншому треба йти до себе.
      Снiжинка. Я пiду зараз, не бiйтеся. Бiлий Медведю, ви хотiли трохи прогулятися? Ходiм разом.
      Рита. Бiлий Медвiдь, добродiйко, нiкуди не пiде!
      Корнiй. А, Рито, ну навiщо так? Схочу й пiду... У мене голова болить, я трохи пройдуся.
      Рита (сильно). Нi, ти не пiдеш! Чу ш?
      Корнiй. Я пiду, i вже... От i  сть... (Хоче йти одягатись).
      Рита (якийсь мент мовчить, раптом кида ться до нього, хапа  за руку i благаючим голосом говорить). Нiю, останься... Завтра пiдеш, куди схочеш... Куди схочеш i з ким схочеш... Сьогоднi зостанься, прошу... Нiю!
      Корнiй. Я на пiвгодини... У мене голова болить.
      Рита. Завтра... Сьогоднi зостанься... Останнiй вечiр. Я розумiю все... Чу ш? Зроби те, що останнiй раз прохаю...
      Корнiй (вага ться). Я на десять хвилин...
      Рита. Завтра, завтра.
      Снiжинка. Ви йдете. Медведю?
      Корнiй. Нi, Снiжинко, я, мабуть, зостанусь.
      Рита (люто до неї). Добродiйко!..
      Снiжинка (виходячи). До завтра, Медведю.
      Рита (спалахуючи). Так от чого вони виманили мене! А-а!
      Корнiй. Ах, Рито, ти знов! Я стомився, менi голова болить... Я не можу цих крикiв... Пусти мене трохи пройтись, я сам пiду... Я не можу... Я мушу вийти.
      Рита. Нi, ти не пiдеш... Ти не пiдеш... Чу ш? (Бачачи, що Карнiй хоче йти до пальта, вона знов хапа  його за руку). Нi! Не ходи...
      Корнiй (рiшуче). Пусти! Я не можу так... Це насильство...
      Рита. Ну, я прошу тебе, благаю!
      Корнiй (рiшуче). Нi. Я хочу пiти й пiду... От i вже. Пусти.
      Рита. До Снiжинки?
      Корнiй. То мо  дiло. От i  сть. Iду, куди хочу. Велiть менi нiхто не може. I вже. Пусти.
      Рита (придушено). Я благаю тебе, не велю, а молю, благаю.
      Корнiй. Це все одно... Я хочу пiти пройтись...
      Рита (чудно зазираючи йому в лице). Ти iнакше вже став говорити... Iнакше.
      Корнiй. Я говорю, як говорю... Пусти ж...
      Рита. А як писав мене i Лесика, так не говорив. Ой, так ти не говорив... (Стрiпнувшись). Корнiю, не ходи! Не ходи, чу ш? Я все для тебе зроблю... Слухай, хочеш писати мене з Лесиком? Хочеш? Я вiзьму його, й ти будеш писати. Тепер добре буде, в мене, напевно,   ще бiльше "рисочок" Нi-нi, я не смiюсь, я серйозно. Ось подивись в мо  лице... Ну, подивись же... Правда,  ?
      Корнiй. А, Рито, лиши... Не хочу я... Пiзно! Рита. Не пiзно! Чому пiзно? Що вiн - мертвий? То нiчого, нiчого. Зате в менi бiльше виразу буде...
      Корнiй неймовiрно дивиться на неї i проти волi вдивля ться лице їй.
      Рита. Хочеш? Хочеш? Я покладу його на те саме мiсце i схилюсь над ним... А ти будеш кiнчати. I завтра, i пiслязавтра: ми не дамо його, поки не скiнчимо... Всю нiч, весь день будемо робити... Ти мусиш скiнчить... Ти не вiриш менi? Я правду говорю. Я хочу все тобi вiддать, все, все... Все для мистецтва: сiм'я, труп дитини, мiй одчай - все йому... Я не смiюсь, Нiю, не смiюсь,я правду говорю, я вже вiрю, що треба нову форму сiм'ї цiлком нову. I до Мулена, як хочеш, тепер пiду. Я все буду робить уже... Хочеш, хочеш?
      Корнiй (машинально ступа  кiлька крокiв зад не зводячи очей з її лиця). Пiзно, Рито... пiзно.
      Рита. Чого пiзно, чого пiзно? Ти встигнеш. Тi ки зараз же почнеш, зараз... Я зараз вiзьму Лесика, ти бери палiтру, фарби. Добре? Добре?
      Корнiй. У тебе зараз чудний вираз лиця.
      Рита. Нiчого, я буду дивитись на Лесика, i буд добрий... Буде чудовий вираз лиця. Я не смiюсь, я смiюсь... Я вже вiрю...
      Корнiй. Ти чудна, Рито, я не вiрю тобi...
      Рита. Чому? Чому? Говорю правду. Я тiльки схвильована. Нерви пiднятi, ми ж так багато за цю добу пережили... Нiчого, Нiю. Я йду за Лесиком... Бери фарби,бери!
      Корнiй (вдивля ться їй в лице, погляда  на полотно, оживля ться). Ну, добре... Не кажи мамi...
      Рита. Нi-нi, я скажу; що ми тут посидимо. Я скажу... Я зараз... (Вибiга , опасливо озираючись на нього).
      Корнiй пiдходить до полотна, скида  запону i вдивля ться. Потiм бере з стану палiтру, фарби, готу  їх, нетерпляче погляда  на дверi.
      Рита (хутко входить з трупом дитини). Мама спить. Вона стомилась i заснула бiля столу. Вона не чула. Ми дверi замкнемо... Ми замкнемо всi дверi й будемо малювати. Правда? Тепер все iнакше буде. Все, все.. Ось тут Лесик. Лежи, Лесику, лежи, тато буде тебе писати, вiн знiме з тебе вiчне... Лежи, мiй бiлий... О, ти бiлий тепер зовсiм... Тепер блiдiсть твоя зовсiм чудова... Тепер тато буде з нас задоволений. Так я поклала, Нiю? Так?
      Корнiй (борючись мiж тривогою й артистичним чуттям). Так-так... Тiльки, Рита.. Це якось ве так все-таки... Трошки вправо. (Береться за голову). Ах, якось менi...
      Рита. Нiчого, нiчого!.. Ти тiльки почни, подивись на нас, i все пройде, все забудеш. I я забуду, я ввiйду в себе. Ось, дивись, зараз, ось я тiльки сяду i схилюсь над Лесиком. Вiн тепер цiлком тихо лежить, вiн уже не буде плакати... О-о!! (Лице їй кривить судорога муки, але вона перемага  себе). От так, правда? Добре тепер?
      Корнiй. Трошки нижче... Ще... так... (Вдивля ться, захоплю ться, почина  писати).
      Рита чудно позира  ва нього, iнодi раптом посмiхаючись й зараз же ховаючи посмiшку.
      Корнiй. Сьогоднi в тебе, Рито, не такий вираз лиця... А, Боже... Зовсiм не те на ньому.
      Рита. Пиши, пиши... Те саме, що треба... Я стомлена...
      Корнiй. А нi! Зовсiм не те... I Лесик не такий...
      Рита (раптом регочучи). Не такий? Ха-ха-ха!.. О, вiн тепер зовсiм не такий, то правда. А я така, така... Ха-ха-ха!
      Корнiй (тривожно). Рито!
      Рита (хапливо). Нi-нi, нiчого, я... у мене нерви трохи... Але ти не звертай уваги. Пиши, милий, пиши, ми мусимо скiнчити... Мистецтво вище всього! Я вже вiрю тепер... Може, я не так сиджу? Нижче, вище?
      Корнiй. А, Боже... Щось не так... Ти не говори нiчого.. Помовчи. Дивись на Лесика... Дивись i мовчи...
      Рита. Добре... (Дивиться на труп сина).
      Далеко знову чути тужну гру скрипки. Лицем Рити перебiга  мука i в болючiй скорбi застига .
      Корнiй (весь оживившись). Так... Тепер так... Тепер дуже добре... Чудесна.. Сиди, Ритонько, сиди, хороша... Так-так.
      Скрипка гра .
      Рита раптом пада  на труп головою i жагуче, болюче рида .
      Корнiй. Рито! Рито! А, Боже, ну, сиди ж, так же не можна, тiльки почав i... Рито ж!
      Рита помалу пiдводиться, чудно дивиться на нього, посмiха ться й позу .
      Корнiй (з одча м). Ну, от! Знов пропало... не те... Дивись на Лесика.
      Рита. Я трохи стомилась... Дай я спочину... Я раз... У мене голова болить. I в тебе болить?
      Корнiй. А, Боже, так же не можна... Ну,
      Рита (пiдходячи до нього). Трошки спочi Голова не болить? Ти не стомився?
      Корнiй. Трохи болить... Ну, та нiчого... Рито...
      Рита. Може, випити трохи аспiрину або чогось щоб голова не болiла, бо я так не можу... Ось у мене  сть краплi, я зараз... (Вийма  з-за корсажа пляшечку, пiдбiга  до столу, хапливо, дрижачими руками, але з рiшучим, суворо-диким поглядом, налива  в склянку води i потiм iз пляшечки. Несе Корнi вi). Хочеш, Нiю? Голова не буде болiти. Може, ти сам винен, що у мене не такий вираз, не так бачиш, стомився, голова болить На, випий, голова свiжiша буде... Ну, швидше, потiм я... I будемо далi працювати... Ну?
      Корнiй. Та чи поможе? А голова справдi болить... (Бере i п' ).
      Рита (вся зацiпенiвши, дивиться на нього). Всю!
      Корнiй. Фе, яке воно!
      Рита. Нiчого, тепер все пройде!.. (Бiжить до столу, налива  води, дивиться на Корнiя, що вдивля ться в полотно, i не п' . Бiжить назад). Ну, тепер далi!.. Я вже... Тепер пиши всю нiч... О, тепер ми цiлке iнакше все зробимо... Тепер ми вже не розстанемося, нi нi... Я ж знаю, що ти це думав... Тепер ми знайдемо нову форму, ми будемо вiльнi, щасливi, ми сiм'ю для мистецтва збуду мо. На цьому трупику, правда? Правда, мужу мiй? Правда? |
      Корнiй. Рито, Рито! Не хвилюйся ж так, сиди, тихо...
      Рита. Як Лесик? Ха-ха-ха! Нiчого, будемо всi, як, Лесик... Ми всi тро  - одно. Чу ш, правда, ми всi тро  одно?
      Корнiй (не чуючи). Рито, в тебе знов нема того, Рито, так же не можна... Я покину, коли так... А, Боже!.. Фу, голова ще бiльше стала болiти.
      Рита. Болить?.. Уже?..
      Корнiй. Що "вже"? Ще болить, а не вже...
      Рита. Чи той, ще... Може, ти зморився дуже?
      Корнiй. Нi, нiчого.. Щось трохи ноги... Але нiчого... Сядь лучче. Рита..
      Рита (надзвичайно тихо). Я сяду... Так?..
      Застига  й дивиться на труп. Знову скрипка гра  тужно i скорбно. Рита все бiльше схиля ться на труп.
      Корнiй (шепоче). Тепер  сть знов... От тут. Так-так... Це вона.. Воно, вона..
      Рита (тихо, чудно). Воно? (Посмiха ться).
      Корнiй. Так-так, нiчого, нiчого, посмiшка ця нiчого.. Тепер добре... (Малю ). Ах, тiльки голова болить... I ноги... не стоять... Якась слабiсть... Сиди, сиди... (Малю , скрипка гра ).
      Рита (тихо пiдводиться, урочисто пiдходить до Корпiя). Буде, Нiю... Спочинемо.. Годi, любий... Тепер треба спочинути.
      Корнiй (слабо). Ще б трошки. Рито...
      Рита. Нi, годi... Тепер уже годi.. Нам треба вже спочинути. Правда?
      Корнiй. Щось голова i ноги... Ну, спочинемо трохи.
      Рита. Спочинем, спочинем... Там, на канапi, правда? Вiзьмемо туди Лесика i всi спочинемо.. Ходiм! (Веде його, бере труп i йде за ним).
      Корнiй. Навiщо Лесика? Може б, нехай там?
      Рита. Нi-нi, вiн з нами. Ми всi тро  - одно. Правда? Тепер ми всi тро  - одно... Правда?
      Корнiй (сiдаючи на канапi, стомлено). О, як я стомився, слабiсть така по всьому тiлi... Але гарно.. Нам, Рито, треба спочити. То правда... Завтра ми будемо цiлий день. Я мушу скiнчити... Ми, Рито, пережили багато... Ну, нiчого.. Зараз уже лучче. Правда?
      Рита. Правда, любий, правда. (Кладе Лесика посерединi мiж собою й Корнi м).
      Корнiй. Це Лесик? О, яка слабiсть. Я чую, що засну... (Заплющу  очi й далi говорить з заплющеними очима).
      Рита. Засни, засни... Ми всi заснем. Я тiльки вип'ю води i теж... Я зараз... (Бiжить до столу, налива  в склянку з пляшечки i випива . Бiжить назад, сiда , обнiма  Корнiя, пригорта  до себе й тихо говорить) Тепер усi заснемо.. Правда? Як гарно гра  скрипка Вона нам гра ... Нам, щоб ми заспокоїлись i заснули Ми знайшли вже нове... Правда, Нiю? Ти вiриш мед тепер, вiриш, що я вже iнша?
      Корнiй. Не знаю. Рито, не знаю... Я хотiв би тiльки вiрити... Бо я. Рито, так не можу, як було... Я бiльше так не можу.
      Рита. Я знаю, знаю... О, я знаю, що ти не можеш... I через це... Тепер буде iнакше... Зовсiм iнакше...
      Корнiй. А за Лесика... ти простиш менi?
      Рита. Простю, простю,  диний мiй, за все простю... Ти любиш мене, скажи?
      Корнiй. Люблю, Рито, люблю такою, як ти зараз...
      Рита. Правда?.. I я люблю... I Леснк любить... I ми всi тро  одно... Як колись... О, тепер ми не розстанемося... I нiкуди ми вже не пiдемо, нi до Снiжинок, нi до Муленiв, ми всi разом будемо.. Правда?
      Корнiй (ледве чутно). Правда.
      Рита. Ну, поцiлуй же мене... востанн .
      Корнiй (слабо поверта  до неї лице, цiлу ). Хороша моя.
      Рита. Прощай, мужу мiй, Бiлий Медведю.
      Корнiй (слабо посмiхаючись). Прощай. До завтра. Як страшко i солодко хочеться спати...
      Рита. Спи, Спи... (Суворо i скорбно дивиться на нього).
      Скрипка все гра , тужно i жалiсно. Рита раптом здрига ться, тихо вста  i йде до полотна.
      Корнiй (тихо). Рито! Куди ти?
      Рита. Я зараз. Спи, спи... (Пiдходить до полотна, знiма  його з мольберта, бере з столу нiж i розрiза ).
      Корнiй (слабо). Що там, Рито?
      Рита. Нiчого, милий, нiчого... Спи спокiйна.. Спи тепер.
      Верта ться, пригорта  до себе Корнiя, цiлу  Лесика, потiм мужа, кладе голову йому на плече i з щасливою, стомленою посмiшкою заплющу  очi. Скрипка гра  серед мертвої тиши.
      [1] Ha! (польськ.) - вигук, що ма  рiзний смисловий вiдтiнок.
      [2] Панi (фр.)
      [3] Розумi те ? (фр.)
      [4] Ось i все, мiй друже! (фр.)
      [5] Мiй дорогий (фр.)
      [6] Вибачте! (фр.)
      [7] Ось якi. (фр.)
      [8] До побачення! (фр.)
      [9] Ось так, пане (фр.)
      [10] Так! (фр.)
      [11] Так! (англ.)
      [12] Здрастуйте, панове, панi! (фр.)
      [13] Вiтаю! (угорськ.)
      [14] Подруга (фр.)
      [15] Великi бульвари (фр.)
      [16] Старик (фр.)
      [17] Ну, гаразд, мiй друже (фр.)
      [18] Якщо ви хочете кохання, Завжди поспiшайте. 0-ля-ля ля-ля ля-ля-л (фр.)
      [19] На жаль! (фр.)
      [20] Бiле (фр.) - ма ться на увазi бiле вино.
      [21] Дуже добре! (фр.)
      [22] "Чорний кiт" (фр.) - назва якогось публiчного чи розважального закладу.
      [23] Апаш (у Францiї) - хулiган, бандит.
      [24] Вислiв одного з героїв твору англiйського письменника Д. Р. Кiплiнга "Книга джунглiв" (1894).